Етноси

Подорожі по регіонам, селам і містам, замкам і городищам України. І не тільки.
Відповісти
Онлайн
Аватар користувача
cronoster
Повідомлень: 537
З нами з: 26 листопада 2016, 23:28
Стать: Чоловік
Звідки: Галицький Гуцуленд
Дякував (ла): 117 разів
Подякували: 997 разів

Етноси

Повідомлення cronoster »

Слідами зникаючих етнічних груп Європи.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Коли згасне людська пам'ять й замовкнуть літописи, говоритиме каміння.
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3179
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 107 разів
Подякували: 665 разів

Re: Етноси

Повідомлення Вернер »

Історія України. Маловідомі імена, події, факти., Київ. 1997, вип. 2

В.О.Савчук
ГРОМАДСЬКІ ТА НАУКОВІ ФОРМИ КРАЄЗНАВСТВА У ВИВЧЕННІ ІСТОРІЇ, КУЛЬТУРИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН у 20-30-х рр. XX ст.
Вивчення проблеми взаємовідносин краєзнавства і національних меншин має особливе значення. У наш час - час творення незалежності України вона сягає своїми коренями у період визвольних змагань. Правильно будувати національну політику намагалися уряди УНР, гетьмана П.Скоропдського, Директорії. Звичайно, методи краєзнавства, що починали тоді вироблятися, відразу могли відтворювати глибинні процеси, що відбувалися у середовищі малих народів, що проживали в Україні. В силу зрозумілих причин ці уряди мало зробили як у галузі національної політики, так і для розвитку краєзнавства. 1
Широкого розмаху вивчення історії та культури національних меншин засобами краєзнавства набуло за роки радянської влади. Причому, у цьому процесі активно взаємодіяли як громадські, так і наукові форми краєзнавчої роботи. Вже у 1921 р. у Одесі виникає гурток по вивченню історії єврейської літератури та культури1.
Учасниками його стали студенти вищих шкіл. Вони влаштували наукові доповіді, семінарські заняття, створили бібліотеку із книг по історії єврейської літератури. З ініціативи інтелігенції гуртки по вивченню історії і культури виникають серед німецького населення Мелітопольщини, грецького - Маріупольщини, болгарського - Миколаївщини.
Підтримуючи потяг національних меншин до вивчення власної історії та культури, Народний комісаріат освіти через свої структурні підрозділи намагався спрямовувати цю роботу. Так, у жовтні 1930 року він приймає постанову “Про відзначення 15-річчя з дня смерті єврейського письменника Й.Бовшевера”, якого зобов’язав провести широкий комплекс заходів від пошукових до пропагандистських2. В іншому випадку, враховуючи активну просвітницьку, краєзнавчу діялність, комісія НКО УСРР своєю постановою від 19.03.1926 р. надала назву єврейській школі в Новій Ушиці на Поділлі “Школа імені Ісолом Алейхема”3.
Певну краєзнавчу роботу у вивченні, популяризації історії та культури проводили культурно-освітні установи. У 1926 р. на Одещині серед національних меншин діяли 22 німецькі хати-читальні, 9 німецьких сільбудів, 9 єврейських хат-читалень, по 4 болгарських хати-чи- тальні та сільбудів, 2 молдавських сільбуди4.
У Одесі у 1926 р. відкрився польський клуб5. Для його нормальної діяльності Іллічовська райрада у 1929 р. виділяє 20 тис.крб. і проводить ремонтні роботи також на 20 тис.крб.6 У 1926 р. відкривається будинок єврейської культури, який проіснував до 1935 р.7 і зіграв значну роль у популяризації єврейської культури, організації краєзнавчої роботи серед єврейського населення. У цей же час відкривається інтера- національний клуб народів Заходу і Сходу, який вів роботу серед представників 13 національностей, що проживали в Одесі8.
Активні краєзнавчі дослідження засобами культурно- освітньої роботи велись і на Дніпропетровщині, де за даними на 1926 р. проживало 231002 євреї, 129012 німців, 24654 білоруси, 7493 поляки, 56200 болгарів, 3458 молдаван, 2017 греків, 855 чехів, 37393 ассірійців, циганів, вірмен, угорців 9. У звіті про роботу серед національних меншин за 1931-1932 рр. підкреслюється “...починаючи з хати-читальні, сімейного гуртка, завершуючи клубами, повсюди ми бачимо прогрес росту національної культури10.
Значна краєзнавча робота проводиться і у національних школах, мережа яких постійно зростала. Поступово вироблялися, вдосконалювалися і форми краєзнавчої роботи. У її постановці велику роль відіграло вчительство. Про озброєння його формами і методами краєзнавчої роботи постійно опікувався Раднарком НКО. Зокрема, у листі до старшого інспектора наросвіти наголошувалося про необхідність проведення курсів вчителів у квітні 1925 р., на яких розглянути питання методики краєзнавчої роботи11.
Питання вдосконалення і методів краєзнавчих досліджень обговорювалися на V Всеукраїнській конференції польських робітників (1926 р.)12, Всеукраїнській болгарській конференції (1925 р.), Всесоюзному з’їзді єврейських культосвітників (1928 р.)13.
Можливості краєзнавчих досліджень значно розширилися з утворенням у травні 1925 року Українського Комітету краєзнавства, який об’єднав навколо себе сотні краєзнавчих організацій, тисячі самовідданих дослідників рідного краю.
Співробітництву з Українським комітетом краєзнавства надали належної уваги практично всі наукові, громадські організації та установи, які займалися самим різноманітним колом проблем національних груп. Так, Центральна комісія у справі національних меншин у своїй резолюції від 16 червня 1926 р. “Про роботу краєзнавчих організацій у місцях проживання національних меншин” ухвалила: “Вважати за необхідне розпочати вивчення побуту, історії, культури тощо національних меншин України по лінії краєзнавчих організацій. Просити Український комітет краєзнавства і Раднацмен зробити доповідь щодо організаційних форм цієї роботи стосовно національних меншин”14.
У листі окрнацбюро підкреслювалося “по доповіді Українського комітету краєзнавства, яка визнала краєзнавчу роботу серед національних меншостей за дуже важливу, цим пропонуємо поставити це завдання од ним із своїх чергових заходів.
Щоб організувати краєзнавчу роботу. Вам потрібно притягнути до роботи по вивченню національних меншостей як самодіяльність самого населення, так і особливо місцеві культурні сили. У круг питань, які належать до вивчення, в основному, повинні увійти: питання історії колонізації, побуту, соціально-економічних взаємин тої або іншої національності, участь її у революційному русі, зберігання пам’ятників старовини.
Необхідно приступити до підготовки видання зібраних матеріалів у вигляді етнографічних та інших збірників, особливо в тих округах, що вже провели деяку роботу в галузі краєзнавства серед національних меншостей. %
Для контакту в краєзнавчій роботі ЦКНМ пропонує ввести свого представника до складу округових Комітетів та місцевих організацій краєзнавства, використовуючи разом з тим на місцях організаційні форми, комісії вивчення тої чи іншої національності, згуртовуючи навколо них актив культурних робітників”15.
Надалі шляхи співробітництва Центральної комісії і Українського комітету краєзнавства були конкретизовані на засіданні ЦКНМ 24 червня 1928 року. На основі доповіді відповідального секретаря ЦКК О.Лазариса “Про організаційні форми краєзнавчої роботи стосовно національних меншин” було прийнято рішення: “...проведення краєзнавчої роботи серед національних меншин, особливо серед національностей, що не мають в Україні своєї літератури, визначається вкрай бажаним і важливим”.
У зв’язку з цим, вважалося за доцільне:
а) залучати до краєзнавчої роботи на місцях весь місцевий актив культурно-освітніх працівників, а також і саме населення національних меншин;
б) найбільш великим округам виділити з місцевого
*
Центральна комісія у справах національних меншин

бюджету кошти на проведення краєзнавчої роботи для менш міцних округів;
в) приступити до видання зібраних вже матеріалів (етнографічних збірників);
г) поставити перед Народним комісаріатом освіти питання про включення до складу Комітету краєзнавства представника Центральної Комісії у справах національних меншин, а місцеві органи представника обласного бюро національних меншин;
д) висвітлювати краєзнавчу роботу серед національних меншин у журналі Українського комітету краєзнавства, а також у республіканському та національному
друці;
є) виділити до складу Українського комітету краєзнавства представника Центральної комісії у справах національних меншин і доручити йому розробити план своєї роботи16.
У липні 1926 року представником ЦКНМ в Українському комітеті краєзнавства був затверджений С.Ялі, який у короткий термін розробив свої пропозиції щодо перспектив краєзнавчої роботи по дослідженню національних меншин. Незабаром надійшов на місця підготовлений ним обіжник за підписом голови ЦКНМ Піотровського та відповідального секретаря УКК Лаза- риса. У ньому серед іншого говорилося: “На підставі Постанови ЦК нацмен від 24 червня 1926 року по доповіді УКК, яка визнала краєзнавчу роботу серед національних меншин за дуже важливу, цим пропонуємо поставити це завдання одним із своїх чергових заходів.
Щоб організувати краєзнавчу роботу, вам необхідно притягнути до роботи по вивченню національних меншин самодіяльність самого населення, особливо місцеві культурні сили.
У коло питань, які належать до вивчення, в основному повинні увійти: питання колективізації, побуту, соціально-економічних відносин тієї чи іншої національності, участі її в революційному русі (вивчення має проходити у контакті з істпартом), зберігання пам’ятників старовини та інше.
Необхідно приступити до підготовки видання зібраних матеріалів у вигляді етнографічних збірників, особливо в тих округах, що вже провелди деяку роботу в галузі краєзнавства серед національних меншин”17.
Плідні контакти склалися у ЦКНМ з іншою республіканською громадською організацією краєзнавчого профілю - Українським комітетом охорони пам’яток культури (УКОПКом). Спільними зусиллями останніх у 1927 р. була проведена представницька експедиція по дослідженню пам’яток єврейської культури у 57 округах Правобережної України. її результатом особисто зацікавився народний комісар освіти України М.О.Скрип- ник18.
За обгрунтованими пропозиціями ЦКНМ та УКОП- Ку ряд унікальних пам’ятників оголошувався пам’ятками республіканського значення. Наприклад, постановою Колегії Наркомосу України від 22 грудня 1928 року пам’яткою республіканського значення був оголошений Будинок стародавньої синагоги у м.Погребище Бердичівського округу19.
Своєрідним сховищем і науково-дослідним центром по дослідженню та популяризації рухомих пам’яток, пов’язаних з культурою національних меншин мав стати центральний музей, що висвітлював би історію, соціально-культурний розвиток кожної національності. На жаль цей задум не був до кінця реалізований. Якщо у 1928/29 бюджетному році ще вдавалося отримувати хоча б якісь кошти, то у наступних роках навіть таке мізерне фінансування з боку держави було припинено. У зв’язку з цим, вважалося за потрібне перенести основний тягар роботи на окружні музеї, у структурах яких створювалися відділи національних меншин. Так, при Волинському окружному музеї розпочалася роботи по створенню польського відділу, при ньому, а також при Одеському окружному музеї - німецького відділу. При Маріупольському музеї плідно працювала грецька секція, що регулярно проводила наукові експедиції, зустрічі, залучила до роботи найбільш авторитетні наукові сили.
Значний вклад у дослідження історії та культури національних меншин привнесли наукові установи України, зокрема, Гебраїстична комісія, утворена у 1919 р. за підтримкою відомого українського історика, академіка Д.І.Багалія20. Як свідчать документальні матеріали, згадана комісія серед своїх першочергових завдань розглядала виявлення та вивчення пам’яток, пов’язаних із історією українського єврейства. З цією метою в її складі у травні 1919 р. був створений структурний підрозділ, який об’єднав навколо себе таких відомих учених як Д.І.Ба- галій, І.В.Галант, О.О.Глаголєв, Б.З.Дінабург, Г.Г.Попов, В.В.Рибинський21. Зусиллями цих та інших науковців уже в 1931 р. була підготовлена докладна картотека усіх наявних відомостей про історію та культуру євреїв в Україні22. У наступні роки були видруковані такі основні результати регіональних історичних досліджень українського єврейства, які знайшли своє відображення у працях І.В.Галанта “Два ритуальних процеси”, “Житомирський погром 1905 року” та інших23.
Надзвичайно важливо, що діяльність Гебраїстичної комісії підготувала умови для організації у структурі Всеукраїнської Академії наук відповідної установи для дослідження історії українського єврейства. Нею стала науково-дослідна кафедра єврейської культури, що була відкрита у 1928 р. у системі ВУАН. Вона безпосередньо фінансувалася і спрямовувалася Народним комісаріатом освіти України. Очолив кафедру професор Ф.І.Лібер- берг, відомий не лише як дослідник юдаїки, а й як талановитий організатор науки24.
Діяльність кафедри історії єврейської культури перебувала у полі зору Всеукраїнського виконавчого комітету, який своєю постановою від 10 квітня 1928 р. визначив такі основні напрями роботи як науково-дослідні екскурсії по вивченню економіки, мови, літератури, історії, побуту, етнографії, культури і мистецтва національних меншин взагалі і єврейського населення зокрема.
Наступним кроком в організації досліджень українського єврейства стало створення у вересні 1929 р. Інституту єврейської культури, який спеціалізувався на таких основних напрямках: філологія, літературознавство, етнографія, археографія25. У зв’язку з цим Інститут єврейської культури мав п’ять основних відділів: історичний, філологічний, літературний, соціально-економічний та педагогічний26.
Як переконуємося, діяльність Інституту була досить продуктивною. За свідченням доктора історичних наук Л.І.Євселевського у 1927-1928 рр. за безпосередньою участю Інституту було видано 866 друкованих аркушів наукових праць. У 1928-1929 рр. обсяг опублікованих наукових робіт уже становив 1441 друкований аркуш27.
У 20-х - на початку 30-х років були зроблені відповідні кроки по дослідженню історії та культури польського населення України. У червні 1931 р. Нарко- мосом України був підготовлений і обгрунтований проект постанови Раднаркому України “Про заснування у складі ВУАН Інституту польської культури”, який включав у себе літературний філологічний, історичний та антирелігійний відділи28. На першому етапі Інститутом на проведення досліджень виділялось понад ЗО тис.крб.29
На теренах регіональних досліджень історії та культури національних меншин активно працювала Етнографічна комісія при ВУАН, під головуванням академіка
A. М.Лободи. За її завданням О.Курило розробляв тему, пов’язану із дослідженням німецького та молдавського населення в Україні.
Виключною наполегливістю відзначалася праця по дослідженню німецького населення професора В.Жир- мунського. Заслухавши звіт про його роботу Раднацмен при Наркомосі України ухвалив резолюцію такого змісту:
- інформацію прийняти до відома;
- питання про подальшу наукову роботу професора
B. Жирмунського по вивченню історії, побуту і культури німецьких колоній поставити в Президії Укрнауки;
- скласти проект відозви до* німецьких вчителів в справі збирання матеріалів німецьких колоній;
- надрукувати в Бюлетені Народного комісаріату освіти звітний матеріал професора Жирмунського про його наукові відрядження до німецьких колоній;
- надрукувати в Бюлетені Народного комісаріату освіти звітний матеріал професора Жирмунського про його наукові відрядження до німецьких колоній;
- просити Укрнауку включити до свого плану на 1926/27 рік одне наукове відрядження до німецьких колоній України, збільшивши кількість учасників (експедиції) до трьох осіб;
- видати діялектологічну анкету професора Жирмунського за рахунок видавничих сум Раднацмену”30.
Інший відомий український етнограф ККвітка опрацьовував матеріали по білоруській національній меншині.
Винятково високим рівнем відзначалися дослідження Є.Рихліка, який протягом 20-х років вивчав чеські колонії на Волині. Важливо, що підготовлені ним матеріали дотепер не втратили свого наукового значення31.Болгарське населення України стало предметом дослідження С.Цвєтко, який зібрав унікальні фольклорні матеріали, визначив специфіку його життя та побуту у різних регіонах України.
Розширення досліджень історії та культури різних національних груп обумовило необхідність створення при Етнографічній комісії Кабінету по виучуванню національних меншин, який розпочав свою діяльність у січні 1930 р.32 Останній не стільки покладався на власні сили, скільки розраховував на залучення фахівців. Наприклад, із Кабінетом тісно співробітничали професори В.Геринович із Кам’янця-Подільського, В.Є.Гнатюк та Н.К.Дмитрук із Житомира, Д.Педринов із Києва, А.Г.Черв’як із Коростеня, С.Г.Ялі із Харкова та багато інших.
Виконуючи доручення Наркомосу України, Центральної комісії у справі національних меншин при ВУЦВКа Кабінет по виучуванню національних меншин, зумів уже до кінця 1930 року зібрати і систематизу вати бібліотеку з питань історії національних меншин, сформувати фундаментальний науковий архів, створити цікаві за своїм змістом карти розселення різних національних груп по регіонах.
Цінним починням Кабінету по виучуванню національних меншин стало анкетування різних національних груп, яке проводилося у кінці 20-х - на початку 30-х років. Воно включало в себе такий комплекс питань: І. Географія. II. Статистика. III. Взаємні зв’язки між національностями. IV. Соціальне становище. V. Економіка. VI. Склад колективу: жінки, комсомольці, діти, культурно-освітні працівники. VII. Матеріальна культура (описи будівель). VIII. Обряди та звичаї. IX. Духовна культура. X. Усна народна творчість. XI. Дитячий фольклор. XII. Мова. XIII. Ономастика (наука про іщивідуальні назви місцевостей, людей, тварин, предметів. Записи та назви гір, річок, кутків, вулиць, прізвища, свійських тварин. XIV. Історія. XV. Участь у революції. XVI. Архіви та музеї (історичні листи, протоколи, документи, щоденники, плани, малюнки, фотографії і речі матеріальної культури33.
У вступі до анкети, зокрема, говорилося: “Кабінет для виучування національних меншин Радянської України проводить наукове дослідження історії національ- ности і запрошує Вас взяти участь у збиранні потрібних для цього матеріалів. Надсилаємо Вам загальний план праці й просимо Вас записувати всі відомості, які Вам пощастило знайти в Вашій місцевості. Зібраний матеріал і запитання з приводу збирання треба надсилати на адресу Кабінету... Надсилати можна не тільки великі збірки, а й окремі спостереження, відповіді на окремі питання наших програм, окремі записки, хоча б одного чи двох фактів. Одержавши від Вас який-небудь матеріал, Кабінет буде вважати Вас за свого кореспондента й буде листуватись з Вами, надсилати Вам свої програми, анкети, відповіді на запитання та інші вказівки. Зібраний матеріал буде використаний і оброблений в наукових працях співробітниками Кабінету, можливо й надрукова ний, причому щоразу буде зазначатися Ваше прізвище як збирача”34.
Важливим етапом у дослідженні національних меншин в Україні стала діяльність Всеукраїнської Асоціації сходознавства, організованої у Києві 15 липня 1925 року. Зокрема, одеська філія Асоціації, очолювана професором О.Томпсоном, всебічно досліджувала історію та сучасний стан грецького і молдавського населення регіону, підготувала ряд оригінальних праць35.
Конкретну свою програму дослідження та популяризації історії окремих національних груп виклав у 1927 році науковий орган Асоціації сходознавства журнал “Східний світ”, який вустами голови київської філії проф.О.Синявського відзначав: “...хотілося б надати журналові науково-суспільного характеру, а не академічного (з розвідками, які можуть знайти собі місце краще у відповідних відділах Академії наук і дослідницьких кафедр). Бажано було б, щоб журнал з’ясовував зв’язки України зі Сходом в минулому і сучасному... Потрібно зосередити увагу на вивченні живих відносин України й українського населення з народами Сходу і на її території і поблизу неї, в СРСР. Нам треба шукати на Сході на засобів архівного вивчення, а засобів встановлення живих культурно-політичних і економічних зв’язків”36. З цією метою на шпальтах журналу були заведені спеціальні рубрики. Певною насиченістю матеріалами відзначалася, зокрема, рубрика “Культура і побут за відомостями, як наслідок вивчення національних меншин східного походження переважно Правобережжя”37. На висвітлення національних меншин була зорієнтована також бібліотечка журналу під загальною назвою “східні народи Радянського Союзу”, що публікувала цікаві матеріали про історію, етнографію, культуру татарського, ассірійського, грецького населення України38.
Заслуговує на увагу ряд цінних ініціатив Всеукраїнської Асоціації сходознавства, започаткованих спільно із Центральною комісією при ВУЦВКа, Раднацменом при НКО України, науковими установами Всеукраїнської Академії наук. Наприклад, у кінці 20-х років нею було проведено ряд експедицій по дослідженню грецького населення, іцо проживало у Маріупольському районі на Донеччині. їх важливим практичним результатом став збір та систематизація матеріалів, пов’язаних із історією та життєдіяльністю маріупольських греків, розробка практичних рекомендацій по проведенню серед них культурно-освітньої роботи39. Аналогічні експедиції проводились у Кримському та інших регіонах.
Своє місце у дослідженні національних меншин постійно шукала Київська філія Асоціації сходознавців. Так, формулюючи основні завдання, президія Київської філії звернула увагу на необхідність нагального вирішення таких основних завдань:
- Дослідження культурного, економічного й взагалі побутового становища нацменів на території України, в першу чергу, караїмів, вірмен, ассірійців, а далі - болгар, греків з організацією грунтовного комплексного вивчення шляхом об’єднання історично-етнологічного і політично-економічного відділів експедиції.
- Організація постійного і спільного співробітництва з культурними комісіями національних меншин та іншими установами.
- Систематичне збирання статистично-економічних відомостей про національні меншини на території України східного походження й організація постійного обміну інформацією.
- Проведення спеціальних експедицій для ознайомлення із пам’ятками національних меншин - караїмів, вірмен; для ознайомлення з пам’ятками єврейської культури. Публікація відповідних видань, популярних книжок, карт по географії розселення й про економічне становище національних меншин Сходу на території України40.
Важливим завданням Всеукраїнської Асоціації сходознавців, її обласних філій стало здійснення робіт по створенню республіканського музею сучасної культури східних народів. Останній мав стати не лише культурно-освітнім закладом, а й своєрідним центром по дослідженню східних національних груп на території України. На жаль, певною мірою зусилля ентузіастів так і не вдалося реалізувати, оскільки внаслідок відсутності коштів, матеріально-технічних засобів, необхідного персоналу згаданий музей так і не відкрив своїх дверей для відвідувачів 41.
Таким чином, незважаючи на певні недоліки, відсутність реальної підтримки з боку держави, президії ВУАН, Всеукраїнська Асоціація сходознавців своєю великою практичною діяльністю заклала основу для подальших досліджень історії та культури народів східного походження, що проживали в Україні.
Досить багатогранною була також діяльність по дослідженню національних меншин місцевих осередків при ВУАН. Вагомі здобутки у цьому напрямі на початку 20-30-х років мали Катеринославське, Кам’янець- Подільське, Полтавське, Одеське, Харківське та інші наукові товариства при ВУАН. Зокрема, Одеське, Катеринославське товариства регулярно проводили комплексні експедиції по дослідженню німців, молдован, євреїв, зініціювали створення відповідних карт з позначкою місць їх компактного проживання.
Принципово нові форми роботи по вивченню історії і культури польського населення впроваджував у життя Кабінет по виучуванню Поділля при Вінницькій філії Всенародної бібліотеки. Частково вони ввійшли до публікації т.з. “Бібліотечки “Енциклопедії Поділлєзнав- ства”, підготовленої під керівництвом відомого краєзнавця В.Д.Отамановського 42.
Важливий етап в організації та проведенні регіональних історичних досліджень історії та культури національних меншин пов’язаний із діяльністю краєзнавчих комісій ВУАН. Відомо, що вже у 1919 р. у структурі Академії цілеспрямовано працювала постійна комісія для складання історико-географічного словника, що займалася дослідженням окремих регіонів. Співробітниками цієї комісії уже в 1921 р. були проведені обстеження Бердичівського, Остерського та інших повітів, описаіні особливості проживаючого тут польського та єврейського населення43.
Дослідження національних меншин знаходимо також у створених у 1922-1923 рр. Київської, Одеської, Харківської комісії краєзнавства, які спиралися на досвід таких відомих учених як М.Василенко, В.Липсь- кий, П.Тутківський, А.Лобода, О.Фомін, І.Шмальгаузен та інші44.
Зокрема, в Одеській комісії краєзнавства дослідження національних меншин здійснювались співробітниками та активом Етнографо-діалектичної і Соціально-економічної секцій Б.Бурзуком, С.Волковим, С.Цвєтко, Є.Загоровським та іншими45.
На жаль, у першій половині 30-х років робота по дослідженню національних меншин поступово почала згортатися. На тлі фабрикації численних кримінальних справ проти “Польської організації військової”, німецьких, болгарських, румунських, єврейських “націоналістичних організацій” припинили свою діяльність численні наукові установи, що займалися розробкою згаданого комплексу проблем. Причому прееважна більшість працюючих у них співробітників стали жертвами політичних репресій.
Таким чином, у 20-х - першій половині 30-х років регіональні історичні дослідження історії та культури національних груп посідали одне із провідних місць у наукових програмах цілого ряду установ Всеукраїнської Академії наук, громадських оррганізацій, музейних закладів. У цей період була підготовлено і опубліковано ряд фундаментальних праць, які стали наряжним каменем для подальшої роботи у даному напрямі.
ПРИМІТКИ
1 Державний архів Одеської області (далі - ДАОО).-Ф.Р.- 1395, on. 1, спр. 92.-Арк. 32.
2Бюлетень НКО.-1920.-№45.-С. 692.
3 ДАОО.-Ф.Р.-785, on. 1, спр. П.-Арк. 72.
4Там само.-Ф.Р.-1374, од. 1, спр. П.-Арк. 72.
5 Там само.
6 Там само.-Ф.Р.4799, on. 1, спр. Іб.-Арк. 34.
7 Там само.-Ф.Р. 81, on. 1, спр. ЗО.-Арк. 5.
8 Там само.-Ф.Р. 728, on. 1, спр. ЗО.-Арк. 78.
9 Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО).-Ф.Р.-9, on. 1, спр. 474.-Арк. 19.
10 ДАОО.-Ф.Р. 19, on. 1, спр. 474.-Арк. 23.
11 Там само.-Ф.Р.-150, on. 1, спр. 664.- Арк. 16.
12 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України).-Ф. 413, on. 1, спр. 150.-Арк. 68.
13 Державний архів Запорізької області (далі - ДАЗО).-Ф. 2, on. 1, спр. 741.-Арк. 109.
14 ЦДАВО України.-Ф. 413, on. 1, спр. 159.-Арк. 94.
15 ДАЗО.-Ф.Р.-785, on. 1, спр. Ю20.-Арк. 11.
16 ЦДАВО України.-Ф. 413, on. 1, спр. 159.-Арк. 116.
17 Там само.-Спр. І56.-Арк. 7.
18 Там само.-Ф. 166, оп. 8, спр. 40.-Арк. 4.
19 Бюлетень НКО.-1929.-№2.-С. 4.
20 ЦДАВО України.-Ф. 166, on. 1, спр. 172.-Арк. 14-14 зв.
21 Там само.-Арк. 50.
22 Там само.-Оп. 2, спр. 451.-Арк. 611 зв.
23 ВУАН. Збірник праць Єврейської археографічної комісії.-Ч. І.-Київ, 1928.'
24 Державний архів Київської області (далі - ДАКО).-Ф. 112, on. 1, спр. 8667.-Арк. 5.
25 ЦДАГО України.-Ф. 166, оп. 9, спр. 358.-Арк. 22.
26 Водотика С.Г. Традиції вивчення єврейської історії та культури в установах Академії наук України і сучас- ність/ЯІам’ятати заради життя.-1993.-С. 110.
27 Евселевський Л.І. До історії Інституту єврейської куль- тури//Культура України: історія і сучасність. Тези Республіканської науково-теоретичної конференції.-1992.-С. 31.
28 ЦДАВО України.-Ф. 166, оп. 9, спр. 1421.-Арк. 11.
29 Там само.-Арк. 7.
30 Там само.-Оп. 6, спр. 709.-Арк. 54.
31 Данилюк Ю.З.Дві Батьківщини Євгена Рихліка Репресоване краєзнавство, - К., 1991. - Є. 285-286.
32 ЦЦАВО України.-Ф. 166, оп. 9, спр. 1450.-Арк. 6.
33 Там само.-Ф. 413, on. 1, спр. 485.-Арк. 71 зв. - 72.
34 Там само.-Арк. 71.
35 Інститут рукописів Національної бібліотеки НАН України ім.І.Вернадського (далі IP НБУ).-Ф. X, спр. 34125, додати.-Арк. 7.
36 Там само.-Спр. 2327.-Арк. 1 зв.
37 Там само.-Спр. 24190.-Арк. 7.
38 Там само.-Спр. З4125.-Арк. 25.
39 Там само.-Арк. 17.
40 Там само.-Спр. 24190.-Арк. 6-7.
41 Там само.-Спр. 24179.-Арк. За.
42 ЦЦАВО України.-Ф. 166, оп. 5, спр. 731.-Арк. 62.
43 Там само.-Оп. 2, спр. 2.-Арк. 11-11 зв.
44 Там само.-Оп. 6, спр. 8594,-Арк. 26.
45 Вісник Одеської комісії краєзнавства при ВУАН.-Ч. I.- Одеса, 1924.-С. 2.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Краєзнавство”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 21 гість