Гетьманщина

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАНЩИНА – 1) від серед. 17 ст. до 1764 – напівофіц. назва значної тер. України, на яку поширювалося владарювання гетьман. уряду.
Напередодні об'єднання Укр. козац. д-ви з Рос. д-вою 1654 (див. Березневі статті 1654) Г. охоплювала простір, який окреслювався гол. чин. такими містами й м-ками: Ямпіль–Чернівці (нині с-ще міськ. типу)–Мурафа (нині село Шаргородського р-ну)–Красне (нині село Жмеринського р-ну; усі Вінницької обл.)–Вінниця–Пилявці (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельн. обл.)–Полонне–Овруч–Чернігів–Стародуб–Новгород-Сіверський–Глухів–Конотоп–Ромни–Гадяч–Полтава–Кременчук–Чигирин. Після ліквідації польс. і турец. владами гетьман. правління на Правобережній Україні наприкінці 70 – поч. 80-х рр. 17 ст. і внаслідок підписання "Вічного миру" 1686 між Рос. д-вою й Річчю Посполитою термін "гетьманщина" вживається лише стосовно Лівобережної України разом із Києвом і 30–40-верстною зоною навколо міста. В офіц. актах царського уряду 2-ї пол. 17–18 ст. лівобереж. регіон також називався "Малоросією", "Малою Руссю", "Малоросійським краєм" і т. ін. Згадані політоніми застосовувалися не тільки в царських указах, гетьманських універсалах, розпорядженнях Малоросійської колегії та Генеральної військової канцелярії, а й у побуті місцевого населення. У зв'язку з остаточним скасуванням гетьманату інституту 1764, а на поч. 1780-х рр. – полкового адм.-тер. устрою, назва Г. втратила своє попереднє значення і вживалася лише як термін у історіографії й істор. творах;

2) 1918 правління П.Скоропадського (див. Гетьманський переворот 1918, Гетьманські грамоти П.Скоропадського, Українська Держава).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАН (від старонім. Hаuptmann – командувач) – у 16–17 ст. – кер. Війська Запорозького, з 1648 – також правитель держави (Гетьманщини). Термін "гетьман" запозичений із практики Польс.-Литов. д-ви, де ним, як і в Чехії, називали головнокомандуючого військами. В Речі Посполитій було чотири посади Г.: дві в Короні Польській (гетьман великий коронний та його заст. – гетьман польний коронний) і дві у Великому князівстві Литовському (великий литов. і польний литов.). Першим гетьманом Війська Запороз. традиція вважає П.Лянцкоронського, діяльність якого припадає на 1-шу третину 16 ст. Офіційно ж першим гетьманом козаків став кн. Богдан Ружинський (див. Ружинські), якого в ході козац. реформи, здійсненої королем Стефаном Баторієм, було призначено на цю посаду. З цього часу постійно йшла боротьба між урядом Речі Посполитої, який прагнув призначати Г. або, як його називали в офіц. колах, – "старшого" (в урядовій документації Речі Посполитої він іменувався "старший його Королівської Милості Війська Запорозького"), і козацтвом, яке воліло обирати Г. зі свого середовища, що найчастіше і відбувалося. Коло обов'язків Г. поступово розширювалося, він став клопотатися про православну церкву в Україні. Символами гетьманської влади були булава, бунчук, прапор, печатка. У 20-х рр. 17 ст. з'являється посада кошового отамана, який спочатку був намісником Г. на Запорозькій Січі. Після придушення Річчю Посполитою повстання 1637–38, згідно з Ординацією Війська Запорозького 1638 посаду Г. було скасовано, а кер-во реєстровими козаками здійснював урядовий комісар. З початком нац.-визвол. війни 1647–58 (див. Національна революція 1648–1676) повстанці обрали на Микитинській Січі своїм гетьманом Б.Хмельницького (січ. або лют. 1648). Була створена Укр. козац. д-ва, яка мала офіц. назву "Військо Запорозьке" і яку очолив Г. (див. Гетьманату інститут), тому за нею закріпилася й ін. назва – Гетьманщина. Тепер Г. став найвищою інстанцією не тільки у війсьК., а й громадян. справах. На Січі з 1648 діють кошові отамани (хоча були спроби протиставити її Гетьманщині: титулування Я.Барабаша "кошовим гетьманом" 1658–59). По мірі втрати Україною незалежності владу гетьманів поступово обмежували і моск. царі (на лівобереж. Гетьманщині), і польс. королі й турец. султани (на правобереж. Гетьманщині). На лівому березі Дніпра Гетьманщина існувала довше, але й тут унаслідок колоніальної політики Російської імперії інститут гетьманату було скасовано спочатку тимчасово (1722–27 та 1734–50), а потім – остаточно (1764). У періоди міжгетьманства Україною керували Малоросійська колегія та Правління гетьманського уряду. У трав.–груд. 1918 в Українській Державі було відновлено гетьманство (гетьманат П.Скоропадського). Згодом термін "гетьман" використовували деякі громад. та політ. діячі еміграції та діаспори, називаючи так своїх керівників. У сучасній Україні так називають себе керівники понад десяти громад. орг-цій, які декларують відродження укр. козацтва.
Мицик Ю.А.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ– маніфести або законодавчі акти в Речі Посполитій та Україні 16–18 ст., які видавали гетьмани Корони Польської, Великого князівства Литовського , Війська Запорозького , Гетьманщини . В Україні найбільш виразної та сталої форми набули з часу проголошення гетьманом Б.Хмельницького (поч. 1648). Г.у. мали вступну ч. (протокол, де зазначалися автор з повним титулом та кому адресовано документ), конкретне розпорядження, а також підпис гетьмана. В Україні Г.у. фактично регулювали всі сторони сусп. життя, зокрема стосунки гетьмана з ген. старшинами (див. Генеральна старшина), кер-во Гетьманщиною, призначення на посади в нац. адміністрації, орг-цію військ. справи тощо. На підставі їхнього аналізу можна простежити історію розвитку земельної власності та володіння, з'ясувати питання, пов'язані з поступовим закріпаченням селянства й загостренням соціальних протиріч. Г.у. дають уявлення про те, як їх автор розумів сучасний йому устрій д-ви, що хотів удосконалити, а що залишити незмінним. У них певною мірою відбита реакція представників різних верств сусп-ва на дії гетьмана за тих чи ін. обставин, напр., у стосунках з рос. царями й польс. сенаторами, польс. королями та ін. Не тільки зміст, а й форма звертання, мова, вирази в Г.у. характеризують статус гетьмана, його сусп.-політ. уподобання, естетико-моральні смаки, рівень к-ри. Подекуди з документів видно й причини прийняття того чи ін. рішення. Значною мірою саме через Г.у. практично здійснювалося вище кер-во державою.
Гуржій О.І.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАНАТУ ІНСТИТУТ (1649–1764) – вища ланка системи держ. управління в Гетьманщині.
Після виникнення Укр. козац. д-ви в серед. 17 ст. гетьман став її верховним керівником. У його руках зосереджувалася вся повнота законодавчої, виконавчої та суд. влади. Гетьман здійснював зв'язки з іноз. д-вами, мав значний вплив на церк. життя. Гетьманські універсали мали силу закону для всього нас. України. Гетьман очолював генеральну старшину, яка виконувала урядові функції і разом з полковниками утворювала раду генеральної старшини. Остання мала вплив на обрання найвищої посадової особи в д-ві. Резиденціями гетьмана в 2-й пол. 17–18 ст. були Чигирин, Гадяч, Батурин і Глухів. З укладенням Березневих статей 1654 поступово відбувалося обмеження повноважень гетьмана як у внутр., так і в зовн. політиці д-ви. Між царським урядом і гетьманом укладалися спец. умови (гетьман. статті), що визначали його права і компетенцію (див. Договірні статті українських гетьманів). Володіння гетьмана складалися з рангових маєтностей, а також царських пожалувань за службу. Окремим гетьманам належали десятки тисяч підлеглих селян, з початку 18 ст. – навіть кріпаків (див. Кріпацтво). Влада гетьмана поширювалася також на Запорожжя, що часто призводило до конфліктів між ним і січовою громадою. Гетьманами Укр. козац. д-ви були: Б.Хмельницький, І.Виговський, Ю.Хмельницький, І.Брюховецький, Д.Многогрішний, І.Самойлович, І.Мазепа, І.Скоропадський, Д.Апостол, К.Розумовський. З 1663 по 1681 посада гетьмана існувала також на Правобережній Україні (П.Тетеря, П.Дорошенко, Ю.Хмельницький, М.Ханенко). Гетьманом в еміграції (1710–42) був П.Орлик. Скасування Г.і. відбулося 1764 за указом імп. Катерини ІІ. Функції гетьмана почала виконувати 2-га Малоросійська колегія.
Щербак В.О

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ КОРОННИЙ великий гетьман коронний – верховний головнокоманд. (не враховуючи короля) військ Корони Польської у 15–18 ст. У Великому князівстві Литовському подібні функції виконував великий гетьман литов. Термін "гетьман" походить зі старонім. мови (Hauptmann) і означає "командувач". На початку 15 ст. він був запозичений чеськими гуситами, пізніше з'явився в Польс.-Литов. д-ві. Введення уряду (посади) Г.в.к. у Польщі було пов'язане з виникненням постійного найманого війська. 1503 цей уряд був у цілому сформований. Гетьмани великі, а також гетьмани польні коронні призначалися королем, який передавав їм символи влади – клейноди, тобто булаву та бунчук. Посада Г.в.к. надавалася фактично пожиттєво (формально – від 1581) і, як правило, магнатам. Під владою Г.в.к. перебували практично всі коронні війська (посполите рушення, тобто шляхетське ополчення, наймані війська (див. Кварцяне військо), повітові та приватні війська), однак за ухвалою сейму з-під його влади могли бути виведені земські війська. Г.в.к. мав великі права, в т. ч. й виконувати суд. функції; міг утримувати своїх резидентів у Стамбулі, Бахчисараї, Яссах та Бухаресті (обидва нині міста в Румунії), істотно впливав на зовн. політику д-ви, особливо сх. її ч. (разом з Україною). Однак влада Г.в.к. мала і свої обмеження: він не міг збирати війська без ухвали вального сейму та спец. королів. листів (приповідних), гроші для найму вояків він мав отримувати у земського підскарбія тощо. Посада Г.в.к. належала до числа найпочесніших, її обіймали видатні держ. діячі і полководці (Я.Замойський, С.Конецпольський та ін.), для деяких вона стала трампліном для обрання королем Речі Посполитої (Ян III Собеський). Для гетьманів Війська Запорозького 16 – 1-ї пол. 17 ст. інститут Г.в.к. становив певний взірець.
Мицик Ю.А.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАН ПОЛЬНИЙ КОРОННИЙ польний гетьман коронний – уряд (посада) заст. Гетьмана великого коронного у Короні Польській. У Великому князівстві Литовському існував подібний уряд польного гетьмана литов. – заст. Великого гетьмана литов. Посада Г.п.к. Виникла майже одночасно з урядом великого гетьмана коронного, тобто в 2-й пол. 15 ст. (Характерно, що практично всі великі гетьмани посідали свого часу уряд польного гетьмана.) Г.п.к. Мав великі права, свої війська і не був у всьому залежним від великого гетьмана. Владу обох гетьманів обмежували вальний сейм і шляхта, яка могла критикувати гетьманів і вимагати від них стати перед сеймом для свідчень. Г.п.к. Призначався королем, цей уряд з часом став фактично довічним. Він мав право виконувати суддівські функції, право на власних резидентів, власні клейноди (булаву й бунчук) та істотно впливав на зовн. Політику держави. У разі загибелі великого гетьмана Г.п.к. Автоматично займав його місце; під час хвороби або старості великого гетьмана керував усіма коронними військами. Це мало місце й у Великому князівстві Литов., де, напр., під час національної революції 1648–1676 польний гетьман литов. Я.Радзивілл керував литов. Військами де-факто замість старого великого гетьмана литов. Яна Кишки. Коли ж обидва гетьмани гинули або не могли виконувати своїх функцій, напр., перебуваючи у ворожому полоні, король призначав т. Зв. Регіментарів як тимчасових їхніх заступників. У Війську Запорозькому та Укр. Козац. Державі (Гетьманщині) такої посади не було, а уряд наказного гетьмана (див. Гетьман наказний) мав принципові відмінності.
Мицик Ю.А.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ наказний гетьман – уряд (посада) у Війську Запорозькому 16–17 ст. та Укр. козац. д-ві (Гетьманщині) 1648–1764. Уряд Г.н. мав різне змістове наповнення залежно від часу й обставин. Найчастіше Г.н. не обирали, а його призначав сам гетьман як свого заступника. Він виконував усі заг. директиви гетьмана, причому в будь-який час міг бути ним відкликаний чи замінений. Його призначення зумовлювалося необхідністю командувати окремою групою військ, що діяла на ін. фронті чи напрямку. За часів Б.Хмельницького такими Г.н. були, напр., С.Кричевський (1649) та І.Золотаренко (1654–55), які діяли на тер. Сіверської землі та Білорусі, тоді як під командуванням Б.Хмельницького перебувала більшість укр. військ, що вели наступ на землях Поділля, Волині й Галичини. Г.н. міг також тимчасово виконувати функції гетьмана, якщо той з якихось причин не був при війську (Ф.Джалалій, потім І.Богун під час завершальної стадії Берестецької битви 1651), або ж у разі смерті гетьмана до виборів нового (П.Полуботок). В окремих випадках уряд Г.н. давався обранцю опозиції для протидії законному гетьманові (Я.Сомко під час гетьманату Ю.Хмельницького 1660–63, причому його влада поширювалася тільки на лівобереж. ч. Гетьманщини). Г.н., крім уже згаданих, із полковників були: черніг. – С.Подобай (1652), прилуцький – Я.Воронченко (1654), переяслав. – Д.Єрмолаєнко (1665), полтав. – Г.Витязенко (1665), чернігівські – Д.Многогрішний (1668–69), Я.Лизогуб (1696), ніжин. – І.Обидовський (1700–01), переяслав. – І.Мирович (1704), стародубський – М.Миклашевський (1706) та ін. Г.н. мав свої клейноди козацькі (булаву, бунчук), на цю посаду призначалися найдосвідченіші полководці. Аналогічні заступники були й на нижчих урядах – полковники наказні, наказні сотники. Посаду Г.н. було скасовано у зв'язку з ліквідацією царським урядом гетьманства в Україні (1764).
Мицик Ю.А.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гетьманщина

Повідомлення АннА »

ГЕТЬМАНЩИНА ТА РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ. Після утворення козац. д-ви у 2-й пол. 17 ст. внаслідок значних соціальних зрушень станова структура часів Речі Посполитої змінилася. У Гетьманщині сформувалися два осн. С.: козацтво (див. Козацтво українське) та посполиті, тобто невійськ. особисто вільне населення. Подібним (але із власною специфікою) був поділ сусп-ва Слобідської України.

Усередині кожного з осн. С. проходили процеси розшарування, виникнення окремих груп, відбувалися зміни їхнього правового становища в сусп-ві. Так, усередині козацтва формувалася нова соціальна еліта — козацька старшина, якій належала осн. адм., військ., суд. влада та значні матеріальні цінності. Рядове козацтво поступово бідніло та постійно підпадало під тиск із боку козац. старшини — його зганяли з власних ґрунтів, позбавляли через суди, а інколи — у спосіб відкритого захоплення, майна — млинів, ставків тощо, права рядових козаків постійно порушували, а їхній вплив на вирішення держ. проблем на всіх рівнях зводився нанівець. Між тим, козац. старшина змішувалася зі шляхтою різного походження (правосл., катол.), яка значною мірою покозаччилася та прагнула зберегти своє привілейоване становище. До козац. старшини вливалися також представники міщанської верхівки (торг. еліта, представники самоврядування міст). 14 грудня 1766 рос. імп. Катерина II видала маніфест про скликання депутатів для створення Нового Уложення. Саме під час обирання депутатів та підготовки наказів від кожної соціальної групи Гетьманщини козац. старшину було відмежовано від рядового козацтва, що остаточно закріпило розшарування всередині цього стану. 10 листопада 1764 указом Катерини II був ліквідований гетьманату інститут, а 28 липня 1765 — і козац. полки, як на території Гетьманщини, так і у Слобожанщині. 21 квітня 1785 Катерина II видала Жалувану грамоту дворянству 1785, якою вводилися родовідні книги, що фактично означало ліквідацію козац. старшини як окре- мої соціальної групи: розпочав-ся процес перетворення козац. старшини на рос. дворянство. Рядове козацтво було позбавлене своїх останніх привілеїв, а значна його частина перетворилася на селянство різних типів (держ., удільне чи кріпосне).

У середовищі посполитих також відбувалися суттєві зміни. Спочатку з їх числа виокремилося міщанство. Серед посполитих була значна група умовно залежних сільс. мешканців, які називалися підсусідками (старшинські, монастирські, панські, козацькі). Поступово відбувалося екон. поневолення також ін. посполитих, що призвело до виникнення рангових посполитих (мешканці рангових маєтностей), монастирських селян, магістратських селян. Протягом 2-ї пол. 17 — 1-ї пол. 18 ст. козац. старшина зосередила у своїх руках величезні земельні володіння, заселені залежними від неї посполитими, які поступово перетворилися на приватновласницьких. Посполиті відбували різноманітні повинності, сплачували грошові й натуральні платежі. Проте розмір і характер цих повинностей у різних груп посполитих були неоднаковими. Проте збільшення обсягів "послушенства" стало тенденцією, і у 18 ст. воно за своїми показниками наблизилося до панщини. 20 квітня 1760 гетьман К.Розумовський видав гетьманський універсал, підтверджений царським урядом 15 грудня 1763, за яким посполитим дозволялося переселятися тільки за письмовим дозволом власника, при цьому все майно селянина залишалося господарю. Універсал позбавив посполитих права продажу власної землі та переходу в козацтво. Процес закріпачення селян, що відбувався в Лівобережній Україні і Слобідській Україні із 2-ї пол. 17 ст., завершився указом Катерини II від 3 травня 1783 про поширення кріпацтва на Лівобережну і Слобідську Україну. Після цього указу посполиті злилися із заг. масою кріпаків Рос. імперії.

Міщанство теж не було одноманітним за своїм складом. Міщанами вважали, головно, ремісників, торговців і домовласників. Права й обов’язки міщанства не були чітко визначені, змінювалися в різні часи та залежали від статусу міста (самоврядне, підпорядковане гетьман. адміністрації, приватновласницьке). В усіх великих містах ремісники об’єднувалися в цехи (вони називалися цехові). Права цехів і статус цехових визначалися різними органами самоврядування чи влади. Серед міщанства утворювався своєрідний патриціат, представники якого входили до керівних органів міст та, спираючись на своє високе становище, відігравали провідну роль у громаді. Нерідко вони родичалися з козац. старшиною та шляхтою і поповнювали соціальну еліту Гетьманщини.

Духовенство (як біле, так і чорне) не становило окремої соціальної групи, оскільки бу- ло переважно шляхетського чи козацько-старшинського походження. Можливість переходу з духовенства до військ. стану та навпаки, високий сусп. авторитет і соціальне становище зберігалися за ним до кінця 18 ст., коли через рос. закони воно було позбавлене права на дворянство та відповідне привілейоване становище.

Запровадження прямого рос. правління на укр. землях спричинилося до суттєвих соціальних змін. Значна частина козац. старшини перетворилася на дворянство, однак за великою її частиною, напр. сотенною старшиною, не були визнані права на дворянство, тому її представники потрапляли до міщанства, різночинців та ін. Частина рядового козацтва зберегла свою істор. назву, але його правовий статус кардинально змінився. Практично воно прирівнялося до державних селян. Значна кількість козаків та посполитих перетворилися на держ. селян, удільних селян, поміщицьких селян. Існувала також група однодвірців, до якої нерідко потрапляли представники колиш. елітних прошарків, що не змогли довести свої права на дворянство.

З ліквідацією автономії Гетьманщини міщани потрапили під юрисдикцію загальнорос. законодавства; виникли нові органи самоврядування — міські думи. Міський патриціат як окрема соціальна група зник та розчинився в ін. привілейованих верствах сусп-ва. Остаточно як окремий соціальний стан виділилося купецтво, яке відповідно до оголошеного капіталу поділялося на купецькі гільдії.

Кардинальні зміни відбулися і в середовищі духовенства: його соціальний статус значно знизився, був розірваний зв’язок духовенства з ін. верствами сусп-ва, воно перетворилося на досить замкнену соціальну групу (церк. ієрархія формувалася переважно з нащадків священиків, парафії передавалися у спадок тощо).

У Рос. імперії, яка була надзвичайно регламентованою та становою д-вою, постійно виникали проміжні соціальні верстви: особисті дворяни, спадкові почесні громадяни, різночинці та ін.

На всіх укр. територіях, що потрапляли до складу Рос. імперії, обов’язково вводилося загальнорос. законодавство, яке визначало правові засади функціонування тих чи ін. станів та верств. Інколи на деяких територіях протягом певного часу зберігалися пережитки попередньої соціальної структури, однак рос. влада завжди намагалася їх ліквідувати та уніфікувати соціальний поділ населення.

10 листопада 1917 Декретом Всерос. ЦВК та РНК "Про знищення станів та цивільних рангів" було скасовано всі станові обов’язки, права та привілеї і проголошено рівність громадян.
Томазов В.В.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Гетьманщина

Повідомлення kbg_dnepr »

Сердюк И.А. Голоса детей и подростков в судебной документации Гетьманщины ХVІІІ века
https://www.academia.edu/8827733/54_%D0 ... 0%BA%D0%B0

Сердюк Ігор
Діти в населенні Гетьманщини ХVIII ст. (історико-демографічний аспект) - с. 23-27
Емінак: науковий щоквартальник. – 2017. – № 1 (17) (січень-березень). – Т. 1. – 139 с.
https://www.academia.edu/31575344/%D0%9 ... view-paper

НЕ БИВШИ КУМА, НЕ ПИТИ ПИВА: «КУМІВСТВО», СТРАТЕГІЇ І ПРАКТИКИ ВИБОРУ ХРЕЩЕНИХ БАТЬКІВ У СУСПІЛЬСТВІ ГЕТЬМАНЩИНИ
Ігор Сердюк
СІВЕРЯНСЬКИЙЛІТОПИС
Всеукраїнський науковий журнал
2017 № 6 (138)
https://www.academia.edu/35552967/%D0%9 ... tmanschyna
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Гетьманщина

Повідомлення kbg_dnepr »

Полково-сотенний устрій Гетьманату
В.Горобець, Історія українського козацтва: нариси у 2 т.\ Редкол: Смолій (відп. Ред) та інші. – Київ.: Вид.дім „Києво-Могилянська академія”, 2006р, Т.1. – 800 с.

Адміністративний поділ Української козацько-гетьманської держави дублював структуру війська: територіальні одиниці відповідали ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи максимально швидку мобілізацію козацького стану. Політико-адміністративна система Війська Запорозького не була козацьким новотвором* оскільки територіальний поділ середньовічного суспільства, зазвичай, скрізь відповідав потребам оперативної мобілізації збройного люду. Мобілізаційний принцип було використано і при організації повіто-воєводської структури Великого князівства Литовського та Корони Польської. Новаційний же підхід уряду Б.Хмельницького при закладні нової адміністративної структури українських земель полягав у тому, що козацькі полки і сотні мали значно менші території, ніж воєводства і повіти Речі Посполитої, а тому і адміністративним органам було легше ними управляти. Перевагою нової адміністративної мережі стало те, що накази з Чигирина швидко доходили до місцевих урядників. При становленні полково-сотенного устрою Української козацької держави використовувався досвід функціонування реєстрових козацьких полків, формування яких розпочалося ще на початку XVII ст., а на переломі 1625-1626 рр., під час складання гетьманом Михайлом Дорошенком козацького реєстру, було зафіксовано 6 військово-територіальних одиниць з центрами в Чигирині, Білій Церкві, Переяславі, Корсуні, Каневі та Черкасах. Трохи згодом, у першій половині 30-х рр. XVII ст., відбувається становлення Полтавського, Миргородського, Лубенського і Яблунівського полків.

http://www.haidamaka.org.ua/0155.html
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Гетьманщина”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей