Бороздна, Борозна
Додано: 07 грудня 2017, 16:23
БОРОЗДНИ (Борозни) – український козацько-старшинський, згодом дворянський рід 2-ї пол. 17–19 ст.
Походив з укр. шляхти.
Іван Борозна та його сини Яків, Дмитро, Осип і Володимир були зем'янами Стародубського полку, володіли значними маєтностями, на які мали підтверджувальний лист польс. короля Владислава IV Ваза.
Осип вступив до козац. війська Б. Хмельницького.
Його син Лаврентій одержав універсал Б.Хмельницького на кілька сіл і маєтностей, а пізніше – підтвердження від гетьманів І.Виговського, І.Самойловича, І.Мазепи. Урядової посади в козац. війську не обіймав, а мав лише звання військового товариша Стародубського полку (1673) і значкового товариша Війська Запорозького (1695).
Сина Лаврентія Івана зараховано значковим товаришем Стародубського полку (1709–15), а згодом, за розпорядженням ген.-лейтенанта О.Румянцева, він дістав посаду полкового сотника (1723–25), виконував також обов'язки наказного полк. (1722, 1724–26).
Другий син Лаврентія Максим за протекцією канцлера Г.Головкіна став мглинським сотником (1714–22).
Наступні покоління цього роду постійно залишалися в рядах козац. старшини бунчуковими товаришами, військ. та значковими товаришами.
Іван Владиславович був військовим канцеляристом, знатним військ. товаришем (1716), бунчуковим товаришем (1725– 27), брав участь у Сулацькому поході (1725–27), а потім обіймав посади генерального бунчужного (1728) та генерального судді (1731– 40).
Іван Іванович – бунчуковий товариш (1735), при відставці одержав почесне звання ген. бунчужного (1762).
Інші Борозни перебували в рос. армії, були предводителями дворянства, службовцями судів, канцелярськими чиновниками тощо.
Рід Борознів існував майже до кін. 19 століття.
Походив з укр. шляхти.
Іван Борозна та його сини Яків, Дмитро, Осип і Володимир були зем'янами Стародубського полку, володіли значними маєтностями, на які мали підтверджувальний лист польс. короля Владислава IV Ваза.
Осип вступив до козац. війська Б. Хмельницького.
Його син Лаврентій одержав універсал Б.Хмельницького на кілька сіл і маєтностей, а пізніше – підтвердження від гетьманів І.Виговського, І.Самойловича, І.Мазепи. Урядової посади в козац. війську не обіймав, а мав лише звання військового товариша Стародубського полку (1673) і значкового товариша Війська Запорозького (1695).
Сина Лаврентія Івана зараховано значковим товаришем Стародубського полку (1709–15), а згодом, за розпорядженням ген.-лейтенанта О.Румянцева, він дістав посаду полкового сотника (1723–25), виконував також обов'язки наказного полк. (1722, 1724–26).
Другий син Лаврентія Максим за протекцією канцлера Г.Головкіна став мглинським сотником (1714–22).
Наступні покоління цього роду постійно залишалися в рядах козац. старшини бунчуковими товаришами, військ. та значковими товаришами.
Іван Владиславович був військовим канцеляристом, знатним військ. товаришем (1716), бунчуковим товаришем (1725– 27), брав участь у Сулацькому поході (1725–27), а потім обіймав посади генерального бунчужного (1728) та генерального судді (1731– 40).
Іван Іванович – бунчуковий товариш (1735), при відставці одержав почесне звання ген. бунчужного (1762).
Інші Борозни перебували в рос. армії, були предводителями дворянства, службовцями судів, канцелярськими чиновниками тощо.
Рід Борознів існував майже до кін. 19 століття.