Церковно-парафіяльні школи

Відповісти
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення АннА »

ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ – елементарні школи, які діяли при церк. парафіях. Відомі з часів середньовіччя й до поч. 20 ст. Утримувалися на кошти громади, а вчителями традиційно виступали дяки. Вони вчили дітей читати церковнослов'ян. мовою, письму, рахунку, церк. співу. Про сталу традицію діяльності таких шкіл свідчать іноземці, зокрема, протестантський пастор Павло Одерборн, який у 1570-ті рр. перебував у Великому князівстві Литовському, писав, що "русини завжди мають школу при церквах і монастирях, де дітей навчають першим початкам письма, молитвам, апостольським символам". Ці школи за формою і змістом залишалися майже незмінними протягом століть і характерні для різних конфесій. Із піднесенням культ. і церк. життя в останній третині 16 ст. завдяки діяльності братств, які організовували при церквах школи вже з розширеною програмою (див. Братські школи), кількість їх значно зросла. Фундаторами шкіл були укр. князі, шляхта, міщани та духовенство. Вони забезпечили на серед. 17 ст. досить високий рівень поширення грамотності серед різних верств населення, про що свідчить Павло Халебський, який подорожував по Україні 1654 та 1656.

У 18 ст. в Гетьманщині та Слобідській Україні склалася широка мережа П.ш., діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. За О.Лазаревським, у 7-ми полках Гетьманщини в 1740-х рр. було 866 шкіл і 589 шпиталів. За ін. даними, у 1730-ті – 40-ві рр. шкіл було 1334, а в 1740–50-х рр. – 1488. У 1760–70-х рр. кількість шкіл у Лівобережній Україні зменшилася. У Слобідській Україні, за підрахунками Д.Багалія (дані перепису 4-х слобідських полків 1732), існувало 125 шкіл. Як правило, школи були в полкових і сотенних містах і містечках, козац. слободах, у великих селах. Це були звичайні дяківські школи, в обов'язки дяка входило навчати дітей "грамоті", тобто читанню по букварю, який досить великим накладом видавали Києво-Печерська друкарня, Чернігівська друкарня і Львівська братська друкарня. Остання протягом 1698–1720 видала бл. 25 тис. прим. букваря. Далі вчилися читати Псалтир і Часослов, оволодівали письмом, вивчали осн. арифметичні дії, навчалися співу, інколи багатоголосому. Дітей батьки віддавали в науку по досягненні 7–8 років, навчання розпочиналося пізньої осені в хаті, де мешкав дяк, вона ж називалася школою. Хата-школа споруджувалася громадою, яка обирала дяка за голос і освіченість й утримувала його. За навчання читанню по букварю дяку платили від 50 копійок до 1 рубля; по Часослову – 1–2 руб.; по Псалтирю – 2 руб. До цих шкіл цілком правомірно вживати термін – народні. Проте за відсутності детальної статистики встановити кількість учнів у таких школах складно, як і рівень поширення грамотності серед козаків, міщан, посполитих. Козац. громадою під патронатом кошового отамана утримувалися школи у Вольностях Війська Запорозького низового. Дяківська школа була невід'ємною складовою громад. життя у всіх регіонах України. У Правобережній Україні, Галичині й Закарпатській Україні П.ш. у 18 ст. опікувався чернечий орден василіан. Була досить розвинута також мережа польс. П.ш. Для укр. земель, особливо Лівобережжя й Слобожанщини, характерний феномен мандрівних дяків, які допомагали дякам у навчанні дітей, наймалися домашніми вчителями. На Правобережжі та в Галичині в П.ш. учителями були вихованці єзуїтських, василіанських та піаристських шкіл, які відзначалися добрими знаннями й поведінкою. Елементарні школи були розраховані на учнів чол. статі, а освіта жінок залишалася переважно справою сім'ї й домашніх учителів. Усе ж значна частина жінок була досить добре освічена. Ліквідація Гетьманщини, запровадження кріпосного стану для селян, політика царського уряду, спрямована на уніфікацію як політико-адм. ладу, так і культ. життя, негативно позначилися на шкільництві. Зменшилася кількість П.ш., вони перетворилися на школи для нижчих верств населення. Закріпачену громаду було усунено від вирішення шкільних справ, вона вже не обирала дяка. Шкільні реформи в Російській імперії (1786) та Австрії (1774), що поширилися й на укр. землі, які входили до складу цих д-в, уніфікували освітню справу. Реформа освіти в Австрії передбачала діяльність парафіяльних (елементарних) шкіл, де викладання велося рідною мовою. У Галичині за опіки Української греко-католицької церкви вони стали народними. У Рос. імперії такі школи підпорядковувалися Найсвятішому Синодові, унаслідок чого в них зберігалася церковнослов'ян. мова, значне місце займала церковно-реліг. тематика.
П.ш. в Рос. імперії свій розвиток отримали у зв'язку зі шкільною реформою, проведеною урядом 1804. За нею П.ш. створювалися в селах, містечках і деяких містах. За статутом 1828, який узаконив становість, монархізм і релігійність в освіті, П.ш. призначалися виключно для нижчих станів. Учителями в них були священнослужителі, які давали учням елементарні знання. У 1840-х рр. царизм вдався до суворіших заходів у галузі освіти в Україні. До спец. указу 1804, яким було заборонено навчання укр. мовою, управління навч. закладами перейшло від ун-тів до генерал-губернаторів. Мережа П.ш. перейшла до відання Найсвятішого Синоду. Заснування П.ш. цілком покладалося на парафіян, але навчання в них за змістом не задовольняло населення. На серед. 1860-х рр. по всій Рос. імперії налічувалося 21240 П.ш., в яких навчалося лише 412 тис. дітей. В укр. губерніях на серед. 19 ст. 98 % дітей шкільного віку залишалося поза освітою, а школи для народу майже не створювалися.

Найбільшого поширення П.ш. набули на Правобережжі, особливо після польського повстання 1830–1831. Рос. уряд розглядав їх як засіб русифікації на противагу полонізації. На 1860 Волин. єпархія налічувала 1055 П.ш., Подільська – 1263, у той час як у центр. російських їх були одиниці (у Костромській – 12, Саратовській – 3, Тульській – 1 тощо).

Активна реанімація П.ш. відбулася в 1870–80-х рр. у зв'язку із прийняттям спец. "Положення про початкові училища" та "Правил про церковно-парафіяльні школи". Із цього часу вони стали називатися церковно-парафіяльними, отримали фінансування від д-ви і їхня кількість почала зростати. Тоді ж у відання духовенства передано всі недільні школи і школи грамоти.

Мережа церковно-парафіяльних шкіл зростала. На 1863–65 в Україні діяло 6572 церковно-парафіяльні школи, а на 1911 – уже 8465 (або 42,5 % від заг. кількості початкових шкіл) та 1100 шкіл грамоти. Разом у них навчалося 459 719 учнів. Превалювали, як і в попередній час, на Правобережжі, де були відсутні земські школи. У Київській губернії, Подільській губернії, Волинській губернії і Бессарабській губ. вони становили 80 % усіх початкових шкіл. На 1915 в Наддніпрянській Україні налічувалося 19 340 початкових шкіл різного підпорядкування, де вчилося 1 663 000 дітей.

Діяли церковно-парафіяльні школи здебільшого в селах і регламентувалися "Правилами про церковно-парафіяльні школи" 1884. Сільс. громади, бачачи неефективність навчання в церковно-парафіяльних школах, відмовлялися вчити в них дітей, надавали перевагу земським школам, які активно з'являлися після земської реформи 1864. П.ш. були закриті декретом Тимчасового уряду, але продовжували ще деякий час діяти.

При урядах Української Народної Республіки було зроблено значний поступ на шляху до українізації освіти, вироблено план єдиної школи, яка б забезпечувала дітям шкільного віку безплатну освіту в загальноосвіт. двоступеневій школі. Поряд із загальноосвіт. дисциплінами зберігалося вивчення Закону Божого. Із встановленням рад. влади в Україні в галузі освіти керувалися "Положенням про єдину трудову школу".

На укр. землях, що входили до складу Австрії (з 1804 – Австрійс. імперія), початкова освіта мала свою специфіку. "Всешкільний статут для німецьких нормальних, головних і початкових шкіл", який увійшов в історію Австрії як шкільна реформа Марії-Терезії, та "Політична шкільна конституція" 1805, за якими всі нар. школи передавалися під нагляд духовенства, т. зв. консисторії, були основою, на якій розвивалася система освіти на західноукраїнських землях. Майже без змін вона проіснувала до 1860–70-х рр.

За законами австрійс. уряду запроваджувалося 2 типи початкових шкіл – тривіальні та головні. Перші відкривалися по селах і невеликих містах, головні – у містах, після навчання в гол. школах випускники могли вступати до г-зій чи реальних шкіл. На західноукр. землях переважали здебільшого однокласні П.ш. Навчання в них здійснювало духовенство, а весь курс зводився до вивчення Святого Письма, уміння писати та рахувати. У більшості початкових шкіл навчання провадилося нім., угор., румун. і польс. мовами, лише в П.ш. дозволялося навчання українською. Утримання шкіл покладалося на громади, а навчання залежало від того, як до цього ставився священик. Унаслідок злиденності населення, нестачі в них коштів число шкіл росло дуже повільно.

Після революцій 1848–1849 років в Європі Австрійс. імперія (з 1867 – Австро-Угорщина) змушена була вдатися до реформи, зокрема і в початковій освіті (1869). За нею всі початкові школи, які раніше підпорядковувалися Церкві, переходили під нагляд світської влади. Проголошувалась обов'язковість і безплатність освіти, навчання мало вестися рідною мовою. Із цього часу число початкових шкіл почало зростати. За офіц. даними, 1868 Крайова шкільна рада Галичини, яка складалася переважно з поляків, взяла під свою опіку 2469 як П.ш., так і міністерських початкових шкіл, з яких 1293 були з укр. мовою навчання. На 1900 їх кількість зросла до 1675. На Буковині в цей час із 362 початкових шкіл лише 147 рахувались українськими, решта – німецькими та румунськими. Закарпатська Україна мала 1880 р. 349 укр. початкових шкіл, на 1901 – усього 29, а 1907 за законом міністра освіти А.Апоні укр. школи було зовсім ліквідовано. 1911/12 навч. р. в Галичині діяло вже 5,8 тис. початкових шкіл (1,2 млн учнів), на Буковині – 531 школа, із них 216 – українських (39 976 учнів), на Закарпатті на 1913 збереглося лише 34 українсько-угор. школи. Майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття на 1900 були неписьменними.Перша світова війна й окупація західноукр. земель Румунією, Чехословаччиною та Польщею не додали позитиву в галузі шкільної освіти. На Буковині, яку загарбала Румунія, на 1919/20 навч. р. усіх шкіл було 508, але українських – лише 157, на Закарпатті, що відійшло до Чехословаччини, – усього 34 греко-катол. нар. школи. Окупаційні уряди надовго залишили тут австрійс. систему освіти. Напередодні возз'єднання західноукр. земель з УРСР там було лише 420 початкових шкіл з укр. мовою викладання, в яких налічувалося 5,5 % заг. кількості школярів. Після возз'єднання в Галичині, на Буковині та Закарпатті запроваджено діючу в СРСР систему початкової освіти.
Дзюба О.М., Лазанська Т.І.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Konf
Повідомлень: 36
З нами з: 28 червня 2019, 09:58
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 39 разів
Подякували: 19 разів

Re: Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення Konf »

Доброго дня. Отримав копії док-ів з ДАКО про перепис населення, і там є такий цікавий момент, в стовпчику "Освіта, курси" в усіх вказано церк-прих. школа, а в одного з прадідів якийсь незрозумілий запис. На той момент йому було 11 років, проживали в м.Біла Церква. В майбутньому він став військовим. В Закарлюках мені не допомогли, можливо тут хтось підскаже.

Зображення
Шукаю такі призвіща як Григор, Григоренко, Пономаренко, Криворот, Малишко, Мельник, Вара, Парій, Погребняк, Іваницькі, Щербина, Остроушко, Ткаченко, Зінченко, Гавгаленко, Хвесченко, Бугаєвські, Пупенко, Гребінник, Більченко, Бойченко
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Konf писав:Доброго дня. Отримав копії док-ів з ДАКО про перепис населення, і там є такий цікавий момент, в стовпчику "Освіта, курси" в усіх вказано церк-прих. школа, а в одного з прадідів якийсь незрозумілий запис. На той момент йому було 11 років, проживали в м.Біла Церква. В майбутньому він став військовим. В Закарлюках мені не допомогли, можливо тут хтось підскаже.

Зображення
Министерская школа (училище)
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0 ... 0%BB%D0%B0
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення kbg_dnepr »

Наталія Борисенко
ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: ЗАДУМИ І ВТІЛЕННЯ - с. 15-19

Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-воТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 2. – Ч. 2. – 215 с.

https://www.academia.edu/41293552/The_R ... view-paper
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення kbg_dnepr »

Володимир Перерва «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття»

Перерва В.С. Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX - початку XX ст. - Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2008. - 627с., іл.

http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/823
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Церковно-парафіяльні школи

Повідомлення kbg_dnepr »

Церковно-парафіяльні школи Російської імперії

Початкову освіту діти селян в Російській імперії здобували в церковно-парафіяльних школах. Школи цього типу були створені після проведення шкільної реформи в 1804 р. [1, с. 35]. Вони перебували у підпорядкуванні Священного Синоду. Досить часто зустрічалися інші назви цього виду шкіл: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей».

Навчання в них вели священники, диякони, дячки, а також вчителі, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.

Діяльність шкіл перебувала у віданні попечительської ради, куди входили завідувач школи, попечителі, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.

Пік створення шкіл цього типу припадає на 60 – 70-ті роки ХІХ ст. У Київській, Подільській, Волинській та Бессарабській губерніях вони становили 80 % усіх початкових шкіл. На 1915 рік у Наддніпрянській Україні налічувалося 19 340 початкових шкіл різного підпорядкування, де вчилося 1 663 000 дітей [2, с.62].

Для прикладу розглянемо окремі факти з історії церковно-парафіяльної школи в містечку Маків Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. Цікаві матеріали знаходимо в церковному літописі, який вів з середини ХІХ ст. місцевий священник Тит Місюра. Він був причетний до створення школи та доклав чимало зусиль для її існування. Постать священника Тита Місюри та його авторитет стали тією рушійною силою, яка дала можливість селянським дітям здобувати освіту [3].

«…Да, с открытием приходских школ настала для крестьян самая благоприятная пора стряхнуть с себя прежний мрак и окунуться в восприятия того всего, что могла открыть ему грамотность. Этим-то светом, хотя в очем слабым ещё мерцании, при посредстве школы и меньше против воли крестьян проникая в их умы, потемневшие долговечным рабством. Вследствие такого просветления в них начала приобретаться мысль, что человек должен жить не только для себя. Он должен позаботиться и о благах общественности.

Руководствуясь в осуществлении этой задачи высочайше утверждёнными 1864 года о попечительствах правилами, маковское попечительство со времени своего утверждения не переставало и не перестает заявлять свою влиятельность добрыми действиями. Прежде всего оно обратило своё внимание на нужды приходской школы. Приход для школы построен давно, попечительство приняло на себя обязанность нанимать таковый на свои средства и на местных прихожан и таким образом употреблять как на этот предмет, так и на приобретение для школы учебников и прочих материалов, а равно на отопление школы с 1869 года. При вознаграждении учителя со стороны прихожан ежегодно тратится до тридцати рублей серебром».

Відомо, що протягом 1877 – 1878 років у маківській школі навчалося всього від 10 до 15 учнів. Викладав звільнений з Подільської духовної семінарії Севастян Василевський, який отримував за свою роботу 6 рублів щомісяця. Йдеться про кошти, які виділялися дирекцією Народних училищ і частково збиралися селянами.

В 1880 році кількість учнів зросла до 20 душ. У той період навчав дітей син священника Микола Сушкевич, «за что он получал от прихожан по девять рублей в месяц и ночлег, за неимением для него особой квартиры, в той же школе. Жизнь его для него неприглядна, но для обучаемых им детей не бесполезна. Успехи от его занятий заметны и для самих прихожан, потому он получил от них приглашение для занятий в школе и в следующем году. Из предыдущего видно, что маковские прихожане не относятся апатично к образованию своих детей, ибо жертвуют на то с охотою свою посильную лепту».

В 1883 році церковно-приходська школа набула статусу народного училища і отримала відповідне фінансування від держави. Новий заклад об’єднував уже два населених пункти. «Открытое в прошлом году Маковско-Шатавское народное училище, помещается временно в народном доме в Шатаве (сусіднє містечко – авт.); учителем в нём переведённый из такого же Бахматского училища окончивший учительскую семинарию Евгений Цисар, а законно-учительскую должность использовал м. Шатавы священник Игнатий Волянский с жалованием последний во 100, а первый в 300 рублей в год».

У наступному році для школи побудували кам’яний будинок. У закладі вже навчалося до 40 хлопців і дівчат. «Освещяние училищного здания совершили: пишущий эти строки священник Тит Мисюра с священником м. Шатавы Игнатием Волянским в присутствии инспектора народных училищ Левицкого и крестьян. С этого времени священник Т. Мисюра по распоряжению властей стал законоучителем в сем училище вместо священника Волянского».

У 1885 – 1886 роках учнів було вже 63, 8 з них закінчили школу з правом отримання пільг з військової повинності. В 1887 році кількість учнів збільшилася до 72.

Водночас Тит Місюра відзначав у своїх записах, що селяни часто неохоче віддавали своїх дітей на навчання, що було насамперед пов’язано із повсякденними роботами, коли в родині цінувалися кожні робочі руки, навіть дитячі: «Не к чести местных прихожан нужно сказать, что они с большой неохотой отдают своих детей на учение, а когда уже поневоле придётся отдать, то во время их учения некоторые изобретают различные способы к отобранию их: то под предлогом нездоровья, то за неимением во что одеть, ноги обуть; всё же между прочим, сводится к тому, что школьник, по их словам, и дома пригодится. Так-то ещё не дозрели местные крестьяне до понимания пользы учения! Но кажется это обстоятельство, сколько слышно, составляет в нашей местности в сказанном отношении чуть ли не повсюдное больное место».

Юрій Олійник

Список використаних джерел та літератури:

Шульгин Я. Несколько данных о школах в Правобережной Украине в половине ХVIII в. Киевская старина. 1891. № 6.
Дзюба О.М., Лазанська Т.І. Парафіяльні школи//Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2011. Т.8 : Па–Прик. С. 62.
Олійник Ю.В. Хрестовоздвиженська церква с. Макова. Літопис історії (1855 – 1897 рр.). Хмельницький: ФОП Стрихар А.М. 2018, 44 с.

https://chg.in.ua/czerkovno-parafiyalni ... -imperiyi/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Відповісти

Повернутись до “Школи”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей