Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Посади козацькі

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Козацтво українське

Повідомлення АннА » 18 травня 2016, 21:38

КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ. Виникнення козацтва на укр. землях в 15 ст. було цілком закономірним, оскільки в ту добу пд. укр. землі становили собою складову «кордону», що розділяв світи осілого землеробського нас. і степових кочівників . Наявність типологічно подібних явищ у Болгарії, Угорщині, Трансильванії (істор. обл. на пн. Румунії), Волощині та Рос. д-ві (гайдуки, ускоки, граничари та ін.) свідчить про певну логіку поступу процесів самоорганізації «вільних» — не обмежених держ. правовими нормами — людностей. Разом з тим укр. козацтво настільки розвинулося, що стало потужним соціальним станом, який почав грати помітну роль у східноєвроп. історії. Подібні до козацтва соціальні явища на укр. теренах відомі з давніх часів (див. Бродники). Проте свою характерну назву «козацтво» вони отримали лише в 2-й пол. 15 ст., саме тоді козаками почали іменувати групи охоронців пд. прикордоння й уходників-промисловців (тобто тих, хто мав ті чи ін. промисли на «нічийних» землях). Перші писемні згадки про козаків містяться в актових джерелах за 1492 та в хроніці 16 ст. М.Бєльського у статті про події 1489 і стосуються якраз цих груп людей. У серед. 16 ст. на Подніпров’ї та Поділлі козакування стало певним видом занять і специфічним способом життя багатьох людей. Зростанню їхньої чисельності сприяло створення Запорозької Січі. Запороз. громада досить швидко поповнювалася енергійними, здібними до військ. справи представниками різних національностей і різних соціальних верств. Провідними принципами співжиття цих людей стали демократизм, рівність, відданість груповим інтересам, а також особиста незалежність і відчайдушна хоробрість.
Укр. козацтво почало набувати ознак соціального стану та окремі привілеї в процесі залучення козаків на держ. війск. службу. Політ. і правове визнання козацтва як нового соціального стану стало реальністю після затвердження в 70-х рр. 16 ст. урядом Речі Посполитої реєстрового війська. За реєстровиками закріплювалася певна низка вольностей — прав і привілеїв, що вирізняли їх з-поміж ін. верств тогочасного сусп-ва.
Згодом участь козаків у повстаннях наприкінці 16 — 1-й пол. 17 ст. зумовила появу сеймових постанов, які фактично скасовували надані козакам права.
Лише в ході національної революції 1648—1676 ці права було відновлено. У договорах (див. Зборівський договір Криму з Польщею 1649 та Березневі статті 1654) було зафіксовано право козаків на власну адміністрацію, судочинство, політ. діяльність, військ. службу, на землеволодіння. Правові норми цих документів означали, по суті, що козаки стали повноцінним соціальним станом Укр. козац. д-ви.
Політ. лад Гетьманщини успадкував традиційні форми козац. самоврядування, що існували в серед. 17 ст.
У період громадянських війн в Україні другої половини 1650 — першої половини 1660-х років укр. козацтво було розмежоване кордонами і політ. впливами Речі Посполитої, Рос. держави та Османської імперії.
За умовами «Вічного миру» 1686 до Речі Посполитої відійшла Правобережна Україна. Там протягом 1684—85 було відроджено козац. устрій. І хоча 1699 польс. уряд ліквідував козац. полки, однак козацтво як стан в Правобереж. Україні продовжувало існувати до 1714.
Осн. частина козацтва жила в Гетьманщині, однак і тут вона була змушена відстоювати свої права. Рос. самодержавство постійно втручалося у внутр. справи Укр. козац. д-ви, всіляко обмежувало її зовнішньополітичну діяльність.
У ході Північної війни 1700—1721 в Гетьманщині активізувався процес визвол. руху. Перехід частини козаків на чолі з гетьманом І.Мазепою на бік швед. короля Карла ХII зумовив хвилю репресивних заходів проти козаків з боку Рос. д-ви, зокрема руйнування за наказом царя Петра I столиці Батурина (1708) та Чортомлицької Січі (1709).
Після перемоги над шведами, щоб посилити контроль над укр. козацтвом, царський уряд запровадив Малоросійську колегію (1722—27) та Правління гетьманського уряду (1734—50). Козаків почали також залучати до важких буд. робіт на тер. Росії (спорудження військ. укріплень і водних шляхів сполучення). Усе це зумовило матеріальне зубожіння козацтва, а також поділ їх на виборних козаків та підпомічників.
З метою уніфікації держ. управління в країні рос. імп. Катерина II своїм указом від 10 листоп. 1764 ліквідувала гетьманату інститут. Влада в Лівобережній Україні перейшла до президента відновленої Малорос. колегії П.Румянцева (див. П.Румянцев-Задунайський).
28 лип. 1765 імп. Катерина II своїм указом ліквідувала козац. полки, у т. ч. створені в середині 17 ст. на тер. Слобідської України (див. Слобідські козацькі полки).
У ході російсько-турецької війни 1787—1791 із запорожців було сформоване Військо вірних козаків, яке згодом перейменували на Чорноморське козацьке військо. Переважну більшість його складу невдовзі було переведено на Кубань. Ін. частина козаків переселилася на Дунай, де заснувала Задунайську Січ (остання чв. 18 ст. — 1828). 1828 задунайські козаки повернулися під владу Російської імперії та з дозволу уряду оселилися на тер. Приазов’я. З них було сформовано Азовське козацьке військо.
На початку української революції 1917—1921 із укр. добровільних частин було створене вільне козацтво. Його отаманом у квіт. 1917 на з’їзді у Звенигородці було обрано П.Скоропадського. Восени козац. рух на підтримку політики Української Центральної Ради охопив Київщину, Полтавщину та Херсонщину. Проте наступного року на вимогу нім. командування (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) вільне козацтво було розформоване.
У складі Червоної армії (див. Радянська армія) діяли підрозділи Червоного козацтва України (див. Червоне козацтво).
У 2-й пол. 1980-х рр. у багатьох областях України утворилися громад. т-ва нащадків козаків. Сучасне укр. козацтво стоїть на засадах відродження козац. традицій, збереження та відновлення пам’яток вітчизн. історії, бере участь у громад. та політ. житті держави.
http://history.org.ua/?termin=Kozactvo_ukrainske
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Козацтво українське

Повідомлення АннА » 19 травня 2016, 14:39

ПОЛКОВИЙ УСТРІЙ виник у Гетьманщині та Слобідській Україні в 2-й пол. 17 ст. в ході державотворчих процесів і формування адм.-тер. управління. В основу покладався полково-сотенний устрій реєстрового козац. війська. Полк, що об’єднував козаків певної території і становив військ. одиницю, набув значення адм. округу, а полковник як військ. командир став водночас і головою цивільної адміністрації. Вищим органом управління були полкові ради, ядро яких становила полкова старшина (обозний, хорунжий, писар, суддя). До участі в полкових радах залучалися сотники, сотенна старшина (осавул, хорунжий, писар) та козаки полкової сотні. До компетенції ради входило обрання чи усунення від уряду полковника (у 2-й пол. 17 ст.), здійснення контролю за діяльністю полкових урядовців тощо. Найбільш дієвими були полкові ради у воєнні роки, коли збиралися всі козаки полку. Із часом владні повноваження ради зосередилися в руках полкової верхівки. Полкова рада перетворилася на старшинську, яка діяла як дорадчий орган при полковнику. За відсутності полковника рада старшин набувала значення розпорядчого органу. Повновладним господарем полкової території був полковник козацький, якому підпорядковувалося не лише козацтво, а й усе населення полку. Виконавчу владу в полку здійснювали: полкова старшина, полкова канцелярія, полкові скарбова й лічильна комісії, полковий суд, комісарства. Дрібнішу ланку в структурі полкового устрою становили сотні, кількість яких у кожному полку була різною. Територіальні межі сотень часто змінювалися. До кожної сотні входило кілька містечок і багато сіл. Сотні поділялися на курені, що виконували організаційно-госп. функції. Управління сотнями здійснювали сотники, сотенна старшина та канцелярії. Їхня влада поширювалася на козаків, які проживали на території сотні. Помічниками сотника були отамани — сотенні, городові, курінні. П.у. ліквідований царським урядом Росії на Слобожанщині 1765, у Гетьманщині — на поч. 1780-х рр.
http://history.org.ua/?termin=Polkovyj_ustrij
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Козацтво українське

Повідомлення АннА » 20 травня 2016, 12:22

ПОЛК — 1) у 10—13 ст. в Київській Русі — військо загалом, його частина, що діяла окремо, або військ. загін певного князя у складі коаліції, похід, бій або скликане на час бойових дій ополчення (на відміну від дружини); із 2-ї пол. 12 ст. — гол. чин. складова частина війська, що становила елемент бойового ладу, поділеного на 3—7 полків;
2) на теренах Великого князівства Литовського в 14—15 ст. — збройний загін із міщан і селян для протидії татар. нападам;
3) у Речі Посполитій і Гетьманщині — частина реєстрового козац. війська з територіально-міліційною системою комплектування. Грамотою від 5 червня 1572 польс. король Сигізмунд II Август підтвердив набір на держ. службу П. «низових козаків» у 300 осіб. Восени 1625 було сформовано 6 козац. полків: Білоцерківський полк, Канівський полк, Корсунський полк, Черкаський полк, Чигиринський полк, Переяславський полк. Полки мали назви за містами, де розташовувалося їх командування, і поділялися на сотні, що також звалися за населеними пунктами — базами формування сотень як тактичних підрозділів. Після червня 1648 полково-сотенна структура лягла в основу держ. ладу — полкового устрою, за якого полки виконували функції територіально-адм. округ. Протягом 1648—1782 таких полків налічувалося до 20. Кількість полків зазнавала змін, проте найтривкішими були Стародубський полк, Чернігівський полк, Ніжинський полк, Прилуцький полк, Київський полк, Переяслав. полк, Лубенський полк, Гадяцький полк, Полтавський полк та Миргородський полк. П. очолювався полковником козацьким із полковою старшиною. Набраний в окрузі за територіально-міліційним принципом П. як військ. частина мав у своєму складі 7—22 сотні заг. чисельністю у 2—3 тис. козаків та 6—7 легких гармат.
У серед. 1650-х рр. полковий устрій із дозволу царського уряду було відтворено укр. переселенцями у Слобідській Україні (див. Слобідські козацькі полки). Із 1700 слобідські полки підпорядковувалися особливому бригадиру, а з 1716 всі укр. полки входили до складу Укр. д-зії. Після Північної війни 1700—1721 козац. полки під час воєнних дій звичайно розподілялися між окремими з’єднаннями рос. армії і рідко вже виступали як організоване ціле.
Протягом 18—19 ст. мали місце випадки відтворення особливих укр. формацій. 1790 в армії генерал-фельдмаршала кн. Г.Потьомкіна було створено з рекрутів Малорос. козац. полк, що згодом влився в Чугуївські козац. полки, які утворилися з Корпусу передової сторожі Катериносл. регулярних козаків. У червні 1812 із мешканців Київської та Кам’янець-Подільської губерній було створене Укр. козац. військо у складі 4-х полків, яке брало активну участь у воєнних діях. У липні 1812 було сформовано 15 малорос. козац. полків, з яких до дієвого війська було відряджено 9 (як ополченські частини; див. Народне ополчення). 1500 запорожців, які повернулися з-за кордону з отаманом Й.Гладким 1828, утворили Дунайський козац. полк (див. Дунайське козацьке військо). 1831—32 із приводу польського повстання 1830—1831 було створено 8 малорос. козац. полків, а під час Кримської війни 1853—1856 у 1855—56 — 6 (із мешканців Чернігівської та Полтавської губерній). Під час польського повстання 1863—1864 було сформовано 3 малоросійські (два Полтавські та Чернігівський) кінні полки;
4) у 17—21 ст. у найманих військах і регулярних арміях — військ. частина певного роду військ (піхотний, кавалерійський, танковий та ін. полки) або роду зброї (гренадерський, гусарський, гаубичний та ін. полки), осн. тактична й адміністративно-госп. одиниця, яка входить до складу з’єднання (бригади, д-зії) або є окремою, складається з органів управління (штабу), кількох батальйонів (ескадронів, дивізіонів, ескадрилій) тощо й підрозділів бойового забезпечення (напр., власна артилерія в піх. полку) та матеріально-тех. обслуговування.
У Зх. Європі полки (регіменти) як з’єднання доти окремих рот (компаній, хоругов) з’явилися на поч. 16 ст. в нім. ландскнехтів. Після появи в серед. 16 ст. у Франції піхотних та кавалерійських полків, що складалися з 4—6-ти батальйонів чи 8—10-ти ескадронів, полкова організація стала взірцевою для більшості ранньомодерних армій. У Речі Посполитій регіменти найманого війська чисельністю до 1 тис. вояків з’явилися в 1630-х рр. У Рос. д-ві масове створення полків «нового строю» на європ. взірець розпочалося з 1640—50-х рр.
У Гетьманщині потреба влади у сталому професійному війську призвела до створення спершу піх. сердюцьких полків (див. Сердюки), потім кінних компанійських полків (див. також Охотницькі полки). Однак спроби створити регулярну військ. силу успіхом не увінчалися. Докорінну реорганізацію укр. військ. формацій здійснив, зрештою, царський уряд, «вмонтовуючи» їх у регулярне військо (яке комплектувалося рекрутськими наборами).
1729—31 в Ізюмському, Охтирському та Харківському козацьких полках були створені регулярні роти. 20 вересня 1734 з козаків Слобожанщини було сформовано Слобідський драгунський полк, що існував до 1734. 1756 натомість було створено Слобідський гусарський полк. 3 березня 1765 усі слобідські козац. полки були переформовані на регулярні гусарські. У січні 1775 було сформовано ще один — Укр. гусарський полк.
У жовтні 1775 компанійців обернули на регулярні легкокінні полки. Згодом ці нові полки дістали назви Київський, Сіверський і Чернігівський (за намісництвами), а з 1784 стали важкими кінними полками — карабінерними (див. Карабінери). 1776 було сформовано Полтавський та Херсонський пікінерні полки — із запорожців.
У червні 1783 з козаків Лівобережжя сформували Глухівський, Лубенський, Ніжинський, Переяславський, Софійський, Стародубський та Тверський легкокінні полки, які становили Малорос. кінноту. Кінноту Катеринославську утворили легкокінні Олександрійський, Єлизаветградський, Костянтиноградський, Маріупольський, Ольвіопольський, Павлоградський, Полтавський та Херсонський полки. Колишні слобідські та компанійські: Охтирський, Воронезький, Ізюмський, Острогозький, Сумський, Український, Харківський гусарські та Київський, Сіверський, Чернігівський легкокінні полки становили Укр. кінноту. 1784 легкокінні полки Малоросійської та Української кіннот були перетворені на карабінерні, а укр. гусарські — на легкокінні.
Були згодом два випадки, коли кавалерійс. частини знов на деякий час ставали козачими. 1790 Полтав. легкокінний було перетворено на козачий, а до 1 грудня 1792 він звався козачим полком Булави Великого Гетьмана. Олександрійський та Херсонський легкокінні тоді ж були обернені на Херсон. козачий полк.
1816 Укр. козац. військо було перетворено на Укр. уланську д-зію. 1830 полки д-зії реорганізовано на Український, Новоархангельський, Новомиргородський, Єлизаветградський, Бузький, Одеський, Вознесенський та Ольвіопольський уланські полки.
Пам’ять про формації укр. війська в імперії зберігалася, і навіть офіційно. У рос. армії існував особливий інститут старшинства полків відповідно до першовитоків кожної частини. Найстаршими частинами серед існуючих на поч. 20 ст. вважалися лейб-гвардії Кінно-Гренадерський, лейб-гвардії Уланський, Охтирський, Ізюмський, Сумський гусарскі та Харківський уланський полки, що вели свій родовід із 1651 від козац. слобідських полків, а також Глухівський та Псковський драгунські, Київський та Чернігівський гусарські полки, що походили від компанійців 1668.
У квітні—листопаді 1917 створенi на громадських чи неофiцiйних засадах вiйськ. орг-цiї при Українській Центральнiй Радi створювали умови для українiзацiї певних частин i з’єднань на рос. фронтi Першої свiтової вiйни та видiлення українцiв в окремi вiйськ. частини (див. Армія Української Народної Республіки). Першими добровольчими формаціями стали Богданівський полк та полк ім. Павла Полуботка (див. Полуботківців виступ 1917). У сiчні 1918 — грудні 1918 в Українській Державі відбувалася реорганiзацiя добровольчих частин укр. вiйська та здiйснення заходiв щодо розгортання регулярної армiї на базi з’єднань рос. армiї колишнiх Пiвденно-Захiдного фронту та Румунського фронту. Створювалися кадри 64-х піших та 18-ти кінних полків та Сердюцька дивізія з 4-х піших і 1-го кінного полку.
Восени 1918 у «нейтральній зоні» було сформовано 1-шу повстанську укр. д-зію, помітну роль в якій відігравали Богунський (див. М.Щорс) і Таращанський (див. В.Боженко) полки. Надалі вони увійшли до складу Червоної армії (див. Радянська армія).
У грудні 1918 — травні 1919 в Українській Народній Республіці здійснювалися спроби створення численних добровольчих формувань із низькими бойовими якостями та запровадження кошової i загiнно-куреневої системи. У травні 1919 — квiтні 1920 в Дієвій армії УНР було здійснено перехiд до дивiзiйно-полкової, а із квiтня 1920 — до дивiзiйно-куреневої системи. В Українській Галицькій армії за бригадно-куреневої системи існували також 3 піші, кінний і гарматний полки.
У Червоній армії з 1918 піхоту було реорганізовано за типом рос. стрілец. полків часу I світ. війни, кінноту — за єдиним кавалерійс. штатом. Між світ. війнами в арміях різних д-в з’явилися численні полки нових типів (зенітні артилерійські, танкові, механізовані, моторизовані, авіаційні, парашутно-десантні тощо). Після Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 рад. стрілецькі й механізовані полки було переформовано в мотострілецькі, кавалерійські — розформовано. З’явилися численні полки нових родів військ.
Від серед. 1950-х рр. армії Зх. Європи та США почали перехід до бригадно-батальйонної організації наземних військ. Вважається, що такій структурі притаманні більші мобільність, багатофункціональність, самостійність у виконанні завдань. У Збройних Силах України такий перехід (за збереження певних полків у Сухопутних військах та Військово-Повітряних силах) завершено на поч. 2006. Попри зростання оперативно-орг. значення таких з’єднань, як бригада й д-зія, у світ. практиці назви й відзнаки колиш. полків часто залишаються в сучасних батальйонах. Інколи (напр., у США) полки продовжують існувати як об’єднання певних гарнізонів із почесно-ветеранським командуванням. Забезпечений ними зв’язок проходження служби із принципом збереження полкових традицій вважається необхідною засадою сучасного війська.
http://history.org.ua/?termin=Polk
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Козацтво українське

Повідомлення АннА » 20 травня 2016, 18:44

ПОЛКОВНИК КОЗАЦЬКИЙ — воєначальник в Україні 16—18 ст., який із середини — 2-ї пол. 17 ст. очолював козац. полкову адміністрацію, де зосереджувалася військ., цивільна й суд. влада на території полку. Посада П.к. вважалася виборною, хід і порядок виборів ґрунтувалися на відповідних козац. традиціях. Обирали П.к. на радах козацьких, з 1630-х рр. його призначав польс. уряд. Із 2-ї пол. 17 ст. в Гетьманщині П.к. призначав гетьман або його обирала полкова рада за погодженням і з наступним затвердженням гетьманом та царським урядом. За правління рос. царя Петра I прерогатива призначення П.к. перейшла до рос. урядовців. Козацька старшина лише висувала трьох кандидатів на цю посаду з наданням письмових свідчень, що вони «люди добрі, заслужені, і в невірності не запідозрені», а одного з них призначав своїм указом цар чи сенат, які ставили на цю посаду вихідців не лише з козацької старшини, а й рос. військовослужбовців, у т. ч. іноземців за походженням. П.к. підпорядковувався гетьману і входив до складу старшинської ради. Окрім функцій козацького полководця у військ. походах, воєнних діях і битвах, комплектування, мобілізації і спорядження війська, забезпечення порубіжної і сторожової служби, зведення й утримання фортифікації він був повновладним господарем на території полку: відав військ. і фінансовими справами, призначав полкову старшину, очолював полкову раду, дбав про охорону полкової території, користувався правом надання земельних наділів полковій старшині та духовенству, дозволу на заснування слобід і хуторів, контролював акти купівлі-продажу землі та її межування, здійснював переписи населення, виконував адміністративно-поліцейські функції, відав справами громад. безпеки, освіти, стежив за розвитком внутр. торгівлі, утримував у належному стані шляхи сполучення, стежив за пожежною безпекою, втручався у вибори священиків, діяльність цехів тощо. П.к. зосереджував у своїх руках величезні земельні володіння, що становило основу його екон. могутності. У Слобідській Україні П.к. виконував такі ж функції. Його обирали старшина і полчани після погодження із білгородським воєводою чи Посольським приказом у Москві. Здебільшого переважав принцип спадковості. Із 1706 у зв’язку зі скасуванням воєводської адміністрації на Слобожанщині (влада якої офіційно поширювалася лише на рос. населення) всю владу на території полку було зосереджено в руках П.к., яким надано звання прем’єр-майорів рос. армії. Відтоді слобідських козац. полковників затверджували або призначали царські урядовці. З 1732 в ході реформування козац. полкового устрою на Слобожанщині П.к. і старшина були усунуті від управління полком, яке частково перейшло до бригадира, а частково — до командира Укр. д-зії. 1765 реформи завершилися ліквідацією козац. полкового устрою на Слобожанщині. На Запорожжі за часів Нової Січі козац. полковники поділялися на похідних і паланкових. Перші призначалися Кошем Запорозької Січі на час військ. походів, для постової служби, поїздок за царським жалуванням тощо. Па- ланкові козац. полковники, яких січова рада призначала щорічно, очолювали адм. управління краєм. Царським указом від 28 липня 1783 козац. полки Гетьманщини були перетворені на регулярні й карабінерні полки рос. армії, а колишнім козац. полковникам, які залишалися на військ. службі, надавався відповідний армійський чин (полковника), при відставці — чин бригадира.
http://history.org.ua/?termin=Polkovnyk_kozatskyj
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Козацтво українське

Повідомлення АннА » 06 жовтня 2017, 20:48

ЗНАЧКОВІ ТОВАРИШІ – полкова старшина в Гетьманщині в кін. 17–18 ст., яка об'єднувалася під малим полковим прапором-значком (звідси й назва) і не займала будь-яких постійних урядів (посад).
Значкові товариші належали до знатного (значного) військового товариства.
За військ. субординацією, як чин, були першими після сотників та військових товаришів і підпорядковувалися безпосередньо полковникові.
Гол. обов'язком Значкових товаришів була військ. служба. Їх зобов'язували виступати у військ. походи, призначали конвоїрами під час переміщення рос. армійських полків, комісарами, направляли в різні внутр. та порубіжні "командированія", комісії, на форпости, включали в полкові лічильні комісії, залучали до виконання поточних справ Генеральної військової канцелярії та полкових канцелярій.
Гол. підставою для здобуття чину значкового товариша було володіння козац. ґрунтами, що створювало екон. базу для відбування Значковим товаришем військ. служби за власний кошт. Практикувалася передача в спадок цього чину.
Значкові товариші належали до полкової еліти, користувалися відповідними привілеями та пільгами, а також мали перспективу службового підвищення до чину військ. товаришів або посади сотника чи полкового урядовця. Тому одержати чин Значкового товариша прагнуло чимало полчан.
У 1-й пол. 18 ст. найповажніші особи із числа Значкових товаришів могли отримати гетьман. протекцію, яка виявлялася в наданні їм додаткових пільг: звільнення від сплати податків, постоїв рос. військ тощо. Гетьман. покровительство над Значковими товаришами набуло поширення за часів Д.Апостола. Через деякий час Значкові товариші, якими опікувався гетьман, могли одержати чин бунчукового товариша.
На поч. 18 ст. кількість Значкових товаришів чітко не визначалася, а залежала від полкових потреб, бажання полковників і спритності козацької старшини.
Указом імп. Анни Іванівни від 8 серп. 1734 у 10 полках число Значкових товаришів не повинно було перевищувати 420 осіб, а саме: у Ніжин., Стародубському, Черніг., Лубенському, Полтав. і Переяслав. могло бути по 50 Значкових товаришів, а в Київ., Миргород., Прилуцькому і Гадяцькому – по 30.
Право надання чину Значкових товаришів, що тривалий час зберігалося за полковниками, перейшло до Ген. військ. канцелярії та Малоросійської колегії. Відтоді "произвожденіе" Значкових товаришів на службу відбувалося за атестатами від полковників і полкових канцелярій згідно з визначеною кількістю вакансій.
Реєстри (див. Компути) Значкових товаришів зберігалися в полкових канцеляріях, що давало можливість полковим урядовцям надавати цей чин більшій кількості козаків, ніж офіційно дозволялося. Про це свідчить ордер гетьмана К.Розумовського, яким заборонялося полковим канцеляріям набирати Значкових товаришів "сверхъ комплекта" (1763).
Із 70-х рр. 18 ст. звання "Значковий товариш" надавали полковим і сотенним урядовцям та служителям при виході у відставку як нагороду за військ. службу.
Указом імп. Катерини II від 24 груд. 1784 припинялося надання укр. козац. чинів і звань, а існуючі на той час козац. старшинські посади та ранги перейменувалися в рос. табельні чини (див. Табель про ранги 1722). Значкові товариші, які залишалися на службі, стали називати унтер-офіцерами.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 254
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 50 раз.
Подякували: 61 раз.

Re: Козацтво українське

Повідомлення Вернер » 25 жовтня 2017, 18:18

ОСАВУЛ (від тюркського "ясаул" – керівник) – 1) виборна службова особа, що обіймала одну з найважливіших військово-адм. посад у Запорозькій Січі та Гетьманщині. Знаком влади Осавула була дерев'яна палиця з потовщенням на кінцях, скріплена срібними кільцями.

Осавул входив до військ. старшини Запороз. Січі від зародження козацтва українського наприкінці 15 ст.
Повного орг. оформлення козацька старшина набула на час створення Запороз. Січі й була типологічно подібною до еліт мілітарних утворень на Великому степовому кордоні між християн. і мусульманськими спільнотами від Адріатики до Уралу.
У мирний час кошовий осавул стежив за дотриманням порядку на Січі (відав заготівлею провіанту на випадок війни; розподіляв за наказом кошового отамана грошову й натуральну платню; наглядав за подорожуючими територією Вольностей війська Запорозького низового, виконував роль слідчого в суд. справах), у воєнний – у таборі (очолював козац. розвідку, стежив за ходом битв, уводив у бій резервні військ. частини). Курінний осавул на Запорожжі також належав до складу військ. старшини.
До реєстрової козац. старшини належали 2, а згодом – 4 осавули.

У Гетьманщині генеральних осавулів було двоє (старший і молодший).
Старший ген. осавул був охоронцем гетьма н. булави.
Ген. осавул був найближчим помічником гетьмана, розслідував тяжкі злочини, брав участь у переговорах з іноз. послами, виконував обов'язки гетьмана наказного, здійснював інспектування війська й вів реєстри козацькі, брав участь у роботі Генеральної військової канцелярії.
Крім ген. осавулів, були полкові осавули (по два в кожному полку) та сотенні осавули, які займалися військ. підготовкою козаків, забезпеченням полку/сотні озброєнням та боєприпасами (крім артилерії), складали козац. реєстри, статути.
У ген. артилерії служили артилер. осавули, які відали ген. обозами й були заступниками генерального обозного.
За виконання військово-адм. функцій осавули, як й ін. представники козац. старшини Гетьманщини, отримували рангові маєтності та платню від царя, що передбачалася Березневими статтями 1654 та ін. правовими актами між Гетьманщиною і Моск. д-вою;

2) офіцерський чин у козац. військах Російської імперії. Звання осавула вважалося другим після отаманського. 1775 за розпорядженням Г.Потьомкіна було наказано вважати чин полкових осавулів рівним до офіцерського звання. 1798–1800 осавул був прирівняний до гусарського ротмістра, що давало спадкове дворянство. 1798–1884 осавул мав обер-офіцерський чин 9-го класу в Табелі про ранги, 1884–1917 – 8-го класу.
Кононенко В.П.
Час плине

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Посади козацькі

Повідомлення АннА » 28 жовтня 2017, 14:16

КАНЦЕЛЯРИСТ– назва молодшого службовця однієї з канцелярій: Генеральної військової канцелярії, Генеральної скарбової канцелярії, Канцелярії генеральної військової артилерії, Канцелярії малоросійського генерал-губернатора, полкової канцелярії, сотенної канцелярії.
Канцеляристів призначали з-поміж випускників Києво-Могилянської академії та дітей козацької старшини.
Посада канцеляриста була однією з перших сходинок кар'єри службовців.
Терміном "канцелярист" з означенням "старший" називали також осіб, які займали вищі полкові або генеральні посади, зокрема, старшим канцеляристом (урядовець Ген. військ. канцелярії) називали заст. генерального писаря.
Канцеляристи брали участь у вирішенні госп., адм., суд., дипломатичних справ, працювали над упорядкуванням законодавства.
Компетенція канцеляристів Ген. військ. канцелярії (військових канцеляристів) поширювалася й на ін. установи– скарбову, похідну, полкові та сотенні канцелярії, де вони вирішували питання розмежування земель та виконували функції мирових суддів.
Кількість не була сталою, зокрема військ. канцеляристів у 1728 було 25 осіб, а в 1742 –179.
На їх утримання надавалися рангові маєтності.
Коробов О.І.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Посади козацькі

Повідомлення АннА » 28 жовтня 2017, 14:19

КАНЦЕЛЯРІЯ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ АРТИЛЕРІЇ– один із центр. органів влади в Укр. козац. д-ві та за часів функціонування 2-ї Малоросійської колегії (18 ст.).
До її компетенції входила організація бойового застосування, тех. і госп. обслуговування артилерії та фортифікаційних споруд.
Їй підлягали полкові обозні та керовані ними полкові артилер. відділи.
Вона підпорядковувалася безпосередньо генеральному обозному і розміщувалася в м. Глухів.
Поточними питаннями опікувався осавул, йому допомагали хорунжий, писар та канцеляристи.
Для управління справами с.-г. маєтків, ливарних та порохових підпр-в, кінних з-дів, що перебували у відомстві канцелярії, залучалися значкові товариші та військові товариші.
Як військ.-адм. орган канцелярія до 1765 підпорядковувалася Генеральній військовій канцелярії. Однак уже від 1760 (згідно з інструкцією К.Розумовського генеральному підскарбію) звітувала перед Генеральною скарбовою канцелярією у фінансово-госп. питаннях.
Із заснуванням 2-ї Малорос. колегії стала підзвітною їй та підлягала фінансовому контролю з боку Генеральної лічильної комісії.
Струкевич О.К.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Посади козацькі

Повідомлення АннА » 28 жовтня 2017, 14:23

ГЕНЕРАЛЬНА СКАРБОВА КАНЦЕЛЯРІЯ Канцелярія військового скарбу – вищий фінансовий орган в Укр. козац. д-ві 18 ст.
Діяла з перервами протягом 1723–81, містилася у м. Глухів.
До її компетенції входили справи збору натуральних і грошових податків з нас., вона відала прибутками та видатками, військ. маєтностями й ранговими маєтностями тощо.
Кер-во Г.с.к. покладалося на двох генеральних підскарбіїв – одного українця й одного росіянина.
Г.с.к. очолювали: з українців – А.Маркович, М.Скоропадський, В.Гудович; з росіян – І.Мякінін, С.Полозов, О.Панін.
Функції держ. контролю виконувала окрема Генеральна лічильна комісія (1734–82).
Панашенко В.В.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3085
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1805 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Посади козацькі

Повідомлення АннА » 17 січня 2018, 14:29

КОШОВИЙ ОТАМАН – найвища виборна керівна посада в Запорозькій Січі. Вибори на Січі проводилися щороку 1 січня на заг. раді Війська Запороз. низового (див. Військо Запорозьке). К.о. обирався на рік. Це не означало, що обраний мав обов'язково керувати увесь свій строк. Його могли переобрати в будь-який час. Але для того, щоб ініціювати переобрання К.о. або будь-якої ін. посадової особи, треба було мати вагомі аргументи. Ними могли бути злочин, незадовільне кер-во громадою та зрада. Відомі випадки, коли кошові отамани закінчували життя самогубством. Дехто з кошових отаманів обіймав цю посаду по 10–15 років, як, скажімо, І.Сірко або П.Калнишевський. Самі вибори обставлялися спец. ритуалом. Після обрання або затвердження К.о. йому вручалася булава як символ влади над Військом Запороз. низовим. К.о. об'єднував у своїх руках військ., адм., суд. та духовну владу. Під час війни він був головнокоманд. усіх військ і флоту і діяв як необмежений диктатор. Усі його накази виконувалися миттєво та незаперечно. Будь-хто з війська за його наказом міг бути страчений за найменшу провину. В мирний час він був конституційним володарем Вольностей Війська Запорозького низового: керував усіма паланками, виконував роль верховного судді над усіма; визначав покарання і карав злочинців; вважався начальником запороз. духовенства, а тому приймав і призначав духовних осіб з Києва в усі церкви Вольностей. К.о. затверджував також усіх обраних товариством нижчих урядовців. Узаконював розподіл між куренями запорозькими угідь, земель, майна, припасів, реманенту, грошей, військ. здобичі тощо. К.о. вступав у дипломатичні стосунки з будь-якими д-вами. Видавав службові атестати та узаконював землеволодіння між підданими Війська Запороз. низового. Але попри все він не був необмеженим володарем, а був "primus inter pares" (першим серед рівних). Його владу обмежували три умови: звіт, час і рада. Спочатку він не мав ні особливого приміщення, ні окремого столу і залежав від волі Війська, яке в будь-який час могло порушити питання про переобрання К.о. й усієї адміністрації. Без заг. ради всього Війська Запороз. низового К.о. нічого не міг здійснити. Офіційно його титулували "мосць пане отамане кошовий", "його вельможність пан кошовий", "його благородіє пан кошовий". Не-офіційно звався "батьком", "пан-отцем", "вельможним добродієм". На час своєї відсутності призначав із середовища старшини свого заст. – наказного кошового отамана. За часів Нової Січі спостерігалася тенденція до узурпації влади особою К.о. Але це пояснюється низкою об'єктивних причин.

Серед найвизначніших кошових отаманів слід згадати І.Сірка, К.Гордієнка, І.Малашевича та П.Калнишевського.

Кошові отамани Запорозької Січі, 1650–1775 (за Ю.Мициком):

Гуцький, квіт. 1650

Лютай, 1652Яків Барабаш, 19 жовт. 1656 – 24 серп. 1658

Павло Шкурко (Гомон), 30 берез. 1658 – 2-га пол. 1658

Іван Сірко, 1659–60

Петро Суховій (див. П.Суховієнко), 1660 і даліІван Брюховецький, 1662 і далі

Сацько Туровець (Яцько Торський), 20 квіт. 1663 – 24 черв. 1663

Іван Сірко, 4 серп. 1664 – 1665

Іван Щербина, 18 листоп. 1664 і

далі Лесько Шкура 1665 і далі

Іван Куриленко (Ждан, Ріг), лют. 1665 – 22 трав. 1667Іван Донець, 11 черв. 1665 і далі

Іван Величко-Білковський, 27 верес. – 25 листоп. 1666 і далі

Пластун, 9 груд. 1666

Остап Васютенко (Чемерис), 22 трав. – 28 черв. 1667 і далі

Іван Величко-Білковський, 17 січ. – 18 берез. 1668 і далі

Петро Кіхотський, 1-ша пол. 1669

Курило, 1668 або поч. 1669

Лук'ян Мартинович, черв. 1669

Григорій Пелех, 2-га пол. 1669Михайло Ханенко, 20 червня 1669 – 7 серп. 1670

Іван Сірко, 1670 – 29 квіт. 1672 і далі

Денис Кривоніс, 1672

Овсій Шашол, квіт. – 17 жовт. 1672 і далі

Микита Вдовиченко, 27 жовт. 1672 і далі

Лук'ян Андрійченко, 20 жовт. 1672 – квіт. 1673

Іван Сірко, вересень 1673 – 11 серп. 1680

Григорій Шиш, 29 лип. 1678 і далі

Іван Стягайло, 29 серп. 1680 – трав. 1681

Трохим Волошин (Костянтинович), 8 серп. 1681 – 10 трав. 1682

Василь Олексійович, 2 трав. 1682

Пасько Василевич, 2 трав. 1682 і далі

Григорій Єремієнко (Іванович), 20 листоп. 1682

Григорій Сагайдачний, 1686

Федір Іванник, 11 трав. 1686 – 5 січ. 1687

Григорій Сагайдачний, 22 верес. 1687 – лип. 1688 і далі

Филон Лихопой, кінець лип. – 20 груд. 1688

Іван Гусак, 20 грудня 1688 – 25 трав. 1691

Федір (Гусак), 28 трав. – 6 черв. 1691 і далі

Іван Гусак, 15 черв. 1691 – січ. 1693

Василь Кузьменко, січ. 1693 – 24 січ. 1693

Іван Гусак, черв.–лип. 1693

Семен Рубан, 13 лип. 1693 – 10 трав. 1694

Іван Шарпило, літо 1694

Петро Прима (Примис), літо 1694 – 18 лют. 1695

Максим Самійленко, трав. – серп. 1695 і далі

Іван Гусак, листоп. 1695

Яків Мороз, листоп. 1695

Григорій Якименко, 1 серп. 1696

Яків Мороз, 17 квіт. 1696 – 17 лют. 1697

Йосип Федоренко, 13 берез. 1697 і далі

Григорій Якименко, 13 березня 1697 – 12 листоп. 1698

Мартин Стук (Стукало), 14 трав. 1698 – 12 черв. 1699

Петро Прима, 5 серп. 1699 – 13 лют. 1700

Герасим Криса, 27 лют. 1701 і далі

Петро Сорочинський, 28 черв. 1701 – 3 жовт. 1702

Кость Гордієнко, груд. 1703 – 27 трав. 1706

Лук'ян Тимофієнко, 8 верес. – груд. 1706

Петро Сорочинський, 6 черв.–груд. 1707

Кость Гордієнко, груд. 1707 – квіт. 1709

Петро Гордієнко, 1709 – квіт. 1710 і далі

Йосип Кириленко, 13 черв. 1710 і далі

Кость Гордієнко, 29 листоп. 1710 – 1713 і далі

Іван Малашевич, 1713–14

Василь Йосипович, 13 серп. 1714 – 23 лют. 1715 і далі

Іван Малашевич, лип. 1716 – 6 черв. 1720 і далі

Павло Федорович, 17 липня 1725 – 1727 і далі

Павло (Пасько) Сидоренко, 13 берез. 1728 і далі

Кость Гордієнко, 3–4 черв. 1728

Іван Гусак, черв.–лип. 1728

Кость Гордієнко, лип. 1728

Іван Малашевич, серп. 1731 і далі

Іван Білицький, серп. – 22 груд. 1733 і далі

Іван Малашевич, 1734–35

Іван Білицький, берез. 1735 і далі

Іван Малашевич, 1736–37

Іван Білицький, 1738

Кость Покотило, 1739

Яків Туркало, 1739–40

Степан Гуманський, 26 листоп. 1740 і далі

Степан Гладкий, 1741

Семен Єремієвич, 1742

Іван Малашевич, 1743

Яким Ігнатович, 1744

Василь Сич (Григорович), 1745 – 23 трав. 1747

Павло Козелецький, 1747

Данило Гладкий

(Яковлев, Яковенко), січ.–груд. 1748

Яким Ігнатович, 1748–49

Олексій Козелецький, літо 1749 – 2 січ. 1750 і далі

Іван Кажан, 1750

Василь Григорович, 1751 – 25 лип. 1752

Яків Ігнатович, 1752 і далі

Павло Іванович, 2 листопада 1752 – 25 лют. 1753

Григорій Федорович (Лантух), 25 черв. 1753 і далі

Семен Тимотій, 1753

Данило Гладкий

(Стефанович), 22 жовт. – 25 груд. 1753 і далі

Яків Гнатович, 1754

Григорій Федорович (Лантух), 1755 – 20 черв. 1756 і далі

Данило Гладкий, 1757

Григорій Федорович, 20 листоп. 1758 і далі

Іван Білицький, 25 квіт. – 14 листоп. 1760 і далі

Степан Рудь, 23 серп. 1762

Петро Калнишевський, 1762

Григорій Федорович, 16 квіт. – 22 серп. 1763 і далі

Пилип Федорович, 1764

Іван Білицький, 27 берез. 1765 і далі

Петро Калнишевський, 1765 – 14 серп. 1775.
Олійник О.Л.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Далі

Повернутись до Козацтво

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Samot, ukrgenealogy