Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Пилип Миронович Коновал - єдиний українець кавелер Хреста Вікторії

Аватар користувача
 
Повідомлень: 301
З нами з: 08 березня 2016, 10:54
Звідки: м. Фастів
Подякував (-ла): 718 раз.
Подякували: 465 раз.
Стать: Чоловік

Пилип Миронович Коновал - єдиний українець кавелер Хреста Вікторії

Повідомлення Aushanbibi » 14 грудня 2016, 21:35

Пилип Миронович Коновал (*15 вересня, 1888, Кутківці, Подільська губернія, нині: Чемеровецький район Хмельницької області — †3 червня, 1959, Галл, Квебек) — канадець українського походження, єдиний українець-кавалер Хреста Вікторії, найвищої та найпочеснішої нагороди за мужність перед лицем ворога, якою можуть бути нагороджені військовики з країн, підлеглих Британській короні.

Як і не зник шрам на лиці Пилипа Коновала, так і не згасне слава цього колишнього канадського солдата українського походження: золотими літерами вписане його ім'я в історію Канади та Першої світової війни.
Джордж Салскі 11 лютого 1954 Радіо CBC

Ваш подвиг є одним із наймужніших та героїчних в історії моєї армії. Прийміть від мене подяку за нього.
Король Георг V


Біографія
Пилип Коновал народився у сім'ї Мирона Коновала в Каменець-Подільському повіті селі Кутківці над Жванчиком у тодішній Російській імперії. Приписують йому кілька дат народження — хоча в самому дні 15 вересня сумнівів не існує, а от з роком народження ще не дійшли висновків: за одним джерелом 15 вересня 1888 року, за другим 15 вересня 1886 року. Дитинство й юнацькі роки Пилип провів під опікою й настановами батька на сімейному хуторі біля річки Збруч на кордоні з Австо-Угорською імперією. Працював підмайстром у свого батька-каменетеса, поки на 21-му році життя не завербовано його в російську армію, під час служби в якій проявив вроджену здібність до військової справи — і навіть вислужився до чину польового інструктора багнетно-штикового бою.

До 20 років Пилип уже сам ставав на ноги, завів сім'ю з односельчанкою Ганною — і згодом у них народилася дочка Марія. Але в 21 рік, через важкі часи на мануфактурі та загальні тоді інфляційні процеси й стагнацію в Російській імперії, Пилип задумувався, як прогодувати й утримувати свою сім'ю: відгукнувся на призов до російської імперської армії, котра потроху оговтувалася після японсько-манжурської кампанії. Доволі пристойне «жалування» та пансіон суттєво допомагали його родині. За п'ять років служби Пилип побував у різних точках імперії — і тому й по її завершенні вибрав собі ремесло лісоруба в Сибірських краях, де він завершував свою військову службу.
У часи закінчення служби Пилипа в Європі та Росії відбувалася друга хвиля міграцій — здебільшого в Америку чи Сибір. Коли його співплемінники з-за Збруча підкорювали американські прерії та ліси, його односельчан нужда змушувала спокуситися на столипінські обіцянки й розсіюватися по безкрайнім просторам Росії, оскільки виїзд в протилежному напрямку неосідлим селянам заборонявся. І Пилип піддався спокусі, але вже побувавши в шкурі наймита на лісоповалах, знайшов привабливішу пропозицію: з початком 1913 року записався до канадської компанії пиломатеріалів, котра вербувала лісорубів до провінції Британська Колумбія на об'єкти лісової промисловості.

На відміну від більшості співплемінників-іммігрантів він не пересікав Атлантику, а на пароплаві з Владивостока довгою мандрівкою подався до Канади. У квітні 1913 року він влаштувався на роботу лісоруба в районі Ванкувера. А вже після чотирьох місяців виснажливої роботи на Заході Канади та акліматизації і звикання до нового середовища — Пилип ризикнув знову змінити місце роботи. Спілкуючись з іншими імміґрантами він дізнався, що на сході та в центрі Канади дуже успішно освоїлися українці: жили вони там компактніше й сприяли один-одному — і зрештою роботу можна було там знайти кваліфікованішу й оплачуваніщу.

Саме тоді на Сході Канади унаслідок економічного буму початку ХХ століття почали розвиватися райони навколо великих міст — і там на сході Онтаріо в Оттавській долині він знайшов нову роботу в лісозаготівельній промисловості. Тут віднайшов він багато побратимів-українців, які допомагали йому в новій для нього країні й новому суспільстві. Коли з початком 1914 року погіршилася кон'юнктура ринку щодо пиломатеріалів, власники лісосік звільнили частину своїх робітників — і Коновалу довелося розпрощатися з роботою. Але мешкаючи в економічно розвинутому районі (в порівнянні з всією Канадою), йому вдавалося знаходити короткотермінові роботи в очікуванні кращих часів.
Події в Європі у 1914 році швидко змінили світ: після терористичного нападу та вбивства 28 червня 1914 року австрійського ерцґерцоґа Франца Фердинанда та його дружини Софі, ланцюговою реакцією стало поступове втягування у військовий конфлікт більшості держав світу. Оскільки однією з перших була Англія, її Домініон Канада також був опосередковано залучений до конфлікту.

Світова ситуація зіграла на руку більшості чоловічого непрацюючого населення Канади, яке у військових діях за межами країни вбачало додатковий спосіб поправити фінансове становище для себе і для своєї родини. Скорочений робочий день та нереальні перспективи кар'єрного росту, заставили багатьох канадських чоловіків вступити у військо, спершу заради постійної заробітної плати, — а вже потім виходячи з почуття патріотизму. Оскільки більшість українців в Канаді того часу походило із Західної України, що була під владою Австро-Угорської імперії, вони вважались «австріяками» та потенційними ворогами: в період з 1914 до 1920 років тисячі українців було інтерновано в Канаді як «посібників ворога» та переміщено з жінками й дітьми в 24 концентраційні табори.

Як і мільйони українців того часу, Пилип сподівався заробити грошей на краще життя, та, коли вибухнула війна, записався волонтером в Оттавський 77-й піхотний батальйон. На відміну від більшості канадських українців того часу, Коновал походив з частини України, яка на той час перебувала під владою Російської імперії. Походження з цієї частини несподівано йому допомогло: потрапивши до Канади через Владивосток його було ідентифіковано як російського підданого та імміґранта з союзної держави у війні — і його без затримок прийняли на військову службу.

12 липня 1915 року Пилип (Філіп) Коновал вступив до Оттавського піхотного підрозділу 77-го батальйону. У період з липня по вересень 1915 року 31 член українсько-канадської спільноти Оттави разом навчалися в цьому батальйоні, яким командував відомий полковник Д. Р. Черч (англ. Colonel D.R. Church). Полковник утвердився в колективі послідовністю й принциповістю, що дуже імпонувало Коновалу та іншим товаришам по службі, котрі вірно йому служили в роки війни та опісля, а згодом допомогли увіковічнити пам'ять про нього.

Коновал провів наступні десять місяців у навчанні в Оттаві та Валкартьє (фр. Valcartier) у Квебеку. Його підрозділ врешті-решт залишив Галіфакс 19 червня 1916 року й через 10 діб прибув до Ліверпуля в Англію. За шість тижнів перебування в таборі Брамсшотт, багато канадців були переведені для доукомплектації в інші бойові частини. В результаті таких перетурбацій Філіп Коновал опинився в 47-у батальйоні (Британської Колумбії) в чині єфрейтора, котрий в свою чергу був одним з чотирьох в 10-й бригаді повністю сформованої 4-ї Канадської дивізії, яку на початку серпня й було перекинуто в усьому бойовому складі до Франції.
Після попереднього очищення очей та контузії Коновал був евакуйований до Англії 26 серпня. Він був доправлений до лікарні Бофорт (Beaufort Hospital), що в Бристолі, а згодом до медичного центру Бовуд (Beauwood Medical Facility), що поблизу Лондона. В цьому медичному центрі йому виліковували рану на голові, й головним лікарем котрий «поставив його на ноги» був доктор СК Уоллес (Dr. CK Wallace) — провідний нейро-хірург, він же й визначав на скільки значна то була травма для організму Коновала. Коли він потрохи оправився від ран тоді й був приставлений до нагороди «Хрест Вікторії» Victoria Cross, яку вручав сам король Георг V 15 жовтня 1917 року. Коли той прищепив Пилипу нагороду на лацкан сказав: "«Your exploit is one of the most daring and heroic in the history of my army. For this, accept my thanks.» (Ваш подвиг є одним з найсмілівішим та героїчнішим в нашій армії. В честь цього прийміть мою подяку.)

Коновал був виписаний з лікарні на 22 вересня 1917 року, після чого його було приписано до 16-ї Канадського Резервного Батальйону (16th Canadian Reserve Battalion), а з 1 листопада 1917 року його було ще й призначено помічником Канадського військового офіцера-зв'язку в російському посольстві в Лондоні. Згодом, 30 грудня 1917 року Пилипа вже було призначено виконуючим обов'язки сержанта й залишався він на цьому посту до 1 серпня 1918 року, звідки Коновал уже повернувся в чині капрала. Протягом наступних шести місяців Пилипа Коновала було приписано до Канадського Лісового Корпусу в Англії(Canadian Forestry Corps in England) з відповідно його чину обов'язками в 1-му Канадському Резервному Батальйоні (підрозділі корпусу). За цей час Пилипа Коновала було ще й представлено до «Георгіївського хреста» від імені Російської імперії.

Війна з німцями доходила свого кінця, але у світі ще існували, навіть більше того, розгорялися масштабніші військові конфлікти. Звичайно ж то була велика зваба для справжніх вояків, до яких можна сміливо причисляти Пилипа Коновала. Найгучнішим конфліктом стала російська революція з більшовицьким переворотом наприкінці 1917 року, така подія збурювала свідомість різних людей в усіх куточках планети. Тому коли з різних розкиданих по світу російських службовців почали формуватися добровільні дружини, то до них на допомогу та певну винагороду приставали інші військові добровільні формування, чеський легіон, національні добровільні дружини, війська Антанти, поляки чи залишки німецьких формувань. Всі вони формували навколо СРСР кільце-фронт боротьби з більшовизмом.

Серед таких добровольців й був Пилип, адже саме таким шляхом він ще й вважав, що зможе віднайти свою родину. Пилипа було приписано до 1-го Канадського Резервного Батальйону, що був частиною Канадського Лісорубного Корпусу (Canadian Forestry Corps), пізніше Канадських Сибірських Експедиційних Сил.

Канадські військовики були розгорнуті в Тулґас (Tulgas) в маленькому містечку в 200 милях на південь від Архангельська й у Владивостоці. Остання група, відома як Канадські сибірські експедиційні сили (Canadian Siberian Expeditionary Force (CSEF)) складалася з 4000 солдатів та офіцерів. На 1 листопада 1918 року, з них було офіційно створено 259-й і 260-й батальйони. Основна їх функція — було допомогти охороняти Транс-Сибірську залізницю від Владивостока на Тихоокеанському регіоні аж до Омська в Західному Сибіру. Стало очевидним, що канадським командирам для усного та письмового перекладу потрібні були вихідці з України, яких тоді служило близько 100 чоловік. Але канадійцям так і не вдалося серйозно взяти участь у бойових діях, здебільшого маневруючи та передислоковуючись залізничною магістраллю, вони «дочекалися» розвалу білогвардійських армій, тому Коновалу з Лісовим корпусом канадійців прийшлося спішно перебиратися до Владивостока, звідки згодом вони всі відправилися додому в Канаду.

На сім всі військові звитяги Пилипа Коновала закінчилися, як і закінчилися для нього 3 роки й 357 днів війни.
Після його повернення з Сибіру, Коновала було почесно звільнено з армії 4 липня 1919 року. Після свого повернення до Оттави, Пилип Коновал мав значне публічне визнання в громадськості, вважався місцевим героєм і високо шанованою постаттю у асоціації ветеранів Великої війни, попередником Королівського Канадського легіону. Найбільш красномовним свідченням зрослої поваги до Пилипа став парад ветеранів, який пройшов 19 липня цього ж року й проходив через центр міста Оттава, поблизу Будинку Парламенту.

За матеріалом «Громадянин Оттави» (Ottawa Citizen): Парад вояків, які вишикувалися на проспекті Лорье Картьє очолював корпусний Пилип Коновал, надівши хрестик поруч з бронзовим Російським Георгієвським орденом, та гордо підняв й носив прапор Канади. Український капрал йшов, як бувалий — досвідчений чоловік, яким він й був насправді і було ясно, що це був найрадісніший день для нього.
Звільнений із почестями із збройних сил, Коновал намагався облаштувати своє післявоєнне життя, але давались взнаки його важкі поранення та психологічна травма нанесена війною. Його перша дружина загинула, а дочка зникла безвісти під час Голодомору.

Суворе рішення про сумнівне становище Філіпа в канадському суспільстві сильно підкосило емоційний стан Коновала, який й без того був на грані через довгі судові тяжби та відлуння бойових «трофеїв-ран». Головні болі надалі приводили Філіпа до тяжких емоційних зривів, які ставали зрідка між ним та близькими людьми. Тому рішення суду відправити Пилипа до клініки (на майже примусове) лікування було не тільки компромісним, але й доленосним для нього, бо з часом він таки відновив свої сили та емоційну рівновагу.

Ще до 27 квітня 1921 року Філіп перебував у В'ЯЗНИЦІ ГаллУ, а звідти його перевели до лікарні Жан де Дьє (Jean de Dieu Hospital), тепер Лафонтен лікарня в Монреалі. Для 48-річного солдата, що звик дивитися перешкоді «в лице», було важко боротися з невидимим ворогом в собі. Клініка в якій перебував Пилип Коновал була заснована, ще в 1873 році релігійним орденом Лес Сюрс де-ла-Провіденс (Les Soeurs de la Providence) й перепрофілювала військові казарми та в'язницю задля лікування 2500 пацієнтів. Персонал клініки вважався кваліфікованіший в своїй сфері — використовував прогресивні методи психотерапії. Саме через ці методи та чуйність персоналу Пилип Коновал в проміжку з 1928 по 1931 роки здобув найбільшу свою перемогу, ціннішу за «Хрест Вікторії» — здобув свободу в суспільстві та свободу від болячок свого тіла.
На заході свого життєвого шляху в 1956 році Пилип вчергове зрозумів, що його військові подвиги не були даремними. Саме цього року, відбувалося честування в знак 100-річчя найславетнішого ордену Британської імперії, всіх його здобувачів.

На честь ювілею королева Єлизавета II постановила, що спеціальні урочистості відбудуться в Лондоні, на які запрошувалися всі живі власники Хреста Вікторії. Канадський федеральний Уряд погодився оплачувати транспортні витрати і готельні витрати для всіх канадський здобувачів Хреста Вікторії. Однак, жорстка фінансова ситуація, яка спіткала Коновала, робила практично неможливим його участь в цих торжествах. Адже маючи помірну зарплатню та утримуючи сім'ю, йому важко було підготуватися до такої далекої поїздки.

Але знову його виручила ветеранська та українська співдружність. Стівен Павлюк попросив допомоги в українсько-канадських ветеранів. Пилип попрохав у Стівена зсубсидувати йому близько 400$, щоб справити хороший одяг до Англії, але Українсько-Канадським Легіоном (Ukrainian-Canadian Legions) було зібрано близько 5000$ і надіслано до Джульєтт, котра справила чоловікові все необхідне для поїздки. Розчулений Пилип тоді так відповів своїм землякам: «Будьте ласкаві, будьте ласкаві, щоб висловити мою Вам подяку, для кожен українськиого легіонера канадського філії, який вніс свій посильний внесок у цю велику суму грошей, що спрямовуються мені останнім часом. Я була дуже здивований, і я не була чекав такого. Я знав, що серед друзів моїх Український народ, але я ніколи не думав, що вони можуть бути так близько й можуть зробити так багато для бідолахи, як я. Це буде безсумнівно, допоможе мені в незабутній моїй поїздці до Англії і буду радий розповісти вам про неї, коли я повернуся. Ще раз спасибі Вам усім і особливо Вам, містер Павлюк, я впевнений, що саме через вас, я отримав це»

Саме в ці хвилини Пилип Коновал видно згадував свої минулі зустрічі з королівськими персонами. Спочатку при нагородженні орденом в далекому 1919 році то була зустріч єфрейтора з королем Англії Георгом V.

Хоробрість Конвала вдруге було відмічено у часі королівського візиту в 1939 році коли Король Георг VI подав йому руку під час церемонії посвячення Національного Воєнного Меморіалу в Оттаві, також його було нагороджено коронаційною медаллю.

3 червня 1959 року у віці 72 роки помер Філіп (Пилип) Коновал у відділенні Ветеранів в Громадській лікарні міста Оттави після двомісячної хвороби, спровокованої старими військовими ранами[2]. Останнім записом в його книзі обліку парламенту записано «died in service» — «помер на службі». Визначальна характеристика для людини, що присвятила себе служінню суспільству, як в воєнний так і в мирний час.

Цей простий і скромний український канадець пройшов важкий та змістовний життєвий шлях, запам'ятався своєю мужністю та стійкістю, за що отримав визнання у суспільстві, яке відзначало його різними відзнаками: Звичайно найбільшою відзнакою для нього ще було успішне й щасливе життя його родини. А їх (родин) у нього таки виявилося дві — одна в Україні, друга канадська з українським духом.

Якщо перша його родина — його коріння й сім'я залишилася в Україні й перетерпіла всі ті злигодні й тяготи тих історичних моментів і була розпорошена сталінсько-радянським режимом різними краями. Зникла в концтаборах дружина, загиблі в військові та репресивні часи близькі родичі, лише в середині 90-х вдалося відшукати його внучку від дочки Марічки, яка пройшла систему сталінських сиротинців та колгоспно-кріпацького життя, але таки не побачила свого батька.

То друга родина стала його опорою після найтяжчих життєвих моментів що трапилися з ним. В 1934 році Пилип спізнався в Канаді з — вдовою Жюльєтт Ледюк-Аґер, чий світ після смерті чоловіка здебільшого крутився навколо її синів Роланда та Альберта. Та Пилипу вдалося завоювати серце цієї жінки і отримати повагу її дітей. Й того таки 1934 року вони одружилися в римокатолицькій церкві містечка Ґалл. Загалом Пилипу було 47 років, а Джульєтт 33, вони прожили весь свій відведений богом час в мирі та злагоді. А після смерті Пилипа, його дружина продовжувала розкривати й розвивати, в суспільстві канадському, складні й багатогранні віхи життєвого шляху справжнього героя-солдата і українця — Філіпа (Пилипа) Коновала. Його дружину Жюльєтт Ледюк-Аґер, яка померла на 87 році життя, поховано поруч нього 3 березня 1987 року

Героїзм
Коновалу було 28 років, коли в ранзі капрала він отримав призначення в спеціально сформований в Британській Колумбії для участі в бойових діях Першої Світової війни 47-й Батальйон Канадських Експедиційних Сил. За виявлений героїзм під час Битви за висоту 70 в Ленсі (Франція) в період від 22-го Серпня до 24 серпня 1917, Пилип Коновал отримав Хрест Вікторії:

No. 144039 A./Cpl. Filip Konowal, Can. Inf.

За видатну відвагу та ініціативу під час командування відділенням під час наступу. Перед його відділенням стояло важке завдання зачистки бліндажів та кулеметних гнізд. Під його вправним командуванням відділення успішно придушило будь-який ворожий опір, завдавши ворогові значних втрат. В одному бліндажі він особисто заколов в рукопашному бою трьох ворогів та один атакував сімох інших у воронці, вбивши всіх сімох.

Під час наступу, кулемет на правому фланзі стримував просування, завдаючи відділенню значних втрат. Капрал Коновал кинувся вперед та ввірвався в дот, знищив кулеметну залогу та забрав кулемет із собою.

Наступного дня він знову самостійно атакував інше кулеметне гніздо, знищив залогу із трьох чоловік, кулемет та дот гранатами.

Цей унтер-офіцер самотужки знищив щонайменше шістнадцять ворогів, та доблесно бився протягом двох днів наступу аж до свого важкого поранення.

The London Gazette, випуск 30400, 1917.11.23 (4-й додаток, 1917.11.26, p. 12329)

Решта нагород:
- Британська Воєнна Медаль (British War Medal) (1914–1920),
- Медаль Перемоги (Victory Medal) (1914–1919),
- Коронаційна Медаль Георга VI (George VI Coronation Medal) (1937),
- Коронаційна Медаль Єлизавети II (Elizabeth II Coronation Medal) (1953).
- Медаль Георгіївського Хреста 4-го ступеня (представлений).
ЗображенняЗображенняЗображення

За матеріалами Вікіпедії
Шукаю предків: Даценко, Ходаківський, Жицький, Скварчинський, Куцопал, Світельський, Мончаківський, Бербен, Майстренко, Галецький, Ровінський, Швець

Повернутись до ВІЙСЬКОВІ-нагороди, відзнаки

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість