Малиновий Клин - Кубань

Відповісти
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Малиновий Клин - Кубань

Повідомлення АннА »

КУБАНЬ – історико-географічний регіон у північно-зхахідній частині Кавказу.
Назва походить від назви гол. тамтешньої річки – Кубань (давньогрец. Гіпаніс), витоки якої починаються зі схилів г. Ельбрус (висота 5642 м), а води впадають у Темрюцьку затоку Азовського моря. Істор. кордони К. майже повністю збігаються з адм. кордонами сучасного Краснодарського краю РФ (утворений 1937). Тер. бл. 100 тис. км², нас. понад 5 млн осіб (2002). Поділяється на 2 (правобережний та лівобережний) або на 3 (степовий, Таманський півострів, гірський – Закубання) історико-геогр. регіони. Клімат помірно континентальний, степовий, з вологою зимою та сухим літом. Тут є багато річок, озер, плавнів та лиманів. Степи багаті на чорнозем. Залишки перших поселень на кубанських землях археологи датують періодом палеоліту. К. входила до ареалу формування індоєвроп. народів. На її правобереж. частині відбувались етноістор. процеси, тотожні тим, що розвивалися на землях, які становлять сьогодні пд. частину тер. України. Тривалий час К. була "брамою", через яку йшло переселення народів з Азії до Європи: у її степовій частині почергово домінували кімерійці, скіфи, сармати, гуни, хозари, тюрки, татари. Значний культ. та екон. вплив на її причорномор. частину мали д-ви середземномор. культ. ареалу – Греція, Боспорське царство, Рим Стародавній, Візантія, Османська імперія. У її гірській частині здавна мешкали, зберігаючи тривалий час самостійність, гірські племена (заг. назва – черкеси, адиги).

Від 7 ст. кубанські землі були під владою Хозарського каганату. У 10–12 ст. Таманський п-ів входив до Тмутороканського князівства Київської Русі. У 13–14 ст. тут володарювала Золота Орда, від 15 ст. – Кримський ханат і Османська імперія. У 17 ст. тут посилюється вплив запороз. козаків, які вважали річки Кубань та Єя кордонами Війська Запорозького, створювали на Таманському п-ові свої військ. бази, рибальські й мисливські зимівники, вели бойові дії з турец. і татар. військами.

1783, після приєднання земель Крим. ханату до Російської імперії, р. Кубань стає кордоном між Осман. та Рос. д-вами. Ногайська орда, яка постійно кочувала по К., частково була знищена рос. військами, частково виселена на сх. Кавказ. намісництва (на тер. майбутньої Кавказ. обл.; з 1847 – Ставропольська губ.). Для заселення Чорноморії – Правобережжя К. (Таманський п-ів та землі сх. узбережжя Азовського м. по р. Єя та Єйський лиман з пн. боку і до р. Кубань з пд. до впадіння в неї р. Лаба) – царський уряд використовував козаків Чорноморського козацького війська. Згідно з Адріанопольським мирним договором 1829, до складу Рос. імперії перейшла вся К., почалося заселення її Лівобережжя козаками Чорномор. козац. війська, Азовського козацького війська та Лінійного козацького війська. До закінчення Кавказьких війн 1817–64 К. використовувалася царським урядом як одна з гол. баз ведення війни з гірськими племенами та подальшого просування на Кавказ.

1860, після створення Кубанського козацького війська та адм. об'єднання тер. Чорномор. козац. війська (Чорноморії) зі сх. частиною К. і Лівобереж. К., виникає окрема адм.-політ. одиниця – Кубанська обл. Її кордони на зх. визначалися береговою лінією Азовського і Чорного морів, на пн. вона межувала з Областю Війська Донського по р. Єя; на сх. – зі Ставропольською губ. та Терською обл. (вододіл між річками Кубань, з одного боку, і Дон, Кума й Терек – з другого), на пд. – з Кутаїською губ., на пд. зх. – з Чорноморською губ. (гол. Кавказький хребет від Ельбруса до верхів'я р. Лаба, а далі до берега Чорного м. в околицях м. Анапа; нині місто Краснодарського краю, РФ).

1896 від К. було відокремлено тер. вздовж узбережжя Чорного м. і створено окрему Чорномор. губернію.

Починаючи з кін. 18 ст., нас. К. (її степової частини) у переважній більшості складалося з українців. Для поповнення Чорномор. козац. війська проводилися масові переселення з колиш. Гетьманщини і Слобідської України. 1809–11 на К. було переселено 41 тис., 1821–25 – понад 48 тис., 1848–50 – бл. 16 тис. осіб. Окрім того, нас. К. постійно поповнювалося втікачами-кріпаками. 1861 на К. мешкало 189 тис. осіб, із них тільки 5 тис. некозаків. 1897 нас. зросло до 1 млн 911 тис. (українці складали – 53 % його заг. чисельності, безпосередньо на Чорноморії – 80 %), а 1914 – до 3 млн 51 тис. (українці –54 %, на Чорноморії – 80 %) осіб.

На поч. 20 ст. К. стає найбільш розвинутим с.-г. регіоном Рос. імперії. Екон. піднесення відбувалося за рахунок розвитку кооперативного руху серед українців на Правобереж. К. Одночасно почав посилюватися укр. нац. рух: виникають місц. громади Революційної української партії ("Чорноморська вільна громада"), численні укр. культурно-просвітницькі об-ня (т-во "Просвіта"; див. Просвіти) тощо, зміцнюються культ. та політ. зв'язки з укр. землями. Під час революції 1905–1907 посилюється рух за самоврядування – утворюється Кубанська військ. рада, кубанські делегати беруть активну участь у роботі Державної думи Російської імперії у складі окремої козац. фракції.

1918 створено Кубанську Народну Республіку. Вона одразу ж змушена була боронитися і від тиску білогвард. кіл, що не визнавали кубанської державності, і від Червоної армії (див. Радянська армія), яка навесні 1920 частково, а наприкінці цього ж року повністю її окупувала. До 1925 тут тривав повстанський рух, зумовлений неприйняттям кубанським козацтвом рад. влади, що позбавила козаків виборчих прав (до 1925) і фактично поставила їх поза законом. Від 1925 в умовах проведення більшовиками політики "коренізації" на К. починається масовий рух за українізацію освіти, громад. та культ. життя. За переписом нас. 1926, українці складали на К. 1 млн 644 тис. 380 осіб (54,1 % всього нас.). З ініціативи місц. укр. нас. та за підтримки Наркомосу УСРР на укр. мову навчання було переведено 746 шкіл Кубанської округи (див. Округа), працювало 12 укр. пед. технікумів, у м. Краснодар відкрився Північнокавказ. укр. ін-т, виходили україномовні газети та часописи, діяли укр. письменницькі орг-ції. 1929 на К. почала впроваджуватися політика суцільної колективізації сільського господарства, наслідком якої став штучний голодомор 1932–33 (див. також Голодомор 1932–1933 років в УСРР), тоді ж центр. влада ініціювала насильницьке згортання укр. національно-культ. розвитку та русифікацію. Унаслідок голодомору, депортацій та репресій укр. нас. К. втратило 25–50 % своєї чисельності, решта під час проведення паспортизації 1933 була зареєстрована як росіяни. Усі укр. навч. заклади були закриті або переведені на рос. мову навчання. За переписом нас. 1939, українці складали на К. тільки 4,3 %.

На поч. 1990-х рр. на К. активізувався рух серед місц. українців, спрямований на відновлення істор. правди про місц. події.
Білий Д.Д.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Малиновий Клин - Кубань

Повідомлення АннА »

МАЛИНОВИЙ КЛИН – істор. назва Кубані, що набула поширення в науково-публіцистичній і худож. літературі української діаспори та України. Обіймає зх. частину степового Передкавказзя та прилегле до неї Кавказ. передгір'я і Кавказ. гори. На зх. омивається водами Чорного та Азовського морів, на півночі межує з Ростовською обл. РФ, на сх. – із Ставропольським краєм РФ, на пд. – з Грузією. Територія – бл. 100 тис. км².

Як адм.-політ. одиниця Кубань постала лише 1860, після об'єднання земель Чорноморського козацького війська (Чорномор'я) із сх. частиною Кубані та Закубанням. 1896 від Кубані було відокремлено узбережжя Чорного моря і на цій території створена Чорномор. губернія. 1924 утворився Північнокавказ. край з центром в м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ). 1934 він був поділений на Азово-Чорноморський (центр – м. Ростов-на-Дону) і Північнокавказький (центр – м. Ставрополь; нині місто в РФ) краї. 13 верес. 1937 Азово-Чорноморський край був поділений на Ростовську обл. і Краснодарський край (з Адигейською автономною областю). 1991 Адигейська автономна область вийшла зі складу краю і стала Республікою Адигея.

З кін. 15 ст. більша частина майбутнього М.к. знаходилася під протекторатом Османської імперії, а пн. частина Кубані (Таманський п-ів з містами Темрюк, Тамань та Анапа) підпорядковувалася їй безпосередньо.

Унаслідок винищення рос. військами під час російсько-турецької війни 1768–1774 ногайських татар, які кочували на цих землях (див. Ногайська орда), прикубанські степи обезлюдніли. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 Осман. імперія зреклася прав на Кримський ханат, а тим самим і на пн. частину Кубані. З цього часу бере свій початок організоване царським урядом переселення на Пн. Кавказ, зокрема на Кубань, укр. козаків і селян. До переселення спонукали суттєві зміни, що відбувалися в самій Україні. 1764 імп. Катерина ІІ скасувала гетьманату інститут, 1775 ліквідувала Запорозьку Січ, 1781 Україна втратила залишки автономії. З наближенням нової війни з Осман. імперією уряд змушений був змінити своє ставлення до запороз. козаків, які залишалися на землях Російської імперії. 1783 почалося формування полків із запорожців. Назване – Військом вірних козаків воно пізніше (1787) було перейменовано на Чорноморське козацьке військо, але зберігало структуру та певні традиції Запорожжя. Чорноморці відзначилися в роки російсько-турецької війни 1787–1891 під час взяття Очакова, Акермана (нині м. Білгород-Дністровський), Болграда, Хаджибея (фортеця на місці сучасної Одеси), Бендер (нині м. Тігіна, Молдова), Кілії, Ісакчі, Браїли (обидва міста нині в Румунії), Ізмаїла, в боях при Каушанах (нині м. Каушень, Молдова) і Татарбунарах.

За активну участь у війні імп. Катерина II передала Чорномор. козац. війську 1788 землі в "Керченському куті". Від початку колонізації краю ставка була зроблена на козаків, звичних вести напіввоєн. спосіб життя. Уряд намагався тим самим вирішити цілий ряд проблем: захистити рос. кордони від нападу войовничих черкеських племен, зменшити соціально-економічну напругу в Україні, викликану зубожінням козаків і селян шляхом спровадження на околиці імперії найбільш войовничого елементу козаків, водночас готуючи плацдарм для захоплення Кавказу.

Оскільки земель, виділених Чорномор. козац. війську в "Керченському куті" згідно з указом від 14 січ. 1788, не вистачало, делегація козаків на чолі з військовим суддею А.Головатим звернулася до імп. Катерини II з проханням надати війську у володіння Тамань – з околицями, які за своєю площею були в 30 разів більшими за весь півострів. Не чекаючи рішення імператриці, козаки почали переселення. Кошовий отаман Захарій Чепіга відправив Чорним морем під керівництвом бригадира Пустошкіна прем'єр-майора Саву Білого з 4 тис. козаків і старшин на 51 човні для огляду і зайняття землі на Тамані. Їхнє прибуття на ці землі майже співпало з підписанням імп. Катериною II двох указів (30 черв. і 1 лип. 1792), згідно з якими Чорномор. козац. війську передавались у вічне володіння "острів Фанагорія (Таманський півострів) і землі на правому боці річки Кубані" (див. Жалувана грамота Чорноморському козацькому війську 1792).

Протягом 1792–94 на Кубань переселилися 18 207 осіб (12 645 чоловіків і 5562 жінки) – колишніх запорожців та членів їх родин. Згодом підійшло ще 7 тис. сімейних і несімейних козаків, які після ліквідації Запорозької Січі перебували на поселенні в різних місцях Новоросійського краю. Загалом перша хвиля переселенців на Кубані сягнула понад 25 тис. осіб.

Другим етапом козац. колонізації Кубані стало переселення козаків Задунайської Січі, Катеринославського козацького війська та Усть-Дунайського Буджацького козацького війська 1803–10. У цей період переселилося бл. 8 тис. осіб.

Наступним етапом стало переселення Азовського козацького війська, яке проіснувало 35 років. Зі зміцненням на поч. 60-х рр. 19 ст. позицій Рос. імперії на пд. України, у Криму і на Кавказі перебування азовських козаків усередині імперії стало для рос. властей небажаним. Уряд почав вживати заходів для переселення козаків на кавказ. кордон. Перші азовські переселенці в кількості 206 сімей прибули на Кубань морем весною 1862 до Костянтинівського укріплення, де планувалося побудувати Костянтинівську станицю, яка згодом отримала назву Новоросійська. Загалом упродовж 1862–66 з України на Кубань було переселено бл. 6 тис. осіб (1117 сімей) з Азовського козацького війська.

Поряд із цим 1809–11 царський уряд вдався до масового переселення козаків колиш. Гетьманщини. 17 березня 1808 імп. Олександр І видав указ, яким передбачалося переселити на Кубань 25 тис. укр. козаків. Переселенцям надавалася можливість попередньо вислати ходаків.

Переселення почалося навесні 1809. До кінця року з Полтавської губернії та Чернігівської губернії перейшло 20 груп заг. чисельністю 20 910 осіб. 1810 – 9 партій у кількості 2616 осіб. Переселення відрізнялося від попередніх етапів тим, що цього разу переселялися переважно сімейні козаки, які йшли на Кубань родинами і навіть цілими селами. Загалом за цей час із Полтав. та Черніг. губерній переселилися 41 635 осіб.

1820 знову виникло питання про переселення на Кубань козаків із Полтав. та Черніг. губерній. Серед іншого це було викликано прагненням царського уряду вислати з Малоросії найбільш волелюбний елемент. Козаки сподівалися, що після швидкого формування своїх полків (без будь-якої підтримки з боку уряду) та активної участі у Війні 1812 їм будуть повернуті колишні права і вольності. Насправді становище лише погіршилося.

Нове переселення 25 тис. козаків було вирішено провести на основі положення 17 березня 1808. Як і в попередній період, дозволялося переселятися лише укр. козакам. За підрахунками історика Кубанського козацького війська Ф.Щербини потягом 1821–25 переселилося 48 392 особи (25 627 чоловіків і 22 765 жінок).

Нова масова хвиля переселення припала на 1848–49. 24 січ. 1848 імп. Микола І підписав указ про відправлення з України до Чорномор. козац. війська 2 тис. сімей, які виявлять бажання переселитися. Протягом двох років з Харківської губернії, Черніг. й Полтав. губерній на Кубань переселилося 14 227 осіб.

Таким чином, заг. чисельність козаків колишньої Гетьманщини та Слобідської України із родинами, які переселилися з України на Кубань лише в часи масових хвиль 1809–11, 1821–25, 1848–49, становила 108 934 особи. Разом з тим, крім організованого владою переселення козаків, наприкінці 18 і упродовж усієї 1-ї пол.. 19 ст. відбувалася стихійна міграція з України на прикубанські землі. Щорічний наплив утікачів на Кубань доходив до тисяч осіб. Крім утікачів, на Кубань стихійно чи з дозволу властей переселялися окремі особи, одини й різні групи. Протягом 1792–1865 з України на Кубань було переселено козаків у складі військ. формувань, козаків колишньої Гетьманщини і Слобідської України та селян 158 843 особи.

Гол. законодавчим актом, що відкривав можливості для швидкого освоєння земель Пн.-Зх. Кавказу, було "Положення про заселення передгір'їв західної частини Кавказького хребта кубанськими козаками та іншими переселенцями з Росії" від 10 травня 1862. Цим документом передбачалася приватна власність на землю і поселення осіб некозац. стану на військ. землях. Крім того, дозволявся продаж у приватну власність і здача в оренду зайвих військ. і станичних земель особам усіх станів. Все це дало потужний поштовх до нового масового переселення на Кубань.

Новим законом від 29 квіт. 1868 переселенцям було надано право селитися і набувати власність у землях козац. військ, не питаючи на те дозволу ні військ. кер-ва, ні станичної громади. Мешканці козац. станиць отримали право здавати в оренду надані їм майнові наділи, передавати їх особам невійськ. стану.

Усі ці заходи сприяли збільшенню чисельності населення Кубанської області. Якщо 1882 кількість мешканців області ледь перевищувала 392 тис. осіб, з яких лише 3,5 тис. були не військ. стану, то через 34 роки вона сягнула 1 882 500 осіб, серед яких козаки становили 44 %.

Від 1809 і майже до кін. 19 ст., переважна кількість переселенців з України на Кубань прибувала з Лівобережної України. Починаючи з 1890-х рр. місцями виходу переселенців стали Катеринославська губернія, Херсонська губернія і Таврійська губернія.

Попри всі заходи царського, а пізніше рад. урядів щодо асиміляції переселенців, згідно з переписом населення 1926, на Кубані українці становили 49,2 %, росіяни – 42,7 % від заг. чисельності мешканців.

Прояви укр. культ. та політ. життя на Кубані почалися ще до революції 1905–1907. Майже одразу після заснування в Україні Революційної української партії (1900) тут почала діяти її філія, яку, за пропозицією С.Петлюри, було названо Чорномор. вільною громадою. До членів орг-ції належали С.Петлюра, який через загрозу арешту восени 1902 приїхав із Полтави до Єкатеринодара (нині м. Краснодар), І.Ротар та М.Рябовол – пізніше голова Законодавчої ради Кубані. Очолив Парт. осередок інспектор нар. шкіл С.Ерастов.

Національно-культ. рух серед українців Кубані пожвавився після виникнення там осередків "Просвіти" (див. "Просвіти"). Першою, 25 серп. 1906, було було засновано "Просвіту" в Єкатеринодарі, яка вже незабаром мала 15 відділень. Відновила свою діяльність Кубанська військ. рада, пізніше перейменована на Кубанську крайову раду. З її складу було виділено Законодавчу раду (46 козаків, 46 новгородніх (осіб некозац. стану), 8 горців).

З 1917 національно-культ. та політ. життя кубанських українців помітно активізувалося. У Новоросійську (нині місто Краснодарського краю, РФ) за редакцією О.Досвітнього почала виходити газета "Чорноморець" – перше україномовне видання на Кубані. Пізніше в Єкатеринодарі з'являється орган Кубанської крайової ради "Кубанський край". Усього, починаючи з 1917, виходило 6 газет. Засновуються укр. школи та та г-зії (перша на козац. землях г-зія була заснована в станиці Ахтирська; нині смт Ахтирський Кубанського краю, РФ) були організовані перші укр. вчительські курси. Восени Кубанська крайова рада прийняла постанову про українізацію шкіл у чорномор. станицях. 30 лип. 1917 з'їзд укр. громадян і представників укр. населення Чорномор. губернії ухвалив резолюцію по приєднання Чорномор. губернії до України.

Під впливом депутатів-українців Кубанська законодавча рада 28 січ. 1918 проголосила Кубанську Народну Республіку. 16 лют., під час наступу на Пн. Кавказ більшовиків, була оголошена самостійність Кубанської Нар. Республіки, ухвалена перша тимчасова конституція. 4 груд. 1918 надзвичайна сесія Кубанської крайової ради прийняла нову конституцію, за якою назву Кубанська Нар. Республіка змінено на Кубанський Край.

За ініціативи К.Безкровного депутити-чорноморці прийняли резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до України, яка на той час вже проголосила незалежність. Щоправда, після відступу під тиском більшовицьких військ на нараді у Новочеркаську (нині місто Ростовської обл., РФ) 23 червня 1918 представників Кубанської законодавчої ради й кубанського уряду, коли вирішувалося питання вибору союзника в боротьбі з більшовиками, з десяти учасників засідання лише К.Безкровний, С.Манжула та А.Наміток проголосували за союз з Україною – більшість виступили за співпрацю з Добровольчою армією генерал-лейтенанта А.Денікіна. Невдовзі, вбачаючи в українстві загрозу рос. імперській ідеї, денікінці розгорнули терор проти всього українського. Укр. нац. Життя ледь жевріло в підпіллі, на всій території Кубані не виходив жоден укр. часопис. У черв. 1919 в Ростові-на-Дону було вбито голову Кубанської законодавчої ради М.Рябовола, пізніше розгромили й саму раду, а десять найвпливовіших її членів були заарештовані й депортовані до Стамбула.

З наступом Червоної армії (див. Радянська армія) разом з Кубанською радою емігрували десятки тисяч козаків. У 1920–30-х рр. найбільш організовані громади кубанців опинилися в Сербії і Чехословаччині. Разом з тим, регіон продовжував залишатися одним із місць компактного проживання українців. Згідно з переписом 1926 серед населення Кубанської округи українці становили 66,58 % (850 985 осіб). Якщо ж урахувати українців, які проживали в ін. районах колиш. Кубанського краю, що з трав. 1924 втратив адм. самостійність і увійшов до складу Північнокавказ. Краю з центром у Ростові-на-Дону, то їхня чисельність сягала 1 412 276 осіб.

1924 на Кубані існувало 148 укр. шкіл. 1926 наркомат просвіти РСФРР звернувся до наркомату просвіти УСРР з проханням забезпечити укр. школи Кубані укр. підручниками. До 1932 практично всі станиці та хутори Кубані мали укр. школи, яких налічувалося 746; учительські кадри готували 12 пед. технікумів, у Єкатеринодарі і станиці Полтавська (нині станиця Краснодарського краю, РФ) діяли укр. пед. інститути.

У 1920-ті рр. виходила газ. "Радянський станичник", яка мала бл. 100 кореспондентів у станицях і користувалася популярністю серед населення. 1921 в станиці Старокорсунська (нині станиця Краснодарського краю, РФ) утворилося перше об'єднання укр. письменників, яке почало видавати час. "Зоря". З часом виникли філії укр. літ. об'єднань. З 1927 в Краснодарі почав друкуватися укр. пед. ж. "Новим шляхом". З 1930 почали виходити журнал укр. секції Кубанської асоціації пролетарських письменників (КАПП) "Ленінським шляхом" і альманах укр. секції КАППу "Великим колективом", з травня 1931 – літературно-худож. альманах "Наступ". Наприкінці 1932 на Пн. Кавказі діяли 1609 укр. шкіл 1-го ст., в яких навчалися 221 463 учні і працювали 558 учителів, 259 шкіл 2-го ст. з 42 148 учнями й 1552 вчителями, 12 педагогічних технікумів, короткочасні пед. курси й мережа політпросвітніх установ. Однак згідно з особливою постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 груд. 1932 українізація була згорнута. Поряд з голодомором (див. також Голодомор 1932–1933 років в УСРР), українці Кубані протягом 1930–50-х рр. пережили кілька хвиль репресій.

Лише наприкінці 1980-х рр. на Кубані почали з'являтися перші паростки нац. Відродження, який тісно переплітався з відродженням козацтва. У груд. 1991 в Краснодарі було зареєстровано Т-во укр. к-ри Кубані, виникли "Чорноморська Січ", т-во "Просвіта" (станиця Старомінська), укр. т-ва в Сочі, Новоросійську, Горячому Ключі. Засноване т-во в Геленджику. В різний час виходили україномовні газети "Козацьке слово", "Малиновий клин" (додаток до газ. "Кубанские новости"). Нині накладом 200 примірників виходить "Вісник Товариства української культури Кубані".
Попок А.А.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Малиновий Клин - Кубань

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав: 13 жовтня 2022, 17:48 Гарне інтерв'ю знавця Кубані, автор книги "Малиновий Клин" Дмитро Білий

Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Кубань”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей