Пам'ятки давньоукр. кириличної рукописної писемності за тематикою книжного стилю і жанровими особливостями дослідники поділяють на: 1) канонічні, бібл. та реліг. книги, це: Остромирове Євангеліє 1056–57 (є найдавнішою точно датованою пам'яткою), Архангельське Євангеліє 1092, Кондакар 11 ст. (зб. церк. співів), Мстиславове Євангеліє бл. 1117, Юріївське Євангеліє 1119–28, Галицьке Євангеліє 1144, Христонопільський, або Городинський, Апостол 12 ст., Холмське Євангеліє 13 ст., Служебник Варлаама Хутинського кін. 12 – поч. 13 ст. та ін.);
2) апокрифи – реліг. твори та книги, заборонені церквою (у списках 11–12 ст. це: "Діяння апостола Павла й Фекли", "Ходіння Богородиці по муках", "Мучення трьох отроків і Даниїла", у більш пізню добу – у Тлумачній Палеї та Палеї Історичній; сюди входять і апокрифічні книги Старого Завіту та майже три десятки Євангелій);
3) агіографічні твори (див. Агіографія; це: Сінайський Патерик 11 ст., Путятина мінея 11 ст., Житіє Сави Освященного 13 ст. та ін.);
4) твори отців церкви (див. Патристика, або ораторсько-учительні праці видатних богословів і проповідників християнства (Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Василія Великого, Афанасія Александрійського, Єфрема Сиріна, Іоанна Дамаскина, Климента Охридського та ін., виклади вчень і повчань, які зафіксовані в кодексах: Златоуст, Ізмарагд, Пчола, "Ліствиця" Іоанна Ліствичника 12 ст. та ін.);
5) збірники афоризмів – витяги з творів дохристиян. мислителів (Менандра, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Демокріта, Піфагора, Діогена, Сократа та ін.);
6) природничо-наук. літ., переважно енциклопедичного характеру ("Шестиднев" Василія Великого, твори Григорія Назіанзина, Іоанна Златоуста, Анастасія Синаїта, Іоанна екзарха Болгарського, Тлумачна Палея 13 ст., "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Фізіолог", повні списки збереглися лише з 15 ст.);
7) хронографи – компілятивні хроніки всесвітньої історії (Іоанна Малали хроніка, хроніка Георгія Синкелла, Георгія Амартола, хронографи "Літописця еллінського і римського", "Іудейський хронограф" 12–13 ст., "Хронограф по великому изложению" 12 ст. та ін.);
8) християнізовані повісті й романи, в основу яких покладені короткі житія святих (повість Іосифа Флавія "Іудейська війна", "Троянські діяння" із хроніки Іоанна Малали, "Повість про Акіра Премудрого", воїнський роман "Александрія" про життя і діяльність Александра Македонського, лицарський роман "Девгенієве діяння" та ін.).
Оригінальна літ. розвивалася під впливом перекладної та на основі власної нар. словесності. Пам'ятки давньоукр. рукописної оригінальної літ. дослідники поділяють на: 1) церк. юрид. статути – кодекси права ("Статут Ярослава", що став основою загальнодерж. юрид. норм, які складалися протягом 11–12 ст. і утворили збірник "Руська правда");
2) літописи ("Початковий літописний ізвод" 1093, "Повість временних літ" 1113, Київський літопис 1200 та ін.);
3) ораторсько-учительна проза (дидактичні повчання і послання ігумена Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) Феодосія Печерського бл. 1068–74 – "О терпеніи и о любви", "О хожденіи к церкви и о молитвѣ", послання до кн. Ізяслава Ярославича "О вѣре крестьянской и о латынстѣй" 1069, повчання ченця Георгія Зарубського 12–13 ст., єпископа Білгородського Григорія Філософа 1-ї пол. 13 ст., анонімного автора "Слово нѣкоего христолюбца, ревнителя по правой вѣрѣ" та ін.);
4) ораторські твори видатних проповідників-письменників (київ. митрополита Іларіона "Исповѣданіе вѣры", "Слово про закон і благодать" 1049, київ. митрополита Климента Смолятича "Посланіе Фомѣ" (1147–1154) та єпископа Кирила Туровського (2-га пол. 12 ст.) "Притча о человѣческой души и о тѣлеси", "Слово на новую недѣлю по Паске", послання до ігумена Києво-Печерського монастиря Василія "Повесть о бѣлоризцѣ человѣцѣ, и о мнишествѣ, и о души, и о покаяніи");
5) агіографічні (проложні житія кн. Ольги та кн. Володимира, "Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глебу" Іакова Мніха, "Чтєніе о житії і погублєнії святую страстотерпцю [Бориса і Гліба]" Нестора літописця, визначна пам'ятка патристичної літ. Патерик Києво-Печерський);
6) паломницькі твори, писані богомольцями, які ходили на прощу до Єрусалима, де знаходиться Гроб Господній, і до ін. реліг. центрів християнства – у Палестину (Святу землю), до Константинополя й на Афон, це, зокрема, "Хождєніє ігумена Даниїла";
7) героїчний епос ("Слово о полку Ігоревім") та одна з останніх пам'яток цієї епохи – "Моленіє Даниїла Заточника", в якій у формі послання до князя порушуються проблеми утвердження сильної князівської влади, встановлення злагоджених стосунків між самими князями та князями і боярами.
Від 1223 почалися походи на Русь монгол. військ, наприкінці 1240 був захоплений престольний град Київ (див. Монголо-татарська навала), що призвело до розпаду Київ. Русі. Після монгол. навали тільки в Галицько-Волинському князівстві, яке не зазнало повного розгрому, збереглися рукописні, переважно літ., твори й продовжувалася писемна традиція. Укр. удільні князівства підпали під довготривалу експансію сусідніх д-в. Більш сприятливі обставини для культ. розвитку складалися на укр. землях, що ввійшли до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ). На держ. рівні діловодство там стало вестися давньорус. мовою, яка поступово розвинулася в т. зв. україно-білорус. канцелярську мову, в правописі якої на ґрунті давніх традицій виробилися власні орфограми.
Початок другого періоду в розвитку укр. писемності характеризується зміною типу письма – старший устав був замінений молодшим уставом, який трансформувався в т. зв. рус. півустав, що у 15 ст. був замінений південнослов'ян. півуставом. Від 14 ст. в діловій писемності починає використовуватися скоропис. У книжному письменстві 13–14 ст. руйнується давньорус. правописний узус, починають вироблятися власні укр. орфограми, але цей процес був затриманий т. зв. другим південнослов'ян. впливом, і від кін. 14 ст. у правописі поєднуються давньоукр., південнослов'ян. та староукр. орфограми. Вироблена наприкінці 16 ст. правописна система отримує закріплення в граматиках кін. 16 – поч. 17 ст.
Накладання в 14–16 ст. т. зв. другого південнослов'ян. впливу зумовило в реліг. богослужбовому письменстві повернення до канонічності тексту й унормування правопису та значно вплинуло на розширення ін. жанрів. В останній чв. 14 ст. в Болгарії тирновським патріархом Євфимієм була проведена книжна реформа (її зміст викладено на поч. 15 ст. сербським філологом Константином Костенецьким у граматичному трактаті "Сказаніє изьzвлiно w писменехь..."). Редагувалася майже вся попередня книжність, перевірялися та перероблялися старі переклади, здійснювалися нові, здебільшого з грец. та лат. оригіналів. У цей час пожвавлюються культ. взаємозв'язки слов'ян. народів, посилюється паломництво зі Сх. Слов'янщини в Константинополь і на Афон, де також діють скрипторії з перегляду та виправлення реліг. текстів.
На укр. землях традиції Афонської школи та реформи Євфимія Тирновського культивувалися болгарами Кипріяном: учнем і послідовником Євфимія, який 1375 (до 1390) стає митрополитом Київським і Литовським, та його племінником Григорієм (Цамблаком), котрий 1415–1418 був київ. митрополитом у ВКЛ. У 15–16 ст. перероблені бібл. та реліг. тексти привозились до Києва та ін. міст ченцями з Афона й емігрантами з Болгарії і Сербії. Розвивався новий стиль – "плетіння словес". В укр. книжних центрах здійснювалися нові переклади Євангелія, Апостола, Псалтиря, Служебних міней, літургійних пісень; зросло розмаїття перекладів повчальних та аскетичних творів візант. і південнослов'ян. письменників, безпосередньо тих, в яких втілювався дух філософії ісихазму (Григорія Синаїта, Філофея й Каліста, Феодосія і Євфимія Тирновських та ін.). Значно розширилися жанри перекладної літ. Церковнослов'янською мовою укр. редакції були перекладені: Галицьке Євангеліє 1266–1301, Євсевієве Євангеліє 1283, Оршанське Євангеліє, Лавришівське Євангеліє та Київський Псалтир 1397, Лаврське Євангеліє 2-ї пол. 14 ст. й ін.; староукр. мовою здійснено переклади: у Києві 1397 – книгу Четьї мінеї, яка збереглася в білорус. спискові 1489; до кін. 15 – поч. 16 ст. – окремих частин Біблії – книг: Пісні пісень із коментарем, пророцтв Даниїла, Притч Соломонових, Плачу Єремії, Есфір, Псалтиря; у 16 ст. – книг Святого Письма – Пересопницького Євангелія 1556–61, Літківського Євангелія 2-ї пол. 16 ст., Євангелія Валентина Негалевського 1581, Крехівського Апостола, Скотарського учительного Євангелія 1588, Учительного Євангелія 1604 та ін. Значної популярності набуває ораторсько-проповідницька проза (учительні й тлумачні Євангелія, напр., Нягівські повчання 16 ст. із Закарпаття, що дійшли в списку 18 ст.). Істотно була перероблена й доповнена видатна пам'ятка давньорус. агіографічного письменства Патерик Києво-Печерський редакції 13 ст., здійснені редакції 1406, 1460, 1462 та 1554–55. Укладаються нові цикли агіографічних легенд ("Зведений Патерик" – компіляція новел та анекдотів з чернечого життя, вибраних з різних перекладних патериків); здійснюються нові обробки "Шестиднева", істор. і белетристичних повістей; створюються збірники повчально-оповідного змісту (Ізмарагд у списках 14–17 ст., з трьох редакцій якого дві мають виразний укр. характер). У 17 ст. здійснюються переклади творів західноєвроп. письменників. Розвиток староукр. оригінальної писемності поступово набуває сили, що зумовило розширення існуючих і розвиток нових жанрів. Великого значення та популярності набувають літописи: західноукр. (білорусько-литовські літописи) і Короткий Київ. літопис. До 1-ї пол. 17 ст. належать літописи: Острозький, Львівський, Хмільницький, Густинський; до 2-ї пол. 17 ст. – "Літопис Самовидця", "Кройника" 1672–1673 Феодосія Сафоновича, "Літописець" 1699 Леонтія Боболинського та ін.
Розквіт оригінальної писемності припадає на кін. 16 – поч. 17 ст. Твори пишуться церковнослов'ян. мовою укр. редакції і староукр. мовою (книжною, із вкрапленнями церковнослов'янізмів, та т. зв. простою мовою, наближеною до нар. розмовної мови). Виникають і розвиваються нові стилі: полемічний (твори Герасима (Смотрицького), Івана (Вишенського), Христофора Філалета, Стефана (Зизанія), Мелетія (Смотрицького), Іпатія (Потія), Захарія (Копистенського) та ін.); наук. (лікарські посібники, т. зв. травники, граматики – анонімна "Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка" 1591, "Грамматика словенска" Лаврентія (Зизанія) і його словник, Грамматика Мелетія Смотрицького, "Лексикон..." Памви (Беринди), словник Єпіфанія (Славинецького) й Арсенія (Корецького-Сатановського) та ін.). Розвивається церк.-ораторська, повістева проза, теологічні трактати Йова (Борецького), Петра (Могили), Кирила Транквіліона (К. Ставровецького), Іоаникія (Галятовського), Антонія (Радивиловського), Димитрія Ростовського та ін.). Поширюється віршування, драм. декламації (Герасим (Смотрицький), Дем'ян Наливайко, Мелетій (Смотрицький), Гавриїл Дорофієвич, Памво (Беринда), Олександр Митура, Кирило Транквіліон, Касіян (Сакович), Тарасій Земка, Іван Величківський, Климентій Зиновіїв та ін.), драм. твори – інтермедії до драми Якуба Гаватовича "Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя..." та ін.
Гнатенко Л.А.