Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Пряшівський край – історичний регіон на пд. схилах Карпат

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2929
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1748 раз.
Подякували: 630 раз.
Стать: Жінка

Пряшівський край – історичний регіон на пд. схилах Карпат

Повідомлення АннА » 20 липня 2018, 12:48

ПРЯШІВЩИНА, Пряшівський край – історичний регіон на пд. схилах Карпат, нині – один із 8-ми країв сучасної Словац. Республіки (див. Словаччина), що становить прилеглу до України вузьку смугу в пд.-сх. частині республіки між словац. та польс. етнічними територіями до 150 км завдовжки і 10–40 км завширшки. На П. (назва походить від м. Пряшів (нині м. Прешов, Словаччина), адм. центру колиш. Шариської жупи (комітату) Угорського королівства) живуть переважно словаки, а також русини-українці, які за говіркою та особливостями к-ри близькі до лемків (див. Лемківщина). 11–12 ст. П. увійшла до складу Угорського королівства. 1241–42 населення П. героїчно оборонялося від військ хана Батия. Із поч. 14 ст. пожвавилися хвилі волосько-рус. колонізації П., яка тривала аж до 18 ст. У 2-й пол. 18 ст. на П. розгорнулася сильна словац. колонізація, що поступово змінила етнічний характер цього краю. Упродовж століть укр. і словац. селянство П. пліч-о-пліч виступало проти феод. гніту (повстання й сел. війни 1648–54, 1697, 1703–11, 1830 та ін.). Словаки й українці боролися разом проти політики денаціоналізації, яку проводив австро-угор. уряд. Укр. населення П. було православним і залежало від мукачівських єпископів, але після Ужгородської церковної унії 1646 розпочався перехід священиків і пастви у католицизм сх. обряду. 1816 створена Пряшівська греко-катол. єпархія (бл. 200 парафій і 150 тис. вірних), і з поч. 19 ст. П. стала центром культурно-просвітницької діяльності "будителів" (О.Духнович, О.Павлович та ін.), які виступали проти мадяризації русинсько-укр. населення (рус. люду) краю і своєю активною та багатогранною діяльністю поклали початок його нац. відродженню. Під впливом революц. подій 1848–49 в Габсбурзькій монархії політ. діяч із П. А.Добрянський, який був членом Головної руської ради у Львові, розробив проект утворення окремого Рус. краю в Австрії. Із кінця 19 ст. на П. посилилися словакізація місц. населення, чому сприяло, зокрема, введення лат. абетки замість кирилиці в школах та видавничій справі й церк. книгах, а також мадяризація (закон Аппоньї про скасування навчання рус. (нар.) мовою), водночас поширилася русофільська ідеологія. Цей денаціоналізаційний натиск сильніших нац. к-р й політ. систем призвів до занепаду національно-культ. відродження русинів-українців П. А нестерпні соціально-екон. умови життя на П., як і в усьому Закарпатті, масове розорення селянства та безробіття призвели до інтенсивної еміграції сільс. населення в останню чв. 19 – на поч. 20 ст. (гол. чин. до США, де ѕ закарпат. емігрантів – бл. 150 тис. осіб – походили із Пряшівщини).

Під час розпаду Австро-Угорщини наприкінці Першої світової війни частина русько-укр. населення П. висловлювалася за входження до складу укр. д-ви, інша – за приєднання до Чехословаччини. 1919 між Підкарпатською Руссю (Закарпаттям) і Словаччиною, що увійшли до складу Чехословац. Республіки згідно з рішенням Паризької мирної конференції 1919–1920, проведено "тимчасову" межу – кілька кілометрів на захід від р. Уж (прит. Лаборця, бас. Дунаю), без урахування етнічного складу населення, наслідком чого стало входження до складу Словаччини бл. 3500 км² укр. етнічної території із бл. 100–120 тис. укр. населення. У міжвоєнні роки на П., як і в Закарпатті, існувало 3 культ. напрями: проросійський (русофільство), проукраїнський та місцевий – т. зв. карпаторуський, або русинський. Зокрема, під впливом русофільських тенденцій у 1920-х рр. на П. почався рух за православ'я за активною участю рос. місіонерів: у 1940 тут було 19 правосл. парафій та бл. 12,5 тис. вірних, які підлягали правосл. Мукачівсько-Пряшівській єпархії в юрисдикції сербського патріарха. Міжвоєнний період позначився також змаганням за нац. школу, передусім за введення "руської" навч. мови в держ. та церк. початкових школах і за заснування рус. г-зії. На бл. 300 сіл з укр. населенням на П. 1933–34 діяли лише 111 початкових і 2 горожанські школи з "руською" мовою навчання: 1936 засновано першу рос. г-зію у Пряшеві. В освіті, як і в пресі, на П. переважала пророс. тенденція.

1939 Угорщина, захопивши Закарпаття, домоглася пересунення угорсько-словац. держ. кордону на захід, мотивуючи це етнічним складом населення: до Угорщини приєднано 1700 км² території із 70 тис. населення, у т. ч. 38 тис. українців. Уряд Словац. Республіки (1939–44), у свою чергу, проводив на П. відверту політику словакізації: 1940 припинено вихід єдиної україномовної газети, ліквідовано більшість політ. і громад. орг-цій, посилено тиск на Греко-катол. церкву тощо. Наприкінці Другої світової війни укр. населення П. симпатизувало СРСР і разом зі словаками брало активну участь у партизан. боротьбі проти нім. загарбників, зокрема у Словацькому національному повстанні 1944. Чимало українців-пряшівчан воювали у складі Чехословац. окремого батальйону (армійського корпусу), сформованого в СРСР 1943. Після вступу рад. військ на П. 1 березня 1945 утворена "Українська народна рада Пряшівщини", що діяла як координаційний представницький орган пряшівських українців до 1952, намагаючися приєднати П. до Закарпатської України, а після невдачі безуспішно домагалася автономії укр. населення в рамках Чехословаччини. 1945, після приєднання Закарпат. України до УРСР у складі СРСР, між Чехословаччиною і УРСР відновлено давній кордон з 1919. У 2-й пол. 1940-х рр. відбувся значний відплив із П. укр. населення: бл. 10 тис. осіб – т. зв. оптантів до СРСР (частина з них у 1960-х рр. повернулася) і до пром. районів Чехії (на землі виселених судетських німців) та Моравії. 1946–47 в гірських селах П. діяли відділи Української повстанської армії, які через Словаччину пробиралися на захід. Після встановлення комуніст. влади в Чехословаччині на П. 1949–52 проведено примусову колективізацію сільс. госп-ва, якій селянство чинило опір. 1950 на Пряшівщині ліквідовано Греко-катол. церкву, і проводилася політика православізації укр. населення. 1951 директивно запроваджено літ. укр. мову, хоча більшість укр. населення П. називала себе русинами або руснаками й розмовляла місц. діалектом – "язичієм". Саме в 1950-х рр. мову населення П. вперше офіційно було визначено прикметником "українська", хоча більшість населення й місц. інтелігенції, вихована в рос. дусі, не була національно свідомою і добре ознайомленою з літ. мовою та загальноукр. к-рою взагалі. У цей час на П. були 72 дитячі садки, 272 основні (початкові) школи, 44 неповні середні школи і 11 повних середніх шкіл з укр. мовою навчання, діяли кафедри укр. мови та літератури на двох ф-тах Пряшівського пед. ін-ту, укр. відділ Словац. пед. вид-ва, секція укр. письменників при Словац. союзі письменників (В.Гренджа-Донський, Ф.Лазорик, Ф.Іванчова, В.Зозуляк, С.Гостиняк, М.Шмайда та ін.), укр. радіомовлення, а при мін-ві шкільної освіти Словаччини існувала координуюча держ. освітня установа "Реферат українського шкільництва". 1951–68 на П. існувала Культ. спілка укр. трудящих (КСУТ) як єдина укр. суспільно-політ. орг-ція, яка була членом Нац. фронту Чехословаччини, що координувала й організовувала всю суспільно-культ. діяльність укр. населення Словаччини, мала понад 250 місц. орг-цій та бл. 7,5 тис. членів і друковані органи укр. мовою: газ. "Нове життя", ж. "Дружно вперед", літ. альманах "Дукля". Крім КСУТ, на П. існували Союз молоді Карпат (1946–49), "Общество имени Духновича", студентське т-во та ін. У 1950–60-х рр. на П. працювали бл. 200 укр. колективів худож. самодіяльності. Серед них – муз. колективи при Пряшівському пед. ін-ті, Міжлабірецькому окружному будинку к-ри, Піддуклянський укр. нар. ансамбль (заснований 1955), Пряшівський укр. нар. театр (заснований 1945). Проводилися щорічні фестивалі: драми і худож. слова ім. Духновича та к-ри й спорту в Медзілаборце, співацьких ансамблів у Каймонці Старолюбовнянського округу й свята пісні і танцю у Свиднику (із 1956). 1954 засновано перший укр. музей на П. у Межилабірцях, звідки його було переведено в Пряшів. 1958, після кількох реорганізацій, йому було надано приміщення колиш. монастиря у Красному Броді, а 1964 Музей укр. культури переведено у Свидник, де він став важливою культ. й наук. установою із кваліфікованими працівниками, сучасною експозицією, багатими фондами, б-кою, численними тематичними виставками тощо (див. Музей української культури у Свиднику). 1965 розпочато видання "Наукового збірника Музею української культури" – видано 17 томів у 21 книзі. 1991 відкрито сучасну експозицію музею на площі 1700 м². Складовою Музею укр. к-ри у Свиднику є експозиція нар. арх-ри просто неба на площі10 га, в якій розташовано бл. 50 об'єктів. У фондах музею налічується 60 тис. експонатів, у б-ці – понад 40 тис. книжок. Значну роботу з дослідження нар. к-ри русинів-українців П. проводив створений 1960 при філос. ф-ті Пряшівського ун-ту ім. П.-Й.Шафарика Науково-дослідний відділ кафедри україністики, де плідно працювали відомі науковці: М.Гиряк, М.Мушинка, О.Рудловчак та ін.

На поч. 1960-х рр. українізацію стали поступово згортати, посилилася словакізація укр. населення П., яка, по суті, продовжується досі. Наприкінці 1980-х рр. єдиний укр. театр на П. був перетворений на русинський заклад: із його репертуару було усунуто всі п'єси літ. укр. мовою. Згодом ліквідовано Піддуклянський укр. нар. ансамбль, укр. редакцію радіо, ж. "Дружно вперед", майже припинилося видавництво худож. літератури та підручників укр. мовою, згортається україномовна освіта. На сьогодні система шкільної освіти укр. мовою об'єднує 11 дитячих садків, 8 початкових шкіл та 1 середню школу (її як неосновну вивчає лише бл. 1 тис. учнів). Україністику можна вивчати у Пряшівському ун-ті та Бансько-Бистрянському ун-ті ім. М.Бела (заснований 1992). Укр. мовою виходить лише 3 видання: газ. "Нове життя" (орган "Союзу русинів-українців СР", літературно-мистецький та публіцистичний ж. "Дукля" (орган Спілки укр. письменників Словаччини) та дитячий ж. "Веселка".

1991 під час перепису населення Словаччини вперше запроваджено дві позиції для самовизначення населення – "українець" та "русин" (до того все місц. населення самоідентифікувало себе як "русини-українці"), у результаті українцями було зареєстровано 13 847 осіб, а 16 937 осіб записалися русинами. На сьогодні єдине русько-укр. населення П., що раніше становило одне ціле з лінгвістичної точки зору, розбите на три групи: русинів, українців і словаків – остання група, завдяки асиміляції русько-укр. населення, постійно збільшується за рахунок двох перших. Частина русько-укр. населення П. усвідомлює себе окремою від українців етнічною групою – русинами, у щоденному мовленні вони вживають ті самі діалекти лемківського говору, що й українці Словаччини, але як писемну використовують не літ. укр. мову, а "русинську" (лемківсько-пряшівську) мову (1995 кодифіковані два діалекти лемківського говору укр. мови у Словаччині – західноземплінський та східноземплінський). За даними останнього перепису населення (2001), у Словац. Республіці мешкає понад 10,8 тис. осіб укр. національності (0,2 % від заг. чисельності населення країни). Укр. нац. меншина Словаччини – це, здебільшого, автохтонне населення, представники якого компактно проживають в пд.-сх. частині сучасної Словац. Республіки. Тут налічується бл. 250 в минулому українських, а тепер переважно словацько-укр. селищ. Осн. маса українців проживає в Гуменному – 4,9 тис. осіб (4,3 % населення), Свиднику – 1,8 тис. (3,9 %), Пряшеві – 1,6 тис. (0,8 %), Бардійові – 1,6 тис. (2,0 %), Кошицях – 1,1 тис. (0,5 %), Старій Любовні – 0,7 тис. (1,4 %). Більшість тих, хто визнав себе русинами, зосереджена в Гуменному – 7,8 тис. (6,8 %), Свиднику – 3,4 тис. (7,7 %), Бардійові – 1,9 тис. (2,3 %), Старій Любовні – 1,0 тис. (2,1 %). Абсолютна більшість русинів-українців (89,0 %) проживає в пн.-сх. частині Словаччини, відомій під назвою "Пряшівщина", де налічується 6 селищ, в яких етнічні українці складають понад 20 %, та 11 селищ, в яких мешкає понад 10 % етнічних українців. Незначна група укр. нац. меншини мешкає в столиці Словац. Республіки м. Братислава, на ін. території – дисперсно. Укр. мовою на П. говорить 11 тис. осіб. Українцями ідентифікує себе третина русько-укр. населення Словаччини, русинами – дві третини. Для порівняння: 1930 на П., за оцінками В.Кубійовича, жило щонайменше 110 тис. українців, а за післявоєнними переписами населення: в 1950 – 46 тис., 1960 – 33 тис., 1970 – 38 тис. (за ін. даними, у 206 селах (з усіх 250 сіл Пряшівщини) мешкало бл. 100 тис. українців).

Найбільш чисельною та представницькою орг-цією українців у Словац. Республіці є "Союз русинів-українців СР", який об'єднує бл. 4 тис. осіб. Існує нечисленна й маловпливова політично-громад. орг-ція русинів-українців "Піддуклянська демократична громада". Ін. напрям представляє "Русинська оброда" ("Русинське відродження"), що проводить думку про те, що русини є "четвертим східнослов'янським народом", не спорідненим з українцями.
Віднянський С.В.
Із повагою, Ганна

Повернутись до Західна Україна

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot], Google Adsense [Bot], ukrgenealogy