У 18 ст. в Гетьманщині та Слобідській Україні склалася широка мережа П.ш., діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. За О.Лазаревським, у 7-ми полках Гетьманщини в 1740-х рр. було 866 шкіл і 589 шпиталів. За ін. даними, у 1730-ті – 40-ві рр. шкіл було 1334, а в 1740–50-х рр. – 1488. У 1760–70-х рр. кількість шкіл у Лівобережній Україні зменшилася. У Слобідській Україні, за підрахунками Д.Багалія (дані перепису 4-х слобідських полків 1732), існувало 125 шкіл. Як правило, школи були в полкових і сотенних містах і містечках, козац. слободах, у великих селах. Це були звичайні дяківські школи, в обов'язки дяка входило навчати дітей "грамоті", тобто читанню по букварю, який досить великим накладом видавали Києво-Печерська друкарня, Чернігівська друкарня і Львівська братська друкарня. Остання протягом 1698–1720 видала бл. 25 тис. прим. букваря. Далі вчилися читати Псалтир і Часослов, оволодівали письмом, вивчали осн. арифметичні дії, навчалися співу, інколи багатоголосому. Дітей батьки віддавали в науку по досягненні 7–8 років, навчання розпочиналося пізньої осені в хаті, де мешкав дяк, вона ж називалася школою. Хата-школа споруджувалася громадою, яка обирала дяка за голос і освіченість й утримувала його. За навчання читанню по букварю дяку платили від 50 копійок до 1 рубля; по Часослову – 1–2 руб.; по Псалтирю – 2 руб. До цих шкіл цілком правомірно вживати термін – народні. Проте за відсутності детальної статистики встановити кількість учнів у таких школах складно, як і рівень поширення грамотності серед козаків, міщан, посполитих. Козац. громадою під патронатом кошового отамана утримувалися школи у Вольностях Війська Запорозького низового. Дяківська школа була невід'ємною складовою громад. життя у всіх регіонах України. У Правобережній Україні, Галичині й Закарпатській Україні П.ш. у 18 ст. опікувався чернечий орден василіан. Була досить розвинута також мережа польс. П.ш. Для укр. земель, особливо Лівобережжя й Слобожанщини, характерний феномен мандрівних дяків, які допомагали дякам у навчанні дітей, наймалися домашніми вчителями. На Правобережжі та в Галичині в П.ш. учителями були вихованці єзуїтських, василіанських та піаристських шкіл, які відзначалися добрими знаннями й поведінкою. Елементарні школи були розраховані на учнів чол. статі, а освіта жінок залишалася переважно справою сім'ї й домашніх учителів. Усе ж значна частина жінок була досить добре освічена. Ліквідація Гетьманщини, запровадження кріпосного стану для селян, політика царського уряду, спрямована на уніфікацію як політико-адм. ладу, так і культ. життя, негативно позначилися на шкільництві. Зменшилася кількість П.ш., вони перетворилися на школи для нижчих верств населення. Закріпачену громаду було усунено від вирішення шкільних справ, вона вже не обирала дяка. Шкільні реформи в Російській імперії (1786) та Австрії (1774), що поширилися й на укр. землі, які входили до складу цих д-в, уніфікували освітню справу. Реформа освіти в Австрії передбачала діяльність парафіяльних (елементарних) шкіл, де викладання велося рідною мовою. У Галичині за опіки Української греко-католицької церкви вони стали народними. У Рос. імперії такі школи підпорядковувалися Найсвятішому Синодові, унаслідок чого в них зберігалася церковнослов'ян. мова, значне місце займала церковно-реліг. тематика.
Церковно-парафіяльні школи
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Церковно-парафіяльні школи
ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ – елементарні школи, які діяли при церк. парафіях. Відомі з часів середньовіччя й до поч. 20 ст. Утримувалися на кошти громади, а вчителями традиційно виступали дяки. Вони вчили дітей читати церковнослов'ян. мовою, письму, рахунку, церк. співу. Про сталу традицію діяльності таких шкіл свідчать іноземці, зокрема, протестантський пастор Павло Одерборн, який у 1570-ті рр. перебував у Великому князівстві Литовському, писав, що "русини завжди мають школу при церквах і монастирях, де дітей навчають першим початкам письма, молитвам, апостольським символам". Ці школи за формою і змістом залишалися майже незмінними протягом століть і характерні для різних конфесій. Із піднесенням культ. і церк. життя в останній третині 16 ст. завдяки діяльності братств, які організовували при церквах школи вже з розширеною програмою (див. Братські школи), кількість їх значно зросла. Фундаторами шкіл були укр. князі, шляхта, міщани та духовенство. Вони забезпечили на серед. 17 ст. досить високий рівень поширення грамотності серед різних верств населення, про що свідчить Павло Халебський, який подорожував по Україні 1654 та 1656.
У 18 ст. в Гетьманщині та Слобідській Україні склалася широка мережа П.ш., діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. За О.Лазаревським, у 7-ми полках Гетьманщини в 1740-х рр. було 866 шкіл і 589 шпиталів. За ін. даними, у 1730-ті – 40-ві рр. шкіл було 1334, а в 1740–50-х рр. – 1488. У 1760–70-х рр. кількість шкіл у Лівобережній Україні зменшилася. У Слобідській Україні, за підрахунками Д.Багалія (дані перепису 4-х слобідських полків 1732), існувало 125 шкіл. Як правило, школи були в полкових і сотенних містах і містечках, козац. слободах, у великих селах. Це були звичайні дяківські школи, в обов'язки дяка входило навчати дітей "грамоті", тобто читанню по букварю, який досить великим накладом видавали Києво-Печерська друкарня, Чернігівська друкарня і Львівська братська друкарня. Остання протягом 1698–1720 видала бл. 25 тис. прим. букваря. Далі вчилися читати Псалтир і Часослов, оволодівали письмом, вивчали осн. арифметичні дії, навчалися співу, інколи багатоголосому. Дітей батьки віддавали в науку по досягненні 7–8 років, навчання розпочиналося пізньої осені в хаті, де мешкав дяк, вона ж називалася школою. Хата-школа споруджувалася громадою, яка обирала дяка за голос і освіченість й утримувала його. За навчання читанню по букварю дяку платили від 50 копійок до 1 рубля; по Часослову – 1–2 руб.; по Псалтирю – 2 руб. До цих шкіл цілком правомірно вживати термін – народні. Проте за відсутності детальної статистики встановити кількість учнів у таких школах складно, як і рівень поширення грамотності серед козаків, міщан, посполитих. Козац. громадою під патронатом кошового отамана утримувалися школи у Вольностях Війська Запорозького низового. Дяківська школа була невід'ємною складовою громад. життя у всіх регіонах України. У Правобережній Україні, Галичині й Закарпатській Україні П.ш. у 18 ст. опікувався чернечий орден василіан. Була досить розвинута також мережа польс. П.ш. Для укр. земель, особливо Лівобережжя й Слобожанщини, характерний феномен мандрівних дяків, які допомагали дякам у навчанні дітей, наймалися домашніми вчителями. На Правобережжі та в Галичині в П.ш. учителями були вихованці єзуїтських, василіанських та піаристських шкіл, які відзначалися добрими знаннями й поведінкою. Елементарні школи були розраховані на учнів чол. статі, а освіта жінок залишалася переважно справою сім'ї й домашніх учителів. Усе ж значна частина жінок була досить добре освічена. Ліквідація Гетьманщини, запровадження кріпосного стану для селян, політика царського уряду, спрямована на уніфікацію як політико-адм. ладу, так і культ. життя, негативно позначилися на шкільництві. Зменшилася кількість П.ш., вони перетворилися на школи для нижчих верств населення. Закріпачену громаду було усунено від вирішення шкільних справ, вона вже не обирала дяка. Шкільні реформи в Російській імперії (1786) та Австрії (1774), що поширилися й на укр. землі, які входили до складу цих д-в, уніфікували освітню справу. Реформа освіти в Австрії передбачала діяльність парафіяльних (елементарних) шкіл, де викладання велося рідною мовою. У Галичині за опіки Української греко-католицької церкви вони стали народними. У Рос. імперії такі школи підпорядковувалися Найсвятішому Синодові, унаслідок чого в них зберігалася церковнослов'ян. мова, значне місце займала церковно-реліг. тематика.
У 18 ст. в Гетьманщині та Слобідській Україні склалася широка мережа П.ш., діяльність яких підтримувалася козацькою старшиною, громадами й духовенством. За О.Лазаревським, у 7-ми полках Гетьманщини в 1740-х рр. було 866 шкіл і 589 шпиталів. За ін. даними, у 1730-ті – 40-ві рр. шкіл було 1334, а в 1740–50-х рр. – 1488. У 1760–70-х рр. кількість шкіл у Лівобережній Україні зменшилася. У Слобідській Україні, за підрахунками Д.Багалія (дані перепису 4-х слобідських полків 1732), існувало 125 шкіл. Як правило, школи були в полкових і сотенних містах і містечках, козац. слободах, у великих селах. Це були звичайні дяківські школи, в обов'язки дяка входило навчати дітей "грамоті", тобто читанню по букварю, який досить великим накладом видавали Києво-Печерська друкарня, Чернігівська друкарня і Львівська братська друкарня. Остання протягом 1698–1720 видала бл. 25 тис. прим. букваря. Далі вчилися читати Псалтир і Часослов, оволодівали письмом, вивчали осн. арифметичні дії, навчалися співу, інколи багатоголосому. Дітей батьки віддавали в науку по досягненні 7–8 років, навчання розпочиналося пізньої осені в хаті, де мешкав дяк, вона ж називалася школою. Хата-школа споруджувалася громадою, яка обирала дяка за голос і освіченість й утримувала його. За навчання читанню по букварю дяку платили від 50 копійок до 1 рубля; по Часослову – 1–2 руб.; по Псалтирю – 2 руб. До цих шкіл цілком правомірно вживати термін – народні. Проте за відсутності детальної статистики встановити кількість учнів у таких школах складно, як і рівень поширення грамотності серед козаків, міщан, посполитих. Козац. громадою під патронатом кошового отамана утримувалися школи у Вольностях Війська Запорозького низового. Дяківська школа була невід'ємною складовою громад. життя у всіх регіонах України. У Правобережній Україні, Галичині й Закарпатській Україні П.ш. у 18 ст. опікувався чернечий орден василіан. Була досить розвинута також мережа польс. П.ш. Для укр. земель, особливо Лівобережжя й Слобожанщини, характерний феномен мандрівних дяків, які допомагали дякам у навчанні дітей, наймалися домашніми вчителями. На Правобережжі та в Галичині в П.ш. учителями були вихованці єзуїтських, василіанських та піаристських шкіл, які відзначалися добрими знаннями й поведінкою. Елементарні школи були розраховані на учнів чол. статі, а освіта жінок залишалася переважно справою сім'ї й домашніх учителів. Усе ж значна частина жінок була досить добре освічена. Ліквідація Гетьманщини, запровадження кріпосного стану для селян, політика царського уряду, спрямована на уніфікацію як політико-адм. ладу, так і культ. життя, негативно позначилися на шкільництві. Зменшилася кількість П.ш., вони перетворилися на школи для нижчих верств населення. Закріпачену громаду було усунено від вирішення шкільних справ, вона вже не обирала дяка. Шкільні реформи в Російській імперії (1786) та Австрії (1774), що поширилися й на укр. землі, які входили до складу цих д-в, уніфікували освітню справу. Реформа освіти в Австрії передбачала діяльність парафіяльних (елементарних) шкіл, де викладання велося рідною мовою. У Галичині за опіки Української греко-католицької церкви вони стали народними. У Рос. імперії такі школи підпорядковувалися Найсвятішому Синодові, унаслідок чого в них зберігалася церковнослов'ян. мова, значне місце займала церковно-реліг. тематика.
- Konf
- Повідомлень: 36
- З нами з: 28 червня 2019, 09:58
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 39 разів
- Подякували: 19 разів
Re: Церковно-парафіяльні школи
Доброго дня. Отримав копії док-ів з ДАКО про перепис населення, і там є такий цікавий момент, в стовпчику "Освіта, курси" в усіх вказано церк-прих. школа, а в одного з прадідів якийсь незрозумілий запис. На той момент йому було 11 років, проживали в м.Біла Церква. В майбутньому він став військовим. В Закарлюках мені не допомогли, можливо тут хтось підскаже.
Шукаю такі призвіща як Григор, Григоренко, Пономаренко, Криворот, Малишко, Мельник, Вара, Парій, Погребняк, Іваницькі, Щербина, Остроушко, Ткаченко, Зінченко, Гавгаленко, Хвесченко, Бугаєвські, Пупенко, Гребінник, Більченко, Бойченко
- DVK_Dmitriy
- Супермодератор
- Повідомлень: 5313
- З нами з: 25 березня 2016, 19:59
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 988 разів
- Подякували: 3907 разів
Re: Церковно-парафіяльні школи
Министерская школа (училище)Konf писав:Доброго дня. Отримав копії док-ів з ДАКО про перепис населення, і там є такий цікавий момент, в стовпчику "Освіта, курси" в усіх вказано церк-прих. школа, а в одного з прадідів якийсь незрозумілий запис. На той момент йому було 11 років, проживали в м.Біла Церква. В майбутньому він став військовим. В Закарлюках мені не допомогли, можливо тут хтось підскаже.
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0 ... 0%BB%D0%B0
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Церковно-парафіяльні школи
Наталія Борисенко
ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: ЗАДУМИ І ВТІЛЕННЯ - с. 15-19
Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-воТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 2. – Ч. 2. – 215 с.
https://www.academia.edu/41293552/The_R ... view-paper
ЦЕРКОВНОПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.: ЗАДУМИ І ВТІЛЕННЯ - с. 15-19
Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-воТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 2. – Ч. 2. – 215 с.
https://www.academia.edu/41293552/The_R ... view-paper
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Церковно-парафіяльні школи
Володимир Перерва «Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ століття»
Перерва В.С. Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX - початку XX ст. - Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2008. - 627с., іл.
http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/823
Перерва В.С. Історія шкільництва в містах і селах Київщини XIX - початку XX ст. - Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2008. - 627с., іл.
http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/823
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: Церковно-парафіяльні школи
Церковно-парафіяльні школи Російської імперії
Початкову освіту діти селян в Російській імперії здобували в церковно-парафіяльних школах. Школи цього типу були створені після проведення шкільної реформи в 1804 р. [1, с. 35]. Вони перебували у підпорядкуванні Священного Синоду. Досить часто зустрічалися інші назви цього виду шкіл: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей».
Навчання в них вели священники, диякони, дячки, а також вчителі, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.
Діяльність шкіл перебувала у віданні попечительської ради, куди входили завідувач школи, попечителі, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.
Пік створення шкіл цього типу припадає на 60 – 70-ті роки ХІХ ст. У Київській, Подільській, Волинській та Бессарабській губерніях вони становили 80 % усіх початкових шкіл. На 1915 рік у Наддніпрянській Україні налічувалося 19 340 початкових шкіл різного підпорядкування, де вчилося 1 663 000 дітей [2, с.62].
Для прикладу розглянемо окремі факти з історії церковно-парафіяльної школи в містечку Маків Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. Цікаві матеріали знаходимо в церковному літописі, який вів з середини ХІХ ст. місцевий священник Тит Місюра. Він був причетний до створення школи та доклав чимало зусиль для її існування. Постать священника Тита Місюри та його авторитет стали тією рушійною силою, яка дала можливість селянським дітям здобувати освіту [3].
«…Да, с открытием приходских школ настала для крестьян самая благоприятная пора стряхнуть с себя прежний мрак и окунуться в восприятия того всего, что могла открыть ему грамотность. Этим-то светом, хотя в очем слабым ещё мерцании, при посредстве школы и меньше против воли крестьян проникая в их умы, потемневшие долговечным рабством. Вследствие такого просветления в них начала приобретаться мысль, что человек должен жить не только для себя. Он должен позаботиться и о благах общественности.
Руководствуясь в осуществлении этой задачи высочайше утверждёнными 1864 года о попечительствах правилами, маковское попечительство со времени своего утверждения не переставало и не перестает заявлять свою влиятельность добрыми действиями. Прежде всего оно обратило своё внимание на нужды приходской школы. Приход для школы построен давно, попечительство приняло на себя обязанность нанимать таковый на свои средства и на местных прихожан и таким образом употреблять как на этот предмет, так и на приобретение для школы учебников и прочих материалов, а равно на отопление школы с 1869 года. При вознаграждении учителя со стороны прихожан ежегодно тратится до тридцати рублей серебром».
Відомо, що протягом 1877 – 1878 років у маківській школі навчалося всього від 10 до 15 учнів. Викладав звільнений з Подільської духовної семінарії Севастян Василевський, який отримував за свою роботу 6 рублів щомісяця. Йдеться про кошти, які виділялися дирекцією Народних училищ і частково збиралися селянами.
В 1880 році кількість учнів зросла до 20 душ. У той період навчав дітей син священника Микола Сушкевич, «за что он получал от прихожан по девять рублей в месяц и ночлег, за неимением для него особой квартиры, в той же школе. Жизнь его для него неприглядна, но для обучаемых им детей не бесполезна. Успехи от его занятий заметны и для самих прихожан, потому он получил от них приглашение для занятий в школе и в следующем году. Из предыдущего видно, что маковские прихожане не относятся апатично к образованию своих детей, ибо жертвуют на то с охотою свою посильную лепту».
В 1883 році церковно-приходська школа набула статусу народного училища і отримала відповідне фінансування від держави. Новий заклад об’єднував уже два населених пункти. «Открытое в прошлом году Маковско-Шатавское народное училище, помещается временно в народном доме в Шатаве (сусіднє містечко – авт.); учителем в нём переведённый из такого же Бахматского училища окончивший учительскую семинарию Евгений Цисар, а законно-учительскую должность использовал м. Шатавы священник Игнатий Волянский с жалованием последний во 100, а первый в 300 рублей в год».
У наступному році для школи побудували кам’яний будинок. У закладі вже навчалося до 40 хлопців і дівчат. «Освещяние училищного здания совершили: пишущий эти строки священник Тит Мисюра с священником м. Шатавы Игнатием Волянским в присутствии инспектора народных училищ Левицкого и крестьян. С этого времени священник Т. Мисюра по распоряжению властей стал законоучителем в сем училище вместо священника Волянского».
У 1885 – 1886 роках учнів було вже 63, 8 з них закінчили школу з правом отримання пільг з військової повинності. В 1887 році кількість учнів збільшилася до 72.
Водночас Тит Місюра відзначав у своїх записах, що селяни часто неохоче віддавали своїх дітей на навчання, що було насамперед пов’язано із повсякденними роботами, коли в родині цінувалися кожні робочі руки, навіть дитячі: «Не к чести местных прихожан нужно сказать, что они с большой неохотой отдают своих детей на учение, а когда уже поневоле придётся отдать, то во время их учения некоторые изобретают различные способы к отобранию их: то под предлогом нездоровья, то за неимением во что одеть, ноги обуть; всё же между прочим, сводится к тому, что школьник, по их словам, и дома пригодится. Так-то ещё не дозрели местные крестьяне до понимания пользы учения! Но кажется это обстоятельство, сколько слышно, составляет в нашей местности в сказанном отношении чуть ли не повсюдное больное место».
Юрій Олійник
Список використаних джерел та літератури:
Шульгин Я. Несколько данных о школах в Правобережной Украине в половине ХVIII в. Киевская старина. 1891. № 6.
Дзюба О.М., Лазанська Т.І. Парафіяльні школи//Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2011. Т.8 : Па–Прик. С. 62.
Олійник Ю.В. Хрестовоздвиженська церква с. Макова. Літопис історії (1855 – 1897 рр.). Хмельницький: ФОП Стрихар А.М. 2018, 44 с.
https://chg.in.ua/czerkovno-parafiyalni ... -imperiyi/
Початкову освіту діти селян в Російській імперії здобували в церковно-парафіяльних школах. Школи цього типу були створені після проведення шкільної реформи в 1804 р. [1, с. 35]. Вони перебували у підпорядкуванні Священного Синоду. Досить часто зустрічалися інші назви цього виду шкіл: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей».
Навчання в них вели священники, диякони, дячки, а також вчителі, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.
Діяльність шкіл перебувала у віданні попечительської ради, куди входили завідувач школи, попечителі, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.
Пік створення шкіл цього типу припадає на 60 – 70-ті роки ХІХ ст. У Київській, Подільській, Волинській та Бессарабській губерніях вони становили 80 % усіх початкових шкіл. На 1915 рік у Наддніпрянській Україні налічувалося 19 340 початкових шкіл різного підпорядкування, де вчилося 1 663 000 дітей [2, с.62].
Для прикладу розглянемо окремі факти з історії церковно-парафіяльної школи в містечку Маків Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. Цікаві матеріали знаходимо в церковному літописі, який вів з середини ХІХ ст. місцевий священник Тит Місюра. Він був причетний до створення школи та доклав чимало зусиль для її існування. Постать священника Тита Місюри та його авторитет стали тією рушійною силою, яка дала можливість селянським дітям здобувати освіту [3].
«…Да, с открытием приходских школ настала для крестьян самая благоприятная пора стряхнуть с себя прежний мрак и окунуться в восприятия того всего, что могла открыть ему грамотность. Этим-то светом, хотя в очем слабым ещё мерцании, при посредстве школы и меньше против воли крестьян проникая в их умы, потемневшие долговечным рабством. Вследствие такого просветления в них начала приобретаться мысль, что человек должен жить не только для себя. Он должен позаботиться и о благах общественности.
Руководствуясь в осуществлении этой задачи высочайше утверждёнными 1864 года о попечительствах правилами, маковское попечительство со времени своего утверждения не переставало и не перестает заявлять свою влиятельность добрыми действиями. Прежде всего оно обратило своё внимание на нужды приходской школы. Приход для школы построен давно, попечительство приняло на себя обязанность нанимать таковый на свои средства и на местных прихожан и таким образом употреблять как на этот предмет, так и на приобретение для школы учебников и прочих материалов, а равно на отопление школы с 1869 года. При вознаграждении учителя со стороны прихожан ежегодно тратится до тридцати рублей серебром».
Відомо, що протягом 1877 – 1878 років у маківській школі навчалося всього від 10 до 15 учнів. Викладав звільнений з Подільської духовної семінарії Севастян Василевський, який отримував за свою роботу 6 рублів щомісяця. Йдеться про кошти, які виділялися дирекцією Народних училищ і частково збиралися селянами.
В 1880 році кількість учнів зросла до 20 душ. У той період навчав дітей син священника Микола Сушкевич, «за что он получал от прихожан по девять рублей в месяц и ночлег, за неимением для него особой квартиры, в той же школе. Жизнь его для него неприглядна, но для обучаемых им детей не бесполезна. Успехи от его занятий заметны и для самих прихожан, потому он получил от них приглашение для занятий в школе и в следующем году. Из предыдущего видно, что маковские прихожане не относятся апатично к образованию своих детей, ибо жертвуют на то с охотою свою посильную лепту».
В 1883 році церковно-приходська школа набула статусу народного училища і отримала відповідне фінансування від держави. Новий заклад об’єднував уже два населених пункти. «Открытое в прошлом году Маковско-Шатавское народное училище, помещается временно в народном доме в Шатаве (сусіднє містечко – авт.); учителем в нём переведённый из такого же Бахматского училища окончивший учительскую семинарию Евгений Цисар, а законно-учительскую должность использовал м. Шатавы священник Игнатий Волянский с жалованием последний во 100, а первый в 300 рублей в год».
У наступному році для школи побудували кам’яний будинок. У закладі вже навчалося до 40 хлопців і дівчат. «Освещяние училищного здания совершили: пишущий эти строки священник Тит Мисюра с священником м. Шатавы Игнатием Волянским в присутствии инспектора народных училищ Левицкого и крестьян. С этого времени священник Т. Мисюра по распоряжению властей стал законоучителем в сем училище вместо священника Волянского».
У 1885 – 1886 роках учнів було вже 63, 8 з них закінчили школу з правом отримання пільг з військової повинності. В 1887 році кількість учнів збільшилася до 72.
Водночас Тит Місюра відзначав у своїх записах, що селяни часто неохоче віддавали своїх дітей на навчання, що було насамперед пов’язано із повсякденними роботами, коли в родині цінувалися кожні робочі руки, навіть дитячі: «Не к чести местных прихожан нужно сказать, что они с большой неохотой отдают своих детей на учение, а когда уже поневоле придётся отдать, то во время их учения некоторые изобретают различные способы к отобранию их: то под предлогом нездоровья, то за неимением во что одеть, ноги обуть; всё же между прочим, сводится к тому, что школьник, по их словам, и дома пригодится. Так-то ещё не дозрели местные крестьяне до понимания пользы учения! Но кажется это обстоятельство, сколько слышно, составляет в нашей местности в сказанном отношении чуть ли не повсюдное больное место».
Юрій Олійник
Список використаних джерел та літератури:
Шульгин Я. Несколько данных о школах в Правобережной Украине в половине ХVIII в. Киевская старина. 1891. № 6.
Дзюба О.М., Лазанська Т.І. Парафіяльні школи//Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій(голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. К. : Наукова думка, 2011. Т.8 : Па–Прик. С. 62.
Олійник Ю.В. Хрестовоздвиженська церква с. Макова. Літопис історії (1855 – 1897 рр.). Хмельницький: ФОП Стрихар А.М. 2018, 44 с.
https://chg.in.ua/czerkovno-parafiyalni ... -imperiyi/
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей