Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Корнилович

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 240
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Подякував (-ла): 49 раз.
Подякували: 54 раз.

Корнилович

Повідомлення Вернер » 09 липня 2018, 18:54

В. І. Очеретенко, 1997 рік
СИСТЕМІ НЕ СКОРИВСЯ (М.І.КОРНИЛОВИЧ)
Виведений із стану рівноваги мужньою позицією Михайла Корниловича на слідстві, начальник слідчого відділу НКВС М.І.Проскуряков, лупцюючи майже семидесятирічного вченого по голові, кричав: “Зізнайтеся хоча б у чомусь! Все-рівно подохнете десь на Півночі!” Однак, пророцтву слідчого збутися не судилося. Пройшовши через катівні каральних органів, Корнилович прожив ще близько двох десятиліть, більше того, написав унікальну сповідь “Моє ходіння по муках за історичну трагедію Холмської Русі”, що стала яскравим документом про все пережите українською інтелігенцією в період будівництва “найгуманнішого” в світі суспільства.
Михайло Іванович Корнилович народився 7 листопада 1870 р. в с.Квасове Володимирського повіту Волинської губернії. Його батьки, що належали до стану почесних громадян, були оточені шаною своїх земляків. Батько в першу чергу за свою чесність і непідкупність на посаді секретаря Дуржкопольської митниці на австрійському кордоні 1 . Мати - за своє, якесь особливо чутливе ставлення до людей, бажання допомогти їм в скрутну хвилину.
Навчався М.Корнилович в Холмській гімназії, а після успішного її закінчення, як один за найкращих випускників, подався на юридичний факультет Московського університету. Уславлений учбовий заклад нагадував на той час розворушений вулик. Збираючись на сходки, групуючись в гуртки, зорганізовуючись в товариства, студенти намагалися осмислити складний комплекс проблем, що стояли перед суспільством, прагнули активніше включитися в політичні процеси. Не стояв осторонь бурхливих подій і М.Корнилович. Понад два роки він представляв Холмське студентське земляцтво в Союзі студентських земляцтв, брав участь майже в усіх заходах, започаткованих цією громадською організацією. Як ініціатор студентських заворушень, Корнилович провів не одну добу в Манежі і в камерах добре відомої Бутирської в’язниці2. Характерно, що громадська діяльність не завадила майбутньому вченому зацікавлено й наполегливо займатися дослідженням питань історії та етнографії Холмщини, складних тогочасних проблем, які постали перед регіоном. Підготовлені ним регіональні розвідки можна було часто зустріти на сторінках “Санкт-Петербургских ведомостей”, в журналах Миністерства народної освіти, “Киевской старине”, “Варшавском дневнике” та інших виданнях.
Після закінчення юридичного факультету М.Корнилович працював на різних посадах Прилуцького окружного суду, а згодом агентом по державному страхуванню будівель від вогню в Люблінській (потім Холмській) губернії2 .
Ще на початку службової і наукової кар’єри щирі і приязні стосунки склалися у М.Корниловича з академіком Л.І.Соболевським, разом з яким він працював у Західно-Російському товаристві. Останнє ставило перед собою ряд культурологічних благодійницьких цілей, здійснення реальної допомоги біженцям.
Велике моральне задоволення давало досліднику спілкування з передовою українською національною інтелігенцією в рамках клубу “Родина”, утвореному в м.Києві на розі вулиць Володимирської і Золотоворітсь- кої. Дискусії, в яких брали участь М.С.Грушевський, О.С.Грушевський, С.О.Єфремов та ін. заставляли замислитись над шляхами подальшого розвитку українського народу, відчути свою особисту відповідальність за збереження рідної мови, культури, багатовікових традицій минулих поколінь.
Починаючи з 1912 року, М.І.Корнилович жив і працював в Санкт-Петербурзі, займався розбором документів в Державній канцелярії по кодифікації законоположень щодо селян в Царстві Польському та в Державному архіві по збиранню матеріалів для історії селянської реформи в Царстві Польському4 .
Всі найбільш визначні події - вступ Росії в 1 світову війну, Лютнева революція та ін. пройшли на його очах. Не стали виключенням і жовтневі події. Все, що відбувалося навколо Зимового палацу, Корнилович особисто спостерігав з вікна приймальної завідувача архівом Державної Ради професора Строева. До цього він неоднара- зово бував у Зимовому палаці, викладав за дорученням Київського з’їзду холмських біженців Ліквідаційній комісії у справах польських вимоги населення Холмщини залишитись у складі Російської держави5 .
Чи думав вчений, що в ніч з 25 жовтня він став свідком події, яка принесе його Батьківщині, народу, стільки нечуваних потрясінь, змінить далеко не на краще його особисте життя, кине у в’язниці і табор и рідних, колег по роботі. Мабуть, усвідомлення цього прийде до Корниловича пізніше. А поки що без будь-яких застережень він став на шлях співробітництва з новою владою.
За рекомендацією народного комісара державного страхування, близького родича В.І.Леніна - М.Т.Єлізарова, він брав участь в реалізації державних заходів по налагодженню системи держстраху6. Коли ж у 1918 році уряд Радянської Росії переїхав з Петрограда до Москви, Корнилович подався до Києва, де його допомоги потребували хвора мати і дві сестри.
Попрацювавши кілька місяців коректором Радянської друкарні, М.І.Корнилович остаточно зосереджується на науковій роботі в історичному архіві та Академії наук.
Про ті умови, в яких доводилося працювати, він розповість пізніше в своїх спогадах: всі літні люди в ті часи визнавалися контрреволюціонерами. Про політику абсолютно заборонялося говорити. Це вважалося злочинною агітацією. Але живі нормальні люди не могли за своєю природою перетворитися в мовчальників, то що влада ледь не щоденно мінялася: то німці, то петлюрівці, то Центральна Рада то білі (добровольці), то гетьман Скоропадський, то червоні, то поляки. І кияни щоразу гадали, яка у них буде завтра влада, живились різноманітними чутками7.
У період окупації Києва поляками в 1920 році Корниловичу довелось переховуватися. Знаючи вченого, як одного з найбільш палких прихильників входження Холмщини до складу України, контррозвідка Пілсудського намагалася за будь-яку ціну розшукати його і заарештувати. Однак, незважаючи на тривалі допити, ні родичі, ні співробітники не виказали місця тимчасової схованки М.Корниловича8.
Найбільш повно талант Корниловича як історика і документаліста розкрився в 20-х роках під час роботи в Етнографічній, Археографічній комісіях, а потім в Комісії порайонового дослідження Західної України, започаткованої академіком М.С.Грушевським. Остання в другій половині 20-х років видала 1 том “Матеріалів для культурної і громадської історії Західної України” з добіркою листування І.Франка з М.Драгомановим. підготувала ряд праць з історії зносин українців з Наддніпрянщини з українцями Галичини під редакцією академіка К.Студинського та ін9. Поруч з цим увагу української громадськості привернули такі праці М.Корниловича: “Плани воз’єднання галицьких уніатів в 1914-1915 рр.”, “Бібіковські обов’язки, інвентарі і селянство у Володимирському повіті на Волині”, “Волинський кріпацький селянський двір і громада в 1-й половині XIX століття”, “Огляд народних родових прізвищ на Холмщині і Підляшші”, “Народна родова ономастика на Волині наприкінці XVIII - першій половині XIX ст.” тощо10.
Повагу колег викликала і висока громадянська позиція вченого. Так, в 1920-х - на початку 30-х років він неодноразово писав в ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, Раднарком СРСР та УРСР, звертався особисто до Й.Сталіна про недопустимість бездумного перейменування вулиць (наприклад, Хрещатика на вулицю Воровського), руйнування пам’яток історії та культури внаслідок так званої соціалістичної реконструкції. Нам не відомо, чи надходили ці листи до адресатів, але в кримінальній справі М.І.Корниловича всі вони знайшли досить певне відображення, засвідчили його контрреволюційну настроєність"11. Впала в око співробітників органів НКВС виняткова побожність М.І.Корниловича, його прихильність до Української автокефальної православної церкви, особисто митрополита В.Липківського.
Викликало серйозну підозру і патріотичне служіння науковця ідеям воз’єднання Холмщини з Україною, збереження самобутності населення цього регіону. Як розповідає Н.Д.Полонська-Василенко, Михайло Іванович саможертовно до останньої можливості переховував у себе в кімнаті велику чудотворну ікону Божої Матері з Холмського собору, яку вже після його заслання вдалося таки переправити до м.Холм12. З серпня 1938 року М.І.Корниловича було заарештовано. Очевидно, вченого хотіли поставити на чолі нової великої та розгалуженої контрреволюційної організації, оскільки в документах НКВС повідомлялося, що він “один з керівників існуючих в ряді міст Союзу націоналістичної організації, яка виникла на базі земляцьких груп колишніх холмичів”13.
Ось що розповідав про арешт і слідство сам Михайло Іванович: “Коли я попав у Києві в Лук’янівську тюрму, то в’язні здивовано зустріли мене запитаннями: “Чому Ви потрапили сюди? Адже арешти вже скінчились! Успенського і Єжова вже немає! Це значить НКВС перевиконує план”.
В камері, розрахованій за кількістю повітря на 40 чоловік, перебувало декілька сотень. Лише деякі спали по 2 чоловіка на ліжках, останні - під ліжками і на підлозі. Лежати, за відсутністю місця, можна було на одному боці, не перевертаючись. Серед в’язнів половина була партійцями, були й наркоми, й командири дивізій, і професори, інженери, і адвокати, навіть співробітники НКВС.
Допити заарештованих проводились лише пізно вночі. Тоді було чути стогін, крики замордованих слідчими, що страшенно діяли на психіку інших, які чекали своєї черги. Так легко тоді домагалися слідчі “визнання заарештованими своєї провини”14.
Незважаючи на фізичні і моральні знущання, Михайло Іванович Корнилович витримав двобій з слідчими. Докладно, аргументовано відкинув усі висунуті проти нього звинувачення, не зізнався ні в чому, як вимагав того вже відомий нам Проскуряков. Єдине, що вдалося йому інкримінувати, це антирадянську агітацію проти заходів партії і уряду. І як наслідок - досить поблажливе покарання - 3 роки заслання. Поблажливе? Можливо, але не для літньої, хворої на серце людини.
І все ж М.І.Корнилович зумів перебороти і це, знайшов у собі сили жити і працювати. Більше того, слабосила людина нерідко ставала на захист скривджених. Так, в лютому 1941 року, перебуваючи під наглядом НКВС, він звертався з листами до Сталіна, в яких викладав скарги поляків-переселенців із Західної Білорусії на незаконну русифікацію їх імен в офіційному діловодстві (наприклад, Ян - Іван)15. Корниловичу радили не зв’язуватись, подумати про себе, але чи міг він залишити без підтримки тих, хто її потребував.
Хоч М.І.Корниловича в с.Федорівці Кустанайської області, де він відбував покарання, вважали трохи диваком, та ставились до вченого з неприхованою повагою. Прикріпили до столової, виділили кімнату, по-можливості забезпечували продовольством і одягом. За це Михайло Іванович віддячив своїм новим землякам написанням ряду цікавих праць. Серед них “3 минулого села Федорівки”, “Голос нашого степу” (про старовинні казахські назви місцевості) та інші.
В роки війни, як кваліфікований правник, Корнилович надавав допомогу фронтовикам в оформленні пенсійних справ, розв’язанні інших життєвих проблем. Мріяв повернутися до рідного Києва, але довідавшись про загибель в роки окупації своїх сестер, зруйнування його помешкання, так і залишився в Казахстані.
Останні роки життя вчений проживав у м.Георгієвську Ставропольського краю, домагався своєї реабілітації. Після одного з таких звернень до М.І.Калініна 5 січня 1946 року з нього були зняті судимість і пов’язані з нею обмеження. Пізніше постановою судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 13 вересня 1957 року вирок Особливої наради при НКВС СРСР від 23.09.1939 року щодо М.І.Корниловича було скасовано, а його справа припинена за відсутністю складу злочину16.
Михайло Іванович Корнилович прожив довге і нічим не заплямоване життя. Його ім’я, ідеї, праці повертаються, сьогодні українському народові, щоб служити високим і благородним цілям розбудови незалежної Української держави, вихованню почуття любові до рідної землі.
ПРИМІТКИ
1 Державний архів Служби безпеки України (далі - ДА СБУ)-Спр. 32955ФП.- Арк. 35.
2 Щодо походження М.І.Корниловича, а також деяких фактів його біографії в ряді робіт, документальних матеріалів знаходимо суттєві розходження. Так, у своїй праці "Історична наука за совєтської доби та доля істориків” Н.Д.Полонська-Василенко пише, що Корнилович походив з родини настоятеля Холмського собору. Однак, у власноручних біографічних документах вченого цей факт не знаходить підтвердження. Як і те, що він буцімто, був віце-губернатором Холмської губернії.
3 ДА СБУ.-Спр. 32855ФП.-Арк. 83.
4 Там само.-Арк. 88.
5 Там само.-Арк. 89.
6 Там само. - Арк. 80.
7 Там само.-Арк. 85.
8 Там само. - Арк. 33.
9 Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук. Нарис історії. - К., Наукова Думка, 1993.-С. 124-125.
10 Корнилович М. Плани воз’єднання галицьких уніатів в 1914-1915 рр." // Україна.-1925. № З.-С. 134-157; Його ж. М.Бібіковські обов’язки, інвентарій, селянство в Володимирському повіті на Волині. - Український археографічний збірник. XXI, 1926.-С. 217-270; Корнилович. Волинський кріпацький селянський двір і громада у першій половині XX ст.// Український археографічний збірник.-Т.З, 1930.-С. 2 65-320.
11 ДА СБУ. - Спр. 32955ФП.-Арк. 1.
12 Полонська-Василенко Н.Д. Історична наука в Україні...- С. 46.
13 Архів СБУ.-Спр. 32955ФП.-Арк. 1.
14 Там само.-Арк. 81.
15 Там само.-Арк. 86.
16 Там само.- Арк. 35.
Час плине

Повернутись до К

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: АннА, Bing [Bot], D_i_V_a, Falcon, Google [Bot], Google Adsense [Bot], Google Feedfetcher, sergm, SNIGURIVNA, ukrgenealogy