Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Про запорозьке козацтво

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Про запорозьке козацтво

Повідомлення АннА » 02 грудня 2016, 12:58

Військо запорозьке. 1654-1657 рр..jpg
ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
1) станово-корпоративне об’єднання, військ. структура, політ. і соціальний інститут укр. козацтва 2-ї пол. 16 – 1-ї пол. 17 ст. Виникнення в.З. як військ. козац. спільноти, що спиралася на певний політ. інституційний механізм, зумовлювалося комплексом соціальних, геополіт., політ. та етнокульт. чинників. Ідеться насамперед про зростання чисельності козацтва (людей, які вели козац. спосіб життя) серед нас. і зародження процесів становості в козац. середовищі подніпровського регіону; про соціально-політ. згуртування козаків (створення ними військ. орг-ції) як реакцію насамперед на воєн. загрозу від кочовиків і Кримського ханства. Організаційно стійка форма військ.-політ. об-ня укр. козаків виразно окреслилася приблизно в 70 – на поч. 80-х рр. 16 ст., після появи на дніпровському о-ві Томаківка (Буцький, Дніпровський, Городище; був поблизу сучасного м. Марганець Дніпроп. обл., нині затоплений водами Каховського водосховища) січового укріплення (див. Вольності Війська Запорозького низового). До цього козаки розрізнено або локальними колективами мешкали переважно в порубіжних укр. містах, а також уходах, станах, зводили для захисту невеликі городки і січі.

Територією в.З. було пониззя Дніпра південніше порогів. Звідси термінологія тогочасних документів, у т. ч. дипломатичних, на означення в.З.: «Запорозьке», «Низове», а самих козаків: «запорожці», «низовці», «низові козаки» (іноді – «січові козаки»). Запороз. канцелярія виробила власну офіц. титулатуру в.З., вживану в його зносинах із зовн. світом: наприкінці 16 – поч. 17 ст. набула поширення двочленна титулатура, в якій фігурують «гетьман» і «Військо Запорозьке»: «гетьман з усім Військом Запорозьким», «старший і все Військо Запорозьке» (перехідними були формулювання «гетьман і все рицарство запорозьке», «гетьман Війська Запорозького і все рицарство» та ін.). До назви в.З. обов’язково додавався предикат «Його Королівської Милості», який у період безкоролів’я змінювався на «Речі Посполитої». Традиція написання титулатури в.З., яка склалася наприкінці 16 – 1-й пол. 17 ст., у своїй основі збереглася і в роки національної революції 1648– 1676 (після берез. 1654 став додаватися титул «Царської Величності»).

В.З. акумулювало найбільш активних, мобільних, волелюбних і радикально налаштованих вихідців з міщанства, селянства, боярства (протягом 16 ст. більшість бояр була витіснена за межі панівного стану), а також шляхти. Політ. устрій запороз. козаків базувався на респ.-демократ. засадах. Його наріжними каменями були козацька рада та гетьманату інститут. Рада (заг. збори усіх повноправних козаків) була інструментом прямої демократії запороз. спільноти, а також виконувала роль верховної законодавчо-розпорядчої інституції. Вона відала обранням гетьмана і чинила над ним суд, могла виносити вироки ін. запороз. посадовцям, заслуховувала письмові звернення до козаків офіц. осіб і ухвалювала відповідні рішення, затверджувала інструкції для своїх послів, приймала іноз. посольства, розглядала питання про воєн. походи, надання найманських послуг тощо. Участь у роботі ради була правом і обов’язком кожного козака (певні обмеження щодо цього поширювалися на козаків-новобранців). Діяв принцип вільного висловлювання думок. Крім великого, збиралося також мале радне коло, що складалося з козацької старшини. Останні подавали свої пропозиції, а також письмово підготовлені документи на розгляд і затвердження великому козац. колові. Рішення приймалося за одностайної згоди всіх учасників ради – внаслідок силового тиску до думки більшості змушена була приєднуватися меншість. Завдяки цьому запороз. спільнота, яка була організована на засадах воєн. сусп-ва і прямої демократії, підтримувала свою політ. і військ. згуртованість, а також достатній рівень правової і громадян. дисципліни. Козац. рада була досить ефективним владним інструментом, що забезпечував запорожцям потенціал розвитку, але вона не могла вберегти їх від проявів руйнівної стихійності, оскільки у в.З. не було дієвого механізму владних противаг різновекторності проявів прямої демократії. Це породжувало охлократичні орієнтації політ. свідомості запорожців. У 1-й пол. 17 ст. в політ. устроєвій моделі в.З. було також місце для представницької демократії: деякі ради відбувалися за участю делегатів, обраних від козац. загалу.

Ще однією системно-значущою політ. структурою в.З. виступав інститут гетьманату. На Запорожжі публічне право підносило особу гетьмана на найвищий владний щабель. Гетьман був головнокоманд., головою радного зібрання, наділявся повноваженнями вищої виконавчої влади. Він виконував також політ. представницькі функції, уособлюючи публічно виражену волю в.З. в зносинах з центр. урядом Речі Посполитої та іноз. урядами. За свідченням учасника Хотинської війни 1621 Я.Собеського, запороз. гетьман мав право виносити смертні вироки козакам. Йому ієрархічно підпорядковувалися військ. посадовці: чотири осавули, гетьман наказний, обозні, начальники загонів (полковники), сотники, військовий писар. Як вища посадова особа у в.З. гетьман спирався на директивні рішення і законодавчі санкції ради. На значній залежності гетьмана від ради наголошував Г. де Боплан.

У системі козац. устрою в.З. істотне місце належало кошовому, або курінно-кошовому, устрою, який пов’язувався насамперед з буденними потребами існування козаків. У період орг. становлення в.З. термін «кіш» у вузькому значенні слова означав житло козаків. У ширшому значенні «кошем» іноді називалося похідне мобілізаційне влаштування або похідний устрій козац. війська. Найчастіше терміни «кіш», «курінь» означали місцеперебування козаків на Запорожжі. Тамтешнє життя потребувало звичаєвої адм.-госп. регламентації госп. діяльності козаків, а також створення необхідних матеріальних умов для проживання за принципом військ. польового табору, стану. Очевидно, цими питаннями відали кошові отамани. Із документів 20-х рр. 17 ст. відомо, що кошовий отаман, який стояв на чолі «кошового товариства», підпорядковувався владі гетьмана.

Коригуючий вплив на еволюцію традиційного козац. устрою справили деякі заходи орг. і законодавчого характеру польс. уряду. Антикозац. сеймові конституції та ін. правові документи подібного спрямування мали гальмівний вплив на козацтво. Ін. окремі законодавчі акти та владні розпорядження центр. уряду посилювали об’єктивний процес станового й інституційного розвитку козац. спільноти. Йдеться насамперед про універсал короля Стефана Баторія 1578, за яким створювався найманий (реєстровий) козац. полк (див. Реєстрові козаки). Запроваджена тоді орг. модель цього військ. підрозділу справила помітний вплив на військ. структуру в.З. Важливу політ. перспективу для запорожців відкрив універсал Стефана Баторія 1582, за яким відбулося публічно-правове оформлення козац. імунітету в Україні. Він поширювався як на реєстрових, так і на нереєстрових козаків. Становлення в період між 1625–38 системи територіальних полків реєстрового козацтва сприяло легалізації в.З. на волості. Така військ.-територіальна структура, як «городовий» козац. полк, згодом лягла в основу побудови полкового і сотенного адм. устрою Укр. козац. д-ви серед. 17 ст.

Політ.-правові заходи, регламентації та приписи польс. уряду не роз’єднали козацтва на два абсолютно різнорідні соціальні й військ.-політ. організми. Протягом останніх десятиліть 16 – перших десятиліть 17 ст. козац. спільнота стала достатньо однорідною в соціальному й політ. відношеннях. Після ліквідації реєстрового козац. війська згідно з ухвалами сеймових конституцій 1593 і 1596 воно де-факто (фактично, на ділі) знову було відновлене 1626.

У 30-х рр. 17 ст. поглибився фактичний поділ військ. проводу козаків на реєстровий і нереєстровий. Місцем дислокації реєстрової старшини (гетьман або «старший», полковники, сотники), а також більшості реєстровців стали насамперед полкові міста – Біла Церква, Переяслав (нині м. Переяслав-Хмельницький), Канів, Корсунь (нині м. Корсунь-Шевченківський), Черкаси, Чигирин. Нереєстрова старшина мала владу серед козаків, які збиралися в Запорозькій Січі. У цей період обидва старшинських угруповання вступили у міжусобну боротьбу з метою відновлення на волості або, навпаки, на Запорожжі своєї влади. Проте козаки, як показав істор. досвід повстань 30-х рр. 17 ст., зберегли чуття соціальної та інституційної тотожності, продовжували виступати носіями єдиної політ. к-ри.

В.З. помітно впливало на соціальні, війсьК., політ. й ідеологічні аспекти життя укр. сусп-ва. Великого розмаху набуло покозачення селянства як форма боротьби проти соціального гніту. Козаки не раз радикальними методами відстоювали свої права під час великих збройних повстань – під проводом К.Косинського (див. Косинського повстання 1591–1593), С.Наливайка, Г.Лободи, М.Шаули (див. Наливайка повстання 1594–1596), М.Жмайла (див. Жмайла Марка повстання 1625), Т.Федоровича (див. Федоровича Тараса повстання 1630), І.Сулими (1635), П.Бута, Я.Острянина, Д.Гуні (1637–38). 1648 запороз. козаки першими піднялися на нац. боротьбу під проводом Б.Хмельницького.

Запорожці були активними поборниками конфесійних прав укр. народу, відіграли помітну роль у відновленні правосл. церк. ієрархії в Україні і Білорусі 1620. Як військ. структура в.З. робило істотний внесок у стримування турец.-татар. агресії в Центр. і Сх. Європі. У ході мор. походів запорожців проти Туреччини багато християн. бранців здобували свободу. Військ. підрозділи в.З. відчутно впливали на перебіг збройних конфліктів Речі Посполитої з сусідніми д-вами, зокрема на польсько-російську війну 1617– 1618, а також Хотинську війну 1621. Запороз. козацтво справило вплив на інтелектуальну й ідеологічну атмосферу в укр. сусп-ві, про що свідчить поява міфологеми козацтва у вітчизн. книжності та політ. публіцистиці 20-х рр. 17 ст.

Вироблена козаками в.З. форма співжиття, його війсьК., політ. й соціальна практика, а також тип політ. к-ри стали своєрідною лабораторією нац. державотворення. У сфері політ. свідомості та ментальності це проявилося насамперед у творенні психологічних установок і зразків публічної поведінки, спрямованих на активну участь індивіда в політ. житті; виробленні громадян. системи цінностей, в якій особливу роль відігравала орієнтація на культ.-реліг. традицію народу; практичному втіленні ідеї свободи в соціальному, а також політ. житті; готовності й спроможності збройним шляхом здобути і відстоювати цю свободу. У сфері козац. устрою та політ. практики державотворчий вимір мали апробовані запорожцями військ.-адм. і політ. структури, завдяки яким здійснювалася публічна влада на частині укр. тер., респ.-демократ. принципи політ. устрою, створення боєздатного війська на широкій соціальній основі, досвід дипломатичної практики;

2) назва Укр. козац. д-ви з серед. 17 ст.;

3) Низове Військо Запороз. – назва козац. т-ва Запороз. Січі з 2-ї пол. 17 ст.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Re: Про запорозьке козацтво

Повідомлення АннА » 08 грудня 2016, 19:19

Герб Війська Запорозького. Малюнок з «Вірша на жалосний погреб гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного.jpg
ВИПИСНІ КОЗАКИ, випищики – запороз. козаки, яких протягом 1-ї пол. 17 ст. на вимогу польс. уряду не включали до списків війська реєстрових козаків.
Виписні козаки позбавлялися права перебувати на держ. військ. службі, а також користуватися козац. імунітетом.
Польс. влада намагалася обмежити коло козаків, які користувалися спец. становими правами, виключно реєстровими козаками, причому чисельність реєстру підлягала жорсткому регулюванню. На це спрямовувалися, зокрема, відповідна ухвала вального сейму 1590, Вільшанська угода 1617, Роставицька угода 1619, Куруківська угода 1625, Переяславська угода 1630, Ординація Війська Запорозького 1638.
Виписні козаки як соціальна група із специфічними інтересами вперше утворилася в зв’язку зі спробою П.Конашевича-Сагайдачного реалізувати окремі положення Роставицької угоди 1619.
Загалом рішення урядових комісій про виписку козаків і повернення їх під юрисдикцію панів і старост ніколи не виконувалися в повному обсязі. Водночас такі урядові акції посилювали соціальне напруження в козац. середовищі.
Відстоюючи свої права, виписні козаки брали активну участь у козац. повстаннях 20–30-х рр. 17 ст.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Re: Про запорозьке козацтво

Повідомлення АннА » 08 грудня 2016, 19:45

ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО– офіц., хоч і не зовсім точна, назва Запорозької Січі та належних їй земель, що охоплювали значну тер. Центр. та Пд. України у пониззі: Дніпра та його прит. – Оріль, Самара, Протовча, Конка, Інгулець, Чортомлик, Томаківка; Пд. Бугу і його прит. Інгулу та Кальміусу.
Центром вольності Війська Запорозького низового була Запороз. Січ, яка 16–18 ст. не менше восьми разів змінювала своє місцерозташування, але переважно локалізувалася на тер. Великого Лугу, що знаходився нижче дніпровських порогів (затоплений водами Каховського водосховища).
Вольності Війська Запорозького низового дістали таку назву тому, що на ці землі поширювалися права і вольності, надані Кошу Запорозької Січі.
Перші згадки про такі права припадають на часи формування реєстрового війська, тобто на останній рік правління короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІ Августа (1572) і особливо короля Стефана Баторія, який 1578 провів козац. реформу. Тоді ж він видав свій універсал-привілей запорожцям, згідно з яким їм надавалися не тільки герб, прапор, певні права й вольності, а й величезна тер. Степової України в Пн. Причорномор’ї та Приазов’ї. Цей документ не дійшов до нашого часу, а універсал Б.Хмельницького, яким стверджувалося надання запорожцям цих земель (1655), є, очевидно, фальсифікатом серед. 18 ст.
З початком національної революції 1648–1676 вольності Війська Запорозького низового увійшли до складу Укр. козац. д-ви – Гетьманщини.
Під час гетьманства I.Виговського (1657–59) Січ була в опозиції до нього і заявила свої автономістські претензії.
В наступне десятиріччя Січ то зближувалася з Гетьманщиною або якоюсь її частиною, то посилювала свої незалежницькі устремління. Згідно з Андрусівським договором (перемир’ям) 1667, вольності Війська Запорозького низового визнавалися як осібна від Гетьманщини тер., а її уряд – формально залежним від Речі Посполитої та Рос. д-ви.
За умовами «Вічного миру» 1686, вольності Війська Запорозького низового мали лише одного протектора – моск. царя.
Внаслідок колоніальної політики Російської імперії автономія вольності Війська Запорозького низового поступово обмежувалася – так само, як і зменшувалась його тер. На запороз. землях царський уряд заснував Нову Сербію (1752) та Слов’яно-Сербію (1753), частину Приазов’я передав з-під юрисдикції Війська Запороз. до Всевеликого Війська Донського і т. д.
1775 Запороз. Січ була ліквідована остаточно, а її землі передані переважно рос. дворянам.

На вольності Війська Запорозького низового козаки займалися мисливством, рибальством, пізніше скотарством, хліборобством, ремеслами й торгівлею. Землі були власністю Війська Запороз. і не могли бути приватною власністю. Раз на рік на заг. козац. раді відбувалося жеребкування, яким визначали місця промислів між 38 куренями. На землях вольності Війська Запорозького низового не існувало кріпосного права, і це робило їх привабливими для жителів усієї України.
Крім козаків, тут проживало чимало ін. осіб («підданство», «нетяги»), які не мали права голосу на раді.
У зв’язку з припливом нас. до вольності Війська Запорозького низового (сюди переселялися інколи цілі села з Правобереж. та Лівобереж. України) формувалися паланки – військ.-адм. центри й округи.
На поч. 18 ст. було 5 паланок, пізніше – не менше 8 (Бугогардівська, Інгульська, Кальміуська, Кодацька, Протовчанська, Орільська, Самарська, Прогноївська). Найбагатшими і найвпливовішими були паланки Кодацька з центром у Новому Кодаку та Самарська із центром у Самарі (нині м. Новомосковськ). У паланках діяли місц. адміністрація на чолі з полковником козацьким і суд, існували церкви, школи, перевози, ярмарки тощо. Цій адміністрації підлягало нас., що проживало на хуторах, у слободах, селах, містах.
На вольності Війська Запорозького низового існував церк. устрій. Усі жителі мали бути виключно правосл., було бл. 100 правосл. храмів і каплиць, існували монастирі й скити. Гол. вважалася церква Покрови Пресвятої Богородиці, а 1760 було встановлено Старокодацьке духовне намісне правління. Традиційно Січ у церк. відношенні була пов’язана з Києво-Межигірським Спасо-Преображенським монастирем, а від 1774 підлягала безпосередньо київ. митрополитові.
Вольності Війська Запорозького низового були також важливою зоною культ. розвитку України (козац. фольклор, козац. бароко, живопис тощо).
Після ліквідації вольності Війська Запорозького низового (1775) їх традиції зберігались серед укр. народу, особливо задунайців, чорноморців та козаків ін. військ 18 – поч. 20 ст.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 2781
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1672 раз.
Подякували: 604 раз.
Стать: Жінка

Re: Про запорозьке козацтво

Повідомлення АннА » 30 травня 2018, 20:08

ПАЛАНКА – адм.-тер. одиниця Вольностей Війська Запорозького низового часів Нової Січі. Усього існувало 8 паланок. На правому березі Дніпра було 3 паланки. Інгульська паланка (або Перевізненська паланка) займала землі вздовж лівого берега р. Інгулець (прит. Дніпра). Адм.-тер. центр – чи т. зв. Перевізна (на правому березі Дніпра нижче гирла Інгульця), чи с. Кам'янка (при впадінні р. Кам'янка в Дніпро). На її території існували поселення та зимівники: Кваково, Білі Криниці, Давидів Брід, Блакитна, Шестерня, Пономарьова, Кривий Ріг, Мелове, Золота Балка, Осокорівка, Тернівка, Ракова та ін. Кодацька паланка знаходилася між Дніпром, р. Базавлук і верхів'ям Інгульця – з одного боку, та р. Тясьмин, а з 1752 – новосербським порубіжжям – з другого. Адм.-тер. центр – м. Новий Кодак. Відомі села й зимівники цієї П.: Старий Кодак, Волоські Хутори, Половиця, Микитине, Кічкас, Біленьке, Тарасівка, Медовець, хутір Грязного, Кемлинівка, Набоківка, Тарамське, Карнаухівка, Тритузне, Романково, Бородаївка, Мишурин Ріг, Комісарівка, Лихівка і Томаківка. Бугогардівська паланка охоплювала землі між лівим берегом р. Пд. Буг і правим р. Інгулець, з одного боку, та р. Дніпро і новосербською границею, з другого. Адміністративно-територіальний центр – м. Гард. В її межах існували зимівники: у Соколах, Вербовому, Балецькому, Мигії, Корабельному, Вовковому, Харсютиному і Громоклії.

На лівому березі Дніпра було 5 паланок. Протовчанська паланка (із 1768) займала територію вздовж річок Протовча й Оріль з адм.-тер. центром у поселенні Личкове. Ін. поселення: Терещипине, Котівка, Чернетчина, Петриківка, Китай-Город, Могилів, Кильчень, Голубівка, Курилівка, Плеса, Чорноухівка, Василькове,Грузинівка, Полковнича, Судіївка, Сердюківка, Шугліївка (Шульговка), Климівка, Семенчинівка, Балабанівка, Галушківка, Одарівка, Цеглувата, Сирківка і Лебединці. Були й хутори над Царичанкою і Маячками, в урочищах Щурове і Бабенка. Орільська паланка (із 1768) знаходилася між річками Оріль і Самара з адм.-тер. центром у м. Козирщина. На її території поселення: Чаплинська Кам'янка, Гупалівка, Прядівка, Калантаївка, Пушкарівка і Байбаківка (приєднана 1770 від Протовчанської П.). Самарська паланка пролягала вздовж обох берегів р. Самара вверх від лівого берега Дніпра. Адм.-тер. центр – м. Самара (інакше – Новоселиця, Новоселівка). Поселення в межах цієї П.: Чаплі, Піщана Самара, Переметівка, Кам'янка, Сокольський редут, Бригадирівка, Ревівка, Богдаківка, Адамівка, Пишнівка, Військове, Чернече та ін. Кальміуська паланка охоплювалаземлі між річками Вовча та Кальміус й Азовським морем. Адм.-тер. центром було поселення біля гирла Кальміуса на місці давнього городища Домаха, де 1779 засновано м. Маріуполь. На території цієї П. відомі 2 поселення – Ясинувате й Макарове, а також 28 зимівників: у Лозовому байраку, на Терсі, Широкому, Кам'янці, у балках Холодна, Суха, Залізна, Крутилка, Довга, Морозова, Крута, Зайцева над морем, Кленова, Світовата, байраку Кам'яний, ярах Поповий, Чернухин, Шовковий, Глибокий, Государев, Холодов при Сіверському Дінці і Луганчик, Залізний також при Сіверському Дінці, Хороший на Лугані, урочищах Боброве, Підгоринь, на річках Дубова, Берда та на Білосарайському лимані. Прогноїнська паланка (із 1735) була поблизу гирла Дніпра напроти урочища Прогноїв. Адм.-тер. центр – Прогноїнськ. Тут перебувала передова козац. сторожа, яка стежила за пересуванням татар в Криму і турків у Очакові, а також охороняла посольства, купців, солепромисловців по дорозі на Очаків, Прогной і Крим. Наприкінці існування Нової Січі з'явилися ще дві паланки – Барвінківська й Личківська, але існували вони недовго. В адм.-тер. центрах паланок постійно перебували невеликий гарнізон (гард), резиденція начальника гарду та паланкова старшина – полковник, осавул, писар, підосавул, які командували окремими козац. загонами в мирний і воєнний час. Кожна П. мала свій значок, прапор і печатку, а кожний полковник одержував свій пернач. Існували паланки до 1775, коли царський уряд знищив Нову Січ.
Панашенко В.В.
Із повагою, Ганна


Повернутись до Запорозька січ

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість