Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Все стосовно записів у метричних книгах різних конфесій
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення SNIGURIVNA »

в36 Ольга писав: Получается, что новорожденного приложили к груди матери, уже умершей на тот момент?
Если я правильно разобрала написанное, то он - бедолага умер от голода, а не "от ососания сосца по умертвии матери".
Да, я не думаю, что кто-то предлагал бы ребенку т.н. мертвое молоко.

Вообще у древних народов считалось, что если ребенок ни разу не ел молока своей матери, то он нежизнеспособен. Кое-где таких младенцев просто закапывали. То есть не видели смысла пытаться их выкормить.

Умер ли он от голода? Умер ли от неспособности питаться тем, чем его кормили (хорошо, если донорским молоком)? Но причиной смерти могли просто назвать старое поверье.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення SNIGURIVNA »

І що це?
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення D_i_V_a »

SNIGURIVNA писав:І що це?
У мене колись був запис про дитину - засипаний землею

Мені здається і тут про таке... перша точно З... проглядається там "землею"
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
SNIGURIVNA
Повідомлень: 1148
З нами з: 02 липня 2017, 11:49
Стать: Жінка
Дякував (ла): 398 разів
Подякували: 626 разів

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення SNIGURIVNA »

Як там у Старому Заповіті? Прожив кількасот років і помер насичений днями?

А от запис з МК1857 року, Черкаський повіт: 34 роки, і смерть "по старості...".

Сорокалітнім таке часто писали, але от до 40 років - бачу перший раз.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Х. Банцхаф
Цього року виповнюється 30 років від дня, коли я намалювала перше дерево свого роду.
Тут мій Орловець
Тут Мій щоденник
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення D_i_V_a »

З книги пані Ворончук, для тих хто не ходить по посиланнях ;)
1.5.2. Смертність
...Повертаючись до причин багатошлюбності та багатодітності у ранньомодерних суспільствах, варто ще раз наголосити, що основною підставою для них була висока смертність. Ставлення людей до смерті, тісно пов’язане зі сприйняттям самого життя та головних його ціннос­тей, стало своєрідним індикатором доби333. Адже, попри усі глобальні катаклізми, сучасна людина почуває себе значно захищенішою від від­чуття невідворотності власної смерті. Натомість у пізньосередньовічний та ранньомодерний часи смерть чатувала її на кожному кроці у вигляді хвороб і пошестей, пожеж та природних катаклізмів, ворожих нападів та соціального насильства. Отже, супроводом життя ставав мотив його скороминущості й постійного очікування смерті. Смерть була настільки поруч, що, хоч як парадоксально це звучить, людина звикала її сприймати не тільки як буденне явище, а й як найпевнішу життєву реальність.
Розуміння невідворотності смерті, яка наздоганяє кожного, добре бачимо і в тестаментах, де нерідко трапляються формули на зразок:
«Нє ест ничого на свєтє пєвнєишє соднои смєрти, которая кождого чоловєка (оминути нє може»334. Смерть сприймали як найбільшу реаль­ність. У заповіті Марії Стрибилівни читаємо: «На сєм світе каждому чоловеку нє ест жадная рєч пєвнєишая яко смєрть»335. Відчуття очікуваності смерті кожною людиною ще точніше передає заповіт Яна Бокія Печихвостського: «На свєтє ничого пєвнєишого нє ест над смерть, так иж под каждьш часом нє толко хорьш, але тєж и здоровьш смєрти сподиватися мусиш»336. Про невблаганнісь смерті, порівнюваної із роз­бійником, розмірковує у своєму заповіті Мотрона Іваницька: «Кгдьіж з воли Божоє кождому чоловєку на сєс дочєсшньш мизєрньїи а праве шмьиіньїи с в іт так мущизнє, яко и нєвєстє спложоньш пєвнєишоє рєчи нє есш над смєрш, которая с часом своим на всих приходиш хитро, яко тат, в ночи в годину и час, со которо-м гсдрь домовьіи не вєдаєт, и духа з нєго вьшмуєт»337. У заповіті князя Олександра Пронського 1595 р. зауважено, що кожна людина має завжди бути готовою до смерті:
«Бачачи, ижь на сємт> дочасномь свєтє нємаш ничого певнеишого над смерть, под которую каждьіи чоловєк ест поддании, лєч час и година смєрти шт ведомости людскоє закрьіта, для чого писмя Божеє кажеш завждьі передь суд Божий бьіш готовьімь»338. Необхідність вчасного приготування до смерті добре передає передсмертний запис Яна Сокольницького, який, «памєтаючи на час смєртньїи, иж жадного члвєка хибити нє можеш» і «боєчися, абьі мя смерть вт> яком непорядному шдестю моєм з сего свеша нє зашла», поспішає «порядком звьічаю хрестиянского» завчасно зробити необхідні розпорядження, «абьі шарпанини и никоторьі ростьіркь» після його смерті не сталися між його рідними339.
Певності у завтрашньому дні не було не лише у старших віком людей, які досягли похилого віку. У заповітах бачимо занепокоєність
батьків долею своїх дітей та можливістю їхньої передчасної смер­ті. Так, Ганна N, колишня дружина Ждана Коіленського, заповіда­ючи 1581 р. маєтки Коілно, Оздютичі, Свойчів, Волю онучкам Єві та Олені, дітям своєї покійної дочки Богдани Жданівни Коіленської і Матвія Михайловича Єло Малинського, зауважує: «Ачого, Боже, вховаи, на внуки мои помєнєньїє смєрти», і робить розпорядження ще й на випадок їхньої смерті340. У батьків не було впевненості й щодо виживання своїх повнолітніх дітей. Наприклад, Федір Урсул Рудецький, даючи дозвіл своєму дорослому сину Адамові на одруження, ро­бить застереження на випадок можливої «смєрти на сьіна моєго пана Адама»341.
Скласти бодай наближену статистику тогочасної смертності во­линського населення неможливо, оскільки всі повідомлення відповід­
ного змісту мають принагідний характер. Проте навіть ці свідчення переконують, що смертність, особливо дитяча, була дуже високою не лише серед простого люду, а й серед привілейованого стану суспіль­ства, шляхти і навіть магнатів, які мали власних лікарів, високий рівень життя та й загалом більше можливостей для догляду за немовлятами.
Характерну інформацію про смерть своїх рідних і близьких та їхніх ді­тей знаходимо в хроніці Йоахима Єрлича. Сам Єрлич мав дев’ятеро дітей: дочку від першого шлюбу і вісім дітей - від другого, з яких чет­веро померли: троє синів (Костянтин, Олізар і Григорій) у дитячому віці, а дочка Ганна - у 22 роки. У Єрличового брата Івана, одруженого з Христиною Шашкевичівною, було четверо дітей, з котрих двоє синів померли 1643 р. у малому віці невдовзі після смерті батька від нещасно­го випадку, а третій син Самуель - одночасно з матір’ю під час пошесті 1651 р. У другого Єрличового брата Михайла, одруженого з Олександрою Дубиською, були сини й дочки, кілька з яких померли; вимерло також «все потомство» його сестри Тетяни. Оповідаючи про іншу гілку
своїх кревних - рід Бутовичів, Єрлич пригадує 12 дитячих смертей, що сталися в сімох родинах. Проте, оскільки родинні записи загинули і Й. Єрлич відновлював події по пам’яті, його відомості не можуть пре­тендувати на вичерпну точність. Багато чого він уже не пам’ятав, а про долю далеких родичів взагалі не знав. Так, щодо дітей Мартина Бутовича та Олени Гордіївни Микулинської він зазначає, що з чотирьох їхніх синів померли двоє, а про дочок, не пам’ятаючи їхнього числа, записав: «декілька дочок» померло342.
Діти помирали не тільки від хвороб, вони могли гинути й під час шляхетських наїздів. Так, молодший син Єрлича, Григорій, за­хворів і незабаром «za przyczyną bezbożnego człowieka umarł, będąc przestraszony jako małe dziecię» під час нападу одного з сусідів на їх­ній маєток343. Унаслідок аналогічних подій загинуло також кілька дітей його брата Михайла344.
Високою була смертність і в князівському середовищі. Так, в одній з найбагатших волинських князівських родин Олександра Острозького та Анни Костчанки, з вісьмох дітей померло п’ятеро: троє синів у дитя­чому віці, а двоє по досягненні повноліття. У березні 1604 р. під час передання в посесію маєтків П’ятигорщина і Костюшковщина, Анна ще згадується разом з усіма своїми синами: Олександром, Костянтином, Яном, Крипггофом і Василем, тож вони були живі. Однак уже 1605 р.Ян Ощовський, що вів справу з Анною та її синами за прийняття ними до Полонного його підданих-утікачів, у зв’язку зі смертю одного з по­званих, князя Василя, змушений був переписати свій позов, тож, імо­вірно, Василь помер між березнем 1604 р. і 1605 р. У 1606 р. Іван Чаплич
Шпановський, позиваючись до Анни та її синів, називає лише трьох: Олександра, Яна і Костянтина, не згадуючи Криштофа, який, вірогід­но, помер між 1605-1606 роками.345 У вироку Люблінського трибуналу 1608 р. в справі претензій Семашків щодо сплати Острозькими 14 ти­сяч флоренів за лабунські маєтки, названо, крім матері і трьох дочок, тільки двох синів Анни, Адама-Костянтина і Януша-Павла. На підставі цього документа Адам Бонецький датував смерть князя Олександра 1607 роком.346 Тож протягом 1603-1607 рр. Анна Костчанка поховала свого чоловіка, 33-річного князя Олександра Острозького, причина смерті якого так і лишилась нез’ясованою, та трьох синів. Ще двоє синів померли за загадкових обставин - ю квітня 1618 р. Адам-Костянтин,
а рік потому, 6 серпня 1619 p., - Януш-Павло347.
За генеалогічними дослідженнями відомо, що у князя Олександра Заславського та Євфрузини Янушівни Острозької було восьмеро ді­тей, але насправді княгиня народжувала частіше. 27 січня 1616 р. Олек­сандр Заславський повідомляє свого брата про народження сина «dnia dzisiejszego przede dniem oznaymuję W. M. ze mi P. Bog dał syna z łaski swojej swięthey»348. Ім’я хлопчика невідоме, очевидно, він незабаром по­мер. Рівно через рік, у листах від ю та 13 січня 1617 р. до батька, сестри, брата й інших родичів, князь Олександр знову повідомляє про велику радість - народження синаЯна-Василя, а вже через п’ять тижнів, 17 люто­го, - про смерть немовляти. Через рік він знову пише про смерть щойно народженої дочки, якій не встигли навіть дати імені, бо вона померла
через кілька годин після народження349. Майже одночасно з новонарод­женим сином у 1617 р. помирає його сестринець Станіслав, а незадовго перед тим - шваґер, чоловік його сестри Єлизавети Ян Щасний Гербурт.
У січні 1618 р. подружжя отримує листи про смерть Елеонори, сестри Євфрузини, та про смерть сестри самого князя Олександра - Єлизавети, у травні - про смерть брата Євфрузини півторарічного Яна-Володимира - наймолодшого сина її батька, князя Януша Острозького, народженого у третьому шлюбі з Теофілою Тарлувною, та майже одночасно від Анни Острозької про смерть її сина Адама-Костянтина35°. Отже, впродовж дуже короткого періоду (півтора року) у подружжя Олександра Заслав­ського і Євфрузини Острозької померло восьмеро найближчих родичів. Не випадково в листі до княгині Анни Острозької (Костчанки) Олек­сандр Заславський з жалем констатував: «Do jakiey małości osob w Domu przyszło», маючи на увазі князівський рід Острозькихаславських351.
У січні 1618 р. в одному з листів князь Заславський згадує про нещас­тя, що сталося з його лікарями: один помер сам, а в іншого, Домініка, вимерла вся родина - спершу двоє дітей, а через кілька тижнів, наро­дивши мертву дитину, померла і його дружина352.
У релігійному аспекті народження дитини становило визначаль­ну подію. Прокреацію вважали однією з головних цілей шлюбу, тому саме в плідності вбачали знак Божого благословіння. Флорентійський собор 1438-1445 рр. у декреті для вірмен, затвердженому в 1439 р., се­ред потрійного блага, що дається у- шлюбі, на перше місце поставив «народження і виховання потомства для Божого шанування». І, на­впаки, підтримування шлюбних стосунків, що не сприяли прокреації, вважалося аморальним353. Оскільки медичні знання були низькими, залишалася лише віра в те, що народження дитини безпосередньо за­лежить від Бога: Бог посилав дітей кому хотів і в такій кількості, як хо­тів354. Дитину вважали Божим даром, і такий погляд був поширений як у свідомості окремих людей, так і в суспільній свідомості загалом. Не­зрівнянним даром називає невідомий автор дитину королеви Ядвіги, яка тільки ще повинна була народитися355. Проте Бог міг і забрати по­дароване ним, що належало сприймати зі смиренням. Саме так комен­тує князь Олександр Заславський як народження, так і смерть своїх дітей. Радісно сповіщаючи 13 січня 1617 р. своїх рідних про народження
сина, він пише: «Pan Bog gościa nowego w dom mi dać raczył» або «Pan Bog ...synem mie obdarzył». Місяць потому, 17 лютого, переживаючи смерть сина-немовляти, він пише батькові, зі смиренням приймаючи Божу волю: «Niech będzie za wszystko wielkie imię Jego pochwalone, ktori swojo wziął własnego, co pozyczanym nam dał był obyczajęm, Ten wziął, w ktorego mocnych jesteśmy rękach»356.
У листах князя O. Заславського до рідних і близьких постійно йдеться про хвороби його дітей, дружини і власне нездужання. Так,
20 січня 1617 р. він сповіщає, що у нього хворіють діти; у квітні посилає коней за лікарем Малхером із проханням, щоб той хутчіш приїхав, бо у нього «dzieciątko iedno chore» - у дочки Зузанни, якій немає ще й п’яти років, сталася «gorączka»357. У жовтні цього самого року, у зв’язку із занедуженням одразу кількох дітей, а особливо доньки Зусеньки (Зу­занни) та власним поганим самопочуттям князь просить доктора До­мініка, «abyś w.m. tu na dzień choc jeden przijachał do mnie, abyś w.m. i mnie ratował i radę też dał o zdrowiu córeczki mej», котра «mało nie trzy liata już choreie»35®. У січні 1618 p. княгиня Євфрузина в листі до батька Януша Острозького, висловлюючи жаль з приводу смерті своєї сестри, водночас повідомляє, що ледь не втратила чоловіка, який так перехво­рів, «acz і dotąd iescze się lekarstwy bawi». Разом із батьком знову хворіла й дочка Зузанна, а тільки-но вона почала одужувати, як захворіли
сини: «dziatek dwoie Dominik і Karol rozniemogło mi się»359.
Оскільки встановити коефіцієнт смертності досліджуваного пе­ріоду за документами не видається можливим, спробуймо показати
масштаби смертності на підставі кореляції між попереднім і наступ­ним за ним явищем. За такого підходу перший шлюб є явищем на­
ступним стосовно народження, повторний шлюб - наслідком розпа­ду першого шлюбу, народження першої дитини - явищем наступним
щодо одруження, народження другої дитини - явищем наступним стосовно народження першої дитини і т. ін. Тож розглянемо смерт­ність як явище наступне щодо народження. Для розуміння масшта­бів дитячої смертності наведімо записи шляхтича Станіслава Дуніна Шпота, який вів родинну хроніку, фіксуючи народження, хрестини та смерть своїх дітей. Попри те, що йдеться про трохи пізніший час, кінець XVII - початок XVIII ст., та інший регіон України, гадаємо, що масштаби дитячої смертності та стереотип демографічної поведін­ки, який простежується за цими записами, були аналогічними і на Волині.
іб травня 1675 р. автор записів узяв шлюб з Геленою Семашківною Одинцовою. Через рік і дев’ять місяців, 15 лютого 1677 р., дружина на­родила першого сина, який помер чотири місяці потому, 15 червня 1678 р. Далі народження і смерть дітей відбувалися з такими інтер­валами: 26 серпня 1679 р. народилася дочка, 18 листопада 1680 р. - дочка (померла через півроку), 5 лютого 1682 р. - син (помер 1683 р.), 26 листопада 1683 р. - син, 28 листопада 1684 р. - син (помер), 16 червня 1686 р. - дочка, 16 листопада 1687 р. - син (помер у березні 1691 р.), 2 січня 1690 р. - син (помер через кілька годин після народження), 4 березня 1691 р. - дочка (померла через три дні після народження), 23 серпня 1692 р. - син, 23 листопада 1693 р. - син, 23 лютого 1695 р. - дочка (померла 1696 р.), 23 листопада 1696 р. - син (помер 1698 р.)36°.
Таким чином, з 1677 по 1696 р., тобто протягом 19 років, Гелена Семашківна народила 14 дітей, дев’ятеро з яких померли (троє зразу після на­родження, а інші - на i-6-му році життя) у дитячому віці: четверо не до­жили навіть до першого року життя, а п’ятеро - до 7 років. Тож дитяча смертність у цій родині становила 65 %.
Дочка Станіслава Дуніна Шпота - Анна, видана заміж за Казимира Глуховського, за 22 роки подружнього життя народила u дітей, з яких померло двоє361. Через три місяці після народження останнього сина у 40-річному віці померла і сама Анна Дуніна.
Аналіз метричних книг парафії Святого Хреста м. Познані за 1597- 1611 рр., проведений Станіславом Вашаком, засвідчив, що смертність немовлят становила 30 % до загалу народжених. Проте, на думку вче­ного, цей відсоток є заниженим, оскільки смертність дітей до п’яти років в середньому становила 37,6 %з6\ Це питання з’ясовувала також Ірена Гейшторова. Її висновки стосуються трохи пізнішого часу, але для порівняння варто їх навести. За її дослідженнями, у Польщі XVII- XVIII ст. смертність немовлят протягом першого року життя подеколи перевищувала 35 %, а дітей до 5 років - понад 55 % 363. Висновки антро­пологів і демографів, що стосуються польських земель, збігаються з порівняльними матеріалами на теренах Німеччини, Франції та Англії,
де в різні періоди цих же століть дитяча смертність коливалась від 30 до 50 %, а у Франції та Англії смертність дітей до сьомого року життя становила від 50 до бо %.364
На підставі зібраної за метричними книгами статистики Станіслав Боровський констатував, що із загального числа народжених на першо­му році життя помирало понад 25 %, а протягом перших десяти років - понад 50 % дітей365. Дослідник пов’язував причини смертності із соці­альним становищем родини, припускаючи: що вищим був соціальний статус та більшими статки родини, то скоріше зав’язувались подружні зв’язки, а родина мала більші можливості для опору хворобам, які за­грожували життю немовлят та старших дітей366. Анджей Вичанський, загалом погоджуючись із цією думкою, разом з тим зауважував, що по­деколи приклади челядницьких родин, підсусідків та коморників, тобто найнижчих за матеріальним станом груп населення, суперечать думці, ніби соціальне становище родини впливало на смертність дітей367.
Про високу смертність взагалі, а особливо немовлят, свідчать і за­хідноєвропейські матеріали. За підрахунками Вичанського, протягом
першого року життя тут помирало 20-30 % немовлят, причому відсоткове коливання становило від кільканадцяти до понад тридцяти.
Приймаючи за середнє число 25 %, дослідники вважають, що на пер­ший місяць припадало 10-12 % смертей: 6-7 % на перший тиждень, а близько з % - на самий день народження. Мірою зростання дитини смертність меншала, але це ще не забезпечувало шансів на виживання. Упродовж дитинства і юності (від першого року життя до 15 років) по­мирало ще близько 25 % дітей. Ця ситуація означає, що дорослого віку, коли людина розпочинала самостійне життя і могла сама народжувати дітей, тобто вступала у репродукційний період, досягало менше 50 % народжених.
Бельгійські матеріали засвідчують, що серед немовлят у перші мі­сяці переважали смерті хлопчиків, а протягом наступних ю років -
дівчаток368. За підрахунками французьких демографів показник дитя­чої смертності сягав 200-300, а часом навіть перевищував 300 осіб на тисячу новонароджених369. Що цей показник був пересічним видно з досліджень естонського демографа Хелдура Паллі, за спостереження­ми якого в звичайні роки смертність коливалась у межах 30-35 %, а в роки епідемій та голоду могла сягати 500 %. Траплялися роки, коли че­рез надзвичайно високу смертність приріст населення взагалі ставав від’ємним370. Так, під час епідемії чуми 1710-1711 pp. у деяких парафіях Естонії вимерло від половини до двох третин населення. Якщо напри­кінці XVII ст. людність країни становила 400 тис., то на початку XVIII ст. вона зменшилась до 150-170 тис.371 Французькі науковці, дотримуючись думки про залежність дитячої смертності від матеріального станови­ща родини, вважають, що бідність її підвищувала. За їхніми даними, у
деяких парафіях смертність у вищих верствах становила 193 немовляти на тисячу народжень, у середніх - 226, а в нижчих - 258372.
Порівнюючи дані праісторичної епохи, середньовіччя та ранньомодерної доби, Малгожата Делімата дійшла висновку, що впродовж
тривалого часу демографічні процеси не зазнавали різких змін і коли­вань, що стосується і дитячої смертності. Її причинами були передусім погані санітарні умови та низький рівень медичних знань, що, спри­чинювало смерть матерів і новонароджених уже під час пологів. Ситу­ація, яка для сучасної медицини не становить проблем: передчасні по­логи, неправильне положення плоду, необхідність кесаревого розтину, післяпологова гарячка жінок були вироком для матері й дитини. Це торкалося не лише нижчих станів суспільства, а й панівної верстви373. За приклад можна навести долю королеви Ядвіги, яка померла від піс­ляпологової гарячки, а її дочка Елжбета-Боніфація - внаслідок перед­часних пологів374.
Тож невипадково сучасники писали: коли надходить пора народ­ження дитини, жінка повинна приготуватися до смерті, бо коли вона
народжує дитя, її власне життя піддається великій небезпеці375. Справ­ді, жінки, особливо молоді, боялися пологів. Очевидно, під час поло­гів або незабаром після них померла зовсім молода князівна Маруша Дмитрівна Козечанка, яка, бувши вагітною, писала у тестаменті: «Под тьімт» часомт» под звязкол* брємєни моєго, в которол* пант» Богь веємогучии в і яко з милосєрдья своєго свегого мєнє з нєго розт>вєзати и волною учинити будєть рачил»376. Її сподівання на щасливий хід пологів не справдилися. Ще 7 січня 1592 р. вона особисто внесла до актових книг дарчий запис своєму чоловікові Адаму Боговитинові Козерадському377, а 8 жовтня сюди ж було вписано тестамент небіжчиці378. На високу жі­ночу смертність впливало й те, що, по-перше, пологи відбувалися в надто молодому, часто 15-16-річному віці, коли дівочий організм ще не готовий до виношення плоду. По-друге, як переконують родовідні
структури, самі пологи відбувались дуже часто, майже щороку, що ви­снажувало і ослаблювало жіночий організм.
Серед причин дитячої смертності іноді фігурувало дітовбивство, до якого вдавалися дівчата й жінки, які не хотіли або не могли з різних причин виховувати дитину379. Як свідчить дослідження Володимира Маслійчука, це явище спостерігалося і в Україні380. Щоправда, у мате­ріалах досліджуваного періоду нам трапився лише один такий випа­док. u травня 1619 р. луцький ґродський уряд засудив до скарання «на горло Катєриньї нєвєстьі» за «утопєнє дитяти своєго живоурожоного в рове замковол»»381. Однак тут, як і в інших регіонах Європи, найчасті­ше причиною смерті дітей були хвороби, з якими тогочасна медици­на не вміла боротися. Зокрема, в перші місяці життя дітей уражали ­інфекційні захворювання, а також неврологічні хвороби - епілепсія, пупкова кила (грижа) тощо. Немовля, організм якого ще не мав опір­ності, часто захворювало на сухоти. Небезпечними для дітей були і ра­хіт, і параліч кінцівок, до яких призводило неправильне харчування та недостатність вітаміну Д. Траплялося, що немовлята помирали через кілька днів по народженню або між 2 і 4 місяцями життя з причин, еті­ологію яких джерела не зазначають3®2.
Щодо дорослого населення, то воно помирало не лише від хво­роб. У досліджуваному регіоні значне число смертей було пов’язане
з татарськими нападами та внутрішніми збройними конфліктами, які траплялися не лише між сусідами, а й між близькими одичами
і часто закінчувалися «забойством». Так, у 1572 р. Яким Линевський подав скаргу на земського луцького підписка Богуша, який застрелив його служебника Фронца Гавловського на весіллі3®3. 22 червня 1577 р. Мартин і Богдан Вигури позивали Януша Угриновського за вбивство їхнього брата Кирила3®4. Через 21 рік, у 1598 р., Марко Вигура скар­жився на Василя Мишку Холоневського «о забите брата», Микити Вигури, в містечку Стояновську3®5. Тож протягом життя Марка Вигу­ри двоє його рідних братів померли внаслідок шляхетського конфлік­ту. В 1577 р. Яцько Білостоцький позивався з Іваном Білостоцьким «о голову» свого брата Григорія3®6 (звернімо увагу - за вбивство пози­вається близький родич), u січня 1577 р. князь Михайло Федорович Ружинський повідомляв у передсмертному тестаменті, що був «без­винне шт Михайла Воинича Боговитиновича власшньїми руками єго
зранєньш ...шкрутнє а шкодливе немилосердне», від чого він і помер (у цьому випадку смерть заподіяв свояк свояку)3®7. В 1578 р. Семен і Павло Козинські позивали до суду Войну Линевського у справі про вбивство сина Семена Козинського - Григорія3®®. 21 червня 1588 р. Іван Матвійович Білостоцький скаржився на Януша Прокоповича Угри­новського, чий маєток Угринів прилягав до с. Городища, яке частково належало Білостоцьким, що той протягом багатьох років «вєликиє кривдьі... всти сабром городискил* чинєвал». Пізніше Януш, як вважали Білостоцькі, уникаючи відповідальності за ці шкоди, «сповиноватился з домол* нашила учтивьш и старожитньии Бєлостоцюш, єсми за прєзрєньєм Божим албо за фортєлєм своил* оошдал сестру свою рожоную за брата моєго, нєбожчика пна Ждана Ивановича Бєлостоцкого, потолі еє нєвєдомє и в нєбьітности нєбожчиковскои з немалою маєтностю жону оот мужа з ьіменья и двора Городища взял. И по малолі часе за росказаньєл* пна Угриновского пан ДавькЗ Яковицкии,
пєрєєхавши нєбожчику пану Ждану Белостоцкому дорогу на власнол* кгрунте Городисколі, с полгаковт» нєбожчика пострєливши, с того світа з гладил»389. Білостоцькі не пробачили смерті свого родича, і че­рез п’ять років, 4 жовтня 1593 р., вже опікуни дітей небіжчика Януша Угриновського Семен Гулевич Дрозденський та князь Григорій Друцький Любецький позивали Івана Білостоцького в справі «w забите и замордоване нєбожчика Януша Угриновского на дорозє доброволнои, котороє... стало tom пна Йвана Бєлостоцкого, слуг и помочников єго»39°. У 1607 р. Галшка Богушовичівна та князь Петро Воронецький позивали луцького підкоморія Яна Харлинського, чиї слуги заби­ли на смерть Галшчиного чоловіка і брата Петра, князя Станіслава Воронецького, разом з його «повинним» Криштофом Бобовським. Розглянувши справу, суд «волньш учинил» слугу Харлинського, Яна
Смоленського, оскільки обвинувачуваний довів, що «забоиство» ста­лося не з його провини, а «при звадє», тобто внаслідок самооборони під час нападу самого князя Воронецького391. У 1612 р. Лаврін Князький позивав подружжя князя Юрія Вишневецького і Федору Іванівну Чапличівну Шпановську за вбивство їхніми стрілецькими підданими його рідного брата Стефана Князького392. Про подібні випадки розпо­відає у своїй хроніці також Йоахим Єрлич393. Подеколи шляхетські конфлікти переростали у справжні локальні
війни між кланами, на боці кожного з яких виступали близькі родичі, свояки, слуги та піддані. Траплялося, що такі зіткнення закінчувались значними людськими втратами. Так, 1622 р. під час нападу мінського воєводича Яна-Казимира Паца на маєток Марка іулевича Окно (Волю Кукольску) із 12 постраждалих дворових слуг та челяді було забито на смерть трьох шляхтичів (Яна Заливаку, Андрія Гуляльницького та Пав­ла Нетельского) 394. и червня 1599 р. сталася збройна сутичка між кланами Гулевичів і Семашків, внаслідок якої серед прибічників Гулевичів загинуло 26 осіб, зокрема й Михайло Романович Гулевич, Дем’ян Гулевич та його син Олександр, їхній слуга Томаш Грабовський, хорунжич Іван Гулевич, Кіндрат Хорошко Княгининський, очевидно, брати Ти­
мофій і Михайло Боровські, Григорій, Дмитро і Сергій Самсацькі та ін. З боку Семашків у цьому кровопролитному конфлікті втратили життя Андрій Сосновський та ще семеро свояків і слуг Семашків, а п’ятеро були поранені. Тяжко поранений був також Марціян Олександрович Семашко, який через декілька днів помер. Таким чином, з’ясування стосунків між обома (до речі, посвояченими)395 родами забрало життя 35 осіб, ще п’ятеро були поранені і скалічені396.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення D_i_V_a »

Знайшовся дивний запис від 1790 року.
Не можу прочитати прізвище небіжчиці, і чомусь воно двойне, може це прозвище чи дівоче, але фраза "за ліцензією ксендза фастовскаго" читається гарно...

Треба розуміти, що католицький ксендз дав згоду греко-католику на поховання?
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення в36 Ольга »

Мариянну римлянинку Мушкевску.
Думаю, слово "римлянинка" означает не фамилию, а вероисповедание.
Почему ты считаешь, что в 1790 году церковь была греко-униатской? Может я ошибаюсь, но иереями называли себя православные. Униаты писались парохами, ксендзами, как-то еще... сейчас не вспомню... Но не иереями.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6279 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення D_i_V_a »

в36 Ольга писав:Мариянну римлянинку Мушкевску.
Думаю, слово "римлянинка" означает не фамилию, а вероисповедание.
Почему ты считаешь, что в 1790 году церковь была греко-униатской? Может я ошибаюсь, но иереями называли себя православные. Униаты писались парохами, ксендзами, как-то еще... сейчас не вспомню... Но не иереями.
От звідси взяла, Діма колись написав, а взяв він інфу з допиту Шараєвських, тобто з надійних джерел. До 1794 Шараєвський був уніатом, а ми маємо 1790.
1775-1794 - опять униат
Оль, дякую тобі, бо я коли на форум уривок виставила, то обидва слова й прочитала, але букви переплутала і у мене получилась Тушкевська, тобто подумалось мені Тишкевська, мої Тишкевичі ;) . По дереву такої жінки ще не було, слава богу не занесла, бо це вірогідно з гілки Мошковських... ой мені ці історичні ребуси... :roll:
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення в36 Ольга »

в36 Ольга писав:Может я ошибаюсь, но иереями называли себя православные.
Нет, я неправа. Заглянула в МК к своим униатам, а они там тоже все иереи. :D Пишут: "Аз иерей такой-то (ФИО), парох такого-то села."
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: Запис про СМЕРТЬ - перелік назв захворювань у минулому

Повідомлення в36 Ольга »

Встретилась сегодня такая запись 1863 года:
"Находившейся в услужении у помещика ... Игнатия Копчинскаго, жительки села ... крестьянки скрытки Анны, по отчеству и фамилии неизвестной, и убежавшей отсюда безвести, оставленная без всякаго призрения дочь Агафия умре, 3 года."

На улице был сентябрь, бедный ребенок... Как-то я слишком идеализировала то ушедшее поколение...
Відповісти

Повернутись до “Метричні Книги”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей