ХАРКІВ XX-го століття

Чи знаєте ви в якому поколінні ви житель міста Харкова?

Народився і живу
2
33%
Народився, але не живу
1
17%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
17%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
17%
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
17%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 6

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Харків ХХ-го століття

Повідомлення АннА »

КАРАЧІВКА – назва залізничної станції та її околиць в Жовтневому р-ні м. Харків, колиш. селище.
Тут на правому березі р. Уда (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону) розташов. залишки багатошарової археол. пам'ятки – ранньослов'ян. поселення роменської культури (8–10 ст.) та Донецьке городище, яке ототожнюють з давньорус. м. Донець (11–13 ст.).
Городище згадується в джерелах 17 ст. – у Розписові сторожових пунктів та в "Большому книге чертежу ".
М.Карамзін називав його Когановим городищем.
1968 Карачівку було включено до переліку істор. міст та населених пунктів України.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Харків ХХ-го століття

Повідомлення АннА »

Зображення
ХАРКІВ — місто обласного підпорядкування, центр Харківської області. Розташов. при злитті річок Харків (прит. Лопані), Лопань (прит. Уди) і Уда (прит. Сіверського Дінця, бас. Дону). Залізничний вузол, аеропорт. Площа 306 км<

Засноване в 1650-ті рр. переселенцями у Слобідську Україну (постійне поселення з 1654, перший відомий отаман — Іван Кривошлик). 1655—56 споруджено фортецю. 1656 запроваджено воєводське правління (перший воєвода — Воїн Селіфонтов). 1660 вперше згадується слобідський Харків. полк (полковник — Остап Воропай). 1660—65 Х. — адм. центр слобідських козацьких полків. У 1660—90-х рр. існувала міщанська організація на чолі з міським отаманом, відомі згадки про цеховий устрій місц. ремісників (див. Цехи). 1689 споруджено першу муровану будівлю — Свято-Покровську церкву (згодом — собор Харківського Покровського учительного монастиря). 1706 внаслідок реформ рос. уряду воєводське правління в Х. ліквідували, усі категорії населення перевели під юрисдикцію полк. Федора Донця-Захаржевського і внесли до козац. реєстрів. Із 1726 у місті діяв переведений із Бєлгорода (нині місто в РФ) Харківський колегіум, осн. навч. заклад на сх. України у 18 cт. У 1740—60-х рр. у Х. перебувало командування Укр. д-зії. Унаслідок ліквідації слобідських козац. полків 1765 Х. став центром новоутвореної Слобідсько-Української губернії; із 1780 місто — центр Харківського намісництва, 1797—1835 — Слобідсько-Укр. губ., із 1835 — Харківської губернії.

1791 в Х. почав функціонувати стаціонарний театр. Завдяки ініціативності вихідця із Слобідської України В.Каразіна та освіт. реформі в Рос. імперії 1805 в Х. відкрито ун-т (див. Харківський національний університет), що мав значний вплив на розвиток міста. Завдяки ун-ту в Х. почалося активне видання світської періодики (1812 вийшла газ. "Харьковский еженедельник", 1816 — журнали "Украинский вестник", "Харьковский Демокрит"), місто стало центром зародження укр. нац. руху (гурток харків. романтиків), початків прози (Г.Квітка-Основ’яненко) та драми (М.Костомаров) укр. мовою. 1812 в Х. відкрито інститут шляхетних дівчат. У 1-й пол. 19 ст. Х. — один із провідних торг. центрів Рос. імперії, із надзвичайно потужним Хрещенським ярмарком і великим ринком торгівлі кіньми.
Інтенсивний розвиток Х. почався з кінця 1850-х рр., від часу відкриття покладів вугілля Донбасу. 1857 почав функціонувати телеграф, 1869 проведено залізницю. Поруч із залізничними майстернями 1870 відкрито чавуноливарний з-д, 1879 — з-д землеробських машин і знарядь М.Гельферіха (див. "Гельферихъ-Саде"), у 1890-х рр. — мех. з-д та Харків. паровозобудівний з-д, 1910 — мех. з-д М. фон Дітмара (для забезпечення обладнанням шахт Донбасу). Місто набувало пром. характеру. 1 травня 1900 робітники міста провели маївку, що мала розголос по всій Рос. імперії. Потреба у пром. кадрах привела до відкриття в Х. 1885 Технологічного ін-ту.

Х. був містом високої громад. активності: у 2-й пол. 19 ст. за ініціативи Х.Д.Алчевської тут були створені жін. недільні школи, 1886 відкрито велику громад. б-ку, 1896 — зоопарк. Із 1881 в місті функціонував водогін, із 1888 — телефон, 1896 з’явилася електрика, 1906 — трамвай. Центр міста був забудований багатоповерховими прибутковими будинками, банками, готелями, над проектами яких працювали видатні архітектори (О.Бекетов та ін.). Дуже ефективно діяло міське самоврядування (з міських голів найбільше відзначився О.Погорілко, 1900—12). У Х. діяла низка громад. орг-цій, зокрема Історико-філологічне товариство при Харківському університеті (1876—1919), що об’єднувало плеяду відомих науковців (О.Потебня, М.Сумцов, Д.Багалій), з ініціативи П.С.Єфименка 1880 при т-ві виник архів, один із найбільших і найвідоміших в Україні. У 2-й пол. 19 ст. змінилася етнокульт. структура міста: українці поступилися місцем росіянам, у місті досить потужно був представлений єврейс. елемент. Упродовж 1861—1917 населення міста зросло майже вшестеро: із 50 тис. осіб у 1861 до 297 тис. у 1917. Х. виявився значним місцем зосередження укр. політ. руху, 1900 тут виникла перша в підрос. Україні укр. політ. партія — Революційна українська партія, працював відомий ідеолог укр. руху М.Міхновський. Під час Першої світової війни до Х. із зх. губерній евакуювали низку навч. і пром. об’єктів, що й залишилися в місті: с.-г. ін-т, Російсько-Балт. електротех. з-д, суконні майстерні.

8—10 грудня 1917 Х., спираючись на місц. Червону гвардію, захопили загони петрогр. більшовиків. Після невдачі більшовицького перевороту в Києві частина делегатів Всеукраїнського з’їзду рад селянських, робітничих і солдатських депутатів 1917 переїхали до Х., де 24—25 грудня 1917 провели власний з’їзд (див. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад 1917), проголосивши Укр. Нар. Республіку як федеративну частину Рос. рад. республіки і створивши власні виконавчі органи. Після Брестського миру (див. Брестський мирний договір УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918, Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу 3 березня 1918) в лютому—березні 1918 відбулася спроба створити окрему Донецько-Криворізьку Радянську Республіку із центром у Х. 8 квітня 1918 місто зайняли німці, а з 1 травня 1918 запроваджена гетьман. влада (найвідоміший староста — П.Залеський). 18 листопада 1918 над Х. проголошено владу Директорії Української Народної Республіки, а 3 січня 1919 в Х. вступили більшовицькі війська. 25 червня 1919 Х. зайняли частини Збройних сил Півдня Росії, у приміщенні Дворянських зборів розташовувався штаб Добровольчої армії. 12 грудня 1919 в Х. утретє ввійшли більшовицькі війська, було відновлено рад. владу, і місто утверджене столицею УСРР.

За часів столичного статусу Х. інтенсивно розвивався. Створювалися пром. гіганти: Харків. тракторний з-д (1931), Харківські турбінний та верстатобудівний з-ди (1934). Змінилася арх-ра міста, провідним стилем до серед. 1930-х рр. був конструктивізм. Споруджено першу залізобетонну багатоповерхівку в Європі (Держпром; 1929), пасаж (1925), пам’ятник Т.Шевченку (скульп. М.Манізер). Функціонував театр "Березіль" (реж. — Л.Курбас). Х. став центром укр. к-ри і низки худож. і літ. об’єднань ("Плуг", "Гарт", Вільна академія пролетарської літератури), було відкрито низку навч. закладів (авіаційний, автошляховий, інженерно-економічний ін-ти та ін.), із 1924 почала функціонувати перша в Україні радіостанція. За Х. утвердилася й символіка "столиці відчаю", оскільки місто було столицею під час Голодомору 1932—1933 років в УСРР. Розгорнута система науково-дослідних ін-тів сприяла розвиткові науки в місті, 1934 в Ін-ті фізики група вчених розщепила атомне ядро. Змінилася й етнокульт. структура міста. Населення на 1939 досягло 832 913 осіб (з яких 48,5 % — українці, 29,7 — росіяни, 15,6 % — євреї), таким чином укр. складова стала превалювати в Х. 1934 столицю УСРР перенесли до Києва, однак Х. зберігав провідні позиції в пром. вир-ві.

Під час Другої світової війни Х. і Харківщина стали місцем жорстоких боїв. 24 жовтня 1941 гітлерівські війська зайняли місто. Місто було в прифронтовій зоні, однак була дозволена діяльність органів місц. самоврядування (бургомістри — О.Крамаренко, О.Семененко, П.Козакевич), відновлено окремі госп. об’єкти. За часи окупації населення міста зменшилося на три чверті, було зруйновано осн. інфраструктуру. Окупанти репресували населення за підозрою у співпраці з підпіллям, масово винищили єврейс. мешканців у районі Дробицького яру. В результаті наступу рад. військ місто було відбите 16 лютого 1943, однак завдяки вмілому маневру нім. війська знову окупували місто 15 березня 1943. Лише в результаті Курської битви 1943 війська Степового фронту (команд. — генерал-полковник І.Конєв) 23 серпня 1943 звільнили Х.

Протягом кількох років Х. відбудовували після масштабних руйнувань. 1946 почалася планова реконструкція міста, запущено нові з-ди (1946 — Електроважмаш), розширене вир-во на оборонну пром-сть, створено нові житлові масиви (Салтівка, Павлове Поле, Холодна Гора). Населення Х. 1989 сягнуло 1593 тис. мешканців. 1975 відкрито першу чергу метрополітену. Місто було одним із провідних пром. і наук. центрів СРСР. Х. був одним із центрів всесоюзного демократ. руху 1989—91. Після проголошення незалежності України та припинення гонки озброєнь місто має тенденцію до зменшення чисельності населення, падіння свого пром. і наук. потенціалу.

У Х. цінність мають не лише окремі пам’ятки та ансамблі, а й усе істор. ядро міста, яке значною мірою зберегло архітектурно-художню цілісність. Серед архіт. ансамблів — Свято-Покровський монастир (кінець 17 — 19 ст.) із Свято-Покровським собором (1689), площа Конституції (колиш. Миколаївська) з будівлями банків (кінець 19 — поч. 20 ст.), площа Свободи (1925—36) з Будинком держ. пром-сті (1925—29). Пам’ятки арх-ри: Свято-Успенський собор (1771—77) та його дзвіниця (1821—48), г-зія (1814), будинок генерал-губернатора (потім — старий корпус ун-ту, 1766—77), новий корпус ун-ту (1823—31), Свято-Благовіщенський собор (1888—1901), будівля суд. установ (1899—1902), б-ка (1899—1901), будівля Мед. т-ва (1911—13), Сел. дім (1912), Хоральна синагога (1914), прибутковий будинок страхового т-ва "Саламандра" (1914—15), Головпоштамт (1927—29), гуртожиток "Гігант" (1928—29), Палац к-ри залізничників (1928—32). Музеї: історичний (Харківський історичний музей), художній, літературний, археології та етнографії Слобідської України, природи. На пд. околиці міста — археол. пам’ятка Донецьке городище.

У Х. народилися Х.О.Алчевська, О.Бекетов, дресирувальниця І.Бугримова, актор М.Водяной, акторка Л.Гурченко, І.Манжура, композитор О.Рябов, Б.Савінков, кінорежисер-документаліст Ф.Соболєв, П.Сокальський, Я.Степовий, Г.Хоткевич.
Маслійчук В.Л.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
ГіП
Повідомлень: 625
З нами з: 03 квітня 2016, 14:52
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 750 разів
Подякували: 804 рази

Re: Харків ХХ-го століття

Повідомлення ГіП »

14 травня 1911 року в Харкові відбувся перший «День білої ромашки». Добродійності в Харкові вже більше ста років. Згадаємо ще одне із самих масштабних благодійних свят дореволюційного часу.
Під поетичною назвою «День білої ромашки» світове співтовариство відзначає Міжнародний день боротьби з туберкульозом з 1908 року. Перший подібний захід провели у Швеції 1 травня 1908 року. Свято швидко поширилося по країнах Європи, і через два роки після своєї появи його почали відзначати в Російській імперії.

Символом благодійного суспільства стала біла ромашка, або біла квітка.
Російська ліга по боротьбі із сухотою (так у той час ще називали туберкульоз) була створена в Санкт-Петербургові в 1910 році. І вже навесні 1911 року на вулицях Москви, Санкт- Петербурга, Харкова, Мінська, інших міст імперії з'явилися мільйони великих та маленьких білих квіточок.
Метою цієї масштабної акції був не просто збір засобів на користь хворих, але й, насамперед, - звернути увагу громадськості на таку масштабну проблему як туберкульоз та поширити інформацію про це захворювання.

Захід широкий висвітлювалося в місцевій пресі, газети публікували не тільки заклики до участі у святі, але й звіти про збір засобів, а, наприклад, в ілюстрованому додатку до популярного видання «Южный край» публікувалися світлини «Дня білої ромашки».
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Поперека, Сенько, Сердюк, Нужний (Іваниця),
Єлисеєнко, Фесенко (Деркачівка)
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: Харків XX-го століття

Повідомлення kbg_dnepr »

Меню харківського ресторану National в жовтні 1913 року https://soc.obozrevatel.com/chto-podava ... 1643138853
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
kbg_dnepr
Повідомлень: 7459
З нами з: 14 січня 2021, 15:44
Стать: Жінка
Звідки: Дніпро
Дякував (ла): 5284 рази
Подякували: 945 разів

Re: ХАРКІВ XX-го століття

Повідомлення kbg_dnepr »

СПИСКИ ХАРКІВ'ЯН ДОВОЄННОГО ПЕРІОДУ ТА НАЧАЛЬНОГО ПЕРІОДУ ОКУПАЦІЇ (М. ХАРКІВ, 1941 РІК)

https://www.facebook.com/groups/feed?hi ... &ref=notif
Катерина
Глушак (Брянськ.) Ковальов Федосенко mt H5a (Могилевськ.)
Оглотков I2a2b (Горбат. п. НГГ) Алькін Душин Жарков Кульдішов mt U5a1 Баландін (Симб. губ.)
Клишкін R1a1a Власенко Сакунов Кучерявенко (Глухів)
Кириченко Бондаренко Білоус Страшний mt T2a1 (Новомоск. Дніпроп.)
#генеалогия #генеалогія #пошукпредків #поискпредков #ahnenforschung #ukrainianancestry #родовід #родословная
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ХАРКІВ XX-го століття

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Зображення
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5312
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: ХАРКІВ XX-го століття

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Парафіяльні картки автокефальної церкви Харківського округу.

https://e-resource.tsdavo.gov.ua/files/40488/

Список священників Харківського округу.

https://e-resource.tsdavo.gov.ua/files/40496/
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: ХАРКІВ XX-го століття

Повідомлення Вернер »

"Красная армия" (Харків) №1, 04.06.1925, сторінка 1
С'езд начальников органов ГПУ.
1-го июня открылся в Харькове всеукраинский с'езд начальников органов ГПУ. В почетный президиум с‘езда избраны т.т. Сталин, Дзержинский, Петровский, Каганович, Чубарь и Фрунзе. В деловой президиум вошли т. т. Ягода, Балицкий, Воронцов, Трилиссер, Ольский, Заковский, Скрыпник и другие.
Приветствуя с’езд, тов Петровский, нарисовав картину разложения белогвардейщины, указал, что основная задача органов ГПУ: Зорко следить за врагами и, в первую очередь, увеличить пограничную охрану.
Далее тов. Петровский указал на необходимость своевременно предупреждать преступления, произвол.
Генеральный секретарь Ц. К. К. П. (б.) У. тов. Каганович в начале своей речи остановился на роли и заслугах органов ГПУ в деле зещиты революции.
— Сейчас — указал тов. Каганович, роль ГПУ не только не уменьшается, но увеличивается.
В особенности необходимо бороться с безобразиями и произволом, которые до сих пор имеют место в деревие. Надо на селе установить революционную законность. И работникам ГПУ здесь первое место.
ГПУ должно помочь партии и советской власти бороться в деревне с беззаконием.
Час плине
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: ХАРКІВ XX-го століття

Повідомлення Вернер »

Дніпрова хвиля (Кременчук) №53 від 06.05.1943, сторінка 2
МІСТО БЕЗ ЧОЛОВІКІВ
ХАРКІВ. Коли німецькі війська ввійшли знову на землі, які були змушені зимою тимчасово залишити, вони застали жахливу картину знищення, яке залишили за собою большевики. Знелюднені місцевості, велике число помордованих жертов свідчили про терор, який завело ГПУ, увійшовши на ці землі. Всіх чоловіків, які не встигли втекти або сховатися від большевиків, НКВД вивезли з собою, якщо не розстріляло й не замордувало відразу на місці. У процесі зустрічаємо щораз більше описів знущання большевиків. Між іншим воєнний кореспонденд Йоахім Піндтнер описує свої враження після приходу німецьких військ до Харкова, що його він називає "містом без чоловіків".
Кореспондент відразу по приході німецьких військ до звільненого Харкова відвідав знайомого українця Степана.
„Про Степана можна взагалі сказати, що йому щастить. Як тільки почалася війна, він мав тоді 2б років — його мобілізували, але вже в перші тижні він попав до німецького полону. Українець із походження й переконань, він знайшов працю при німецькій військовій установі, яка згодом в нагороду за його добру поведінку в кінці 1941 р. відпустила його до рідного міста — Харкова. Тут Уряд Праці знайшов йому місце слюсара в залізничній майстерні. Нічого дивного, що відтоді Степан є переконаним прихильником німецької справи!
Ми стояли на кватирі у його сусіда і поправляли невеликі пошкодження у нашій автомашині. Хоч ми його про це не просили, він охоче й вміло допоміг нам.
Це було перед самим нашим відходом з Харкова. Пізніше, коли советську повінь подолали й до нас дійшли всякого рода звістки про большевицьке жахливе панування в залишеному місті, ми не раз думали про Степана. Тепер сидимо проти Степана в кухні його малої хати, і його мати готує нам каву.
За шість годин після нашого відходу,—оповідає Степан,—з'явились большевики. Вони заявили, що ми, українці, не є большевиками. На другий день прибув урядовець ГПУ. З пістолем в руці увійшов він до хати спитав, чому я не в армії, і арештував мене. Мене доставлено до комендатури, де мене допитував якийсь жидівський комісар. Бо якраз з військом до Харкова увійшло багато жидів, які мали організувати владу; навіть поліційну владу виконували жиди. Цей жид назвав мене дезертиром і зрадником і наказав мене розстріляти...
Але большевики потребували фахових робітників для відбудови висаджених мостів і залізничних споруд. Тому Степана, як фахового слюсаря, приділили до колони будівельних мостів.
„Їсти нам вже не давали, платні так само, однак ми мусіли під військовим наглядом важко працювати 12-14 годин. Так працював я коло трьох тижнів"...
Степан знов посміхається, а потім продовжує: „А там, коли я побачив, що стає гаряче, я просто втік! Добрі приятелі, які також вірили, що німці скоро вернуться, сховали мене. Мені пощастило."
Так, Степанові дійсно пощастило, навіть незвичайно пощастило, бо Харків, друге величиною місто на Україні й четверте взагалі в Совєтському союзі, є сьогодні містом без чоловіків. Тільки з’явилися большевики в Харкові, як почали кривавий розрахунок з українським населенням. Жидівські комісари за допомогою урядовців ГПУ і підлих шпигів вишукували всіх чоловіків і жінок, які працювали при німецьких установах. Вони грабували їхні помешкання, ставилили чоловіків „під стінку" і вивозили жінок у глибину краю. Решту чоловіків примусово мобілізовано. Невишколених, без уніформи і зброї їх висилали на передові лінії. За ними завжди стояли большевики і грозили розстріляти кожного, хто буде втікати. „Візьміть собі зброю від убитих!" кричали вони до приречених на смерть і гнали їх під жахливий залізний гряд німецької оборонної зброї.
Після наступу на Гаврилівку ми на власні очі бачили, як лежали ці жертви большевиків. На застиглих обличчях відбилися пекельні муки. Ми бачили їх, і бачили також в Харкові летючки, якими московські катівські наемники на службі Вічного Жида намагалися перед своєю втечею навести паніку на залишених жінок, дітей і старців. Однак вони не могли обманути вже нещасливих мешканців Харкова, навпаки, з зітханням полегшення вони дивилися, як большевики тікали з міста.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “ХАРКІВ”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google [Bot] і 6 гостей