Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Серед ваших пращурів козаків були

Полковник
0
Немає голосів
Сотник
0
Немає голосів
Обозний
0
Немає голосів
Осавул
0
Немає голосів
Хорунжий
1
100%
Суддя
0
Немає голосів
Писар
0
Немає голосів
Бунчуковий товариш
0
Немає голосів
Значковий товариш
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Повідомлення АннА » 30 жовтня 2016, 10:59

ДОНСЬКІ КОЗАКИ. Процес утворення донського козацтва розпочався на зламі 15—16 ст. з появою на Середньому та Нижньому Дону вихідців із московсько-рязанського прикордоння (переважно козаків) та з укр., азовського й ординського козацтв. Перші формування донського козацтва з’являються в 30—40-ві рр. 16 ст., а утворення донської козац. спільноти припадає на серед. 16 ст. Донське козацтво консолідувалося на поліетнічній основі. При цьому на Середньому Дону домінували прибульці з моск.-рязанського прикордоння, а на Нижньому Дону — з укр. земель. Саме укр. козакам належить осн. роль у покозаченні Нижнього Дону, перетворенні донців на окрему спільноту та в утвердженні поділу всього донського козацтва на верхових і низових козаків. Межа між територіями верхових і низових козаків проходила по городку Раздори (нині станиця Раздорська Ростовської обл., РФ). 1613 чисельність Д.к. становила 1888 осіб, на поч. 18 ст. — бл. 30 тис., в кін. 18 ст. — 200 тис., на поч. 20 ст. — 300 тис. Д.к. взяли активну участь у генезисі гребенського, терського та яїцького козацтв.
Перші поселення Д.к. були розташов. по берегах Дону. Від кін. 17 ст. донці почали освоювати ліві притоки Дону — Медведиця, Хопер з прит. Бузулук та ін. (усі нині на тер. Волгоградської обл., РФ), а в пониззі правобереж. притоків остаточно закріпилися лише в 20-х рр. 18 ст. У 30—60-ті рр. 18 ст. між донцями та запорожцями точилися постійні суперечки за прикордонні землі. Згідно з указом імператриці Єлизавети Петрівни від 15 квіт. 1746, кордон мав проходити по р. Кальміус (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Жалувана грамота імп. Катерини II 1793 закріпила за донським козацтвом усі землі, що належали йому на той час.
Осн. типом донських поселень спочатку були городки (містечка; перші з них остаточно склалися — типізувалися в серед. 17 ст.; див. також Січі). В останній чв. 17 ст. з’явилися хутори та станиці (останні об’єднували кілька хуторів).
Донське козацтво було зорієнтоване на цінності християнства і моск. державництва; становило складову ч. козац. поясу Дніпро—Яїк (нині р. Урал), який слугував щитом від наскоків кочових сусідів, будучи авангардом християн. колонізації земель між Доном та Волгою. Донці — учасники походу російських військ під Казань (1552, нині столиця Татарстану, РФ), Лівонської війни 1558—1583, польсько-російської війни 1632—1634, походу рос. військ на Азов 1636, Азовсько-Дніпровських походів 1695—1696, усіх війн, які вела Російська імперія у 18 — на поч. 20 ст. Від 70-х рр. 16 ст. донське козацтво — важливий фактор міжнар. відносин у регіоні. Найбільшу активність на морі козаки розвинули в 1-й пол. 17 ст. Найгучнішою військ. операцією було «Азовське сидіння» 1637—1642, здійснене спільно із запороз. козаками. Спорідненість інтересів на турец.-татар. напрямку та солідарність на ґрунті захисту «козацьких вольностей» — одна з наріжних підвалин стосунків донців з укр. та ін. козаками.
Залишаючись переважно осторонь внутр. життя Рос. д-ви, донське козацтво брало активну участь лише в подіях, що безпосередньо зачіпали інтереси Дону — у Смуті поч. 17 ст., війнах під орудою С.Разіна, К.Булавіна (див. Булавінське повстання 1707—1709 ), О.Пугачова, розко-льницькому (старообрядницько-му) русі та ін.
До останньої чв. 17 ст. засобами забезпечення прожитку Д.к. були: рибальство, мисливство, бортництво, скотарство, зипун (військ. трофеї), царське жалування (з 70-х рр. 16 ст.). Від 80-х рр. 17 ст. на Дону поширилося рільництво. З 18 ст. — розвивалося виноградарство й садівництво.
Військ.-політична організація Д.к. — Всевелике Військо Донське — остаточно склалася в серед. 10-х рр. 17 ст. На Дону утвердилася типова для усіх козац. спільнот демократ. форма самоуправління — «козацькі вольності». Найвищим органом влади було заг.-донське коло (круг), яке вирішувало найважливіші питання, насамперед вибори козац. старшини та отаманів тимчасових збройних формувань. Виконавчу владу очолював військ. отаман, у підпорядкуванні якого перебували військ. осавул та 2 дяки. Аналогічною була структура влади в городках.
Від 70-х рр. 17 ст. розпочався активний наступ царського уряду на «козацькі вольності» та самостійність Дону. Вже на кін. 17 ст. донське козацтво стало іррегулярним військом у складі ЗС Рос. д-ви, а до кін. 18 ст. остаточно перетворилося на окремий стан. Згідно з указом Петра I від 1721, військ. служба стала обов’язком усіх козаків, що досягли 17-ти років. 1763 донців було переведено на пожиттєву службу. Од 30-х рр. 18 ст. Д.к. отримали рос. військ. чини, а 1798 козацька старшина була прирівняна в правах до дворянства. Процес остаточного обмеження суверенітету Дону дістав логічне завершення в «Положенні про Військо Донське» (1835), яке з незначними змінами залишалося чинним до 1917. Цим положенням звання військ. отамана закріплювалося за спадкоємцем рос. престолу. Останній призначав наказного отамана (з пом. з цивільної частини та нач. штабу — з військ.). У військ. відношенні Всевелике Військо Донське складалося з 4-х округ. Цивільне управління було трирівневим: центр. (військ.), окружне (7 цивільних округів), станичне.
Донське козацтво — активний учасник громадян. війни 1918—20, після закінчення якої воно втратило усі станові привілеї.
http://history.org.ua/?termin=Donski_kozaky

Донские козаки
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Виборні козаки

Повідомлення АннА » 29 листопада 2016, 11:40

ВИБОРНІ КОЗАКИ привілейована група військ. стану на Лівобережній Україні і Слобідській Україні 18 ст. 1698 уряд Мазепи видав розпорядження, за яким козаки Лівобереж. України, що не могли виконувати військ. службу внаслідок зубожіння, мали стати «помічниками» посполитим у забезпеченні продовольством козац. війська. Гетьман. універсал від 13(02) берез. 1701 наказував глухівському сотникові А.Турянському вчинити офіц. поділ козаків у 4-х сотнях Ніжинського полку на «виборне товариство» та «подлєйшеє товариство» з їх реєстрацією в компутах (списках). Належні до першого товариства зобов’язувалися до відбування військ. служби, решта позбавлялася давніх козац. привілеїв (тобто ставали оподатковуваною групою нас. нарівні з посполитими). Впровадження цього універсалу в ін. сотнях і полках Гетьманщини було припинено внаслідок спалаху масового протесту козац. бідноти. 1735 Правління гетьманського уряду видало розпорядження, підписане правителем Малоросії (з 1734) кн., сенатором О.Шаховським, а потім санкціоноване Сенатом, «Про поділ малоросійських козаків на виборних і підпомічників». в.к. звільнялися від виконання всіх «загальнонародних» повинностей і поборів.
Протягом 30–50-х рр. 18 ст. кількісне співвідношення між в.к. і підпомічниками залишалося майже незмінним і в більшості випадків становило 1:2–2,5, тобто на одного привілейованого припадало 2–3 бідних. Причому і серед привілейованих козаків спостерігалася майнова нерівність.
На поч. 80-х рр. 18 ст. реорганізовано ЗС Лівобережжя і поступово злито з рос. армією. Частина в.к. поповнила групи посполитих.
У Слобідській Україні відбувалися подібні процеси. Згідно з указом Петра I від 21 січ. 1700, до компутів в.к. записали не лише «добрих» людей, які мали коней і зброю, а й їхніх синів, братів і племінників. Указ унормував також статус підпомічників. У 5-ти слобідських полках в.к. налічувалося: 1701 – 3,5 тис.; 1733 – 4,2 тис.; 1743 – 5 тис. осіб. в.к. разом з їхніми синами і родичами чол. статі 1732 зафіксовано – 23,6 тис., а 1763 – 58 тис. осіб. На тер. Київського намісництва, Чернігівського намісництва та Новгород-Сіверського намісництва 1782 таких значилося 195,6 тис. з 415,7 тис. козаків. Усі в.к. мали відбувати службу у війську з власним спорядженням, зброєю, кіньми. Указ Катерини II від 28 лип. 1765 ліквідував слобідські козац. полки, перетворивши козаків на військових обивателів.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Re: КОЗАКИ

Повідомлення АннА » 16 травня 2017, 18:57

ГОРОДОВІ КОЗАКИ – найчисленніша група служилого стану Гетьманщини з середини 17 до 80-х рр. 18 ст., неоднорідна в соціально-економічному та правовому відношеннях.
Городові козаки поділялися на "кінних", "піших", "ґрунтових", "нищетних", "спродавшихся власникам" і т. ін. (Назва "городові козаки" часто застосовувалася в офіц. документах у тих випадках, коли потрібно було козаків, які мешкали на "волості", тобто в містах і селах, відрізнити від запорожців.)
До городових козаків належали переважно особи, які "від діда та батька й самі" перебували у війську. Їх кількість не була постійна. У 1660-х рр. гетьманське правління та царський уряд законодавчо скоротили чисельність українського козацкого війська від сотень тис. осіб до 20 тис.
Коломацькі статті 1687 передбачали існування в Україні 30 тис. служилих козаків, хоча насправді козаків було значно більше.
Так, за ревізією 1723, у 10 полках (131 сотні) Лівобережної України Городових козаків налічувалося 55 240 осіб. Серед них найчисленнішу групу складали кінні козаки (їх було майже у 2,5 разу більше, ніж "піших").
Договірні статті українських гетьманів з рос. царями 1654–87 передбачали для Городових козаків не лише право одержувати в спадщину рухоме та нерухоме майно, а й звільнення від держ. повинностей і поборів, право займатися промислами, ремеслами й торгівлею, полюванням та рибальством, користуватися привілеєм пропінації (вільна торгівля спиртним), підпорядкування особливій козац. юрисдикції.
Судити Городових козаків міг тільки військ. суд в особі гетьмана, генеральної старшини, полковників, сотенної адміністрації.
Статті гетьманів І.Скоропадського (1722) та Д.Апостола (1728) підтвердили "давній" статус Городових козаків, однак впровадили додаткові обов'язки: утримання козаками драгунів, сплату "загальнонародних" поборів, виконання разом із посполитими держ. повинностей.
Указ царського уряду 1735 визнав попередні права козаків лише за виборними козаками.
Указом Сенату від 27 берез. 1738 Генеральна військова канцелярія зобов'язувалася звільняти від повинностей Городових козаків, які потрапили в залежність до землевласників, і поновлювати їх на військ. службі.
Схожі норми передбачали й укази 1740 і 1742.
Після юрид. оформлення кріпацтва 1783 на Лівобережній Україні й злиття козацького війська з російською армією значна частина Городових козаків зрівнялась у правах з державними селянами.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Re: КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Повідомлення АннА » 25 квітня 2018, 12:27

НА­ДВІР­НІ КО­ЗА­КИ – легко­оз­броєна кінно­та в на­двірних військах магна­тів Речі Посполи­тої 16–17 ст. Були об'єдна­ні в на­двірні ко­ро­гви. Осн. оз­броєння скла­да­ли: шабля, рушниця, лук, ко­роткий спис.
На укр. зе­млях надвірні козаки бу­ли тісно пов'яза­ні з ре­єстровим і за­по­розь­ким ко­зацтвом. Це по­ясню­ва­лось од­на­ко­вим со­ціальним по­хо­джен­ням, спіль­ною бо­роть­бою проти та­тар і проте­гу­ванням ко­зацтву з бо­ку укр. магна­тів до кінця 16 ст.
Як прави­ло, по­чатко­вий військ. вишкіл надвірні козаки прохо­ди­ли на Запо­рожжі. При­кладом цього є С.Нали­вайко.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Re: КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Повідомлення АннА » 27 квітня 2018, 13:07

НЕРЕЄСТРОВІ КОЗАКИ – укр. козаки, за якими уряд Речі Посполитої не визнавав козац. прав.
Назва закріпилася за тими, хто не входив до створеного у 1570-х рр. реєстрового війська.
Проводячи військ. кампанії, польс. влада залучала на держ. службу велику кількість козаків, однак до офіц. реєстру зараховували незначну їх частину. Після Хотинської війни 1621, в якій запорожці відіграли вирішальну роль у розгромі турец. війська, чисельність Н.к. значно зросла. Незалежно від козаків, що перебували на держ. службі, Н.к. обирали на Запорозькій Січі свого гетьмана й старшину, брали участь у нар. повстаннях 1620–30-х рр. Під час національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. реєстрові козаки і Н.к. злилися в єдине військо. Відновлення Н.к. спостерігається в Лівобережній Україні після 1660, коли знову почали складати козац. списки-компути. Усі, хто не потрапив до компутів, прагнули вернути козац. права й привілеї.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Re: КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Повідомлення АннА » 25 серпня 2018, 18:29

РЕЄСТРОВІ КОЗАКИ – укр. козаки, які перебували на службі уряду Речі Посполитої в 2-й пол. 16 – 1-й пол. 17 ст. Назву дістали від записів до спец. реєстрів (списків). Виникнення реєстрового козацтва пов'язане з необхідністю зміцнення пд. кордону та здійснення воєнних кампаній проти сусідніх д-в. За наказом польс. короля Сигізмунда II Августа гетьман великий коронний Є.Язловецький 1572 прийняв на держ. службу 300 козаків. Першим керівником, або ж старшим реєстрового загону, був призначений шляхтич Я.Бадовський. Відтоді польс. уряд почав офіційно визнавати лише Р.к., а проти невписаних до реєстру вів нещадну боротьбу. Реєстровці звільнялися від сплати податків, вилучалися з підпорядкування місц. адміністрації, встановлювали власне судочинство. За ними було також закріплене право на землеволодіння. Реєстрове військо отримало офіц. назву "Запорозького" та спец. відзнаки – клейноди козацькі – корогву, бунчук, булаву, печатку та литаври. У Трахтемирівському монастирі організовано козац. шпиталь. Чисельний склад реєстрового війська не був сталим. 1578 польс. король Стефан Баторій сформував козац. загін у 600 осіб, який також проіснував недовго. 1590 на держ. службу вступили 1 тис. козаків, проте за участь у повстаннях 1591–96 реєстрове військо було ліквідоване. Його відновлення пов'язане з війною в Прибалтиці 1601, а зростання чисельності – із моск. авантюрою польс. уряду поч. 17 ст. За Роставицькою угодою 1619 реєстр встановлено в 3 тис. осіб. Після Хотинської війни 1621 і повстання під проводом М.Жмайла (1625) уряд Речі Посполитої пішов на певні поступки. Протягом 1625–38 в Україні відбулося становлення військово-адм. системи територіальних полків Р.к. (кожен із 6-ти полків почергово мав перебувати в залозі на Запорозькій Січі для запобігання антиурядовим виступам і оборони прикордоння). Проте реєстрове козацтво брало активну участь у повстаннях, очолюваних Т.Федоровичем, П.Бутом, Я.Острянином, Д.Гунею. "Ординація Війська Запорозького" 1638 значно обмежила козац. самоврядування. У ході Національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. реєстри, як офіц. документи польсько-шляхетського уряду, були скасовані.
Щербак В.О.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3001
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 639 раз.
Стать: Жінка

Re: КОЗАКИ - неоднорідне середовище

Повідомлення АннА » 08 вересня 2018, 21:18

СЕРДЮКИ — козаки найманих піх. (сердюцьких) полків у Лівобережній Україні в останній чверті 17 ст. — 1-й чверті 18 ст. Від реєстрових козаків вони відрізнялися комплектуванням, забезпеченням і характером діяльності, водночас мали спільну з реєстровими (городовими) козаками організацію і кер-во. Створені для суто поліційного призначення наприкінці 1660-х рр., вони до кінця століття перетворилися на частини регулярної армії із широкими військово-політ. функціями. Перші наймані козац. загони з’явилися ще за гетьманства І.Виговського. Вони згадуються в Гадяцькому договорі 1658. Створення найманого полку (1 тис. осіб) передбачалося 23-м пунктом Глухівських статей 1669. У Конотопських статтях 1672 ішлося про ліквідацію найманого війська, однак новообраний гетьман І.Самойлович із цим не погодився й утримував компанійський (кінний) полк на чолі з полк. І.Новицьким. Під час обрання гетьманом І.Мазепи (1687) були присутні 4 сердюцькі полки. За своїм чисельним складом наймані полки були меншими від реєстрових. У них налічувалося від 400 до 700 осіб, а сотень — від 3 до 8. Деякі полки через якийсь час припиняли своє існування, а потім відновлювалися знову. Принцип комплектування найманих, зокрема сердюцьких, полків був добровільний. Набирали охочих із вихідців Правобережної України — селян, міщан — та іноземців — волохів, сербів, хорватів, німців, поляків. Заборонялося приймати до охотницьких полків селян, які втекли від державців; осілих лівобереж. посполитих — тяглих селян, а також реєстрових козаків. Для того, щоб потрапити до реєстру сердюцького полку, кандидат мав пройти випробування "молодиком". Внутр. структура найманих полків була подібна до реєстрових, тобто вони поділялися на сотні й курені (десятки) на чолі із сотниками та курінними. Очолював полк призначений гетьманом полковник, який при цьому одержував клейноди — бунчук, пернач, прапор, печатку. До полкової старшини входили: осавул, обозний, писар. Як у реєстрових, так і в найманих полках були цирульники, музиканти, до складу яких входили: барабанщики, літавристи, "скрипники", сурмачі. Керував сердюцькими полками безпосередньо гетьман, і тільки перед ним вони звітували про виконання того чи ін. завдання. На відміну від реєстрових вони не мали постійної території дислокації. Жили полчани на квартирах у міщан, селян, а часом — і в козаків, хоч останні й були увільнені від постоїв. Сердюцькі полки були на повному забезпечені в гетьман. правлінні, а полчани отримували повне продовольче та амуніційне утримання. Для виплати грошей сердюкам 1678 були введені оренди на шинки, винокуріння і торгівлю горілкою. Основу особистого озброєння воїнів сердюцьких полків, як і реєстрових козаків, становила вогнепальна зброя — рушниця і пістоль. Застосовувалася й холодна зброя — шабля, шпага, кий тощо. Гетьман. охорона — полк сердюків і рота жолдаків — мали однотипний одяг: білі (габові) свити, сині шаровари, сіру смушеву шапку із синім або червоним шликом. С. брали участь у далеких та близьких походах, охороняли гетьман. резиденцію і ген. артилерію в Глухові, прикордонні митниці, зокрема, загони С. стояли біля Переволочної, де збиралася індукта. Поліцейські функції полягали в тому, щоб затримувати селян-утікачів. Ліквідовані сердюцькі полки за царським указом від 4 липня 1726.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Козацтво

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Balymba, Barcha, Bing [Bot], D_i_V_a, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Kasia, Kostyntunivna, ukrgenealogy