ЛЬВІВ - місто
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ЛЬВІВ - місто
Найкоротша історія Львова
Бурхлива і надзвичайно цікава історія унікального українського міста Львова налічує сім з половиною віків.
Львів постав у середині XIII століття як столиця могутньої східноєвропейської держави – Галицько-Волинського князівства.
Завдяки своєму унікальному географічному розташуванню на перетині головних торгових шляхів між Заходом і Сходом, Львів у XV-XVII століттях стає провідним торговельним центром Східної Європи, найбільшим містом України.
Перебуваючи впродовж півтисячоліття в європейському культурному просторі, Львів перетворюється на справжню архітектурну перлину, центр книговидання, ремесел і мистецтв.
У XVIII-XX століттях у складі Австро-Угорської імперії Львів стає відомим як місто технічних інновацій, зокрема тут вперше у світі винайшли гас і гасову лампу. На початку XX століття Львів став столицею третього у світі регіону за видобутком нафти після США і Росії.
У 1939-1991 роках Львів перебував під владою тоталітарного Радянського Союзу. Із моменту здобуття Україною незалежності місто набуває статусу культурної та духовної столиці української держави.
У 2004 році Львів відіграв роль головного суспільного каталізатора демократичної Помаранчевої революції. Нещодавно, у 2006 році, місто відсвяткувало свій 750-літній ювілей.
Бурхлива і надзвичайно цікава історія унікального українського міста Львова налічує сім з половиною віків.
Львів постав у середині XIII століття як столиця могутньої східноєвропейської держави – Галицько-Волинського князівства.
Завдяки своєму унікальному географічному розташуванню на перетині головних торгових шляхів між Заходом і Сходом, Львів у XV-XVII століттях стає провідним торговельним центром Східної Європи, найбільшим містом України.
Перебуваючи впродовж півтисячоліття в європейському культурному просторі, Львів перетворюється на справжню архітектурну перлину, центр книговидання, ремесел і мистецтв.
У XVIII-XX століттях у складі Австро-Угорської імперії Львів стає відомим як місто технічних інновацій, зокрема тут вперше у світі винайшли гас і гасову лампу. На початку XX століття Львів став столицею третього у світі регіону за видобутком нафти після США і Росії.
У 1939-1991 роках Львів перебував під владою тоталітарного Радянського Союзу. Із моменту здобуття Україною незалежності місто набуває статусу культурної та духовної столиці української держави.
У 2004 році Львів відіграв роль головного суспільного каталізатора демократичної Помаранчевої революції. Нещодавно, у 2006 році, місто відсвяткувало свій 750-літній ювілей.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
ЛЬВІВ, місто, Україна
ЛЬВІВ – місто, адм. центр Львівської області. Екон. і культурний центр зх. регіону України. Розташов. на гол. європ. вододілі: частина районів міста належить до бас. Зх. Бугу (прит. Вісли), зх. і пд. окраїни – до бас. Дністра. Вузол залізничних, у т. ч. й міжнар., та автомобільних шляхів. Населення 735 тис. осіб (2008).
Найстарші відомі сліди перебування людини на території, що нині входить до складу Л. (у давнину це був зручний прохід із верхньої Наддністрянщини до верхнього Побужжя, обмежений лісистими пагорбами Опілля і Розточчя), належать до доби мезоліту. В ході новітніх розкопок, проведених Інститутом українознавства імені І.Крип'якевича НАН України в центрі міста – поблизу театру ім. М.Заньковецької, – виявлено нашарування решток кількох споруд. Будівлі 19–20 ст. перекривають фундаменти будинків 12–18 ст., нижче виявлено фрагменти забудови 14–18 ст., а під ними рештки жител 12 ст., ще нижче – жител 5–6 ст. Це засвідчує давність поселення на території, де в середині 13 ст. виникло місто під назвою "Львів". Першу писемну згадку про Л. подає Галицько-Волинський літопис у зв'язку з описом пожежі в м. Холм, що сталася 1256. За словами літописця, полум'я було таким сильним, що заграву могли бачити навіть у Л. Наступні літописні згадки засвідчують наявність у Л. потужних укріплень. Так, 1259, щоб не провокувати ворожих дій монголів, кн. Данило Галицький був змушений навіть їх розібрати. Проте вже 1287 військо золотоординського хана Телебуги не змогло здобути укріпленого Л. й обмежилось тим, що тримало місто в облозі 2 тижні. Місц. львів. джерела 16–17 ст. (М.Ґруневеґ, І.Альнпек, В.Зіморович) одностайно називають засновником міста кн. Лева Даниловича; напис про це, за даними 16 ст., був на Галицькій брамі – гол. в'їзді у Л. з півдня. Однак більшість істориків 19–20 ст. надавали перевагу не цим повідомленням, а літописному свідченню, що Данило Галицький "багато градів будував проти безбожних татар". На підставі цих слів вони обстоювали тезу про заснування міста Данилом. У сучасній історіографії переважає концепція, що поєднує обидві версії: Данило налагодив містобудівельну діяльність у масштабах усієї д-ви, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім'ям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею об'єднаної Галицько-Волин. д-ви. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживалася і назва "Львівське королівство", засвідчена в іспанській "Книзі знань" 14 ст. Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центра міжнар. торгівлі на схрещенні шляхів із Центр. Європи до Причорномор'я і з Прибалтики до Угорщини та на Балкани. У Л. оселялися купці з різних країн, серед них переважали німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який від кн. Лева отримав млин Сільський Кут у Винниках (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді), засвідчує наявність самоврядної громади для нових міщан за правління цього князя (невідомо, однак, чи Лева Даниловича, чи Лева Юрійовича).
Найстарші відомі сліди перебування людини на території, що нині входить до складу Л. (у давнину це був зручний прохід із верхньої Наддністрянщини до верхнього Побужжя, обмежений лісистими пагорбами Опілля і Розточчя), належать до доби мезоліту. В ході новітніх розкопок, проведених Інститутом українознавства імені І.Крип'якевича НАН України в центрі міста – поблизу театру ім. М.Заньковецької, – виявлено нашарування решток кількох споруд. Будівлі 19–20 ст. перекривають фундаменти будинків 12–18 ст., нижче виявлено фрагменти забудови 14–18 ст., а під ними рештки жител 12 ст., ще нижче – жител 5–6 ст. Це засвідчує давність поселення на території, де в середині 13 ст. виникло місто під назвою "Львів". Першу писемну згадку про Л. подає Галицько-Волинський літопис у зв'язку з описом пожежі в м. Холм, що сталася 1256. За словами літописця, полум'я було таким сильним, що заграву могли бачити навіть у Л. Наступні літописні згадки засвідчують наявність у Л. потужних укріплень. Так, 1259, щоб не провокувати ворожих дій монголів, кн. Данило Галицький був змушений навіть їх розібрати. Проте вже 1287 військо золотоординського хана Телебуги не змогло здобути укріпленого Л. й обмежилось тим, що тримало місто в облозі 2 тижні. Місц. львів. джерела 16–17 ст. (М.Ґруневеґ, І.Альнпек, В.Зіморович) одностайно називають засновником міста кн. Лева Даниловича; напис про це, за даними 16 ст., був на Галицькій брамі – гол. в'їзді у Л. з півдня. Однак більшість істориків 19–20 ст. надавали перевагу не цим повідомленням, а літописному свідченню, що Данило Галицький "багато градів будував проти безбожних татар". На підставі цих слів вони обстоювали тезу про заснування міста Данилом. У сучасній історіографії переважає концепція, що поєднує обидві версії: Данило налагодив містобудівельну діяльність у масштабах усієї д-ви, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім'ям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею об'єднаної Галицько-Волин. д-ви. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживалася і назва "Львівське королівство", засвідчена в іспанській "Книзі знань" 14 ст. Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центра міжнар. торгівлі на схрещенні шляхів із Центр. Європи до Причорномор'я і з Прибалтики до Угорщини та на Балкани. У Л. оселялися купці з різних країн, серед них переважали німці, поляки, вірмени, євреї. Згадка про війта Бертольда, який від кн. Лева отримав млин Сільський Кут у Винниках (нині місто, підпорядковане Львів. міськраді), засвідчує наявність самоврядної громади для нових міщан за правління цього князя (невідомо, однак, чи Лева Даниловича, чи Лева Юрійовича).
- Umay
- Повідомлень: 687
- З нами з: 05 листопада 2020, 12:41
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 8 разів
- Подякували: 124 рази
Re: ЛЬВІВ - місто
Знайдено запис про шлюб № 23, Київська губернія, Канівський повіт, с. Дмитренки. 18 січня.
Уроженец Прикарпатской Руси с. Мельника Перемишлянского уезда, Львовской губернии Василий Феодотов Саврук, греко-католического исповедания, первим браком, 24 р.
Крестьянка д. Гути, Дмитренской Пелагия Емилиянова Подкуйка, православного исповедания, первим браком, 20 р.
Уроженец Прикарпатской Руси с. Мельника Перемишлянского уезда, Львовской губернии Василий Феодотов Саврук, греко-католического исповедания, первим браком, 24 р.
Крестьянка д. Гути, Дмитренской Пелагия Емилиянова Подкуйка, православного исповедания, первим браком, 20 р.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
с. Теси, Новокостянтинівка Хмельницької області (Климчук) .
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
Крандинці, Шупики Богуславського району (Канівський повіт) Київська губернія (Корнієнко, Рак, (Раченко), Бибік, Василенко, Кононенко, Момотенко, Бондаренко)
с. Юхни (Старінченко (Старинець), Яременко).
- Вернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Львів часопис "Діло" №6 від 10.01.1935, сторінка 2
Львів зперед століття.
АВТОР І ТВІР.
У 1920 р. видав у Львові Станислав Василєвський п. з. „Złote czasy і wywczasy", вибір уступів і вийнятків із спогадів шляхтича Людвіка Ґжимали Яблоновського, написаних по шістьдесятому році життя (1810 —1887). Спогади Людвіка Яблоновського поставив видавець дуже високо. На його думку вони належать до тих небагатьох у польській літературі спогадів, „які дозволяють читачеві спільно переживати свої згадки, які пишучи, бачуть описувані речі й іншим велять їх бачити". Словом, мале число таких представників польського мемуарного письменництва, як Ян Хризостом Пасек і Олександер Фредро („Trzy po trzy"), потрохи Одинец і може старий Козьмян, збільшив у 1920 р, Людвік Яблоновський.
ЛЬВІВ У 1817 р.
Малюючи життя польського шляхтича на нашій етнографічній території, спогади Яблоновського вносять багато цікавого в малюнок тодішнього життя. З твору Яблоновського подамо ось тут найцікавіші для нас уривки, ось як виглядав Львів у 1817 р.:
„Для тих, що за кількадесять років ходитимуть по Львові, одному з найславніших треторядних міст, - писав Яблоновський, - може бути цікавим малюнок Львова з 1817 року. Була це тоді сороктисячна містина, але брудна й непоказна, оточена довкола звалищами валів, у підніжжя яких складали з усього міста по долах сміття. Середмістя, замкнене Краківською, Вірменською і Галицькою брамою, було менше більше подібне до сьогоднішнього, піднесли його нові й перебудовані камениці, але не змінили характеру. У самій середині Ринку підіймалась стара вежа, стрункіша й стрійніша від сьогоднішньої, безпосередньо оточував її чотирокутник брудних одноповерхових каменичок, поперетинаний крутими вуличками. Кільканацять бідних крамниць творило всю окрасу ринку, а сукна й багаті блазати лежали по складах на Руській вулиці. Коло Бернгрдинів білілось декілька камениць, вулиця Панська, Пекарська, Личаків щойно починали будуватись.
„Від Хорущини, дійсно званої Сінявщиною, випливала безсоромно брудна Полтва, напроти Гофмана (Hоtel dе Russiе) скручувала наліво й сочилась попід огидні звалища давніх валів. Три деревляні містки вели через неї. Зпоміж румовини, де сьогодні Марійська площа, виставало декілька нужденних дворків із городцями й жовтіла вартівня на мості. Гостинниця Жоржа (давніше російська) стояла самітня. Підваллям тягнулись дівірки й каменички. Паркани окружали сажавки-калабані, повні жаб і лисок, аж по Краківське; Сикстуська, Єзуїтська (Ягайлонська), Широка (Коперника) горділи тут і там лихими каменичками з чотирма вікнами та двірками, що занепадали, а великі німецькі написи на рогах свідчили, хто тримав їх до хрещення. Від Низького Замку (де сьогодні „Народній Дім“) починалось чорне місто; на Краківській площі стояли будки вірмен із визиною і кавяром, балії з рибами й крами з посторонками, вівсом і старими ременями. Ціле це місто оточували села (сьогодні передмістя) і юридики, де стояли палатки, як по селах.
„Безлісна гора білого, щирого піску, з звалищами Високого Замку, сьогодні чарівний город, тоді сама до передпотопової руїни подібна, отінювала з цього боку місто. Декілька обдертих і замкнених монастирів, стара комора (заведення Осолінських), спалені Театини, Кармеліти, що лежали в румовищах, доповнювали подібність Львова, до штурмом здобутого, спаленого міста, яке зачинало відбудовуватися, з якщо вдасться мені де відшукати каменицю минулих часів, то вітаюсь із нею як із жінкою, знаною мені в повні віку, а тепер згрибілою старушкою, що жалісно зиркає на мене".
ЗАВАЛЕННЯ РАТУШЕВОЇ ВЕЖІ.
Яблоновський був свідком, як валилась львівська ратушева вежа. Ось-що читаємо про це в його спогадах:
„Будучи з сестрою, що саме переводила у Львові свій нещасливий розвід, вийшов я раз по обіді на ринок, застав там переполох і почув крик сторожа „вежа валиться". Від кількох днів висіла ця небезпека над містом, бо урядова комісія, роблячи якісь направи під спокійною вежею, витягнула зпід неї вугольний камінь, який накривав памяткові написи й медалі. Обурена такою грабіжю, почала вежа хмаритись і морщитись, але вислана комісія признала це за бабські примхи, може за патріотичні збитки, й заручила, що вона може ще століття стояти (зовсім правдиве). Старушка була би зразково по карала напасників, якщо, чорт знає нащо не був би опамятав пустіїв міський будівничий Кавка, вмішавшись у справу з швабськими харцизяками приліпленим на стіні аркушем паперу, який відразу почав тріскати. - Це мусіло діятись на хвилинку перед моїм приходом на ринок, бо ледви встиг я схоронитись під браму перехідньої камениці, тоді Андреолі, побачив я, як вершок вежі колишеться, а сама пані неначе бажалаб щось немиле з голови скинути, одначе як ялось поважній паніматці, схиляє чоло й без ніяких дригань присідає як у менуеті. Ані на хвилинну не прийшло нікому на думку, що вона може накрити нас роброном, такий поважний і приличний був увесь рух. Хмари густого червоного пилу розстелились над містом і зробилась брудна ніч, через яку напомацки трапив я додому. - Для своїх була небіжка дивно лагідної вдачі; донька сторожа мала час по линві спуститись на діл, сам сторож, що до останньої хвилини кричав через трубу, тримаючись балькону, без шкоди осів на румовищах, утративши лиш на декілька днів мову. - Хто памятає, яке гніздо каменичок тулилось під вежею, тому смерть 32 людей вилається чудом. Оду на скін вежі написав якийсь бернардин, з якої памятаю два рядки: A kiedy już smiertelna porwała ią czkawka - Kona! kona! - zawołał obywatel Kawka!
ДВІРСЬКІ КОЗАКИ.
З опису бешкетів і диваків серед поль ської шляхти не від речі буде навести тут слова Яблоновського про двірських козаків. "Може найжиттєвішою памяткою давньої польської панськости - писав він - були за моїх молодих років двірські козаки. Великі пани держали їх по кількадесять, менші по кільканадцять; у нас у скарбниці бачив я козацькі котли й бунчуки ще з Корсуня. Одначе й кожний шляхтич мав хоч одного, називавсь Трипка, Могила, Погром і разом із вижлом, посередником і антипою творив неначе доповнення молодого шляхтича, а швидше його виконну владу. Ніякої пенсії не мав такий козак, плату брав у потребі з панського гаманця, ямий лежав на столі, а до якого мав вступ, якщо не управнений, то бодай толерований. Зате в корчмі козак вів перед, забавляв молодиці, гнув парубків через коліна, бо мусів бути силачем, дївкам плів небилиці й женитись обіцяв на "їй Богу" (покищо щедрі христини справляючі). Козак не приходив перед північчю на службу та спав у сінях із хортамгт. Коли пан крикнув "викинути жида"! - вже дудніло по сходах, заки вимовив: "нумо в морду" - вже пухла, тож і закон проти лихви був зайвий". В часі їзди, сидів "козак на козлі з пугою за поясом, побіч сидження дубельтівка й палаш, в руках саморобна антипа з бурштином".
М. В.
(Докінчення буде)
Львів зперед століття.
АВТОР І ТВІР.
У 1920 р. видав у Львові Станислав Василєвський п. з. „Złote czasy і wywczasy", вибір уступів і вийнятків із спогадів шляхтича Людвіка Ґжимали Яблоновського, написаних по шістьдесятому році життя (1810 —1887). Спогади Людвіка Яблоновського поставив видавець дуже високо. На його думку вони належать до тих небагатьох у польській літературі спогадів, „які дозволяють читачеві спільно переживати свої згадки, які пишучи, бачуть описувані речі й іншим велять їх бачити". Словом, мале число таких представників польського мемуарного письменництва, як Ян Хризостом Пасек і Олександер Фредро („Trzy po trzy"), потрохи Одинец і може старий Козьмян, збільшив у 1920 р, Людвік Яблоновський.
ЛЬВІВ У 1817 р.
Малюючи життя польського шляхтича на нашій етнографічній території, спогади Яблоновського вносять багато цікавого в малюнок тодішнього життя. З твору Яблоновського подамо ось тут найцікавіші для нас уривки, ось як виглядав Львів у 1817 р.:
„Для тих, що за кількадесять років ходитимуть по Львові, одному з найславніших треторядних міст, - писав Яблоновський, - може бути цікавим малюнок Львова з 1817 року. Була це тоді сороктисячна містина, але брудна й непоказна, оточена довкола звалищами валів, у підніжжя яких складали з усього міста по долах сміття. Середмістя, замкнене Краківською, Вірменською і Галицькою брамою, було менше більше подібне до сьогоднішнього, піднесли його нові й перебудовані камениці, але не змінили характеру. У самій середині Ринку підіймалась стара вежа, стрункіша й стрійніша від сьогоднішньої, безпосередньо оточував її чотирокутник брудних одноповерхових каменичок, поперетинаний крутими вуличками. Кільканацять бідних крамниць творило всю окрасу ринку, а сукна й багаті блазати лежали по складах на Руській вулиці. Коло Бернгрдинів білілось декілька камениць, вулиця Панська, Пекарська, Личаків щойно починали будуватись.
„Від Хорущини, дійсно званої Сінявщиною, випливала безсоромно брудна Полтва, напроти Гофмана (Hоtel dе Russiе) скручувала наліво й сочилась попід огидні звалища давніх валів. Три деревляні містки вели через неї. Зпоміж румовини, де сьогодні Марійська площа, виставало декілька нужденних дворків із городцями й жовтіла вартівня на мості. Гостинниця Жоржа (давніше російська) стояла самітня. Підваллям тягнулись дівірки й каменички. Паркани окружали сажавки-калабані, повні жаб і лисок, аж по Краківське; Сикстуська, Єзуїтська (Ягайлонська), Широка (Коперника) горділи тут і там лихими каменичками з чотирма вікнами та двірками, що занепадали, а великі німецькі написи на рогах свідчили, хто тримав їх до хрещення. Від Низького Замку (де сьогодні „Народній Дім“) починалось чорне місто; на Краківській площі стояли будки вірмен із визиною і кавяром, балії з рибами й крами з посторонками, вівсом і старими ременями. Ціле це місто оточували села (сьогодні передмістя) і юридики, де стояли палатки, як по селах.
„Безлісна гора білого, щирого піску, з звалищами Високого Замку, сьогодні чарівний город, тоді сама до передпотопової руїни подібна, отінювала з цього боку місто. Декілька обдертих і замкнених монастирів, стара комора (заведення Осолінських), спалені Театини, Кармеліти, що лежали в румовищах, доповнювали подібність Львова, до штурмом здобутого, спаленого міста, яке зачинало відбудовуватися, з якщо вдасться мені де відшукати каменицю минулих часів, то вітаюсь із нею як із жінкою, знаною мені в повні віку, а тепер згрибілою старушкою, що жалісно зиркає на мене".
ЗАВАЛЕННЯ РАТУШЕВОЇ ВЕЖІ.
Яблоновський був свідком, як валилась львівська ратушева вежа. Ось-що читаємо про це в його спогадах:
„Будучи з сестрою, що саме переводила у Львові свій нещасливий розвід, вийшов я раз по обіді на ринок, застав там переполох і почув крик сторожа „вежа валиться". Від кількох днів висіла ця небезпека над містом, бо урядова комісія, роблячи якісь направи під спокійною вежею, витягнула зпід неї вугольний камінь, який накривав памяткові написи й медалі. Обурена такою грабіжю, почала вежа хмаритись і морщитись, але вислана комісія признала це за бабські примхи, може за патріотичні збитки, й заручила, що вона може ще століття стояти (зовсім правдиве). Старушка була би зразково по карала напасників, якщо, чорт знає нащо не був би опамятав пустіїв міський будівничий Кавка, вмішавшись у справу з швабськими харцизяками приліпленим на стіні аркушем паперу, який відразу почав тріскати. - Це мусіло діятись на хвилинку перед моїм приходом на ринок, бо ледви встиг я схоронитись під браму перехідньої камениці, тоді Андреолі, побачив я, як вершок вежі колишеться, а сама пані неначе бажалаб щось немиле з голови скинути, одначе як ялось поважній паніматці, схиляє чоло й без ніяких дригань присідає як у менуеті. Ані на хвилинну не прийшло нікому на думку, що вона може накрити нас роброном, такий поважний і приличний був увесь рух. Хмари густого червоного пилу розстелились над містом і зробилась брудна ніч, через яку напомацки трапив я додому. - Для своїх була небіжка дивно лагідної вдачі; донька сторожа мала час по линві спуститись на діл, сам сторож, що до останньої хвилини кричав через трубу, тримаючись балькону, без шкоди осів на румовищах, утративши лиш на декілька днів мову. - Хто памятає, яке гніздо каменичок тулилось під вежею, тому смерть 32 людей вилається чудом. Оду на скін вежі написав якийсь бернардин, з якої памятаю два рядки: A kiedy już smiertelna porwała ią czkawka - Kona! kona! - zawołał obywatel Kawka!
ДВІРСЬКІ КОЗАКИ.
З опису бешкетів і диваків серед поль ської шляхти не від речі буде навести тут слова Яблоновського про двірських козаків. "Може найжиттєвішою памяткою давньої польської панськости - писав він - були за моїх молодих років двірські козаки. Великі пани держали їх по кількадесять, менші по кільканадцять; у нас у скарбниці бачив я козацькі котли й бунчуки ще з Корсуня. Одначе й кожний шляхтич мав хоч одного, називавсь Трипка, Могила, Погром і разом із вижлом, посередником і антипою творив неначе доповнення молодого шляхтича, а швидше його виконну владу. Ніякої пенсії не мав такий козак, плату брав у потребі з панського гаманця, ямий лежав на столі, а до якого мав вступ, якщо не управнений, то бодай толерований. Зате в корчмі козак вів перед, забавляв молодиці, гнув парубків через коліна, бо мусів бути силачем, дївкам плів небилиці й женитись обіцяв на "їй Богу" (покищо щедрі христини справляючі). Козак не приходив перед північчю на службу та спав у сінях із хортамгт. Коли пан крикнув "викинути жида"! - вже дудніло по сходах, заки вимовив: "нумо в морду" - вже пухла, тож і закон проти лихви був зайвий". В часі їзди, сидів "козак на козлі з пугою за поясом, побіч сидження дубельтівка й палаш, в руках саморобна антипа з бурштином".
М. В.
(Докінчення буде)
Час плине
- Вернер
- Повідомлень: 3185
- З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
- Стать: Чоловік
- Дякував (ла): 108 разів
- Подякували: 665 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Львів часопис "Діло" №6 від 11.01.1935, сторінка 2
Лівів зперед століття.
(Докінчення.)
ФАКТИ Й ВИДУМКИ ПРО УКРАЇНЦІВ.
Зокрема цікаве для нас те, що написав Я6лоновський про українців, хоч із його змішання фактів із життя з власними видумками й підозріннями виходить ясно, що автор не вмів чи не хотів глибше ввійти з порушені питання та побачив москвофільство в самих ознаках національної окремішности українців від поляків. „Ми ше тоді не знали - читаємо в спогадах Яблоновського - ріжниці між нами й русинами й вони сомі не мали цього почуття. Ми жили з собою у школі, а потім у війську як браття, в 1831 р. багато руських богословів скинули реверенди та служили в нашому війську, щойно пізніше Москва, закупивши Ставропігію й декількох негідників у консисторії, а Австрія підбурюючи Русь на шляхту, розірвала споконвічний звязок. Неодин русин сповідавсь перед латинським свяшеником, поляки брали шлюби й хрестились у церквах, як русини в костелах, де кому було на руку, бож ніхто з віросповідання не думав виводити намцональности. Щойно по багатьох роках почались спори в подружжях згідно з яким обрядом хрестити діти, була це перша ознака роздвоєння. Через ненависть до шляхти уряд, бажаючи мати шпигунів із священиків (я читав два такі заклики до священиків) зробив дзі великі помилки, першу через те, що не зрівняв руського календаря з нашим (чого сама Русь тоді бажала), а другу, що позволив, щоб доцерков втиснулися схизматичні обряди, як царські врата й інші. Ріжниця в дотації й освіті клерів багато причинилася до злого: латинський заможній, освічений, притім патріотичний, усюди мусів мати першенство перед руським, завсіди темним, осоружних обичаїв і брудним, неохайним так, що відпихав від себе. Чиж можна було напр. ставити нарівні каноніка Вітославського, величну, освічену, праву людину з крилошанином Держком, відомим нам шпигуном, що в закляпаній реверенді приходив на обід, облизував пляшку поданої муштарди, пив із тарілки останки росолу, по кожній страві поликав чарку горілки й серед тисячі обридливих смішностей хвалився, шо його донька така молочна, що для всієї челяді доставляє щодня молока? А цей Держко ще був вийняткової оглади. Доки повна ніч? була в їх мізках, не відчували положення, я сому самі були винні, аж коли молодші, дещо краще виховані, почали обсідати парохії, загоріли завистю до латинського клеру, а до нас не навистю. Щойно коло 1846 р. траплялось чути: "ми русини" й речення, що обряд творить національність.
„Митрополит Ангелович із своїм крилошанином Гарасевичем (бароном фон Neustern) почали перші звертати Русь у кігті білого царя. Вони перші ввели до церкви деякі схизматичні обряди, вони наказали зїзди священиків по деканатах; у день для позору радили над духовними справами, вночі замикались у цеоквах, денунціювали деканові чинності кожного шляхтича й приготовляли способи, як позбутись шляхти, щоб лишивсь тільки „мир", призначений на схизму та схизматичні священики. У 1809 році австрійські війська боролись над Дунаєм, а єдиний корпус генерала Пекінґа з трьох тисяч моравсько-чеських буцімто добровольців (селяни навивали їх фрайкурами, бо мали frei красти кури) склав зброю під Внинявкою перед декількасот шляхетського повстання полковника Чосновського й Львів а зобуло одинадцятьох уланів. Тоді Ангелович і Гарасевич подали до у ряду готовий плян вирізати шляхту при помочі селян. Цей плян відшукав мабуть серед актів і виконав Хоминський у 1846 році. По церквах святили ножі, а австрійський уряд у незрозумілому засліпленні терпів ці роботи (для нього ще згубніші ніж для нас) і нишком похваляв".
Після таких дурниць і нісенітниць про митрополита Ангеловича й крилошенина Герасевича, про свячення ножів по церквах тощо не здивує нас і оця характеристика пера Яблоновського: "Досить поглянути на першого ліпшого попа, на це темне волосся й темні очі, на косі погляди, які кривавими відблисками зраджують що в його середині кипить непереблагана ненависть, на острокутні бороди, які закривлюються к носам, на зелено-жовту шкуру з рідкими порами, відзначеними чорними крапками, схильну до прищів і угрів, щоб переконатись, що це зовсім винародовлений людець“.
ГУЦУЛИ.
Гуцулів пізнав Яолоновський завдяки гр. Скарбкові. „Купив він у глибині Карпат добра Жабе, славне гніздо опришків, де перед ним ніхто не смів мешкати. А всеж Скарбек, звелівши повиривати залізні двері й віконниці й викинути всяку стрільбу, перебував там сам із льокаєм по декілька тижнів. Я був у Рожнятові, коли приїхало декілька верховинців із молодицями платити чинш за пасовиша на полонинах. Був це гарний народ, селянин в селянина як дуби, по гуцульському просто вбраний, зате молодиці в багатому строю, рослі, тонкі, гнучкі неначе ялиці, в сивих високих шапках виглядали мальовничо. На тонесенькі, багато вишивані сорочки спадали аж нижче грудей золоті, грубі монети, нанизані на кількох шнурах, одна низка яких оперізувала також на скіс шапку. Коли господарство прийняло їх гостинно й угостило, мужчини відіпняли череси, висипаючи на стіл 1000 дукатів, новісінького червоного ще золота. Коли касієр хотів рахувати, Скарбек не позволив. „Добре мате, паночку“, сказала з дивним виразом у серняних очах найгарніша з молодиць, „то господарі, а не пустаки“. Не одна з сальонових пань моглаб позаздрити свободи рухів і спокою цим гуцулкам.
„Раз продав Скарбек шмат ліса. Довідавшись про це, гуцули зложили йому цілу вартість проданого ліса, щоб лиш не рухав їх ялиць. Був цо доказ привязення до землі.
„До трицяти років був кожний гуцул вітрогоном, себто опришком, і ходив на Волощину відвідувати жидів і вірмен. По третьому хрестику женивсь із якоюсь гуцулкою і ставав по..дним господарем, на жаль, деколи й ватажком, що полював на давніх товаришів. Чи добрий, чи злий, обичай, не вирішу, досить, що споконвічний. Не без причини преподобний парох із Фельштина радив вигубити гуцулів, бо це бутний народ, а Карпати залюднити іншими оселями.
„Коли в Станиславові страчували славного Добощука (а може Бойчука, бо обидва в одному часі згинули) з кільканацятьма іншими вітрогонами, декілька тисяч гуцулів залягало оболоння, прощаючи їх думками, кожний засудженець вступав на драбину, подаючи найближчому люльку, останній Дебощук потягнув декілька бовдурів і кинув між верховинців. Червоною гарасівкою застібнена сорочка була багато років жалобою гірського народу по своєму героєві. З Жабя й багатьох інших сіл довгий час не брали рекрута, бо вітрогон, узятий в камаші, пару місяців соловів, думав і нарешті вмирав із туги за полонинами".
М. В.
Лівів зперед століття.
(Докінчення.)
ФАКТИ Й ВИДУМКИ ПРО УКРАЇНЦІВ.
Зокрема цікаве для нас те, що написав Я6лоновський про українців, хоч із його змішання фактів із життя з власними видумками й підозріннями виходить ясно, що автор не вмів чи не хотів глибше ввійти з порушені питання та побачив москвофільство в самих ознаках національної окремішности українців від поляків. „Ми ше тоді не знали - читаємо в спогадах Яблоновського - ріжниці між нами й русинами й вони сомі не мали цього почуття. Ми жили з собою у школі, а потім у війську як браття, в 1831 р. багато руських богословів скинули реверенди та служили в нашому війську, щойно пізніше Москва, закупивши Ставропігію й декількох негідників у консисторії, а Австрія підбурюючи Русь на шляхту, розірвала споконвічний звязок. Неодин русин сповідавсь перед латинським свяшеником, поляки брали шлюби й хрестились у церквах, як русини в костелах, де кому було на руку, бож ніхто з віросповідання не думав виводити намцональности. Щойно по багатьох роках почались спори в подружжях згідно з яким обрядом хрестити діти, була це перша ознака роздвоєння. Через ненависть до шляхти уряд, бажаючи мати шпигунів із священиків (я читав два такі заклики до священиків) зробив дзі великі помилки, першу через те, що не зрівняв руського календаря з нашим (чого сама Русь тоді бажала), а другу, що позволив, щоб доцерков втиснулися схизматичні обряди, як царські врата й інші. Ріжниця в дотації й освіті клерів багато причинилася до злого: латинський заможній, освічений, притім патріотичний, усюди мусів мати першенство перед руським, завсіди темним, осоружних обичаїв і брудним, неохайним так, що відпихав від себе. Чиж можна було напр. ставити нарівні каноніка Вітославського, величну, освічену, праву людину з крилошанином Держком, відомим нам шпигуном, що в закляпаній реверенді приходив на обід, облизував пляшку поданої муштарди, пив із тарілки останки росолу, по кожній страві поликав чарку горілки й серед тисячі обридливих смішностей хвалився, шо його донька така молочна, що для всієї челяді доставляє щодня молока? А цей Держко ще був вийняткової оглади. Доки повна ніч? була в їх мізках, не відчували положення, я сому самі були винні, аж коли молодші, дещо краще виховані, почали обсідати парохії, загоріли завистю до латинського клеру, а до нас не навистю. Щойно коло 1846 р. траплялось чути: "ми русини" й речення, що обряд творить національність.
„Митрополит Ангелович із своїм крилошанином Гарасевичем (бароном фон Neustern) почали перші звертати Русь у кігті білого царя. Вони перші ввели до церкви деякі схизматичні обряди, вони наказали зїзди священиків по деканатах; у день для позору радили над духовними справами, вночі замикались у цеоквах, денунціювали деканові чинності кожного шляхтича й приготовляли способи, як позбутись шляхти, щоб лишивсь тільки „мир", призначений на схизму та схизматичні священики. У 1809 році австрійські війська боролись над Дунаєм, а єдиний корпус генерала Пекінґа з трьох тисяч моравсько-чеських буцімто добровольців (селяни навивали їх фрайкурами, бо мали frei красти кури) склав зброю під Внинявкою перед декількасот шляхетського повстання полковника Чосновського й Львів а зобуло одинадцятьох уланів. Тоді Ангелович і Гарасевич подали до у ряду готовий плян вирізати шляхту при помочі селян. Цей плян відшукав мабуть серед актів і виконав Хоминський у 1846 році. По церквах святили ножі, а австрійський уряд у незрозумілому засліпленні терпів ці роботи (для нього ще згубніші ніж для нас) і нишком похваляв".
Після таких дурниць і нісенітниць про митрополита Ангеловича й крилошенина Герасевича, про свячення ножів по церквах тощо не здивує нас і оця характеристика пера Яблоновського: "Досить поглянути на першого ліпшого попа, на це темне волосся й темні очі, на косі погляди, які кривавими відблисками зраджують що в його середині кипить непереблагана ненависть, на острокутні бороди, які закривлюються к носам, на зелено-жовту шкуру з рідкими порами, відзначеними чорними крапками, схильну до прищів і угрів, щоб переконатись, що це зовсім винародовлений людець“.
ГУЦУЛИ.
Гуцулів пізнав Яолоновський завдяки гр. Скарбкові. „Купив він у глибині Карпат добра Жабе, славне гніздо опришків, де перед ним ніхто не смів мешкати. А всеж Скарбек, звелівши повиривати залізні двері й віконниці й викинути всяку стрільбу, перебував там сам із льокаєм по декілька тижнів. Я був у Рожнятові, коли приїхало декілька верховинців із молодицями платити чинш за пасовиша на полонинах. Був це гарний народ, селянин в селянина як дуби, по гуцульському просто вбраний, зате молодиці в багатому строю, рослі, тонкі, гнучкі неначе ялиці, в сивих високих шапках виглядали мальовничо. На тонесенькі, багато вишивані сорочки спадали аж нижче грудей золоті, грубі монети, нанизані на кількох шнурах, одна низка яких оперізувала також на скіс шапку. Коли господарство прийняло їх гостинно й угостило, мужчини відіпняли череси, висипаючи на стіл 1000 дукатів, новісінького червоного ще золота. Коли касієр хотів рахувати, Скарбек не позволив. „Добре мате, паночку“, сказала з дивним виразом у серняних очах найгарніша з молодиць, „то господарі, а не пустаки“. Не одна з сальонових пань моглаб позаздрити свободи рухів і спокою цим гуцулкам.
„Раз продав Скарбек шмат ліса. Довідавшись про це, гуцули зложили йому цілу вартість проданого ліса, щоб лиш не рухав їх ялиць. Був цо доказ привязення до землі.
„До трицяти років був кожний гуцул вітрогоном, себто опришком, і ходив на Волощину відвідувати жидів і вірмен. По третьому хрестику женивсь із якоюсь гуцулкою і ставав по..дним господарем, на жаль, деколи й ватажком, що полював на давніх товаришів. Чи добрий, чи злий, обичай, не вирішу, досить, що споконвічний. Не без причини преподобний парох із Фельштина радив вигубити гуцулів, бо це бутний народ, а Карпати залюднити іншими оселями.
„Коли в Станиславові страчували славного Добощука (а може Бойчука, бо обидва в одному часі згинули) з кільканацятьма іншими вітрогонами, декілька тисяч гуцулів залягало оболоння, прощаючи їх думками, кожний засудженець вступав на драбину, подаючи найближчому люльку, останній Дебощук потягнув декілька бовдурів і кинув між верховинців. Червоною гарасівкою застібнена сорочка була багато років жалобою гірського народу по своєму героєві. З Жабя й багатьох інших сіл довгий час не брали рекрута, бо вітрогон, узятий в камаші, пару місяців соловів, думав і нарешті вмирав із туги за полонинами".
М. В.
Час плине
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Особливості історичної пам’яті мешканців Львова про повсякденне життя в другій половині ХХ століття (на матеріалах усної історії)
Галина Боднар
“Комунікативні горизонти усної історії”: матеріали Міжнар. наук. конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники: Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 110-123
https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Галина Боднар
“Комунікативні горизонти усної історії”: матеріали Міжнар. наук. конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники: Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 110-123
https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Нагірняк Андрій
Діяльність товариства студентів Львівської політехніки «Основа» (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - с. 71-73
Емінак: науковий щоквартальник. – 2017. – № 1 (17) (січень-березень). – Т. 1. – 139 с.
https://www.academia.edu/31575344/%D0%9 ... view-paper
Діяльність товариства студентів Львівської політехніки «Основа» (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) - с. 71-73
Емінак: науковий щоквартальник. – 2017. – № 1 (17) (січень-березень). – Т. 1. – 139 с.
https://www.academia.edu/31575344/%D0%9 ... view-paper
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Боднар Г.
Особливості історичної пам’яті мешканців Львова про повсякденне життя в другій половині ХХ століття (на матеріалах усної історії). с. 110-122
«Комунікативні горизонти усної історії»: матеріали Міжнар. наук.конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники:Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – 280 с.
https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Особливості історичної пам’яті мешканців Львова про повсякденне життя в другій половині ХХ століття (на матеріалах усної історії). с. 110-122
«Комунікативні горизонти усної історії»: матеріали Міжнар. наук.конф., [м. Переяслав-Хмельницький], 17-18 травня 2013 р. / [Упорядники:Г. Г. Грінченко, Т. Ю. Нагайко]. – Переяслав-Хмельницький, 2013. – 280 с.
https://www.academia.edu/38266460/%D0%9 ... %96%D1%97_
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
- kbg_dnepr
- Повідомлень: 7459
- З нами з: 14 січня 2021, 15:44
- Стать: Жінка
- Звідки: Дніпро
- Дякував (ла): 5284 рази
- Подякували: 945 разів
Re: ЛЬВІВ - місто
Старі фото Львова
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей