Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ДАРЧИЙ НАДІЛ – ділянка землі, яку поміщики безплатно передавали селянам під час проведення селянської реформи 1861.
В Україні дарчий наділ отримало близько 100 тис. т. зв. ревізьких душ.
За розміром дарчий наділ не перевищував 1 десятину і тому не міг забезпечити при тогочасному рівні техніки та врожайності прожиткового мінімуму середній селянській родині.
Більшість селян, що отримали дарчий наділ, змушені були за безцінь працювати на поміщиків.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ДЕСЯТИНА – міра земельної площі, яка виникла в Рос. д-ві 16 ст. та згодом поширилася і в Україні. Найраніша з відомих Д. становила 2500 квадратних триаршинних сажнів (50 сажнів ґ 50 сажнів). Назва походила від десятої ч. версти (500 сажнів). У серед. 17 ст. у вжиток входить переважно т.зв. казенна Д. – 2400 квадратних сажнів (80 х 30), яка була узаконена Соборним уложенням 1649. Поряд з останньою частково побутували госп. Д. – 3200 квадратних сажнів (80 х 40), кругла Д. – 3025 квадратних сажнів (55 х 55) та ін. На Лівобережній Україні у 18 ст. переважно використовувалася казенна Д. (2400 квадратних сажнів; 1,0925 га), що було узаконено межовими інструкціями царського уряду (від 13 трав. 1754, 13 лют. 1766 та ін). З переходом Правобережної України після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) до складу Російської імперії Д. поширилася й на цей регіон. Після ухвали 14 верес. 1918 Декрету РНК РСФРР про запровадження метричної системи Д. поступово вийшла з ужитку.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗАПОЛЬНІ ВОЛОДІННЯ – пасовиська, сінокоси, луки, рідше – орні землі, які розташовувалися за межею осн. індивідуальних полів (тобто були "за полем") жителів села і перебували в спільному володінні всіх членів сільс. громади.
В ході аграрної реформи 16 століття запольні землі були поміряні на волоки і, в міру їх госп. освоєння, обкладалися відповідними податками. В структурі З.в. виділялися "застінки" орні та "для вигону худоби зоставлені", "обруби сіножатні", залишені для сінокосів тощо. Розміри З.в. були досить різними й коливалися від кількох моргів до десятків волок.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗДОЛЬЩИНА – одна з перехідних від феодальних до капіталістичних форм оренди землі, за якої сплата боргу велася певною частиною врожаю.
Набула поширення на украънських землях, як і в усій Російській імперії, після селянської реформи 1861.
Унаслідок малоземелля та відсутності коштів більшість сел. г-в змушена була вдаватися саме до здольної оренди землі.
За повідомленням земських кореспондентів, напр., у Черніг. губ., де переважала відробіткова система господарювання (див. Відробітки), напередодні Першої світової війни до здольщини при посівах ярини вдавалося 66 % сел. г-в, а при посівах жита – 80 %.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ, основні етапи змін на українських землях у 10–20 століттях. На укр. теренах у часи Київської Русі велика З.в. зосереджувалася гол. чин. у руках князів і бояр. Цей процес відбувався переважно шляхом загарбання земель у селян-общинників (смердів) та освоєння пустирищ. Велику З.в. мали також монастирі, насамперед завдяки пожалуванням і даруванням (особливо – за заповітом).

Монголо-татар. (див. Монголо-татарська навала) поневолення Русі дещо призупинило процес формування великої З.в., бо верховна влада перейшла до ханів і їхніх намісників – баскаків, а князі й бояри опинилися під їхнім контролем. Більшість рус. нас. (окрім духовенства) мусила сплачувати ханові й татар. знаті данину (зокрема поплужне – подать від плуга), а також виконувати обтяжливі повинності. Після занепаду Золотої Орди і зміцнення сусідніх д-в велика З.в. на тер. України протягом 14 – серед. 17 ст. зосередилася гол. чин. у можновладців Великого князівства Литовського та Корони Польської (після 1569 – Речі Посполитої), а також Угорщини й Молдавського князівства. 1590 польс. сейм узаконив право короля жалувати шляхті укр. землі, села, м-ка і міста в довічну власність. Напередодні національної революції 1648–1676 лише на Наддніпрянській Україні в шляхти та монастирів налічувалося бл. 1400 маєтків. У ході революції сталися істотні зрушення та перерозподіл З.в. в Україні. Латифундії польс. магнатів, заможної шляхти й катол. монастирів юридично й фактично перейшли в підпорядкування гетьман. уряду. З представників верхівки козацтва, дрібних правосл. шляхтичів та духовенства утворилася нова генерація місц. панства. Багато угідь на правах землеволодіння та землекористування захопили посполиті й рядові козаки. Утворився великий держ. земельний фонд (до нього увійшли, зокрема, вільні військові маєтності, рангові маєтності, слободи).
На пд. України, де були наявні великі масиви незайнятої тер., тривалий час не існувало кріпацтва та панщини. Зокрема, їх не було на тер. Вольностей Війська Запорозького низового, в тамтешньому с. госп-ві застосовувалася лише наймана праця. Для Закарпатської України 17–18 ст. характерними були великі латифундії (домінії) угор. магнатів. Після скасування в західноукр. регіонах кріпосного права (див. Селянська реформа 1848 в Галичині, на Буковині та Закарпатті) земля, що була об'єктом З.в. окремих панів, церкви та д-ви, складала 40 % від усіх земель.

У Російській імперії маніфест імп. Катерини II від 28 черв. 1782 надав право власності на надра землі власникам усіх маєтків. А царський указ від 22 верес. 1782 підтвердив виключне право поміщиків на використання лісів, що росли на їхніх землях. Орг.-правову основу для розвитку повномасштабної приватної власності на землю створила селянська реформа 1861. Якщо до реформи право на володіння землею мали переважно дворяни (див. Дворянство), то впродовж 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. його могли отримати вже і селяни. За 1862–1914 площа земель, що перебувала у З.в. селян, збільшилася в 10 разів, а у дворян – скоротилася вдвічі. Після польського повстання 1863–1864 уряд заборонив полякам купувати землю на Правобережній Україні. Заборона поширювалась і на євреїв.Приватизації сел. наділів сприяла Столипінська аграрна реформа. Указ імп. Миколи II від 9 листоп. 1906 надав селянам право на "закріплення за собою в особисту власність належної їм частини землі". 14 черв. 1910 3-тя Держ. дума Рос. імперії (див. Державна дума Російської імперії) ухвалила "Закон про зміни і доповнення до деяких постанов про селянське землеволодіння", яким визнала надільні землі селян в общинах, що не проводили перерозподілу, спадковими, з правом особистої власності. Принципове значення для приватизації надільної землі мав "Закон про землевпорядкування" від 29 трав. 1911 (діяв до 1917). Згідно з цим законом землевпорядні комісії (див. Землевпорядні губернські та повітові комісії) отримали право виділяти селянам належну кожному з них частину общинної землі в приватну власність без дозволу на це общини. За роки Столипінської аграрної реформи на засадах приватної З.в. було створено 982 тис. хуторів та відрубів.

Революц. перетворення 1917 в Україні значною мірою були спрямовані саме на зміни в системі існуючих форм З.в. Партії соціаліст. спрямування, які складали орг. основу Української Центральної Ради, визначили спрямованість земельних реформ Української Народної Республіки (див. Земельне законодавство Української Народної Республіки 1917–1918, Земельне законодавство Української Народної Республіки 1918–1920). Після приходу до влади гетьмана П.Скоропадського приватну власність на землю було оголошено "фундаментом культури і цивілізації" (див. Земельні та земельно-ліквідаційні комісії в Українській Державі 1918). Наприкінці 1918 було відновлено УНР, найвищим органом держ. влади стала Директорія УНР. Законодавчі акти попередньої влади були скасовані. Натомість Директорія ухвалила власні, зокрема: "Закон про наділення землею малоземельних та безземельних", "Закон про додаткове наділення землею козаків Української народної республіканської армії" (січ. 1919). Згідно з цими законами приватну власність на землю знову було ліквідовано. Відтепер земля мала надаватися в подвірне користування всім, хто її обробляв, незалежно від статі, віросповідання, національності. Однак хліборобам, які не хотіли воювати "за землю і волю", наділи не давали. Козакам війська Директорії, крім "трудової норми", додатково нарізали 2 десятини. На укр. землях, підвладних більшовикам, приватна власність на землю де-юре була скасована Декретом про землю 1917, хоча фактично, незважаючи на соціалізацію та націоналізацію, вона продовжувала існувати у вигляді індивідуального сел. г-ва (до початку колективізації сільського господарства). Право розпоряджатися землею обмежували земельні громади (див. Громада поземельна). Дозволялося орендувати землю та застосовувати найману працю. Приватну форму власності на землю де-факто замінювало громад. (подвірне, хутірське, посмужне), а також колективне землекористування (див. Комуна сільськогосподарська, Артіль сільськогосподарська).

В УСРР–УРСР регулювання аграрних відносин відбувалося на орг.-правових засадах: Закону Української СРР про землю 1920, а також Земельного кодексу 1922 (див. Земельні кодекси УСРР–УРСР) та ін. законодавчих актів.

Унаслідок суцільної колективізації відбулося усуспільнення (одержавлення) сел. землі, що перебувала в подвірному землекористуванні. Колгоспно-радгоспна система, яка функціонувала на засадах держ. власності на землю, проіснувала на укр. землях до проголошення держ. суверенітету України. Реорганізація цієї системи розпочалася після набуття чинності законами України "Про форму власності на землю" (30 січ. 1992) та "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (14 лют. 1992), а також Земельним кодексом України 1992 (див. Земельні кодекси України). Початок формуванню земельної приватної власності поклав Указ Президента України від 3 груд. 1999 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки".
Гуржій О.І., Марочко В.І.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗЕМЕЛЬНІ КОНТРАКТИ (лат. contractus – угода). Земельний контракт – угода двох чи більше осіб з метою встановлення, зміни або припинення земельних прав та обов'язків. Серед З.к. виділяються контракти купівлі-продажу, дару, застави, оренди та обміну. Практика укладення З.к. сягає серед. 15 ст. Певна структура та особливості оформлення З.к. складалися впродовж багатьох років, а юрид. бік їх укладення регламентували земські уставні грамоти та Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588, чинність дії яких спостерігалася до кін. 18 ст. До видання Литов. статуту 1529, згідно з нормами уставних земських грамот, З.к. купівлі-продажу, обміну та дару можна було укладати лише зі згоди великого князя литов. (див. Великий князь). Тому в цей час практика укладення З.к. мала обмежений характер. З кін. 15 й особливо в 16 ст. у зв'язку з розвитком та активізацією товарно-грошових відносин на укр. землях Великого князівства Литовського (ВКЛ) поширюється купівля-продаж, обмін, застава та оренда маєтків. Це вимагало оформлення численних маєткових актів. Великокнязівська та королів. канцелярії вже не могли справитися з цим завданням. Згідно з нормами Литов. статуту 1529 З.к., складені самими землевласниками або за участю місц. властей (старост (див. Староство), воєвод, гродських і земських урядів), набували повного юрид. права й значущості нарівні з великокнязівськими грамотами. Обмеження стосувалося лише контрактів купівлі-продажу, коли шляхті можна було продавати не більше 1/3 приватного володіння. За положенням Литов. статуту 1566 дозволялося продавати маєтки й землю без згоди старости або воєводи, а також знімалося обмеження на продаж тільки 1/3 маєтності. Для землевласників збільшувалася також потреба в копіях різних актів. Для того, щоб мати можливість одержати потрібну копію ("випис"), оригінали З.к. надавали для "запису" до гродських і земських книг відповідних судів (див. Гродський суд, Земські суди), що були утворені в результаті суд.-адм. реформ у ВКЛ 1564–66.
Як юрид. документи, всі З.к. згідно з правилами дипломатики структурно поділяються на такі компоненти: інтитуляцію, промульгацію, наррацію, диспозицію, санкцію, корроборацію, субскрипцію та датацію. Всі З.к. належало укладати публічно. Нехтування цією нормою спричинювало втрату юридичної сили угоди.

З 16 ст. дуже поширеними стали акти на купівлю-продаж ("лист купчий", "лист продажний") маєтків. Ранні контракти купівлі-продажу (серед. 15 ст.) складалися в присутності свідків і надавалися зацікавленим особам від імені старости чи воєводи. Після 1566 купчі акти почали укладати між безпосередніми учасниками купівлі-продажу маєтку від імені того, хто продавав. Продавець також письмово засвідчував, що об'єкт продажу на момент угоди нікому ін. не був проданий чи заставлений. При укладенні контракту купівлі-продажу у відповідний запис вносилася також умова (санкція), що ні сам продавець, ні його нащадки та родичі не повинні в майбутньому посягати на продану маєтність.

Контракти дару оформлялися "листами запысними", "записью", а сам акт дарування визначався в документах словами "дал", "записал", "отписал", "даю, дарую и записую". Поширеною формою укладення контракту дару був запис певної суми грошей, забезпечених конкретними маєтностями. Фактично це була форма ленного пожалування земель під записні суми, яка підкреслювала урізаний правовий статус осаджених таким чином зем'ян. Наприклад, один з князів Сангушків, надаючи 1565 лен одному із шляхтичів, "нагорожаючи... записал єсми єму во именю своєм... у 200 копах грошей… А син мой и потомки єго… отнимати не мают, первей мают отдати им 200 коп". Ін. характер мали умови контракту дару, що укладалися між подружжям або членами родини. Досить усталеною формулою запису даровизни чоловіком своїй дружині була така, коли чоловік дарував дружині певну суму грошей, забезпечених визначеними в документі маєтностями до її живота (до смерті) за умови, що вона після його смерті не одружиться знову. В цьому випадку дружина отримувала повне право розпоряджатися маєтками на свій розсуд. Ін. варіант дарчого запису стосувався ситуації, якщо дружина після смерті чоловіка знову виходила заміж, не маючи дітей від попереднього шлюбу. В цьому разі родичам дарувальника надавалося право викупити маєтки за суму, на яку вони записані. За неможливості викупу маєтки залишалися за дружиною. Міг бути і такий варіант, коли дружина після смерті чоловіка знову виходила заміж, та мала дітей від першого шлюбу. В такій ситуації вона могла володіти маєтками до свого живота, однак зобов'язувалася виховувати дітей до їхнього повноліття з прибутків цих маєтків, а також могла відчужувати дані маєтності лише на користь дітей. Осн. змістовим компонентом контракту дару було визначення умов, на яких відбувалося надання маєтку та умов, за яких він міг бути повернутий спадкоємцям дарувальника.

Протягом серед. 15–18 ст. усталилося юрид. визначення контракту застави – "заставной лист", "застава", "заставил", зрідка – "заемное письмо", "поступил", "заарендовал". На практиці мали чинність кілька варіантів контракту застави: застава без держання, застава із держанням і застава на упад. Застави без держання укладалися у випадку, якщо одна особа позичала в ін. певну суму грошей й отримувала запевнення, що в разі несвоєчасного повернення позички боржник зобов'язувався передати своєму кредитору окреслену в контракті частину володінь. Застави із держанням укладалися тоді, коли позикодавець (кредитор) надавав боржнику певну суму грошей і відразу отримував на окреслений у контракті термін визначені маєтності. В цьому випадку прибутки, що надходили кредитору від цих маєтностей, вважалися процентом на позичену суму. Характерною особливістю заставних угод із держанням маєтностей було те, що заставні маєтки можна було перезаставляти, тобто заставляти третій особі. Контракти застави на упад або "застави під страченям" укладалися тоді, коли в контракті було обумовлене те, що у випадку несплати боргу у визначений контрактом термін кредитор отримував право на вічне володіння маєтком – але лише тоді, коли й родичі заставника не змогли викупити заставу. Важливою умовою в оформленні заставних угод із держанням та без держання маєтностей було чітке визначення термінів сплати боргів, що докладно означалося в диспозиційній частині документа. Згідно з договором застави встановлювався також порядок грошових виплат, що мав прив'язку до певної грошової системи – до литов. кіп грошів (див. також Пенязь) чи до польс. злотих. Контракти оренди були дуже подібними до контрактів застав із держанням маєтностей. Контракти оренди укладалися у випадку надання однією особою частини маєтності або нерухомого майна ін. особі на умовах користування на певний обумовлений термін. Контракт оренди укладався публічно на один або кілька років. Плата за користування нерухомістю здійснювалася або відразу повністю, або частинами щорічно. За потреби термін контракту можна було продовжити. Для цього до актових книг вносився додатковий орендний запис. Особливістю контракту оренди було те, що по закінченню терміну оренди маєтностей орендатор зобов'язувався повернути власникові об'єкт оренди в такому стані, який фіксувався на момент укладення угоди.

Контракти обміну юридично визначалися в актових книгах як "лист меновный", "меновная запись" й укладалися між власниками в разі обміну їхніми маєтностями або землями. Подібні обміни могли здійснюватися з різних причин. Найчастіше шляхтичі були змушені робити обміни, якщо ч. їхніх маєтностей розташовувалася на значній відстані від комплексу осн. володінь. Чимало з них вважали за потрібне зробити обмін на прилеглі землі шляхтича-сусіда. Непоодинокими були випадки, коли обміни маєтками відбувалися в різних повітах чи коли для рівноцінного обміну один із суб'єктів договору зобов'язувався робити доплату. Однією з умов контрактів обміну, а також купівлі-продажу, застави, дарування, оренди було попереднє визначення суми т. зв. заруки – своєрідної компенсації за недотримання або порушення умов укладеного контракту.

У результаті селянської реформи 1861 контракти купівлі-продажу надільної землі (див. Надільне землеволодіння) було заборонено. Однак в обхід закону не лише козаки, а й поміщицькі селяни продавали й заставляли свої наділи. Передача наділу здійснювалася іноді тільки словесною умовою, але частіше векселем або писаним позичковим листом, або ж набувала форми оренди, застави та ін. З 80-х рр. 19 ст. з відкриттям Селянського поземельного банку приватновласницькі землі скуповували, окрім купців, також представники заможної верхівки села, укладаючи відповідні контракти купівлі-продажу.

За часів СРСР поземельні відносини регулювалися Земельними кодексами 1922, 1970 (див. Земельні кодекси УСРР–УРСР) та Цивільним кодексом 1961. У цих документах зазначалося, що всі приватні землі переходили в держ., колективну та комунальну власність, у зв'язку з чим З.к. не укладалися.

Після проголошення держ. незалежності України поземельні відносини регулювалися Земельним кодексом 1992 та новою редакцією від 25 жовт. 2001 (див. Земельні кодекси України). Кодексом завбачено, що використання землі буде здійснюватися гол. чин. на умовах оренди та права власності на землю. Постійне ж землекористування матиме обмежений характер.
Блануца А.В.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ. На укр. теренах у різні часи в різних народів, які тут проживали, практикувалися різні типи З. Зокрема, в античних державах Північного Причорномор'я, Скіфії (див. Скіфи) вже в 6–5 ст. до н. е. переважною формою З. було індивідуальне З. (при одночасному існуванні колективного). На землях, на яких розселилися свого часу сх. слов'яни, склалося З. окремих родів, племен чи їх об'єднань (древлян, полян, словен та ін.), а також З. сімей на підставі займанщини. В добу середньовіччя на укр. землях, як і в багатьох ін. європ. країнах, безпосередній виробник, якими б широкими не були його права на землю (оброблену ним власноруч чи силами його родини), законодавчо визнавався лише її володільцем (а не власником).

Від 11 ст. поземельні відносини регулювалися як нормами звичаєвого права, так і відповідними законодавчими актами, записаними в "Руській правді" (у різних редакціях). За часів Золотої Орди ординські хани й намісники – баскаки – безпосередньо не втручалися в місц. поземельні відносини. Боротьба сільських общин за права на З. помітно стримувала зростання великої земельної власності удільних князів і місц. можновладців. Після розпаду Золотої Орди настав новий період у перерозподілі укр. земель: почалося масове пожалування вел. князями Великого князівства Литовського (ВКЛ) і королями Польщі значних тер. землевласникам, які їх підтримували. Якщо в 2-й пол. 14 ст. в Україні налічувалося лише кілька десятків князівських маєтків, то на серед. 16 ст. існували вже тисячі панських і шляхетських г-в, понад 100 родин магнатів. На той час у сел. г-ві важливою госп. одиницею продовжувало лишатися дворище (відоме в документах під назвами "сім'я", "братчина", "служба"). Були поширеними З. і землекористування сябрів – селян (найчастіше родичів), які жили, як правило, в спільному дворі кількома хатами, вели самостійні г-ва, але певними угіддями (сіножаті, пасіки, рибні лови, пасовиська тощо) користувалися разом (траплявся поділ на паї). Згідно із земельною реформою 1557 (див. "Устава на волоки" 1557), запровадженою королем польс. і вел. кн. литов. Сигізмундом ІІ Августом, угіддя землероба офіційно вважалися власністю верховного правителя, а отже, всі землекористувачі повинні були відбувати повинності на його (верховного правителя) користь. Це положення закріпили Статути Великого князівства Литовського 1566 і 1588. Навіть осілі козаки (починаючи з 1-ї пол. 16 ст., вони володіли землею та мали значні привілеї в Речі Посполитій, Гетьманщині, Слобідській Україні) змушені були нести військ. службу та відбувати повинності на користь д-ви в цілому і тих чи ін. можновладців зокрема. Відмова коритися цьому нерідко призводила до втрати землі, а подекуди – й до репресивних заходів з боку властей. Найбільш широкі права в З. мали козаки Вольностей Війська Запорозького низового, де практично не існувало великої власності на землю та кріпацтва. Особливо обмеженими права щодо З. були у селян, які господарювали на західноукр. землях (переважна частина цих земель з кін. 14 ст. до 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) перебувала під владою польс. шляхти).
У ході національної революції 1648–1676 стався черговий перерозподіл у володінні укр. землями, особливо на Лівобережній Україні та Правобережній Україні. На тер. Наддніпрянської України бл. 1400 маєтків польс. магнатів, шляхти і катол. духовенства перейшло в підпорядкування старшинської адміністрації на чолі з гетьманом: ці землі здебільшого на правах займанщини захопили посполиті й козаки. Фактичне скасування кріпацтва розширило коло дрібних землевласників. У вільних військових маєтностях, які становили 50 % усіх населених пунктів, стало можливим порівняно самостійне ведення г-ва безпосередніми виробниками, продаж, обмін і успадкування ними угідь. Поступово утвердилася практика орендування землі. Однак уже через кілька десятиліть після початку визвол. змагань знову активізувався процес обезземелення селян і козаків. На поч. 18 ст. зафіксовано видачу універсалів гетьманом І.Мазепою, за якими посполиті, які без дозволу переходили на нове місце проживання, повністю втрачали права (сукцесію) на свої угіддя. За непослух селян фізично карали, арештовували і навіть страчували. Набули чинності положення статутів ВКЛ. Зі створенням у Рос. д-ві 1719 з ініціативи царя Петра I Берг-колегії розпорядження останньої щодо пошуку та розробляння корисних копалин як на власних, так і на чужих землях були поширені також на Гетьманщину і Слобідську Україну. 1721 в Російській імперії надано право купцям (див. Купецтво) купувати й приписувати села до своїх підпр-в, що поклало початок посесіям.

Протягом 18 ст. продовжувався занепад общинного та сябринного З. й складалися умови для формування приватної власності на землю. Спершу відповідні земельні реформування розпочалися в укр. землях, які були під владою Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). Так, маніфест від 26 квіт. 1766 зобов'язав поміщиків Закарпатської України наділяти селян землею і садибою. Спец. патент імператорського уряду 1785 визнав за закарп. селянами право переходу від одного землевласника до іншого. В Галичині особиста залежність селянина була офіційно скасована 5 квіт. 1782. 1786 значна ч. сел. землі була відокремлена від поміщицької (домінікальної; див. Домінікальні землі, Рустикальні землі). Тоді ж кріпаки Буковини одержали дозвіл уряду на виходи, але з дозволу дідича. Можновладцям було заборонено самовільно розпоряджатися угіддями посполитих, за якими юридично визнавалося право на успадкування угідь.

На укр. землях, що були підвладними Рос. імперії, процеси приватизації землі розпочалися лише в 2-й пол. 19 ст. Наприкінці ж 18 ст. відбувалося закріпачення селян. Так, указ імп. Катерини II від 14(03) трав. 1783 остаточно закріпачив більшу ч. селянства Лівобережжя та Слобожанщини. Указом імп. Павла I від 23(12) груд. 1796 кріпосне право було введено в Пд. Україні, Приазов'ї й на Дону. Після приєднання Правобереж. України до Рос. імперії унаслідок 2-го поділу Польщі (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) царизм намагався регламентувати там кріпацтво шляхом запровадження інвентарних правил 1847–1848.

Революція 1848–49 в Австрійс. імперії (див. Революції 1848–1849 в Європі) та селянська реформа в Галичині, на Буковині та Закарпатті 1848 остаточно скасували кріпосне право, дали сильний поштовх до розвитку бурж. відносин і, зокрема, формування приватної власності селян на землю, якою вони перед тим уже володіли. Після селянської реформи 1861 в Рос. імперії подібні процеси почали відбуватися і на ін. укр. землях.

Кілька законодавчих актів, спрямованих на поліпшення економіки в Рос. імперії, були розроблені й частково впроваджені Радою міністрів Російської імперії на чолі з П.Столипіним (див. Землевпорядні губернські та повітові комісії). Так, згідно з указом імп. Миколи II від 22(09) листоп. 1906 "Про доповнення деяких постанов чинних законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування" кожний чл. общини мав право вийти з неї зі своїм наділом, продати його як приватну власність або ж вести самостійне г-во. Протягом 1907–16 у межах Рос. імперії з общин виокремилося 2 млн дворів (22 % від заг. числа). Безпосередньо на Лівобережжі такі двори становили 16,5 %, на Правобережжі – 48 %, на Пд. – бл. 42 %. Тут набули поширення процеси продажу селянами своєї землі, це зумовило значне розшарування в їх стані, виділення т. зв. куркульства (заможні селяни, які у веденні госп-ва використовували найману працю).

За часів СРСР усю землю в країні було проголошено власністю д-ви, загальнонар. надбанням. Земля не могла бути об'єктом купівлі-продажу, а З. зводилося фактично лише до користування землею.
Гуржій О.І.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення АннА »

ЗЕМЛЯ, як термін. В історичній науці термін "земля" вживається для означення: а) тер., що безпосередньо залучена до сфери життєдіяльності тієї чи ін. людської спільноти (племені, союзу племен) і ототожнюється із цією спільнотою; б) адм.-тер. або держ. одиниці. Стосовно давніх укр. тер. термін "земля" з уточненням "скіфська" вперше був ужитий Геродотом.

У Київській Русі термін "земля" вживався на означення: 1) всієї д-ви (спочатку, однак, цей термін вживався лише щодо Середньої Наддніпрянщини (див. Руська земля) і лише згодом поширився на всю держ. тер. Київ. Русі); 2) місц. племінних утворень (напр., древлянська З.; див. Древляни); 3) земель-князівств (із введенням такого земельного поділу на давніх українських теренах дослідники пов'язують завершення процесу політ. консолідації східнослов'ян. племен навколо Києва).

Від 11 ст. землі Київ. Русі почали поділятися на волості. Цей процес дроблення тривав упродовж 12 – поч. 13 ст. – аж до монголо-татарської навали. Існуюча на Русі територіально-адм. організація виявилася досить стійкою.

Навіть уже в роки підвладності укр. теренів Речі Посполитій їх поділ на воєводства не витіснив старого земельного поділу. Після утворення на Русі воєводств Холмщина так і лишилася із титулом "земля" (у складі Руського воєводства). За конституцією 1590, ч. королівщин була виділена в окрему категорію земель. Однак з часом термін "земля" втратив зв'язок із тим чи ін. реальним територіально-соціальним утворенням.

Спроби відродити його в реальній адм.-тер. іпостасі належать до часів української революції 1917–1921. В основу розроблюваного Українською Центральною Радою проекту нового районування тер. Української Народної Республіки було покладено ідею М.Грушевського про З. як традиційну для України форму сусп.-територіальної організації. Всього планувалося виділити 30 земель. Назви деяких з них прямо виводилися із назв земель Давньої Русі – Деревська земля, Болохівська земля, Поросся, Поляни або Русь, Сіверщина. Зберігалися істор. назви: Волинь, Поділля, Брацлавщина, Запорожжя тощо. Новий Закон про територіально-адм. поділ УНР був ухвалений 2 берез. 1918 і закріплений у Конституції Української Народної Республіки 1918, прийнятій 29 квіт. Але оскільки день прийняття Конституції виявився останнім днем існування УЦР, новий адм.-тер. поділ тер. УНР на землі лишився на папері.

У сучасних дискусіях із приводу реформування адм.-тер. поділу України теж іноді висуваються пропозиції про ліквідацію обласного поділу і введення земельного.
Верменич Я.В.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення D_i_V_a »

Як цікаво назвали - міри квадратові
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
An64
Повідомлень: 56
З нами з: 15 серпня 2016, 12:25
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 102 рази
Подякували: 125 разів

Re: Терміни ЗЕМЕЛЬНИХ УГІДЬ

Повідомлення An64 »

D_i_V_a писав:Як цікаво назвали - міри квадратові
А как вам такие меры земельных угодий:
"пахотное поле в 3-х сменах по 30 дней, сенокос на 50 косарей" - это из документа о дарении земли и имущества притчу
Відповісти

Повернутись до “Терміни історичні”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 16 гостей