Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Каліграфія

Історичні, архівні, державні, дарчі грамоти тощо
Аватар користувача
 
Повідомлень: 2795
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1681 раз.
Подякували: 605 раз.
Стать: Жінка

Re: Каліграфія

Повідомлення АннА » 20 листопада 2017, 15:14

КИРИЛИЧНА УКРАЇНСЬКА РУКОПИСНА ПИСЕМНІСТЬ 11–17 ст.
Історично виділяють два періоди її формування та розвитку: давньоукр. (т. зв. давньорус.) – 11 – серед. 13 ст. і староукр. – 14–17 ст. (у цей період створювалася власне укр. літ., поступ її мовних засад тривав до кін. 18 ст.). Перший період. Кирилична писемність стала поширюватися в Київській Русі після прийняття християнства (див. також Хрещення Київської Русі), збереглися писані старослов'янською мовою давньоукр. редакції пам'ятки, датовані 11 ст. Проте писемність існувала на тер. Київ. Русі й значно раніше (напр., у Паннонському житії Кирила Філософа (див. Кирило та Мефодій) згадані Євангеліє та Псалтир, писані чертами й резами). Реліг. літ. писалася глаголичним (див. Глаголиця) та кириличним (див. Кирилиця) письмом, лише з часом, під впливом грец. писемної к-ри та завдяки посередництву й зусиллям Болгарії, офіційно закріпилася кирилиця. Церковнослов'ян. мова тривалий час співіснувала та взаємодіяла з давньоукр. нар. мовою, внаслідок цього в 11–12 ст. виробилися два стилі укр. писемної мови.

Перший стиль ґрунтувався на давньоукр. нар. розмовній мові; ним писали ділові документи, істор. та худож. твори, графіті, робили побутові записи на берестяних грамотах тощо. Основою другого стилю була церковнослов'ян. книжна мова; ним писали канонічні та ін. реліг. книги, офіц. князівські актові документи, вели церк.-монастирське діловодство тощо.

У книжній та діловій писемності використовувався уставний тип письма, поступово вироблявся й власне давньорус. орфографічний узус (загальноприйнятий звичай). Поряд з тим розвивалася перекладна літ., яка відзначалася жанровим і тематичним розмаїттям, тексти реліг. змісту перекладалися адекватно, з макс. наближенням до візант. чи болг. оригіналу, а історіографічні, природничі та белетристичні твори творчо перероблялися й редагувалися давньорус. книжниками.

Пам'ятки давньоукр. кириличної рукописної писемності за тематикою книжного стилю і жанровими особливостями дослідники поділяють на: 1) канонічні, бібл. та реліг. книги, це: Остромирове Євангеліє 1056–57 (є найдавнішою точно датованою пам'яткою), Архангельське Євангеліє 1092, Кондакар 11 ст. (зб. церк. співів), Мстиславове Євангеліє бл. 1117, Юріївське Євангеліє 1119–28, Галицьке Євангеліє 1144, Христонопільський, або Городинський, Апостол 12 ст., Холмське Євангеліє 13 ст., Служебник Варлаама Хутинського кін. 12 – поч. 13 ст. та ін.);

2) апокрифи – реліг. твори та книги, заборонені церквою (у списках 11–12 ст. це: "Діяння апостола Павла й Фекли", "Ходіння Богородиці по муках", "Мучення трьох отроків і Даниїла", у більш пізню добу – у Тлумачній Палеї та Палеї Історичній; сюди входять і апокрифічні книги Старого Завіту та майже три десятки Євангелій);

3) агіографічні твори (див. Агіографія; це: Сінайський Патерик 11 ст., Путятина мінея 11 ст., Житіє Сави Освященного 13 ст. та ін.);

4) твори отців церкви (див. Патристика, або ораторсько-учительні праці видатних богословів і проповідників християнства (Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Василія Великого, Афанасія Александрійського, Єфрема Сиріна, Іоанна Дамаскина, Климента Охридського та ін., виклади вчень і повчань, які зафіксовані в кодексах: Златоуст, Ізмарагд, Пчола, "Ліствиця" Іоанна Ліствичника 12 ст. та ін.);

5) збірники афоризмів – витяги з творів дохристиян. мислителів (Менандра, Есхіла, Софокла, Евріпіда, Демокріта, Піфагора, Діогена, Сократа та ін.);

6) природничо-наук. літ., переважно енциклопедичного характеру ("Шестиднев" Василія Великого, твори Григорія Назіанзина, Іоанна Златоуста, Анастасія Синаїта, Іоанна екзарха Болгарського, Тлумачна Палея 13 ст., "Християнська топографія" Козьми Індикоплова, "Фізіолог", повні списки збереглися лише з 15 ст.);

7) хронографи – компілятивні хроніки всесвітньої історії (Іоанна Малали хроніка, хроніка Георгія Синкелла, Георгія Амартола, хронографи "Літописця еллінського і римського", "Іудейський хронограф" 12–13 ст., "Хронограф по великому изложению" 12 ст. та ін.);

8) християнізовані повісті й романи, в основу яких покладені короткі житія святих (повість Іосифа Флавія "Іудейська війна", "Троянські діяння" із хроніки Іоанна Малали, "Повість про Акіра Премудрого", воїнський роман "Александрія" про життя і діяльність Александра Македонського, лицарський роман "Девгенієве діяння" та ін.).

Оригінальна літ. розвивалася під впливом перекладної та на основі власної нар. словесності. Пам'ятки давньоукр. рукописної оригінальної літ. дослідники поділяють на: 1) церк. юрид. статути – кодекси права ("Статут Ярослава", що став основою загальнодерж. юрид. норм, які складалися протягом 11–12 ст. і утворили збірник "Руська правда");

2) літописи ("Початковий літописний ізвод" 1093, "Повість временних літ" 1113, Київський літопис 1200 та ін.);

3) ораторсько-учительна проза (дидактичні повчання і послання ігумена Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) Феодосія Печерського бл. 1068–74 – "О терпеніи и о любви", "О хожденіи к церкви и о молитвѣ", послання до кн. Ізяслава Ярославича "О вѣре крестьянской и о латынстѣй" 1069, повчання ченця Георгія Зарубського 12–13 ст., єпископа Білгородського Григорія Філософа 1-ї пол. 13 ст., анонімного автора "Слово нѣкоего христолюбца, ревнителя по правой вѣрѣ" та ін.);

4) ораторські твори видатних проповідників-письменників (київ. митрополита Іларіона "Исповѣданіе вѣры", "Слово про закон і благодать" 1049, київ. митрополита Климента Смолятича "Посланіе Фомѣ" (1147–1154) та єпископа Кирила Туровського (2-га пол. 12 ст.) "Притча о человѣческой души и о тѣлеси", "Слово на новую недѣлю по Паске", послання до ігумена Києво-Печерського монастиря Василія "Повесть о бѣлоризцѣ человѣцѣ, и о мнишествѣ, и о души, и о покаяніи");

5) агіографічні (проложні житія кн. Ольги та кн. Володимира, "Сказаніє і страсть і похвала святим Борису та Глебу" Іакова Мніха, "Чтєніе о житії і погублєнії святую страстотерпцю [Бориса і Гліба]" Нестора літописця, визначна пам'ятка патристичної літ. Патерик Києво-Печерський);

6) паломницькі твори, писані богомольцями, які ходили на прощу до Єрусалима, де знаходиться Гроб Господній, і до ін. реліг. центрів християнства – у Палестину (Святу землю), до Константинополя й на Афон, це, зокрема, "Хождєніє ігумена Даниїла";

7) героїчний епос ("Слово о полку Ігоревім") та одна з останніх пам'яток цієї епохи – "Моленіє Даниїла Заточника", в якій у формі послання до князя порушуються проблеми утвердження сильної князівської влади, встановлення злагоджених стосунків між самими князями та князями і боярами.

Від 1223 почалися походи на Русь монгол. військ, наприкінці 1240 був захоплений престольний град Київ (див. Монголо-татарська навала), що призвело до розпаду Київ. Русі. Після монгол. навали тільки в Галицько-Волинському князівстві, яке не зазнало повного розгрому, збереглися рукописні, переважно літ., твори й продовжувалася писемна традиція. Укр. удільні князівства підпали під довготривалу експансію сусідніх д-в. Більш сприятливі обставини для культ. розвитку складалися на укр. землях, що ввійшли до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ). На держ. рівні діловодство там стало вестися давньорус. мовою, яка поступово розвинулася в т. зв. україно-білорус. канцелярську мову, в правописі якої на ґрунті давніх традицій виробилися власні орфограми.

Початок другого періоду в розвитку укр. писемності характеризується зміною типу письма – старший устав був замінений молодшим уставом, який трансформувався в т. зв. рус. півустав, що у 15 ст. був замінений південнослов'ян. півуставом. Від 14 ст. в діловій писемності починає використовуватися скоропис. У книжному письменстві 13–14 ст. руйнується давньорус. правописний узус, починають вироблятися власні укр. орфограми, але цей процес був затриманий т. зв. другим південнослов'ян. впливом, і від кін. 14 ст. у правописі поєднуються давньоукр., південнослов'ян. та староукр. орфограми. Вироблена наприкінці 16 ст. правописна система отримує закріплення в граматиках кін. 16 – поч. 17 ст.

Накладання в 14–16 ст. т. зв. другого південнослов'ян. впливу зумовило в реліг. богослужбовому письменстві повернення до канонічності тексту й унормування правопису та значно вплинуло на розширення ін. жанрів. В останній чв. 14 ст. в Болгарії тирновським патріархом Євфимієм була проведена книжна реформа (її зміст викладено на поч. 15 ст. сербським філологом Константином Костенецьким у граматичному трактаті "Сказаніє изьzвлiно w писменехь..."). Редагувалася майже вся попередня книжність, перевірялися та перероблялися старі переклади, здійснювалися нові, здебільшого з грец. та лат. оригіналів. У цей час пожвавлюються культ. взаємозв'язки слов'ян. народів, посилюється паломництво зі Сх. Слов'янщини в Константинополь і на Афон, де також діють скрипторії з перегляду та виправлення реліг. текстів.

На укр. землях традиції Афонської школи та реформи Євфимія Тирновського культивувалися болгарами Кипріяном: учнем і послідовником Євфимія, який 1375 (до 1390) стає митрополитом Київським і Литовським, та його племінником Григорієм (Цамблаком), котрий 1415–1418 був київ. митрополитом у ВКЛ. У 15–16 ст. перероблені бібл. та реліг. тексти привозились до Києва та ін. міст ченцями з Афона й емігрантами з Болгарії і Сербії. Розвивався новий стиль – "плетіння словес". В укр. книжних центрах здійснювалися нові переклади Євангелія, Апостола, Псалтиря, Служебних міней, літургійних пісень; зросло розмаїття перекладів повчальних та аскетичних творів візант. і південнослов'ян. письменників, безпосередньо тих, в яких втілювався дух філософії ісихазму (Григорія Синаїта, Філофея й Каліста, Феодосія і Євфимія Тирновських та ін.). Значно розширилися жанри перекладної літ. Церковнослов'янською мовою укр. редакції були перекладені: Галицьке Євангеліє 1266–1301, Євсевієве Євангеліє 1283, Оршанське Євангеліє, Лавришівське Євангеліє та Київський Псалтир 1397, Лаврське Євангеліє 2-ї пол. 14 ст. й ін.; староукр. мовою здійснено переклади: у Києві 1397 – книгу Четьї мінеї, яка збереглася в білорус. спискові 1489; до кін. 15 – поч. 16 ст. – окремих частин Біблії – книг: Пісні пісень із коментарем, пророцтв Даниїла, Притч Соломонових, Плачу Єремії, Есфір, Псалтиря; у 16 ст. – книг Святого Письма – Пересопницького Євангелія 1556–61, Літківського Євангелія 2-ї пол. 16 ст., Євангелія Валентина Негалевського 1581, Крехівського Апостола, Скотарського учительного Євангелія 1588, Учительного Євангелія 1604 та ін. Значної популярності набуває ораторсько-проповідницька проза (учительні й тлумачні Євангелія, напр., Нягівські повчання 16 ст. із Закарпаття, що дійшли в списку 18 ст.). Істотно була перероблена й доповнена видатна пам'ятка давньорус. агіографічного письменства Патерик Києво-Печерський редакції 13 ст., здійснені редакції 1406, 1460, 1462 та 1554–55. Укладаються нові цикли агіографічних легенд ("Зведений Патерик" – компіляція новел та анекдотів з чернечого життя, вибраних з різних перекладних патериків); здійснюються нові обробки "Шестиднева", істор. і белетристичних повістей; створюються збірники повчально-оповідного змісту (Ізмарагд у списках 14–17 ст., з трьох редакцій якого дві мають виразний укр. характер). У 17 ст. здійснюються переклади творів західноєвроп. письменників. Розвиток староукр. оригінальної писемності поступово набуває сили, що зумовило розширення існуючих і розвиток нових жанрів. Великого значення та популярності набувають літописи: західноукр. (білорусько-литовські літописи) і Короткий Київ. літопис. До 1-ї пол. 17 ст. належать літописи: Острозький, Львівський, Хмільницький, Густинський; до 2-ї пол. 17 ст. – "Літопис Самовидця", "Кройника" 1672–1673 Феодосія Сафоновича, "Літописець" 1699 Леонтія Боболинського та ін.

Розквіт оригінальної писемності припадає на кін. 16 – поч. 17 ст. Твори пишуться церковнослов'ян. мовою укр. редакції і староукр. мовою (книжною, із вкрапленнями церковнослов'янізмів, та т. зв. простою мовою, наближеною до нар. розмовної мови). Виникають і розвиваються нові стилі: полемічний (твори Герасима (Смотрицького), Івана (Вишенського), Христофора Філалета, Стефана (Зизанія), Мелетія (Смотрицького), Іпатія (Потія), Захарія (Копистенського) та ін.); наук. (лікарські посібники, т. зв. травники, граматики – анонімна "Грамматіка доброглаголиваго еллино-словенскаго языка" 1591, "Грамматика словенска" Лаврентія (Зизанія) і його словник, Грамматика Мелетія Смотрицького, "Лексикон..." Памви (Беринди), словник Єпіфанія (Славинецького) й Арсенія (Корецького-Сатановського) та ін.). Розвивається церк.-ораторська, повістева проза, теологічні трактати Йова (Борецького), Петра (Могили), Кирила Транквіліона (К. Ставровецького), Іоаникія (Галятовського), Антонія (Радивиловського), Димитрія Ростовського та ін.). Поширюється віршування, драм. декламації (Герасим (Смотрицький), Дем'ян Наливайко, Мелетій (Смотрицький), Гавриїл Дорофієвич, Памво (Беринда), Олександр Митура, Кирило Транквіліон, Касіян (Сакович), Тарасій Земка, Іван Величківський, Климентій Зиновіїв та ін.), драм. твори – інтермедії до драми Якуба Гаватовича "Трагедія, або Образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя..." та ін.
Гнатенко Л.А.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2795
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1681 раз.
Подякували: 605 раз.
Стать: Жінка

Re: Каліграфія

Повідомлення АннА » 20 листопада 2017, 15:17

КИРИЛО ТА МЕФОДІЙ – брати, засн. слов'ян. писемності, місіонери, церк. діячі 2-ї пол. 9 ст. Канонізовані православною (дні пошанування: рівноапостольних братів – 11 травня за ст. ст.; пам'яті рівноапостольного Кирила – 14 лют. за ст. ст.; пам'яті рівноапостольного Мефодія, архієпископа Моравського – 6 квіт. за ст. ст.) та католицькою (день пошанування – 14 лют.) церквами. Їхня діяльність висвітлюється в багатьох лат., грец. і слов'ян. текстах (найповніший список джерел наведено у 4-му томі "Кирилло-Методиевски студии", Софія, 1984), з них найважливішими і найбільш близькими до часу їхнього життя є – "Просторе житіє Кирила", "Просторе житіє Мефодія", "Проложні житія", "Похвала Кирилу та Мефодію", "Італійська легенда", твори Анастасія Бібліотекаря (бл. 817–877, за ін. даними – 879; антипапа, церк. та політ. діяч), листи та інструкції рим. пап, документи нім. монастирів, Зальцбурзький меморандум. Найдавніші візант. (грец.) твори, в яких є повідомлення про діяльність К. та М., це житія, написані учнями К. та М., що датуються 11 ст. Згадки про діяльність братів у творах латиномовного світу датуються більш раннім часом. Осн. біографічні відомості про них дослідники беруть з житій святих братів та похвальних їм слів, описи реальних подій у всіх цих джерелах подаються з агіографічних текстів (див. Агіографія).

К. та М. жили в період загострення суперечок між Римом та Константинополем (зокрема і з приводу приналежності новонавернутих слов'ян. народів до тієї чи ін. єпархії), боротьби короля Східнофранкського королівства Людовика Німецького зі слов'ян. князями, змагань двох константиноп. патріархів – Ігнатія (патріаршество 847–58 та 867–77) і Фотія (858–67 та 877–86), відновлення іконопошанування (843). Житія К. та М. називають Фотія покровителем братів. Ігнатій провадив лінію на погодження з Римом питань слов'ян. місії та слов'ян. богослужіння.

Кирило (чернече ім'я, світське ім'я – Костянтин; 827–14.02.869) – народився в м. Фесалоніки (слов'ян. назва – Солунь, нині м. Салоніки, Греція) у багатодітній родині знатної особи (був наймолодшим із 7 дітей); його батько Лев, за даними "Просторого житія Кирила", мав звання друнгарія (одне з високих звань у військ. та цивільній адміністрації Візантії). У житії повідомляється про любов Кирила до книжності та аскетизму, через що його іменували Філософом. У 14-літньому віці він відправився до Константинополя, там одним з його вчителів став Фотій (майбутній патріарх), а вчився він, нібито, разом з малолітнім імп. Михаїлом III. Уже через 3 місяці від початку занять він оволодів грамотою і почав опановувати "сім вільних наук". Коли підріс, то мав нагоду одружитися на гарній і багатій дівчині, однак відмовився від сімейного життя. Помітивши його аскетичний нахил, наставник К. призначив його бібліотекарем при соборі св. Софії в Константинополі (посада ця, однак, невідома для візант. практики, натомість характерна для римської). Взірцями для нього були кападокійські святі, зокрема Григорій Богослов. Викладав у школах, жив у монастирях (хоча не був монахом, чернечий постриг прийняв 869, перед самою смертю). Здійснив три місії: до арабів (бл. 851), до хозарів (бл. 861, разом з братом Мефодієм) і до слов'ян (бл. 863, також разом з Мефодієм). Під час місії до хозарів знайшов мощі св. Климента I Римського, у хозар. столиці разом з братом охрестив 200 осіб ("чаді"). У місію до слов'ян був відряджений на прохання великоморавського кн. Ростислава, надіслане ним до Константинополя, направити до Великоморавського князівства просвітителя, котрий міг би витлумачити Святі книги. Йому приписують створення слов'ян. азбуки (дослідники припускають, що нею була глаголиця, хоча його іменем названа ін. система письма – кирилиця). У слов'ян К. та М. провели, за різними джерелами, бл. 3 або 4 років і потім відправилися за наказом рим. папи Адріана II до Риму. По дорозі, у Венеції, відбулася їхня полеміка з "триязичниками" – противниками слов'ян. книжності та слов'ян. богослужіння. Помер у Римі. Похований у церкві св. Климента.

Першу версію "Просторого житія Кирила" написано, можливо, саме в Римі, фрагменти з неї потім були запозичені до Італійської легенди (написана між 876 та 880). У "Житії...", як припускають дослідники, вміщено фрагменти з творів самого Кирила (зокрема, з приписуваного йому гімну Клименту I Римському, а також з урочистого слова та короткої повісті, присвячених обретінню мощів святого). Тривалий час його вважали автором "Написания о правой вере", однак згодом було встановлено, що "Написання..." становить собою збірку перекладів віросповідання патріарха Никифора та низки ін. творів. Йому приписують полеміку зі скинутим патріархом-іконоборцем Іоанном VII Граматиком.

Мефодій (чернече ім'я, світське ім'я невідоме; р. н. між 810 і 820 – п. 06.04.885) – старший брат Кирила. Згідно з "Житієм...", був поставлений візант. імператором князем у "словенскому" князівстві, але по кількох роках адміністрування відмовився від світського життя, пішов до монастиря й став ченцем. Був ігуменом монастиря Поліхрон на азійському узбережжі Мармурового м. Супроводжував свого брата Кирила в місіях до хозарів і до слов'ян. По смерті Кирила перебував, на прохання кн. Коцела, у Паннонії. Висвячений у Римі на архієпископа Моравії і Паннонії. 870, згідно з рішенням з'їзду нім. єпископів у м. Зальцбург (це був період загострення боротьби між Людовиком Німецьким та слов'ян. князями і захоплення в полон одного з них, Святополка) був ув'язнений. Звільнений бл. 873, йому було заборонено слов'ян. богослужіння. Повернувся в Моравію й продовжив церк. діяльність. 879 рим. папа Іоанн VIII висловив невдоволення з приводу слов'ян. богослужіння і у зв'язку з цим Мефодій був викликаний до Риму. Під час його подорожі до Риму папа дозволив богослужіння слов'ян. мовою з певними обмеженнями. Між 881 та 883 відбулася його подорож до Константинополя. Останні роки життя мешкав у м. Велеград (нині місто в Чехії). Організував (за відомостями "Просторого житія Мефодія") переклад з грецької на слов'ян. усієї Біблії (за винятком Книг Маккавейських), а також Номоканону (див. Кормча) та "отеческих книг" (імовірно, патериків). Переклад було здійснено за 8 місяців. Є згадка про його угор. місію, але її датування помилкове, що робить цю згадку сумнівною. Вважається, що Мефодій є автором канона св. Димитрію Солунському.

Після смерті Мефодія його наступника – Горазда відсторонили від єпископії, слов'ян. богослужіння заборонили, а частину його учнів вигнали або продали в рабство до Венеції (згодом їх викупили чиновники візант. імператора).

Нині в Болгарії, Білорусі, Росії та Україні щорічно святкується День словян. к-ри та писемності; датою його проведення є день пошанування правосл. церквою рівноапостольних братів Кирила та Мефодія. Уряд Болгарії і РПЦ заснували ордени святих Кирила та Мефодія.
Вілкул Т.Л.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2795
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1681 раз.
Подякували: 605 раз.
Стать: Жінка

Re: Каліграфія

Повідомлення АннА » 12 квітня 2018, 20:37

МІНІАТЮРА КНИЖКОВА.
Спершу термін "мініатюра" означав червоний (писаний циноброю) малюнок у рукопису, що ілюстрував та доповнював текст. Характеризувався малим розміром, часто розміщувався на полі або між рядками рукописів, хоча трапляються мініатюри і на весь аркуш. Найдавніші відомі на наш час мініатюри знайдені в Єгипті ("Книга мертвих", 2 ст. до н. е., "Іліада" та "Енеїда", 1 ст.). Мініатюра досягла розквіту за доби середньовіччя. У ранніх слов'ян. рукописах використовувалася переважно темперна техніка, золото. На вигляд мініатюри нагадують емалі. Починаючи від 14 ст. мініатюра поступово відокремлюється від тексту, при її створенні вже використовують акварельні фарби. Давньорус. мініатюри виконані у візант. традиції. Найдавніші кодекси містять невелику кількість повноаркушних мініатюр (Остромирове Євангеліє – 3 портрети євангелістів, Мстиславове Євангеліє – 4, Ізборник 1073 – 5, у т. ч. груповий портрет родини вел. кн. київ. Святослава Ярославича). Від 14–15 ст. дійшли лицьові зводи, кількість мініатюр в яких сягає кількох сотень. Можливо, однак, що лицьові зводи почали писати ще в Давній Русі (вважають, напр., що мініатюри Радзивіллівського літопису 15 ст. скопійовані з давньорус. оригіналів).

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3867
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3679 раз.
Подякували: 1645 раз.
Стать: Жінка

Re: Каліграфія

Повідомлення D_i_V_a » 05 травня 2018, 16:34

Пасує до теми
Якби шрифти вигадували митці. В Іспанії створили букви у стилі картин Далі і Мунка
Іспанська студія CESS випустила шрифт Artphabet, до якого увійшло 26 ілюстрацій букв у стилі відомих картин
Про це пише Hyperallergic.
Компанія CESS надихалася творами мистецтва всесвітньо відомих художників. Здебільшого це були митці XX і XXI століть.
Автори присвятили букви Піту Мондріану, Василю Кандинському, Тому Вессельману, Сальвадору Далі, Енді Уорхолу, Такаші Муракамі, Яею Кусаму, Джеффу Курсу та іншим.
Це шрифт зробили у формі тривимірних ілюстрацій. Автори думають над тим, щоб видати книгу з абеткою.
Зображення
Зображення
Зображення
Слава Богу, що це не треба малювати вручну :D
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2795
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1681 раз.
Подякували: 605 раз.
Стать: Жінка

Re: Каліграфія

Повідомлення АннА » 16 червня 2018, 13:00

:D
ПЕТРОГЛІФИ (від. грец. πέτρος – камінь і γλυφή – різьблення) – стародавні (від палеоліту до середньовіччя) зображення на камені.
До петрогліфів археологи зараховують не лише різьблені зображення, а й малюнки вохрою чи ін. фарбами природного походження.
Петрогліфи трапляються переважно там, де є скелі й печери.
На території України петрогліфи відомі в Карпатах (Писаний камінь, Тустань), Криму (Таш-Аїр, Ак-Кая, Сари-Кая, Студентська шахта на Карабі-Яйлі), Подністров'ї (Бакота, Нагоряни, Лядова), Надпорожжі та Приазов'ї (Кам'яна Могила).
Найдавнішими петрогліфи України є різночасові наскельні зображення Кам'яної Могили, які датують неолітом – бронзовим віком.
Петрогліфи в Криму належать, гол. чин., до скіфо-сарматської доби та середньовіччя.
У Карпатах і Подністров'ї переважають петрогліфи 13–15 ст.
Принагідно зазначимо, що датування петрогліфів досить часто є проблематичним.
Черняков І.Т.
Із повагою, Ганна

Поперед.

Повернутись до ДОКУМЕНТИ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей