Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Хребтович

Це прізвище

Отримав при народженні
0
Немає голосів
Отримав через шлюб
0
Немає голосів
Знав, що воно є родинним
0
Немає голосів
Віднайшлось під час дослідження родоводу
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 290
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 58 раз.
Подякували: 93 раз.

Хребтович

Повідомлення Вернер » 04 грудня 2018, 13:42

ХРЕБТОВИЧІ-БОГУРИНСЬКІ — волин. гілка шляхетського роду Хребтовичів герба "Одровонж"; землевласники Київського воєводства, Волинського воєводства, Новогрудського воєводства Речі Посполитої.
Центр володінь — с. Богурин Луцького пов. Волин. воєводства (нині с. Бугрин Гощанського р-ну Рівнен. обл.). Започаткував гілку Василь Богданович Хребтович (п. після 1510), посол до Великого князівства Московського (1491), володимирський (1495—1501) і здолбицький (1495) намісник, господарський ловчий (з 1501). Найвідоміші представники роду — правнуки Василя, сини Івана Олехновича Хребтовича:
Мелетій Іванович Х.-Б. (п. 13 січня 1593) — архімандрит Києво-Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра; 1574—76), правосл. єпископ Володимирський та Берестейський (1579—93). У молоді літа служив у війську, брав участь у Лівонській війні 1558—1583. Пізніше постригся в ченці, 1572 обраний братією Києво-Печерського монастиря настоятелем обителі (королів. підтвердження 1574). Остаточно закріпився на цьому місці лише 1576, коли польс. король Стефан Баторій визнав безпідставність прав на архімандрію конкурента Мелетія Х.-Б. — Сильвестра Єрусалимця, підтримуваного київ. воєводою кн. В.-К.Острозьким. У грудні 1579 єпископ Володимирський та Берестейський Феодосій Лазовський з дозволу короля передав єпархію Мелетію Х.-Б., аргументуючи свій вчинок старечою слабкістю. Новий єпископ, кандидатуру якого підтримував канцлер коронний Я.Замойський, був уведений у володіння маєтками кафедри наприкінці квітня 1580, проте вже незабаром передав їх у пожиттєву оренду своєму попереднику Феодосію Лазовському (п. 1588). Того ж року від своїх претензій на Володимиро-Берестейську єпархію відмовився (отримавши з рук Мелетія Х.-Б. компенсацію) белзький сурогатор С.Жолкевський. 1588 владика супроводжував константиноп. патріарха Єремію II Траноса в його подорожі рус. землями Речі Посполитої, був одним із свідків проголошення Кирила Терлецького, єпископа Луцького і Острозького, патріаршим екзархом. Наступного року Єремія II Транос наділив Мелетія Х.-Б. титулом протофронія (першопрестольника) поміж усіма владиками Київ. митрополії. 1590 дав благословення на заснування в м. Берестя (нині м. Брест, Білорусь) братства і школи при ньому. 1592 здобув для Києво-Печерського монастиря статус ставропігії, випросивши відповідне розпорядження в патріарха Єремії II Траноса. П. у с. Городок, маєтку Києво-Печерського монастиря, розташов. у Луцькому пов. Волин. воєводства (нині село Рівнен. р-ну Рівнен. обл.). Наступним єпископом Володимирським та Берестейським став Іпатій Потій, а Києво-Печерським архімандритом — Никифор Тур (обоє з 1593).
Семен Іванович Х.-Б. (п. 1587) — луцький гродський писар (1573—76), слуга кн. Богуша Корецького.
Данило Іванович (Дахно, Даніель) Х.-Б. (п. між 1599 і 1602) — слонімський земський писар (згаданий 1583—99).
Іван Іванович Х.-Б. (п. 1588) — луцький гродський писар (1562—63), луцький підстароста (1570), слуга кн. Богуша Корецького. Син підстарости Костянтин Іванович (п. після 1645) та його ж онук Владислав Костянтинович (п. після 1649) почергово обіймали уряд київ. стольника (1629—45 і 1648—49 відповідно).
Богуринська гілка Хребтовичів вигасла в 2-й пол. 18 ст. після смерті Антонія Владиславовича Х.-Б. (п. після 1757), який був далеким нащадком луцького підстарости Івана Івановича Хребтовича-Богуринського.
Дж.: Архив Юго-Западной России, т. 1, ч. 1. К., 1859.
Час плине

Аватар користувача
 
Повідомлень: 290
З нами з: 22 квітня 2016, 11:19
Подякував (-ла): 58 раз.
Подякували: 93 раз.

Re: Хребтович

Повідомлення Вернер » 04 грудня 2018, 13:44

ХРЕБТОВИЧІ (Хрептовичі, Храптовичі) — магнатський, згодом — графський рід, який, за родовою легендою, бере початок в 11— 12 ст. Однак першою документально засвідченою особою з цього роду є литовський боярин Вишгерд (Вишигерд, Візігерд) Хребтович, котрий згадується 1413 в акті Городельської унії та отримав герб "Одровонж". Х. були пов’язані родинними стосунками з відомими аристократичними родами — князями Глинськими, Гольшанськими, Сангушками, Четвертинськими, Чорторийськими, магнатами Горностаями та ін. Представники роду обіймали державні посади у Великому князівстві Литовському та мали маєтності на Волині та в Білорусі. Їм належали маєтки Мокободи (нині село Мазовецького воєводства) та Вишков (нині м. Вишкув Мазовецького воєводства; обидва в Польщі), Богурин (згодом Бугрин; нині с. Бугрин Гощанського р-ну Рівнен. обл.), Щорси (нині село Гродненської обл., Білорусь) та ін., а з 18 ст. — м. Бешковичі (нині міськ. с-ще Бешенковичі Вітебської обл.), Ковалевичі (нині село Мінської обл.) та Вишневе (маєток "Одровонж"; нині с. Вішнев Мінської обл.; усі в Білорусі).

Піднесення роду пов’язане з діяльністю братів Яна, Мартина, Василя та Федора Богдановичів Х., нащадки яких називалися ще Литовор-Хребтовичами.

Ян (Івашка) Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — підскарбій надвірний литовський (1482—93), слонімський намісник (із 1492), маршалок дворний (1494), намісник новогрудський (із 1499), дрогичинський (із 1509), кобринський (1513), маршалок королівський (1509), посол до Королівства Польського та Великого князівства Московського.

Василь Богданович (р. н. невід. — п. 1513) — володимирський намісник (1495—1513). Від нього походить волин. гілка роду, яка називалася Хрептовичи-Богуринські (див. Хребтовичі-Богуринські).

Мартин Богданович (р. н. невід. — п. 1526) — підскарбій надвірний литовський (1502—04), конюший дворний та ловчий литовський (1505—09), маршалок королівський (із 1524); за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).

Федір (Федько) Богданович (р. н. невід. — п. 1528) — підскарбій надвірний литовський (1493) та земський (1501—08), посол до Тевтонського ордену; король польс. і вел. кн. литов. Сигізмунд I 1522 віддав йому в опіку Богородицький монастир у Лаврашеві (місцевість на правому березі р. Німан) і 1526 — Пересопницький монастир на Волині; за участь у заколоті 1508 князів Глинських ув’язнений (1509—11).

До волин. гілки належав Мелентій (Мелетій) Іванович (р. н. невід. — п. 1593), правнук Василя Богдановича, архімандрит Києво-Печерської лаври (1574—93) і єпископ Володимирський та Берестейський (1588—93), відомий церк. діяч, полеміст і просвітник.

Найбільш потужною була молодша гілка, що походила від Федора Богдановича. Син Федора — Юрій (у чернецтві — Герман; р. н. невід. — п. 1558), архієпископ Полоцький, Вітебський і Мстиславський (1551—58). Правнуком архієпископа був Юрій Адамович (1586—1650), сенатор Речі Посполитої, каштелян смоленський (з 1632) і жмудський (з 1943), воєвода парнавський (1645) і новогрудський (1646—50), який уславився буд-вом катол. костьолу Святих Якова та Філіппа у Вільні (нині м. Вільнюс; 1624). У 17 ст. рід окатоличився, що відзначив М.Смотрицький у своєму "Треносі".

До цієї ж гілки належав Йоахим-Ігнаци-Юзеф (1729—1812), перший граф Литовор-Хребтович, громад., політ. і держ. діяч Речі Посполитої, поет, публіцист і перекладач, гуманіст, економіст, один із творців та багаторічний член Едукаційної комісії в Речі Посполитій (1773), міністр закордонних справ ВКЛ (1791), останній литов. канцлер (1793), засновник "Товариства друзів науки" у Варшаві. Він планував провести аграрну реформу, яка б супроводжувалася ліквідацією кріпацтва. У с. Щорси побудував розкішний палац, унійну церкву, школу, зібрав величезну б-ку (понад 10 тис. томів), куди ввійшла частина зібрання Ю.Залуського, та архів (понад 150 сеймових і сеймикових актів, королів. листів та ін.), перетворивши маєток на центр культ. й наук. життя. У щорській б-ці працювали А.Міцкевич, Й

.Лелевель та ін. видатні діячі к-ри, активно користувалися нею члени Київської археографічної комісії. 1914 внаслідок воєнних дій б-ка була вивезена до Вільно, Варшави та Києва. Найбільша її частина зберігається нині в Бібліотеці національній України імені В.Вернадського в Києві.

Старший син Йоахима — граф Адам (1768—1844), візитатор шкіл Віленського навч. округу, меценат, бібліофіл і просвітитель, учасник повстання Т.Косцюшка, а молодший — граф Іринеюш-Міхал (Іриній Юхимович; 1775—1850), дійсний таємний радник (1835), гофмаршал рос. імператорського двору (1809—35). Графський титул "Священної Римської імперії германської нації", наданий 1752 їхньому батькові, був 1843 визнаний у Рос. імперії. Єдиний син Іринія Юхимовича — граф Міхал-Йоахим (Михайло Іринійович; 1809—92), рос. дипломат і держ. діяч, таємний радник (1854), надзвичайний посланник і повноважний міністр у Королівстві обох Сицилій (1847—53), Бельгії (1853—56), Великій Британії (1856—58), обер-гофмейстер (1862) та обер-камергер (1873) рос. імператорського двору, член Держ. ради Рос. імперії (1877), зять канцлера графа К.Нессельроде. Михайло Іринійович нащадків не залишив. А тому імператорським указом від 9 червня 1893 Михайлу Аполлінарійовичу Бутеньову (1844—97), надзвичайному посланнику та повноважному міністру в Баварії та Саксен-Кобурзі (1895—97), камергеру імператорського двору (1883), сину графині Марії Іриніївни з Хрептовичів (1811—90) та дійсного таємного радника і члена Держ. ради Аполлінарія Петровича Бутеньова (1787—1866), було дозволено приєднати прізвище і титул свого дядька Михайла Іринійовича з правом успадкування лише старшим у роді. 1899, після смерті графа Михайла Аполлінарійовича Хрептовича-Бутеньова, титул та прізвище успадкував його рідний брат, колезький асесор Костянтин Аполлінарійович Бутеньов (1848—1933). Ця гілка роду існує і сьогодні.
Мицик Ю.А., Томазов В.В.
дата публікації: 2013 р.
Час плине


Повернутись до Х

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Bing [Bot], Google [Bot]