Каразін

Відповісти

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Каразін

Повідомлення Вернер »

Історія України. Маловідомі імена, події, факти., Київ. 1997, вип. 2
В.А.Свіч
В.Н.КАРАЗІН - ЗАСНОВНИК ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Урочистості, присвячені 225-річчю засновника Харківського університету Василя Назаровича Ка- разіна, дають нам можливість повернути хоча б частку несплаченого боргу вдячності видатному просвітителю, громадському діячу і вченому.
З фігурою Каразіна пов’язана велетенська за обсягом проблематика, висвітлити яку, або хоча б означити в одній доповіді неможливо.
Мова піде про той аспект його діяльності, який назавжди нерозривно зв’язаний з його ім’ям, - участь у заснуванні Харківського університету.
Шлях до цієї ідеї, до її реалізації був непростим.
Батьківська лінія Каразіна йде з Греції. У1770 р. імператриця Катерина II нагородила грецького полковника Назара Олександровича Караджі, героя війни з Туреччиною, що прийняв російське громадянство, маєтком. Це було село Кручик, неподалік від Харкова. Прибувши в село, він бере прізвище Каразін, одружується на Варварі Яківні Ковалевській. Тільки у 1951 р з сімейного архіву Ковалевських стало відомо, що по материнській лінії рід Каразіних йде від козацького старшини Семена Ковалевського, брат якого Іван, командував козацькою кіннотою гетьмана Богдана Хмельницького.
“Я народився у 1773 р. ЗО січня в с.Кручик Слобідсько-Української губернії Краснокутського (пізніше - Богодухівського) повіту, в простій хаті селянина нашого, Мінченка, бо дім батька мого ще не був закінчений...”, - читаємо в автобіографічних нотатках Каразіна. Батько його помер у 1783 р. Мати - жінка виключних душевних якостей, високої культури дала сину Василю добре виховання, запросивши його домашнім вчителем філософа Григорія Сковороду, який справив великий вплив на молодого Каразіна. В будинку Ка- разіних “мандруючий філософ” і закінчив свої дні у 1794 р.
Батько - воїн, чудові вихователі прищепили Каразіну нестримне почуття любові до Батьківщини, любов до правди, глибокий розум, домовитість, повагу до праці, бажання допомагати знедоленим - якості, що проніс він через усе життя.
18-річний Василь вступає в Семенівський лейб-гвардії полк, створений ще Петром І. Але військова служба не приваблювала юнака. Він багато читає, вивчає мови, праці філософів - вольнодумців, точні науки. Згодом виходить у відставку і починає відвідувати Горний корпус - найпрестижніший на той час навчальний заклад. Про набуті там знання можна судити по результатах його майбутнійх праць в галузі фізики, хімії, метеорології, ботаніки. Бажання вчитись спонукає його їхати в Європу, та спроба втечі у 1795 р. закінчується невдачею. Тільки лист до Павла І, написаний Каразіним, врятовує його від неминучої кари. Він особисто представлений царю. З височайшого дозволу Каразін вступає на громадянську службу.
22 березня 1801 р. на десятий день після сходження на престол імператора Олександра І.Каразін подає йому документ без підпису, який приносить авторові радість і горе, щастя і нещастя, заставляє говорити про нього весь Петербург. Лист 28-літнього Каразіна вразив царя. Це було щире послання вірноподданного патріота, програма велетенських перетворень, цілого століття. Вона передбачала перехід від абсолютистського агресивного феодалізму до конституційної монархії.
Каразін звертає увагу імператора на необхідність піднесення рівня освіченості народу, створення окремого відомства народної освіти (якого на той час не було навіть в Європі).
“Народна освіта!. Який прекрасний вислів! Якщо щось може забезпечити непорушність безмірного про стору Росії, то це тільки освіта її народів. Якщо щось може зробити її істинно незалежною - то це знову - таки освіта”. Ці слова, написані Каразіним 200 років тому, як ніколи актуальні сьогодні! Вони змушують нас замислитись про долю освіти і науки напередодні третього тисячоліття.
У листі до імператора Каразін висловлює думки щодо створення народних шкіл, вчительських семінарій, вищих учбових закладів - університетів. “Один тільки Московський на всю неоглядну імперію Вашу, государе, вдумайтесь тільки! Потрібні університети тут, в столиці, і в моєму Харкові, що давно прагне розсадника освіти, і в Казані”.
Олександр І виявляє Каразіну велику, майже необмежену, довіру. 12 квітня 1801 р. титулярному раднику Каразіну надається чин колежського радника, що відповідало військовому званню полковника. У ново- створеному за його пропозицією Міністерстві народної освіти: він став правителем справ. Каразін готує загальний план народного виховання, устави для Академії наук, університетів, народних шкіл. Збирає матеріал з історії фінансів і пише дослідження про причини поступового за 100 років упадку курсу карбованця в Росії. Одночасно займається збиранням статистичних відомостей, наводить порядок у державному архіві.
Працюючи на користь Вітчизни, Каразін в душі залишався істинним сином України. В особистій обережній розмові з Олександром І він одержує згоду на реалізацію ідеї створення університета в Харкові. У його голові зріс план - перетворити миле його серцю місто в українські Афіни. Буйна уява поринала так далеко, що він бачив професорів з усіх кінців Європи, що з’їзджаються читати лекції на береги Лопані. У листі до священика В.Фотієва Каразін пише: “Харків розквітне в самий короткий час і буде мати честь доставляти освічених синів Вітчизні...”
Великий план був розрахований на підтримку фінансову і морально-політичну на слобідсько-українського дворянства. Україна повинна була створити свій просвітній центр власною ініціативою і коштами. План був простим: зібрати нараду дворян і наголосити, що імператор прихильно ставиться до заснування в Харкові університета. Потім привезти у Петербург клопотання харків’ян, підкріплене значними грошовими зобов’язаннями, і це поставить царя перед фактом, що відбувся. Відхилити такий дарунок йому буде незручно. А головне - казні не прийдеться витрачатися на університет.
Вибір Харкова для створення в ньому університета міг прийти на думку тільки Каразіну, який безмежно любив свій край. Харків на той час був позаштатним, глухим містечком. По кількості жителів (5378 чол.) він поступався навіть повітовим містам Валки, Охтирка, не кажучи вже про Катеринослав, Чернігів, Одесу і, безумовно, Київ. Каразін з гордістю говорив про те, що хоч і бідний сьогодні Харків на будівлі, але багатий тямущими людьми. Хіба не в Харкові жив і працював Г.Сково- рода, мислитель, у якому “під чубом і в українській свитці ми мали свого Піфагора, Орігена, Лейбніца?”. Філософ Г.Сковорода поступово готував грунт серед усіх прошарків українського суспільства для майбутнього університету і в цьому відношенні був попередником Каразіна.
Відкритий у 1726 р. Харківський колегіум виховав багатьох діячів просвіти місцевого і загальноросійсько- го рівня і був за висловом Д.Багалія “вступом в історію університета”.
Каразін, який примчався із Петербурга в Харків, попри протидію губернатора Артакова, починає серію акцій на пожертву університету. Він домагається підтримки Банківського дворянства. Провадить у Харкові нараду дворян, на якій виступає з “Предначертанием о Харьковском университете”. Згідно з ним в учбовому закладі мали бути відкрити 9 відділів, які будуть вводитися у процесі підготовки наставників і учнів, починаючи з відділення загальних пізнань.
Через 3 роки, коли університет придбає все необхідне, а учні пройдуть курс “початкової освіти розуму”, відкриються нові п”ять відділень: богословське, військове, медичне, громадянських мистецтв і,нарешті, відділ ученості. До “Предначертания...” додавались цитати, система університетського управління, кошторис, джерела фінансування, серед яких важливе місце посідали пожертвування. Цей проект - ідеал вищого учбового закладу, і в ньому весь Каразін.
Читаєш і дивуєшся. Та це ж жива схема тієї багатоступеневої освіти, її гуманізації, яку ми зараз боязко шукаєм.
1 вересня 1802 р. у дворянському зібранні Слобідсько- Української губернії Каразін виступив з промовою, яка не залишила байдужими учасників. Присутні знали , що оратором був “наш, богодухівський” і до того ж ко- лежський радник і улюбленець імператора. Каразін розкрив перед дворянами програму загальноосвітницько- го закладу, який відповідав би на всі питання людського духу та інтереси края. Промова його була палка і переконлива. Прохання на колінах, сльозна мольба, обіцянки нагород від уряду - все це було використано ним. Його виступ схилив одних, переміг байдужість других, подолав протидію третіх. Своїм протоколом Харківське дворянство запрошує до участі в пожертвах Курську, Воронезьку, Новоросійську, Полтавську, Чернігівську губернії. Підтримали харків’ян катеринославське і херсонське дворянство.
Ідея створення університета в Харкові перетворилась у загальноукраїнський громадський рух. Майже всі свідомі прошарки населення пожертвами висловили свої співчуття “колосальному” задуму Каразіна. Йому були надані повноваження для завершення справи відкриття університету.
Натхненний перемогою, з зобов’язаннями на 618.000 крб. пожертв, помчав “на перекладних” у Петербург щасливий Каразін, щоб одержати указ Олександра І про створення університету, який він мріяв відкрити 12 грудня 1803 р.
Але його чекало інше. Олександр І не прийцняв його. Папери звеліли віддати “по начальству”. Противники Каразіна майже півроку тримали їх, не передавали імператору. Його навіть заарештували, але за наказом Олександра І через 24 години звільнили.
Нарешті, в результаті наполегливості Каразіна, прохання слобідсько-українського дворянства потрапляє до імператора. ЗО вересня 1802 р. в Харків надходить його подяка дворянству. Він приймає пожертви “на устроение в Харькове университета” і нагороджує за поданням Каразіна, дворян, купецтво, духовенство нагородами, званнями і подарунками.
Каразін від нагород відмовляється, не бажаючи, щоб його університетська акція розглядалась як кар’єрний крах. Придворні вельможі, міністри, які впливали на Олександра 1 і зневажали Каразіна, робили все, щоб усунути від керівництва проектом створення Харківського університету. Його доручають графу Северину Потоць- кому, який одночасно призначався й керівником новос- твореного Харківського учбового округу. В помічники йому призначається професор Ілля Федорович Тим- ковський, роль якого, у зв’язку з від’їздом за кордон на 2 роки графа Потоцького, стала більш значною. Розумний, освічений син старшини Переяславського полку Тимковський став другом Каразіна і зробив багато для підготовки університету до його відкриття. Каразіну ж було дозволено брати учать тільки “ в місцевих розпорядженнях з особами, що були вибрані дворянством для устрою справ університету”. Таким чином великий громадсько-політичний успіх Каразіна в Україні зусиллями придворної камарильї перетворився на його поразку у Петербурзі.
Та доля “українських Афін” у перші місяці 1803 р.. висіла на волоску. Відсутність грошей гальмувала справу. Дворянство не поспішало з внесками. Пожертви йшли з Харкова у Петербург, звідти в Харків, що затримувало їх надходження. Сам засновник “українських Афін” віддав все, що в нього залишилось від батьківського спадку маєток було закладено і перезакладе- но. Губернатор Артаков продовжеє ставити палки в колеса, жалкує, що йому доведеться віддати губернаторський дім під університет. Але ентузіазм і енергія Каразіна справді невгамовні. Майже рік до приїзду в Харків Тим- ковського він керує всіма підготовчими роботами. Ретельно підбирає за кордоном професорів, веде з ними листування. В Харків приїздять професори Рижський, Осиповський, Стойкович, Умшляуф, Шац, Делявинь, Тимковський, Балин-де-Баллю. Дають згоду приїхати у Харків Лаплас і Фіхте, але уряд вважає їх “не по кишені”. Листи із згодою працювати в Харкові надсилають Ланг, Гільдебрандт, Пуасон й інші європейські знаменитості. Професорам, що приїхали до Харкова, надається житло .Всі вони до відкриття університету займаються розподілом майбутніх курсів, створенням кабінетів , лабораторій, клінік, ведуть роботи по дослідженню природних багатств краю, хімічний аналіз води,зразків торфа і кам ‘яного вугілля,розробляють методику боротьби з саранчею.
Каразін особисто відбирає для майбутнього універ- стету 50 найбільших здібних семінаристів,створює комітет правління у справах Харківського університету.
24 січня 1803р. імператор підписав Указ про заснування у Харкові університета для Південної Росії “в уважение патриотического приношения, предложеного дворянством и гражданством сей губернии”. Указом було визначено простір учбового округу, що обіймав губернії: Слобідсько-Українську, Воронезьку, Орловську, Курську, Чернігівську, Полтавську, Миколаївську, Таврійську, Катеринославську, Херсонську, Землі Донських і Чорноморських козаків.
Каразін терміново наймає для губернатора двоповерховий дерев”яний будинок і майже силою перевозить туди губернаторські пожитки. Озброївшись молотком і цвяхами він власноручно прибив до бувшої губернаторської резиденції табличку “Державний університет”.
На початку 1804 р. він знов у Петербурзі. Купує книги для бібліотеки, прилади і препарати для лабораторій, замовляє повне обладнання друкарні. Там він натрапляє на колекцію гравюр та естампів академіка живопису Аделунга. Після консультації з фахівцями він купує колекцію і віддає за неї 5000крб. своїх грошей. Каразін знав, що йому не дадуть спокою за цю витрату. Але хіба не буде створено в його університеті відділення мистецтв? Члени комітету правління не вважають доцільним таке придбання. Виникає гучна справа та влітку 1805 р. питання благополочно вирішується .
Але виникає нова справа - про “митців”. Каразін ніколи не міг розмежувати користь університету і користь краю. Для будівництва університету і майбутнього розвитку міста потрібні фахівці. “Годі нам залежати від Петербургу й Москви. Нам треба мати усе своє”, - писав він . В місті з’являються ткацькі, шкіряні, сукновальні, шкарпкові та інші майстерні. Без дозволу уряду він запрошує з Петербургу 32-х іноземних майстрів , видавши їм на дорожні витрати 12 тисяч крб. з особистих коштів. Ці дії викликали гнів уряду, який звинуватив Ка- разіна у “перевищенні влади”. Справа в тому, що поява на сцені Каразіна, його близькість до імператора, радником якого на протязі кількох років він був, його наполегливість, яку дехто вважави настирливістю, серйозно бентежили оточення імператора. Вони боялися впливу Каразіна на Олександра 1, знаючи про його записки і листи до імператора, спрямовані проти них. Не без зусиль придворних інтриганів, серед яких найбільш вороже ставився до Каразіна міністр освіти Завадовський, імператор збайдужів до свого колишнього улюбленця. Сановні друзі залишили його. Справа “митців” дозволила міністру освіти “розрахуватись” з Каразіним. Рішенням від 18.06.1804 р. він був звільнений з посади правителя справ міністерства освіти. Йому заборонено втручатися в справи Харьківського университету”. За цим надійшов наказ подати у відставку “по расстроенному здоровью”.
Без гроша в кишені, заклавши діамантовий перстень, подарований колись імператором, виїздить" Каразін на селянському візку в Україну. В свій час друг і сподвижник Каразіна Тимковський попереджав його: “Діяльність ваша є пламінь всепоглинаючий, є буря, все розтрощуюча. Ах, бережіться!”, на що Каразін відповідав: “Я згоден бути смішним, аби встиг бути корисним”. І він встиг. Відкриття університету було ним підготовлено. Але багатьом його “Предначертаниям...” не судилося здійснитись.
Університет, вважав він, - не повинен слідувати застарілим німецьким зразкам з їх недбалістю до народних потреб і вузьким колам наук, що вивчаються. Він мріяв про центральний учбовий заклад не тільки для малоро- сов, але і для південно-західних слов’ян, навіть, греків. Цей заклад мав з’єднати в собі кілька вищих, середніх і нижчих шкіл на зразок університетів Швеції, Америки, Англії. Проектом же Харківського університету, затвердженим міністерством освіти, колосальний задум Ка- разіна звужується до звичайних розмірів провінціальної Hightschool (вищої школи).
Тут мало місце те, що повторювалось завжди з усіма проектами Каразіна: вони були надто грандіозні. Він дійсно “зрел сквозь столетия”. Під час відкриття університету тут було 4 факультета: етико-політичний, словесний, фізико-математичний і медичний. їх діяльність забезпечували 9 професорів. 11 ад’юнктів, 4 вчителя, створено 28 кафедр. Ніякі “приємні мистецтва, а рівно мануфактури і ремесла місця в ньому не знайшли”.
17 січня 1805 р. відбулося відкриття університету. Як пише академік Д.І.Багалій “це було свято освіти для міста, для всієї України, для полудневого краю Росії”. Церемоніал відкриття, розроблений Каразіним ще у 1803 р., використав Тимковський. В основу художнього оформлення урочистостей була покладена думка про освіту Олександра 1 як просвітителя Росії. В промовах єпископа Христофора Сулими, ректора Харківського колегіуму А.Прокоповича, попечителя графа Потоцько- го, у виступах ректора університету Рижського, професорів ім’я Каразіна не згадувалося. Винуватця відкриття університету в залі не було. Оголошено було прізвища перших студентів, роздано їм шпаги. Університет приступив до своєї діяльності. Починався, за висловом Г.Квітки-Основ’яненка, новий історичний день - “український ранок”, відродження України. Складно уявити, як почувався Каразін у день відкриття університету. Більшість присутніх розуміли: засновником університету є він, Василь Назарович Каразін. Але тільки у 1811 р. Каразіна було обрано Почесним членом Харківського університету. Рада відзначила, що крім видатних наукових пізнань, якими він відзначається, тільки його зусиллям і праці необхідно приписати заснування університету. У 1833 р. Харківський університет ще раз висловив вдячність винуватцю свого заснування. Довідавшись про борг Каразіна (2384 крб.) професори і викладачі зібрали кошти і внесли за нього в громадську палату 1280 крб. Решту суми 1200 крб. внесла вдячна міська громада. Факт сам по собі надзвичайно рідкісний, враховуючи те, що він відносився до людини, яка майже ЗО років тому зійшла з широкої арени, забутому друзями, і яка завдяки своєму невмінню уладнати свої особисті справи потрапила у критичне становище.
“Раздавленный и раздробленный” за його висловом, з вкінець зруйнованим господарством , батько шістьох дітей Каразін повернувся доживати своє життя в Кру- чик. Та й в селі він продовжує залишатися реформатором: надав селянам у спадкоємне володіння землю, розробив для Кручика “маленьку конституцію” у вигляді “статуту”, в якому передбачався справедливий адміністративний та судовий устрій. Каразін відкрив тут на початку XIX століття першу в Слобідсько-Українській губернії сільську школу.
Тут, у Кручику, в його неспокійній голові народжуються і переплітаються думки, державні плани, наукові теорії, агрономічні проекти, дослідження. За 150 років до Ерстеда і Фарадея він висловив-думку про електрику як головну виробничу силу суспільства майбутнього. Першим у світі, за 20 років до Левед’є, він пропонує створити мережу спостережних станцій для прогноза погоди. Серед технічних винаходів Каразіна - парова лодка з реактивним двигуном, суха перегонка деревини, водотривкий цемент, створення штучних алмазів і багато інших. Він винайшов парове опалення, а в роки війни запропонував засіб виробництва селітри, як складової пороху, оригінальний метод консервування продуктів для солдат російської армії. Але більшість його задумів залишилась нереалізованною.
У 1811 р. у Харкові Каразіним було засноване філо- технічне товариство, метою якого було удосконалення різних галузей господарства і промисловості. Він автор більше як 60 статей з різних напрямків наук, актуальних й сьогодні. Про нього, Каразіна, що пронісся “вогненним метеоритом по своїй добі, про невтомного робітника на загальну користь” - писав О.І.Герцен.
Каразіна було обрано членом восьми наукових товариств і університетів в т.ч. в 1805 р. - Московського.
Восени 1842 р., шукаючи будь якої живої і корисної суспільству справи, він вирішив дослідити стан виноградарства у Криму, який він визначав як катастрофічний. В переїздах по степовій частині Криму він простудився, і вже хворий приїхав у Миколаїв, де служив його син і майбутній біограф Філадельф. 4 листопада на руках сина Василь Назарович Каразін. Помер у 1905 р. в Харкові на громадські кошти було споруджено пам’ятник В.Н.Каразіну (скульптор Андріолетті, архітектор Бекетов), що стоїть біля університету і зараз. Вчені Харківського університету минулого століття Тихий, Лавровський, Срезневський, Баталій, Міллер, Сумцов та інші зробили багато для оцінки діяльності нашого співвітчизника. Соціальні струси відсунули цю видатну постать в історії Слобожанщини, в історії найстарішого університету України. Про Каразіна, його подвиг в ім’я України мало знає сучасна молодь.
Благородне завдання вчених, створеного ним університету, написати до його 200-ліття об’єктиву, повну, науково обгрунтовану, позбавлену заідеологізованості біографію В.Н.Каразіна, як данину пам’яті нашого покоління геніальній людині, вченому, просвітителю, чиє ім’я завжди буде нашою національною гордістю.
Пройдуть роки. Нові Каразіни продовжать справу Василя Назаровича. Статуя виправданого історією натхненного трудівника завжди буде вказувати шлях вперед синам його “люб’язного” краю.
Час плине
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Каразін

Повідомлення D_i_V_a »

Каразін, Василь Назарович (1773-1842) - засновник Харківського університету, громадський діяч.

ЦДІАК -Путівник
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “К”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 36 гостей