Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Затоплена Україна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3247
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3212 раз.
Подякували: 1460 раз.
Стать: Жінка

Затоплена Україна

Повідомлення D_i_V_a » 03 червня 2017, 22:53

Затоплені села.jpg
Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра - так вирішила партія
18.03.2012 _ Ірина Сало, Левко Стек
Водосховище Кременчуцької ГЕС є одним з найбільших в Україні. Та щоб збудувати його затопили 25 населених пунктів. Всі вони раз і назавжди зникли з карти України. Та не з пам'яті...

Про переселення в ті часи було не модно говорити, тим більше писати. Головна тема розмов 1954 року - на території Кіровоградщини будуються нова ГЕС, нове місто (яке створять спеціально для переселенців - теперішній Світловодськ), а отже нові можливості з новими мріями.

Так, 25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі.

Спорудження ГЕС і водосховища викликало потребу перенести на нові місця населені пункти району. 1961 року Новогеоргіївськ разом з іншими 22 селами та хуторами об'єднали в одне місто, яке пізніше переназивали аж тричі.
Так виглядав Новогеоргіївськ на початку ХХ ст.

Спочатку йому дали ім'я тодішнього глави радянської держави - Хрущов. З 1962 по 1969 рік - місто мало назву Кремгес, а відтак і до сьогодні це більш як 50-тисячне місто носить назву Світловодськ (від слів світло + вода).

Відтоді минуло півстоліття. Спогади та інформація про переселення людей практично зникли. Знають про ці події лише безпосередні учасники( офіційно – 15 тисяч переселенців). Але їх з кожним роком стає все менше.

Янкі гартували сталь. Радянську індустріалізацію здійснили капіталісти

88 - літня Любов Дмитрівна Щукіна у часи переселення працювала у райкомі комсомолу. Дівчина була з бідної сім’ї, жила з бабусею і матір’ю. У жінки було 12 дітей. Зимою завжди спали на пічці, бо в хаті ставало настільки холодно, що вода у відрі під ранок часто замерзала. Хата складалась з кухні і кімнати. Між ними – коридор. А ще була коза. На ніч її завжди брали до хати.

За 10 років містечко трохи віджило - працювало 3 підприємства. У місті виготовляли відомі на сусідні області (були замовлення і з закордону) кінні ходи і фургони, була меблева фабрика, цегельний завод – люди мали де заробити.
На вулиці Рози Люксембург. Праворуч - будинок, де була міська бібліотека

Новогеоргіївськ старожили завжди пов’язували з фруктовими деревами. Ще до війни на кожне фруктове дерево накладався податок, тому далеко не всі могли дозволити собі сад. Після війни податок зняли – так, кожен мав за обов’язок посадити кругом хати дерева.

"В 1954 році нам дали зрозуміти, що скоро нашого міста не стане. Усі відновлені будівлі, наші сади – все затопить Дніпро" - згадує пані Щукіна. Новина про те, що треба переїжджати була трагічною. Ніхто не хотів переїжджати. Після війни у містечку залишились вдови з дітьми, зруйновані хати - їх відновлювали жінки . Хати були не ідеальні, але вони були власноруч зроблені".

Українські радянські плакати, присвячені індустріалізації, дивіться в розділі "Артефакти"

Для інформування населення проводили роз’яснювальну роботу: були зібрання: до кожного села приїжджала група людей з партії і розповідали, як люди заживуть на новому місці, як буде їм добре.

Ніяких підписів не збирали, бо хотіли місцеві цього переселення чи ні, воно було примусовим. Пані Люба сама належала до тої групи людей, що ходила до своїх же сусідів і розповідала, яким прекрасним буде життя після. Пояснює, в ті часи вона мусила це робити - таким було завдання партії.
Районна дошка пошани

Людям поставили умову: перед затопленням Новогеоргіївськ потрібно повністю розібрати. Так, кожен господар мав розібрати свою власну хату. Старшим допомагала спеціальна бригада, а так, жінки, чоловіки, діти розбирали голими руками власні домівки , сараї, інші будівлі. Хату бабусі Люби поваляв бульдозер.

"Коли я перебралась до хати чоловіка, я викопала собі город невеликий, там я садила полуницю. От мені ще досі та полуниця сниться... Такої смачної полуниці я вже більше ніде не пробувала" - згадує старенька.

Кожній сім’ї надавали транспорт: визначали день, кому і на скільки треба машину для перевезення. Відбувалось перевезення одночасно з заселенням у нове помешкання у Світловодську і руйнуванням старого у Новогеоргіївську.

Звичайно, видавали і грошову компенсацію, але її не вистачало для нового помешкання. "Моїй свекрусі дали 12 тис, а бабусі – 800 рублів". Чим багатший ти був у Новогеоргіївську, тим більша компенсація. Також влада допомагала з будматеріалами.
Будівля, де було розташовано дитячий будинок

Для місцевих було справжнім горем, коли влітку на одній вулиці, яка вся була в березах (дерева зрослись між собою і утворили природній "зелений тунель") - вирубали кожне деревце. "Це ж можна було зрубати восени, зимою, але не влітку, коли все цвіло і пахло. Той випадок багатьом запам’ятався і залишив глибокий слід".

Було і таке, коли ти приходив додому, а на дверях табличка: "Хату розібрати до 25 травня. Попередження".

Траплялись і трагічні випадки. Любов Щукіна розповіла про десяток місцевих, які рубаючи свої дерева, кидали сокиру і лізли в петлю, накладаючи на себе руки прямо на недорубаному дереві.

Траплялось, що людей вивозили насильно. Просто приїжджала машина і забирала сім’ю.
Чи не єдина фотографія з переселення: "Прощавайте, рідні місця!..."

Дасій Іванович в час переселення працював вчителем у Новогеоргіївську. Жив з батьками в домі, який колись належав місцевомусвященику. На його ж подвір’ї протікала річка Тясмин. Кожного ранку наввипередки з братом бігли до річки. Загартовували здоровий дух.

В 1954 році з’явилось повідомлення у місцевій пресі про переселення. Інформацію про те, що їхнє місто будуть затоплювати, більшість населення сприйняла негативно:

"Молодь ставилась до цього двозначно, ми ще не були такими прив’язаними до цих місць. Але старшим покидати насиджені місця, будинки, сади - їм не вкладалося в голові, як це можна було зробити. Люди тоді морально занепали. Але час проходив. Люди "посопіли" у себе вдома, але ніхто відкрито нічого не заявляв. Мама , коли ми переїхали у Світловодськ, дуже довго приживалась, для неї вода в крані не замінила колодязя на подвір’ї. Тут, у Світловодську не так. Тут я живу у квартирі, без річки".
Так сьогодні виглядає пересічний дворик Світловодська

У краєзнавчому музеї Світловодська є книга зі спогадами про будівництво Кременчуцької ГЕС і міста за 1954-1961 роки.

Іван Федорович Калінін на той час був інженером лісового господарства, він організовував переселення і залишив власні спогади.

У повідомленні тих часів написано: "Партія розуміла, що потрібно максимально знизити витрати енергії - як фізичної , так і моральної переселенців, бо вони, м’яко кажучи, сприйняли інформацію про своє переселення... без ентузіазму. Люди, які не хотіли переселятись у нове місто (Світловодськ), натомість вибирали сусідні села, які не входили в зону затоплення - для них ми спеціально організували "дні зустрічі" у тому селі, в яке будуть переїжджати. Ми організували групу з 200 осіб, щоб показати їм село. З Новогеоргіївська ми виїжджали з дуже гарним настроєм, жартами, на вулиці світило сонце. Але коли ми приїхали, погода кардинально змінилася – ми приїхали в дуже похмурну погоду. Картина була гнітючою. Навіть у нас, організаторів поїздки, занепав тоді дух, не говорячи вже про самих людей...".
Це місце називають "коровим пляжем". Буквально у десяти метрах від берега - під водою є фундемент школи м. Новогеоргіївська

Також у своїх спогадах свідок розповів, що для них, організаторів переселення було великою подією переїзд першої сім’ї на нове місце:

"Про першого переселенця ми написали у місцевій газеті. Це сильно підштовхнуло інших до переїзду. Ми на це дуже розраховували. Запам’ятався випадок вже під час самого затоплення. Всі люди вже переселились, але на території ще випасалась худоба (практично до останніх тижнів перед затопленням ми дозволили випасати овець та корів на території майбутнього моря). І коли ми робили черговий об’їзд території (нижня частина Новогеоргіївська була вже затоплена) , то бували випадки, коли на острівцях були залишені вівці і худоба. Нам довелось потопити нашу машину, щоб врятувати худобу".

Більшість переселенців зі затоплених міст та сіл живуть у сучасному Світловодську в приватних будиночках, мало хто з них залишився у квартирах. Щоправда, Люба Щукіна скаржиться, бо ввечері додому страшно ходити – вулиці не освітлюються взагалі. Жодна, окрім центральної імені Леніна, і то не вся.

"Отак переселили нас, бо будували могутню ГЕС, а на моїй вулиці світла нема й досі, кажуть грошей бракує".
Пам'ятна дошка з назвами зниклих міст і сіл. Світловодський краєзнавчий музей

Мартиролог акції з переселення:

Населених пунктів - 25

Колгоспів - 11

Комунальних приміщень - 354

Приватних будівель - 125

Шкіл - 22

Сільських клубів - 14

Православних храмів + синагога - 4

Промислових підприємств - 3

Лікарень - 3

Дитячих будинків - 2

Дім інвалідів - 1

Такі випадки не є поодинокими на території колишнього СРСР.

Двадцятьма роками раніше, у 1941-му, поблизу міста Рибінська, що за 370 км на північ від Москви, також збудували ГЕС. Спочатку під водосховище хотіли затопити територію площею 2500 кв. км. Та потужність майбутньої станції згодом вирішили збільшити з 200 до 330 мегават. Відтак і територія знадобилась більша. Під водою мали зникнути тепер 4580 кв. км, де розташовувались на той момент 663 населені пункти та місто Молога.

Всього переселити довелось 130 000 місцевих мешканців. Жертви виявились співзначними до масштабу будівництва. Тільки у Молозі офіційно задокументовані 294 випадки, коли мешканці приковували себе ланцюгами та замками і так залишались чекати смерті біля власних помешкань. Рятувати їх, чи зупиняти затоплення, ніхто не став... [дехто з істориків після виходу документального фільму на російському телебаченні висловлював сумнів, що таке могло бути - "Історична правда"]
http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/03/18/73460/
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3247
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3212 раз.
Подякували: 1460 раз.
Стать: Жінка

Re: Затоплена Україна

Повідомлення D_i_V_a » 03 червня 2017, 23:01

В Україні вийшов фільм про села, затоплені через будівництво Кременчуцької ГЕС.
Володимир Пиріг, 3 грудня 2016
Черкаські журналісти Захар Колісніченко та Андрій Чернега зняли документальний фільм про села, які затопили через будівництво Кременчуцької ГЕС.

Стрічка має назву «Перестройка». Так жителі деяких затоплених сіл символічно назвали своє переселення, повідомило «Громадське ТБ: Черкаси».

«Коли я зацікавився цією темою, то побачив, що інформації вкрай мало і почав її збирати. Потім виникла ідея зафіксувати історії людей, які були змушені переселитися з долини річки. У фільмі ми не піднімаємо ані теми екології, не даємо відповідь на питання доцільності побудови ГЕС. Хотілося саме зібрати свідчення звичайних людей, а не науковців. Одному з таких героїв 99 років, їхні історії зникнуть, якщо їх не зафіксувати. Щоб знайти цих людей, ми безпосередньо їхали в села чи контактували з їхніми дітьми», – розповів автор стрічки Захар Колісніченко.

Автори вже презентували стрічку в Тернополі і планують показати її в селах, де живуть переселенці з затопленої території. Також фільм залишать у Черкаському краєзнавчому музеї, адже матеріалів на цю тему в музеї майже немає.

Стрічку створено за сприяння програми «Студії живої історії».
25 березня 1954 року, Рада міністрів СРСР затвердила постанову про будівництво Кременчуцької ГЕС на Дніпрі. До зони підтоплення, за різними даними, потрапляли понад 200 населених пунктів. Більш, ніж 130 тис. жителів мусили переселятися вище води. Дехто з них переїхав до інших областей, міст, сіл, а дехто будував нові села, власноручно руйнуючи свої домівки. У Черкаській області через будівництво Кременчуцького водосховища затопили близько 40 сіл, переважно у Чигиринському районі.
https://zaxid.net/v_ukrayini_viyshov_film_pro_sela_zatopleni_cherez_budivnitstvo_kremenchutskoyi_ges_n1411524

phpBB [video]
Востаннє редагувалось D_i_V_a в 03 червня 2017, 23:05, всього редагувалось 1 раз.
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3247
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Звідки: Київ
Подякував (-ла): 3212 раз.
Подякували: 1460 раз.
Стать: Жінка

Re: Затоплена Україна

Повідомлення D_i_V_a » 03 червня 2017, 23:04

На Черкащині можна побачити села, затоплені колись Кременчуцьким водосховищем.
21 03 2012 Сніжана ЛисенкоУкраїнські
Перше п’ятдесятиріччя минуло відтоді, як села Сагунівка і Ломовате, а разом з ними ще 36 сіл Черкащини, зникли під водами Кременчуцького водосховища. Ломоватого більше нема й на карті України.

Експонати в музей збирали ще до затоплення

Втім, є ще місце, де обидва села можна побачити на власні очі. Правда, в зменшеному в багато разів вигляді. Це Народний музей села Сагунівка. Відтворили ландшафт рідних сіл директор музею, уродженець Ломоватого Іван Жученко та уродженець Сагунівки Петро Кривошея. Макет робили рік, спираючись на аерофото-зйомку 1953 року та спогади.

Сагунівка – єдине з переселених сіл області, що створило цілий музей пам’яті про батьківщину. Учитель історії Сагунівської середньої школи Василь Царенко зі своїм краєзнавчим гуртком збирав перші експонати для нього ще до того, як села зникли під водою. Зберігали все це спочатку в школі, а далі – в Будинку культури. Серед експонатів – знарядь праці, фотографій, документів, археологічних знахідок – зберігається і макет козацької церкви 1792 року, що була колись у Сагунівці. Ту церкву ще за царя планували знести, щоб збудувати нову. Її таки зруйнували, але не з відома Святійшого Синоду, а у розпалі атеїстичної боротьби в 1930 році. Втім, повністю позбутися пам’яті про неї не вдалося, бо жив у селі майстер Ничипір Луговський, який у 1924 році зробив її макет з дерева. Копія ця стояла у нього вдома в альтанці і тоді, коли неподалік руйнували оригінал. Люди почали ходити в двір до дядька Ничипора по церковних святах, а то й просто вклонитися сільській святині. Церква дісталась сину майстра, Дмитру, який теж мав золоті руки: робив бандури, балалайки. Він і передав сільську реліквію, а разом з нею – змайстровані батьком макети пароплава, двох сагунівських шкіл, батьківський станок та свої музичні інструменти Василю Царенку.

Макет церкви став гордістю експозиції, та головну його родзинку Іван Жученко виявив недавно. Разом із місцевим священиком вони зняли стіни конструкції, і побачили всередині маленький розмальований іконостас!

Чарівні місця над Дніпром називали санітарно непридатними

– У 1949 році селяни вперше почули про об’єднання придніпровських сіл, – розповідає гостям свого музею його директор Іван Жученко. – В архівах я знайшов доповідь академіка Заболотного, який переконував селян, що землі над Дніпром санітарно непридатні для життя. Хоча археологи перед самим затопленням відшукали на нашій території залишки черняхівської культури і городище часів Київської Русі, а значить, люди тут жили вже понад дві тисячі років.

– Досліджуючи історію Середньої Наддніпрянщини, я був вражений масивом археологічних пам’яток на цих землях, – говорить доктор історичних наук, професор Анатолій Чабан. – Це і знахідки часів пізнього палеоліту (села Більки, Бузьки, Мутихи, Пищики, Домантове, Коробівка), і доби міді і бронзи (Домантове, Липівське), які підтверджують, що саме нині затоплені землі здавна широко заселялися нашими предками.

Однак при спорудженні Кременчуцької ГЕС на це не зважали.

На руїни уперто повертались коти

Люди, вважає Іван Жученко, за війну і попередні, не менш руйнівні десятиліття в історії України так звикли до експериментів над собою, що прийняли все покірно. Коли вперше заговорили про затоплення, Івану Жученку було 9 років, тож всі його спогади дитинства пов’язані з тим великим переселенням.

– У 1956 році людей вивезли в поле, поставили там столи, і кожен тягнув собі номерка, де кому поселитися. Кілька кутків із обох сіл переселили у Кіровоградську та Миколаївську області. Люди були дуже проти. Багато хто потім купив хату в Сагунівці і повернувся, – пригадує він. – Всі дворища об’їжджали уповноважені, описували, що є в кожному дворі. Усе це потім оцінили, видали кошти на будівництво. Самому не віриться, що за три роки збудували нове село на рівному місці. Так само забудовувалося все від Черкас до Світловодська, а пізніше – і Канівське водосховище споруджували. Люди вдень ходили на роботу, а вечорами – пішки за 3–5 кілометрів на будівництво. Держава осторонь не стояла: підвозили шифер, камінь, ліс везли аж із Сибіру. Працювали і приїжджі бригади. Людські ж хати будувались так: спочатку робили фундамент, а потім розламували свої хати, а будматеріали перевозили до нових. Жили в цей час де прийдеться, тож побудуватись треба було буквально за літо. Працювали толоками – і старі, й малі. Мазали в день одночасно по 30–50 хат. Тоді селяни і випивати навчились – все завершувалось колективними застіллями.

Нові помешкання отримали навіть покійники – спеціальна бригада викопувала і переносила на нове місце могили.

Незабаром рідне село Івана Жученка перетворилось на руїни, навіть дерева зрізали для будівництва. Залишались в ньому лише школа та старі люди. Школа працювала, поки "нагорі" будували нову. А старі, не маючи змоги самі будуватись, ждали, поки їх заберуть рідні або дасть житло держава. А ще на покинуті обійстя з нових домівок уперто повертались коти.

Вода прийшла навесні 1960 року. Усим селом ходили дивитись, як під нею зникали рідні місця. Здалеку виднілись Кучугури – ліси, які були на узвишші. Вода до них так і не дісталась, і вони й досі викликають у старшого покоління щемливе відчуття втрати.

Ломовате постраждало через Леніна

Довго сперечалися, яке з двох сіл має залишитись на карті, а яке зникне. Ломовате було старішим – в 1648 році його прообраз – поселення Ломоватий Борик – вже було позначено на карті Левассера де Боплана, а в 1791 році від польського короля воно отримало власний герб і грамоту про Магдебурзьке право. А в ХІХ столітті в селі мешкали до трьох тисяч осіб, мало воно школу й церкву, пристань.

Сагунівка хоч і виникла пізніше, але до ХХ століття налічувала не менше 3 тисяч селян, а в 1911 році тут планували будувати нову церкву на 1500 молільників замість старої, макет якої зберігається нині в музеї.

Суперечку про назву села розв’язав Ленін. Точніше, його ім’я у назві колгоспу села Ломовате. В 1959 році злились два села і їхні колгоспи – "Комунар" у Сагунівці і "Заповіт Леніна" у Ломоватому. Колгосп з іменем Ілліча зникнути в ті часи не міг. Тож село втратило старовинне ім’я, зате зберегло в назві колгоспу ім’я "вічно живого" більшовицького вождя.

У 1980-х роках, коли в Сагунівці, відповідно до нових віянь, знов змінювали назву колгоспу, Іван Жученко наполіг, щоб господарство таки назвали Ломовате, і ось чому:

– Якось їхав з Кіровоградщини додому, задрімав, раптом чую, водій спинив машину і гукає до перехожих: "Діди, а де ми?" "Оце, – відповідають йому, – Ломовате, а трохи далі проїдете – то Леськи будуть". Я аж очі протер – невже так швидко доїхали? Озирнувся – ні, до Черкащини ще сотні кілометрів. А потім зрозумів: це наші переселенці назвали нові села як ті, де народилися! А два роки тому на Чернігівщині знайшли захоронення радянських солдат часів Великої Вітчизняної. У капсулі одного значилось: село Ломовате, Феодосій Шапошник. Рідне село солдата довго не могли знайти, і хотіли вже його ховати в братській могилі, як хтось натрапив в інтернеті на назву сагунівського сільгосппідприємства – "Ломовате". Запросили нас туди, бо ж повернутись тому солдатику нікуди, і я їздив на його перепоховання. Дорогою думав: отак і літають душі наших земляків над Дніпром, шукаючи своєї батьківщини.

– Глибокою борозною по долях 35 тисяч наших краян пройшло наповнення дніпровими водами Кременчуцького водоймища, – говорить професор Анатолій Чабан. – За даними Черкаського обласного архіву, на Чигиринщині переселено жителів сіл Рацеве, Калантаєве, Кожарки, Адамівка до нового села Рацеве. До Тіньок були відселені жителі самих Тіньок та сіл Бужин, Тарасівка, Шабельники. Переселено старовинне село Боровиця, до нової Топилівки перебралися мешканці Топилівки та Мудрівки. На Чорнобаївщині жителі сіл Мойсенці та Демки вибудували село Придніпровське, до нового села Васютинці переселилися жителі сіл Старе, Налесні і самих Васютинців, переселенці сіл Самовиця, Мутихи, Більки утворили Ленінське, переселені були Краснохиженці, мешканці сіл Бузьки та Пищики утворили село Жовтневе, у нове село Москаленки переселилися мешканці Котлового та Москаленок. Село Нова Українка було створено вихідцями із села Митьки, а Жовтневий Промінь – з сіл Дубинка та Красне. У Золотоніському районі вихідці з сіл Домантове, Коробівка, Бурдоноси поселилися у новому Домантовому, у Новодмитрівці живуть переселенці з сіл Хрести, Желізки, Липівське.

У Черкаському районі були переселені, крім Сагунівки й Ломоватого, жителі Худяків і Талдиків – у нові Худяки, а також село Леськи. Загалом же з карти України після спорудження Кременчуцького водосховища зникли 20 сіл, що розташовані були на території нинішньої Черкащини.
http://www.religion.in.ua/zmi/ukrainian_zmi/15436-na-cherkashhini-mozhna-pobachiti-sela-zatopleni-kolis-kremenchuckim-vodosxovishhem.html
Пошук предків: Дідкі(о)вський, Онацький, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Дименський, Пустовіт, Павленко, Бургала
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?

Онлайн
Аватар користувача
 
Повідомлень: 380
З нами з: 02 липня 2017, 10:49
Подякував (-ла): 188 раз.
Подякували: 204 раз.
Стать: Жінка

Re: Затоплена Україна

Повідомлення SNIGURIVNA » 19 липня 2017, 14:38

Список відселених селищ при побудові Кременчуцького водосховища Черкаської області і побудованих наново у зв,язку із створенням водосховища тут.
"В кінці наших пошуків ми знову будемо стояти там, звідки почали, і знову побачимо це місце вперше." Хайо Банцхаф


Повернутись до Зниклі населені пункти

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість