Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Лінгвістичні засади вивчення українських прізвищ

Етимологія, походження, творення українських прізвищ.
Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 705
З нами з: 13 лютого 2016, 00:05
Звідки: Україна
Подякував (-ла): 198 раз.
Подякували: 155 раз.

Лінгвістичні засади вивчення українських прізвищ

Повідомлення ukrgenealogy » 13 лютого 2016, 03:17

О. В. Єрьоміна
ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРІЗВИЩ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Розглянуто лінгвістичні засади дослідження прізвищ окремого регіону, зазначено основну літературу з цієї проблеми.

Ключові слова: антропонім, прізвище, лексико-семантичний аналіз, семантика прізвища, словотворення прізвищ.

Рассматриваются лингвистические способы иссле­до­вания фамилий от­дель­ного региона, указано на основную литературу по этой проблеме.

Ключевые слова: антропоним, фамилия, лексико-семантический анализ, значение фамилии, словообразование фамилий.

The basic linguistic methods of research of the last names of separate region are examined in the article. It is indicated on basic literature on this issue.

Key words: anthroponym, surname, lexico-semantic analysis, surname semantics, surname word formation.

Антропоніми, або власні особові назви, становлять своєрідну, але дуже важливу частину словникового складу мови. Мовці користуються прізвищами, іменами, по батькові, прізвиськами як необхідними елементами мовного спілкування, бо вони містять важливу теоретико-лінгвістичну, історичну, етнографічну та іншу наукову та побутову інформацію.

Власні назви – найдавніший шар лексики. У них знайшли своє відображення побут, вірування, творчість, історія, культура народу. Антропонімія важлива й цінна не лише для мовознавців, а й для істориків, географів, культурологів, етнографів, соціо­логів та представників інших гуманітарних наук, оскільки є іс­то­рико-культурною спадщиною народу.

Наукове вивчення українського антропонімікону відобра­же­но у ґрунтовних працях С. П. Бевзенка, В. О. Горпинича, І. М. Же­лєз­няк, Ю. О. Карпенка, Р. Й. Керсти, І. І. Ковалика, О. Д. Не­ділька, Р. І. Осташа, Є. С. Остіна, А. М. Поповського, Ю. К. Редька, І. Д. Фаріон, М. Л. Худаша, П. П. Чучки, В. П. Шульгача та інших відомих ономастів. Проте лінгвістична багатогранність цього змінного класу зумовлює необхідність його подальшого опрацю­вання, оскільки остаточно не розв’язано питання лексико-семан­тичної класифікації прізвищ через неоднорідність використову­ваних дослідниками критеріальних ознак. Також вимагає деталі­зації де­ри­ватологічний аспект прізвищевих номінацій, оскільки існують проблемні зони у вивченні відповідних моделей.

Завдяки системному науковому розгляду українська антропо­німіка вже має апробований комплекс методів аналізу, ґрунтовно розроблену теоретичну базу, відповідну терміносистему. Сьогод­ні поглиблюється загальна теорія оніма, розширюється амплітуда антропонімічних досліджень, активно розробляється літератур­ний антропонімікон, з’ясовується специфіка перекладу антропо­німів та ін. Незважаючи на помітні успіхи, у цій науці й досі існують проблемні аспекти, які вимагають подальших ономастич­них студій. Так, аналіз прізвищ найчастіше здійснюється на син­хрон­ному рівні, історичний же матеріал рідше стає об’єктом вивчення. Дискусійним залишається питання словотвірної класи­фі­кації антропонімів, оскільки нерідко змішуються принципи дериваційного аналізу прізвищ із принципами морфологічних характеристик, не розмежовуються суфікси прізвищеві й непріз­ви­щеві, визначається різна кількість актуальних способів тво­рення прізвищ тощо. Не розв’язано також проблему виявлен­ня автохтонності словотвірних прізвищевих типів, їх територіаль­ного поширення. Вимагає вдосконалення і наявна лексико-семан­тична класифікація прізвищ, оскільки вона спирається на різні критерії, що передбачає необхідність створення її універсальної моделі, яка б ураховувала специфіку цього лексичного класу. До­сягнення української антропонімії (як історичної, так і сучас­ної) на загальнослов’янському антропонімічному тлі ще дуже скром­ні. Саме тому вивчення цих мовних явищ у широкій науко­вій перспективі є актуальним й одним із першочергових.

Учені-ономасти наголошують на важливості всебічної науко­вої класифікації прізвищевих складників антро­понімікону, що уможливить створення загальнонаціонального словника прізвищ, відповідних атласів, які дадуть уявлення про українську антро­понімійну систему в цілому та розкривають мовні особливості зазначеного класу. Цей комплекс завдань можна розв’язати через детальний аналіз прізвищ усіх регіонів. У віт­чизняній ономастиці вже досліджено антропонімію таких етніч­них територій, як Бой­ків­щина (Г. Є. Бучко), Буковина (Л. В. Кра­калія), Верхня Над­дністрян­щина (І. Д. Фаріон), Гуцульщина (Б. Б. Близ­­нюк), Дніпров­ське Припоріжжя (І. А. Корнієнко), За­кар­паття (П. П. Чучка), Кіровоградщина (Т. В. Марталога), Лем­ків­щина (С. Є. Панцьо), Лу­бенщина (Л. О. Кравченко), Нижня Наддніпрян­щина (І. І. Ільченко), північна Тернопільщина (С. В. Ше­ремета), пів­ніч­не Лівобережжя (О. Д. Неділько), Полтавщина (І. Д. Сухомлин), Правобережне По­бужжя (Т. Д. Космакова), Опіл­ля (Г. Д. Панчук).

Кожне прізвище є словом, а отже, одиницею мови. Прізвище покликане називати родину та кожного з її членів і в такий спосіб визначати місце йменованого в суспільстві [4, с. V]. Воно до­зволяє повніше уявити історичні події останніх століть, так само як і історію науки, літератури, мистецтва. Прізвища – свого роду жива історія.

Виступаючи категорією мови, прізвище є водночас і кате­горією права: нинішні прізвища фактично утвердилися як правова ка­тегорія для регулювання соціально-правових, зокрема сімейних та майнових відносин між громадянами в державі новітнього часу [4, с. VII].

Визначаючи правовий статус прізвища, словникові дефініції найчастіше обмежуються двома ознаками. Наприклад, в «Україн­ській мові. Eнциклопедії» підкреслюється лише спадковість прізви­­ща: «Прiзвище (у праві) – набуте при народженні або вступі у шлюб найменування особи, що додається до власного іме­ні й пере­ходить до потомків» [3, c. 494]. При ви­значенні ста­тусу прізвища у «Словнику української мови» так само ак­центу­ється на його спадко­вості, правда при цьому ще наго­лошу­ється, що воно вказує на спорідненість: «Найменування особи, набуте при народженні або вступі у шлюб, що передається від покоління до покоління і вказує на спорідненість» [2, c. 108].

Власні найменування людей відіграють важливу роль у житті народу, формуючи суспільну свідомість у різні періоди його життя. Їхнє своєрідне місце в мові зумовлене тісним зв’язком з по­замовними факторами. Якщо загальні назви здебільшого вико­нують номінативну функцію, то антропоніми відбивають став­лення людини до навколишнього середовища, свідчать про рівень соціального і культурного життя суспільства в певний історичний період, розкриваючи характер взаємостосунків між людьми. Шля­­хи виникнення кожного антропоніма непов­торні. Вони фор­муються в мові окремого народу в певні історич­ні періоди, серед різних соціальних верств, за неоднакових причин і утво­рюють­ся за допомогою різноманітних мовних засобів.

Прізвища є одним з найважливіших джерел дослідження питань про лінгвальне відображення історії культури їхніх носіїв та ментальності й інших характеристик рис населення певного регіону.

У сучасній українській ономастиці наявна низка чітко окрес­лених дискусійних питань, а саме:

проблеми виникнення прізвищ, що потребують історичного аналізу;

період становлення прізвищевої системи;

відсутність єдиної лексико-семантичної класи­фі­кації прізвищ;

особливості прізвищ різних ре­гіонів України;

співвідношення свого та чужого стосовно прізвищ в Україні;

варіантність прізвищ;

словотвір прізвищевих назв.

Отже, бачимо, що дослідження з ономастики є ак­туаль­ними для сучасного українського мовознавства. Вони мають величезне теоретичне і практичне значення.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні й удосконаленні наявних лексико-семантичних та словотвірних класифікацій прізвищ.

Практична цінність виявляється в тому, що результати дослі­джен­ня можуть бути використанні при вивченні тем з оно­мас­тики, лекси­кології, словотвору української мови, з історичної лексико­логії, діалектології, лінгвогеографії, у більшості гума­нітар­них наук.

Потрібно зазначити, що подальшого глибокого вивчення як в діах­ронії, так і в синхронії потребує регіональна антропонімія, здобутки якої доповнюють загальне уявлення про українську антро­понімійну систему на сучасному етапі і в її історичному розвитку.

Українська антропонімійна система характеризується особ­ливим багатством і розмаїттям у найменуванні людей. А власні імена складають вагому частину лексики, яка послужила базою для творення українських прізвищ.

Розв’язуючи проблеми етимології, семантичних відношень між основами та похідними прізвищами, різних словотвірних типів антропонімів, іншомовних компонентів у складі україн­ських прізвищ, учені вказують на безперервний зв’язок регіо­нальної антропонімії із загальноукраїнською.

Сьогодні ґрунтовно досліджено і зафіксовано лінгвістичними словниками етимологію та семантику загальновідомих унормо­ваних апелятивів, що стали основою для творення прізвищ. Проте не завжди прозорою виявляється семантика основ прізвищ різних регіонів, що у своєму складі мають діалектизми. Тому І. Я. Фран­ко, який уважається основоположником української антропонімії, у своїй праці «Причинки до української ономастики» наголосив на тому, що особові назви є важливим матеріалом як для філо­лога та діалектолога, які досліджують структуру мови, так і для історика та етнографа.

Проблемними й актуальними для сучасного мовознавства залишаються питання семантичної та словотвірної специфіки, критеріїв та принципів класифікації прізвищевих систем. Існує величезна кількість поглядів на означену проблему та підходів щодо її роз­в’язання. Визначаючи основні засади вивчення прізвищ україн­ської мови, звертаємося до чітко окресленої концепції професора В. О. Горпинича, яку знаходимо в монографії «Болгарські прізви­ща у сучасному антропоніміконі Бердянщини». Автор ви­діляє низку ключових позицій, які стануть у нагоді при будь-якому до­слідженні з ономастики української мови. Перелічимо їх:

Принцип повного запису прізвищ усіх жителів кожного села.

Територіальна позиція. Запис проводиться в межах сільради, району, області з наступною обов’язковою публікацією.

Обов’язкова фіксація поширення кожного прізвища.

Обов’язкова фіксація узуальної та юридичної форми прізви­ща.

Обов’язкова фіксація прийнятого в досліджувальній місце­вості наголошення прізвища.

Жіночі відповідники до чоловічих прізвищ прикметникової фор­ми є окремими прізвищевими лексемами, а не словофор­мами.

Прізвища є об’єктом лінгвістичної топографії і картографії.

Етимологічний аналіз українських прізвищ має будуватися перш за все на матеріалі того середовища, у якому сформува­лося й народилося прізвище.

Прізвище є антропонімною (лексичною) ознакою місцевої говірки.

Екстралінгвальні фактори впливають на результати форму­вання антропонімікону регіонів.

Як бачимо з наведених вище рекомендацій, тільки комплекс­ний підхід і ретельний підбір та аналіз матеріалу сприятиме позитивному результату вивчення антропонімів української мови.

Вивчаючи прізвища української мови, досліднику потрібно зосередити увагу на шляхах їх виникнення, на словотвірній будо­ві, на питаннях щодо їх географічного поширення та лексичного значення. Де­тально роз­гля­нуто семантику твірних основ україн­ських прізвищ у моно­графії професора Ю. К. Редька «Сучасні українські прізви­ща». Автор виділяє чотири основні лексико-семантичні групи, а саме:

прізвища, утворенні від особових власних імен – чолові­чих і жіночих;

прізвища за соціальною (класовою) належністю або за постійним заняттям (професією);

прізвища, утворені від топонімів, етнонімів, що вказували на походження або місце проживання;

прізвища, утворені від якоїсь індивідуальної ознаки (фі­зич­ної чи психічної властивості) їх першого носія.

Серед способів творення прізвищ дослідник виділяє се­мантич­ний, лексико-семантичний, морфологічний, морфолого-син­таксич­ний, синтаксичний, синтаксико-морфологічний, регресив­ний, або без­су­фіксний, а також прізвища, утворенні від діє­слівних форм, прислівників, службових слів, вигуків.

Професор П. П. Чучка виділяє такі глобальні ознаки, при­таманні сучасному прізвищу:

Юридична обов’язковість

Родинна спадковість.

Часова стабільність.

Мінімальне звукове варіювання.

Максимально можлива індивідуалізація.

У період юридичної стабілізації (кінець XVIII – початок XIX ст.) кожне так зване стандартне українське прізвище з оно­ма­сіологічної точки зору відповідало на одне з питань:

Чиїм сином був засновник роду, пойменований цим прізвищем (Брехлійчук, Букович)?

Яким він був на зовнішність або за внутрішніми ознаками (Бабій, Балагур)?

Звідки він був родом або звідки прийшов (Бережняк, Бистряник)?

Ким він був за видом діяльності або за фахом (Бондар, Вівчар)?

Чим володів / не володів денотат чи до якого со­ціального стану належав (Годованець, Зятюк)?

Яку пригоду пережив (Випадок, З’їденик)[4, c. XVIII]?

Отже, цілісний підхід до вивчення прізвищ української мови стане основою для створення ономастичних словників, сприяти­ме розвитку національної антропонімії. Отримані результати можна буде застосовувати в дослідженнях з історії української мови, діалектології, лексикології, етнографії, історії та культури.

Бібліографічні посилання

Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища / Ю. К. Редько. – К.: Наук. думка, 1966. – 216 с.

Словник української мови XIV–XV ст. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 1. – 632 с.

Українська мова. Енциклопедія / редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. – К.: Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Чучка П. П. Прізвища закарпатських українців: історико-етимологічний словник / П. П. Чучка. – Львів: Світ, 2005. – 704 c.

Повернутись до Українські прізвища

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy