Талмуд — це зібрання текстів, присвячених поглибленому аналізові окремих повчань Мішни. Розгляд повчань подається у вигляді складних теоретичних суперечок і займає по декілька сторінок. Остаточне рішення, однак, як правило, не проголошується, й питання, яка зі сторін перемогла у суперечці, лишається нез’ясованим. Окрім дискусій, пов’язаних із текстом Мішни, в Талмуді наводиться велика кількість оповідань про бібл. героїв, мудреців, небожителів, а також анекдотів і прислів’їв. Уривки, присвячені питанням Закону, звуться галахою, а сукупність усіх ін. — агадою.
Мідраші (від давньоєврейс. — дослідження, тлумачення) — збірки, присвячені тлумаченню текстів Святого Письма. Класичними вважаються мідраші, створені в добу Мішни та Талмуда, в яких згадуються ті самі, що і в цих збірках, мудреці або їхні сучасники. Велика кількість мідрашів була укладена також у середні віки. Від жанру коментаря мідраші відрізняються специфічною побудовою тексту, що поєднує тлумачні вправи, морально-етичні повчання та агадичні розповіді.
Коментарі. В середні віки в рабинських колах поширилася традиція написання коментарів до стародавніх класичних текстів. Переважна більшість цих коментарів присвячувалася вавилонському Талмудові. Друге місце посідає Тора. Найвпливовішими та найдосконалішими в еврейс. громадах Європи, Пн. Африки та Бл. Сходу вважалися коментарі до Тори та Талмуда, написані рабі Шломо Іцхакі, скорочено — Раші (1040—1105), який жив у м.Труа на пн. Франції.
Шулхан Арух (від давньоєврейс. — накритий стіл). Рабинські твори класичної доби були складними за змістом і наводили багато протилежних думок. Унаслідок цього віруючим було важко зрозуміти, як саме вони мають діяти згідно з реліг. Законом. Тому в добу середньовіччя рабинами була створена низка збірок приписів, що нормували реліг. та повсякденне життя людини. Найвпливовішим кодексом реліг. Закону впродовж останніх 400 років є кодекс Шулхан Арух. Він створений на поч. 16 ст. рабі Йосефом Каро, який переїхав на Святу Землю з м. Салоніки (нині місто в Греції). У своїх постановах він керувався гол. чин. висновками провідних рабинів іспанського походження. Тому трохи пізніше польс. рабин Моше Ісерліс зробив до Шулхан Аруха додатки, що враховували особливості традицій східноєвроп. євреїв. Збірку цих додатків він назвав Мапа (від давньоєврейс. — скатертина).
Кабала (від давньоєврейс., букв. — переказ) — містичне віровчення, яке виникло в середні віки. В ньому йдеться про таїни буття Божого, побудову людської душі, сенс існування Всесвіту та можливості безпосереднього впливу віруючих на небожителів. У середні віки існувало чимало гуртків кабалістів, вчення яких істотно різнилися одне від одного. Кабалісти написали кілька тисяч творів. Серед єврейс. інтелектуальної еліти постійно точилися суперечки щодо того, які з цих праць варто визнати авторитетними. Починаючи від 18 ст. і досі найбільшим впливом користується книга Зогар (від давньоєврейс. — сяйво), що, очевидно, була написана в Іспанії в 13 ст., а також твори кабалістів, які жили в палестинському м. Цфат (нині місто в Ізраїлі) в 16 ст.
Релігійне життя за іудаїзмом. Згідно з талмудичними нормами іудеї мають виконувати 613 заповідей (міцвот) — 248 приписів, які вказують, що робити, та 365 заборон. Закон поділяє всі речі та явища, з якими має справу людина, на кошерні (дозволені) та посульні (заборонені). Більшість із заповідей зобов’язані виконувати лише особи чоловічої статі, що досягли 13-ти років. У якій би країні не перебував іудей, він повинен відтворювати навколо себе сакральний простір, де все осмислено й упорядковано приписами Мойсеєвого Закону. Згідно з іудаїзмом чоловіки мають тричі на день звертатися до Бога з молитвою — особисто або в зібранні. Для групової молитви — літургії — потрібна наявність щонайменше десятьох чоловіків (мін’ян). Літургія вважається більш важливою, ніж особиста молитва. Молитва жінки може бути лише особистою, а молитися жінки мають лише за власним бажанням. Єврейс. будинок молитви називається синагогою. Це може бути спец. будівля або будь-яке приміщення, в якому є шафа із сувоєм Тори (написане на пергаменті П’ятикнижжя Мойсея). Кожного сьомого дня євреї мають святкувати Суботу (від єврейс. — день спокою). Вони утримуються від будь-яких буденних справ і присвячують час молитвам, трапезам, відпочинкові та вивченню сакральних текстів. Гол. святами іудаїзму єПесах (від арамейського — буквально — переходити; на честь виходу євреїв з Єгипту), Шавуот (від давньоєврейс. — свято тижнів; на честь дарування Богом Мойсею Тори на горі Синай), Сукот або Кущі (на честь подорожі народу через пустелю до Святої Землі), Шміні Ацерет (на честь завершення річного циклу читання Тори), Рош гашана (свято нового року), Йом-кіпур (від давньоєврейс. — Судний день; день суду та покути, коли остаточно вирішується доля людини на наступний рік), Ханука (від давньоєврейс. — оновлення, освячення; на честь відновлення богослужіння в Єрусалимськомухрамі, сплюндрованому еллінськими загарбниками), Пурім (від давньоєврейс. — жереб; свято порятунку євреїв від винищення в Перському царстві), 9 ава (траур по зруйнованому Єрусалимському храму) та ін.
Огляд історії іудаїзму в Україні. Перші громади іудеїв на теренах сучасної України виникають у 2 ст. до н.е. в античних державах Північного Причорномор’я. Присутність їх у Києві згадується в літописах, починаючи від 945. Існує лист київ. іудейської громади до всіх громад діаспори, датований поч. 10 ст. У коментарях Талмуда, створених у Франції в 12 ст., згадується рабі Моше з Києва. Про реліг. життя іудеїв на теренах України в ті часи мало що відомо. В 2-й пол. 15ст. в Києві жив рабі Моше Бен Яков, праці якого збереглися й мали відчутний вплив на іудейську інтелектуальну еліту. Він був прибічником вчення візант. кабалістів, згідно з яким світ. історія поділяється на кілька циклів, у кожному з яких домінують окремі якості Творця, згадані в Біблії: милосердя, справедливість, могутність тощо. 1506 рабі Моше оселився в Криму в м. Кафа. Він створив новий молитовник для тамтешніх одновірців та багато працював над упорядкуванням громад. устрою. Внаслідок його діяльності сформувався особливий (кафський) лад літургії крим. іудеїв (кримчаків).
У 16 ст. відчутно зростає еміграція на терени України з Польщі євреїв нім. походження (див. Ашкеназі). Поступово їхня реліг. традиція стає домінуючою в іудейській спільноті України, за винятком Криму. Цей період, згідно з традицією, був названий «золотим віком» іудаїзму в Польщі. Він тривав до початку в Україні національної революції 1648—1676. У багатьох містах діяли рабинські академії, які вважалися найкращими в Європі. Кількість знавців класичної рабинської писемності зросла в декілька разів порівняно з попереднім століттям. Від 2-ї пол. 16 ст. в Речі Посполитій став збиратися з’їзд старійшин іудейських громад та рабинів усіх земель Корони Польської та Великого князівства Литовського (ваад), діяльність якого була спрямована на впорядкування громад. та реліг. життя. Деякі з найвидатніших учителів іудаїзму періоду «золотого віку» 16 — 1-ї пол. 17 ст. певний час жили та працювали в Україні. Видатний талмудист рабі Меїр із Любліна (1588—1616) з 1595 обіймав посаду головного рабина Львова. Рабі Йоель Сиркіс (1561—1640), автор класичної збірки тлумачень реліг. Закону Бейт Хадаш (новий дім), був рабином у Меджибожі. Рабі Самуель Єліезер Ейдельс (1565—1632), коментарі якого до Талмуда вважають одними з найкращих і найзмістовніших, останні роки життя провів в Острозі. Кабаліст Самсон Остраполер, вчення якого відчутно вплинуло на подальший розвиток східноєвроп. єврейс. містики, мешкав у м-ку Полонне, де він і загинув 1648 під час нападу козаків.
Під час нац. революції 1648—76 чимала кількість іудейських громад припинила своє існування, діяльність ін. — занепала. Внаслідок настання безпорядків та безладдя активізувалися переслідувачі євреїв. Наприкінці 17 — поч. 18 ст. більшість іудейських громад швидко відродилася, виникли й нові. У 18 ст. провідним центром талмудичної освіти в Україні стає м. Броди, громада якого підтримувала тісні зв’язки з впливовими рабинами Європи. Один з найвпливовіших талмудичних авторитетів свого часу, рабі Ієхезкель Ландау (1713—93), був рабином у Бродах 1733—45.
У серед. 18 ст. на Поділлі зароджується реліг.-містичне єврейс. віровчення — хасидизм. Одним із засн. був рабі Ісраель Бен Єліезер Баал Шем Тов, або скорочено Бешт (1700—60). Він зібрав навколо себе гурток прибічників, які після смерті рабі Ісраеля почали вдало пропагувати його віровчення на Поділлі, Волині й у Галичині. Наприкінці 18— поч. 19 ст. до хасидизму пристає значна кількість євреїв Правобережної України, Польщі, Білорусі, Румунії та Литви. Цей період можна вважати часом найбільшого інтелектуально-духовного впливу укр. іудейства на східноєвроп. іудаїзм. Якщо раніше гол. центрами іудейської освіти та реліг. життя вважалися такі великі міста, як Люблін, Краків (обидва — Польща) або Прага (Чехія), то наприкінці 18 — поч. 19 ст. з ними стали успішно конкурувати невеликі укр. м-ка — Меджибіж, Межиріч, Золочів, Полонне, Бердичів та ін., в яких оселилися лідери хасидизму. Тисячі молодих людей прямували туди, щоб навчитися мудрості та справжнім шляхам служіння Богу. Віровчення хасидів ґрунтувалося гол. чин. на середньовічній єврейс. містиці. Ідеї кабалістів, що раніше були відомі лише вузькому колові інтелектуальної еліти, почали пропагуватися в широких колах сусп-ва. При цьому вони творчо переосмислювалися й перероблялися. Згідно з поглядами Бешта та його послідовників людина приходить у цей світ для того, щоб поєднати себе, а через себе й увесь світ, із Божою нескінченністю. Внаслідок зусиль віруючих протилежність між матерією та духом з плином часу має зникнути. Завдяки цьому наш світ перетвориться на дім для Бога. Досягається ця мета шляхом споглядань та медитації під час богослужіння і буденного життя. Провідну роль у справі виконання завдання Творця відіграють цадики (від давньоєврейс. — святий, праведник), які є посередниками між Богом і світом. Вони спроможні творити будь-які дива й мають піклуватися про спасіння душ та добробут своїх громад. Влада цадика після його смерті успадковується або його дітьми, або провідними учнями. В 19 — на поч. 20 ст. хасидизму дотримувалася, залежно від регіону, 1/3 — l/10 ч. іудейського нас. України. На відміну від євреїв Литви й Білорусі, переважна більшість євреїв України ставилася до хасидизму з повагою. Звичай відвідувати цадиків під час свят або у випадку виникнення тяжких проблем в особистому житті був вельми поширеним. Цадики охоче допомагали порадою та молитвою не лише євреям, а й місц. слов’ян. нас., про що в укр. фольклорі лишилося чимало згадок.
У 2-й пол. 18 ст. в Німеччині виникає рух гаскала (просвіта). Його лідери були прибічниками перевиховання єврейс. сусп-ва в дусі відданості ідеалам європ. к-ри. Запропоновані ними нововведення частково торкалися й реліг. ритуалу. Перші гуртки просвітян виникли на теренах України в Галичині на поч. 20-х рр. 19 ст. 1869 просвітянами було створено товариство Шомер Ісраель (страж Ізраїля), яке стало відігравати провідну роль у реліг. та політ. житті прибічників гаскали в Галичині. Чимало своїх прибічників просвітяни знайшли в середовищі одес. євреїв. 1840 в Одесі була побудована Бродська синагога, в якій уперше на теренах Російської імперії богослужіння супроводжував хор, а від 1909 літургія почала супроводжуватися грою на органі.
1902 в сіоністському русі (див. Сіонізм) виникає угруповання мірказ рухані (духовний центр). Його послідовники вважали за необхідне поєднувати боротьбу за створення єврейс. держави з діяльністю, спрямованою на збереження традиційних реліг. цінностей. В Україні найбільша кількість прибічників реліг. сіоністів діяла на поч. 20 ст. в Галичині.
Після встановлення в Україні рад. влади переважна більшість реліг. громад була заборонена, а їхнє майно пограбоване. На початку 20-х рр. 20 ст. майже всі провідні рабини та цадики залишили підрад. Україну. Видатний рабин Хаїм Хафец, який емігрував 1921 з УСРР до Польщі, видав постанову, згідно з якою єврей, що тікає з рад. тер., має право порушувати закони Суботи. Наприкінці 1922 ті рабини, які залишилися на тер. СРСР (утворений у груд. 1922), створили орг-цію «Ваад рабаней СРСР». Завдяки її діяльності іудейське реліг. життя в СРСР частково відродилося. 1933 «Ваад рабаней СРСР» було заборонено, а її керівників вислано за кордон. Почалася нова хвиля переслідувань іудейських реліг. громад, що тривала до початку Другої світової війни. Під час гітлерівської окупації було винищено щонайменше 1,6 млн євреїв України, що складає приблизно 60 % від їх довоєн. кількості. Після війни рад. влада продовжувала політику репресій та суворих обмежень щодо іудаїзму. За станом на 1991 в Україні діяли лише 14 синагог. Після розпаду СРСР завдяки допомозі Ізраїлю й громад діаспори та сприятливій політиці влади іудейські громади почали відроджуватися й розбудовуватися. Нині в Україні існує 240 іудейських громад. Більшістю з них керують хасидські рабини. Чималий вплив мають також реформісти.
Релігійна освіта іудеїв України. Згідно з традицією іудейські навч. заклади відвідували лише хлопчики. Дівчатка вчилися вдома. Початкову 7-річну освіту єврейс. хлопчики отримували з 6 років у школах, що називалися хедерами (від давньоєврейс. — кімната). Там вони опановували мову, на якій були написані святі тексти — стародавній іврит (у побуті спілкувалися мовою нім. походження — ідиш), навчалися читанню, письму й арифметиці, вивчали текст Тори та Мішни. Вчителів хедерів називали меламедами. Після завершення курсу хедера юнаки, які мали таку можливість, продовжували освіту у вищих школах — єшивах. Там вони вивчали гол. чин. Талмуд, Шулхан Арух і Тору з коментарями до цих сакральних текстів, а також дидактичну рабинську літ. У деяких єшивах певний час відводився на поглиблене вивчення Біблії (єврейс.). Навчання тривало до одруження, що відбувалося зазвичай у віці 18—20 років. Деякі з учнів коштом громади чи приватних спонсорів продовжували навчання все життя. Вельми поширеними в Україні були заклади, що називалися бейт мідраш (дім вчення). В ньому іудеї вивчали класичні тексти у вільний від роботи час за власним бажанням. У сучасній Україні існують іудейські школи, де поряд зі звичайними предметами вивчаються Тора та Мішна. Школи відвідують хлопчики й дівчатка, але вони вчаться окремо. В ортодоксальних єшивах, як у давнину, вчаться лише юнаки, а в закладах реформістів — і юнаки, і дівчата.
Керівництво релігійних громад. Зазвичай на посаду голови реліг. громади — рабина — рада старійшин запрошує іудея, який отримав належну освіту та добре розуміється на Талмуді й Шулхан Арусі. Рабин підписує контракт із громадою на 3 роки. Ця угода може бути подовжена після завершення терміну її дії за згодою сторін. До обов’язків рабина належить нагляд за дотриманням громадою реліг. Закону, кер-во навч. закладами та реліг. судом. Лише двічі на рік, у суботу напередодні Песаху та в суботу напередодні Йом-кіпуру, він проголошує проповідь перед громадою. В решту субот та свята промовляти народу слово Боже був забов’язаний магід (проповідник), з яким громада також укладала угоду на певний термін. У громадах хасидів обов’язки магіда виконує цадик. Госп. справами синагоги керує обраний габай (староста). В сучасній Україні посади рабинів, як правило, обіймають посланці закордонних громад, оскільки поки що місц. іудеї недостатньо обізнані з реліг. традиціями, що було спричинено цілеспрямованою боротьбою рад. властей проти релігії. Проповіді здебільшого проголошують самі рабини чи найбільш освічені члени громади. Рабинам допомагають керувати громадою габаї, які призначаються або обираються з числа місц. іудеїв.
ukrgenealogy.com.ua/posting.php?mode=post&f=196