Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

ОДЕСА, місто, Україна

Чи знаєте ви в якому поколінні ви житель Одеси?

Перше покоління
0
Немає голосів
Друге покоління
0
Немає голосів
Треттє покоління
0
Немає голосів
Черверте покоління
1
100%
П'яте покоління
0
Немає голосів
Шосте покоління
0
Немає голосів
Сьоме покоління
0
Немає голосів
Більше семи поколінь
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 1

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3007
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 642 раз.
Стать: Жінка

ОДЕСА, місто, Україна

Повідомлення АннА » 18 жовтня 2016, 19:49

ОДЕСА — місто обласного значення, центр Одеської області, один із провідних пром., наук. і культ. центрів України. Найбільший порт на Чорному морі. Населення 1080 тис. осіб (2007).
Територія міста була заселена від найдавніших часів. Курганний могильник в Артилер. парку свідчить про проживання тут у 2 тис. до н. е. носіїв ямної культурно-історичної спільності та катакомбної культурно-історичної спільності. У центрі міста, на Жеваховій горі, у Лузанівці виявлено рештки грец. поселень 5—3 ст. до н. е. (ототожнюються з Гаванню істріян та Гаванню асіяків, які згадуються Арріаном у його описі Понту Евксинського). Досліджені також поселення черняхівської культури (3—5 ст.).
Від кінця 4 ст. територія міста була в зоні розселення тюркських кочових племен, у серед. 13 ст. потрапила під владу Золотої Орди. На італ. навігаційних картах 14 ст. на місці О. показано пункт Джинестра. У часи, коли Пн. Причорномор’я контролювалося Великим князівством Литовським, існувало поселення Качибей, яке вперше згадується в джерелах під 1415. Воно знелюдніло в серед. 15 ст. Із 1530-х рр. територія О. увійшла до володінь Османської імперії. Із серед. 18 ст. на місці Качибея відоме поселення Хаджибей (Гаджибей). 1765 в Хаджибеї споруджено фортецю Єні-Дунья, яку 1789 під час російсько-турецької війни 1787—1791 здобув загін рос. військ.
За Ясським мирним договором 1791 Хаджибей відійшов до Російської імперії. 1793 під кер-вом генерал-аншефа О.Суворова та віце-адмірала Й. де Рібаса за проектом інж. Ф.Деволана було закладено нову фортецю, що мала 5 бастіонів (1803 її перетворено на припортовий карантин). 7 червня (27 травня) 1794 датований рескрипт рос. імп. Катерини ІІ про облаштування в Хаджибеї військ. гавані і торг. порту. Закладка перших споруд порту відбулася в серед. 1794. На поч. 1795 місто дістало назву Одеса — вважалося, що на цьому місці існувала давньогрец. колонія Одесс (нині з’ясовано, що колоній із такою назвою було дві — поблизу Варни (Болгарія) і в гирлі Тилігульського лиману). За першим переписом 1797, в О. проживало 3455 осіб. Із 1795 в місті діяв магістрат, із 1796 — шестигласна дума. 1796 почала діяти Одеська товарна біржа, 1801 відкрито перший комерційний банк. 1823 почала виходити газ. «Одесский вестник».
1812 чумна епідемія забрала життя майже третини мешканців.
1797—1802 О. входила до Новоросійської губернії, із 1803 — до Херсонської губернії. 1803—38 і 1856—1917 місто з найближчими околицями утворювали градоначальство. Із 1827 О. — центр повіту. 1805—74 О. була центром усього Новоросійського краю. Тут містилися резиденція новорос. і бессарабського генерал-губер-натора, а також управління військ., суд. і єпархіального відомств. 1879—90 О. була центром тимчасового генерал-губернаторства, від 1862 — центром Одеського військового округу.
Своїм швидким розвитком О. зобов’язана мор. портові. У 1819—59 місто перебувало на становищі порто-франко, що давало право безмитного продажу й зберігання іноз. товарів. За обсягами вивезення за кордон пшениці О. посідала перше місце в Рос. імперії (від 1874 — і в Європі). До 1859 населення міста зросло порівняно з 1797 більш як у 32 рази і становило 111 тис. осіб. Воно було із самого початку поліетнічним, — крім українців, росіян та євреїв, у місті й навколо нього селилися болгари, греки, французи, італійці, німці, поляки, крим. татари, молдовани та ін.
Під час Кримської війни 1853—1856 місто постраждало від бомбардування англо-франц. ескадри (22 (10) квітня 1854).
Сприятливо позначилося на розвиткові О. залізничне буд-во: відкриття залізничного сполучення між О. й Балтою (1865), Єлизаветградом (нині м. Кіровоград; 1869) та Києвом (1870) включило О. в загальнорос. залізничну мережу. Відкритий 1873 водогін Дністер—О. вирішив проблему водопостачання. Переобладнаний у 1880—90-х рр. порт на кінець 19 ст. за товарообігом посідав друге місце після порту Санкт-Петербурга.
При генерал-губернаторах А.-Е.Рішельє (1805—14), О.Ланжероні (1815—23), М.Воронцові (1823—44) в місті велося інтенсивне буд-во. Згідно з розробленим 1794 Ф.Деволаном планом О. дістала прямокутну мережу вулиць зі спрямуванням гол. магістралей у бік моря. Упродовж півстоліття зведено споруди, що визначали обличчя О., — комплекс Одес. фортеці й портового карантину (1807), ансамбль будинків Примор. бульвару (1820—40-ві рр.), біржу (1834), напівкруглу площу з унікальними сходами (1830—42) та ін. Резиденція генерал-губернаторів містилася у Воронцовському палаці, збудо-ваному в 1826—29.
Початок перетворенню О. на пром. центр було покладено 1829 введенням у дію канатного з-ду, фортепіанної й палітурної ф-к, ф-ки мінеральних вод. Невдовзі пром. обличчя міста почали визначати металообробка та машинобудування, яке обслуговувало транспорт і сільс. госп-во, — чавуноливарний з-д Рестеля (1844), з-д с.-г. машин Гена (1854), механічний з-д т-ва «Белліно-Фендеріх» (1860), Гол. залізничні майстерні (1865), Новорос. мех. з-д (1884), адміралтейство (судноремонтний з-д) Російського товариства пароплавства і торгівлі (1904). До сотої річниці свого заснування О. посідала 4-те місце в Рос. імперії за кількістю населення та рівнем екон. розвитку після С.-Петербурга, Москви й Варшави. У місті діяли десятки банків, кредитні та страхові контори з величезними капіталами, функціонували консульства низки зарубіжних країн. Разом із С.-Петербургом і Москвою О. дістала певні преференції у сфері самоврядування, що сприяло вирішенню проблем благоустрою. У 1870-х рр. в О. було збудовано водогін, на поч. 1890-х рр. почала діяти каналізація. На поч. 20 ст. з’явилося електроосвітлення, 1910 — електричний трамвай.
Культ. і наук. потенціал О. представляли Рішельєвський ліцей (1817), перетворений 1865 на Новорос. ун-т (нині Одеський національний університет), міський театр (1809), міський музей старожитностей (1825; нині Одеський археологічний музей), міська публічна б-ка (1830; нині Одеська державна наукова бібліотека), Одеське товариство історії та старожитностей, Одес. філармонічне т-во (1839), Одес. астрономічна обсерваторія (1871), бактеріологічна станція (1885), музей красних мист-в (1899; нині Одес. худож. музей). В О. 1871 почав свою діяльність корифей укр. сцени М.Л.Кропивницький, пізніше тут ставили свої спектаклі трупи М.Старицького, П.Саксаганського. На базі відкритого 1897 муз. уч-ща 1913 було створено консерваторію.
О. відіграла значну роль у декабристів русі, у національно-визвол. рухах грец. і болг. народів. Тут 1814 було засноване грец. т-во «Філікі етерія», очолюване О.Іпсіланті, а 1854 — організація емігрантів Одеське болгарське настоятельство.
О. належить помітна роль у громадівському, народницькому та соціал-демократ. рухах. Ство-рена в 1-й пол. 1870-х рр. Одес. громада, очолювана Л.Смолен-ським, тісно співпрацювала із членами Київ. громади, збирала кошти для підтримки збірника «Громада», що його видавав М.Драгоманов у Женеві (Швей-царія). 1906—09 діяло Одеське товариство «Просвіта».
Серед численних народницьких гуртків виділявся створений Ф.Волховським та С.Чудновським, його членом був А.Желябов. Навесні 1875 в О. виникла перша в країні революц. робітн. орг-ція — Південноросійський союз робітників на чолі з Є.Заславським.
Із поч. 20 ст. робітн. рух став помітним явищем у житті міста. В О. почали діяти осередки Російської соціал-демократичної робітничої партії, Партії соціалістів-революціонерів, Бунду, групи прибічників анархізму, польс. соціалістів, ін. ліві політ. орг-ції. Улітку 1903 в місті відбувся масовий політ. страйк.
Значна частина одеситів підтримала революцію 1905—1907. Уже на поч. 1905 в О. відбулися потужні антиурядові виступи. Водночас активізувалися й чорносотенці (див. Чорна сотня). У квітні—червні місто охопили масові страйки. Напруга ще підсилилася, коли 27 червня — 1 липня (14—18 червня) 1905 в одес. гавані стояв повсталий броненосець «Потьомкін», команда якого зустріла підтримку місц. революціонерів. Страйк переріс у безчинства (підпал портових споруд, пограбування складів, суден, магазинів), які були придушені урядовими військами. Одразу після оголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 в О. протягом 5 днів при потуранні влади тривав єврейс. погром, у ході якого було вбито більше 300 осіб, зруйновано 1400 будинків, постраждало більше 40 тис. осіб. Одразу після погрому значна частина одес. євреїв емігрувала. 19 (6) листопада 1905 в місті було створено раду робітничих депутатів, яка керувала політ. страйком на підтримку повсталих робітників Москви. Під час революції в О. з’явилися профспілки, у т. ч. перша в Рос. імперії профспілка моряків — «Реєстрація суднових команд» (створена в серпні 1905).
Оскільки близько третини мешканців О. становили євреї (32,9 % — за переписом 1897), місто було значним центром єврейс. нац. руху. Велика кількість вихідців із Німеччини та Галичини сприяла ранньому поширенню ідей Гаскали. Після перших єврейс. погромів (1821, 1859) в середовищі одес. єврейства посилилися палестинофільські, згодом — сіоністські настрої. У місті зосередилися центр. органи орг-цій Білу і Ховевей Ціон, діяла єдина офіційно зареєстрована в Рос. імперії сіоністська орг-ція (Одес. к-т). 1905 в місті було створене відділення Союзу для досягнення повноправності єврейс. народу в Росії.
У роки Першої світової війни О. стала осн. тиловим центром Румунського фронту. Погіршення умов праці, продовольчі труднощі, наплив біженців і військовополонених призвели до поглиблення соціальної напруги. Після Лютневої революції 1917 в О. значно посилився укр. нац. рух, на початковому етапі очолюваний Одеським українським керовничим комітетом. Із частин одес. гарнізону в ході українізації в армії формувалися гайдамацькі підрозділи (див. Гайдамаки). Виразною поляризацією політ. сил була зумовлена гострота боротьби за владу після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Тимчасового компромісу між різними течіями рос. соціал-демократії, у руках яких були ради робітн., матроських і селянських депутатів, та збройними силами Української Центральної Ради було досягнуто на основі проголошення О. 21 грудня 1917 «вільним містом УНР» до остаточного розв’язання питання всеросійськими та всеукраїнськими Установчими зборами. Непевна рівновага сил тривала до 17 січня 1918, коли більшовики здобули перемогу у збройному повстанні, проголосивши Одес. Рад. Республіку, яка мала поширювати свою владу на прилеглі частини Херсонської і Бессарабської губерній. Але вже 13 березня 1918 її існування припинив наступ австро-нім. військ. Коли вони в грудні 1918 внаслідок Листопадової революції в Німеччині 1918 залишили місто, в О. висадився десант антантівських військ.
6 квітня 1919 рад. владу в О. було відновлено, але 24 серпня денікінський десант за підтримки військ. флоту Антанти заволодів містом. Остаточно О. стала радянською 7 лютого 1920.
Різке зменшення чисельності населення внаслідок I світової і громадянської війн (до 317 тис. у 1920 проти 506 тис. у 1910), відтік кваліфікованих кадрів у Москву, Петроград (нині м. С.-Петербург), на Урал та в ін. регіони прискореного пром. розвитку, скорочення портових операцій завдали О. значної шкоди. Негативно позначилося на розвиткові міста згортання нової економічної політики, ліквідація реліг. громад і руйнування храмів, репресії проти інтелігенції. Але О. зберегла за собою роль значного пром., адм. і культ. центру — упродовж 1919—25 — губернського, 1925—30 — окружного, із 1932 — обласного. У міжвоєнні роки стали до ладу нові з-ди — нафтопереробний, асфальтобе-тонний, меблева ф-ка, електростанція. Швидкими темпами розвивалися Чорномор. пароплавство, торг. флот. 1939 в місті жило вже понад 600 тис. осіб. В О. працювали 20 НДІ, у 17-ти вузах навчалося понад 20 тис. студентів. Виходили 3 обласні газети — «Чорноморська комуна» (до 1929 — «Известия»), «Большевистское знамя» (із 1938), «Молодая гвардия» (із 1924). Із 1919 працювала Одеська кіностудія художніх фільмів.
Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941—45 О. стала потужним центром опору загарбникам, відтягнувши на себе 300-тис. армію противника й зірвавши гітлерівські плани «блискавичної війни». Запеклі бої на одес. напрямку тривали з 5 серпня по 16 жовтня 1941. Із 13 серпня місто було блоковане із суходолу. Невисокі бойові якості румун. армії та панування рад. ВМС на морі дали змогу Чорноморському флотові вдало провести евакуацію військ для посилення 52-ї окремої армії, яка захищала Крим (див. також Одеська оборонна операція 1941). 22 грудня 1942 було запроваджено медаль «За оборону Одеси», а 1965 подвиг захисників міста був увічнений присвоєнням О. звання «місто-герой».
Під час румун. окупації (із 17 жовтня 1941 по 10 квітня 1944) О. — центр губернаторства Трансністрія. У місті та на його околицях діяли 5 партизан. загонів і 45 підпільних патріотичних груп. Партизан. підрозділи разом із військами Третього Українського фронту, що вели наступ, перешкодили здійсненню запланованої окупантами акції цілковитого зруйнування й затоплення О. (див. також Одеська наступальна операція 1944).
У повоєнні роки О. перетворилася на великий індустріальний центр із розвинутою багатогалузевою пром-стю, на базі якого сформовано Одеський пром. вузол. Провідне місце посідає машинобудівна, металообробна, хімічна, нафтопереробна, деревообробна, легка і харчова пром-сть. О. — центр транспортних комунікацій, Одес. мор. торг. порт із нафтогаванню є найбільшим портом України. Буд-во портових міст-супутників Іллічівськ і Южне поклало початок перетворенню О. на мегаполіс, що інтегрує великі екон., фінансові, інформаційні ресурси.
Пд. наук. центр НАН України, створений 1971, об’єднує НДІ: селекційно-генетичний, виноградарства і виноробства, відділення Пд. НДІ мор. рибного госп-ва та океанографії. 1985 на березі Хаджибейського лиману створено першу в світі станцію міжнар. мор. супутникового зв’язку — одну з ланок системи «Інмарсат», яка об’єднує 40 країн світу. 1988 почала працювати паромна переправа Іллічівськ—Варна.
У місті діють НДІ очних хвороб і тканинної терапії ім. В.Філатова, НДІ стоматології, Укр. н.-д. протичумний ін-т, Фізикохімічний ін-т НАН України, інженерно-технологічний ін-т «Біотехніка», 11 вищих навч. закладів, 10 театрів, 15 музеїв (у т. ч. Одеський історико-краєнавчий музей і Одеський літературний музей), 60 друкованих ЗМІ, кіностудія, бл. 20 телевізійних каналів, 20 радіостанцій, Палац спорту, Школа олімпійського резерву та ін.
О. — популярний кліматич-ний і бальнеологічний курорт із цілющими грязями, мінераль-ними джерелами, упорядкованими пляжами, дельфінарієм. Працює НДІ курортології.
1998 О. першою серед міст країн Співдружності Незалежних Держав отримала «Прапор Честі Ради Європи». Цю нагороду вручають містам, що «поширюють європейську ідеологію». В О. 24 міста-побратими і 15 міст-партнерів.
В О. жили та працювали вчені — І.Мечников, Д.Менделєєв, І.Сеченов, М.Пирогов, В.Філатов; архітектори — О.Бернардацці, Ф.Боффо, Л.Влодек, Ф.Гонсіоровський, Г.Торічеллі, Ф.Фраполлі, композитори — П.Ніщинський, П.Сокальський, М.Аркас, К.Данькевич, художник К.Костанді; актори — В.Холодна, М.Водяной, В.Самойлов. (Про видатних письменників, пов’язаних із містом, див. Одеський літературний музей.)
В Одесі народилися: актор естради Ю.Березин (1919—2004), балетмейстер П.Вірський, учений у галузі ракетно-косміч. техніки В.Глушко, композитор К.Данькевич, космонавт Г.Добровольський, кінорежисер М.Донськой (1901—81), архіт. Б.Іофан (1891—1976), кінодокументаліст Р.Кармен (1906—78), художник К.Костанді (1852—1921), поет і політ. діяч Ю.Липа, рад. полководець маршал Р.Малиновський, музи-кант Д.Ойстрах, брит. розвідник С.Рейлі (1873—1925), художник Ф.Рубо, актор В.Самойлов (1924—99); історик М.Слабченко, правозахисник Н.Строката (Караванська; 1926—98), актор естради Л.Утьосов, авіатор і спортсмен С.Уточкін, композитори О.Фельцман (н. 1921), В.Фемеліді (1905—31), оперна співачка Є.Чавдар (1925—89).
Архіт. пам’ятки: палац Наришкіна (1805—10), міська лікарня (1806—21), Свято-Троїцька (Грец.) церква (1808), палац Потоцького (1810, 1828), комплекс забудови Примор. бульвару (1820 —40), палац Воронцова (1826—34), Стара біржа (1827—29), палац Шидловського (1830), Потьомкінські (Примор.) сходи (1837—42), Англ. клуб (1841; нині Мор. музей), будівля Археол. музею (1882—83), будівля Одеського національного академічного театру опери та балету (1884—87), палац Толстих (1830, 1896—97; нині Будинок учених), Нова біржа (1894—99; нині філармонія), комплекс «Пасаж» (1898—99). Підземні лабіринти під О. та її околицями (Одеські катакомби) мають заг. довжину понад 2 тис. км.
Пам’ятники: А.-Е.Рішельє, Й. де Рібасу, кн. М.Воронцову, О.Пушкіну, морякам-підводникам, Л.Утьосову, рос. імп. Катерині II, жертвам голокосту, жертвам Чорнобильської катастрофи 1986 та ін.
Офіц. інтернет-сайт міста: http://www.odessa.ua
http://history.org.ua/?termin=Odesa_mst
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 4176
З нами з: 01 березня 2016, 11:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3902 раз.
Подякували: 1707 раз.
Стать: Жінка

Re: Одеса, місто, Україна

Повідомлення D_i_V_a » 19 жовтня 2016, 18:04

Мою увагу свого часу (21 Октября 2012) привернула стаття у газеті "сьогодні"... настільки, що я навіть її зберегла. Мене тоді вразила ця культура від'їзду сімей навесні "за город", а восени повернення назад. Вони тягали тоді з собою весь мобєльяр :lol:
Аренда жилья 100 лет назад. В Одессе бедные жили в "меблирашках", а элита снимала жилье с телефоном
Сто лет назад большинство одесситов жили в съемных квартирах в доходных домах, а львиная доля зарплаты уходила в карман домовладельцам
Мы узнали как арендовали квартиры в Одессе 100 лет назад. «ТРЕШКА» — УДОБСТВА ВО ДВОРЕ. Строительство многоквартирного дома в Одессе век назад обходилось во внушительные суммы — здания возводились медленно и практически вручную. Экскаваторы и краны еще не изобрели, каждый камень нужно было доставить на телеге-биндюге к месту стройки, а также поднять на носилках по лесам на верхние этажи. Участки под строительство продавали только уважаемым и богатым одесситам после личного разрешения градоначальника и обсуждения гласных (депутатов. — Авт.) в городской думе. Построив такой дом, его владелец — купец или заводчик — становился хозяином «курицы, несущей золотые яйца», — жилья в городе было мало, и сдача квартир в аренду окупала затраты на строительство за несколько лет.
Интересно, что такого понятия, как «однушка» или «двушка», 100 лет назад не существовало. Самой маленькой самостоятельной квартирой, которую домовладелец предоставлял в аренду, была 3-комнатная. Причем без туалета и ванной. Их в бюджетном варианте жилья заменял обычный рукомойник, воду для которого квартиросъемщики брали в общем колодце во дворе. Во дворе же находился туалет, либо его заменял общий ватерклозет на этаже. Зато кухня считалась обязательным бесплатным приложением к самым дешевым квартирам. Она была оборудована печью с конфорками, а иногда и примусом для готовки еды.
«МЕБЛИРАШКИ». Даже бюджетная «трешка» была не по карману для холостых молодых людей, только начинавших свою карьеру. Поэтому многие доходные дома в 1912 году напоминали нынешние гостинки или общежития, поделенные на однокомнатные квартирки без удобств. Такие комнаты презрительно назывались «меблирашками» — непременным условием сдачи в наем было наличие необходимого минимума мебели. Как правило, это кровать на пружинах, шкаф и рукомойник с зеркалом.
«Меблирашки» также часто сдавались поденно и служили временным пристанищем для влюбленных парочек. А роль портье-управляющих в таких случаях исполняли дворники, бравшие посуточную плату за «гнездышки». Но использовать меблированные комнатки под тайный притон для занятий проституцией было невозможно — в то время дворники одновременно считались внештатными чинами полиции. Им вменялось в обязанность строго следить за тем, чтобы доходные дома не стали пристанищем для девиц с «желтым билетом». К слову, профессия дворника была вполне престижной — им полагалось бесплатное жилье при доходном доме. А дополнительный приварок к зарплате давал «пропускной режим» по ночам: ворота во дворы после 21.00 запирались, и опоздавшие квартиросъемщики давали дворникам 10—50 копеек за вход в арендованное жилье. Кстати, далеко не все «меблирашки» были оборудованы электрическим освещением. Народ пользовался керосиновыми лампами, из-за чего в доходных домах часто случались пожары.
АПАРТАМЕНТЫ. В отличие от нищих холостяков, солидные семейные люди — клерки, преподаватели гимназий и офицеры — предпочитали снимать 4—5-комнатные электрифицированные апартаменты с удобствами — ванной и туалетом. Кстати, многие престижные дома в центре города имели автономную систему канализации.
Еще госслужащие получали солидные надбавки на аренду. А одесская элита вековой давности — врачи, инженеры и адвокаты — могли позволить себе арендовать 6—7-комнатные квартиры с последним словом техники — телефоном. Ну а самые состоятельные — купцы, профессора, высшие чиновники и предприниматели — таки покупали отдельные квартиры. Однако таких были единицы — стоимость 5—7-комнатной квартиры составляла заоблачную сумму — 3—5 тысяч рублей. Гордые владельцы и арендаторы отдельных апартаментов обставляли свои квартиры своей мебелью. Летом они массово кочевали на загородные дачи. Причем при переезде забирали с собой всю мебель и домашнюю утварь — от клеток с канарейками до шкафов и обеденных круглых столов с венскими стульями. Поэтому в начале и конце лета на улицах Одессы появлялись живописные караваны из телег и экипажей дачников.

Табу квартирантам: походы на чердак с лампой и подозрительные гости
Сдача домовладельцами квартир в аренду жестко регламентировалась законами. Хозяева домов обязаны были платить квартирный налог в госказну и сдавать строгую ежегодную отчетность о квартирах. От налога освобождались только священники, дипломаты иностранных государств и члены императорской семьи, а также — рабочие общежития при фабриках, больницы, приюты и ночлежки.
При сдаче в наем квартир заключался контракт на год. Причем домовладелец мог запретить нанимателю «занятия, сопряженные со стуком и шумом, которые могут быть стеснительными для соседей». Заботились арендодатели и о пожарной безопасности, строго запрещая пользование свечой или керосиновой лампой на чердаках. Владельцам «меблирашек» и бюджетных «трешек» без удобств не нравилась стирка белья на кухне, поздние возвращения квартирантов домой, а также «подозрительные» гости. О том, что именно такие и приходят к нанимателям, домовладельцам сообщали бдительные дворники.
Однако арендаторы также могли предъявить претензии. Если комната или квартира оказывалась сырой или соседи сверху допоздна музицировали, арендатор приглашал полицию и свидетелей. После составления протокола он мог потребовать у домовладельца через суд возвращения платы за жилье и съехать. Причем такие дела тогда решались со скоростью молнии — мировой или городской судья выносил решения… в день подачи иска. Нередкими были случаи судебной тяжбы, когда квартиранты задолжали владельцу кругленькую сумму. Выселить такого нахала-должника без решения мирового судьи было невозможно. Интересно и то, что жалобы домовладельцев на должников служители Фемиды разбирали едва ли не ежедневно. И очень часто они становились на сторону квартирантов и строго предписывали домовладельцам не наседать на несчастного, пока тому, к примеру, не выплатят зарплату.
Востаннє редагувалось D_i_V_a в 12 січня 2017, 17:32, всього редагувалось 2 разів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 284
З нами з: 28 грудня 2016, 23:30
Подякував (-ла): 115 раз.
Подякували: 189 раз.
Стать: Жінка

Re: Одеса, місто, Україна

Повідомлення viapolka » 12 січня 2017, 12:28

Становление и развитие

Одесская область была образована 27 февраля 1932 года Постановлением IV внеочередной сессии Всеукраинского Центрального исполнительного комитета, которое было опубликовано в «Сборнике законов и распоряжений Рабоче-крестьянского Правительства Украины» № 5 от 29 февраля 1932 года.

В то время Одесская область включала части территорий нынешних Кировоградской, Херсонской и Николаевской областей. В ее состав входили четыре города, непосредственно подчиненных области (Одесса, Кировоград, Николаев, Херсон) и 46 районов: Анатольевский (Тилигуло-Березанский), Андреево-Ивановский, Антоно-Кодинцевский (Коминтерновский), Арбузинский, Баштанский, Березовский, Бeриславский, Беляевский, Благоевский, Бобринецкий, Больше-Висковский, Больше-Александровский, Вильшанский, Вознесенский, Голованевский, Голо-Пристанский, Гроссуловский, Грушковский, Добровеличковский, Доманевский, Жовтневый, Зельцский, Знаменский, Калининдорфский, Карл-Либкнехтовский, Каховский, Криво-Озерский, Любашевский, Ново-Архангельский, Ново-Бугский, Ново-Миргородский, Ново-Одесский, Ново-Украинский, Очаковский, Первомайский, Раздельнянский, Скадовский, Снегиревский, Спартаковский, Троицкий, Устиновский, Фрунзовский (Захарьевский), Хмелевский, Хорлевский, Цебриковский и Цюрупинский.

С 1932-го по 1940 год на территории Одесской области происходили многочисленные административно-территориальные изменения.

В феврале в 1932 г. Беляевский район был расформирован и его территория полностью присоединена к территории Одесского горсовета. Из части территории Бобринецкого района (13 сельсоветов) был образован Братский район, из части территории Любашевского района (14 сельсоветов) – Велико-Врадиевский район.

В июле 1933 г. были созданы два района: Компанеевский – из части территории Кировоградского горсовета и Ровнянский – из некоторых сельсоветов Ново-Украинского района.

Постановлениями ВУЦИК от 22 января и 17 февраля 1935 г. некоторые административно-территориальные образования Украины были укрупнены. В частности, к числу районов Одесской области прибавилось еще 20: Афиамский, Беляевский, Благодатновский, Березнеговатский, Владимирский, Варваровский, Витязевский, Горностаевский, Гайворонский, Еланецкий, Елизаветградковский, Мостовский, Мало-Висковский, Ново-Воронцовский, Привольнянский, Песчано-Бродский, Тишковский, Чаплинский, Ширяевский, Яновский.

В 1937 г. на территории пригородной зоны Одесского горсовета был образован Одесский район.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 22 сентября в 1937 г. из Одесской области была выделена Николаевская область в составе следующих городов и районов: Николаев, Херсон, Кировоград, Афиамский**, Баштанский, Березнеговатский, Бериславский*, Бобринецкий**, Велико-Александровский*, Варваровский, Витязевский, Владимировский, Голо-Пристанский*, Горностаевский*, Еланецкий, Елизаветградский**, Знаменский**, Калининдорфский*, Каховский, Компанеевский**, Ново-Бугский, Ново-Воронцовский*, Ново-Одесский, Очаковский, Привольнянский, Скадовский*, Снегиревский, Тилигуло-Березанский, Устиновский, Хорлевский, Цюрупинский*, Чаплинский.

* – Районы, которые позже вошли в Херсонскую область.

** – Районы, которые позже вошли в Кировоградскую область.

В 1938 г. были ликвидированы: Зельцский район – с передачей его территории в состав Раздельнянского района; Спартаковский район – с передачей его территории в состав Раздельнянского и Беляевского районов; Благоевский район – с передачей его территории в состав Коминтерновского и Яновского районов, Карл-Либкнехтовский район – с передачей его территории в состав Березовского района Одесской области и Варваровского района Николаевской области.

В связи с указом Президиума Верховного Совета СССР от

10 января 1939 г. об образовании Кировоградской области в ее состав были переданы следующие районы: Тышковский, Хмелевский, Песчано-Бродский, Новоархангельский, Добровеличковский, Мало-Висковский, Больше-Висковский, Ровнянский, Ново-Украинский и Новомиргородский.

C 1924 г. по 1940 г. в административно-территориальном делении Автономной Молдавской ССР произошли некоторые изменения. Алексеевский район был переименован в Красноокнянский, а Крутянский – в Кодымский. Постановлением ВУЦИК от 22 января в 1935 г. Тираспольский район был упразднен и город Тирасполь стал подчиняться непосредственно центру. Было утверждено следующее районное деление Молдавской республики: Чернянский, Песчанский, Валегоцуловский (районы, которые выделились из Ананьевского, Балтского и Красноокнянского), Слободзейский, Григориопольский, Дубоссарский, Красноокнянский, Балтский, Бирзульский (Котовский), Ананьевский, Кодымский, Рыбницкий и Каменский районы.

28 июня 1940 г. город Измаил был освобожден Красной Армией от румынских захватчиков. 3 августа 1940 г. состоялся митинг трудящихся Измаила, приветствовавший решение VII сессии Верховного Совета СССР о включении Аккерманского и Измаильского уездов в состав Украинской ССР.

В августе 1940 г., в связи с образованием Молдавской Советской Социалистической республики, к Одесской области отошли следующие районы быв­шей Автономной Молдавской Советской Социалистической республики: Ананьевский, Котовский, Песчанский, Балтский, Чернянский, Валегоцуловский, Кодымский и Красноокнянский.

Таким образом, перед началом Великой Отечественной войны Одесская область состояла из 37 районов: Андреево-Ивановский, Арбузинский, Ананьевский, Балтский, Беляевский, Березовский, Благодатненский, Братский, Больше-Врадиевский, Валегоцуловский, Веселиновский, Вильшанский, Вознесенский, Гайворонский, Голованевский, Гроссуловский, Доманевский, Грушковский, Жовтневый (Октябрьский), Коминтерновский, Кодымский, Котовский, Красноокнянский, Кривоозерский, Любашевский, Мостовский, Овидиопольский, Одесский, Первомайский, Раздельнянский, Савранский, Троицкий, Фрунзовский, Цебриковский, Чернянский, Ширяевский и Яновский.

В 1932 году промышленность области была представлена машиностроением, судостроением, производством стройматериалов, дерево­обрабатывающей, текстильной, химической и пищевой отраслями. В Одессе действовали такие предприятия, как канатный завод, джутовая фабрика, суконная фабрика, которые относились к текстильной промышленности; завод Октябрьской революции и Одесский завод Марти относились к металлообрабатывающей промышленности; Одесский завод шампанских вин, предприятия пищевой промышленности города Одессы и др. В районах области пищевую промышленность представляли фабрики кустарного типа, за исключением трех больших сахарных заводов. В 1937 г. были построены новый железобетонный водопровод Днестр – Одесса, новая насосная станция, расширилась канализационная сеть в рабочих и курортных районах Одессы.

Сельское хозяйство было основной по объему производства и занятости трудовых ресурсов отраслью материального производства в области. В 1932 году работало 89 МТС, организовались колхозы и совхозы.

В 1930-х годах выращивали пшеницу, кукурузу, подсолнечник, сахарную свеклу (в северной части области), другие сельскохозяйственные культуры. Внедрялись посевы на поливных землях. Культивировались эфиромас­личные культуры (казанлыкская и красная розы, ирис, лаванда, мускатный шалфей), табак, горчица, лекарственные растения, южная конопля и овоще-бахчевые культуры (томаты, баклажаны, кабачки, огурцы, перец, дыни, арбузы). Разрастались сады и вино­градники. Выращивали абрикосы, вишни, черешни, сливы, яблони, груши.

Животноводство имело молочно-мясное направление, также развивалось птицеводство, свиноводство, овцеводство.

В 1930 – 40-е годы развивалась сельскохозяйственная наука. На базе Одесской сельскохозяйственной станции был создан Украинский генетико-селекционный институт, на базе винодельческой опытной станции – Украинский научно-исследовательский институт им. В.Е. Таирова. Всего на Одесщине накануне войны действовало два десятка НИИ.

До конца 1937 года практи­чески все дети школьного возраста в Одесской области учились. В селах было введено общее обязательное начальное обучение, в городах – семилетнее образование. Строились новые помещения, открывались школы. За 1932 – 1937 годы количество СШ увеличилось в 8,4 раза. В 1940-1941 учебном году на Одесщине было 1143 школы. Создавались внешкольные образовательно-воспитательные заведения. Развивалось высшее образование. В 1932 г. в Одессе организована первая в стране музыкальная школа-десятилетка им. П. Сто­лярского. В 1938-1939 гг. для этой школы по конкурсному проекту бригады архитекторов во главе с Ф. Троупянским было построено здание. Значительное внимание уделялось укреплению качественного состава педагогических работников.

В 1939 г. в областном центре было построено здание Института глазных болезней и тканевой терапии, где работал академик В.П. Филатов.

До 1917 года в Одессе было три высших учебных заведения, в 1940 году их насчитывалось уже 18.

С успехом работал всемирно известный театр оперы и балета. В 1937-1938 гг. был реконструирован дом Одесского Русского театра им. А.В. Иванова.

На территории области в 1935 году функционировало около десяти курортов, которые обеспечивали население хорошими условиями лечения и качественным отдыхом.

30 августа 1941 г., в соответствии с немецко-румынским договором, на оккупированной Германией и Румынией территории юга Украины была образована новая административно-территориальная единица – Губернаторство Транснистрия, в которую вошли вся Одесская область, части Винницкой и Николаевской областей, левобережная часть Молдовы.

17 октября 1941 г. немецко-румынские войска оккупировали Одессу. Сюда из Тирасполя была перенесена резиденция управления Транснистрии.

Начало оккупации сопровождалось кровавыми событиями: 23 октября 1941 г. в связи с подрывом румынской комендатуры были расстреляны и повешены 5000 мирных жителей Одессы, в портовом сквере расстреляны 19000 евреев, 5000 человек были согнаны в тюрьму и 24 октября отправлены в Дальник, где были уничтожены. С 21 декабря 1941 г. по 15 февраля 1942 г. было расстреляно 44000 евреев, угнанных из Одессы и Одесской области в село Богдановка Березовского района.

10 апреля 1944 г. город Одесса был освобожден Красной Армией от немецко-румынских оккупантов.

После Великой Отечественной войны на территории Одесской области также происходили значительные административно-территориальные изменения.

Постановлением Президиума Верховного Совета СССР от 30 марта 1944 года Никола­евская область была разделена на Нико­лаев­скую и Херсонскую, в связи с чем от Одесской к Николаевской облас­ти отошли пять районов: Арбузинский, Благо­датненский, Братский, Вознесенский и Весе­ли­новский.

В 1944-1945 гг. Гроссуловский район был переименован в Великомихайловский, Валегоцуловский – в Долинский, Яновский –

в Ивановский. Из Андреево-Ивановского района был выделен новый район – Николаевский.

В мае 1949 г. райцентр Грушковского района был перенесен из Грушек в Ульяновку, в связи с чем Грушковский район был переименован в Ульяновский.

В связи с ликвидацией Измаильской области в феврале 1954 г. к Одесской области было присоединено 13 районов и три города: районы – Арцизский, Болградский, Бородинский, Килийский, Лиманский, Новоивановский, Ренийский, Саратский, Староказацкий, Суворовский, Тарутинский, Татарбунарский, Тузловский; города – Измаил, Вилково, Белгород-Днестровский.

Одновременно Указом Президиума Верховного Совета УССР от 17 февраля 1954 года от Одесской области к Николаевской отходили город Первомайск и пять районов – Велико-Врадиевский, Доманевский, Кривоозерский, Мостовский, Первомайский. К Кировоградской области отошли четыре района – Гайворонский, Голованевский, Вильшанский и Ульяновский.

В ноябре 1957 г. Долинский, Песчанский и Троицкий районы были ликвидированы, а их территория распределена между районами: Ананьевским (9 сельсоветов), Балтским (3 сельсовета), Котовским (3 сельсовета), Любашевским (3 сельсовета), Савранским

(6 сельсоветов) и Ширяевским (1 сельсовет). Райцентр Лиманского района был перенесен из Лиманского в Белгород-Днестровский, который был раньше городом областного подчинения, и район получил название Белгород-Днестровского.

В июне 1958 г. Чернянский и Красноокнянский районы были объединены в один Красноокнянский район. Город Вилково из областного подчинения перешел в районное и был включен в состав Килийского района.

За большие успехи в увеличении производства зерна, сахарной свеклы, мяса, молока и других сельскохозяйственных продуктов, за успешное выполнение социалистических обязательств по продаже государству в 1958 году 46 миллионов пудов хлеба Указом Президиума Верховного Совета СССР от 14 ноября 1958 года область награждена орденом Ленина.

В январе 1959 г. были ликвидированы два района: Андреево-Ивановский – с передачей его территории в состав Николаевского района и Октябрьский – с передачей его территории в Березовский, Цебриковский и Ширяевский районы. Райцентр Суворовского района был перенесен из с. Суворово в Измаил, который был раньше городом областного подчинения, и район получил название Измаильского. Семь сельсоветов, подчиненных Измаильскому горсовету, были переданы в Измаильский район.

В 1960 году область состояла из 31 района.

В январе 1963 г. Указом Президиума Верховного Совета УССР город Котовск был отнесен к городам областного значения.

В 1965 г. в Одессе был образован единственный в СССР Музей Морского флота СССР.

30 октября 1965 г. член Президиума ЦК КПСС, секретарь ЦК КПСС М.А. Суслов вручил городу-герою Одессе орден Ленина и медаль «Золотая Звезда».

В 1965 г. за выдающиеся заслуги в подготовке специалистов Одесский государственный университет им. И.И. Мечникова был награжден орденом Трудового Красного Знамени.

В 1966 г. состоялось открытие памятника Великому Кобзарю – Т.Г. Шевченко на центральной аллее парка, который носит его имя.

В 1971 г. в Одессе создан Южный научный центр Академии наук УССР.

2 апреля 1973 г. на основании Указа Президиума Верховного Совета УССР поселок городского типа Ильичевск Киевского района г. Одессы отнесен к категории городов областного значения.

В 1977 г. во дворце князей Гагариных, памятнике архитектуры XIX в., основан Одесский литературный музей.

В 1978 г. Одесский государственный университет им. И.И. Мечникова включен в перечень ведущих университетов СССР.

В 1990 г. учреждена общественная организация «Всемирный клуб одесситов».

В 1992 г. в Одессе была создана неправительственная общественная организация «Международный Черноморский клуб», который объединил 26 городов стран Черноморского бассейна и Средиземноморья.

3 февраля 1993 г. Постановлением Верховной Рады поселок городского типа Южный Суворовского района города Одессы отнесен к категории городов областного значения.

17 июня 1997 г. Постановлением Верховной Рады поселок городского типа Теплодар Центрального района города Одессы отнесен к категории городов областного значения.

28 июня 1999 г. Указом Президента Украины для расширения внешнеэкономических связей региона и страны на территории Одесского морского порта была создана свободная экономическая зона «Порто-франко».

В 2000 г. город Одесса вошел в Международную ассамблею столиц и больших городов СНГ и получил от правительства США грант в сумме 400 тысяч долларов на разработку технико-экономического обоснования реконструкции сетей городского теплоснабжения.

23 марта 2000 г., согласно Постановлению Верховной Рады Украины, на территории Одесского морского торгового порта создана специальная (свободная) экономическая зона «Порто-франко».

12 ноября 2002 г. в Одессе открыт еврейский музей «Мигдаль-Шорашим», который является единственным в Украине еврейским музеем, расположенным в отдельном помещении и работающим по всем направлениям музейной деятельности.

В 2005 г. закончилась полная реконструкция самого большого православного храма Одессы – Спасо-Преображенского кафедрального собора.

В ноябре 2005 г. в Одессе был открыт штаб Миссии Европейского Союза по предоставлению помощи на украино-молдовской границе.

31 августа 2007 г. Указом Президента Украины Одесскому академическому театру оперы и балета присвоен статус национального.

27 октября 2007 г. в Одессе состоялось торжественное открытие памятника императрице Екатерине Второй, указом которой основана Одесса.

В 2008 г., в соответствии с распоряжением Кабинета Министров Украины и в связи с 75-летием трагедии украинского народа – Голодомора 1932-1933 гг., была издана «Национальная книга памяти жертв Голодомора 1932-1933 гг. Одесская область».

24-25 сентября 2009 г. состоялась Международная научно-практическая конференция по случаю 180-летия Одесской государственной научной библиотеки имени М. Горького. Библиотеке был присвоен статус национальной.

В настоящее время Одесская область занимает территорию 33,4 тыс. кв. км. Административно-территориально область состоит из 26 районов (Ананьевский, Арцизский, Балтский, Березовский, Белгород-Днестровский, Беляевский, Болградский, Великомихайловский, Ивановский, Измаиль­ский, Килийский, Кодым­ский, Коминтерновский, Котов­ский, Красно­окнянский, Любашев­ский, Николаевский, Ови­дио­польский, Рений­ский, Раздельнянский, Савранский, Саратский, Тарутинский, Татар­бунарский, Фрунзов­ский, Ширяев­ский), 19 городов, в том числе семи – областного (Одесса, Измаил, Ильичевск, Белгород-Днестровский, Котовск, Теплодар и Южный) и 12 городов районного подчинения (Ананьев, Арциз, Балта, Березовка, Беляевка, Болград, Килия, Вилково, Кодыма, Рени, Раздельная, Татарбунары), 33 поселков городского типа, 439 сельских советов и 1140 сельских населенных пунктов.

В стратегическом плане территория области расположена очень выгодно – на пересечении важнейших международных водных путей: дунайского, днестровского, днепровского.

Одесщина располагает разветвленной сетью автомобильных дорог, которые связывают областной центр как с населенными пунктами области, так и с другими регионами Украины. Общая их длина составляет 8,2 тыс. км. Область также пересекают семь автомагистралей.

Из культурных памятников можно выделить такие достопримечательности в Одессе, как Троицкая церковь, памятник Ришелье, Старая биржа, Одесский театр оперы и балета, памятник А. Пушкину, а на территории области необходимо отметить Белгород-Днестровскую (Аккерманскую) крепость XIII–XV вв., древний курган в селе Усатово. На Одесщине много историко-краеведческих, литературных, художественных музеев.

По числу жителей Одесса занимает третье место в стране после Киева и Харькова. А по версии ежегодного рейтинга журнала «Фокус» в 2011 году она стала лучшим по качеству жизни городом Украины.

По материалам Одесского областного государственного архива
Осецкий, Орловский, Юзефович, Бега, Каеткин, Олексов, Князев, Патратий, Фредлов, Туревская

Аватар користувача
 
Повідомлень: 1417
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Звідки: Вінниця
Подякував (-ла): 760 раз.
Подякували: 1923 раз.
Стать: Чоловік

Re: Одеса, місто, Україна

Повідомлення al_mol » 12 січня 2017, 13:22

viapolka написав:Становление и развитие


раз заговорили о админ делении, стоит и сказать о Одесской округе...

данные из справочника "Вся Украина 1929"
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские

Дослідження родоводу на замовлення - Podoliya@i.ua

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 3007
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1771 раз.
Подякували: 642 раз.
Стать: Жінка

Re: ОДЕСА, місто, Україна

Повідомлення АннА » 17 травня 2018, 17:53

ОДЕСЬКІ КАТАКОМБИ – лабіринтоподібна мережа підземних порожнин на терені м. Одеса та її околиць. Загальна довжина ходів визначається 2,5 тис. км. Переважна частина катакомб (бл. 95?%) – колишні каменярні, де видобували будівельне каміння (ракушняк – різновид вапняку). До системи О.к. входять інші підземні споруди (підвали, бункери, дренажні тунелі, зливові колектори), а також печери природного походження. Каменярні виникли у 1-й пол. 19 ст., під час інтенсивної розбудови міста. Згодом їх існування стало призводити до просадок ґрунту і руйнувань будинків. У рад. час видобуток каміння в міській смузі було заборонено.

Під час Другої світової війни катакомбами користувалися партизани, які діяли проти румун. окупантів. Керував підпільними загонами капітан держбезпеки В.Молодцов (псевд. – Павло Бадаєв), молодіжною групою – Я.Гордієнко. Загони налічували бл. 30–40 осіб. Партизани боролися протягом 2,5 років, майже до звільнення Одеси (10 квітня 1944). Більшість з них були заарештовані й страчені. У с. Нерубайське створено музей, який відтворює підземний партизан. табір.

З 1963 карстова печера Заповідна та прилеглі до неї давні гірничі виробки в товщі вапняків охороняються як геологічна пам'ятка природи респ. значення. Велику наук. цінність становлять знайдені тут залишки пліоценової фауни.
Бачинська О.А.
Із повагою, Ганна


Повернутись до ОДЕСА

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], ГіП, Вернер