Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Інвентар

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1874 раз.
Подякували: 674 раз.
Стать: Жінка

Інвентар

Повідомлення АннА » 07 червня 2017, 14:56

ІНВЕНТАРІ (лат. inventarium – опис майна) – поширені в багатьох державах у добу середньовіччя господарські описи міст, замків, королівських, старостинських (див. Староство) та поміщицьких маєтків.
У Короні Польській та Великому князівстві Литовському, куди входила частина українських земель, започатковані в 15 ст. з метою визначення феод. повинностей селян.
Інвентарі, як правило, обов'язково укладалися при переході на волочну систему господарювання 1557 (див. "Устава на волоки" 1557).
На західноукр. землях у вигляді опису маєтків, де враховувалися заг. кількість землі, її поділ на поміщицьку та сел., наводився перелік дворів та розмір сел. повинностей, інвентарі проіснували до селянської реформи 1848 в Галичині, на Буковині та Закарпатті, на Правобережній Україні – до селянської реформи 1861.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3248
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1874 раз.
Подякували: 674 раз.
Стать: Жінка

Re: Інвентар

Повідомлення АннА » 07 червня 2017, 14:58

ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847–1848 – положення, які визначали розмір наділу та уніфікували повинності поміщицьких селян у Правобережній Україні, Литві та Білорусі. Підготовлені київ. військ. губернатором, київ., подільським і волин. ген.-губернатором Д.Бібіковим і видані 26 трав. 1847 з подальшими доповненнями до них від 29 груд. 1848. Причиною видання І.п. було побоювання царського уряду нац.-визвол. піднесення укр. та польс. нас. Австрійс. імперії напередодні та в часи революц. подій 1848–1849 – т. зв. Весни народів (див. Революції 1848–1849 в Європі) – та можливості перенесення його на тер. Російської імперії. Нац.-визвол. боротьба укр. нас. окраїни Австрійс. імперії – Галичини – поєднувалася з сел. рухом, спрямованим проти феод. порядків на селі, де поміщиками, як і в Правобереж. Україні, були здебільшого поляки. (Так, на Правобережжі до 1863 90 % усіх земель належало поміщикам-полякам.) Під впливом подій у Галичині серед селян Правобережжя почали поширюватися чутки, що незабаром тут почнуть винищувати поміщиків. Це змусило царський уряд тримати на кордоні з Австрією армію на чолі з кн. І.Паскевичем (див. Паскевичі), вояки якої затримували й вішали селян, котрі хотіли перебігти до Австрії. Однак такі дії тільки ще більш загострювали відносини укр. селян як з поміщиками, так і з царськими властями. Розуміючи це, Д.Бібіков вирішив здійснити план, що передбачав переспрямування ненависті правобереж. селян на місц. польс. шляхту, ще заздалегідь подбавши про те, щоб протягом 1840–45 вивести з дворянських списків 64 тис. правобереж. шляхтичів. На перший погляд, І.п. ніби дійсно унормовували кріпацькі повинності (див. Кріпацтво) й захищали власність селянина від безконтрольної влади поміщика та дещо поліпшили становище селян (Д.Дорошенко). І.п. в першому варіанті зберігали за селянами земельні наділи (у наступному варіанті поміщики отримали право за власним бажанням їх зменшувати), встановлювали для тяглових г-в (таких, що мали коней або волів) три тяглових і один жін., а всього чотири дні панщинних робіт (див. Панщина) на тиждень. Півтяглові г-ва, що мали половинні наділи, відбували пішу панщину – два дні чол. й один жін. на тиждень. Крім того, селяни повинні були відробляти на користь поміщика певну кількість згінних днів. І.п. визначали характер роботи чоловіків і жінок, причому до уваги брався й вік селянина. Робота на пана в правосл. свята суворо заборонялася, як і скасовувалися всілякі натуральні побори на його користь. Обмежувалася поміщицька сваволя щодо сел. шлюбів, пани позбавлялися права засилати селян у Сибір або здавати їх у рекрути (див. Рекрутська повинність). Повинності селян були розподілені за місяцями цілого року, було заборонено переносити їх відбування із зимових місяців на літні або навпаки. Незважаючи на деякі полегшення становища селян унаслідок введення І.п., ці положення були половинчастими: поміщицька власність на землю й низка феод. повинностей залишилися непорушними і одночасно узагальнювалось малоземелля та обезземелення селян. Хоча царський уряд за невиконання І.п. погрожував винним військ. судом, поміщики на практиці з ними майже не рахувалися. Наступник Д.Бібікова на посаді київ. військ., київ., подільського й волин. ген.-губернатора з 1852 кн. І.Васильчиков швидко звів нанівець усі полегшення становища селян. На прохання поміщиків, котрі не могли примиритися з обмеженням їхніх прав на кріпаків, кн. І.Васильчиков видав нові "доповнення" до І.п., які фактично їх скасовували. Замість бажаного покращення ситуації в Правобереж. Україні сталося так, що, – як писав укр. дослідник М.Корнилович, – "ніколи утиски над селянами не були такі сильні, як саме в цей час". Загострення сел. руху на Правобережжі продовжувалося. В Київській губернії в 1848 заворушення селян відбулися не менш як у 100 селах. У Волинській губернії 1848–49 сел. заворушеннями було охоплено 96 сіл і 5 маєтків. Те ж саме відбувалося в Подільській губернії, де лише в 1848 заворушення відбулися в 91 селі. На придушення сел. повстань були кинуті війська та поліцейські сили. Не справдилися й сподівання Д.Бібікова, що І.п. посприяють затуханню польс. нац.-визвол. руху: вже 1863 на Правобережжі вибухнуло нове повстання (див. Польське повстання 1863–1864).
Голобуцький П.В.
Із повагою, Ганна


Повернутись до ДОКУМЕНТИ

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Оленка, ukrgenealogy