Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Військова історія

Різних часів та держав
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Військова історія

Повідомлення АннА » 02 березня 2016, 13:24

ВІЙСЬКОВА ІСТОРІЯ– галузь істор. науки, що вивчає в хронологічній послідовності причини, хід, рушійні сили і наслідки війн (збройних локальних конфліктів), розвиток воєн. мист-ва, думки та будівництва армій. Їй підпорядковані такі спеціальні історичні дисципліни: воєнні історіографія, археографія, археологія, джерелознавство, статистика тощо.

Перші писемні пам’ятки, в яких певною мірою знайшли відображення тогочасні збройні конфлікти, з’явилися наприкінці 4 тис. до н. е. в Стародавньому Єгипті та Шумері. Найдавніші відомості про війни, що так чи інакше стосувалися укр. теренів, містяться в творах видатних грец. істориків Геродота, Фукідіда, Полібія, Плутарха, рим. авторів – Тіта Лівія, Таціта, Аппіана та ін. Важливе значення при вивченні воєн. минулого українців мають давньорус. літ. пам’ятки, зокрема «Повість временних літ» (12 ст.), а також середньовічні літописи, хроніки, хронографи. Воєн. події 15–18 ст. зафіксовані в монастирських і козац.-старшинських літописах ( Супрасльський літопис, Густинський літопис, Львівський літопис, Межигірський козацький літопис, Літопис Острозький, «Літопис Самовидця», літописи Г.Граб’янки, С.Величка та ін.), автори яких нерідко були очевидцями багатьох описаних ними військ. походів, баталій, штурмів і облог фортець, спустошливих руйнувань і масових винищень нас., підписання мирних угод між урядами ворогуючих країн тощо. В 19 – на поч. 20 ст. історію ЗС України – козацтва – найбільш ґрунтовно висвітлили анонімний автор «Історії Русів», М.Бантиш-Каменський і Д.Бантиш-Каменський, П.Куліш, М.Маркевич, А.Скальковський. Особливу увагу вони приділили військ. діяльності рос. царів і полководців, козац. гетьманів, отаманів і старшин, а також нар. збройним повстанням. Окремо слід виділити синтетичні праці С.Соловйова, В.Ключевського, І.Забєліна, М.Максимовича, М.Костомарова, М.Грушевського, О.Лазаревського, О.Єфименко, Д.Багалія. З них, напр., видно, що за доби середньовіччя війни за цілями і масштабами були досить обмеженими, велися порівняно невеликими арміями. В 19 ст. у Російській імперії виходило три «Военных журнала» з питань воєн. теорії та історії. В СРСР написано тисячі праць, в яких так чи інакше висвітлювалося воєн. минуле народів, що заселяли його тер. Серед напрацювань рад. періоду найпомітнішими стали багатотомні колективні дослідження «История гражданской войны в СССР» (т. 1–5. М., 1937–60), «История Великой Отечественной войны Советского Союза» (т. 1–6. М., 1960–65), «История СССР с древнейших времен до наших дней» (т. 1–8. М., 1966– 80), «Советская военная энциклопедия» (т. 1–8. М., 1976–80) та ін. Від 1939 у Москві виходив «Военно-исторический журнал». В Україні з 1920 розгорнула активну н.-д. роботу Комісія з вивчення історії Жовтневої революції і Комуніст. партії (див. Істпарти). Видавався ж. «Літопис революції». В 1950-х рр. побачили світ багато праць у зв’язку з 10-річчям возз’єднання українських земель в єдиній державі (1949), 300-річчям возз’єднання України з Росією (1954; див. Переяславська рада 1654), 50-річчям російсько-японської війни 1904–1905, революції 1905–1907 і Першої світової війни та ін. Значною подією в тогочасній укр. історіографії стало видання «Української радянської енциклопедії» (т. 1–17. К., 1959–65), а незабаром «Радянської енциклопедії історії України» (т. 1–4. К., 1969–72), які хоча й висвітлювали воєн. події минулого відповідно до вимог комуніст. ідеології та рад. кер-ва, однак містили також важливий фактичний матеріал і дійсно наук. узагальнення вітчизн. історіографії кін. 1950-х – поч. 1970-х рр. Помітну роль у цьому аспекті відігравав і «Український історичний журнал» (з 1957). Гучного резонансу в свій час набули «Українська РСР в період громадянської війни. 1917– 1920 рр.» (т. 1–3. К., 1967–70), «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» (т. 1–3. К., 1967–69). Порівняно слабо було висвітлено воєн. мист-во давніх сх. слов’ян, козац. війн 16 ст., будову ЗС Укр. козац. д-ви 2-ї пол. 17–18 ст., нац. визвол. змагання кін. 19 – поч. 20 ст. тощо. Фактично всі прерогативи висвітлення в.і. в СРСР перебрав на себе Ін-т воєн. історії Мін-ва оборони СРСР, заснований 1967 у Москві (відтоді саме він видає час. «Военно-исторический журнал»).

Сьогодні укр. фахівці з в.і. концептуально переглядають напрацювання воєн.-істор. науки минулих років, по-новому досліджують важливі для нац. історії воєн. події. Розробкою проблеми займаються громад. та фахові орг-ції, зокрема, Український інститут воєнної історії, заснований 2001, котрий видає багатопрофільний ж. «Воєнна історія» і також вирішує широке коло питань в.і. Вже надруковано низку публікацій в серії «Бібліотека воєнного історика». В багатьох навч. установах готують спеціалістів з військ. історії.
http://history.org.ua/?termin=Vijskova_istoriia
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 08 вересня 2017, 18:20

ДРАБ – рядовий воїн найманої піхоти, що була на службі Великого князівства Литовського і Корони Польської наприкінці 15–16 ст.
На укр. землях кількість драбів була незначною.
Драби розташовувалися невеликими ротами по 50–100 осіб у найголовніших містах краю.
Київський гарнізон налічував 200–300 драбів.
Як правило, драби у роті ділилися на дві рівні частини, одна з яких була озброєна вогнепальною зброєю (аркебуз, мушкет), ін. – холодною (алебарда, спис та ін.).
Кожен драб мав меч або шаблю.
Драби добре зарекомендували себе у війнах із Молдавським князівством і Рос. д-вою. Під час татар. нападів унаслідок своєї нечисленності й малорухомості вони використовувалися для оборони замків.

Драгуни
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 08 вересня 2017, 18:25

ДРАГУНИ – кавалерія, призначена для ведення бою як в кінному, так і пішому строю.
Перші драгуни з'явилися в 16 ст. у Франції. Це були піхотинці, які пересувалися на конях, а при зустрічі з супротивником спішувалися.
На прапорах їхніх загонів було зображено дракона (звідси назва драгун – франц. dragon – дракон).
У 1-й пол. 17 ст. драгуни почали використовувати в бою і як кіннотників.
Озброєння драгунів складалося з вогнепальної (аркебуз або мушкет і 1–2 пістолети) і холодної (шпага, шабля або палаш) зброї.
В Україні драгуни з'явилися на поч. 17 ст. (за ін. даними – 1630) як складова ч. регулярної армії Речі Посполитої і магнатських приватних військ.
Драгуни набиралися переважно з місц. нас.
З початком національної революції 1648–1676 більшість драгун перейшла на бік укр. війська.
Свого часу драгуном був, зокрема, козац. полк. С.Пободай.
У подальшому в складі регулярних військ тих д-в, до яких входили укр. землі, драгуни як різновид кавалерії існували аж до 1917.
Черкас Б.В.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 03 листопада 2017, 19:45

КАРАБІНЕРИ – воїни військової частин, які мали на озброєнні карабіни (короткі полегшені рушниці).
Карабіни з'явилися в Іспанії в 15 ст. під назвою "карабени".
В 17 ст. кінні підрозділи карабінерів почали створюватися у Франції, Австрії та Німеччині.
В Російській імперії карабінерські полки існували від 1763 до 1796.
1793 на базі 10 козацьких і 3 компанійських полків Гетьманщини було утворено 10 полків карабінерів з 6-річним терміном служби.
Вони складали половину всіх російських полків карабінерів.

Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 04 грудня 2017, 20:41

КМЕТ – знатний воїн, дружинник.
Слово трапляється в пам'ятках південно- та західнослов'ян. походження ("Закон судный людєм" та ін.).
Вже в 11–12ст. було запозичене давньорус. мовою і виступає як збірне ("кметье", "кметьство", "кмети") у літописах та "Слові о полку Ігоревім" на означення воїнів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 22 грудня 2017, 23:15

КОМПАНІЙЦІ – 1) у 17–18 ст. в Гетьманщині – військовослужбовці компанійських полків; 2) у 18 ст. в Слобідській Україні – виборні козаки.

КОМПАНІЙСЬКІ ПОЛКИ – один з двох родів (кіннота, ін. – піхота – сердюцькі полки) гетьманського найманого війська 17–18 ст. (див. Наймане гетьманське військо). Підлягали безпосередньо гетьману й були на утриманні держ. скарбу. Складали 20–30 % найманого війська, становили собою найбільш мобільну його частину. Комплектувалися з числа особисто вільних осіб, на умовах усної угоди з полковником чи сотником. Кожен з полків іменувався за прізвищем його полковника. Структурно були подібними до городових полків, як правило, складалися з 3–5 сотень, кожна сотня налічувала 100–120 осіб, сотні поділялися на курені.

Від 1709 наймані полки потрапляють під контроль рос. уряду, а 1726 за указом імп. Катерини I були реформовані. Компанійські полки було перетворено на придворну гетьман. гвардію, а 1775 вони були переформовані в полки легкої кінноти рос. армії.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 30 грудня 2017, 11:49

КОРОГВА – 1) у 16–18 ст. козацький прапор (див. Клейноди козацькі). Існувало 3 типи К.: гетьман. (інакше – військ.), полкові та сотенні (ними опікувалися, відповідно, генеральний хорунжий, полкові та сотенні хорунжі). Виготовлялися з тканин різного ґатунку та кольорів, на них містилися ті чи ін. малюнки, переважали зображення хреста, півмісяця, зірок та святих. Від 1755 у Гетьманщині порядок виготовлення та символіку сотенних К. регламентував спец. гетьман. ордер. Він зобов'язував відтворювати на полотнищах зображення козака з мушкетом;

2) церк. та цехові знамена;

3) військ. підрозділ кінноти в литов.-польс. війську 15–18 ст.;

4) варта укр. гетьманів (див. Надвірна корогва).

Зображення
Зображення
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3188
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Подякував (-ла): 1834 раз.
Подякували: 656 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення АннА » 09 лютого 2018, 17:46

ЛІСОВЧИКИ – особливий підрозділ польс. легкої кавалерії 1-ї пол. 17 ст. Мав специфічну орг. структуру. Існував до 2-ї пол. 1630-х рр. Був створений в ході жовнірської конфедерації 1608 полк. Олександром Лісовським (звідси – за прізвищем полковника – і його назва) із тих жовнірів, які погодилися служити під його кер-вом без поточного жолду (жалування), але за умови, що отримають винагороду від Лжедмитрія II після того, як останній здобуде корону рос. царя. Дещо пізніше Л. перейшли на королів. службу і стали отримувати деякий жолд, однак їхньою гол. винагородою були, насамперед, грабунки цивільного населення і воєн. трофеї. Л. самостійно обирали собі військ. зверхника (полковника), мали різні типи вогнепальної, а також холодної зброї, не користувалися захисним бойовим обладунком. У їхньому підрозділі існував поділ на товаришів, пахолків і джурів. В основі їхньої тактики були швидкі рейди необтяженої обозом кінноти, стрімке форсування вплав водних перешкод, приховане наближення до противника, фактор раптовості (зокрема, щоб забезпечити секретність свого просування, вони вбивали всіх, хто випадково зустрічався їм на їхньому шляху). Серед них було чимало укр. козаків. В історіографії існує думка, що останні справили вплив на організацію і тактику Л. За свідченням очевидця – францисканця Войцеха Демболецького, під час Хотинської війни 1621 їх (Л.) з огляду на їхню тактику і зовн. вигляд часто плутали із запорожцями.

Л. взяли участь у багатьох битвах під час різних воєн. кампаній, зокрема, польс.-моск. війни 1617–18, Хотинської війни 1621, а також під час найманської служби герм. імп. і австрійс. государю Фердинанду II Габсбургу.

Були розпущені бл. 1635 і засуджені сеймовими ухвалами за анархізм.

Дж.: Pamiętniki o lisowczycach czyli przewagi elearόw polskich (r. 1619–1623). Krakόw, 1859.
Сас П.М.

Зображення Зображення
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4427
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4014 раз.
Подякували: 1746 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення D_i_V_a » 09 травня 2018, 19:14

Квартирмейстер - (нім). 1) (заст.) військовослужбовець що займається розміщенням військ табором, або розміщенням військових по квартирах;
2) в деяких арміях, також у російській, особа що очолює оперативний відділ штаба (генерал-квартирмейстер)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4427
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4014 раз.
Подякували: 1746 раз.
Стать: Жінка

Re: Військова історія

Повідомлення D_i_V_a » 09 травня 2018, 19:27

Квартир'єр - (нім.) - військовослужбовець, що надсилався з метою пошуку квартир для постою в населених пунктах, вибору биваків при пересуванні військ.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Далі

Повернутись до Війни

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], D_i_V_a, Dikiy_Dik, Falcon, Google Adsense [Bot], ukrgenealogy, Мария Халюк