Територія міста була заселена від найдавніших часів. Курганний могильник в Артилер. парку свідчить про проживання тут у 2 тис. до н. е. носіїв ямної культурно-історичної спільності та катакомбної культурно-історичної спільності. У центрі міста, на Жеваховій горі, у Лузанівці виявлено рештки грец. поселень 5—3 ст. до н. е. (ототожнюються з Гаванню істріян та Гаванню асіяків, які згадуються Арріаном у його описі Понту Евксинського). Досліджені також поселення черняхівської культури (3—5 ст.).
Від кінця 4 ст. територія міста була в зоні розселення тюркських кочових племен, у серед. 13 ст. потрапила під владу Золотої Орди. На італ. навігаційних картах 14 ст. на місці О. показано пункт Джинестра. У часи, коли Пн. Причорномор’я контролювалося Великим князівством Литовським, існувало поселення Качибей, яке вперше згадується в джерелах під 1415. Воно знелюдніло в серед. 15 ст. Із 1530-х рр. територія О. увійшла до володінь Османської імперії. Із серед. 18 ст. на місці Качибея відоме поселення Хаджибей (Гаджибей). 1765 в Хаджибеї споруджено фортецю Єні-Дунья, яку 1789 під час російсько-турецької війни 1787—1791 здобув загін рос. військ.
За Ясським мирним договором 1791 Хаджибей відійшов до Російської імперії. 1793 під кер-вом генерал-аншефа О.Суворова та віце-адмірала Й. де Рібаса за проектом інж. Ф.Деволана було закладено нову фортецю, що мала 5 бастіонів (1803 її перетворено на припортовий карантин). 7 червня (27 травня) 1794 датований рескрипт рос. імп. Катерини ІІ про облаштування в Хаджибеї військ. гавані і торг. порту. Закладка перших споруд порту відбулася в серед. 1794. На поч. 1795 місто дістало назву Одеса — вважалося, що на цьому місці існувала давньогрец. колонія Одесс (нині з’ясовано, що колоній із такою назвою було дві — поблизу Варни (Болгарія) і в гирлі Тилігульського лиману). За першим переписом 1797, в О. проживало 3455 осіб. Із 1795 в місті діяв магістрат, із 1796 — шестигласна дума. 1796 почала діяти Одеська товарна біржа, 1801 відкрито перший комерційний банк. 1823 почала виходити газ. «Одесский вестник».
1812 чумна епідемія забрала життя майже третини мешканців.
1797—1802 О. входила до Новоросійської губернії, із 1803 — до Херсонської губернії. 1803—38 і 1856—1917 місто з найближчими околицями утворювали градоначальство. Із 1827 О. — центр повіту. 1805—74 О. була центром усього Новоросійського краю. Тут містилися резиденція новорос. і бессарабського генерал-губер-натора, а також управління військ., суд. і єпархіального відомств. 1879—90 О. була центром тимчасового генерал-губернаторства, від 1862 — центром Одеського військового округу.
Своїм швидким розвитком О. зобов’язана мор. портові. У 1819—59 місто перебувало на становищі порто-франко, що давало право безмитного продажу й зберігання іноз. товарів. За обсягами вивезення за кордон пшениці О. посідала перше місце в Рос. імперії (від 1874 — і в Європі). До 1859 населення міста зросло порівняно з 1797 більш як у 32 рази і становило 111 тис. осіб. Воно було із самого початку поліетнічним, — крім українців, росіян та євреїв, у місті й навколо нього селилися болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, крим. татари, молдовани та ін.
Під час Кримської війни 1853—1856 місто постраждало від бомбардування англо-франц. ескадри (22 (10) квітня 1854).
Сприятливо позначилося на розвиткові О. залізничне буд-во: відкриття залізничного сполучення між О. й Балтою (1865), Єлизаветградом (нині м. Кіровоград; 1869) та Києвом (1870) включило О. в загальнорос. залізничну мережу. Відкритий 1873 водогін Дністер—О. вирішив проблему водопостачання. Переобладнаний у 1880—90-х рр. порт на кінець 19 ст. за товарообігом посідав друге місце після порту Санкт-Петербурга.
При генерал-губернаторах А.-Е.Рішельє (1805—14), О.Ланжероні (1815—23), М.Воронцові (1823—44) в місті велося інтенсивне буд-во. Згідно з розробленим 1794 Ф.Деволаном планом О. дістала прямокутну мережу вулиць зі спрямуванням гол. магістралей у бік моря. Упродовж півстоліття зведено споруди, що визначали обличчя О., — комплекс Одес. фортеці й портового карантину (1807), ансамбль будинків Примор. бульвару (1820—40-ві рр.), біржу (1834), напівкруглу площу з унікальними сходами (1830—42) та ін. Резиденція генерал-губернаторів містилася у Воронцовському палаці, збудо-ваному в 1826—29.
Початок перетворенню О. на пром. центр було покладено 1829 введенням у дію канатного з-ду, фортепіанної й палітурної ф-к, ф-ки мінеральних вод. Невдовзі пром. обличчя міста почали визначати металообробка та машинобудування, яке обслуговувало транспорт і сільс. госп-во, — чавуноливарний з-д Рестеля (1844), з-д с.-г. машин Гена (1854), механічний з-д т-ва «Белліно-Фендеріх» (1860), Гол. залізничні майстерні (1865), Новорос. мех. з-д (1884), адміралтейство (судноремонтний з-д) Російського товариства пароплавства і торгівлі (1904). До сотої річниці свого заснування О. посідала 4-те місце в Рос. імперії за кількістю населення та рівнем екон. розвитку після С.-Петербурга, Москви й Варшави. У місті діяли десятки банків, кредитні та страхові контори з величезними капіталами, функціонували консульства низки зарубіжних країн. Разом із С.-Петербургом і Москвою О. дістала певні преференції у сфері самоврядування, що сприяло вирішенню проблем благоустрою. У 1870-х рр. в О. було збудовано водогін, на поч. 1890-х рр. почала діяти каналізація. На поч. 20 ст. з’явилося електроосвітлення, 1910 — електричний трамвай.
Культ. і наук. потенціал О. представляли Рішельєвський ліцей (1817), перетворений 1865 на Новорос. ун-т (нині Одеський національний університет), міський театр (1809), міський музей старожитностей (1825; нині Одеський археологічний музей), міська публічна б-ка (1830; нині Одеська державна наукова бібліотека), Одеське товариство історії та старожитностей, Одес. філармонічне т-во (1839), Одес. астрономічна обсерваторія (1871), бактеріологічна станція (1885), музей красних мист-в (1899; нині Одес. худож. музей). В О. 1871 почав свою діяльність корифей укр. сцени М.Л.Кропивницький, пізніше тут ставили свої спектаклі трупи М.Старицького, П.Саксаганського. На базі відкритого 1897 муз. уч-ща 1913 було створено консерваторію.
О. відіграла значну роль у декабристів русі, у національно-визвол. рухах грец. і болг. народів. Тут 1814 було засноване грец. т-во «Філікі етерія», очолюване О.Іпсіланті, а 1854 — організація емігрантів Одеське болгарське настоятельство.
О. належить помітна роль у громадівському, народницькому та соціал-демократ. рухах. Ство-рена в 1-й пол. 1870-х рр. Одес. громада, очолювана Л.Смолен-ським, тісно співпрацювала із членами Київ. громади, збирала кошти для підтримки збірника «Громада», що його видавав М.Драгоманов у Женеві (Швей-царія). 1906—09 діяло Одеське товариство «Просвіта».
Серед численних народницьких гуртків виділявся створений Ф.Волховським та С.Чудновським, його членом був А.Желябов. Навесні 1875 в О. виникла перша в країні революц. робітн. орг-ція — Південноросійський союз робітників на чолі з Є.Заславським.
Із поч. 20 ст. робітн. рух став помітним явищем у житті міста. В О. почали діяти осередки Російської соціал-демократичної робітничої партії, Партії соціалістів-революціонерів, Бунду, групи прибічників анархізму, польс. соціалістів, ін. ліві політ. орг-ції. Улітку 1903 в місті відбувся масовий політ. страйк.
Значна частина одеситів підтримала революцію 1905—1907. Уже на поч. 1905 в О. відбулися потужні антиурядові виступи. Водночас активізувалися й чорносотенці (див. Чорна сотня). У квітні—червні місто охопили масові страйки. Напруга ще підсилилася, коли 27 червня — 1 липня (14—18 червня) 1905 в одес. гавані стояв повсталий броненосець «Потьомкін», команда якого зустріла підтримку місц. революціонерів. Страйк переріс у безчинства (підпал портових споруд, пограбування складів, суден, магазинів), які були придушені урядовими військами. Одразу після оголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 в О. протягом 5 днів при потуранні влади тривав єврейс. погром, у ході якого було вбито більше 300 осіб, зруйновано 1400 будинків, постраждало більше 40 тис. осіб. Одразу після погрому значна частина одес. євреїв емігрувала. 19 (6) листопада 1905 в місті було створено раду робітничих депутатів, яка керувала політ. страйком на підтримку повсталих робітників Москви. Під час революції в О. з’явилися профспілки, у т. ч. перша в Рос. імперії профспілка моряків — «Реєстрація суднових команд» (створена в серпні 1905).
Оскільки близько третини мешканців О. становили євреї (32,9 % — за переписом 1897), місто було значним центром єврейс. нац. руху. Велика кількість вихідців із Німеччини та Галичини сприяла ранньому поширенню ідей Гаскали. Після перших єврейс. погромів (1821, 1859) в середовищі одес. єврейства посилилися палестинофільські, згодом — сіоністські настрої. У місті зосередилися центр. органи орг-цій Білу і Ховевей Ціон, діяла єдина офіційно зареєстрована в Рос. імперії сіоністська орг-ція (Одес. к-т). 1905 в місті було створене відділення Союзу для досягнення повноправності єврейс. народу в Росії.
У роки Першої світової війни О. стала осн. тиловим центром Румунського фронту. Погіршення умов праці, продовольчі труднощі, наплив біженців і військовополонених призвели до поглиблення соціальної напруги. Після Лютневої революції 1917 в О. значно посилився укр. нац. рух, на початковому етапі очолюваний Одеським українським керовничим комітетом. Із частин одес. гарнізону в ході українізації в армії формувалися гайдамацькі підрозділи (див. Гайдамаки). Виразною поляризацією політ. сил була зумовлена гострота боротьби за владу після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Тимчасового компромісу між різними течіями рос. соціал-демократії, у руках яких були ради робітн., матроських і селянських депутатів, та збройними силами Української Центральної Ради було досягнуто на основі проголошення О. 21 грудня 1917 «вільним містом УНР» до остаточного розв’язання питання всеросійськими та всеукраїнськими Установчими зборами. Непевна рівновага сил тривала до 17 січня 1918, коли більшовики здобули перемогу у збройному повстанні, проголосивши Одес. Рад. Республіку, яка мала поширювати свою владу на прилеглі частини Херсонської і Бессарабської губерній. Але вже 13 березня 1918 її існування припинив наступ австро-нім. військ. Коли вони в грудні 1918 внаслідок Листопадової революції в Німеччині 1918 залишили місто, в О. висадився десант антантівських військ.
6 квітня 1919 рад. владу в О. було відновлено, але 24 серпня денікінський десант за підтримки військ. флоту Антанти заволодів містом. Остаточно О. стала радянською 7 лютого 1920.
Різке зменшення чисельності населення внаслідок I світової і громадянської війн (до 317 тис. у 1920 проти 506 тис. у 1910), відтік кваліфікованих кадрів у Москву, Петроград (нині м. С.-Петербург), на Урал та в ін. регіони прискореного пром. розвитку, скорочення портових операцій завдали О. значної шкоди. Негативно позначилося на розвиткові міста згортання нової економічної політики, ліквідація реліг. громад і руйнування храмів, репресії проти інтелігенції. Але О. зберегла за собою роль значного пром., адм. і культ. центру — упродовж 1919—25 — губернського, 1925—30 — окружного, із 1932 — обласного. У міжвоєнні роки стали до ладу нові з-ди — нафтопереробний, асфальтобе-тонний, меблева ф-ка, електростанція. Швидкими темпами розвивалися Чорномор. пароплавство, торг. флот. 1939 в місті жило вже понад 600 тис. осіб. В О. працювали 20 НДІ, у 17-ти вузах навчалося понад 20 тис. студентів. Виходили 3 обласні газети — «Чорноморська комуна» (до 1929 — «Известия»), «Большевистское знамя» (із 1938), «Молодая гвардия» (із 1924). Із 1919 працювала Одеська кіностудія художніх фільмів.
Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 О. стала потужним центром опору загарбникам, відтягнувши на себе 300-тис. армію противника й зірвавши гітлерівські плани «блискавичної війни». Запеклі бої на одес. напрямку тривали з 5 серпня по 16 жовтня 1941. Із 13 серпня місто було блоковане із суходолу. Невисокі бойові якості румун. армії та панування рад. ВМС на морі дали змогу Чорноморському флотові вдало провести евакуацію військ для посилення 52-ї окремої армії, яка захищала Крим (див. також Одеська оборонна операція 1941). 22 грудня 1942 було запроваджено медаль «За оборону Одеси», а 1965 подвиг захисників міста був увічнений присвоєнням О. звання «місто-герой».
Під час румун. окупації (із 17 жовтня 1941 по 10 квітня 1944) О. — центр губернаторства Трансністрія. У місті та на його околицях діяли 5 партизан. загонів і 45 підпільних патріотичних груп. Партизан. підрозділи разом із військами Третього Українського фронту, що вели наступ, перешкодили здійсненню запланованої окупантами акції цілковитого зруйнування й затоплення О. (див. також Одеська наступальна операція 1944).
У повоєнні роки О. перетворилася на великий індустріальний центр із розвинутою багатогалузевою пром-стю, на базі якого сформовано Одеський пром. вузол. Провідне місце посідає машинобудівна, металообробна, хімічна, нафтопереробна, деревообробна, легка і харчова пром-сть. О. — центр транспортних комунікацій, Одес. мор. торг. порт із нафтогаванню є найбільшим портом України. Буд-во портових міст-супутників Іллічівськ і Южне поклало початок перетворенню О. на мегаполіс, що інтегрує великі екон., фінансові, інформаційні ресурси.
Пд. наук. центр НАН України, створений 1971, об’єднує НДІ: селекційно-генетичний, виноградарства і виноробства, відділення Пд. НДІ мор. рибного госп-ва та океанографії. 1985 на березі Хаджибейського лиману створено першу в світі станцію міжнар. мор. супутникового зв’язку — одну з ланок системи «Інмарсат», яка об’єднує 40 країн світу. 1988 почала працювати паромна переправа Іллічівськ—Варна.
У місті діють НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В.Філатова, НДІ стоматології, Укр. н.-д. протичумний ін-т, Фізикохімічний ін-т НАН України, інженерно-технологічний ін-т «Біотехніка», 11 вищих навч. закладів, 10 театрів, 15 музеїв (у т. ч. Одеський історико-краєнавчий музей і Одеський літературний музей), 60 друкованих ЗМІ, кіностудія, бл. 20 телевізійних каналів, 20 радіостанцій, Палац спорту, Школа олімпійського резерву та ін.
О. — популярний кліматич-ний і бальнеологічний курорт із цілющими грязями, мінераль-ними джерелами, упорядкованими пляжами, дельфінарієм. Працює НДІ курортології.
1998 О. першою серед міст країн Співдружності Незалежних Держав отримала «Прапор Честі Ради Європи». Цю нагороду вручають містам, що «поширюють європейську ідеологію». В О. 24 міста-побратими і 15 міст-партнерів.
В О. жили та працювали вчені — І.Мечников, Д.Менделєєв, І.Сеченов, М.Пирогов, В.Філатов; архітектори — О.Бернардацці, Ф.Боффо, Л.Влодек, Ф.Гонсіоровський, Г.Торічеллі, Ф.Фраполлі, композитори — П.Ніщинський, П.Сокальський, М.Аркас, К.Данькевич, художник К.Костанді; актори — В.Холодна, М.Водяной, В.Самойлов. (Про видатних письменників, пов’язаних із містом, див. Одеський літературний музей.)
В Одесі народилися: актор естради Ю.Березин (1919—2004), балетмейстер П.Вірський, учений у галузі ракетно-косміч. техніки В.Глушко, композитор К.Данькевич, космонавт Г.Добровольський, кінорежисер М.Донськой (1901—81), архіт. Б.Іофан (1891—1976), кінодокументаліст Р.Кармен (1906—78), художник К.Костанді (1852—1921), поет і політ. діяч Ю.Липа, рад. полководець маршал Р.Малиновський, музи-кант Д.Ойстрах, брит. розвідник С.Рейлі (1873—1925), художник Ф.Рубо, актор В.Самойлов (1924—99); історик М.Слабченко, правозахисник Н.Строката (Караванська; 1926—98), актор естради Л.Утьосов, авіатор і спортсмен С.Уточкін, композитори О.Фельцман (н. 1921), В.Фемеліді (1905—31), оперна співачка Є.Чавдар (1925—89).
Архіт. пам’ятки: палац Наришкіна (1805—10), міська лікарня (1806—21), Свято-Троїцька (Грец.) церква (1808), палац Потоцького (1810, 1828), комплекс забудови Примор. бульвару (1820 —40), палац Воронцова (1826—34), Стара біржа (1827—29), палац Шидловського (1830), Потьомкінські (Примор.) сходи (1837—42), Англ. клуб (1841; нині Мор. музей), будівля Археол. музею (1882—83), будівля Одеського національного академічного театру опери та балету (1884—87), палац Толстих (1830, 1896—97; нині Будинок учених), Нова біржа (1894—99; нині філармонія), комплекс «Пасаж» (1898—99). Підземні лабіринти під О. та її околицями (Одеські катакомби) мають заг. довжину понад 2 тис. км.
Пам’ятники: А.-Е.Рішельє, Й. де Рібасу, кн. М.Воронцову, О.Пушкіну, морякам-підводникам, Л.Утьосову, рос. імп. Катерині II, жертвам голокосту, жертвам Чорнобильської катастрофи 1986 та ін.
Офіц. інтернет-сайт міста: http://www.odessa.ua
http://history.org.ua/?termin=Odesa_mst
1812 чумна епідемія забрала життя майже третини мешканців.
1797—1802 О. входила до Новоросійської губернії, із 1803 — до Херсонської губернії. 1803—38 і 1856—1917 місто з найближчими околицями утворювали градоначальство. Із 1827 О. — центр повіту. 1805—74 О. була центром усього Новоросійського краю. Тут містилися резиденція новорос. і бессарабського генерал-губер-натора, а також управління військ., суд. і єпархіального відомств. 1879—90 О. була центром тимчасового генерал-губернаторства, від 1862 — центром Одеського військового округу.
Своїм швидким розвитком О. зобов’язана мор. портові. У 1819—59 місто перебувало на становищі порто-франко, що давало право безмитного продажу й зберігання іноз. товарів. За обсягами вивезення за кордон пшениці О. посідала перше місце в Рос. імперії (від 1874 — і в Європі). До 1859 населення міста зросло порівняно з 1797 більш як у 32 рази і становило 111 тис. осіб. Воно було із самого початку поліетнічним, — крім українців, росіян та євреїв, у місті й навколо нього селилися болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, крим. татари, молдовани та ін.
Під час Кримської війни 1853—1856 місто постраждало від бомбардування англо-франц. ескадри (22 (10) квітня 1854).
Сприятливо позначилося на розвиткові О. залізничне буд-во: відкриття залізничного сполучення між О. й Балтою (1865), Єлизаветградом (нині м. Кіровоград; 1869) та Києвом (1870) включило О. в загальнорос. залізничну мережу. Відкритий 1873 водогін Дністер—О. вирішив проблему водопостачання. Переобладнаний у 1880—90-х рр. порт на кінець 19 ст. за товарообігом посідав друге місце після порту Санкт-Петербурга.
При генерал-губернаторах А.-Е.Рішельє (1805—14), О.Ланжероні (1815—23), М.Воронцові (1823—44) в місті велося інтенсивне буд-во. Згідно з розробленим 1794 Ф.Деволаном планом О. дістала прямокутну мережу вулиць зі спрямуванням гол. магістралей у бік моря. Упродовж півстоліття зведено споруди, що визначали обличчя О., — комплекс Одес. фортеці й портового карантину (1807), ансамбль будинків Примор. бульвару (1820—40-ві рр.), біржу (1834), напівкруглу площу з унікальними сходами (1830—42) та ін. Резиденція генерал-губернаторів містилася у Воронцовському палаці, збудо-ваному в 1826—29.
Початок перетворенню О. на пром. центр було покладено 1829 введенням у дію канатного з-ду, фортепіанної й палітурної ф-к, ф-ки мінеральних вод. Невдовзі пром. обличчя міста почали визначати металообробка та машинобудування, яке обслуговувало транспорт і сільс. госп-во, — чавуноливарний з-д Рестеля (1844), з-д с.-г. машин Гена (1854), механічний з-д т-ва «Белліно-Фендеріх» (1860), Гол. залізничні майстерні (1865), Новорос. мех. з-д (1884), адміралтейство (судноремонтний з-д) Російського товариства пароплавства і торгівлі (1904). До сотої річниці свого заснування О. посідала 4-те місце в Рос. імперії за кількістю населення та рівнем екон. розвитку після С.-Петербурга, Москви й Варшави. У місті діяли десятки банків, кредитні та страхові контори з величезними капіталами, функціонували консульства низки зарубіжних країн. Разом із С.-Петербургом і Москвою О. дістала певні преференції у сфері самоврядування, що сприяло вирішенню проблем благоустрою. У 1870-х рр. в О. було збудовано водогін, на поч. 1890-х рр. почала діяти каналізація. На поч. 20 ст. з’явилося електроосвітлення, 1910 — електричний трамвай.
Культ. і наук. потенціал О. представляли Рішельєвський ліцей (1817), перетворений 1865 на Новорос. ун-т (нині Одеський національний університет), міський театр (1809), міський музей старожитностей (1825; нині Одеський археологічний музей), міська публічна б-ка (1830; нині Одеська державна наукова бібліотека), Одеське товариство історії та старожитностей, Одес. філармонічне т-во (1839), Одес. астрономічна обсерваторія (1871), бактеріологічна станція (1885), музей красних мист-в (1899; нині Одес. худож. музей). В О. 1871 почав свою діяльність корифей укр. сцени М.Л.Кропивницький, пізніше тут ставили свої спектаклі трупи М.Старицького, П.Саксаганського. На базі відкритого 1897 муз. уч-ща 1913 було створено консерваторію.
О. відіграла значну роль у декабристів русі, у національно-визвол. рухах грец. і болг. народів. Тут 1814 було засноване грец. т-во «Філікі етерія», очолюване О.Іпсіланті, а 1854 — організація емігрантів Одеське болгарське настоятельство.
О. належить помітна роль у громадівському, народницькому та соціал-демократ. рухах. Ство-рена в 1-й пол. 1870-х рр. Одес. громада, очолювана Л.Смолен-ським, тісно співпрацювала із членами Київ. громади, збирала кошти для підтримки збірника «Громада», що його видавав М.Драгоманов у Женеві (Швей-царія). 1906—09 діяло Одеське товариство «Просвіта».
Серед численних народницьких гуртків виділявся створений Ф.Волховським та С.Чудновським, його членом був А.Желябов. Навесні 1875 в О. виникла перша в країні революц. робітн. орг-ція — Південноросійський союз робітників на чолі з Є.Заславським.
Із поч. 20 ст. робітн. рух став помітним явищем у житті міста. В О. почали діяти осередки Російської соціал-демократичної робітничої партії, Партії соціалістів-революціонерів, Бунду, групи прибічників анархізму, польс. соціалістів, ін. ліві політ. орг-ції. Улітку 1903 в місті відбувся масовий політ. страйк.
Значна частина одеситів підтримала революцію 1905—1907. Уже на поч. 1905 в О. відбулися потужні антиурядові виступи. Водночас активізувалися й чорносотенці (див. Чорна сотня). У квітні—червні місто охопили масові страйки. Напруга ще підсилилася, коли 27 червня — 1 липня (14—18 червня) 1905 в одес. гавані стояв повсталий броненосець «Потьомкін», команда якого зустріла підтримку місц. революціонерів. Страйк переріс у безчинства (підпал портових споруд, пограбування складів, суден, магазинів), які були придушені урядовими військами. Одразу після оголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 в О. протягом 5 днів при потуранні влади тривав єврейс. погром, у ході якого було вбито більше 300 осіб, зруйновано 1400 будинків, постраждало більше 40 тис. осіб. Одразу після погрому значна частина одес. євреїв емігрувала. 19 (6) листопада 1905 в місті було створено раду робітничих депутатів, яка керувала політ. страйком на підтримку повсталих робітників Москви. Під час революції в О. з’явилися профспілки, у т. ч. перша в Рос. імперії профспілка моряків — «Реєстрація суднових команд» (створена в серпні 1905).
Оскільки близько третини мешканців О. становили євреї (32,9 % — за переписом 1897), місто було значним центром єврейс. нац. руху. Велика кількість вихідців із Німеччини та Галичини сприяла ранньому поширенню ідей Гаскали. Після перших єврейс. погромів (1821, 1859) в середовищі одес. єврейства посилилися палестинофільські, згодом — сіоністські настрої. У місті зосередилися центр. органи орг-цій Білу і Ховевей Ціон, діяла єдина офіційно зареєстрована в Рос. імперії сіоністська орг-ція (Одес. к-т). 1905 в місті було створене відділення Союзу для досягнення повноправності єврейс. народу в Росії.
У роки Першої світової війни О. стала осн. тиловим центром Румунського фронту. Погіршення умов праці, продовольчі труднощі, наплив біженців і військовополонених призвели до поглиблення соціальної напруги. Після Лютневої революції 1917 в О. значно посилився укр. нац. рух, на початковому етапі очолюваний Одеським українським керовничим комітетом. Із частин одес. гарнізону в ході українізації в армії формувалися гайдамацькі підрозділи (див. Гайдамаки). Виразною поляризацією політ. сил була зумовлена гострота боротьби за владу після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Тимчасового компромісу між різними течіями рос. соціал-демократії, у руках яких були ради робітн., матроських і селянських депутатів, та збройними силами Української Центральної Ради було досягнуто на основі проголошення О. 21 грудня 1917 «вільним містом УНР» до остаточного розв’язання питання всеросійськими та всеукраїнськими Установчими зборами. Непевна рівновага сил тривала до 17 січня 1918, коли більшовики здобули перемогу у збройному повстанні, проголосивши Одес. Рад. Республіку, яка мала поширювати свою владу на прилеглі частини Херсонської і Бессарабської губерній. Але вже 13 березня 1918 її існування припинив наступ австро-нім. військ. Коли вони в грудні 1918 внаслідок Листопадової революції в Німеччині 1918 залишили місто, в О. висадився десант антантівських військ.
6 квітня 1919 рад. владу в О. було відновлено, але 24 серпня денікінський десант за підтримки військ. флоту Антанти заволодів містом. Остаточно О. стала радянською 7 лютого 1920.
Різке зменшення чисельності населення внаслідок I світової і громадянської війн (до 317 тис. у 1920 проти 506 тис. у 1910), відтік кваліфікованих кадрів у Москву, Петроград (нині м. С.-Петербург), на Урал та в ін. регіони прискореного пром. розвитку, скорочення портових операцій завдали О. значної шкоди. Негативно позначилося на розвиткові міста згортання нової економічної політики, ліквідація реліг. громад і руйнування храмів, репресії проти інтелігенції. Але О. зберегла за собою роль значного пром., адм. і культ. центру — упродовж 1919—25 — губернського, 1925—30 — окружного, із 1932 — обласного. У міжвоєнні роки стали до ладу нові з-ди — нафтопереробний, асфальтобе-тонний, меблева ф-ка, електростанція. Швидкими темпами розвивалися Чорномор. пароплавство, торг. флот. 1939 в місті жило вже понад 600 тис. осіб. В О. працювали 20 НДІ, у 17-ти вузах навчалося понад 20 тис. студентів. Виходили 3 обласні газети — «Чорноморська комуна» (до 1929 — «Известия»), «Большевистское знамя» (із 1938), «Молодая гвардия» (із 1924). Із 1919 працювала Одеська кіностудія художніх фільмів.
Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 О. стала потужним центром опору загарбникам, відтягнувши на себе 300-тис. армію противника й зірвавши гітлерівські плани «блискавичної війни». Запеклі бої на одес. напрямку тривали з 5 серпня по 16 жовтня 1941. Із 13 серпня місто було блоковане із суходолу. Невисокі бойові якості румун. армії та панування рад. ВМС на морі дали змогу Чорноморському флотові вдало провести евакуацію військ для посилення 52-ї окремої армії, яка захищала Крим (див. також Одеська оборонна операція 1941). 22 грудня 1942 було запроваджено медаль «За оборону Одеси», а 1965 подвиг захисників міста був увічнений присвоєнням О. звання «місто-герой».
Під час румун. окупації (із 17 жовтня 1941 по 10 квітня 1944) О. — центр губернаторства Трансністрія. У місті та на його околицях діяли 5 партизан. загонів і 45 підпільних патріотичних груп. Партизан. підрозділи разом із військами Третього Українського фронту, що вели наступ, перешкодили здійсненню запланованої окупантами акції цілковитого зруйнування й затоплення О. (див. також Одеська наступальна операція 1944).
У повоєнні роки О. перетворилася на великий індустріальний центр із розвинутою багатогалузевою пром-стю, на базі якого сформовано Одеський пром. вузол. Провідне місце посідає машинобудівна, металообробна, хімічна, нафтопереробна, деревообробна, легка і харчова пром-сть. О. — центр транспортних комунікацій, Одес. мор. торг. порт із нафтогаванню є найбільшим портом України. Буд-во портових міст-супутників Іллічівськ і Южне поклало початок перетворенню О. на мегаполіс, що інтегрує великі екон., фінансові, інформаційні ресурси.
Пд. наук. центр НАН України, створений 1971, об’єднує НДІ: селекційно-генетичний, виноградарства і виноробства, відділення Пд. НДІ мор. рибного госп-ва та океанографії. 1985 на березі Хаджибейського лиману створено першу в світі станцію міжнар. мор. супутникового зв’язку — одну з ланок системи «Інмарсат», яка об’єднує 40 країн світу. 1988 почала працювати паромна переправа Іллічівськ—Варна.
У місті діють НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В.Філатова, НДІ стоматології, Укр. н.-д. протичумний ін-т, Фізикохімічний ін-т НАН України, інженерно-технологічний ін-т «Біотехніка», 11 вищих навч. закладів, 10 театрів, 15 музеїв (у т. ч. Одеський історико-краєнавчий музей і Одеський літературний музей), 60 друкованих ЗМІ, кіностудія, бл. 20 телевізійних каналів, 20 радіостанцій, Палац спорту, Школа олімпійського резерву та ін.
О. — популярний кліматич-ний і бальнеологічний курорт із цілющими грязями, мінераль-ними джерелами, упорядкованими пляжами, дельфінарієм. Працює НДІ курортології.
1998 О. першою серед міст країн Співдружності Незалежних Держав отримала «Прапор Честі Ради Європи». Цю нагороду вручають містам, що «поширюють європейську ідеологію». В О. 24 міста-побратими і 15 міст-партнерів.
В О. жили та працювали вчені — І.Мечников, Д.Менделєєв, І.Сеченов, М.Пирогов, В.Філатов; архітектори — О.Бернардацці, Ф.Боффо, Л.Влодек, Ф.Гонсіоровський, Г.Торічеллі, Ф.Фраполлі, композитори — П.Ніщинський, П.Сокальський, М.Аркас, К.Данькевич, художник К.Костанді; актори — В.Холодна, М.Водяной, В.Самойлов. (Про видатних письменників, пов’язаних із містом, див. Одеський літературний музей.)
В Одесі народилися: актор естради Ю.Березин (1919—2004), балетмейстер П.Вірський, учений у галузі ракетно-косміч. техніки В.Глушко, композитор К.Данькевич, космонавт Г.Добровольський, кінорежисер М.Донськой (1901—81), архіт. Б.Іофан (1891—1976), кінодокументаліст Р.Кармен (1906—78), художник К.Костанді (1852—1921), поет і політ. діяч Ю.Липа, рад. полководець маршал Р.Малиновський, музи-кант Д.Ойстрах, брит. розвідник С.Рейлі (1873—1925), художник Ф.Рубо, актор В.Самойлов (1924—99); історик М.Слабченко, правозахисник Н.Строката (Караванська; 1926—98), актор естради Л.Утьосов, авіатор і спортсмен С.Уточкін, композитори О.Фельцман (н. 1921), В.Фемеліді (1905—31), оперна співачка Є.Чавдар (1925—89).
Архіт. пам’ятки: палац Наришкіна (1805—10), міська лікарня (1806—21), Свято-Троїцька (Грец.) церква (1808), палац Потоцького (1810, 1828), комплекс забудови Примор. бульвару (1820 —40), палац Воронцова (1826—34), Стара біржа (1827—29), палац Шидловського (1830), Потьомкінські (Примор.) сходи (1837—42), Англ. клуб (1841; нині Мор. музей), будівля Археол. музею (1882—83), будівля Одеського національного академічного театру опери та балету (1884—87), палац Толстих (1830, 1896—97; нині Будинок учених), Нова біржа (1894—99; нині філармонія), комплекс «Пасаж» (1898—99). Підземні лабіринти під О. та її околицями (Одеські катакомби) мають заг. довжину понад 2 тис. км.
Пам’ятники: А.-Е.Рішельє, Й. де Рібасу, кн. М.Воронцову, О.Пушкіну, морякам-підводникам, Л.Утьосову, рос. імп. Катерині II, жертвам голокосту, жертвам Чорнобильської катастрофи 1986 та ін.
Офіц. інтернет-сайт міста: http://www.odessa.ua
http://history.org.ua/?termin=Odesa_mst