Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ"Протягом двадцятого століття мільйони українців покинули свої домівки у пошуках кращого життя на чужині. Багатьох до цього спонукали соціально-економічні причини. Величезна кількість східних українців переселилась або була переселена на Урал. Залишаючись у територіальних межах Російської імперії, а пізніше Радянського Союзу, вони не були емігрантами у традиційному значенні цього слова. Західні українці, навпаки, прямували на захід, до Нового Світу, де їм довелося зіткнутися не лише із незнайомою землею, а й із незвичними для них політичними, соціально-економічними та культурними явищами. Саме до них, як правило, й прикладається назва «українські емігранти». Інші українці покидали свою батьківщину в першу чергу через політичні обставини. Не визнаючи радянської влади, вони ставали вигнанцями. У загальному потоці українських емігрантів, що їх і досі прибиває до чужих берегів, можна з певністю виділити три великі хвилі.
Еміграція українців у ХХ ст
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Еміграція українців у ХХ ст
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Перша хвиля: імміграція до 1914 р.
Українці, що іммігрували до Нового Світу перед першою світовою війною, як правило, намагалися поліпшити своє вкрай незадовільне матеріальне становище. Для цього вони обирали один із двох можливих шляхів. Більшість прямувала до Сполучених Штатів, де влаштовувалася робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або ж поблизу них. Ці іммігранти, переважно молоді парубки, спочатку планували залишатися у Сполучених Штатах доти, доки не зароблять стільки грошей, щоб повернутися до рідних осель, придбати там досить землі та загосподарювати. Втім, із часом, перспективи життя у Сполучених Штатах стали здаватися їм яскравішими, ніж ті, що чекали їх на батьківщині. З приїздом жінок-українок почалося бурхливе зростання українських громад у великих містах на північному сході Сполучених Штатів.
Іншу групу перших українських іммігрантів складали ті, хто, покидаючи свої села, сподівався зайнятися сільським господарством у чужих краях, де земля була дешевою та приступною. З самого початку ці іммігранти, що найчастіше лишали батьківщину цілими сім'ями, планували осісти на нових землях назавжди. Оскільки ці землі, як правило, містилися в незаселених районах (наприклад, де-небудь у е українців чи канадській глушині), цим іммігрантам доводилося вступати у важку, виснажливу боротьбу з природою.
...
Дуже важко встановити чисельність українців-іммігрантів, що мешкали у Сполучених Штатах напередодні першої світової війни. На перешкоді стає той факт, що деякі з іммігрантів часто навідувалися на свою стару батьківщину. Чимало українців були малограмотними й не мали виразної національної свідомості, а тому й фіксувалися американськими імміграційними службами як угорці чи австрійці — відповідно до того, звідки вони прибули. Деякі видавали себе за представників споріднених національних груп, наприклад, за словаків. А через те, що традиційною для західних українців була назва «русини», багатьох із них в Америці вважали росіянами. Як би там не було, більшість дослідників схиляється до думки, що у 1914 р. чисельність українців у Сполучених Штатах досягала 250—300 тис. чоловік. Майже половину з них становили закарпатці та лемки, що почали іммігрувати у 1880—1890-х роках; друга половина складалася здебільшого з галичан, масовий виїзд котрих почався наприкінці XIX е . Загалом українці складали крихітну частку майже 25-мільйонного потоку іммігрантів, які прибули до Сполучених Штатів у 1861 —1914 pp.
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
Українці, що іммігрували до Нового Світу перед першою світовою війною, як правило, намагалися поліпшити своє вкрай незадовільне матеріальне становище. Для цього вони обирали один із двох можливих шляхів. Більшість прямувала до Сполучених Штатів, де влаштовувалася робітниками на шахтах і фабриках, розташованих у великих містах або ж поблизу них. Ці іммігранти, переважно молоді парубки, спочатку планували залишатися у Сполучених Штатах доти, доки не зароблять стільки грошей, щоб повернутися до рідних осель, придбати там досить землі та загосподарювати. Втім, із часом, перспективи життя у Сполучених Штатах стали здаватися їм яскравішими, ніж ті, що чекали їх на батьківщині. З приїздом жінок-українок почалося бурхливе зростання українських громад у великих містах на північному сході Сполучених Штатів.
Іншу групу перших українських іммігрантів складали ті, хто, покидаючи свої села, сподівався зайнятися сільським господарством у чужих краях, де земля була дешевою та приступною. З самого початку ці іммігранти, що найчастіше лишали батьківщину цілими сім'ями, планували осісти на нових землях назавжди. Оскільки ці землі, як правило, містилися в незаселених районах (наприклад, де-небудь у е українців чи канадській глушині), цим іммігрантам доводилося вступати у важку, виснажливу боротьбу з природою.
...
Дуже важко встановити чисельність українців-іммігрантів, що мешкали у Сполучених Штатах напередодні першої світової війни. На перешкоді стає той факт, що деякі з іммігрантів часто навідувалися на свою стару батьківщину. Чимало українців були малограмотними й не мали виразної національної свідомості, а тому й фіксувалися американськими імміграційними службами як угорці чи австрійці — відповідно до того, звідки вони прибули. Деякі видавали себе за представників споріднених національних груп, наприклад, за словаків. А через те, що традиційною для західних українців була назва «русини», багатьох із них в Америці вважали росіянами. Як би там не було, більшість дослідників схиляється до думки, що у 1914 р. чисельність українців у Сполучених Штатах досягала 250—300 тис. чоловік. Майже половину з них становили закарпатці та лемки, що почали іммігрувати у 1880—1890-х роках; друга половина складалася здебільшого з галичан, масовий виїзд котрих почався наприкінці XIX е . Загалом українці складали крихітну частку майже 25-мільйонного потоку іммігрантів, які прибули до Сполучених Штатів у 1861 —1914 pp.
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Еміграція до Бразілії.
Для західних українців, що покидали свою батьківщину у пошуках землі, найбільш привабливою країною з самого початку здавалася Бразілія. У 1895 p., коли агенти італійських пароплавних компаній з'явилися в Галичині, розповідаючи про дешеву й родючу землю в Бразілії, почалася справжня «е українці лихоманка». Понад 15 тис. зубожілих селян, які практично не мали уявлення, де саме знаходиться ота Бразілія, поїхали до цієї країни. Але замість сподіваного чорнозему вони отримали клапті нерозчищеного лісу у штаті Парана, біля міста Прудентополіса.
Кинуті напризволяще, опинившись у незвичних кліматичних умовах, зіткнувшись із ворожістю індійців і, нарешті, не маючи медичної допомоги, вони найчастіше гинули незабаром після приїзду. Деякі поверталися на батьківщину. Ті, що залишилися, жили сам-на-сам із джунглями. Однак попри всі труднощі мрія про дешеву землю продовжувала вабити галичан. Напередодні першої світової війни десь 15— 20 тис. українців прибули до Парани. Та коли поширилися чутки про сприятливіші умови життя в Сполучених Штатах і Канаді, потік емігрантів до Бразілії став рідшати. У міжвоєнний період сюди прибуло тільки 9 тис. українців, переважно з Волині. Після другої світової війни до них приєдналися ще 7 тис. чоловік. Багато хто з них пізніше перебрався до Північної Америки. Нині чисельність українців у Бразілії становить близько 150 тис. З них майже 80 % проживає компактною масою у Парані, в районі, відомому як «Бразільська Україна». Місто Прудентополіс є осередком українського життя у цій країні. Найвпливовішою українською інституцією тут є Українська католицька церква, що включає 17 парафій і 52 священиків.
Останнім часом представники цієї етнічної меншості дедалі частіше, здобувши спеціальну освіту, стають бізнесменами, викладачами. Але більшість усе ж таки, як і раніше, складають бідняки-селяни, що за способом життя нагадують своїх предків. Ця консервативність помітно відрізняє їх від інших українських громад за кордоном. Обробляючи малородючі землі, не маючи значних прибутків, живучи у малорозвинених віддалених регіонах, українські селяни не мають нічого спільного з новітніми галузями бразильскої економіки. Й хоч понад 90 % із них народилися у Бразілії, вони, майже не контактуючи з неукраїнцями, зберегли свою рідну мову. Багато в чому їхні сільські громади майже не відрізняються від тих, що існували в Галичині у XIX ст .
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
Прудентополіс - столиця української Бразилії - Прудентополіс – відомий на всю Бразилію центр української культури. Сюди приїздять, щоби побачити українські вишиванку, писанку, танці, послухати українські пісні. Є спеціальні тури на святкування української Пасхи. Українська кухня також дуже відома у Бразилії: де ж іще можна покуштувати борщ і пироги, як досі називають на Галичині «вареники».
Для західних українців, що покидали свою батьківщину у пошуках землі, найбільш привабливою країною з самого початку здавалася Бразілія. У 1895 p., коли агенти італійських пароплавних компаній з'явилися в Галичині, розповідаючи про дешеву й родючу землю в Бразілії, почалася справжня «е українці лихоманка». Понад 15 тис. зубожілих селян, які практично не мали уявлення, де саме знаходиться ота Бразілія, поїхали до цієї країни. Але замість сподіваного чорнозему вони отримали клапті нерозчищеного лісу у штаті Парана, біля міста Прудентополіса.
Кинуті напризволяще, опинившись у незвичних кліматичних умовах, зіткнувшись із ворожістю індійців і, нарешті, не маючи медичної допомоги, вони найчастіше гинули незабаром після приїзду. Деякі поверталися на батьківщину. Ті, що залишилися, жили сам-на-сам із джунглями. Однак попри всі труднощі мрія про дешеву землю продовжувала вабити галичан. Напередодні першої світової війни десь 15— 20 тис. українців прибули до Парани. Та коли поширилися чутки про сприятливіші умови життя в Сполучених Штатах і Канаді, потік емігрантів до Бразілії став рідшати. У міжвоєнний період сюди прибуло тільки 9 тис. українців, переважно з Волині. Після другої світової війни до них приєдналися ще 7 тис. чоловік. Багато хто з них пізніше перебрався до Північної Америки. Нині чисельність українців у Бразілії становить близько 150 тис. З них майже 80 % проживає компактною масою у Парані, в районі, відомому як «Бразільська Україна». Місто Прудентополіс є осередком українського життя у цій країні. Найвпливовішою українською інституцією тут є Українська католицька церква, що включає 17 парафій і 52 священиків.
Останнім часом представники цієї етнічної меншості дедалі частіше, здобувши спеціальну освіту, стають бізнесменами, викладачами. Але більшість усе ж таки, як і раніше, складають бідняки-селяни, що за способом життя нагадують своїх предків. Ця консервативність помітно відрізняє їх від інших українських громад за кордоном. Обробляючи малородючі землі, не маючи значних прибутків, живучи у малорозвинених віддалених регіонах, українські селяни не мають нічого спільного з новітніми галузями бразильскої економіки. Й хоч понад 90 % із них народилися у Бразілії, вони, майже не контактуючи з неукраїнцями, зберегли свою рідну мову. Багато в чому їхні сільські громади майже не відрізняються від тих, що існували в Галичині у XIX ст .
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
Прудентополіс - столиця української Бразилії - Прудентополіс – відомий на всю Бразилію центр української культури. Сюди приїздять, щоби побачити українські вишиванку, писанку, танці, послухати українські пісні. Є спеціальні тури на святкування української Пасхи. Українська кухня також дуже відома у Бразилії: де ж іще можна покуштувати борщ і пироги, як досі називають на Галичині «вареники».
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Українці у Канаді - від хлібного колоска до Уейна Ґрецького
Першим імігрантом з України до Канади можна "жартома" вважати колосок української пшениці з Галичини, який у 1842 р. привезений був канадським фермером Давідом Файфом (David Fife) з Ґласґо у Шотландії, де розвантажувався ґданський пароплав з українською пшеницею. Цей український вид пшениці, який названо "Red Fife", родив набагато більшу кількість зерна, ніж інші види і мав прекрасну якість.
Згодом "Red Fife" став одним з основних видів, поширених у Канаді і північних штатах Америки. Його одинокою хибою були більша висота та пізніше дозрівання. Пізніше поширення набуло схрещення видів "Red Fife" та "Hard Red Calcutta", яке одержало назву "Marquis" (у новому гібриді наявне було сполучення якості та урожаю виду "Red Fife" зі скорішим на двадцять днів дозріванням "Hard Red Calcutta"). До 1928 р. 85 відсотків усіх посівів у Канаді ярої пшениці був вид "Marquis" з половинчастим українським походженням.
Міграцію до Канади прийнялось відзначати хвилями. За початки іміграції українців до Канади треба прийняти перші документовані приїзди у 1891-1892 рр., хоч загально вважається, що перші імігранти прибули до Канади значно раніше, але їх вплив на канадські громади був незначний.
Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 р. невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах. http://www.istpravda.com.ua/research/2011/02/13/24239/
Першим імігрантом з України до Канади можна "жартома" вважати колосок української пшениці з Галичини, який у 1842 р. привезений був канадським фермером Давідом Файфом (David Fife) з Ґласґо у Шотландії, де розвантажувався ґданський пароплав з українською пшеницею. Цей український вид пшениці, який названо "Red Fife", родив набагато більшу кількість зерна, ніж інші види і мав прекрасну якість.
Згодом "Red Fife" став одним з основних видів, поширених у Канаді і північних штатах Америки. Його одинокою хибою були більша висота та пізніше дозрівання. Пізніше поширення набуло схрещення видів "Red Fife" та "Hard Red Calcutta", яке одержало назву "Marquis" (у новому гібриді наявне було сполучення якості та урожаю виду "Red Fife" зі скорішим на двадцять днів дозріванням "Hard Red Calcutta"). До 1928 р. 85 відсотків усіх посівів у Канаді ярої пшениці був вид "Marquis" з половинчастим українським походженням.
Міграцію до Канади прийнялось відзначати хвилями. За початки іміграції українців до Канади треба прийняти перші документовані приїзди у 1891-1892 рр., хоч загально вважається, що перші імігранти прибули до Канади значно раніше, але їх вплив на канадські громади був незначний.
Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 р. невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Друга хвиля: іммігранти та емігранти у міжвоєнний період
Українська еміграція на Захід тривала і в міжвоєнний період, хоча суттєво відрізнялася від довоєнної. По-перше, різко зменшилася кількість іммігрантів. Перед першою світовою війною на Захід емігрувало понад 500 тис. українців; у міжвоєнний період ця цифра впала до 200 тис.: давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді.
Істотно змінився й напрям імміграційних потоків. Як і раніше, іммігрантів вабила Канада. Але внаслідок погіршення економічної кон'юнктури у сільськогосподарському виробництві та змін в імміграційній політиці кількість прибульців у міжвоєнний період зменшилася до 70 тис. Іммігранти охоче селилися у містах — Вінніпезі, Торонто, Монреалі, а не на заході, у преріях, як раніше. Ще істотніше змінилася ситуація у Сполучених Штатах. За років Великої депресії тут було вжито заходів, щоб обмежити імміграцію. Внаслідок цього у міжвоєнний період до США переїхали тільки близько 10 тис. українців — мізерна частка від тих сотень тисяч, що оселилися у країні перед 1914 р.
Хоч у багатьох країнах більше не було потреби в дешевій робочій силі, деяким усе ж таки вона ставала у пригоді. Південна Африка й Аргентіна відчинили двері іммігрантам, прагнучи заселити свої широкі простори й забезпечити робітниками фабрики та шахти. Сюди емігрувало близько 40 тис, українців. 30—40 тис. жителів Західної України переїхали до Франції, де знайшли собі роботу на півночі, в районі Меца.
Українські емігранти. Певно, найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява нового типу українського переселенця — політичного емігранта. Після падіння у 1918—1920 pp. кількох українських урядів вигнанцями стали ті, хто їх підтримував,— солдати, офіцери, урядові функціонери, національна інтелігенція. Спочатку загальна їхня кількість наближалася до 100 тис. Але у 1923 p., коли стабілізувалася ситуація в Галичині, більшість західноукраїнських емігрантів повернулася додому. Після цього українська політична еміграція складалася переважно з вихідців із Східної України, зайнятої більшовиками; загальна чисельність емігрантів становила 40—50 тис. чоловік.
Ці люди стали вигнанцями через свої політичні переконання. Серед них було чимало військових; в еміграції опинилися й численні представники української національної інтелігенції. Для багатьох із них боротьба за незалежність України стала змістом життя. Щоб бути ближче до своєї батьківщини, вони оселилися у Польщі та Чехословаччині...
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
Українська еміграція на Захід тривала і в міжвоєнний період, хоча суттєво відрізнялася від довоєнної. По-перше, різко зменшилася кількість іммігрантів. Перед першою світовою війною на Захід емігрувало понад 500 тис. українців; у міжвоєнний період ця цифра впала до 200 тис.: давалися взнаки Велика депресія і, як її наслідок, безробіття у США та Канаді.
Істотно змінився й напрям імміграційних потоків. Як і раніше, іммігрантів вабила Канада. Але внаслідок погіршення економічної кон'юнктури у сільськогосподарському виробництві та змін в імміграційній політиці кількість прибульців у міжвоєнний період зменшилася до 70 тис. Іммігранти охоче селилися у містах — Вінніпезі, Торонто, Монреалі, а не на заході, у преріях, як раніше. Ще істотніше змінилася ситуація у Сполучених Штатах. За років Великої депресії тут було вжито заходів, щоб обмежити імміграцію. Внаслідок цього у міжвоєнний період до США переїхали тільки близько 10 тис. українців — мізерна частка від тих сотень тисяч, що оселилися у країні перед 1914 р.
Хоч у багатьох країнах більше не було потреби в дешевій робочій силі, деяким усе ж таки вона ставала у пригоді. Південна Африка й Аргентіна відчинили двері іммігрантам, прагнучи заселити свої широкі простори й забезпечити робітниками фабрики та шахти. Сюди емігрувало близько 40 тис, українців. 30—40 тис. жителів Західної України переїхали до Франції, де знайшли собі роботу на півночі, в районі Меца.
Українські емігранти. Певно, найяскравішою рисою міжвоєнного періоду була поява нового типу українського переселенця — політичного емігранта. Після падіння у 1918—1920 pp. кількох українських урядів вигнанцями стали ті, хто їх підтримував,— солдати, офіцери, урядові функціонери, національна інтелігенція. Спочатку загальна їхня кількість наближалася до 100 тис. Але у 1923 p., коли стабілізувалася ситуація в Галичині, більшість західноукраїнських емігрантів повернулася додому. Після цього українська політична еміграція складалася переважно з вихідців із Східної України, зайнятої більшовиками; загальна чисельність емігрантів становила 40—50 тис. чоловік.
Ці люди стали вигнанцями через свої політичні переконання. Серед них було чимало військових; в еміграції опинилися й численні представники української національної інтелігенції. Для багатьох із них боротьба за незалежність України стала змістом життя. Щоб бути ближче до своєї батьківщини, вони оселилися у Польщі та Чехословаччині...
Орест Субтельний "УКРАЇНА ІСТОРІЯ" - http://shron.chtyvo.org.ua/Subtelny_Ore ... c290495983
-
ОнлайнАннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Еміграція і переселення українців поза межі України.
Причини й характер еміграції й переселень.
Історична доля розпорядилась так, що українці розсіялися по багатьох країнах світу. Українська діаспора (грец. діаспора — розсіяння), тобто українське населення, що живе поза етнічною територією, — становить понад 10 млн. чол. із загальної кількості понад 50 млн. українців. Приблизно 6 млн. українців мешкають у державах СНД, понад 4 млн. — у зарубіжних країнах.
З різних причин окремі українці, а то й групи їх переселялись в інші країни ще в середні й пізніші віки. Переїжджали з економічних, політичних, релігійних та інших причин. Так, після Полтавської битви 1709 р. Пилип Орлик та інші прихильники Мазепи емігрували за кордон, в межі татарських володінь на південь переселилась частина запорожців, після зруйнування Запорізької Січі в 1775 р. знову невелика група козаків втекла в межі турецьких володінь за Дунай.
Є звістки, що українці перебиралися й за океан, в Північну Америку ще в XVII ст., брали участь у війні за незалежність Сполучених Штатів Америки (1775—1783 pp.), у громадянській війні північних штатів проти південних (1861—1865 pp.). У часи громадянської війни у США прославився українець за походженням генерал Турчин, під командою якого бригада Північної армії відіграла вирішальну роль у битві під Чікамаута (1863 р.). За героїзм і мужність Турчина прозвали «грізним козаком».
У час боротьби народів Латинської Америки проти іспанських колонізаторів у 1824 р. до визвольної армії Симона Болівара приєднався українець з Києва, дрібнопомісний шляхтич Михайло Скибицький і, виявивши мужність та героїзм, був нагороджений орденом «Бюсто де Лібертадор» і дослужився до чину інженер-полковника.
http://readbookz.com/book/201/7686.html
Причини й характер еміграції й переселень.
Історична доля розпорядилась так, що українці розсіялися по багатьох країнах світу. Українська діаспора (грец. діаспора — розсіяння), тобто українське населення, що живе поза етнічною територією, — становить понад 10 млн. чол. із загальної кількості понад 50 млн. українців. Приблизно 6 млн. українців мешкають у державах СНД, понад 4 млн. — у зарубіжних країнах.
З різних причин окремі українці, а то й групи їх переселялись в інші країни ще в середні й пізніші віки. Переїжджали з економічних, політичних, релігійних та інших причин. Так, після Полтавської битви 1709 р. Пилип Орлик та інші прихильники Мазепи емігрували за кордон, в межі татарських володінь на південь переселилась частина запорожців, після зруйнування Запорізької Січі в 1775 р. знову невелика група козаків втекла в межі турецьких володінь за Дунай.
Є звістки, що українці перебиралися й за океан, в Північну Америку ще в XVII ст., брали участь у війні за незалежність Сполучених Штатів Америки (1775—1783 pp.), у громадянській війні північних штатів проти південних (1861—1865 pp.). У часи громадянської війни у США прославився українець за походженням генерал Турчин, під командою якого бригада Північної армії відіграла вирішальну роль у битві під Чікамаута (1863 р.). За героїзм і мужність Турчина прозвали «грізним козаком».
У час боротьби народів Латинської Америки проти іспанських колонізаторів у 1824 р. до визвольної армії Симона Болівара приєднався українець з Києва, дрібнопомісний шляхтич Михайло Скибицький і, виявивши мужність та героїзм, був нагороджений орденом «Бюсто де Лібертадор» і дослужився до чину інженер-полковника.
- al_mol
- Супермодератор
- Повідомлень: 2719
- З нами з: 05 червня 2016, 19:36
- Стать: Чоловік
- Звідки: Вінниця
- Дякував (ла): 948 разів
- Подякували: 2910 разів
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Для тех кто считает, что в начале ХХ века страну покидали только через Одессу и Крым - скажу что это не так, и даже через Шепетовку ( которая сейчас далеко от границы) люди выезжали в Польшу
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Мій прадід був військовим священиком та опинився після революції в Бессарабії, частина якої відійшла до Румунії. Так він опинився в ємиграції. В Бухаресті стае настоятелем православного храму св. Миколая. 1922-1933р.Храм був закрита, а протоірей Ігнатій Каневській помер у 19
34р.Родина не знает, де його поховано. Але я сподіваюсь, що настоятеля ховали на подвір'ї храму. Хто має якусь підказку чи може надати інформацію, відгукніться.
34р.Родина не знает, де його поховано. Але я сподіваюсь, що настоятеля ховали на подвір'ї храму. Хто має якусь підказку чи може надати інформацію, відгукніться.
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Еміграція українців у ХХ ст
Еміграція // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2009. – Т. 9. – С. 179–182.
https://www.academia.edu/31694003/%D0%9 ... A1_179_182
https://www.academia.edu/31694003/%D0%9 ... A1_179_182
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- drapieznik
- Повідомлень: 444
- З нами з: 26 червня 2020, 05:00
- Стать: Чоловік
- Звідки: Львів
- Дякував (ла): 23 рази
- Подякували: 469 разів
Re: Еміграція українців у ХХ ст
"Український емігрант" - львівський часопис міжвоєнного періоду..
https://polona.pl/item/ukrains-kij-emig ... o:metadata
https://polona.pl/item/ukrains-kij-emig ... o:metadata
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 10 гостей