Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Українські прізвища з компонентом –їд–(–їж–)

Етимологія, походження, творення українських прізвищ.
Аватар користувача
 
Повідомлень: 755
З нами з: 13 лютого 2016, 00:05
Звідки: Україна
Подякував (-ла): 204 раз.
Подякували: 159 раз.

Українські прізвища з компонентом –їд–(–їж–)

Повідомлення ukrgenealogy » 13 лютого 2016, 03:17

А. М. Поповський
УКРАЇНСЬКІ ПРІЗВИЩА З КОМПОНЕНТОМ –ЇД–(–ЇЖ–)


Стаття продовжує цикл публікацій антропонімів української мови, утворених на основі конкретного слова або його компонента. У ній розгля­даються способи творення українських прізвищ із компонентом -їд- (-їж-), визначається семантика антропонімних одиниць та їх роль у духовному житті суспільства.

Ключові слова: прізвище, прізвисько, псевдонім, синонімічні ряди, моделі словотворення.

Статья продолжает цикл публикаций антропонимов украинского языка, образованных от конкретного слова или его компонента. В ней рассматри­ваются способы создания украинских фамилий с компонентом -їд-(-їж-), определяется семантика антропонимных единиц и их роль в духовной жизни общества.

Ключевые слова: фамилия, прозвище, псевдоним, синонимические ряды, модели словообразования.

This article continues cycle of published works about anthroponimes of Ukrainian language. Anthroponimes were built on the base of special word or its components. Ways of Ukrainian surnames building with components (-їд-,-їж-) are considered in the article. Semantics of anthroponimes’ units is defined. Their role in inner life of society is investigated.

Key words: syrname, nickname, pseudonym, synonymis lines, patterns of word building.

Споконвіку людство турбує проблема харчових продуктів, які є життєдайним енергетичним запасом будь-якого живого організму. Таким умістилищем енергії для людини ще на зорі її існування стала їжа, і все їстівне мусило закарбуватися в слові всіх етносів земної планети. Тут маємо розмаїття лексичних оди­ниць, серед яких своєрідне місце посідають назви страв, пов’язані з процесом споживання, уподобання їжі, які згодом закріпилися за носіями як прізвиська, а потім – прізвища. У сучасних лексико­графічних працях [17, т. 2, с. 325; 50, т. 3, с. 278; 58, т. 4, с. 258–261; 57, т. 1, с. 649–651; 65, с. 149; 84, т. 1, с. 237 та ін.] висвітлено етимо­логію слова «їсти», його словотвірний потенціал, семантичне багатство, синоніміку, фразеологічні утворення тощо, але цілісна характеристика українських антропонімів, пов’язаних із спожи­ванням їжі, на жаль, залишилася поза увагою дослідників. Але й ці назви організують певну систему й фіксують особливості українського менталітету, творять феномен національного духу за специфічними ознаками.

Безсумнівно, прізвиськові назви виникли в середовищі живого народного мовлення та на основі загальновживаних слів типу борщоїд, головоїд, дармоїд, кашоїд, молокоїд, м’ясоїд, куркоїд, ракоїд, рибоїд, салоїд, сироїд, юшкоїд та похідних від них. Вони побутують:

а) у живому мовленні, наприклад: Спасибі за обід, що наївся дармоїд [37, с. 530]; Тих куркоїдів, як жидів не живили [37, с. 79];

б) у художній літературі, публіцистиці:

Це той перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову сиротину.

Кати! Кати! Людоїди!

Наїлись обоє! [79, с. 125];

Його чули колись у цьому степу невиразні, як сама давнина, кімерійці, кобилодоїльці, молокоїди убогі, скіти жорстокі, савро­мати, аляни, гуни, древні войовничі слов’яни[70, с. 5]; А може, вони й про мене отак…. дармоїдка?…,зринула в голові підленька думка[9, с. 25];Слова, слова, слова. Я не збагнув спершу буквоїдної лінгвістики. Букви, букви і правила. Але я зрозумів, що слова мають свою душу і натхнення. Є у великих словах якась дійсна сила[78, с. 25]; Хоча я (Світлана Пиркало. – А. П.) думаю, що цей постмодерн раніше чи пізніше закінчиться чимось не дуже гарним для самого постмодерну. Власне як було з класицизмом, відродженням, ets., за всіх умов все коли-небудь закінчується самопоїданням, на це вказували і Хемінгвей, і Бродський[16, с. 7];Дороші бунтували вперше. Півтора тижні тому чотири доби не виходили з сільради, вимагаючи відбудувати знесені будівлі, віддати худобу і реманент, одне слово, повернути все майно, одібране у них у 1934 році. Вказували на портрети товаришів Сталіна, Ворошилова, Калініна, Петров­ського і кричали: «Люди! Отямтеся! Досить нам годувати паразитів! Це ж банда! Сіли грабіжники нам на шию і думають лише про себе! Шкуродери! Дармоїди! Перестаньмо оплачувати податки і вони загинуть! Будемо працювати лише на себе!»[80, с. 5]. Тут попри традиційні словотвори з компонентом -їд- знаходимо й неологізми в Миколи Зерова «cонетоїди»[23, с. 53] та «зайвоїди»у поезії Олександра Зайвого:



Я – Зайвий, – та від того не зазнався,

Про що й повідомляю зайвознавцям,

Хоч Олександр Зайвий не з еліти, –

З’явились зайволюби й зайвоїди.

Не маю зла на журналіста Зуба

Такі, як Зуб, їдять мене, бо люблять [18, с. 3].

Ще дошкульнішої характеристики набувають новотвори-шпигачки Миколи Лукаша в гумористичній мініатюрі «Увага: акценти!»:

Він високо в ціні стоЇть,

Але по правді менше стОїть:

Проходить як фашистоЇд,

А сам по суті – фашистОїд [30, с. 36].

Останнім часом у пресі набувають обертів стійкі словоспо­лучення, у яких -їд- віддзеркалює економічний рівень нашої країни: Власне, такий економічний клімат і склався на початку року, то ж Юлія Тимошенко, судячи зі всього, мала твердий намір увійти у серця українських виборців як керівник доброго та щедрого уряду проїдання.Однак ці надії перекреслила світова економічна криза, яка в своїй українській версії виявилася особ­ливо жорстокою і брутальною[81, с. 1] або акумулює зміст заголовків публіцистичних та художніх творів, як-от: Володимир Луценко «Рафаель і юшкоїди або Як не стати тяглом історії»[3, с. 11].

А в оповіданні Спиридона Черкасенка «Ахметка» цей компо­нент набуває іншого значення і використовується як просторіччя: Яка там душа в мухоїданина!*, до якого письменник подає такий коментар: *Так вимовляють робітники слово магометанин[71, т. 2, с. 88];

в) у науковій літературі: Україноїдство. Українофобство, україноненавиництво. Та, не зазначивши виразно свого ста­но­вища, наші парламентарні заступники, з одного боку, лишили себе під знаком питання, з другого – допустили підпоручнику га­лицьких москвофілів попарадувати в ролі репрезентанта «австрій­­ської Русі» і дали привід ріжним хоругвоносцям казенного російського слов’янофільства (нерозлучно, звичайно, з таким же казенним україноїдством) розпустити слину на тему «ізольова­ності українців серед слов’янства» / див. україноїд[28, с. 96]. Фіксуємо синоніми до лексеми песиголовець – бесиголовець, велетень-людоїд, сироїд. В основу номінації велетень-людоїд, сироїд покладено вірування українців, що песиголовці їли живих людей [63, с. 121]; «Головним артилеристом» став перший секретар Дніпропетровського обкому партії, член Політбюро ЦК Компартії України О. Ватченко. Він виявився сумлінним вико­навцем волі політичного керівництва, яке його вміло вико­рис­тало за рахунок не лише сурової партійної дисципліни, а й тому, що основний негативний образ роману, Володька Лобода, досить влучно «списаний» з деяких штрихів біографії дніпропетров­ського юшкоїда[41, с. 90]. Назви, що відображають захопленням кимось, чимось: Бабоїд (любить жінок) [36, с. 53].

У синонімічних рядах трапляються й оцінні композити, що різняться лише однією з частин складного слова: книгогриз–буквоїд;людожер – людоїд;живодер, живолуп– живоїд, жироїд [35, с. 14; 43, с. 52, 63, 39]; людоїд – головоїд [55, т. 1, с. 303]; куркуль, глитай – мироїд [57, т. 1, с. 738; 43, с. 67], а також у про­фесійних жаргонізмах, як-от: ^ внутрішній шахтний дармоїд, жарт.-ірон. Внутрішній шахтний транспорт; група осіб, відпо­відальна за доставку матеріалу та лісу в шахту [60, с. 194] чи у фразеологізованих утвореннях суспільно-політичного тексту службових документів: ** Крихоїди з кремлівських буфетів. Про тих, хто за найменшу плату прислужує вождям Кремля (Слухайте ви – …крихоїди з кремлівських буфетів! Хіба вам говорити до українського народу?) [62, с. 87];

г) у публіцистичних творах: І коли правда, що се москво­фільське pronunciamento продиктоване і навіть оплачене з Росії російськими охранителями і україноїдами, то треба признати, що мадам Пошльопкіна і сим разом саму себе висікла [10, т. 2, с. 59];

д) досить продуктивно цей компонент виступає як у тра­диційних, так і нових номінаціях у сучасній періодиці, на­приклад: Чимало років він очолював профспілкову організацію театру ім. Івана Франка. Знаю: у цій нетворчій діяльності його і поважали, і любили не як сумлінного функціонера-буквоїда, а як розсудливу, задушевну людину, що опинилася на посаді чиновника. Знали: Розтальний розсудить не за буквою і духом припису, а за судом серця [76, с. 7]; Після футбольного матчу збірної Росії та України мій знайомий довго обурювався колофутбольним московським ґвалтом. Найдошкульніше допекло йому те, що українців називали «салоїдами» [74, с. 8] або: Європа, як беззуба баба, що сидить на припічку і вигріває свої старі кістки і не хоче втрутитися в бандитизм, яким займається мало не щоденно Москва, воюючи зі своїми сусідами, обзиваючи їх то чучмеками, то салоїдами, то лісовими недоносками, то фашистами-при­балтами [73, с. 6]; Перемогу Володимира Литвина не можна назвати тріумфом. 226 голосів «за» жорстокої політичної конкуренції можуть виявитися фатальними, оскільки в майбут­ньому досягти такого результату буде ще важче. Приклад комуноїда й екс-спікера Олександра Ткаченка – яскрава ілюстрація [72, с. 1]; Даватиме виття криваво, сироїдно і різа­ти­ме страх, мов небуття вогонь [74, с. 29]; Людям, які звикли постійно ласувати рибними стравами, слід переглянути свій раціон, оскільки минтай, оселедець, сом, щука викликають сум­ніви щодо нешкідливості. Тому вживати їх занадто часто не слід. Та затятим рибоїдам не слід впадати у відчай, адже існу­ють види риб, які можна вживати в їжу, зовсім не переймаю­чись їхньою екологічною чистотою. Такі риби, як форель, сьомга, осетрові, в забрудненій воді просто не живуть [19, с. 3]; Сироїди допускають уживання хліба, тільки приготов­леного переважно з необробленого зерна і без дріжджів. На думку сироїдів, після термічної обробки умирає життєдайність їжі, знижується вміст вітамінів, мікроелементів, змінюється смак, що вимагає додавання солі, спецій та ін.Проте сироїдіння, як універсальний засіб від усіх хвороб, себе не виправдовує [5, с. 6]; Якщо ж ви боїтеся поповніти, з’їдайте на сніданок двоє яєць у будь-якому вигляді. Це стверджують і вчені Луїзіанського університету, про­вівши експеримент із жінками, котрі страж­дають від ожирін­ня. Жінки перебували на низькокалорійній дієті, а на сніда­нок їм пропонували з’їдати двоє яєць або бекон. Вага двох страв, як і їхня калорійність, – однакова. За вісім тижнів у «яйцеїдів» маса тіла зменшувалася на 65 % більше, ніж у їхніх харчових опонентів [5, с. 8].

Такі мовні одиниці знаходимо в науковій, навчальній та до­відковій літературі, як-от: н’огт’ойід «панарицій» [22, с. 14];каротиноїди,ревматоїдний артрит [20, с. 6]; жемоїдь «жерун, обжера» [17, с. 192]; бузиноїд < бузин(а) «подібний до О. Бу­зини». Утім, поки є «бузиноїди», пан Гужва та їже з ним будуть на коні й при грошах [20, с. 22]; Селяни вважали: якщо на святого пророка розпочати навчальний процес, то дитина краще засвою­ватиме науку, а відтак набереться уму-розуму. З цього приводу казали: «Пророк Наум наведе на ум».

Напередодні Наума батьки одвідували дячка (пізніше – вчителя) і зголошувалися про плату. Вона регулювалась умовою, визначеною звичаєвим правом: за науку сина чи дочки потрібно було забезпечити вчителя дровами на зиму, обдарувати салом чи ковбасами на різдвяні свята, допомагати в нагальних роботах під час жнив. Ввечері до «кашоїда» мав прийти хрещений батько з букварем. Посеред хати ставили діжу, застеляли її кожушком, і гість, взявши ножиці, підстригав хрещеника – «щоб добре в голову йшла наука» [54, с. 208].

Цікаві народні словотвори з цими компонентами наявні в живому мовленні говіркових масивів України. Так, наприклад, у буковинських говірках зафіксовано:

ЗАЇДАНКА, -и, ж. Ряжанка. Кельм., Сок. А заї?данка зна?єте яка?? То ря?жанка (Братанівка Сок.) [56, с. 131], а в га­лицьких: ЇДУНИ (с. Верхобуж Злч) [36, с. 596].

Іноді вони формують заголовки статей: «Сироїдіння – аргументи за і проти» [5, с. 6]; «Заїдив куточках рота» [21, с. 4]; «Наші дітинедоїдаютьм’яса, риби, молока…», «Яка їжа – такий і інтелект» [22, с. 3]; «Шлях міжлюдоїдами» [14, с. 8]; заголовки художніх творів: «Славоїди», «Тріумф гичкоїдів» [44, с. 70, 74]; назви збірників, видавництв наприклад: «Дармоїди» [26, с. 8]; «Буквоїд» [27, с. 2] тощо або використовуються як псевдоніми, наприклад: Їж [39, с. 167] – псевдонім воїна ОУН-УПА Михайла Іванка; Мухоїд [12, с. 259] – псевдонім О. А. Мочалов­ського; Неїжмак [12, с. 268, 483] – псевдонім М. Ф. Комарова чи топоніми: Ми спокійно проїхали польовими дорогами через село Несихоїжа, через ріку Турія [48, с. 23].

Семантика розглядуваних загальномовних лексем досить прозора: буквоїд – «формаліст, педант, який надає великого зна­чення дрібницям і за дрібницями не бачить суті» [43, с. 18]; м’ясоїд – «той, хто любить м’ясо або харчується ним (на відміну від вегетаріанця)» [58, т. ІV, с. 839]; сироїд – «людина, що вживає сире м’ясо як їжу; той, хто любить сир» [58, т. ІV, с. 201]; «людоїд» – «1. Дикун, що їсть людське м’ясо; // перен. Про надзвичайно жорстоку людину, схильну до насильства, вбивства; 2. Персонаж казок, що поїдає людей (частіше дітей) [58, т. ІV, с. 569];сироїжко – «той, хто любить їстівні гриби сироїжки» [58, т. ІV, с. 201];салоїд – «той, хто любить сало», малоїд – «той, хто з’їдає мало їжі», довгоїд – «той, хто любить, не поспішаючи, трапезу­вати», ненаїда – «той, хто постійно хоче їсти чи не наїдається досита»; об’їда – «той, хто об’їдається, переїдає»; дармоїд – «той, хто живе на чужий кошт, чужою працею» [57, т. І, с. 398]; кашоїд – «дітлах, який мусив «чимало каші з’їсти, щоб опанувати наукою» [52, с. 209];кашник – «питающийся кашей, подросток» [80, с. 348];короїд – «жучок-шкідник бурого або чорного кольору, що живе під корою, рідше – в деревині та корі дерев» [58, т. ІV, с. 296] тощо. Тих же, хто не любив уживати якихось страв, називали неїжмак, неїжпаска, неїжхліб, неїжкаша та ін.

Отже, у живомовній стихії українського народу побутували слова, які давали достатню характеристику індивідам щодо спожи­вання певних страв (борщоїд, короїд, ракоїд, рибоїд, салоїд), ознаки ситості (об’їда), своєрідних харчових уподобань (крейдоїд, клейоїд, медоїд) чи їх несприйняття (неїжмак, неїжхліб), або темпів поїдання (скороїд). Вони закріплюються за носіями як прізвиська, а потім успадковуються за родинами як прізвища. Про це свідчать різноманітні фіксації українських пам’яток XV–XXІ ст.

Переважна більшість з них твориться за такою моделлю – іменник + -їд-(-їж-) з єднальним О, Е: Бабоїд[1; 69, с. 38], Довгоїда < довго їсти [45, с. 262], Калоїд [45, с. 278], Короїд[8, с. 310; 49, с. 206; 47, с. 177; 67, с. 206], Кашеїда[13, с. 52], Кашуїдиха[36, с. 350]; Креєїда < крейду їсти [45, с. 256], Макоїд[8, с. 327; 46, с. 149; 47, с. 177; 49, с. 255], Малоїд[36, с. 52, 396; 68, с. 235], Маслоїд[1; 4, с. 19; 47, с. 153], Мосеїда < Мосійова їда [45, с. 218], Мукоїд[7, с. 10; 89, с. 327],Мукоїда[1; 6, с. 150; 38, с. 226], Мухоїд [1; 13, с. 90], М’ясоїд [1; 45, с. 107, 306; 47, с. 162; 53, с. 2; 51, с. 254; 67, т. ІІ, с. 567], Ракоїд [34, с. 36; 63], Салоїд[1; 47, с. 195; 49, с. 368; 77, с. 85], Силоїд[1; 45, с. 177], Сироїд[1; 47, с. 199; 15; 38, с. 92; 8, с. 314, 327; 11, с. 6; 66], Сероїд[52, с. 80], Скороїд[49, с. 387] або іменник + -їд- + суфікс -енк(-о): Ку­роїденко [45, с. 145], Макоїденко [45, с. 401], М’ясоїденко [45, с. 349, 401], рідше прислівник + -їж- + суфікс -к-(а/о): Сироїжка[82, с. 7], Сироїжко[8, с. 259; 39, с. 102; 66] та ін.

Менш поширенми є моделі прислівник, займенник + єдналь­ний О + -їд-: Дармоїд[40, с. 51; 33, с. 277; 47, с. 177]; Дармоїдка [9, с. 23], Самоїд[45, с. 360; 25, с. 151] та антропонімічні сло­вотвори: а) заперечна частка: не + -ї + л (-о); не + -їж + суфікс -к(о)або + іменник + флексія -а або суфікс -енк(-о): Неїло[24, с. 263]; Неїжко / Неєжко[49, с. 290–291], Неїжмак / Нейжмак[32, с. 4; 59, с. 4; 49, с. 291; 64, с. 4; 65], Неїж­паска, Неїжсало, Неїжхліб, Неїжхліба [89, с. 56, 63; 47, с. 164; 45, с. 33; 83, с. 190-191], Неїж­хлібенко [24, с. 234; 45, с. 445]; б) не + на + -їд(-а) + суфікси -енк(-о); -ов-ськ(-ий): Ненаїда[45, с. 383], Ненаїденко [45, с. 393], Ненаїдовський [45, с. 393]; в) префікс об + суфікси -їд-, -чик-: Об’їдчик[8, с. 134]; пере + -їд + суфікс -енк(-о): Переїден­ко[46, с. 178; 29, с. 4].

Серед цих антропонімів знаходимо такі, носії яких зробили значний внесок у розвиток української культури й науки: Короїд Олексій Степанович, економіст, чл.-кор. АН УРСР [67, с. 206]; поети: Кашеїда Анатолій Федорович; Мухоїд Микола Данилович [42, с. 177, 203]; борці за незалежність України – Рондзіста Марія Дмитрівна (у дівоцтві – Сироїжка) [82, с. 7].

Бібліографічні посилання

Архів автора.

Баденкова В. М. Народна медична лексика Бузько-Ін­гуль­ського ареалу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / В. М. Ба­ден­ко­ва. – Запоріжжя, 1999. – 20 с.

Батьківщина. – 2010. – 21 січня.

Бористен. – 2007. – № 10.

Ваше здоров’я. – 2002. – 8–14 серп.

Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – Одеса. – 2001. – № 3.

Галич В. Антропономія рукописної спадщини Олеся Го­нчара / Валентина Галич. – Рівне, 1995.

Горпинич В. О. Прізвища степової України: [словник] / В. О. Гор­пинич. – Дніпропетровськ: ДДУ, 2000.

Грицюк С. Таємні рани прови: [повісті] / Степан Грицюк. – К.: «Котигорошко» ЛТД, 1994.

Грушевський М. Твори: У 50 т. / Михайло Грушевський. – Львів: Світ, 2002.

Гумецька Л. Незабутні імена української науки / Л. Гу­мецька // Програма Всеукраїнської наук. конф., 8–9 лютого 2001 р. – Львів, 2001.

Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XV–XX ст.) / О. І. Дей. – К.: Наукова думка, 1969.

Довідник Спілки письменників України. Адреси і теле­фони. – К.: Український письменник, 1994.

Домнич В. Шлях між людоїдами / Василь Домнич // На­родний лікар України. – 2000. – Квіт.

Дошка пошани «Они сражались за Родину» Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського.

Друг читача. – 2008. – № 4. – С. 7.

Етимологічний словник української мови: В 7 т. – К.: Наукова думка, 1982–1985.

Зайвий О. Автопортрет / Олександр Зайвий // Січеславський край. – 1999. – № 4.

Здоров’я і довголіття. – 2009. – 2–26 січ.

Здоров’я і довголіття. – 2007. – 16–22 жовт.

Здоров’я і довголіття. – 2010. – 26 черв.–5 липн.

Здоров’я і довголіття. – 2010. – 22–28 черв.

Зеров М. Сонети і елегії / М. Зеров. – К.: Час, 1990.

Іваннікова К. Фольклористика Півдня України: сторінки історії / К. Іваннікова. – Запоріжжя, 2008.

Кравченко Л. О. Прізвища Лубенщини / Л. О. Кравченко. – К.: Факт, 2004.

Лагоза В. Дармоїди / Віктор Лагоза. – К.: Рад. письменник, 1962.

Левый берег. – 2009. – № 38. – 6–12 февр.

Лексика публіцистики Михайла Грушевського: Короткий тлумачний словник [уклад. Г. П. Клімчук; Криворізький держав­ний педагогічний університет]. – Кривий Ріг, 2010.

Літературна Україна. – 1998. – 19 берез.

Лексико-словотвірні інновації: словник / [К. Коротич, С. Лук’я­нен­ко, А. Нелюба та ін.]; за ред. А. Нелюби. – Х.: ХІФТ, 2009.

Лукаш М. О. Шпигачки / М. О. Лукаш. – К.: Ярославів Вал, 2003.

Мета. Україномовна газета США. – Філадельфія. – 1999. – Верес.–жовт.

Митрополит Іларіон. Митрополит Мученик Арсеній Ма­цієвич: історична монографія / Митрополит Іларіон. – Він­ніпег, 1964.

Міліція України. – 1999. – № 5–6.

Нагель В. В. Оцінні найменування осіб в українській мові кінця ХХ – початку ХХI століття: автореферат дис. на здо­буття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Валерія Володимирівна Нагель. – Дніпро­петровськ, 2008.

Наливайко М. Я. Неофіційна антропонімія Львівщини: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Марія Ярославівна Наливайко. – Терно­піль, 2011.

Номис М. Українські приказки, прислів’я і таке інше / М. Номис. – К.: Либідь, 1993.

Освіта та наука МВС України: шлях у 10 років. – Дніпро­петровськ, 2001.

Павликівська Н. Словник псевдонімів ОУН-УПА / Наталія Павликівська. – Вінниця: О. Власюк, 2007.

Панцьо С. Є. Антропономія Лемківщини / С. Є. Панцьо. – Тернопіль, 1995.

Пащенко В. О. Олесь Гончар і компартійна номенклатура: до джерел конфлікту / В. О. Пащенко. – Український смисл. – 2007. – № 1/2.

Письменники України: довідник [упоряд. Д. Г. Давидюк, Л. Г. Кореневич, В. П. Павловська]. – Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996.

Попова І. С. Словник оцінних найменувань осіб української мови / І. С. Попова, В. В. Корольова. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009.

Рабенчук В. Сходження на вулкан / Володимир Рабенчук. – Січеслав. – 2008. – № 4.

Реєстр війська Запорозького 1649 р. – К.: Наукова думка, 1995.

Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ / Ю. К. Редько. – К.: Рад. школа, 1968.

Редько Ю. К. Сучасні українські прізвища / Ю. К. Редько. – К.: Наукова думка, 1966.

Ромащук В. Спогади поручника «Черноти». Бібліографічний нарис / Василь Ромащук. – Запоріжжя, 2002.

Російсько-український словник прізвищ мешканців м. Дніпро­петровська [Авт.-упоряд. Т. С. Пристайко, І. С. Попова, І. І. Ту­рута, М. С. Ковальчук / За заг. ред. проф. Т. С. Пристай­ко. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2007.

Русско-украинский словарь: В 3 т. – К.: Глав. ред. УСЭ, 1981.

Сіренко В. Ватчина: [роман] / Володимир Сірен­ко. – Дніпро­петровськ, 1990. – Машинопис.

Січеславський край. – 1997. – №5. – Берез.

Січеславський край. – 1997. – №8. – Квіт.

Скуратівський В. Святій вченості / Василь Скуратівський // Українська мова: [зб. текстів для переказів на вступних екзаменах у загальноосвітніх закладах; Мацько Л. І., Мацько О. М., Караман С. О., Сидоренко О. М. та ін.] – К.: Магістр–S, 1998.

Словарь української мови: У 4 т. [упор. з дод. власного матеріалу Борис Грінченко]. – К., 1906.

Словник буковинських говірок [за заг. ред. Н. В. Гуйванюк]. – Чернівці: Рута, 2005.

Словник синонімів української мови: У 2 т. – К.: Наукова думка, 2001.

Словник української мови: В 11 т. – К.: Наукова думка, 1971–1980.

Слово Просвіти. – 2009. – 9–15 квітн.

Стешенко Д. В. Короткий словник професіоналізмів і про­фе­сійних жаргонізмів шахтарів селища Володарська Сверд­лов­ського району Луганської області / О. В. Стешенко // Лінг­віс­тика: [зб. наук. праць Луганського національного універ­ситету ім. Тараса Шевченка]. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Та­раса Шевченка», 2009. – № 3.

Стешенко Д. В. Короткий словник професіоналізмів і про­фе­сійних жаргонізмів шахтарів селища Володарська Сверд­ловського району Луганської області / О. В. Стешенко // Лінг­вістика: [зб. наук. праць Луганського національного університету ім. Тараса Шевченка]. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка, 2009. – № 3.

Сушко О. І. Функціонування фразеологічних одиниць у текс­тах службових документів першої половини XX століття: [навч. посіб.] / За наук. ред. д. філол. наук, ак., члена Президії АН ви­щої освіти України Ю. Л. Мосенкіса. – [2-ге вид., доповн.]. – Слов’янськ: ПП «Канцлер», 2010.

Тяпкіна Н. І. Демонологічна лексика української мови: дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Ук­раїнська мова» / Н. І. Тяпкіна. – Запоріжжя, 2006.

Україна молода. – 1995. – 7 берез.

Українська літературна вимова і наголос: [словник-довід­ник]. – К.: Наукова думка, 1973.

Українське радіо.

Український радянський енциклопедичний словник: В 3 т. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1966–1968.

Фаріон І. Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львів­щини наприкінці XVІІІ – початку XІX століття. З етимоло­гічним словником / Ірина Фаріон. – Львів: Літопис, 2001.

Хто є хто в Україні. – К.: К.І.С., 2006.

Чапленко В. Чорноморці, або кошовий Харко з усім то­ва­риством / Василь Чапленко. – Нью-Йорк, 1957.

Черкасенко С. Твори: В 2 т. / Спиридон Черкасенко. – К.: Дніпро, 1991.

Червак Богдан Канівська пастка / Богдан Червак // Україн­ське слово. – 2002. – 30 травн. – 5 черв.

Чорногуз О. Відкритий лист до Європарламенту. Копія – В. Ф. Яну­ковичу / Олег Чорногуз // Українське слово. – 2010. – № 12. – 24–30 березня.

Чхан М. Легенди про козаків / Михайло Чхан. – Дніпропет­ровськ: Січ, 1991.

Шарварок О. Сало – воно і в Москві сало / Олександр Шар­варок // Літературна Україна. – 1999. – 11 лист.

Шарварок О. Артист // Літературна Україна. – 2007. – 11 січ.

Шартавська О. В. Українські прізвища з негативним забарв­ленням / О. В. Шартавська. – Дніпропетровськ, 1997. – Руко­пис.

Шаян В. Віра предків наших / Володимир Шаян. – Гамільтон – Канада, 1987.

Шевченко Т. «Я так її, я так люблю…»: [вибрані вірші та поеми / упоряд. і прим. М. М. Павлюка; вст. ст. М. Г. Жулин­ського] / Тарас Шевченко. – К.: Либідь, 2004.

Шкварчук В. Мужність нескорених / Володимир Шквар­чук // Бористен. – 1997. – № 4.

Шлях перемоги. – 2009. – 18 лют.

Шлях перемоги. – 2010. – 24 берез.

Яворницький Д. І. Словник української мови / Д. І. Явор­ницький. – Катеринослав: Слово, 1920.

Яценко І. Т. Морфемний аналіз: Словник-довідник: У 2 т. / І. Т. Яценко. – К.: Вища школа, 1980–1981.

Повернутись до Українські прізвища

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], Таша