Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Колгоспи

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3196
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1841 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Колгоспи

Повідомлення АннА » 13 грудня 2017, 10:03

КОЛГОСПИ, колективні господарства – с.-г. підпр-ва в СРСР. Створені в ході сусп.-екон. перетворень, здійснюваних більшовиками, шляхом насильної колективізації індивідуальних сел. г-в. Колгоспне буд-во почалося в РСФРР з весни 1918, а на укр. землях – після захоплення їх РСФРР 1919 (див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919).

Метою більшовицьких перетворень було створення нової – комуніст. – економіки, яка б функціонувала на засадах директивного планування і була б позбавлена ознак капіталіст. господарювання – приватної власності, товарно-грошових відносин та ринку.

Використовуючи підтримку робітничих і сел. мас, більшовики експропріювали великих власників – буржуазію і поміщиків (див. Експропріація експропріаторів). Націоналізація т. зв. командних висот (пром-сті, транспорту, банк. системи) була здійснена в стислі строки. Далі передбачалося, що змичка держ. сектору в нар. госп-ві з дрібнотоварним аграрним сектором відбудеться шляхом організації К. – сел. вироб. об-нь, діяльність яких регулюватиметься на таких само засадах, що і діяльність "командних висот". К. поділялися на кілька форм, що розрізнялися ступенем відчуження (більшовики вживали термін – усуспільнення) засобів вир-ва. Відчуження могло бути цілковитим (комуна сільськогосподарська), проміжним (с.-г. артіль) і початковим (товариства спільного обробітку землі – тсози). Згідно з комуніст. доктриною, найдосконалішою формою К. вважалася комуна – саме через те, що в ній засоби вир-ва відчужувалися повністю (після того, як комуни і тсози відмерли і єдиною формою К. залишилися артілі; слова "колгосп" і "артіль" стали синонімами; див. Артіль сільськогосподарська в УСРР).

Включення багатомільйонного селянства в "державу-комуну" виявилося для більшовиків найскладнішим завданням.

У програмі РСДРП 1903 проголошувалося, що після експропріації поміщиків їхні госп-ва треба обов'язково зберегти і поставити під управління рад, утворених із пролетаризованих прошарків села (звідси термін "радгосп" – рад. госп-во; див. Радгоспи). Однак пізніше, враховуючи неможливість здобуття влади без підтримки сел. мас, більшовики тимчасово взяли на озброєння сел. вимогу зрівняльного поділу землі, включаючи поміщицьку. Вони погодилися з втіленою в Декреті про землю 1917 вимогою "чорного переділу". На 2-му Всерос. з'їзді рад 26 жовт. 1917 з приводу прийнятого Декрету про землю В.Ленін заявив: "Як демократичний уряд, ми не можемо обійти постанову народних низів, хоча б ми з нею були незгодні".

Однак уже 9 лют. (27 січ.) 1918 ВЦВК нібито на додаток до Декрету про землю видав Закон про соціалізацію землі. У ньому ключову проблему землекористування було оповито мовчанкою. Вказувалося тільки, що д-ва сприятиме соціаліст. формам землеробства. 14 лют. 1919 був опублікований ще один земельний декрет "Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства". Його ключова фраза визначала цілковитий відступ більшовиків від Декрету про землю: "На всі види одноосібного землекористування треба дивитися як на скороминущі і відживаючі".

Після приходу до влади більшовики, однак, не змогли протистояти колосальному тиску сел. мас, які домагалися зрівняльного поділу землі. Осн. частину землі таки поділили, і панівною фігурою на селі в РСФРР став селянин-середняк, тобто власник.

Тим часом в Україні за сприяння австро-нім. військ (див. Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918) гетьман П.Скоропадський значною мірою відновив поміщицьке госп-во, тому, коли більшовики оволоділи укр. землями, а це відбулося вже 1919, УСРР стала для них ідеальним випробувальним полігоном у справі насадження радгоспів і К. На кінець черв. 1919 тут було зареєстровано 511 К. (260 артілей і 251 комуна), яким передали 73,6 тис. десятин землі. У зрівняльний поділ надійшла тільки третина розподільчого фонду. Вся ін. земля до кінця року мала бути використана для створення радгоспів і К. Навіть у малоземельних районах значна частина поміщицьких земель передавалася не селянам-власникам, а цукровим з-дам під організацію радгоспів або селянам, які побажали створювати К. Селяни піднялися на боротьбу (див. Повстанський рух в Україні 1918–1922). Командування Внутр. фронту на чолі з К.Ворошиловим кинуло проти них підрозділи Червоної армії (див. Радянська армія), зокрема загони інтернаціоналістів, сформовані для надання допомоги рад. Угорщині. Інтернаціоналісти не зупинялися перед найжорстокішими методами придушення повстань, у т. ч. перед спаленням сіл (див. Комунізація українського села 1919). Однак підрозділи Червоної армії складалися переважно з колиш. сел. повстанців, які воювали 1918 з австро-нім. військами та гетьман. адміністрацією. Унаслідок цього армія втратила боєздатність (див. також Григор'єва повстання 1919), і Україна була окупована денікінцями (див. Денікіна режим в Україні 1919–1920).

Після перемоги над А.Денікіним В.Ленін запропонував, а 8-ма конф. РКП(б) (груд. 1919) в резолюції "Про Радянську владу на Україні" затвердила такі заходи: повну ліквідацію відновленого А.Денікіним поміщицького землеволодіння з передачею земель безземельним та малоземельним селянам; буд-во радгоспів тільки в строго необхідних розмірах, зважаючи на життєві інтереси навколишнього селянства; полишення справи об'єднання в К. на вільне вирішення самих селян, з суворим покаранням місц. властей за всякі спроби внести сюди основу примусу. У розвиток цих рішень Всеукр. революц. к-т 5 лют. 1920 затвердив земельний закон, який прямо забороняв органам рад. влади відводити землю під радгоспи без санкції представників місц. селян. Кількість радгоспів зменшилася з 1685 до 571. У розпорядженні цукрових заводів залишилася третина землі, відведеної їм 1919.

Відступ від швидкої колективізації в УСРР на поч. 1920 і заг. відступ від швидкої побудови комуніст. економіки у всіх рад. республіках в цілому навесні 1921, що означало повернення до ринкових форм взаємовідносин між містом і селом, були тактичними відступами. Стратегічні цілі більшовиків не змінилися. Влітку 1921 на 3-му конгресі Інтернаціоналу Комуністичного В.Ленін підкреслив важливість цілковитої ліквідації тих класів, які він зневажливо називав "дрібною буржуазією", – дрібних виробників і дрібних землеробів: "Головне питання революції полягає тепер у боротьбі проти цих двох останніх класів. Щоб звільнитися від них, треба застосувати інші методи, ніж у боротьбі проти великих землевласників і капіталістів".

Однак у перші роки нової економічної політики питання про зміну соціальної природи селян шляхом масштабного залучення їх у К. не ставилося. А невдовзі В.Ленін радикально змінив своє ставлення до кооперації (див. "Кооперативного соціалізму" концепція) і з його ініціативи розгорнулося кооп. буд-во. Але після смерті В.Леніна нові вожді не підтримали концепцію "кооперативного соціалізму". Влітку 1926 на пропозицію Й.Сталіна була утворена комісія політбюро ЦК ВКП(б) з обстеження К. За результатами її роботи ЦК ВКП(б) 30 груд. 1926 ухвалив постанову "Про підсумки радгоспного і колгоспного будівництва". Ця постанова стала першою в довгій серії компарт. і парт.-рад. постанов у пошуку практичного вирішення проблеми колективізації сільського господарства. Впроваджені нею великі пільги селянам, які вступали в К., а також рекомендація зосередити зусилля на заохоченні організації К. з мінімальним ступенем відчуження сел. засобів вир-ва обумовили досить істотні зрушення в колгоспному буд-ві. Кількість К. в УСРР зросла з 5 тис. 454 у жовт. 1925 до 12 тис. 42 на жовт. 1928. Питома вага тсозів у заг. кількості К. за цей час збільшилася з 6,8 до 71,1 %. Відповідно зменшилася кількість комун (з 6,8 до 2,7 %) і артілей (з 86,4 до 25,6 %). Та, незважаючи на держ. допомогу, переважна частина бідноти, не кажучи вже про селян-власників (за тогочасною термінологією – середняків) не поспішала ламати усталений уклад життя. У жовт. 1928 в УСРР було колективізовано менше 4 % площі сел. землекористування.

Колективізація с. госп-ва УСРР була здійснена 1929–31. 2 серп. 1931 ЦК ВКП(б) у постанові "Про темпи дальшої колективізації і завдання по зміцненню колгоспів" роз'яснив, за якими критеріями повинна визначатися суцільна колективізація: не менше 68–70 % сел. госп-в з охопленням не менше 75–80 % посівних площ. В УСРР цим критеріям відповідали Степ і Лівобережжя. У поліських та прикордонних районах частка одноосібних г-в залишалася значною навіть на початок 2-ї п'ятирічки. Від жовт. 1929 до черв. 1932 кількість тсозів (у відсотках до всіх К.) скоротилася з 74,5 до 0,6 %, а кількість артілей зросла з 22,6 до 96,3 %.

Новонароджений колг. лад д-ва почала нещадно експлуатувати з першого ж року його існування. На папері все було добре: 13 квіт. 1930 ЦВК і РНК СРСР прийняли закон, за яким для колгоспів незернових районів встановлювалося здавання (продаж) товарного хліба за нормою, що не перевищувала однієї восьмої частки валового збору; у зернових регіонах, у тому числі в УСРР, ця норма становила від чверті до третини збору. Однак невдовзі д-ва почала забирати в К. майже все, включаючи насіннєвий, фуражний і продовольчий фонди.

Метою колективізації була побудова відносин між містом і селом без їх опосередкування товарно-грошовими відносинами. Існування К. в артільній формі та колг. торгівлі за цінами вільного ринку були відступами від накресленої лінії для заспокоєння селянства, готового піднятися на боротьбу з владою. Після створення розвинутого хлібозаготівельного апарату (він складався з чекістів, службовців-кооператорів, відряджених на село робітників і місц. комнезамівців; див. Комітети незаможних селян) д-ва перейшла в наступ і вилучала в селян увесь наявний у них хліб. Вважалося, що колгоспники прогодуються з відвойованих ними 1930 присадибних ділянок. Тоді колгоспники фактично переставали як слід працювати в громад. госп-ві К., і зібраний К. врожай рік від року катастрофічно знижувався.

У січ. 1932 голова Центр. контрольної комісії ЦК ВКП(б) і нарком робітн.-сел. інспекції СРСР Я.Рудзутак запропонував оголосити К. хлібозаготівельний план на початку року. Тоді К. мали б стимул боротися за добрий урожай, адже вироблена понад держ. завдання продукція залишалася б у них. 15 берез. 1932 з такою ж пропозицією виступив ген. секретар ЦК КП(б)У С.Косіор. У записці, адресованій Й.Сталіну, він писав: "Оголосити від імені союзних організацій про порядок хлібозаготівель з майбутнього урожаю, виходячи з того, що чим більшого врожаю досягне колгосп і колгоспники, тим більший фонд повинен бути виділений і розподілений на особисте споживання". Обидві пропозиції мали одну спільну рису: вони виходили з того, що об'єднані в К. селяни є власниками продукції, яку виробляють, і зобов'язані, як кожний суб'єкт підприємництва, ділитися з д-вою фіксованою її частиною. Однак Й.Сталін, незважаючи на урочисті заяви про самостійний статус "колгоспно-кооперативної форми власності", вважав, що д-ва може вилучати довільну частку виробленої продукції і в недерж. с.-г. підпр-в.

У черв. 1932 в листах В.Молотову і Й.Сталіну голова РНК УСРР В.Чубар і голова ВУЦВК Г.Петровський попередили, що укр. колгоспники рішуче настроєні врятувати для себе хоча б частину визріваючого урожаю, щоб уникнути голодної смерті. У відповідь 7 серп. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Мірою суд. репресії за розкрадання колг. і кооп. майна була страта із конфіскацією всього майна. "За пом'якшуючих обставин" страта замінювалася позбавленням волі на строк не менше 10 років.

Лиховісний "закон про п'ять колосків" був написаний власноручно Й.Сталіним. В опубл. 2001 документації Кремля є й теор. інтерпретація закону, яка висвітлює план інтегрування колг. ладу в командну економіку, що існував від зими 1929/30 до зими 1932/33. Кооп., колг. і держ. власність проголошувалися сусп. власністю – "священною і недоторканною". Охорона її визнавалася необхідною, щоб "добити й поховати" не лише капіталіст. елементи, а й "індивідуально-горлохватські звички, навички і традиції".

Першопричина відмови Й.Сталіна від побудови відносин між містом і селом на податкових засадах полягала в тому, що визнання обов'язку К. платити податки означало також визнання їхнього права на вироблену продукцію, а це суперечило прагненню Й.Сталіна здійснити те, що не вдалося В.Леніну 1920 – налагодити розподіл матеріальних та культ. благ серед нас. без опосередкування товарно-грошовими відносинами. Матеріальна заінтересованість, яка сприяла більш ефективній праці селян у К., прирівнювалася до "індивідуально-горлохватських" прагнень, звичок і традицій.

Селяни в К. відстоювали свої права, а д-ва захищала присвоєне нею право на їхню власність за допомогою драконівського закону (хлібозаготовки з урожаю 1931 в УСРР призвели до загибелі від голоду у 1-й пол. 1932 майже 150 тис. селян). У підсумку позиція д-ви виявилася програшною, тому що виробниками продукції були селяни й у процесі вир-ва вони знаходили способи взяти хоч що-небудь з колг. поля. Секретар ЦК КП(б)У М.Хатаєвич у виступі на партактиві в Запоріжжі в січ. 1933 заявив, підбиваючи підсумки торішньої збиральної кампанії: "Чи всі колгоспники крали Мало хто не крав – 10–15 відсотків. Навіть ті, які заробили по 400–500 трудоднів, теж тягли колгоспний хліб". Суть справи полягала, однак, не в тому, що селяни "тягли колгоспний хліб". Незрівнянно більших втрат, ніж від "крадіжок", с. госп-во зазнавало від того, що колгоспники намагалися уникнути праці, яка не оплачувалася. Тоді врожай гинув у бур'янах або від перестоювання на пні.

Небажання селян працювати в К. влада розцінювала як саботаж, а саботажники оголошувалися куркулями з усіма наслідками, що випливали з цього. Та змусити неорганізованих і затероризованих колгоспників працювати без оплати праці д-ва все-таки не змогла.

1929–32 Й.Сталін проводив політику, яку він сам називав "підхльостуванням". У пром-сті встановлювалися високі планові завдання з постійним репресуванням тих, хто опинявся позаду. У с. госп-ві д-ва вилучала все наявне зерно, а потім повертала частину відібраного, щоб запобігти голодній смерті колгоспників і організувати чергову посівну кампанію. Результатом політики "підхльостування" стала народногосп. криза, яка особливо загострилася 1932–33. Урядові довелося скоротити асигнування на капітальне буд-во і армію. У багатьох регіонах країни спалахнув голод. На цьому тлі різко зросли антирад. настрої серед місц. нас. Набув сили, за свідченням Л.Кагановича, антиколг. рух селянства. Провал екон. політики ставив на порядок денний питання про повернення до непу і кооп. буд-ва. Компарт.-рад. діячі могли об'єднатися навколо бухарінських гасел. Деякі відповідальні працівники Рос. Федерації розглядали ген. лінію ЦК ВКП(б) в її сталінському виконанні як загрозу для партії. Для Й.Сталіна і його найближчого оточення це означало політ. смерть.

Найбільш загрозлива ситуація склалася в УСРР, яка голодувала другий рік поспіль. "Якщо не візьмемося тепер же за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити", – писав Й.Сталін Л.Кагановичу з кавказького курорту 11 серп. 1932. Становище у "великій і своєрідній" республіці, яка знаходилася на кордоні з Європою, хвилювало його постійно. У берез. 1930 він на півроку припинив колективізацію, щоб запобігти поширенню сел. повстань в УСРР. Тепер Й.Сталін побоювався не тільки сел. повстань, а й виступу проти диктатури Кремля з боку компарт.-рад. номенклатури в УСРР.

У листоп. 1932 він скликав об'єднане засідання політбюро ЦК і президії Центр. контрольної комісії ВКП(б), на якому поставив питання про опозиційну групу О.Смирнова і заявив про готовність відповісти "нищівним ударом" на саботаж укр. колгоспників.

Уже в листоп.-груд. 1932 сотні укр. сіл були поставлені на "чорну дошку". Звинувачуючи колгоспників у невиконанні хлібозаготівельного плану, влада карала їх натуральними штрафами. У січ. 1933 під виглядом хлібозаготівель в УСРР була здійснена операція з вилучення всього нехлібного продовольства, яка спричинила мільйонні жертви. Операцією з організації голодомору керував особливоуповноважений ОДПУ по УСРР В.Балицький, за ним була збережена посада заступника голови ОДПУ СРСР. Починаючи з лют. 1933 в УСРР почав працювати 2-й секретар ЦК КП(б)У П.Постишев, за яким зберігалася посада секретаря ЦК ВКП(б). У нього було два завдання: забезпечити весняну сівбу підгодівлею через К. голодуючих селян і здійснити чистку компарт.-рад. апарату та безпарт. нац. інтелігенції. Ті, хто не мав фізичної можливості працювати в громад. госп-ві К., змушені були помирати від голоду у своїх селах. 22 січ. 1933 Й.Сталін власноручно написав директивний лист ЦК ВКП(б) і РНК СРСР з оголошенням блокади УСРР і Кубані.

Одночасно з каральною акцією проти укр. селян, спрямованою на запобігання можливого соціального вибуху, було зроблено й ін. – кардинально реформовані відносини між К. і д-вою. 19 січ. 1933 РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову "Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами".

Цією постановою д-ва врешті-решт визнавала, що вирощена в К. продукція належить селянам. Визнавалося також, що д-ві мусить надходити лише частка цієї продукції у вигляді податку, який мав бути відомий в К. ще до початку с.-г. року. Податковий характер зернопоставок означав, що вирощене понад обсяг зобов'язань зерно колгоспники використовуватимуть на власний розсуд, у т. ч. вільно продаватимуть. Відтоді К. набули того статусу, в якому й проіснували до останніх своїх днів. Одним боком вони були повернені до держ. сектору економіки, а другим (присадибним госп-вом) – до ринку. Такий характер взаємовідносин міста і села зберіг у СРСР товарно-грошові відносини і ринок, хоча ці категорії капіталіст. господарювання вже не відігравали вирішальної ролі в економіці країни. Колгоспникам залишили приватну власність на присадибне госп-во, але з ідеологічних причин її стали називати особистою власністю.

Існування К. стало економічно можливим при досягненні певного консенсусу між рад. д-вою і селянами. У кризовій ситуації обом сторонам довелося відступити від первісних позицій. Рад. д-ва відмовилася від безрозмірної продрозкладки (див. Продрозверстка), яка прирікала селян на рабську працю у примусово створених К., а селяни відмовилися від бойкоту громад. госп-ва і змирилися з обов'язковими, але фіксованими поставками.

Д-ва зберігала за собою ще один важіль впливу на колг. лад – машинно-тракторні станції. У роки 1-ї п'ятирічки (1928–32; див. П'ятирічні плани) вони перебували в стадії становлення і не впливали істотно на с.-г. вир-во. У роки 2-ї п'ятирічки (1933–37) кількість МТС зросла майже вдвічі. Кількість К., які обслуговувалися МТС (у відсотках до всіх К.), зросла з 48,2 % 1932 до 97,3 % – 1937. Застосування машин не тільки полегшувало працю в полі, а й створювало можливості для впровадження агротехніки.

11–17 лют. 1935 в Москві відбувся 2-й Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, він схвалив новий Примірний статут с.-г. артілі. У ньому скасовувалося обмеження на прийом у К. Одночасно д-ва "стимулювала" вступ одноосібників у К. податковими засобами.

На поч. лип. 1934 в К. в УСРР було об'єднано 3 млн 295,4 тис. сел. дворів, або 78,3 % від їх заг. кількості. У серед. 1937 в УРСР функціонувало 27 тис. 347 К., які об'єднували 3 млн 756,8 тис. сел. дворів (96,1 %). У госп-вах налічувалося 7 млн 56,3 тис. працездатних, тобто менше двох на кожен двір, з них 702,7 тис. перебували в регульованому д-вою відході. Залишалося в укр. селі 153,8 тис. одноосібних дворів, або 3,9 %, причому в їх розпорядженні знаходилося тільки 0,3 % сел. посівів. Переважна більшість одноосібників втратила зв'язок із с. госп-вом.

Із Другої світової війни укр. село вийшло надзвичайно ослабленим. Особливо тяжкими були людські втрати: у 1945 чисельність працездатного нас. не перевищувала 3,5 млн осіб проти 7,2 млн перед війною.

1946 с. госп-во пережило страхітливу посуху. Проте хлібозаготівельний план не зменшився. Зимою 1946/47 укр. селяни знову почали гинути від голоду (див. Голод 1946–1947 років в УРСР). Однак хлібозаготівлі з урожаю 1947 залишилися драконівськими, ними керував призначений Й.Сталіним на посаду 1-го секретаря ЦК КП(б)У Л.Каганович. Вилучений у К. хліб уряд продавав країнам Центр.-Сх. Європи, щоб зміцнити в них свій політ. вплив.

С. госп-во в умовах колг. ладу могло розвиватися тільки екстенсивним шляхом. У повоєн. період здійснювався курс на відновлення довоєн. площі орних земель. Зважаючи на зменшення чисельності працездатного нас., треба було постачати селу величезну кількість тракторів, комбайнів і вантажних автомашин. Однак відсоток ручної праці в К. залишався високим. Збирання зернових комбайнами 1950 забезпечувалося тільки на 34 %, а збирання цукрових буряків – на 2 % (через недосконалість бурякозбиральних комбайнів).

1948 М.Хрущов ініціював "всенародний рух" за укрупнення К. В результаті на кінець 1950 кількість К. скоротилася в УРСР до 19 тис. 295 (перед війною їх було 28 тис. 374). Найбільш поширеними стали К. з кількістю дворів понад 200 (60 %) і площею орних земель понад 1000 га (57 % усіх К.).

Присадибна ділянка фактично виконувала роль замінника заробітної плати за роботу в громад. госп-ві. Остання оплачувалася порожніми трудоднями, тому що після виконання всіх планів і надпланових завдань в К. майже не залишалося продукції для розподілу. Колгоспники працювали у присадибному госп-ві особливо ретельно, і д-ва вирішила скористатися цим. Продукція, яку колгоспники одержували з власного госп-ва, стала обкладатися грошовими та натуральними податками. В результаті селяни змушені були вирубувати сади й різати птицю, щоб уникнути непосильних податків.

Лише після смерті Й.Сталіна становище в с. госп-ві стало виправлятися. 1953 заготівельні ціни на худобу і птицю, які здавалися д-ві в рахунок обов'язкових поставок, були підвищені в 5,5 раза, на молоко і масло – у 2 рази. Самі норми поставок були знижені, і колгоспники дістали можливість продавати свою продукцію у вільній торгівлі, де ціни формувалися за законами попиту і пропозиції.

6 берез. 1956 з'явилася постанова ЦК КПРС і РМ СРСР "Про Статут сільськогосподарської артілі і дальший розвиток ініціативи колгоспників в організації колгоспного виробництва і управлінні справами артілі". У ній визнавалося, що Примірний статут 1935 застарів. К. одержали право вносити зміни й доповнення у свої статути з урахуванням місц. умов. Зокрема, їм надавалося право встановлювати розміри присадибних ділянок з урахуванням трудової участі працездатних членів колг. сім'ї в громад. госп-ві, визначати кількість худоби в особистому користуванні, обов'язковий мінімум трудоднів.

1958 з ініціативи М.Хрущова ВР СРСР прийняла закон про реорганізацію МТС. В УРСР К. купили в д-ви 108 тис. тракторів, 43 тис. зернових комбайнів, багато ін. техніки. Незважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлуатація лягли непосильним тягарем на економіку К.

Продовжувався курс на укрупнення колгоспів. 1959 в УРСР залишилося тільки 9 тис. 634 К. Тепер в одному К. досить часто об'єднувалося два-три сільс. населені пункти. З'явилося поняття "неперспективне село", яким означали поселення, де не було центр. садиби К. 19 груд. 1964 ЦК КПУ прийняв постанову "Про заходи по здійсненню планомірного переустрою сіл в УРСР". "Перспективними" були визнані тільки 18 тис. 846 населених пунктів з наявних 30 тис. 325. Із "неперспективних" сіл поступово зникали школи, клуби, мед. установи, крамниці. Створення об'єктів соціально-культ. призначення на хуторах взагалі заборонялося.

У добу "застою" с. госп-во УРСР помітно знижувало свої середньорічні темпи розвитку: 1966–70 вони складали 3,2; 1971–75 – 3,0; 1976–80 – 1,6; 1981–85 – 0,5 %.

Щоб утримати хоч яке-небудь зростання обсягів продукції, д-ві доводилося вкладати в с. госп-во величезні кошти. Порівняно з 2-ю пол. 1960-х рр. с. госп-во УРСР 1981–83 спожило в 3,6 раза більше електроенергії і в 2,6 раза більше мінеральних добрив.

Електрифікація, хімізація, меліорація і механізація вир-ва оголошувалися магістральними напрямами розвитку села. Проте неефективність колг. вир-ва була очевидною. Меліоровані землі засолонювалися або заболочувалися. Насичена хімікатами с.-г. продукція втрачала споживчі якості. Найкращі у світі чорноземні ґрунти ставали непродуктивними внаслідок недбалого користування.

Прийнята 1982 Продовольча програма СРСР поглинула багатомільярдні кошти, але не дала жодного ефекту. Д-ві доводилося купувати продовольство за кордоном, витрачаючи на це одержану за продаж нафти й газу валюту або золотий запас. На закупівлю продовольства СРСР 1963 витратив 372 тонни золота, 1972 – 458 тонн.

Після здобуття Україною незалежності особливі надії покладалися на фермерське госп-во. У груд. 1991 ВР України ухвалила закон "Про селянське (фермерське) господарство". Фермерські госп-ва передбачалося створювати без порушення інтересів К. і без парцеляції земельних масивів. Однак серед селян виявилося мало бажаючих стати фермерами. Вони призвичаїлися до виконання обмежених трудових операцій в К. на основі поділу праці і боялися братися за весь цикл с.-г. робіт. Окрім того, у селах жило багато людей старшого віку, які небезпідставно розглядали К., в яких пройшло все їх трудове життя, як підпр-ва, що повинні були матеріально допомагати їм у пенсійному віці. Нарешті, організація підприємницького госп-ва фермерського типу вимагала великих коштів, яких у селян просто не було.

У берез. 1992 ВР України прийняла закон "Про колективне сільськогосподарське підприємництво". Відтоді почалося повільне перетворення К. в КСП (див. Колективне сільськогосподарське підприємство).
Кульчицький С.В.
Із повагою, Ганна

Повернутись до "К" з абетки

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Barcha, Bing [Bot], Bogdan Mishchenko, D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Kostyntunivna, ukrgenealogy