Борисенко

Відповісти

Це прізвище

Отримав при народженні
1
100%
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 1

Аватар користувача
Vitaly Savitar
Повідомлень: 988
З нами з: 16 лютого 2016, 23:42
Дякував (ла): 17 разів
Подякували: 217 разів
Контактна інформація:

Борисенко

Повідомлення Vitaly Savitar »

Утворене від хрестильного імені Борис. Це ім'я, можливо, є усіченою формою слов'янського імені Борислав. Однак є й інша точка зору, згідно з якою, ім'я Борис сходить до болгарського слову "борець". Однак перша гіпотеза здається більш правдоподібною
Український хостинг для веб-сайтів на потужних VPS/VDS серверах в Європі --> https://kr-labs.com.ua/service/web-hosting/
Аватар користувача
Олександр Сірий
Повідомлень: 24
З нами з: 05 січня 2020, 21:39
Стать: Чоловік
Подякували: 20 разів

Борисенко

Повідомлення Олександр Сірий »

РОДОВІД КОЗАКА БОРИСЕНКО З МАЛОЇ ПАВЛІВКИ

Сьогодні особливий день - день, коли збирається в одному місці вся сім’я, весь рід, все село. Приїжджають звідусіль, кидаючи всі свої нагальні справи, та сходяться на сільському цвинтарі, щоб пом’янути своїх рідних, близьких та знайомих. Це поминальний день, або, як здавна чомусь у нас називали - «проводи». Ось і сьогодні зібралися тут Борисенки, стоять в заду мі та тузі біля рідних могил, нащадки великого та розгалуженого давнього козацького роду. Хто ж вони такі, звідки прийшли на нашу землю. На ці і багато інших питань я й постараюся Вам, любі мої земляки та читачі, відповісти в цьому невеличкому історичному доробку. Зразу ж скажу, що як і завжди, в моїх працях 90 % матеріалу – архівні документи.
Спочатку, для ясності, декілька слів про походження самого прізвища Борисенко, яке вперше на Україні ми зустрічаємо його в 1649 році Зборівському козачому реєстрі, в списках козаків Зіньківської сотні Полтавського полку. Воно похідне від імені православного хрестиль ного - Борис. Борисенко – син Бориса, найвірогідніше родом з Правобережної України з північ ного заходу Київщини. Таке прізвище надавалось посполитому(селянин), який був мабуть кріпосним хлопом одного з польських магнатів. Володимир Кривошея – автор багатьох праць по Гетьманщині, в книзі «Козацька еліта гетьманщини» пише, що рід Борисенків був один з найдавніших та найзначніших родів у Зінькові. Це були нащадки тих, які осаджали ще слободу Зіньків на початку XVII ст. І в 1649 році ми зустрічаємо в Зіньківській сотні Полтавського полку Борисенків - Іова, Максима, Сергія, Степана. Дещо пізніше Іов Борисенко сотник другої (сільської) Зіньківської сотні. А друга Зінківська сотня – це сільська сотня, куди входили і село Пірки, що поряд з нами. Про давні козацькі корені цього роду свідчать і дані що я знайшов в історичній літературі: «…..Яцько Борисенко отаман сотенний в сотні Волинця Канівський полк в 1638 році…..». Може наші Борисенки і є потомки, або родичі отого отамана.
Вже те, що Борисенки в той час попали в козацький реєстр, говорило, що вони досить авторитетні та заможні люди, бо в Зборівському реєстрі було лише 40 тис. чоловік з 150 тисяч ного війська Хмельницького. Беручи до уваги, що серед 40 тис. прізвищ Борисенків я знайшов лише 3, а в Полтавському полку, куди в той час відносилася Зіньківська сотня, тільки вони одні носили його, велика ймовірність того, що це і є родоначальники нашого роду в наших краях. Пізніше в 1671 році, вже Іван Борисенко стає сотником другої Зіньківської сотні. А в середині XVII ст. коли починається інтенсивне заселення нашого краю, козаки та їх сім’ям отримували земельні наділи. В першу чергу заселяються пойми річок Грунь, Ворскли, Псла. Вони оселяють ся і в Пірках, Комишцьовому(Комиші), Шиндирівці (нині с.Шенгеріївка Зіньківського р-ну), Груні-Черкаській(Грунь), Куземині. А з 1651 року організовується і Грунська сотня, куди ввійш ли Грунь і Павловочка.
Вперше прізвище Борисенко на наших теренах ми зустрічаємо в присяжних списках Грунської сотні Гадяцького полку серед населення сел Комишів та Шиндирієвки в 1718 році. Так в Комишах серед посполитого населення знаходим Якима Борисенка, а в Шиндирієвці – Гаврило Борисенко-ктитор та Іван Борисенко. Гаврило мабуть заможний чоловік, адже він ктитор, або війт. Якимсь чином після 1718 року в подальших переписах все населення Шинди рівки перейшло до козацького стану. Серед них і Борисенки: Іван, Яків, Яцько - брати, які проживають окремими дворами і відносяться до виборних(«ґрунтових») козаків. Вони мають свої дворища, землі не менш 10 четвертів(10,5га), ліс, сінокосу на 10-50 возів, 3 коня,3 вола і пасіка або якісь промисли і служать у Грунській сотні простими козаками. Практично весь час на службі, або в походах (ось що означає виборний козак), на них повинні працювати козаки-підпомошники та підсусідки, щоб забезпечували життя їх сімей на час походу хазяїна. В ревізії Гадяцького полку за 1731 рік ми зустрічаємо також двох Борисенків – Івана серед «моцних» козаків та Яцка серед «крайне убогих» козаків. В 1736 році під час ревізії Борисенка Івана немає вже живого, значиться тільки дворище Іванихи Борисенкової, зате з’являється Яків Григорович Борисенко. В «Исповедныхъ росписяхъ» Шенгаріївської церкви за 1788 рік ми знаходимо такі відомості про Борисенків під номером 230 «…отъ сентября 12 числа года 1788 Яковъ Григори евъ Борисенко 65 летъ и его жена Варвара Стефановна 64 лет, дети ихъ – Кондрат Яковлевъ 39 летъ, Савва Яковлевъ 24 лет, Тимофей Яковлевъ 25 летъ, жена Кондрата Параскева Петровна 34 летъ, и дети ихъ – Дария Кондратовна 19 летъ, Тарасъ 14 летъ, Антоний 11 летъ, Пелагея 4 года, Иоанн 4 года; жена Саввы Агафия Василиевна 17 летъ, и син ихъ Леонтий 2 летъ, а также жена Тимо фея Агрипина Леонтиевна 22 лет и дочь ихъ Анна Тимофеевна 4 года …….и под номером 260 Матвей Яковъ Борисенко 66 летъ, вдовъ, дети его Иоанн Матвеевъ 23 летъ, Петръ 22 летъ, Яковъ 21 года , жена Иоанна Анна Пантелеймоновна 22 летъ, и дети ихъ – Пелагея 2 года, Марфа 1 год, жена Петра Марина Романовна 21 года, детей нет, жена Якова Анна Федоровна 20 лет и ихъ дочь Агафия Яковлевна 1 год, невестка - вдова Агрипина Савелиевна 39 лет и ее дети – Емелианъ Кирилловъ 14 лет, Агафия Кирилловна 12 лет …..» (Грунська сотня Гадяцького полку, Збірник архівних документів 17-18 ст, автор-упорядник Сірий О.В., Полтава, Видавець Шевченко Р.В.,2012, стор. 366-367). В ці часи в «Исповеднихъ росписяхъ» Петропавлівської Малопавлівської церкви Борисенків ще немає. В кінці 18 сторіччя в Шенгаріївці живуть із свої ми сімействами два двоюрідних брати Борисенки – Матвій Іванович та Яків Григорович. Вони виборні козаки, мають заможні господарства. У Матвія 20 десятин землі, живуть у нього підсусідки. Обидва Борисенки служать у Грунській сотні, ходять в походи під проводом сотника Василя Трохимовича Бразоля.
Далі річ буде йти про рід Якова Матвійовича(1765 р.н.) - найменшого сина Матвія. Він козак, проживає з батьком, у нього з дружиною Ганною Федорівною(1768 р.н.) народжуються в Шенгаріївці діти - Агафія 1787 р, Григорій (1793 р), Іван (1795)р та Димитрій Яковичі (1790р).
В 1810 році граф Разумовський допродує свої володіння, в тому числі і землі в Малій Павло вочці, які на той час коштували набагато дешевше ніж в Груні, Комишах та Шенгаріївці, більш за все з-за відсутності річки. Тоді ж Матвій і купує синові Якову двір та 10 десятин землі на хуторі Обертень(Обертовъ хуторъ), що поблизу Павловочки. Якраз тоді проходило активне заселення цього хутора жителями Груні, Шенгаріївки та Комишів. Туди з дружиною Ганною та дітьми Гапкою(1787р.н.), Григорієм(1793-1872), Іваном(1789) та Дмитром(1790 р.н) він і переїжджає. Тут розбудовується, працює на землі. І починається нова сторінка життя Борисен ків: Обертянсько – Малопавлівська. Виросли діти в Якова Матвійовича і їх дороги розходяться. Синів він женить, відбудовує, а доньок видає заміж. У старшого Григорія (1793 – 1872), народжуються сини Михайло (1825-1870) та Дем’ян. Про середнього сина Івана нічого не відомо – навіть чи живий він чи ні. Знову ж більш детально опишемо сім’ю найменшого сина Якова Борисенка – Дмитра (Димитрій Якович Борисенко) який проживає в Обертні з батьками. Він голова великої сім’ю; шестеро синів та троє дівчат, які дожили до повноліття і мали свої дітей. Це – Кузьма(Косьма), Трохим, Максим, Артем(Артемій), Савелій та Григорій Димитрови чі. Всі вони проживають одним обійстям разом з батьком.
Григорій Дмитрович Борисенко – один з синів Дмитра та онук Якова Матвійовича (1814 - 1879 рр.) має 4 десятини землі та півдесятини лісу на горбі, за хутором. В свій час слу жив у війську, мав багаточисленну сім’ю; сини – Мартин, Костянтин (народився в 1843 році, проживав в Обертні, мав дітей Оксану 1875р.н, Лукію1864 р.н, Федора 1869р.н, Федота1879р.н., Якова), Омеляна (син Артем 1877 рн); Якова (діти Дмитро та Влас Яковичі та онуки Афанасій, Кузьма та Артем); Артема; Тараса(жив у Малій Павлівці у нього нащадки: Григорій, Олена, Єпістімія, Леонтій, Федір, Євдокія і онуки, яких пам’ятають нинішні старші жителі Малої Павлівки та і я особисто - це Христина Григорівна 1896 р.н., Давид Григорович1897р.н., Стри тон Леонтійович, Григорій Леонтійович, Михайло Леонтійович). Потихеньку в основному завдя ки шлюбам з малопавлівчанами діти та онуки Григорія Дмитровича перебираються жити в село Мала Павлівка, що з приходом сюди Бразолів стало розростатися.
Одним з синів Григорія Димитровича був Мартин Григорович. Він з сім’єю проживає в Малій Павлівці, має обійстя на нинішній Нечаївці, де і зараз живуть його нащадки, народився в 1835 році, служив 10 років в армії, дослужився до звання унтер-офіцера (молодший команд ний склад імператорської царської армії), приймав участь в Кримській війні, був навчений грамоті, працював у зновствореній після ліквідації кріпацтва Малопавлівській сільській волості. Ще моя бабуся згадувала, як їй розказували про діда Мартина. Той весь час ходив у форменних військових штанях з червоними лампасами і дуже гордився своїм геройством під час війни, мав царські нагороди і на всі державні свята з гордістю ходив в військовому мундирі, розповідаючи своїм односельцям солдатські оповідки. З дружиною Анастасією Іванівною мав синів: Макарія Мартиновича 1883 рн, Власія Мартиновича 1860р.н, Фому Мартиновича (1861р.н., який мав дітей Архипа, Максима, Івана, Марію), Якова Мартиновича 1859 р.н.
Один з синів Мартина Григоровича Яків проживає з батьком в Малій Павлівці. Тут на Нечаївці у нього народжуються Маркіян Якович в 1886 році, Оврам Якович в 1898 році, Гнат Якович в 1890 році, Митрофан Якович в 1891 році, Марія Яківна в 1898 році, Максим Якович 1900 р., Яків Якович в 1907 році. На жаль мені невідома доля Оврама та Гната Яковичів. Мак сим, який спочатку воював у Білій армії Денікіна, а потім у банді Хрестового, яка в 20-х роках воювала з більшовиками в Зіньківському повіті, загинув у 1922 році. Донька Марія виходить заміж в хутір Шолудьки за сина козака Дяченка, її діти Олексій Маркович, Галина Марківна, Катерина Марківна проживають в Груні, а онуки і правнуки в Охтирці, Сумах, Харкові.
Старший син Маркіян жениться в 1908 році на дочці Малопавлівського козака Сирої да, а під час Столипінської земельної реформи йому надають землю під забудову на нинішній вулиці Шляхівській. Тут же народжується в 1909 році його перша дитина - дочка Ганна. В 1910 році помирає його дружина від грипу(«іспанка»). В цей час він служить в армії. (фото № 1) В першу світову війну на фронті. В 1915 році попадає в полон, де працює шевцем і вертається додому аж в 1918 році, несучи за плечима німецьку швейну машинку «Зінгер», вже не знаю чи куплену ним, чи німці йому її подарували за працю, і це в той час, як всі думали, що він загинув на війні. Після повернення жениться вдруге на дочці козака Петра Клименка – Єфросинії. В них народжуються діти – в 17 липня 1920 року моя бабуся Марія Маркіянівна(Водяницька), 3 берез ня 1924 року Варвара Маркіянівна Борисенко, 1 березня 1927 року Мотрона Маркіянівна (Гергелюк) та син Борис, який помер в дитинстві. По вуличному Маркіяна прозивають «чубуком», бо був нерозлучний з люлькою, яка звалася в народі чубучка. Та так і пішло і нині живе сільське прізвисько «чубук» по Малій Павлівці, зовсім не образливе його носіям –нащад кам прадіда Маркіяна.
Цікава доля у ще одного сина Якова Мартиновича - Митрофана Яковича. Менший син у батька, прожив довге життя, померши на 93 році. Проживав весь час на обійсті, де жили його батько та дід, на Нечаївці, в першу світову війну брав участь у боях, мав нагороди - декілька Георгіївських солдатських хрестів, звання унтер-офіцера. Тяжко поранений в 1915 році, після видужання працював в економії у Бразоля. ( фото № 2, 3, 4) З дружиною Марією Прокоповною народжують десять дітей, але вижило троє – Григорій Митрофанович 1925 р.н. загинув на фронті в 1944 році в Польщі, Софія Митрофанівна 1930 р.н., нині проживаюча на батьківщині на Нечаївці та Катерина Митрофанівна 1938 р.н., яка зараз живе в Донецькій області. До речі як і всі люди в той час на селі мав вуличне прозвище – «онтошо», бо весь час любив повторювати – он то що.
Наймолодший син Якова, Яків Якович Борисенко, народився в1907 році, проживав на хуторі Бурячиха, помер в віці 87 років. Відзначався богатирським здоров’ям аж до старості. Зі слів людей та і я був неодноразовим свідком його незвичайної сили. Так на фронті під час Вели кої Вітчизняної війни та в колгоспі міг витягнути сам коня з багнюки. Коли загрузала машина півторитонка Яків Якович міг плечем підняти колесо – так розказують очевидці. Мав дуже запальний характер, пережив всіх своїх 5 жінок, але нащадків не мав. А його звали по вулично му – брат Яшко. Вже ніхто й не припомнить чого
Буремні революційні події перевернули життя всієї тодішньої Росії, а з нею і роду Борисенків. Більшість з них жили небагато до революції, але в достатку, не залежачи ні від кого, працюючи тихо та мирно. В основному вони мали невеликі наділи землі (десь від десятини зем лі), як, наприклад, Данило Петрович Борисенко – наділ біля Клинникового урочища 1702 саж. Деякі з них, наприклад «….у казака Борисенко Дмитрия в 1882 году числилась лавка и крупорушка….», також у когось із них була вітряний млин, згідно повітовим звітам. «Кладьковщина при хуторе, вымежованнное изъ дачи села Малой Павловки владения казака Малой Павловки Козьмы Дмитриева Борисенка съ прочими 711 дес 566 саж удобной и 14 дес 880 саж неудобной» (Планы дачъ Генерального и Специального межований. Губерния Полтавская,уездъ Зеньковский. ЦГАДА,фонд 1354, оп.1064). Та всі Борисенки були набожні, віруючі, тихі, спокій ні люди. В 1910 році Кузьма Борисенко наприклад – церковний староста Петропавлівської церкви. Правда дехто з них був доволі багатим. Так, наприклад, той же Кузьма Борисенко володів 725 дес 446 саж землі навкруги хутора Кладьківщина, що так і називалася: «Кладьковщина при хуторе, вымежованнное изъ дачи села Малой Павловки владенія казака Малой Павловки Козьмы Дмитриева Борисенка съ протчими 711 дес 566 саж удобной и 14 дес 880 саж неудобной» (Планы дачъ Генерального и Специального межований. Губерния Полтавская,уездъ Зеньковский. ЦГАДА,фонд 1354, оп.1064)., а Борис Трохимович Борисенко мав у власності 32 дес 2100 саж лісу побіля села Пірки
А мій прадід Маркіян Якович був добрим дзвонарем у нашій церкві та хорошим шев цем, обшиваючи всю округу. Революція надала Маркіяну Яковичу чотири десятини землі, які він обробляв сам, маючи ввесь свій сільськогосподарський реманент; на трьох хазяїв віялка, декілька коней, працюючи від зорі до зорі разом з усією сім’єю. Та важка доля випала їм під час колективізації. Їх зарахували в «кулаки-міроєди» за те, що не захотіли добровільно вступати до колгоспу. Вигнали з хати, реквізували все майно. Почалися поневіряння по чужих краях та людях, найми і важкі заробітки вдалині від рідної домівки. Батько й мати податися на заробітки до Чупахівського цукрового заводу. А тут нова біда голод 1932-33 рр,. І вже зовсім нелегке дитинство випало на долю їх дітей, а моїх бабусь: Ганни, Марії, Варвари та Мотрі. Дещо повез ло старшій Ганні, що в 1932 році виходить заміж за Оврама Жабку з Комишів, батьки якого відносно були заможні(його батько відомий на всю округу тесля). Вони відбудовуються та живуть у Комишах. Тут у Ганни Маркіянівни народжуються дві дівчинки, що померли в ранньо му дитинстві. Оврам загинув на війні в 41-му році. Ганна, побувавши з 1942 по 1945 на примусо вих роботах в Німеччині, після закінчення війни переїхала жити на батьківщину – в Малу Павлівку та оселилася неподалік від бувшої батьківської оселі, прожила довге життя померла в 90 років. Менші ж сестри голодні та босі, поневірялися по наймах у чужих людей, в інтернатах, але бог беріг їх, вони вижили, не померли в голодні роки 1932-1933 року. Як вони пізніше розпо відали врятував їх бог та численні родичі, що не відвернулися від братових дітей. В 1935 році хату повернули після вступу до колгоспу, але почати все з нуля, надбати те, що збирав по крупицях Маркіян Якович усе життя, вже не зміг. Так і помер він в бідності в 1945 році на 60 році життя. За ним скоро не стало й дружини, яка покинула цей світ в 49 років. Не краще життя було і в других братів та сестер Маркіяна - всі пізнали голод та холод, у всіх у них помирали в той час діти. Не раз добрим словом згадували вони старі добрі царські часи та пана Бразоля, а вечорами тихенько, щоб ніхто не почув, лаяли нинішню Радянську владу.
Не набагато легше жилося дочкам та синам Борисенків - голодне, холодне дитинство, ранні «свої хліба», важкі воєнні та повоєнні роки, тяжка праця в колгоспі, і тільки чудо та боже провидіння рятувало їх та їхні сім’ї від смерті. У всіх загинули чоловіки на війні, самі піднімали дітей. Але працювали чесно, за чужі спини не ховалися. І вже коли мені було за 30, а моїм бабусям за 70, диву давався їх доброті, життєрадісності, лагідності. Ось як сказала моя рідна бабуся Борисенко Марія Маркіянівна на святкуванні свого 80 річчя «…..всупереч усьому і всім, я все таки щаслива людина, щаслива не багатством та розкішшю, не ласками та нагородами, а тим, що маю сім ю - велику та дружну і жалію лиш про одне, що цього не бачить мій батько Маркіян….».
І ось лежать зараз на селянському цвинтарі поряд всі наші родичі, а поряд десь уже і зрівнялися з землею могилки їх дідів та прадідів, а десь на Україні лежить прах і нашого прапра щура - якогось селянина Бориса, який і повів рід козака Борисенка. Тут поряд з цими безмов ними могилами особливо почуваємося нащадками цього давнього та славного козацького роду, тих, хто з гордістю, до самої смерті, носили козацькі штани з лампасами та царські нагороди; у яких аж до колективізації на стіні висіла козацька дідівська крива шабля; тих, хто за іконою ховав від «Совєтів» три Георгіївські хрести, за які було пролито немало крові; і тих бідних вдів, які ховали в кущах біля сільської ради в 50-х роках XX ст. єдину цінну річ у домі Варвари та Марусі Борисенко, як пам’ять про свого батька – швейну машинку «Зінгер», принесену ним на плечах з далекої Німеччини, від опису за несплачений продуктовий податок. Ми гордимося за всіх своїх предків - хліборобів. Весь вік вони тяжко працювали на ниві, будували оселі, ростили дітей та онуків, а коли приходив час та лиха година будь-то це Україна, царська Росія чи Радянський Союз, ставали на захист своєї Вітчизни, свого рідного краю та дому, часто віддаючи найдорожче що в них було – своє життя. Незважаючи на лихоліття, які довелося пережити, Борисенки в Малій Павлівці вистояли та вижили, як їм не було важко та сутужно, які не були війни та голодомори, налоги та побори, вони честі своєї не втрачали. Так колись казала мені ще в юності одна з Борисенків - Ганна Маркіянівна «..ми ніколи нікому не кланялися; ні Бразолям, ні німцям, ні комуністам….Жили як жилося, небагато, але чесно, по божому…..». Ось в цих словах, як на мій погляд, і є сутність всіх Борисенків, сутність усього простого українського народу. Мабуть таки в крові до цих пір тече у нас козацька любов до волі, справедливості, любов до Вітчизни –України та свого рідного краю, з чим і прийшли сюди нащадки селянина Бориса в далекому 1648 році.
В епілозі хочу сказати, що Борисенків на сьогоднішній день багато проживає в Малій Павлівці та її окружних селах, хочу їм всім авторитетно сказати - всі ми нащадки одного козака Зіньківської сотні - Борисенка і хоча дуже давно вже не родичаємося між собою – повинні знати що ми одної крові.
Аватар користувача
Олександр Сірий
Повідомлень: 24
З нами з: 05 січня 2020, 21:39
Стать: Чоловік
Подякували: 20 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Олександр Сірий »

Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Борисенки з села МАла Павлівка Зіньківського повіту Полтавської губернії - Маркіян та Митрофан Яковичі в 1914-18 рр під час служби в РІА
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Вернер »

Павлоградська газета. Обласні вісті №39 від 31.07.1943, сторінка 4
Загублені документи вважати недійсними
Біржова картка: Борисенко Марії Андрійовни
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Вернер »

Голос Дніпра (Херсон) №158 від 17.11.1942, сторінка 2
Вважати недійсною загублену реєстраційну картку Борисенка М. В.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Вернер »

Голос Дніпра (Херсон) №175 від 29.12.1942, сторінка 4
Вважати недійсною викрадену метрику Борисенка М. В.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Вернер »

Голос Дніпра №145 від 18.10.1942, сторінка 4
Вважати недійсними викрадені паспорт та реєстраційну картку Борисенко Ф.B.
Час плине
Аватар користувача
Borysenko
Повідомлень: 164
З нами з: 08 червня 2023, 05:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 11 разів
Подякували: 69 разів

Re: Борисенко

Повідомлення Borysenko »

Переяславський полк, Яготинська сотня - реєстр 1649 року: козаки Борысенъко Ярема, Борисенъко Ониско.
Ревізія Переяславського полку 1726 року: Мҍстечко Яготын посполытіе убогыи: Кузьма Борисенко.
Після 1768 року с. Гречанівка (Петрівка) Пирятинський повіт - посполитий Борисенко Павло Семенович ~1744 р.н.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Борисенко

Повідомлення D_i_V_a »

Борисенки зустрічаються у місті Василькові у 1824 році

У місяці серпні 12/13, "У жителя Казеного Крестьянина Ивана Борисенка и женьі его Матроньі родился сьін Никита, восприемник бьіл Трофим Бондар"
ЦДІАК Ф.127, О.1012, Сп.1525
https://cdiak.archives.gov.ua/spysok_fo ... =1&slide=8
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 32 гостей