Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Купецтво

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1888 раз.
Подякували: 677 раз.
Стать: Жінка

Купецтво

Повідомлення АннА » 25 березня 2016, 18:38

КУПЕЦТВО. Термін «купецтво» в наук. літературі вживається переважно в таких значеннях: 1) для іменування соціального прошарку населення, представники якого живуть з торгівлі; 2) як синонім слова (у формі множини) «купці», що є похідним від слова «купівля» («купування») і через нього пов’язане зі словами «товар» і «торгівля»; 3) як збірна назва людей різних соціальних прошарків, які безпосередньо причетні до торгівлі. За доби Київської Русі існувало два терміни для означення «торгових людей»: купцями називали мешканців міст, які на місц. ринках займалися торгівлею і лихварством й мали підтримку князівської влади, а тих, хто торгував з ін. країнами й далекими містами, іменували «гостями» (так, в угоді Русі з греками 911 — див. Договори Київської Русі з Візантією — є згадка про «гостей»; це слово має безпосередній зв’язок зі словом «гостинець» у значенні «велика дорога»; див. Гостинець, Гостинні двори). У період середньовіччя на укр. землях ті люди, які жили з торгівлі, були належними: 1) у добу Київ. Русі та деякий час в роки входження укр. земель до складу Російської імперії — до одного окремого стану, який поділявся на кілька верств; 2) у період литов. та польс. владарювання — до різних станів. В епоху капіталізму в Рос. імперії «купцями» називали представників усіх видів підприємницької діяльності, які чи фактично, чи лише формально належали до купецької станової групи. У Київ. Русі торгівля між містами і країнами спершу поєднувалася з дружинними походами, і купці-гості тих часів нагадували воїнів, озброєних і готових до захисту. Араб. географ 9 ст. Ібн Хордадбех свідчив, що рус. купці (гості) доходили від Києва до Багдада (нині столиця Іраку). Заможне міське К. тримало у своїх руках міську торгівлю і, як свідчить літописний опис князівської усобиці в Києві 1069, було значною соціальною силою. Дані про професійні орг-ції на зразок європ. гільдій збереглися щодо новгород. К. Частина дрібного К. купувала товари в містах, а потім розвозила (чи навіть розносила) їх по навколишніх селах, де перепродувала (як свідчать археологічні дослідження, серед пам’яток, знайдених під час розкопок «сільської периферії», є багато найрізноманітніших виробів міських майстрів).

Після монголо-татарської навали на укр. землях почало відроджуватися місцеве К., найшвидше в тих секторах торгівлі, що задовольняли нагальні життєві потреби населення, а на Київщині — також у міжнар. торгівлі хутром (на хутро в ті часи існував стійкий попит на європ. і сх. ринках).

На західноукр. землях на розвиток місцевого К. істотний вплив справляла європ. сх. транзитна торгівля через Львів, тут половину найбагатшої частини К. становили суконники — торгівці сукном (це був осн. товар європ. експорту).

Із кін. 14 ст., коли почалося екон. і політ. піднесення укр. земель, К. розвивалося прискореними темпами. Від кін. 15 ст. на цей процес мала істотний вплив торгівля з європ. виробниками й споживачами, саме цим впливом було зумовлене, зокрема, зростання експорту зерна, худоби і т. зв. лісових товарів. У період залежності укр. земель від Корони Польської лідером у цьому секторі торгівлі став шляхетський стан (див. Шляхта), який ухвалою вального сейму 1559 отримав для себе право на безмитне вивезення на зовн. ринок продукції власного госп-ва. Ця норма була зафіксована й для земель Великого князівства Литовського в 2-му Литов. статуті 1566 (див. Статути Великого князівства Литовського) в артикулі «О неданье мыта шляхте». Найбільшими експортерами були магнати. Шляхта й навіть магнати практикували також торгівлю попередньо закупленими у виробників товарами, оренду маєтків і лісів із метою вир-ва товарної продукції. Організацією збуту продукції заможних госп-в, насамперед магнатських, займалися представники залежної шляхти, їхня господарська діяльність фактично мала професійно-купецький характер. Частина шляхетства, яка була причетною до торгівлі, фактично становила собою купецьку верству в Речі Посполитій. Магнатсько-шляхетське К. вже у 16 ст. стало силою, що впливала на тенденції розвитку великої міжнар. і внутр. торгівлі й на шляхи поступу своєї країни. Традиції магнатсько-шляхетської торгівлі в умовах Лівобережної України 2-ї пол. 17 — 18 ст. продовжувала козацька старшина.

Професійне К. з міщан було витиснуте з найприбутковішої європ. торгівлі магнатами й шляхтою і грало в цій торгівлі лише другорядну роль. Активністю тут відзначалася тільки верхівка правобереж. міщанства, здебільшого — привілейованого шляхетського походження.

В експорті худоби на європ. ринок із міщан Львова і волин. міст Острог, Меджибіж, Олесько, Буськ сформувалася така верства К., як гуртоправи. На Лівобережжі гуртоправів представляли міщани Києва, Полтави й Миргорода, які постачали худобу на рос. ринок. Серед К. Києва і Луцька були великі оптовики, вони закуповували на місц. ринках і збували в Білорусь і прилеглі рос. землі товарний хліб, худобу та уходницькі продукти (див. Уходництво). За даними Люблінського трибуналу, київ. К. не раз захищало свої торг. права перед королів. судом, що засвідчує його (цього К.) значну силу.

Внутр. товарообіг забезпечувало К. переважно міщанського походження. Найзаможнішу його верству становили крамарі, які здійснювали реалізацію на місц. ринку мануфактурних товарів, передусім імпортного походження. У джерелах 16 ст. згадуються також дрібні крамарі «з коробками». Мобільну частину міськ. К. представляла верства середньої заможності — перекупники, вони скуповували в селах різноманітні товари місц. вир-ва і торгували ними в містах. Продукти місц. ремесла і вироблялися, і реалізовувалися цеховими ремісниками (див. Цехи). До міськ. цехових ремісників-торговців належали різники, які закуповували худобу, тримали міські скотобійні й торгували на міськ. ринках м’ясом, пекарі (перепечаї), котрі виробляли й продавали у містах хліб, та риболови, які реалізовували рибу на міськ. ринку. Торг. права ремісників регламентувалися цеховими статутами, це забезпечувало монопольне становище цехових майстрів у міськ. торгівлі. У джерелах також згадуються фаринники (від лат. farina — борошно), які постачали містам борошно.

Спеціалізовану верству К. становили коломийці, прасоли, соленики, які забезпечували населення укр. і значної частини білорус. земель прикарпатською сіллю й були одночасно представниками як візницького, так і торгового промислів. Чумаки (див. Чумацтво) привозили сіль з північнокрим. і хаджибейських озер у Наддніпрянську Україну.

Професійні об’єднання К. — крамарські й перекупницькі цехи — контролювали міську торгівлю. Приїжджі купці повинні були заявляти про своє прибуття («оповідатися») цехмістрові й сплачувати певний податок на користь цеху за право на торгівлю, окрім того, торгівля приїжджих обмежувалася щодо строків (мала здійснюватися протягом лише певної кількості днів) і місця (лише в певних місцях) торгівлі, а також приїжджі зобов’язані були залучати до роботи у своїй торгівлі місц. жителів тощо (див. Право складу, Баришництво). Представники заможнішої частини К. займали виборні посади в магістратах і ратушах.

Здавна значний вплив на формування на укр. землях К. мали іноз. купці, які тут оселялися. Представники іноз. К. мали в давньорус. містах свої колонії й входили до кола місц. купців-гостей. У найдавніший час у Києві існувала колонія хозарських купців, пізніше — купців з європ. країн, а також із різних міст Русі, зокрема Новгорода Великого й Турова (нині с-ще міськ. типу Гомельської обл., Білорусь). Рус. купці також мали свої закордонні колонії, особливо великими такі колонії були в Хозарії (див. Хозарський каганат), Константинополі та містах Криму. В добу пізнього середньовіччя закордонна активність купців з укр. земель ослабла: з 14 ст. значну роль у торгівлі європ. напрямку відігравала лише колонія у Вроцлаві (нині місто в Польщі). А на укр. землях у цей же час К. іноз. походження (вірмени, генуезці, греки, євреї) поступово зливалося з місц. населенням.

Наприкінці 18 ст. багатша частина укр. К. на землях Рос. імперії офіційно виділилася в купецький стан, увійшовши до привілейованих купецьких гільдій, створених 1775 і законодавчо оформлених Жалуваною грамотою містам 1785 (існували до 1861). У купецьку організацію входили промисловці, купці з більш значними капіталами, а також представники банк. капіталу, що зароджувався, і лихварі. Решта ж, як і раніше, входила до складу міщан.

Рос. К. вже на серед. 18 ст. отримало повне юрид. оформлення станових орг-цій — купецьких гільдій, магістрату, словесних і совісних судів, міськ. уложення. Замість подушного сплачувало спеціальний податок — 1 % від об’явленого капіталу. Звільнялося від казенної служби, рекрутської повинності та ін. натуральних повинностей, тілесних покарань, мало право на ведення внутр. і зовн. оптової торгівлі, займатися підрядами і відкупами, заводити ф-ки і з-ди, посідати виборні посади (представники 1-ї та 2-ї гільдій) у міськ. станових установах, отримувати почесні звання — спадкових почесних громадян, комерції- і мануфактур-радників, клопотатися про свої потреби перед мін-вом фінансів, приїздити до царського двору. Їх зовн. атрибутикою було носіння шпаги, їзда по місту в кареті парою для купців 1-ї гільдії та в колясці парою — для другогільдійців.

Протягом 19 ст. заняття торгівлею у більш-менш значних розмірах законодавчо поєднувалося з належністю до купецького стану, а саме К. було єдиним станом, для вступу до якого необхідно було сплатити грошовий внесок. До купецького стану, розділеного на поч. 60-х рр. 19 ст. на дві (замість трьох) гільдії, вступали, купуючи одночасно гільдійське (станове) та пром. посвідчення.

Після 1898, коли було введено нові правила про держ. пром. податок, прямий зв’язок між отриманням пром. посвідчення і купівлею гільдійного документа порушився. На поч. 20 ст. К. як корпоративна організація об’єднувало вузьке коло заможних людей міста, які традиційно мали купецькі звання, а також тих, хто намагався шляхом запису до цього міськ. розряду населення позбутися деяких адм. утисків. Зокрема, для осіб єврейс. національності, стосовно яких діяв закон про межу осілості (див. Смуга осілості), стимулом до запису до К. було звільнення від необхідності приписування.


З розвитком капіталізму були зруйновані основи існування замкнутого купецького стану, посилився зв’язок купецького капіталу з промисловістю та с. госп-вом. Так, 1812 купцям (гільдійним підприємцям) належало 76 ф-к і з-дів, 1861—62 — 1575, а 1898 — 27 844 торгово-пром. підпр-ва. Одночасно зростала чисельність гільдійного К. 1827—54 його чисельність збільшилася майже в 6 разів: з 7699 до 42 486 ревізьких душ. На кін. 19 ст. купецький стан налічував 67 702 особи разом з родинами (це складало 0,28 % від заг. числа жителів укр. земель, що входили до складу Рос. імперії). К. мало свої представницькі орг-ції (біржові комітети, торгово-промислові палати, торгово-пром. з’їзди та ради тощо) і станові органи й установи — купецькі т-ва, купецькі управи (в Одесі, Москві та Санкт-Петербурзі), через які відстоювало свої підприємницькі інтереси, активно займалося доброчинністю.

Після встановлення на укр. землях рад. влади всі стани в країні, у т. ч. й купецький, були ліквідовані.
http://history.org.ua/?termin=Kupetstvo
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1888 раз.
Подякували: 677 раз.
Стать: Жінка

Re: Купецтво

Повідомлення АннА » 25 березня 2016, 18:50

КУПЕЦЬКІ ГІЛЬДІЇ — корпоративні орг-ції торговців у Зх. Європі. Почали створюватися наприкінці 11 — на поч. 12 ст. в Англії, Німеччині, Франції, Фландрії (істор. обл. у Зх. Європі, осн. частина якої входить нині до складу Бельгії, решта — до Франції і Нідерландів). Тоді купці окремих міст як центрів міжнар. і внутр. торгівлі почали об’єднуватися в гільдії з метою охорони своїх товарів від грабіжницьких нападів, для цього вони створювали збройні загони, надавали одні одним взаємодопомогу у випадках стихійних лих та катастроф, спільно добивалися вигідних умов для збуту своїх товарів у торг. містах і портах, пільгових мит, монопольної роздрібної торгівлі. На чолі західноєвропейських К.г. стояли старійшини з помічниками і виборною радою. У пізньому середньовіччі К.г. діяли під вивісками торг. компаній.

У Київській Русі корпоративні купецькі орг-ції у великих торг. центрах відомі з 12 ст. під назвою «сотні» або «ста». Внаслідок монголо-татарської навали та роздроблення земель на окремі князівства процес розвитку самоорганізації місц. купецтва фактично призупинився. Протягом 14—18 ст. торг. промисел на укр. землях, що втратили самостійність і підпали під владу Польщі, Литви та Рос. д-ви (з 1721 — Російська імперія), провадили здебільшого не професійні купці, а шляхта, магнати і козацька старшина. Вони монополізували міжнар. торгівлю. Конкурентами для них були іноз. купці, що осіли по укр. містах. Внутр. торгівля перейшла до рук міськ. нас. — міщан. Останні створювали цехи, а також своєрідні братства, що діяли за статутами. Найдавнішими такими братствами були Віленське та Львівське (1-ша пол. 16 ст.). Ці корпоративні орг-ції дбали про якість продукції, боролися з конкурентами, вишукували засоби для вигідного збуту товарів. Відомим свого часу було Ніжин. торг. братство. За універсалом Б.Хмельницького від 5 трав. 1657 воно було звільнене від сплати мита та мало ін. пільги. Ці привілеї були підтверджені пізнішими грамотами ін. укр. гетьманів та владик.

До поширення загальноімперських законів на укр. землях торг. промисел тут був вільний від юридично-правових обмежень, а термін «гільдія» не вживався. Торгівлею могли займатися представники будь-якого стану, сплативши відповідне мито.

У Рос. д-ві термін «гільдії» з’явився вперше в регламенті Комерц-колегії 1719. Законодавче оформлення гільдій відбулося тут 1721 як станових, а не корпоративних орг-цій і було пов’язане з суто фіскальними інтересами д-ви. Тоді міське нас. було розділене на «регулярне» і «нерегулярне». Регулярне, у свою чергу, було поділене на дві гільдії. До 1-ї входили банкіри, знатні купці, лікарі, аптекарі, шкіпери купецьких кораблів, окремі категорії ремісників; до 2-ї — дрібні торговці та ремісники. 1742 купецтво як окремий стан було розділено на три гільдії. Належність до купецтва обумовлювалася обов’язковим записом до однієї з цих гільдій. Згідно з Маніфестом імп. Катерини II від 17 берез. 1775, купецтво як стан поділялося також на привілейоване гільдійне купецтво і на належних до стану міщан торговців. До «привілейованих» входили купці, які мали капітал від 500 рублів. Їхні права і обов’язки визначалися Жалуваною грамотою містам 1785. Купецтво звільнялося від подушних податків (див. Подушне), а замість рекрутської повинності сплачувало певний внесок. Великі купці, які мали більше 50 тис. рублів капіталу, були виділені в імените купецтво й отримували пріоритетне право вести закордонну торгівлю.

К.г. створювали купецькі товариства, які завідували становими справами, обирали щорічно купецького старосту і його товаришів (заступників). Староста займався розкладкою податків і зборів, громад. і міськ. повинностями купецького стану.

Із поширенням у 18 ст. на укр. землях, що ввійшли до складу Рос. д-ви, рос. законодавства, місц. торговці мусили записуватися до К.г. зі сплатою особливого збору, запровадженого повсюдно в Рос. імперії з 1785.

З розвитком економіки ценз розподілу за гільдіями у Рос. імперії зріс. Водночас під тиском збільшення обсягів торгівлі, якою займалися селяни, роль К.г. почала зменшуватися. За указом імп. Олександра II 1863 набув чинності новий закон, змінений 1865, згідно з яким 3-тя гільдія купців ліквідовувалася, а на заняття промислом вводився спец. збір. Для заняття торгівлею достатньо було придбати промислове посвідчення. Водночас той, хто мав посвідчення купця, мусив купувати також посвідчення на заняття промислом. Від 1898 купецькі гільдійські свідоцтва почали надавати добровільно лише тим особам, які бажали здобути станові права купецтва.

Після встановлення на землях колиш. Рос. імперії рад. влади становий поділ сусп-ва було ліквідовано, і, відповідно, були ліквідовані купецькі гільдії.
http://history.org.ua/?encyclop&termin= ... 6ld%D1%96i
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3264
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1888 раз.
Подякували: 677 раз.
Стать: Жінка

Re: Купецтво

Повідомлення АннА » 10 травня 2017, 13:46

ГІЛЬДІЇ (від нім. Gildе – корпорація, об'єднання) – у широкому значенні різні асоц. (реліг., оборонні, взаємодопомоги тощо) в Зх. Європі у добу раннього середньовіччя; у вузькому – пром. орг-ції, які розпадалися на купецькі гільдії і ремісничі цехи. Створювалися для захисту та обстоювання екон., духовних, політ., професійних інтересів окремих груп населення. Ранні Г. генетично пов'язані з обрядами та інститутами родового устрою. З'явились у стародавніх германців у вигляді громад. банкетів (7–8 ст.), у слов'ян. народів часів Київської Русі – на зразок "братчин", "медових братчин". Від 12 ст. у давньорус. містах засновуються перші орг-ції купців (див. Купецтво), поширені переважно на пн. Русі – у Новгороді Великому, Смоленську (нині місто в РФ). У Києві могутню корпорацію становили купці-гречники. На зразок Г. у 16 ст. в Україні виникають братства, церк. братства, в 17 ст. – торг. братства. За рос. законодавством, яке поширилося також і в Україні, 1721 з метою надання більшої організованості торг.-пром. нас. міст запроваджено його поділ на 4 Г. До 1-ї та 2-ї входили банкіри, знатні купці, міські лікарі, власники аптек, шкіпери купецьких кораблів та деякі категорії ремісників – іконописці, живописці, золотих і срібних справ майстри, а до 3-ї і 4-ї – дрібні торговці та ремісники. На чолі Г. стояли виборні старшини і старости з товаришами, які здійснювали поліцейські функції та провадили грошові збори. Із уведенням у дію царського маніфесту 17 берез. 1775 поділ на Г. зберігся лише для купців. Купецькі Г. проіснували до 1917. Наприкінці 20 – поч. 21 ст. Г. відроджуються як духовні (з метою розвитку к-ри) та підприємницькі орг-ції.
Лазанська Т.І.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Торгові люди

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Baidu [Spider], Barcha, cronoster, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], salavar234