Певності у завтрашньому дні не було не лише у старших віком людей, які досягли похилого віку. У заповітах бачимо занепокоєність
батьків долею своїх дітей та можливістю їхньої передчасної смерті. Так, Ганна N, колишня дружина Ждана Коіленського, заповідаючи 1581 р. маєтки Коілно, Оздютичі, Свойчів, Волю онучкам Єві та Олені, дітям своєї покійної дочки Богдани Жданівни Коіленської і Матвія Михайловича Єло Малинського, зауважує: «Ачого, Боже, вховаи, на внуки мои помєнєньїє смєрти», і робить розпорядження ще й на випадок їхньої смерті340. У батьків не було впевненості й щодо виживання своїх повнолітніх дітей. Наприклад, Федір Урсул Рудецький, даючи дозвіл своєму дорослому сину Адамові на одруження, робить застереження на випадок можливої «смєрти на сьіна моєго пана Адама»341.
Скласти бодай наближену статистику тогочасної смертності волинського населення неможливо, оскільки всі повідомлення відповід
ного змісту мають принагідний характер. Проте навіть ці свідчення переконують, що смертність, особливо дитяча, була дуже високою не лише серед простого люду, а й серед привілейованого стану суспільства, шляхти і навіть магнатів, які мали власних лікарів, високий рівень життя та й загалом більше можливостей для догляду за немовлятами.
Характерну інформацію про смерть своїх рідних і близьких та їхніх дітей знаходимо в хроніці Йоахима Єрлича. Сам Єрлич мав дев’ятеро дітей: дочку від першого шлюбу і вісім дітей - від другого, з яких четверо померли: троє синів (Костянтин, Олізар і Григорій) у дитячому віці, а дочка Ганна - у 22 роки. У Єрличового брата Івана, одруженого з Христиною Шашкевичівною, було четверо дітей, з котрих двоє синів померли 1643 р. у малому віці невдовзі після смерті батька від нещасного випадку, а третій син Самуель - одночасно з матір’ю під час пошесті 1651 р. У другого Єрличового брата Михайла, одруженого з Олександрою Дубиською, були сини й дочки, кілька з яких померли; вимерло також «все потомство» його сестри Тетяни. Оповідаючи про іншу гілку
своїх кревних - рід Бутовичів, Єрлич пригадує 12 дитячих смертей, що сталися в сімох родинах. Проте, оскільки родинні записи загинули і Й. Єрлич відновлював події по пам’яті, його відомості не можуть претендувати на вичерпну точність. Багато чого він уже не пам’ятав, а про долю далеких родичів взагалі не знав. Так, щодо дітей Мартина Бутовича та Олени Гордіївни Микулинської він зазначає, що з чотирьох їхніх синів померли двоє, а про дочок, не пам’ятаючи їхнього числа, записав: «декілька дочок» померло342.
Діти помирали не тільки від хвороб, вони могли гинути й під час шляхетських наїздів. Так, молодший син Єрлича, Григорій, захворів і незабаром «za przyczyną bezbożnego człowieka umarł, będąc przestraszony jako małe dziecię» під час нападу одного з сусідів на їхній маєток343. Унаслідок аналогічних подій загинуло також кілька дітей його брата Михайла344.
Високою була смертність і в князівському середовищі. Так, в одній з найбагатших волинських князівських родин Олександра Острозького та Анни Костчанки, з вісьмох дітей померло п’ятеро: троє синів у дитячому віці, а двоє по досягненні повноліття. У березні 1604 р. під час передання в посесію маєтків П’ятигорщина і Костюшковщина, Анна ще згадується разом з усіма своїми синами: Олександром, Костянтином, Яном, Крипггофом і Василем, тож вони були живі. Однак уже 1605 р.Ян Ощовський, що вів справу з Анною та її синами за прийняття ними до Полонного його підданих-утікачів, у зв’язку зі смертю одного з позваних, князя Василя, змушений був переписати свій позов, тож, імовірно, Василь помер між березнем 1604 р. і 1605 р. У 1606 р. Іван Чаплич
Шпановський, позиваючись до Анни та її синів, називає лише трьох: Олександра, Яна і Костянтина, не згадуючи Криштофа, який, вірогідно, помер між 1605-1606 роками.345 У вироку Люблінського трибуналу 1608 р. в справі претензій Семашків щодо сплати Острозькими 14 тисяч флоренів за лабунські маєтки, названо, крім матері і трьох дочок, тільки двох синів Анни, Адама-Костянтина і Януша-Павла. На підставі цього документа Адам Бонецький датував смерть князя Олександра 1607 роком.346 Тож протягом 1603-1607 рр. Анна Костчанка поховала свого чоловіка, 33-річного князя Олександра Острозького, причина смерті якого так і лишилась нез’ясованою, та трьох синів. Ще двоє синів померли за загадкових обставин - ю квітня 1618 р. Адам-Костянтин,
а рік потому, 6 серпня 1619 p., - Януш-Павло347.
За генеалогічними дослідженнями відомо, що у князя Олександра Заславського та Євфрузини Янушівни Острозької було восьмеро дітей, але насправді княгиня народжувала частіше. 27 січня 1616 р. Олександр Заславський повідомляє свого брата про народження сина «dnia dzisiejszego przede dniem oznaymuję W. M. ze mi P. Bog dał syna z łaski swojej swięthey»348. Ім’я хлопчика невідоме, очевидно, він незабаром помер. Рівно через рік, у листах від ю та 13 січня 1617 р. до батька, сестри, брата й інших родичів, князь Олександр знову повідомляє про велику радість - народження синаЯна-Василя, а вже через п’ять тижнів, 17 лютого, - про смерть немовляти. Через рік він знову пише про смерть щойно народженої дочки, якій не встигли навіть дати імені, бо вона померла
через кілька годин після народження349. Майже одночасно з новонародженим сином у 1617 р. помирає його сестринець Станіслав, а незадовго перед тим - шваґер, чоловік його сестри Єлизавети Ян Щасний Гербурт.
У січні 1618 р. подружжя отримує листи про смерть Елеонори, сестри Євфрузини, та про смерть сестри самого князя Олександра - Єлизавети, у травні - про смерть брата Євфрузини півторарічного Яна-Володимира - наймолодшого сина її батька, князя Януша Острозького, народженого у третьому шлюбі з Теофілою Тарлувною, та майже одночасно від Анни Острозької про смерть її сина Адама-Костянтина35°. Отже, впродовж дуже короткого періоду (півтора року) у подружжя Олександра Заславського і Євфрузини Острозької померло восьмеро найближчих родичів. Не випадково в листі до княгині Анни Острозької (Костчанки) Олександр Заславський з жалем констатував: «Do jakiey małości osob w Domu przyszło», маючи на увазі князівський рід Острозькихаславських351.
У січні 1618 р. в одному з листів князь Заславський згадує про нещастя, що сталося з його лікарями: один помер сам, а в іншого, Домініка, вимерла вся родина - спершу двоє дітей, а через кілька тижнів, народивши мертву дитину, померла і його дружина352.
У релігійному аспекті народження дитини становило визначальну подію. Прокреацію вважали однією з головних цілей шлюбу, тому саме в плідності вбачали знак Божого благословіння. Флорентійський собор 1438-1445 рр. у декреті для вірмен, затвердженому в 1439 р., серед потрійного блага, що дається у- шлюбі, на перше місце поставив «народження і виховання потомства для Божого шанування». І, навпаки, підтримування шлюбних стосунків, що не сприяли прокреації, вважалося аморальним353. Оскільки медичні знання були низькими, залишалася лише віра в те, що народження дитини безпосередньо залежить від Бога: Бог посилав дітей кому хотів і в такій кількості, як хотів354. Дитину вважали Божим даром, і такий погляд був поширений як у свідомості окремих людей, так і в суспільній свідомості загалом. Незрівнянним даром називає невідомий автор дитину королеви Ядвіги, яка тільки ще повинна була народитися355. Проте Бог міг і забрати подароване ним, що належало сприймати зі смиренням. Саме так коментує князь Олександр Заславський як народження, так і смерть своїх дітей. Радісно сповіщаючи 13 січня 1617 р. своїх рідних про народження
сина, він пише: «Pan Bog gościa nowego w dom mi dać raczył» або «Pan Bog ...synem mie obdarzył». Місяць потому, 17 лютого, переживаючи смерть сина-немовляти, він пише батькові, зі смиренням приймаючи Божу волю: «Niech będzie za wszystko wielkie imię Jego pochwalone, ktori swojo wziął własnego, co pozyczanym nam dał był obyczajęm, Ten wziął, w ktorego mocnych jesteśmy rękach»356.
У листах князя O. Заславського до рідних і близьких постійно йдеться про хвороби його дітей, дружини і власне нездужання. Так,
20 січня 1617 р. він сповіщає, що у нього хворіють діти; у квітні посилає коней за лікарем Малхером із проханням, щоб той хутчіш приїхав, бо у нього «dzieciątko iedno chore» - у дочки Зузанни, якій немає ще й п’яти років, сталася «gorączka»357. У жовтні цього самого року, у зв’язку із занедуженням одразу кількох дітей, а особливо доньки Зусеньки (Зузанни) та власним поганим самопочуттям князь просить доктора Домініка, «abyś w.m. tu na dzień choc jeden przijachał do mnie, abyś w.m. i mnie ratował i radę też dał o zdrowiu córeczki mej», котра «mało nie trzy liata już choreie»35®. У січні 1618 p. княгиня Євфрузина в листі до батька Януша Острозького, висловлюючи жаль з приводу смерті своєї сестри, водночас повідомляє, що ледь не втратила чоловіка, який так перехворів, «acz і dotąd iescze się lekarstwy bawi». Разом із батьком знову хворіла й дочка Зузанна, а тільки-но вона почала одужувати, як захворіли
сини: «dziatek dwoie Dominik і Karol rozniemogło mi się»359.
Оскільки встановити коефіцієнт смертності досліджуваного періоду за документами не видається можливим, спробуймо показати
масштаби смертності на підставі кореляції між попереднім і наступним за ним явищем. За такого підходу перший шлюб є явищем на
ступним стосовно народження, повторний шлюб - наслідком розпаду першого шлюбу, народження першої дитини - явищем наступним
щодо одруження, народження другої дитини - явищем наступним стосовно народження першої дитини і т. ін. Тож розглянемо смертність як явище наступне щодо народження. Для розуміння масштабів дитячої смертності наведімо записи шляхтича Станіслава Дуніна Шпота, який вів родинну хроніку, фіксуючи народження, хрестини та смерть своїх дітей. Попри те, що йдеться про трохи пізніший час, кінець XVII - початок XVIII ст., та інший регіон України, гадаємо, що масштаби дитячої смертності та стереотип демографічної поведінки, який простежується за цими записами, були аналогічними і на Волині.
іб травня 1675 р. автор записів узяв шлюб з Геленою Семашківною Одинцовою. Через рік і дев’ять місяців, 15 лютого 1677 р., дружина народила першого сина, який помер чотири місяці потому, 15 червня 1678 р. Далі народження і смерть дітей відбувалися з такими інтервалами: 26 серпня 1679 р. народилася дочка, 18 листопада 1680 р. - дочка (померла через півроку), 5 лютого 1682 р. - син (помер 1683 р.), 26 листопада 1683 р. - син, 28 листопада 1684 р. - син (помер), 16 червня 1686 р. - дочка, 16 листопада 1687 р. - син (помер у березні 1691 р.), 2 січня 1690 р. - син (помер через кілька годин після народження), 4 березня 1691 р. - дочка (померла через три дні після народження), 23 серпня 1692 р. - син, 23 листопада 1693 р. - син, 23 лютого 1695 р. - дочка (померла 1696 р.), 23 листопада 1696 р. - син (помер 1698 р.)36°.
Таким чином, з 1677 по 1696 р., тобто протягом 19 років, Гелена Семашківна народила 14 дітей, дев’ятеро з яких померли (троє зразу після народження, а інші - на i-6-му році життя) у дитячому віці: четверо не дожили навіть до першого року життя, а п’ятеро - до 7 років. Тож дитяча смертність у цій родині становила 65 %.
Дочка Станіслава Дуніна Шпота - Анна, видана заміж за Казимира Глуховського, за 22 роки подружнього життя народила u дітей, з яких померло двоє361. Через три місяці після народження останнього сина у 40-річному віці померла і сама Анна Дуніна.
Аналіз метричних книг парафії Святого Хреста м. Познані за 1597- 1611 рр., проведений Станіславом Вашаком, засвідчив, що смертність немовлят становила 30 % до загалу народжених. Проте, на думку вченого, цей відсоток є заниженим, оскільки смертність дітей до п’яти років в середньому становила 37,6 %з6\ Це питання з’ясовувала також Ірена Гейшторова. Її висновки стосуються трохи пізнішого часу, але для порівняння варто їх навести. За її дослідженнями, у Польщі XVII- XVIII ст. смертність немовлят протягом першого року життя подеколи перевищувала 35 %, а дітей до 5 років - понад 55 % 363. Висновки антропологів і демографів, що стосуються польських земель, збігаються з порівняльними матеріалами на теренах Німеччини, Франції та Англії,
де в різні періоди цих же століть дитяча смертність коливалась від 30 до 50 %, а у Франції та Англії смертність дітей до сьомого року життя становила від 50 до бо %.364
На підставі зібраної за метричними книгами статистики Станіслав Боровський констатував, що із загального числа народжених на першому році життя помирало понад 25 %, а протягом перших десяти років - понад 50 % дітей365. Дослідник пов’язував причини смертності із соціальним становищем родини, припускаючи: що вищим був соціальний статус та більшими статки родини, то скоріше зав’язувались подружні зв’язки, а родина мала більші можливості для опору хворобам, які загрожували життю немовлят та старших дітей366. Анджей Вичанський, загалом погоджуючись із цією думкою, разом з тим зауважував, що подеколи приклади челядницьких родин, підсусідків та коморників, тобто найнижчих за матеріальним станом груп населення, суперечать думці, ніби соціальне становище родини впливало на смертність дітей367.
Про високу смертність взагалі, а особливо немовлят, свідчать і західноєвропейські матеріали. За підрахунками Вичанського, протягом
першого року життя тут помирало 20-30 % немовлят, причому відсоткове коливання становило від кільканадцяти до понад тридцяти.
Приймаючи за середнє число 25 %, дослідники вважають, що на перший місяць припадало 10-12 % смертей: 6-7 % на перший тиждень, а близько з % - на самий день народження. Мірою зростання дитини смертність меншала, але це ще не забезпечувало шансів на виживання. Упродовж дитинства і юності (від першого року життя до 15 років) помирало ще близько 25 % дітей. Ця ситуація означає, що дорослого віку, коли людина розпочинала самостійне життя і могла сама народжувати дітей, тобто вступала у репродукційний період, досягало менше 50 % народжених.
Бельгійські матеріали засвідчують, що серед немовлят у перші місяці переважали смерті хлопчиків, а протягом наступних ю років -
дівчаток368. За підрахунками французьких демографів показник дитячої смертності сягав 200-300, а часом навіть перевищував 300 осіб на тисячу новонароджених369. Що цей показник був пересічним видно з досліджень естонського демографа Хелдура Паллі, за спостереженнями якого в звичайні роки смертність коливалась у межах 30-35 %, а в роки епідемій та голоду могла сягати 500 %. Траплялися роки, коли через надзвичайно високу смертність приріст населення взагалі ставав від’ємним370. Так, під час епідемії чуми 1710-1711 pp. у деяких парафіях Естонії вимерло від половини до двох третин населення. Якщо наприкінці XVII ст. людність країни становила 400 тис., то на початку XVIII ст. вона зменшилась до 150-170 тис.371 Французькі науковці, дотримуючись думки про залежність дитячої смертності від матеріального становища родини, вважають, що бідність її підвищувала. За їхніми даними, у
деяких парафіях смертність у вищих верствах становила 193 немовляти на тисячу народжень, у середніх - 226, а в нижчих - 258372.
Порівнюючи дані праісторичної епохи, середньовіччя та ранньомодерної доби, Малгожата Делімата дійшла висновку, що впродовж
тривалого часу демографічні процеси не зазнавали різких змін і коливань, що стосується і дитячої смертності. Її причинами були передусім погані санітарні умови та низький рівень медичних знань, що, спричинювало смерть матерів і новонароджених уже під час пологів. Ситуація, яка для сучасної медицини не становить проблем: передчасні пологи, неправильне положення плоду, необхідність кесаревого розтину, післяпологова гарячка жінок були вироком для матері й дитини. Це торкалося не лише нижчих станів суспільства, а й панівної верстви373. За приклад можна навести долю королеви Ядвіги, яка померла від післяпологової гарячки, а її дочка Елжбета-Боніфація - внаслідок передчасних пологів374.
Тож невипадково сучасники писали: коли надходить пора народження дитини, жінка повинна приготуватися до смерті, бо коли вона
народжує дитя, її власне життя піддається великій небезпеці375. Справді, жінки, особливо молоді, боялися пологів. Очевидно, під час пологів або незабаром після них померла зовсім молода князівна Маруша Дмитрівна Козечанка, яка, бувши вагітною, писала у тестаменті: «Под тьімт» часомт» под звязкол* брємєни моєго, в которол* пант» Богь веємогучии в і яко з милосєрдья своєго свегого мєнє з нєго розт>вєзати и волною учинити будєть рачил»376. Її сподівання на щасливий хід пологів не справдилися. Ще 7 січня 1592 р. вона особисто внесла до актових книг дарчий запис своєму чоловікові Адаму Боговитинові Козерадському377, а 8 жовтня сюди ж було вписано тестамент небіжчиці378. На високу жіночу смертність впливало й те, що, по-перше, пологи відбувалися в надто молодому, часто 15-16-річному віці, коли дівочий організм ще не готовий до виношення плоду. По-друге, як переконують родовідні
структури, самі пологи відбувались дуже часто, майже щороку, що виснажувало і ослаблювало жіночий організм.
Серед причин дитячої смертності іноді фігурувало дітовбивство, до якого вдавалися дівчата й жінки, які не хотіли або не могли з різних причин виховувати дитину379. Як свідчить дослідження Володимира Маслійчука, це явище спостерігалося і в Україні380. Щоправда, у матеріалах досліджуваного періоду нам трапився лише один такий випадок. u травня 1619 р. луцький ґродський уряд засудив до скарання «на горло Катєриньї нєвєстьі» за «утопєнє дитяти своєго живоурожоного в рове замковол»»381. Однак тут, як і в інших регіонах Європи, найчастіше причиною смерті дітей були хвороби, з якими тогочасна медицина не вміла боротися. Зокрема, в перші місяці життя дітей уражали інфекційні захворювання, а також неврологічні хвороби - епілепсія, пупкова кила (грижа) тощо. Немовля, організм якого ще не мав опірності, часто захворювало на сухоти. Небезпечними для дітей були і рахіт, і параліч кінцівок, до яких призводило неправильне харчування та недостатність вітаміну Д. Траплялося, що немовлята помирали через кілька днів по народженню або між 2 і 4 місяцями життя з причин, етіологію яких джерела не зазначають3®2.
Щодо дорослого населення, то воно помирало не лише від хвороб. У досліджуваному регіоні значне число смертей було пов’язане
з татарськими нападами та внутрішніми збройними конфліктами, які траплялися не лише між сусідами, а й між близькими одичами
і часто закінчувалися «забойством». Так, у 1572 р. Яким Линевський подав скаргу на земського луцького підписка Богуша, який застрелив його служебника Фронца Гавловського на весіллі3®3. 22 червня 1577 р. Мартин і Богдан Вигури позивали Януша Угриновського за вбивство їхнього брата Кирила3®4. Через 21 рік, у 1598 р., Марко Вигура скаржився на Василя Мишку Холоневського «о забите брата», Микити Вигури, в містечку Стояновську3®5. Тож протягом життя Марка Вигури двоє його рідних братів померли внаслідок шляхетського конфлікту. В 1577 р. Яцько Білостоцький позивався з Іваном Білостоцьким «о голову» свого брата Григорія3®6 (звернімо увагу - за вбивство позивається близький родич), u січня 1577 р. князь Михайло Федорович Ружинський повідомляв у передсмертному тестаменті, що був «безвинне шт Михайла Воинича Боговитиновича власшньїми руками єго
зранєньш ...шкрутнє а шкодливе немилосердне», від чого він і помер (у цьому випадку смерть заподіяв свояк свояку)3®7. В 1578 р. Семен і Павло Козинські позивали до суду Войну Линевського у справі про вбивство сина Семена Козинського - Григорія3®®. 21 червня 1588 р. Іван Матвійович Білостоцький скаржився на Януша Прокоповича Угриновського, чий маєток Угринів прилягав до с. Городища, яке частково належало Білостоцьким, що той протягом багатьох років «вєликиє кривдьі... всти сабром городискил* чинєвал». Пізніше Януш, як вважали Білостоцькі, уникаючи відповідальності за ці шкоди, «сповиноватился з домол* нашила учтивьш и старожитньии Бєлостоцюш, єсми за прєзрєньєм Божим албо за фортєлєм своил* оошдал сестру свою рожоную за брата моєго, нєбожчика пна Ждана Ивановича Бєлостоцкого, потолі еє нєвєдомє и в нєбьітности нєбожчиковскои з немалою маєтностю жону оот мужа з ьіменья и двора Городища взял. И по малолі часе за росказаньєл* пна Угриновского пан ДавькЗ Яковицкии,
пєрєєхавши нєбожчику пану Ждану Белостоцкому дорогу на власнол* кгрунте Городисколі, с полгаковт» нєбожчика пострєливши, с того світа з гладил»389. Білостоцькі не пробачили смерті свого родича, і через п’ять років, 4 жовтня 1593 р., вже опікуни дітей небіжчика Януша Угриновського Семен Гулевич Дрозденський та князь Григорій Друцький Любецький позивали Івана Білостоцького в справі «w забите и замордоване нєбожчика Януша Угриновского на дорозє доброволнои, котороє... стало tom пна Йвана Бєлостоцкого, слуг и помочников єго»39°. У 1607 р. Галшка Богушовичівна та князь Петро Воронецький позивали луцького підкоморія Яна Харлинського, чиї слуги забили на смерть Галшчиного чоловіка і брата Петра, князя Станіслава Воронецького, разом з його «повинним» Криштофом Бобовським. Розглянувши справу, суд «волньш учинил» слугу Харлинського, Яна
Смоленського, оскільки обвинувачуваний довів, що «забоиство» сталося не з його провини, а «при звадє», тобто внаслідок самооборони під час нападу самого князя Воронецького391. У 1612 р. Лаврін Князький позивав подружжя князя Юрія Вишневецького і Федору Іванівну Чапличівну Шпановську за вбивство їхніми стрілецькими підданими його рідного брата Стефана Князького392. Про подібні випадки розповідає у своїй хроніці також Йоахим Єрлич393. Подеколи шляхетські конфлікти переростали у справжні локальні
війни між кланами, на боці кожного з яких виступали близькі родичі, свояки, слуги та піддані. Траплялося, що такі зіткнення закінчувались значними людськими втратами. Так, 1622 р. під час нападу мінського воєводича Яна-Казимира Паца на маєток Марка іулевича Окно (Волю Кукольску) із 12 постраждалих дворових слуг та челяді було забито на смерть трьох шляхтичів (Яна Заливаку, Андрія Гуляльницького та Павла Нетельского) 394. и червня 1599 р. сталася збройна сутичка між кланами Гулевичів і Семашків, внаслідок якої серед прибічників Гулевичів загинуло 26 осіб, зокрема й Михайло Романович Гулевич, Дем’ян Гулевич та його син Олександр, їхній слуга Томаш Грабовський, хорунжич Іван Гулевич, Кіндрат Хорошко Княгининський, очевидно, брати Ти
мофій і Михайло Боровські, Григорій, Дмитро і Сергій Самсацькі та ін. З боку Семашків у цьому кровопролитному конфлікті втратили життя Андрій Сосновський та ще семеро свояків і слуг Семашків, а п’ятеро були поранені. Тяжко поранений був також Марціян Олександрович Семашко, який через декілька днів помер. Таким чином, з’ясування стосунків між обома (до речі, посвояченими)395 родами забрало життя 35 осіб, ще п’ятеро були поранені і скалічені396.