Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 01 березня 2016, 11:30

Тему створено для обговорення звичаїв нашого народу. Про те про що написав у своїх книгах пан Олекса Воропай та багато інших дослідників.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 01 березня 2016, 11:30

Передмова до 1-го тому - Олекса Воропай "Звичаї нашого народу", Етнографічний нарис

Від автора

Ця книга написана вже тут, на чужині, але матеріяли для неї я почав збирати в Україні з 1937-го року і продовжував робити це до початку 1943-го. Перебуваючи з 1944 по 1948-й рік у Німеччині, я продовжував записи фольклорного та етнографічного матеріялу від людей, які разом зі мною перебували в таборах робітників зі Сходу і в таборах для переміщених осіб.

Беручися за опис українських народніх звичаїв, я ставив перед собою завдання створити суцільний образ народньо-календарних звичаїв протягом цілого року. Для створення такого образу моїх записів та спостережень було недостатньо, а тому я звертався і до відповідної наукової літератури, перелік якої читач знайде в кінці книги.

Вся моя праця про народньо-календарні звичаї розподілена за порами року, а саме: І-ша частина - "Зима", ІІ-га - "Весна", ІІІ-тя - "Літо" і ІV-та - "Осінь".

З нагоди виходу в "Українському Видавництві" (Мюнхен) перших двох частин "Звичаїв нашого народу" я вважаю своїм приємним обов'язком з щирою подякою згадати тут наших, нині вже покійних, вельми авторитетних етнографіф і фольклористів - проф. Л. Білецького та проф. З. Кузелю, які в свій час переглянули текст цієї праці і дали цінні вказівки щодо її поліпшення.

Щиро дякую всім тим особам, що безкористовно допомогали мені збирати фолклорні та етнографічні матеріяли вже тут, на еміґрації. Сердечно дякую і тим, хто спричинився до виходу цієї праці в світ.

О л е к с а В о р о п а й
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Востаннє редагувалось D_i_V_a в 01 березня 2016, 11:36, всього редагувалось 1 раз.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 01 березня 2016, 11:35

Передмова до 2-го тому
Передмова

Вся праця "Звичаї нашого народу" (народно-календарні звичаї) розподіляється на чотири частини за порами року: "Зима", "Весна", "Літо" й "Осінь".

У 1958-му році в "Українському видавництві" (Мюнхен) вийшов перший том цієї праці, до якого ввійшли "Зима" й "Весна". До другого тому, що виходить тепер, входять дві інщі частини: "Літо" й "Осінь".

З нагоди виходу в сіт другого тому "Звичаїв нашого народу" я вважаю за свй приємний обов'язок подякувати тим людям доброї волі, котрі в приватних листах до мене, або на сторінках української преси, висловили свої завваги та дали відповідні оцінки двом першим частинам першого тому цієї праці.

Об'єктивні та здебільшого прихильні оцінки нашого громадянства дали мені добрий поштовх і заохочення продовжувати працю над вивченням та дослідженням звичаїв нашого народу, в наслідок чого й з'являється оцей другий том.

Щиро дякую всім тим добродіям, котрі спричинилися до виходу в світ цієї праці.


О. В о р о п а й

Травень, 1964, Англія
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 823
З нами з: 12 лютого 2016, 23:05
Звідки: Україна
Подякував (-ла): 205 раз.
Подякували: 159 раз.

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення ukrgenealogy » 05 березня 2016, 18:07

Скачати Том І: http://svit.in.ua/kny/voropaj/znn_t1.pdf

Скачати Том ІІ: http://svit.in.ua/kny/voropaj/znn_t2.pdf

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 23 квітня 2016, 10:42

Завтра Вебна неділя - час іти до церкви за лозиною.
Раніше була традиція саджати це вербне гілля десь у полі...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 19 червня 2016, 11:38

Трійця.jpg
Трійцю в цьому році православні християни відзначають 19 червня – тобто на 50-й день після Великодня. Що потрібно знати про це свято: традиції, обряди і заборони.

Що означає Свята Трійця?
Саме в цей день на святих апостолів, послідовників Ісуса Христа, зійшов Святий Дух, який і символізує триєдність Бога. З цього дня Бог послав апостолам дар розмовляти різними мовами. І саме Трійця вважається Днем народження Церкви. Тиждень після свята називається "Зелені свята".
Після вознесіння Ісуса Христа настав десятий день: це був п’ятдесятий день після Воскресіння Христового. У євреїв було велике свято П’ятидесятниці в пам’ять Синайського законодавства. Всі апостоли разом з іншими учнями Христовими та іншими віруючими одностайно перебували в одній світлиці в Єрусалимі.
Була третя година дня за єврейським рахунком годин, тобто, по-нашому - дев’ята година ранку. Раптом зчинився шум з неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де перебували учні Христові. І з’явилися вогненні язики і спочили (зупинилися) по одному на кожному з них. Всі сповнилися Духа Святого і стали славити Бога різними мовами, яких раніше не знали.

Трійця 2016: що треба знати про свято та як його святкувати
Так Дух Святий, за обітницею Спасителя, зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків, на знак того, що Він дав апостолам здатність і силу для проповіді Христового вчення всім народам; зійшов же у вигляді вогню на знак того, що має силу спалювати гріхи й очищати, освячувати й зігрівати душі.
В Єрусалимі в цей час було багато євреїв, які прийшли з різних країн на свято. Апостоли вийшли до них і стали проповідувати на їх рідних мовах воскреслого Христа. Проповідь так подіяла на тих, хто слухав її, що багато хто повірив і стали питати: «Що ж нам робити?» Петро відповів їм: «Покайтеся і хрестіться в ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, тоді і ви отримаєте дар Святого Духа»
Таких, що увірували в Христа і охоче прийняли хрещення, виявилося того дня близько трьох тисяч чоловік. Таким чином, почало будуватися на землі Царство Боже, тобто Церква Христова.

Традиції та прикмети свята
Трійцю святкують три дні. Господині до неї дуже ретельно готуються: наводять в будинку чистоту, прикрашають житло свіжими гілками клена, берези, верби, липи, квітами і травами, що символізує процвітання і новий життєвий цикл.
Субота перед святом є поминальним днем. Люди в храмах ставлять свічки за упокій померлих родичів. Особливо моляться за тих, хто помер передчасною смертю, вважаючи їх жертвами підступних русалок. До свята жінки печуть пироги, готують м'ясні та рибні закуски. У деяких регіонах в цей день фарбують яйця в зелений колір.
Перший день – Зелену неділю – у народі вважають днем активності й підступності русалок та іншої міфічної нечисті. Зелень, якою прикрашають будинки, є захистом і оберегом від них. Вранці в цей день в храмах відбуваються святкові богослужіння. Потім люди ходять один до одного в гості. Починаються масові гуляння, ярмарки.
Трійця завжди вважалася дівочим святом. Вони плетуть вінки, опускаючи їх у річку для ворожіння. Потім вони йшли в ліс гуляти. До цього дня пекли коровай і роздавали його в лісі незаміжнім дівчатам. Ці шматочки сушили і берегли до весілля, замішуючи потім сухарі в тісто для весільного короваю. Вважали, що вони принесуть їм у нову сім'ю благополуччя і любов. Потім під берізкою організовували пікнік – святкову трапезу. Увечері народ розважали ряджені.
Другий день свята називається Клечальним понеділком. Після служби священики йшли на поля читати молитви з проханням до Бога благословення на майбутній урожай.
На третій, Богодухів день, хлопці вибирали собі наречених. Дівчата "водили тополю", в ролі якої була незаміжня дівчина – перша красуня на селі. Її наряджали вінками, стрічками, гілками та водили по дворах. Зустріти Тополю вважалося до великої удачі. У цей день в колодязях освячували воду.
Роса, що випала в Трійцю, вважається дуже корисною для здоров'я і краси. Дівчатам радять нею вмиватися, щоб зберегти молодість і красу.
Якщо в цей день іде дощ – буде гарний врожаю, тепле та грибне літо.

Заборони на Трійцю
У Трійцю не можна працювати на землі, зате можна збирати лікарські трави. У народі кажуть, що саме на Трійцю русалки виходять з річок на поля, ночами вони заводять свої ігри і живуть у лісах до Петрова дня. У народі вважається, що подорожніх русалки можуть залоскотати до смерті. Тому купання в річках під час зелених святок вважається небезпечним.
http://zak-kor.net/susplstvo/19866-tryc ... annya.html
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 19 грудня 2016, 11:45

Ось що нам про святкування Миколая на початку ХХ століття розповів Олекса Воропай

19 грудня Миколая

Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» – звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварення представляється як один з тих сакральних звичаїв, яким «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять...»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять...» Мабуть з «пивом» на цей день в’язались колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини, дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас ся надіяти,
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Николая з скрипниками?
(М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч.І., Київ-Львів, 1923. Стор.124)

Хто першим прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік – чертвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший – не господар – перейде через подвір’я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!» (Записано в с. Яришево на Поділлі. – О. В.)
В народніх леґендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така леґенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помогає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, - каже, - Миколу шанують, почитають, на його ім’я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: «Покличте мені свтого Миколу. Скжіть, щоб зараз прийшов!»
-Нема його на небі! – кажуть янголи.
-А де ж він?
-Пішов на Чорне море людей рятувати!
-Почекай, - каже Бог до Касяна, - Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає янголів за святим Миколою.
-Нема його, - кажуть янголи, - на землі людей від пожежі рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколою.
-Нема його, - кажуть янголи, - він кайдани розбиває, козаків з турецької неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з’явився святий Микола перед Богом: в старій свиті, мотузком підперезаний, чтоботи в болоті і руки в грязі.
-Де ти був? – спитав Бог, а святий Микола Йому відповідає:
-Помогав мужикові воза з багна витягувати!
-Ось бач, - каже Бог до Касяна, - за що його люди шанують? Він на небі не сидить, на землі діло робить, а ти паном одягнувся і тут, на небі кутки обтираєш. Іди геть від мене!... Будуть тебе люди боятись, але не будуть шанувати». (Записано від Тимоша С. з Охтирки на Харківщині. – О. В.)
З інших народніх оповідань виходить, що святий Микола-Чудотворечь опікується не тільки людьми, а й диким звіром.
«Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусів ночувати. Випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його: «Що за дивовижа» - думає собі чоловік. А коли йому вже від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив:сидить поміж тією звіриноюсвятий Микола – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірам розказує, а вони слухають, розвісивши вуха». (Записано в м. Умань від Михайла К-ць. – О. В.)
В Галичині є така леґенда: «Опівночі надходить св. Николай з сивов бородов, і як свиснув, то всі звірі ся злетіли. Він собі сів на престолі і так каже до медведя: «Ти маєш завтра з’їсти Панькового вола; ти, лисе, маєш у Доцьки всі кури поїсти; ти, дику, маєш йзнищити побережнику кукурудзу». І так дальше, кожному звіреві назначив, що має з’їсти. Вкінці звернувся до вовка і каже: «А ти маєш нині досвіта з’їсти Процевого лисого коня, він пасе ся на синожаті під лісом».
А той Проць, як говориться далі в леґенді, чув наказ св. Николая вовкові, але задумав обдурити вовка, а тим самим і св. Николая. Він замастив болотом коневі лисину. На другу ніч збіглися звірі до св. Николая і «здають перед ним справу, що хто весь день робив. Говорив медвідь, лис, дик і аж приходить вовк: «Я не з’їв лисого коня, - каже вовк, - бо там його не було». – «То з’їж самого Проця, - каже св. Николай, - бо він тебе обдурив!» Як се наш Проць учув, аж мало не злетів з дерева... (В. Гнатюк: Галицько-руські народні леґенди». том. І. стор.165.)
В Галичині св. Микола роздає дітям подарунки.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 06 січня 2017, 15:11

З книги Воропая

06 – 07 січня
СВЯТ-ВЕЧІР

Зима. Навколо біліють сніги.. Мороз ніби пензлем розмалював вікна. Дерева обсипані інеєм і обліплені снігом. Нерухомі, білі, немов кришталеві, стоять вони, як у казці, і сяють самоцвітами від першого променя січневого сонця.
Ранок. Над кожною хатою стовпом в’ється дим. Тихо. Здається, що село ще спить: на вулиці нема нікого. Але в кожній хаті давно кипить робота...

Сьогодні особливий день
З давніх давен у нас на Україні словом і ділом, словесним твором і магічним актом, всією обстановою люди створюють у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі.
Ще вдосвіта, як тільки день синім проблиском заглянув у хату крізь замерзлі шибки, господиня приступила до праці.Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня дістала з покуття кремінь і кресало, які останні дванадцять день лежали під образами. Вона перехрестилася тричі і, ставши обличчям до схід сонця, викресала «новий огонь». Цим вогнем вона розпалила в печі дванадцять полін, що їх припасала і сушила дванадцять днів останього місяця.
Через кулька хвилин у печі вже палають сухі дрова; на протилежній стіні кидається химерна тінь.

Господиня пов’язалася хусткою, засукала рукава і заходилася готувати дванадцять свят-вечірніх страв: наставила узвар, варить горох, квасолю, смажить капусту, рибу, ліпить вареники, готує бараболю, гриби, кашу гпечану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої пшениці. В усьому їй допомогають діти, а найбільше – старша дочка.

В цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році.
В той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він пооткидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте.
Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, - кажуть люди, - десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. Та не завжди господиня знає своїх ворогів, а, щоб не помилитися чи когось не забути, вона заворожує всіх разом. Для цього вона затикає клоччям усі дірки в лавках та ослонах і заклинає:
«Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».
Та цього ще мало. Завзята господиня веде далі свою боротьбу з ворогами, вона зав'язує ґудзі на мотузці – стільки ґудзів, скільки має ворогів, а коли сідатиме вечеряти, то покладе той мотузок під себе, примовляючи:
«Щоб так мої вороги мовчали, як ці ґудзі мовчать!»

Щоб увесь рік жити багато...
І так у турботах проходить день. Сьогодні не снідають і обходяться без обіду. Хіба дітям, що не можуть терпіти голоду, мати дозволить дещо з'їсти, та й то лише в обідній час.
Коли вже сонце схилиться до заходу, починається готування домашнього вівтаря з найважливішого домашнього знаряддя і снопа жита – символа врожаю. Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати:
- Дай, Боже, здоров'я!
- Помагай Біг, - відповідає господиня, - а що несеш?
- Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує:
- Віншую вас із щастям, зоров'ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті і здоров'ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ, поки нам Пан Біг назначить вік!
Повіншувавши, господар підносить «дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев'язує «дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває.

Від злої сили...
Господар знову виходить з хати і вносить оберемок соломи та сіна. Солому він розстеляє по долівці, а сіно ділить на дві нерівні частини. Меншу кладе на покутній бік столу, а збільшої робить копичку під столом. Зверху на копичці сіна ставить черепок з жевріючим вогником, де куриться ладан, наповнюючи хату святочними пахощами. Збоку коло сіна, під столом, господар кладе ще «заліззя» - леміш від плуга, гистик без держака та сокиру. Діти по кілька разів торкаються тих речей босоніж, - щоб ноги були тверді, як залізо».
В цей «таємничий» вечір магічними діями і «заліззям» господарі захищають свою господу від «злої сили», щоб позбутися її не тільки на цей вечір, а й на весь господарський рік.
Господар і господиня з новоспеченим «святочним» хлібом, медом та маком обходять двір, комори та обкурують все це ладаном. Біля обори, де стоять корови, господиня густо посипає насінням дикого маку, - «щоб відьми, його визбираючи, не могли приступити до худоби». На закінчення цього обходу господар «зарубує» поріг, - «щоб звір не міг переступити». Йдучи в обхід, жінка вбирає собі на голову чоловічу шапку – «щоб цілий рік ходити простоволосою».
У хаті господиня кладе під скатерку на чотири кути столу по голівці часнику, - «щоб злу силу відігнати».
Свята, «багата» вечеря, виготовлена на «новім» огні з різнородних плодів землі, з дотриманням відповідних «законів», стає невичерпним джерелом магічної сили: на утворення нового багатства в новому році, а також на відвернення всякої супротивної сили. Майже всі магічні акти виконує голова родини – господар, а йому допомогають дружина, діти і навіть гість, якщо такий у цей вечір нагодиться до хати.
На сіно, що намощене на покутньому кінці столу, «невинна душа» (дитина до семи років) кладе три хліби або калачі, грудку солі і ставить велику воскову свічку. Мати виставляє полумиски з вечерею на стіл, а на сіно, що на покутті біля «вівтаря», ставить горщик з кутею та узваром.
Хоч діти вже дуже голодні, все ж вони не відважуються просити у матері їсти – терплять і крізь вікно пильно дивляться на небо: чи не зійшла вже вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого!


Свята Вечеря
До хати входить батько і урочисто сповіщає родині, що Святий Вечір уже почався, бо на небі засяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, йому треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Господар бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак з медом, а для пса окремо – окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки батько вийшов з хати. На порозі його зустрічає вірний приятель і добрий вартовий господарства – кудлатий Сірко. Передчуваючи приємність, він весело замахав хвостом і голосно загавкав. Господар урочистим голосом говорить до нього:
-Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому Вечері ще більше візьмеш!»
З цими словами він – не кидає, а кладе перед псом хліб і лій, а сам іде до стайні. Сутеніє. Скрипить під ногами сніг, мороз дошкульно щипає обличчя... Господар відсунув примерзлі двері і ввійшов у стайню. Там тепло, щедро підстелено соломою, а за драбинами сухе зелене сіно пахне луками. Корови й воли ліниво повернули голови і тихим протяжним «Му-у-у!» привітали господаря. Коні тихо заржали, а вівці у своїй загороді збилися до купи і, вижидаючи, дивляться на господаря. Господар поставив миску з вечерею на вікно, а сам узяв у руки хліб і, підходячи до кожної тварини, благословив її, тричі торкаючись хлібом до голови:
-Благославляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!»
Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною кописткою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.
Вдарити сьогодні будь-яку тварину – великий гріх! У цю ніч, опівночі, всяка німина людською мовою розмовлятиме з Богом. Бог запитає, як їй ведеться у господаря. Якщо господар не б’є її і добре годує, вона похвалить його перед Богом, а коли б худоба голодна була і заплакала, то нехай потім нарікає такий господар сам на себе, якщо йому не поведеться з худобою в наступному році.
Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає ім сити. Господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і всіх їх нагодувала вареною пшеницею – «кутею».


Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти!
Повернувшись від худоби, господар знову набирає в чисту миску по ложці всіх свят-вечірніх страв, зверху ставить кухоль з медом та склянку з водою і кладе калач, кілька горіхів і яблуко. Все це він тримає лівою рукою, а правою озброїв бичем від ціпа; потім без шапки виходить за поріг і стає під дверима. Господиня замкнула за ним двері на засув, погасила світло і наказала дітям сидіти тихо, не ворушитись. У хаті – напружений настрій. Кожний відчуває, що там – за замкнутими дверима, на дворі має відбутися щось таємниче.
Діти вірять, що батькові загрожує небеспека, що він стоїть віч-на-віч із стихійними силами природи. До нього може з’явитися «гість» в образі крижано-снігової потвори, що тиняється в цю ніч по далеких степах, великих лісах та страшних нетрях у супроводі цілої зграї голодних вовків. Діти не один раз чули казку про старого лісника, що з внуком – малим бешкетником Степаном жив десь у Чорному лісі. На Свят-Вечір вийшов лісник «закликати гостей», а Степанкові наказав сидіти тихо. Внук не послухався діда і вибіг із хати. Як тільки він вибіг, - піднялася завірюха, завили вовки і велетенський крижаний дідуган у сніговій кереї та ще й зі сніговим мішком за плечима з’явився перед хатою лісника. Він схопив неслухняного Степанка за чуприну та – в мішок! «Оце, - каже, - буде вовкам на вечерю!»
Діти пам’ятають цю казку і бояться. Вони притулилися в темній хаті до матері і мовчки тримтять, чекаючи кінця страшної магічної дії, що там, за дверима виконує їхній батько.
Тим часом господар надворі з вечерею в руках та бичем, викручувався «за сонцем», вдивлявся у безкраю далечінь зоряного неба і тричі робленим басом гукав:
-Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!
Він на мить зупинявся, ніби вслухався у спокійну тишу зимної ночі, і знову гукав:
-Морозе, морозе, йди до нас на вечерю!
Після третього разу він сердито погрожував бичем, примовляючи:
-Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!
Потім господар запрошував сірого вовка:
-Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят!
Нарешті господар просив чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав у безмежну далечінь нічної темряви, ніби справді хотів, щоб його почув цей, останній «гість»:
-Чорні бурі та злії вітри, приходьте до нас на Святу Вечерю! А коли тепер не прийде на дари Божі, на страви ситі, на горілки палені, на все велике добро, на яке ми вас просимо, то не приходьте до нас і вліті та не робіть нам шкоди на ярині і на житі!
Після цих запросин батько повернувся до хати, не оглядаючись, і щильно зачинив за собою двері. До кінця верері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти. «Хоч би там не знати що скоїлося, а дверей, було, батько не відчинять», - згадує Свирид Галушка.


Спільня вечеря всього роду
Свята Вечеря – це спільна вечеря всього роду. Навіть мертві родичі і безвісти загинулі – всі мають у цей вечір зібратися разом, щоб трапезувати цілим родом.
Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері, - «щоб дущі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце, - «щоб не привалити собою мертвої дущі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом...»
Господар запрошує всі мертві дущі на Святу Вечерю. Він бере миску з кукею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками і обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами і молиться за померлі дущі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос:
«Просимо Тебе, Боже, щоб і тих душ до вечері допустив, що ми про них не знаємо; що в лісі заблудилися, у водах утопилися, в темних нетрях задушилися. Молимось Тобі, Боже, за тих, що ніхто про них не знає, лягаючи і встаючи, і дорогою йдучи ніхто не згадає. А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають і цього Святого Вечора чекають. Від нас у цей вечір молитви йдуть і мертві душі спом’януть!»
Перехрестившися тричі, свя родина повторює за батьком другу молитву – «за себе»:
«Господи, захисти худобу мою від звіра, а мене грішного (ім’я рек) від віри поганої та від безвір’я – на росах, на водах та на тяжких переходах. Дякуємо Богові Святому, що поміг нам дочекатися у мирі і спокої цих Божих свят. Та поможи, Боже, їх у радості відправити і від цих за рік других дочекатись. Амінь».
Після молитви господар знову бере в руки миску з кутею з полотном та свічкою і передаї її господині, кажучи:
«Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні і грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо – щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Ми дбаємо і за ті померлі душі, що на світі погибли і порятунку не мали. Нехай Бог прийме для них цю нашу вечерю. Я їх стільки запрошую і закликаю на цю тайну вечерю, скільки у цім полотні є дірочок та скільки зернин у солодкій куті Божій. Амінь».
Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім – голубці, вареники, смажену рибу, капусту – все, що готувалось, а запивають узваром.
Буває так, що господарі вже поважні люди і їхні діти розбрелися по світі або повмирали, а вони на старі літа лишилися самітні. Осиротіла мати, сідаючи за Святу Вечерю, згадує сина такими словами:
«Сину мій, синочку Свириде, хто сказав би, що ти вже цього Свят-Вечора не будеш з нами вечеряти, а будеш по світі блукати. Тут твоє місце порожнє стоїть, тут і твоя ложечка лежить – тебе дожидає!»
Нелегко такій матері стримати сльози...
Якщо на цей час трапиться сторонній чоловік, його теж запрошують до столу. Гість на Святій Вечері, за віруванням наших предків, приносив щастя в дім. У селі Млієво на Київщині існує переказ про те, як невідомий чоловік, що збився з дороги, потрапив на Святу Вечерю до великої бідної родини. Хоч як було тісно біля столу, все ж сім’я якось викраяла місце подорожньому. На другий день ранком, коли подорожній уже мав знову вийти на шлях, він показав тій бідній, але гостинній родині, де закопано дорогоцінний скарб. І з бідної великої родини зробилися багатії на всю Гетьманщину.
Під час вечері виходити з-за столу не годиться, розмовляти багато – теж не добре. Першу ложку куті господар підкидає до стелі, - «щоб так ягнята стрибали, як ця пшениця скаче від землі до стелі!» Другу ложку куті підкидає, - «щоб телята рикали так, як це зерно стрибає від землі до стелі», а третю – «щоб бджоли роїлися».
Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить...
Якщо хлопець під час вечері захоче води напитись, батько йому пити не дасть і скаже:
-Не пий, сину, води за Свято. Вечерею, ти – з козачого роду. Як виростеш – у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отж знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею – ніякі походи не страшні!
Якщо син під час вечері пчихне – батько дарує йому лоша, бо це знак, що козаком буде. Якщо ж пчихне дівчина, то це знак, що вона в господині збирається, і батько їй теля, буває, дарує – «на щастя».
На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки – до баби і діда, племінники – до тітки і дядька, хрищенники – до хрищених батьків. «А як я був малий, - згадує Свирид Галушка, - то носив вечерю до баби-пупорізки, бо в нашому селі вона вважалася за родичку тим, кого приймала».
Заносячи вечерю, люди ніби намагаються приєднати живих членів роду до спільної, святвечірньої трапези.
Звичай це відбувається так: діти, найчастіше хлопчик з дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку й говорить:
«Добрий вечір, з Святим Вечором будьте здорові! Просили тато й мама і ми вас просимо на вечерю – нате вам вечерю!»
Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків – бодай скине з них кожушки – і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників – обмінює вечерю.
На Гуцульщині та на Покутті заможніші ґазди несуть вечерю до бідніших. Цей звичай пов’язаний там зі спомином про померлих родичів.

По вечері
По вечері починаються забави. Малі діти бігають по долівці, тішаться ялинкою (Звичай оздоблювати ялинку на Різдво Христове походить з Німеччини. У нас на Україні цей звичай поширений у містах, а в селах, у селянських родинах, ялинка в хаті на Різдво – рідкість.) – якщо є така, залазять під стіл і там «квокчуть», - «щоб квочки сідали». Мати їм кидає за це в солому горішки та дрібні гроші.
Поступово все затихає і наступає святвечірня тиша. Малі діти, набавившись, лягають спати, а старші понесли вечерю до діда і баби. Батько та мати в напівтемряві, при мигтячому вогнику свічки, схилились над столом і тихим голосом співають:

«Бог Предвічний народився...»


КОЛЯДА

Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті (Покуття лежить на південь від галицького Поділля, між Карпатами і Дністром.) діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. З дитячої коляди ми й почнемо цей нарис.

Благословіть колядувати...
«Як були ми ще малі, - згадує Свирид Галушка, - збираємось, бувало, на Різдво колядувати. Збираємось по «кутках», бо село наше велике – понад тисячу дворів. Сходилися однолітки. Бувало так, що в одній хаті три колядники. А мати, як мати – хоче, щоб малі були з старшими:
-Свириде, - було, питається мати, - з ким ти підеш колядувати?
-З Дмитром!
-То бери й Грицька з собою.
-Його, малого, не треба. Він з нами не зійде, хай шукає собі однолітків!
Батько саме ввійшов до хати знадвору, почув цю розмову і каже до матері:
-Та малий ще й колядувати не вміє, куди йому йти!
-Ні, вмію! – обізвався Грицько.
-Вмієш? А йди лишень у сіни та заколядуй. Хай я почую! – каже батько.
Грицько пішов, став під дверима і заспівав:

Бігла теличка з березничка
Та до дядька в двір.
Я вам, дядьку, заколядую,
А ви дайте пирога,
Візьму вола за рога,
Виведу на поріг.
Буду рожком трубити,
А воликом робити,
Пужкою поганять,
Хліб-сіль зароблять.
Будьте здорові з празничком!

-Еге, та ти вже колядник у мене!... Йди, колядуй – та не заходь далеко!
Грицько взув мамині чоботи, насунув на очі татову шапку, кожуха вже свого мав, а рукавиці взяв дідові – там такі, що кіт, бувало, як змерзне, та залізе в рукавицю – тільки хвіст стирчіть...
Отак одягнувшись, малий біг під вікно до сусіди або до дядька – через вулицю і там співав своєї «Телички».

Ми ж, старші нам уже років по дванадцять було – все село обійшли з колядою. Підійдемо до хати, станемо під вікном – нас було п’ятеро – та всі разом, в один голос:
-Благословіть колядувати!
-Колядуйте!
-А кому?
-Господареві!
А що той господар Михайлом чи Іваном зветься, ми вже знаємо, співаємо так, як треба:

Чи дома, дома цей пан-господар?
Цей пан-господар, на ім’я Михайло?
Челядь каже: «Нема вдома»,
А пан-господар собі, бай, дома,
Ще й сидить покінець столу,
А на тім столі три кубки стоять:
В одному кубку – медок солодкий,
В другім кубку – багрове пивце,
В третім кубку – зелене винце.
Медок-солодок – на челядочку,
Багрове пивце – на колядочку,
Зелене винце – та й до церківці,
Та й до церківці, бай, на престольці.
Коло престола – святий Микола,
В дзвоники дзвонить, на Бога молить,
На райських дверях сам Господь стоїть,
Сам Господь стоїть, три служби служить:
Першу службочку – за господаря,
За господаря, за пана Михайла,
Другу службочку – за господиню,
За господиню, на ім’я Марію,
Третю службочку – за челядочку,
За челядочку та сина й дочку...
Дай, Боже!

Рідко коли сам господар, а частіше господиня вийде з хати, винесе по кренделю чи копійці – радіємо! Мовляв, заробили.
Йдемо далі... А то зима: сніг по коліна, мороз – аж носа пече. А проте не чуємо нічого – це ж бо коляда! Один тільки раз на рік буває.
Йдемо і зустріли інших колядників. Питаємо їх:
-Хлопці, де кращі бублики дають?
-Що там бублики, - кажуть, - ви йдіть до Семена Пупоня.Панич з міста приїхав – грощі дає!
Ми біжемо – навпростець, через городи, а там снігу намело – не перелізеш...
У Семена, ми вже знали, треба співати:

Ой, краєм, краєм, краєм-Дунаєм,
Славен єси, Боже, у всьому світі...

Він любив цю колядку...

Була в нашому селі вдова – бідна така...
Хата – копиця сіна; як великий сніг, то й вікон не знати. Ми її теж не минали, бо казали у нас: «Гріх обминути бідного!» Хоч знали, що нічого не винесе, але співали, - співали їй «вдовиної»:

А, чи вдома, вдома бідная вдова?
Немає вдома – пішла до Бога,
Бога благати, щастя прохати:
-Ой, дай, Боже, два лани жита,
Два лани жита та й лан пшениці,
Лан пшениці – на паляниці...
-Ой, дай, Боже, ще й трохи гречки,
Трохи гречки – на варенички...
Бувай здорова, вдово, з Ісусом Христом,
З Ісусом Христом та Святим Різдвом.
Дай, Боже!

Отак, бувало, співаємо колядки, аж поки вже геть-геть смеркне».


З звіздою...
Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки – ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником.
«Звізду» роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок – шалівок. Рівнож не п’ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині – образок «Народження Христа» і свічка.
Ватага колядників – п’ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомогати міхоноші.
Такі колядники колядують у хаті перед образами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:
-Пане господарю, благословіть Христа славити!
Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі – хором:

По цьому дому, по веселому,
Чи дозволити колядувати,
Колядувати, дім звеселяти,
Дім звеселяти, дітей збудити,
Христа Славити?!

-Просимо! – відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленкання» дзвоника співають:

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився,
Там світ просвітився,
І пастушки з язнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти, немесний Владарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю,
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.

За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип’ють по чарці, заксять – довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:
«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане Данило, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Боже, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»
Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.


Дівоча коляда
Увечері, як геть стемніє, йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно дівоча ватага йде!...
Дівчата до хати не заходять: співають на дворі, під вікном. «Оце постаємо кружка під хатою, а всередині – наша «береза» з ліхтарем – голосиста дівка, Наталкоб звалася, було, як заведе:

Ой, сивая та зозуленька
Усі сади облітала...

А ми, дівчата, підхопиме:

А в одному та й не бувала
А в тім саду три тереми:
В першому – красне сонце,
В другому – ясен місяць,
В третьому – дрібні зірки.
Ясен місяць – пан господар,
Красне сонце – жона його,
Дрібні зірки – його дітки.
Добрий вечір!

Накалядуємо, бувало, і горіхів, і цукерків, грошей на стрічки. Ідемо вулицею, а люди гукають: «Дівчата, до нас ідіть!»...
Отак згадує свою «дівочу коляду» вже старенька Ликера Степанівна, що доживає свій вік тут, на еміґрації...


Прийшли’м до тебе раз у рік в гостину...
На Західній Україні колядують і старші люди – найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до панотця. Всі вони – а їх буває чоловік десять або й більше – зайшовши до хати, стають перед образами і співають:

Ой, господар-господаречку,
Прийшли’м до тебе раз в рік в гостину
Раз в рік в гостину повіншувати,
Повіншувати, щастя бажати.

Патонець запрошує гостей до столу, частує оковитою, дякує за привітання. Колядники не засиджуються довго у панотця; вони виходять з-за столу, стають обличчям до образів і співають:

А за цим словом у дзвоники дзвоним,
У дзвоники дзвоним, низько ся клоним,
Низько ся клоним, Богу ся молим:
Ой, дай нам, Боже, золоті хрести,
Золоті хрести – ключі небесні,
Ключі небесні від Бога-Христа,
Щастя й здоров’я, прибутки добрі,
Прибутки добрі із віком довгим,
І з усім домом, і з чесним двором,
І з паніматкою, і з челядою, і з усім чадом, і з усім людом,
Святим Божеством – Божим Рождеством.

(Записано від гуцула, п. Годованця – людини вже дітньої, понад 60 років.)
Від панотця колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 26 лютого 2017, 16:18

Олекса Воропай про маслну.

Масляна
Масляна - це останній тиждень перед Великим постом. На перший день масляної, в "м'ясопустну" неділю, за стародавнім звичаєм готувався холодець з свинячих ніжок; тому цей день ще називався "ніжкові заговіни".
- То неправда, що на "ніжкові заговіни" не можна пити горілки, бо завушниця буде, - розказує селянин з Чернігівщини. - Що ж то за масляна без питва?! Всі люди п'ють, і ми, було, вдома п'ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: "Давай, сину, чарки та вип'ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже - не дай, Боже!" Поналиває, бувало, і ми вип'ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат і гості, коли траплялися... А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: "Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають - гріх!" Я піднесу... а тоді ще й по третій, четвертій... А коли вже вип'ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало:

Ой, вип'ємо, родино,
Щоб нам жито родило,
І житечко, і овес -
І зібрався рід увесь.

На Слобожанщині хлопці та дівчата, після вечері на "ніжкові заговіни" збирають зі столу кістки, виходять на подвір'я, стають під коморою і кидають кістками у ворота. Існує повір'я, що хто в цей вечір не докине від комори до воріт свинячою кісткою, той до Великодня не доживе.
Заміжні жінки увесь цей тиждень справляють "колодку". В понеділок зранку вони збираються у корчмі "колодкувати". Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю - це колодка. Інші беруть по черзі і вповивають її шматками полотна, потім знову кладуть на стіл. Це значить, що колодка народилася. Купують горілки, сідають за стіл навколо колодки, п'ють і поздоровляють одна одну з народженням.
Підпивши, жінки розходяться, а колодка залишається в шинку до наступного дня. Так п'ють до суботи, бож у понеділок колодка народилась, у вівторок христиласть, у середу похрестини, в четвер колодка помирає, в п'ятницю її хоронять, а в суботу плачуть. Розуміється, ніхто за нею не плакав, а пили й гуляли однаковісінько - як при "народженні", так і при "смерті"...
Підпивши, жінки співають:

Масляна, воротися!
До Великодня простягнися,
Від Великодня до Петра,
А від Петра та до тепла...

Крім цього, в понеділок на Масляній заміжні жінки ще ходять по домах, де є дорослі хлопці або дівчата, і прив'язують колодку до ноги. Це кара за те, що не оженили синів чи не віддавали дочок впродовж останніх м'ясниць. Все це робиться з жартами, сміхом і горілкою.
Дівчата теж в'яжуть колодку, але тільки парубкам, і вже не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка оздоблена барвистими стрічками та паперовии квітами. Парубки повинні платити дівчатам викуп за колодку грішми або подарунками: намистом, стрічками, шовковою хусткою.
Як і молодиці, дівчата в цей день п'ють горілку і співають:

Не пускає мене мати
На вулицю погуляти,
А хоч пустить, то пригрустить:
- Їди, доню, не барися:
У сінечки та й вернися!
Бо на дворі піст наступає,
А хто його проскаче,
Той Великодня не побаче...

В червер на цьому тижні господині збираються компаніями і спеціяльно п'ють та гуляють - "щоб телята водились!" Вони ж і не прядуть на цьому тижні -"щоб масло не гіркло!"
В п'ятницю - частунок тещі. Колись на Україні був звичай двічі на рік частувати тещу - "щоб горло не пересохло". Хто женився в осінні м'ясниці, той урочисто віз тещу до себе в гості на другий день Різдв'яних Свят - якщо добра, або на третій - якщо зла. Хто ж оженився в різдв'яні м'ясниці, той возився з тещею в п'ятницю на Масляну. Разом з тещею запрошувались ще й інші родичі. Частуючи гостей, зять говорив: "Пийте, люди добрі, по повній чарці, хай у моєї тещі горло не пересихає!" (натяк на сварливість).
Погулявши отак цілий тиждень, наші люди говорили колись:
"Масляна, Масляна, як ти мала, якби ж тебе сім неділь, а посту одна!"

________

Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені - теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такіж млинці або щось подібне печуть і інші слов'янські народи. Цей звичай ведеться здавен-давна, бо вже в св. Письмі слов'янською мовою цар Давид народові "даяша по млину сковородному".
Німці, крім ковбас, їдять на Масляну також оладки з тіста.
Якесь ніби печиво з тіста (spiras) приносили в жертву Бахусові стародавні римляни. Все це, "імовірно, є символ... сонця" (Снєґ, ІІ, 121.).
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 4443
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 4017 раз.
Подякували: 1748 раз.
Стать: Жінка

Re: Звичаї нашого народу - Олекса Воропай та інші...

Повідомлення D_i_V_a » 26 лютого 2017, 20:15

Звичаї нашого народу...
Хочу висловиться щодо масляної, бо маю думку, що звичаї нашого народу були перервані атеїстичним 20-м століттям і майже повної заборони релігійних свят які і були звичаями нашого народу. Те, як сьогодні святкується в україні - це є відродження старих традицій... тих що були 100 років тому...
Думаю, що через те що ми живемо у дуже швидкий час, час глобалізації та швидкого обміну інформації, процес осучаснення святкування масляної буде іти швидше...

В цьому році православні і католики одного дня святкують пасху - 16 квітня.
Через те, що масляна прив'язана до пасхи, то і святкування її проходить одночасно.

В західній європі і також у південній америці (сильного католицького осередку) масляну сьогодні називають КАРНАВАЛ.
У це важко повірити, але в тих країнах вже майже ні хто і не згадує про релігійне підгрунтя святкування. Все перетворилося на карнавальні ходи з музикою, ряджаними, витівками, подарунками зовсім не знайомим людям, а також розкидуванням цукерок...
У великих містах карнавал - це багатогодинна процесія ряджених людей, духових оркестрів, танцювальних груп, задрапованих під щось (може навіть політичне) машин, тракторів чи ще чогось... І якщо в північній півкулі це зас закінчення зими-початок весни, то у південній час спекотного літа :o
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала, Барлинський
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Далі

Повернутись до Українська генеалогія та етнологія

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: al_mol, Bing [Bot], Google [Bot]