Шевченко, Тарас Григорович

Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення D_i_V_a »

Хто тільки не писав та говорив про Тараса Григоровича Шевченка - мабуть тільки лінивий цього не робив...
От і ми, створимо тему про нього (на всяк випадок) у день його народження - символічно, як нове народження...
Востаннє редагувалось 18 січня 2017, 12:00 користувачем D_i_V_a, всього редагувалось 1 раз.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Аватар користувача
al_mol
Супермодератор
Повідомлень: 2719
З нами з: 05 червня 2016, 19:36
Стать: Чоловік
Звідки: Вінниця
Дякував (ла): 948 разів
Подякували: 2910 разів

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення al_mol »

Ну что новые факты:


Могила Т.Г. Шевченко.

Киевская старина. Ежемесячный исторический журнал. Том 76, февраль 1902 г.:

После погребения Т.Г.Шевченко возле Канева, его могила была сооружена одним из почитателей творчества поэта Г.Н.Честаховским. Она представляла собой невысокий курган, на котором водрузили большой деревянный крест.
В таком виде могила просуществовала до осени 1882 года.
Однако со временем курган осыпался, дубовый могильный крест свалился и раскололся…
Следует отметить, что при решении вопроса о похоронах Т.Г.Шевченко на берегу Днепра земля для захоронения (½ десятины, 1 десятина – 1,092 га) была не куплена, а взята в долгосрочную аренду у города Канева названным братом и свояком поэта Варфоломеем Григорьевичем Шевченко. Естественно, что он и выступил официальным распорядителем ремонта могилы. В.Г.Шевченко установил на могиле новый деревянный крест, однако из-за отсутствия сбережений, ничего более серьезного предпринять не смог. Поэтому средства на ремонт могилы Т.Г.Шевченко собирались почитателями поэта путем добровольных пожертвований.
Полтавское губернское земское собрание в декабре 1882 года ассигновало на восстановление могилы Т.Г.Шевченко 500 рублей, известный любитель и почитатель украинской старины В.В.Тарновский пожертвовал 1000 рублей на изготовление и установку чугунного креста на могиле…
В общей сложности было пожертвовано около 5000 рублей.
Работы по восстановлению могилы Т.Г.Шевченко начались в июне 1883 года, и в основном шли до конца года. За это время был насыпан высокий земляной курган, сделана тумба для установки чугунного креста, в ее основании положена плита весом до 40 пудов, вчерне поставлена хата для сторожа и посетителей…
В июле 1884 года из Киева по Днепру был доставлен чугунный крест, весом 250 пудов, отлитый на заводе Термена. 20 июля крест был установлен на могиле.
Летом 1888 года вокруг креста была установлена чугунная решетка, бесплатно изготовленная на заводе Термена. В хату, построенную рядом с могилой, были доставлены образ святого Тарасия и копия портрета Т.Г.Шевченко, изготовленная художником Платоновым с портрета кисти И.Е.Репина. Вся территория была огорожена. У могилы появился постоянный сторож, содержание которого осуществлялось на пожертвования…


Киевская старина. Ежемесячный исторический журнал. Сентябрь 1906 г.:

В 1902 году земля, на которой находится могила Т.Г.Шевченко, была выкуплена у Канева главным редактором журнала «Киевская старина», известным педагогом и общественным деятелем Владимиром Павловичем Науменко. После этого он взял на себя все заботы по поддержанию в порядке могилы поэта.
Впоследствии Каневская городская управа безвозмездно передала в условную собственность В.П.Науменко более 4 десятин земли вокруг могилы Т.Г.Шевченко. С осени 1905 года на этой земле начались работы по лесонасаждению.
На вершину кургана взамен деревянной была построена лестница с гранитными ступенями.
Мои предки: Молчановские, Вишневские, Пророк, Олейничук, Пеньковские, Дегусары Тимуш, Лабудзинские Шафранские , Юркевич, Зборовский
Аватар користувача
DVK_Dmitriy
Супермодератор
Повідомлень: 5313
З нами з: 25 березня 2016, 19:59
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 988 разів
Подякували: 3907 разів

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення DVK_Dmitriy »

Дрібничка до генеальогії Шевченка

Михайло Грушевський


http://chtyvo.org.ua/authors/Hrushevsky ... hevchenka/
Кременецкие, Лазаренко, Бабенко, Чаплины, Абакумовы, Орловы, Белоконь, Тхор, Богомоловы, Шараевские, Бартковские.
Интересуюсь родом Кременецких от Аслана-Мурзы-Челебея.
Генеалогические исследования. Поиск в архивах Киева. Составление родословной.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення D_i_V_a »

D_i_V_a писав:... у день його народження - символічно, як нове народження...
Знову день народження Тараса Шевченка...

Потрапило на очі в історії Києва виданої у 1960-ті роки - плакат часів 2-ї світової війни.
Образ Шевченка широко використовувався радянською владою...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення АннА »

ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович (09.03(25.02).1814—10.03(26.02). 1861) — поет, художник, мислитель, громад. діяч. Н. в с. Моринці (нині село Звенигородського р-ну Черкас. обл.). Батько Григорій Іванович Шевченко, по-вуличному — Грушівський (1781—1825), та його предки по батькові — родом із с. Кирилівка (нині с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкас. обл.). Мати Катерина Якимівна Шевченко (1783—1823, дівоче прізв. — Бойко) — із сусіднього с. Моринці. Яким Бойко, дід Тараса по лінії матері Катерини, походить із Прикарпаття. Родина Шевченків після одруження 1802 жила в Кирилівці, а 1810 перебралася в Моринці. За переписом кріпаків у березні 1816, Григорій Іванович Шевченко і його сини Микита й Тарас записані в Кирилівці у дворі Івана Андрійовича Шевченка (Шевця). Саме дід Іван, який, імовірно, був учасником Коліївщини, своїми розповідями про "ту славу козачу" заронив у голову свого онука почуття власної гідності, прагнення волелюбства і спротиву пригніченню. Кирилівка належала великому поміщикові В.Енгельгардту, а з 1828 — П.Енгельгардту, згодом — його синові М.Енгельгардту. Родина Григорія Шевченка жила спочатку біля його батька, а пізніше — у власній, придбаній садибі. 1823 померла мати Тараса. Батько одружився із вдовою Оксаною Терещенко, яка мала своїх 3-х дітей. 1825 помер батько, завдяки якому Ш. у 8 років почав навчатися в кирилівській церкві, де за вчителя був дяк П.Рубан. Там пробудився хист Тараса до малювання. Згодом Ш. забрав до себе дядько Павло Іванович Шевченко, в якого він наймитував. Поневіряння по чужих людях, наймитування, покарання різками, приниження і знущання різкіше виявляли такі властивості його вдачі, "по врожденной мне продерзости характера" (Ш.), як непокірність, упертість, зухвалість, нестримний потяг до свободи, викличне бунтарство, протест проти насильства. Ш. часто усамітнювався, захоплювався переписуванням творів Г.Сковороди, псалмів, акафістів, житіїв, рисуванням "вугіллям на коморі і стайні півнів, людей", церков, займався віршуванням, виготовленням рукописних книжечок, читав старослов’янською псалтир, псалми, тропарі, служив, заступаючи дяків на похоронах, слухав кобзарів. Уже в дитинстві в Ш. виробилося особливе сприйняття краси створеного Богом світу, гармонії кольорів і звуків.
У 15-літньому віці Ш. потрапив до панського двору у Вільшані спочатку для опанування науки кухарства, а згодом став "козачком" у пана П.Енгельгардта. Крадькома перемальовував картини, що прикрашали панські покої. Восени 1829 П.Енгельгардт — поручик лейб-гвардії — вирушив до Варшави, де стояв його уланський полк. У панському обозі перебував і Ш., який уже мав атестацію: "годен на комнатного живописца". Наприкінці зими 1831 Ш. в обозі пана П.Енгельгардта прибув до Санкт-Петербурга. Там П.Енгельгардт дав згоду на навчання Ш. в майстра петерб. малярського цеху В.Ширяєва, який виконував оздоблювальні роботи в палацах петерб. знаті. Ш. брав участь в оздобленні щойно побудованих будівель Правительствуючого Сенату, Найсвятішого Синоду, розписував петерб. Великий театр, Олександринський, Михайлівський театри. Водночас Ш. приступив до створення власних істор. і міфологічних композицій ("Смерть Лукреції", "Смерть Віргінії", "Смерть Сократа", "Смерть Богдана Хмельницького" та ряд ін.).

1836 Ш. зустрівся із худож. І.Сошенком, який навч. в Академії мист-в. І.Сошенко познайомив Ш. із земляками — письменниками Є.Гребінкою і Н.Кукольником, худож. А.Мокрицьким, конференц-секретарем Академії мист-в В.Григоровичем, а також з академіком О.Венеціановим. Ш. активно займався самоосвітою, багато читав. Мріяв про навчання в Академії мист-в, куди йому як кріпакові вступ був заборонений. І хоча перед П.Енгельгардтом клопоталися про його звільнення з кріпацтва такі впливові діячі к-ри і мист-ва, як поет В.Жуковський, придворний живописець О.Венеціанов, граф М.Вієльгорський, власник талановитого кріпака не хотів відпускати молодого художника на волю. Довелося вмовляти прибулого до С.-Петербурга К.Брюллова, якого за картину "Останній день Помпеї" звеличувала вся Європа, написати портрет В.Жуковського і розіграти його в лотерею. Лотерея, в якій взяли участь і члени царської родини, відбулася 22 квітня (за ст. ст.) 1838. Було зібрано необхідні для викупу 2500 рублів, і 25 квітня 1838 поет В.Жуковський вручив Ш. у майстерні К.Брюллова відпускну.

Ш. одержав право відвідувати рисувальні класи Академії мист-в, його вчителем зголосився бути К.Брюллов. Створені ним власні композиції, акварельні портрети, перші живописні роботи дістали високі оцінки, деякі з них експонувалися на академічних виставках, були нагороджені срібною медаллю 2-го ст. Радою Академії мист-в і відзначені К-том Т-ва заохочення художників. Ш. вдосконалював майстерність рисувальника і живописця і водночас продовжував поетичну діяльність. Його перші ліричні й драм. твори вражали природністю образного самовираження, виразністю співпереживання, чутливістю сприйняття природи, щирістю співчуття до драматичної долі своїх героїв. Завдяки ініціативному втручанню Є.Гребінки, який наполіг на оприлюдненні приховуваних Ш. поезій, та сприянню укр. поміщика П.Мартоса 1840 з’явилася друком перша поетична книга Ш. "Кобзар", в якій було 8 творів: поема "Катерина", вірші "До Основ’яненка", "Тарасова ніч", "Думи мої, думи мої...", "Перебендя", "Тополя", "Думка", "Іван Підкова". Досконалість поетичної мови, щира сповідальність у висловленні своєї любові до рідного слова, до свого народу і України, природна чистота звучання і краса ліричного виповідання внутр. переживань — усе це вразило і захопило багатьох читачів цього послання до України, що його з волі поета начебто озвучив і поніс "меж люди" духовний проповідник, речник нац. долі й слави — Кобзар (Перебендя). Ідея здійснення Слова, його проростання істиною в свідомості й душах людей, віра в його місійне покликання були визначальними в творчому самозвершенні Ш. Слово в його поезіях виконує функцію наставництва, духовного просвітителя затемнених невільництвом душ, звільнення їх від тьми і скверни.

В Шевченкові часи рос. імперська ідентичність цілеспрямовано впроваджувалася на укр. землях. Укр. культ. й інтелектуальне життя тоді ледве жевріло. Проте з появою "Кобзаря" Ш. процес формування укр. новоліт. мови і молодої укр. писемності набув виразного прискорення.

Ш. усвідомлював, що доля нової укр. літератури залежить від формування літ. мови на основі нар. розмовного мовлення, а для цього слід створити сприятливий духовний клімат. Саме тому він покладав надії на нар. мову, носієм якої було укр. селянство. Укр. мова залишалася чи не єдиною виразною й надійною ознакою нац. ідентичності українців. Ясність, виразність, народнопісенна тональність, народносимволічна образність і простота поетичного мовлення, вираженого засобами фольклорної поетики, — усе це сприяло здійсненню діалогу між поетом і читачем, для якого він і готував у формі послання-привітання свої думи, свої надії і мрії.

1841 поет завершив поему "Гайдамаки", задум якої виник орієнтовно 1839. Надрукував перший розділ поеми "Галайда", правда, без назви; того ж 1841 Є.Гребінка вмістив його в альманасі "Ластівка". Повний текст через цензурні перепони з’явився окремою книжечкою лише в березні 1842. Ш. подав розлоге поетичне виповідання однієї з найдраматичніших сторінок національної історії, видобутої поетом з нар. переказів, балад, пісень, з уст тих, хто бачив ці події на власні очі, хто знав учасників Коліївщини.

Весною 1843 Ш. вирушив разом із Є.Гребінкою і його сестрою Людмилою в Україну. Створені ним малюнки людей, краєвидів, істор. пам’яток увійшли до масштабної серії "Мальовнича Україна". Відвідав Качанівку, Київ і Київщину, Полтавщину, Чернігівщину, здійснив подорож по Дніпру від Києва до Хортиці. Всюди записував нар. пісні, перекази, замальовував істор. пам’ятки і місця, створив низку портретів і картин, написав рос. мовою поему "Тризна". Восени 1843 побував у рідному селі Кирилівка, де побачився з братами, сестрами та 87-річним дідом Іваном, портрет якого там і намалював. Плідною була і малярська творчість. Ш. написав живописні портрети дітей кн. В.Рєпніна, Р.Лукомського, Х.Маєвської, Г.Закревської, П. і В. Закревських, автопортрет, кілька жанрових картин ("Батьківська хата у Кирилівці", "Вдовина хата на Україні" та ін.), виконав ряд етюдів з натури, ескізів олівцем для майбутнього альбому "Мальовнича Україна".

Враження від перебування в Україні після 12-літньої розлуки в Ш. залишилися сумними. У листі до Я.Кухаренка від 26 листопада 1844 Ш. писав: "Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був, і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися". Ці мотиви гіркого розчарування висловлені в циклі поезій "Три літа".

Повертаючись у лютому 1844 із України, Ш. зупинився в Москві, де затоваришував з М.Щепкіним. 19 лютого 1844 він написав знаковий для увиразнення своєї світоглядної позиції вірш "Чигрине, Чигрине". Це перша в укр. літературі безкомпромісна оцінка трагічного приєднання України до Росії. Водночас у цій політ. інвективі поет висловив надію на нац. воскресіння, яке можливе лише тоді, коли дух свободи наповнить нар. сподівання на давно очікувану волю.

Наприкінці лютого 1844 Ш. прибув до С.-Петербурга і відновив навчання в Академії мист-в. У цьому ж році петерб. книгар І.Лисенков, якому Ш. в лютому 1843 продав увесь тираж поеми "Гайдамаки" разом із правом на перевидання "Кобзаря", випустив у світ "Чигиринський Кобзар і Гайдамаки". Ш. клопотався викупом із кріпацтва своїх братів і сестер, збирав кошти завдяки передплаті "Мальовничої України" та продажу опубл. окремими книжечками поем "Гайдамаки", "Гамалія" і "Тризна", перекладав з рос. мови на українську свою п’єсу "Назар Стодоля", яка незабаром була поставлена в студентському домашньому театрі петерб. Медико-хірургічної академії.

У березні 1845 Рада Академії мист-в нагородила Ш. за успіхи в живописі срібною медаллю 2-го ст. та удостоїла звання художника. Але тільки 18 листопада 1845 Заг. збори Академії мист-в затвердили його в званні некласного художника із живопису історичного і портретного.

25 березня 1845 Ш. вирушив в Україну через Москву, де зустрічався з М.Щепкіним та О.Бодянським. Відвідав Кирилівку, приїхав до Києва, розпочав роботу в Київській археографічній комісії. Багато подорожував по Україні з метою проведення за завданням Київ. археогр. комісії історико-етногр. досліджень. Ш. виконував пейзажні рисунки, замальовував церкви, кам’яні хрести, руїни давніх будов, збирав необхідний матеріал для нових випусків "Мальовничої України", розпочав роботу над поемою-містерією "Великий льох", над поемами "Єретик" і "Сліпий", написав вірші "Не завидуй багатому...", "Не женися на багатій...", завершив перший варіант поеми "Кавказ" та поему "Наймичка". Особливо творчо плідним був грудень 1845, коли Ш. завершив у с. В’юнище (колиш. село Переяслав. р-ну Київ. обл.; нині затоплене водами Канівського водосховища) гостросатиричний твір "І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє", написав вірші "Холодний Яр", "Маленькій Мар’яні", "Минають дні, минають ночі...", "Три літа", цикл переспівів із Псалтиря "Давидові псалми" і "Заповіт" ("Як умру, то поховайте...").

Під час проживання в Києві в квітні-вересні 1846 Ш. виконав ряд малюнків, акварелей, сепій, робив начерки олівцем краєвидів міста, малював Києво-Печерську лавру, брав участь у розкопках кургану Переп’ятиха. На Київщині записував від селян нар. пісні. У вересні вирушив за завданням Київ. археогр. комісії у подорож на Поділля і Волинь. Після повернення до Києва брав участь у засіданнях Кирило-Мефодіївського товариства.

На поч. 1847 Ш. зараховано на посаду вчителя малювання в Київ. ун-ті. Поет закінчив роботу над поемою "Осика", готував до друку нове видання своїх творів, яке мали надрукувати в Києві, а в той час студент Київ. ун-ту О.Петров написав донос про Кирило-Мефодіївське т-во і про роль у ньому Ш.

5 квітня 1847 на дніпровській переправі в Києві Ш. був заарештований і під суворим караулом відправлений до С.-Петербурга, де його доставили в каземат Третього відділу Канцелярії Його імператорської величності у Петропавловській фортеці. Протягом квітня-травня 1847 він, перебуваючи в казематі, написав цикл віршів, відомих під назвою "В казематі".

30 травня 1847 Ш. оголосили вирок: заслання без терміну в солдати із забороною писати і малювати. Як особливо небезпечного держ. злочинця Ш. терміново вже на другий день після суду відправили в супроводі жандарма до Оренбурга (нині місто в РФ), а звідси — в Орську фортецю (нині м. Орськ Оренбурзької обл., РФ). Там, позбавлений можливості писати (крім листів) і малювати, Ш. завів свій перший "захалявний зошит", в якому записував власні поетичні твори. Його зарахували до складу Аральської описової експедиції, а незабаром відправили у сповнений небезпек степовий похід до Раїмського укріплення. Солдат-художник виконував під час степового походу, в Раїмі (нині аул Кизилординської обл. Казахстан), в плаванні по Сирдар’ї та берегами Аральського моря малюнки, начерки, ескізи (аквареллю, сепією, олівцем). Перебуваючи на Косаралі, протягом вересня—грудня 1848 поет написав 53 поетичні твори і понад 70 художніх творів, в Раїмському укріпленні в 1-й пол. 1849 створив, незважаючи на заборону, 16 поезій, в Оренбурзі в січні—квітні 1850 — 11 поезій і поему "Петрусь". Ш. клопотався про дозвіл малювати і полегшити його долю у зв’язку з хворобами, але такого дозволу не отримав. За доносом прапорщика М.Ісаєва, який повідомляв про те, що Ш. порушує монаршу волю, а саме: ходить у цивільному одязі, таємно складає вірші і малює, його знову заарештували й відправили на гарнізонну вахту, згодом — в Орську фортецю, де його взяли під варту на гол. гауптвахті. Після проведення слідчих дій "рядового из политических преступников Тараса Шевченка" відправили з Орської фортеці на військ. службу до Новопетровського укріплення (нині м. Форт Шевченка Мангистауської обл., Казахстан). По дорозі в Оренбурзі поет зустрівся з Б.Залєським, а в Уральську (нині м. Орал Західноказахстанської обл., Казахстан) познайомився із поляком М.Ятовтом, який пізніше згадував: "Я розмовляв з ним довго про все... незалежна Україна була метою його мрій, революція була його прагненням; можна сказати, що він дивився на світ крізь червоні окуляри".

Із 1850 в поетичній творчості Ш. сталася вимушена 6-річна перерва, хоча він продовжував, порушуючи царську заборону, таємно займатися малюванням. У квітні 1851 рядового 4-ї роти Оренбурзького 1-го лінійного батальйону Ш. включили до складу експедиції, яка вирушала на розшуки покладів кам’яного вугілля в горах Каратау. Протягом 3-х тижнів експедиційної подорожі Ш. виконав багато композицій, рисунків-ескізів, етюдів. Із числа малярських творів періоду заслання в Новопетровському укріпленні до нас дійшло 179 малюнків, серед них — 128 пейзажів Каратау.

Перебуваючи в Новопетровському укріпленні, Ш. брав активну участь в аматорському драм. гуртку: готував до постановки вистави, сам грав на сцені, танцював. Поблизу Новопетровського укріплення він натрапив на добру глину й алебастр, почав ліпити, оскільки не було заборони на заняття скульптурою. Виконав скульптуру "Христос" і барельєф "Тріо", який він передав до С.-Петербурга своєму щирому другові, співакові С.Гулаку-Артемовському. Водночас поет змушений був нести тяжку солдатську повинність — тільки 1852 рядовий Ш. відбув 63 караули. За період із 1852 по 1858, за його словами, він написав близько двох десятків повістей рос. мовою, з яких до нас дійшло тільки дев’ять: "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Близнецы", "Художник", "Капитанша", "Прогулка с удовольствием и не без морали".

12 червня 1857 Ш., плекаючи надію незабаром вирватися з "безграничной тюрьмы", почав писати щоденник ("Журнал"). Він знав, що за його звільнення від солдатської каторги клопочуться президент Академії мист-в вел. кн. Марія Миколаївна, його щира приятелька А.Толстая, її чоловік, віце-президент Академії мист-в Ф.Толстой, командир Окремого Оренбурзького корпусу В.Перовський.

2 серпня 1857 Ш. вибув із Новопетровського укріплення на рибальському човні до Астрахані (нині місто в РФ). У його формулярному списку ще 28 травня було записано: "По Высочайшему повелению уволен от службы с воспрещением въезда в обе столицы и жительства в них, с тем чтобы он имел жительство впредь до окончательного увольнения его на родину в Оренбурге". Та комендант Новопетровського укріплення І.Усков, співчуваючи Ш., видав йому карантинне свідоцтво на виїзд до Астрахані та документ на право проїзду до С.-Петербурга. Із Астрахані Ш. вирушив на пароплаві до Нижнього Новгорода (нині місто в РФ). Командир Окремого Оренбурзького корпусу О.Катенін зобов’язав нижегородського губернатора звільненого від солдатської служби поета повернути до Оренбурга, проте Ш., оголосивши себе хворим, залишився в Нижньому Новгороді майже на 6 місяців.

Уже в перші три-чотири дні перебування "на волі" ("Тепер я в Нижнім Новгороді, на волі, — на такій волі, як собака на прив’язі" — повідомив він 12 листопада 1857 свого друга М.Щепкіна) Ш. написав поему "Неофіти", продовжив енергійну творчу працю — виконав олівцеві рисунки, начерки, особливо багато виготовив портретів (понад 20), 3 автопортрети, малював церкви, монастирі, писав театральні рецензії, вів щоденник, написав триптих "Доля", "Муза", "Слава", переписав поему "Княжна", відкривши нею рукописну "Більшу книжку", опрацьовував поему "Відьма".

Політ. система позбавила поета і художника свободи творчої самореалізації, тому йому доводилося долати ці заборони й обмеження — шукати можливості для того, щоб вивести себе, фізично ув’язненого, обмеженого і творчо закутого забороною писати і малювати, за межі несвободи. Тільки через творчість Ш. міг реалізувати себе, оприявити свою внутр. свободу. У щоденнику він висловив надію на те, що після звільнення його поетична творчість розкрилиться, вірші "потекут плавнее, свободнее и проще и веселее". Гарантією такого майбутнього вільного творчого самовияву були для Ш. його дух, його внутр. свобода і незалежність мислення.

Шевченкове буття-в-собі, завдяки усвідомленню своєї особливої місії як творця, духовного провісника і нац. пророка, спрямовувалося на самозбереження, на забезпечення моральної і духовної суверенності свого Я. У щоденнику він признається собі в тому, що йому вдалося зберегти себе, свій внутр. образ, своє місійне покликання.

Деспотична влада є для Ш. уособленням зла. І до, і опісля 10-ти років суворого невільництва він не плекав ілюзій щодо майбутнього імперської системи — вона продукувала і буде продукувати зло. Поет так вважав, коли писав ще до ув’язнення поеми "Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим, і ненарожденним...", такої ж позиції він дотримувався і після "мрачной монотонной десятилетней драмы", коли писав поему "Неофіти" і "Юродивого". Ш. не поспішав подавати "Неофітів" до друку, бо усвідомлював, що цензура легко розгадає цю притчу про муки і страждання за віру перших християн в стародавньому Римі, зауважить ці іронічно-саркастичні натяки та сатиричні інвективи, спрямовані на щойно померлого царя Миколу I і на його наступника Олександра II, співставить із поемами "Сон", "Кавказ", з його віршами.

Нарешті Ш. було дозволено жити в столицях. 8 березня 1858 він залишив Нижній Новгород і вирушив до Москви, де зупинився в М.Щепкіна. Поет нездужав, але працював. Намалював портрет М.Щепкіна, зустрівся через 11 років розлуки з княжною В.Рєпніною, відвідав М.Максимовича.

26 березня Ш. поїздом відбув до С.-Петербурга і зупинився в помешканні М.Лазаревського, з яким здійснив візит до благодійників поета графів Толстих. Вістка про повернення Ш. із заслання сколихнула весь Петербург. Слава і популярність поета і художника серед петерб. літературно-мистецької еліти, аристократії, студентства зростали з кожним днем. На початку червня 1858 Ш. поселився в приміщенні Академії мист-в, де облаштував квартиру-майстерню. Намалював портрет знаменитого актора А.-Ф.Олдріджа, з яким подружився, нарешті відбулася зустріч із Марком Вовчком, написав вірш "Марку Вовчку", а згодом подарував їй "Кобзар" 1860 із дарчим написом, автограф поеми "Неофіти", Біблію видання 1824, яку мав із собою на засланні. Поезії Ш. активно перекладали рос. мовою рос. поети і перекладачі Л.Мей, О.Плещеєв, М.Курочкін, М.Гербель, П.Вейнберг, Л.Блюммер, М.Мизко. Ш. подав на розгляд Ради Академії мист-в дві свої гравюри на здобуття звання академіка з гравірування на міді.

25 травня 1859 Ш. отримав у обер-поліцмейстера С.-Петербурга свідоцтво на вільний проїзд (але під наглядом поліції) в Київську, Чернігівську і Полтавську губернії. Поїздка в Україну на 5 місяців "для поправления здоровья и для рисования с натуры этюдов" тривала недовго. Подорожуючи Київщиною, художник малював пером, олівцем, написав портрет М.В. Максимовича, підшукав земельну ділянку поближче до Дніпра, біля с. Пекарі (нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). За ведення "крамольних" розмов Ш. знову заарештували і вислали до Києва під нагляд поліції. У серпні 1859 йому було дозволено повернутися до С.-Петербурга.

1859 в Лейпцизі (Німеччина) вид-во В.Гергарда випустило збірник "Новые стихотворения Пушкина и Шевченки", в якому було вперше надруковано "Кавказ", "Холодний Яр", "Як умру, то поховайте...", "Розрита могила", "Гоголю", "І мертвим, і живим..." У друкарні П.Куліша з’я-вився друком "Кобзар" 1860 накладом 6050 прим. За допомогою інженера-архітектора Ф.Черненка Ш. склав план хати, яку замірився побудувати над Дніпром, продовжував клопотатися купівлею землі, викупом із кріпацтва братів Микити, Йосипа і сестри Ярини та пошуками можливої нареченої. Згодом повідомив Варфоломія Шевченка, що "заходивсь жениться" на кріпачці, сироті Ликері та попросив посадити на майбутній садибі яблуню і грушу "на пам’ять 1860 року 28 июля" — у цей день Ш. запропонував Ликері Полусмак вийти за нього заміж, і та дала згоду.

На урочистому річному засіданні Академії мист-в у вересні 1860 Ш. був удостоєний звання академіка "за искусство и познания в гравировальном искусстве". Восени 1860 з’явився "Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов, изданном под редакцией Н.В. Гербеля". Ш. написав вірші "Дівча любе, чорнобриве...", "Ой діброво — темний гаю!..", "Молитва" ("Царям, всесвітнім шинкарям..."), "Царів, кровавих шинкарів...", "Злоначинающих спини...", "Колись-то ще, во время оно...", "Тим неситим очам...", "Плач Ярославни", "Умре муж велій в власяниці...", "Гімн черничий", "Над Дніпровою сагою...", "Росли укупочці, зросли...", "Світе ясний, світе тихий!..", "З передсвіта до вечора...", "Ликері" ("Моя ти любо! мій ти друже!"), "Барвінок цвів і зеленів...", "І Архімед, і Галілей...", "Л." ("Поставлю хату і кімнату..."), "Кума моя і я...", "Не нарікаю я на Бога...", "Титарівна-Немирівна...", "Хоча лежачого й не б’ють...", "І тут, і всюди — скрізь погано...", "Ой люди! люди небораки!", "Якби з ким сісти хліба з’їсти...", "І день іде, і ніч іде...", "Тече вода з-під явора...", "Якось-то йдучи уночі...", "Бували войни й військовії свари...", "Н.Т." ("Великомученице кумо!.."), "Зійшлись, побрались, поєднались..." Окремими виданнями з’явилися поеми "Катерина", "Гамалія", "Наймичка", "Тополя", "Тарасова ніч", "Думи мої, думи мої..."

У цьому ж 1860 Ш. виконав також ряд малярських творів: "Натюрморт", "Хлопчик-натурник", "Натурниця", "Автопортрет у світлому костюмі", "Портрет Ф.А. Бруні", "Портрет Ф.П. Толстого", "Портрет Л.М. Жемчужникова", "Портрет Л.І. Зотової", автопортрет у темному костюмі (офорт), автопортрет із бородою (офорт), офорт "Вірсавія", "Автопортрет із свічкою", "Автопортрет" (олія), офорт "Дуб", портрет Ликери Полусмак, автопортрет у шапці й кожусі (офорт).

Початок 1861 ознаменувався виходом у світ "Букваря южнорусского" для сільс. шкіл України (накладом 10 тис. прим. і ціною по 3 копійки за прим.). Ш. нездужав, писав до Варфоломія Шевченка: "Так мені погано, що я ледве перо в руках держу, і кат його батька знає, коли воно полегшає..." Проте пересилював себе і виконав "Портрет П.К. Клодта", "Портрет І.І. Горностаєва", "Автопортрет", працював над портретом невідомої, написав останній свій вірш "Чи не покинуть, нам, небого..."

Вранці 26 лютого (10 березня за н. ст.) 1861 о пів на шосту ранку в квартирі-майстерні Академії мист-в у С.-Петербурзі Ш. помер. Після відправлення панахиди в академічній церкві, де була виставлена для прощання труна з тілом Ш., і виголошення промов П.Кулішем, В.Білозерським, М.Костомаровим, В.Хорошевським похоронна процесія вирушила на Смоленське кладовище. Відкриту труну несли на плечах друзі поета, за труною йшли студенти і викладачі ун-ту й Академії мист-в, письменники і художники М.Некрасов, М.Салтиков-Щедрін, Ф.Достоєвський, М.Михайлов, Л.Жемчужников, М.Лєсков, І.Панаєв, О.Пипін, М.Курочкін.

Виконуючи поетичний заповіт Ш., труну з його прахом друзі і знайомі в супроводі Г.Честахівського та О.Лазаревського відправили 24 квітня (за ст. ст.) в Україну. На шляху траурну процесію зустрічали з квітами, повсюдно відбувалися панахиди, які часто перетворювалися на нар. демонстрації.

У Києві труну на ніч поставили в церкві Різдва Христового на Подолі, звідси багатотисячна траурна процесія провела тіло Ш. до пароплава "Кременчуг", яким труна була доставлена до Канева. Труну Ш. супроводжували його брати Микита, Йосип, сестра Ярина, Варфоломій Шевченко, О.Лазаревський, Г.Честахівський, І.Сошенко, В.Забіла, студенти Київ. ун-ту. В Успенській церкві Канева відбулася багатолюдна панахида, і на другий день, 10 травня (22 травня за н. ст.), відбувся похорон Ш. на Чернечій горі (див. Шевченка Тараса могила).
Жулинський M.Г.
дата публікації: 2013 р.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення АннА »

ШЕВЧЕНКА ТАРАСА МУЗЕЇ ТА ЗАПОВІДНИКИ — культурноосвітні та науково-дослідні заклади, в яких зберігаються й експонуються меморіальні речі поета, його літ. спадщина, художні твори, матеріали та документи про життя та діяльність, увічнення пам’яті на Батьківщині та у всьому світі. Крім Нац. музею Т.Шевченка в Києві (див. Шевченка Тараса національний музей) та Шевченківського національного заповідника в Каневі, існує багато державних, відомчих, громадських музеїв поета, розташованих як в Україні, так і за її межами. Найвідоміші з них:
Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Шевченка в Києві — перший музей Кобзаря в СРСР. Відкритий 1928 в будинку по пров. Шевченка, 8-а, де з весни 1846 до арешту 5 квітня 1847 мешкав поет зі своїми товаришами — худож. М.Сажиним і письменником та етнографом О.Афанасьєвим-Чужбинським. У цей період він працював у Київській археографічній комісії, брав активну участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства. Меморіальний будинок, що в період проживання в ньому Т.Шевченка належав колезькому секретареві І.Житницькому, було виявлено за активної участі архіт. В.Кричевського, під худож. кер-вом і за проектом якого 1925—27 будівлю відреставрували й пристосували для музею. Другу комплексну реконструкцію було проведено 1969—73. У музейному зібранні — особисті речі й одяг митця, його автографи і художні твори, унікальні прижиттєві видання, зокрема примірники "Кобзаря" з дарчими написами поета. У мансарді, де, за переказами, розміщувалася майстерня Т.Шевченка, зберігаються його мольберт, етюдник, приладдя для малювання і гравірування. Із 1966 музей є філією Нац. музею Т.Шевченка.

Музей "Хата на Пріорці" (відділ Нац. музею Т.Шевченка) розташов. на колиш. пн. околиці Києва. Тут у хаті-мазанці після 10-річного заслання два тижні в серпні 1859 квартирував Т.Шевченко у господині оселі В.Пашковської перед своїм від’їздом до Санкт-Петербурга. Музей відкрили 1989 після капітального ремонту-реставрації. Осн. місце в його експозиції займають матеріали про останній приїзд поета до Києва та України у 1859, меморіальні речі поета, численні предмети побуту тих часів. Особливу меморіальну та істор. цінність має сам будинок музею — біленька хата, про котру так часто згадував Кобзар у своїх віршах. Вона дає можливість уявити, який вигляд мала Пріорка в період перебування тут Шевченка, оскільки це єдина архіт. пам’ятка в цьому районі тогочасного Києва, яка збереглася до наших днів.

Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка" заснований 1992, включає 43 пам’ятки історії, к-ри та природи у трьох селах Звенигородського р-ну Черкас. обл. У с. Моринці відтворено хату, в якій народився Кобзар, та оселю його діда по матері Якима Бойка. У с. Шевченкове (колиш. Кирилівка), куди переїхала родина Шевченків, коли Тарасові було 2 роки, збереглися хата дяка, в котрого він навч. грамоти, могили батьків. У с. Будище, куди 14-річного Тараса забрали козачкувати, збереглися будинок пана П.Енгельгардта та велетенський дуб, у дуплі якого Т.Шевченко ховав свої малюнки. До складу заповідника, що 2006 отримав статус національного, входить і відкритий 1939 в с. Шевченкове на території садиби батьків поета Літературно-меморіальний музей. Серед пам’яток дитинства Т.Шевченка — стіл та ослін з батьківської хати, меморіальні речі, фотографії.

Музей однієї книги — Музей "Кобзаря" Т.Шевченка — відкрито 1989 в істор. центрі Черкас у меморіальному будинку купців Цибульських, де поет жив з 18 по 22 липня 1859. Тут зберігаються рідкісний примірник першого видання "Кобзаря", який було надруковано в С.-Петербурзі 1840 за сприяння Є.Гребінки, ін. видання творів поета, що експонуються в супроводі документів, які відтворюють історію їх написання та виходу у світ, матеріали про перебування Т.Шевченка в Черкасах.

Музей "Заповіту" Т.Шевченка (відділ Нац. історико-етногр. заповідника "Переяслав"; див. "Переяслав") відкрито 2008 в Переяславі-Хмельницькому, в колиш. оселі лікаря А.Козачковського, де зупинявся поет під час своїх приїздів до міста. У цьому будинку в ніч на 25 грудня 1845 був написаний один з найвідоміших творів Шевченка — "Заповіт".

Музей "Флігель Тараса Шевченка" (відділ Яготинського краєзнавчого музею; Яготин) розміщується в колиш. флігелі палацу Розумовських-Рєпніних, де 1843 — на поч. 1844 зупинявся поет на запрошення господарки палацу княжни В.Рєпніної. Збереглися фотографії малюнків, якими він розписав стіни цієї споруди.

Про життя поета на засланні в Оренбурзі (нині місто в РФ; червень 1847, жовтень 1849 — травень 1850) й Орську (нині місто Оренбурзької обл., РФ; червень 1847 — травень 1848) розповідають Меморіальний музей-гауптвахта Т.Шевченка в м. Оренбург (відкритий 9 березня 1989 в цокольному поверсі будинку, де розміщувалася гол. гауптвахта Окремого Оренбурзького корпусу, арештантом якого Т.Шевченко був у квітні—травні 1850) і Орський музей Т.Шевченка, заснований 1986 на місці колиш. Орської фортеці.

Меморіальний комплекс Т.Шевченка в м. Форт-Шевченко Мангистауської обл. Казахстану (колиш. Новопетровська фортеця, потім — форт Олександрівський). Тут поет відбував заслання (1850—57). Осн. частиною комплексу є Меморіальний музей Тараса Шевченка, відкритий 1932 в будинку коменданта фортеці І.Ускова. Активну участь у створенні нової експозиції 1997 брали худож. А.Гайдамака та наук. працівники Нац. музею Т.Шевченка в Києві. Збереглися зроблений руками Кобзаря кам’яний стіл, землянка, в якій він любив працювати, криниця, з якої він брав воду, меморіальні речі. До комплексу входить також парк, де росла посаджена поетом верба (проіснувала 150 років).

Меморіальну майстерню Т.Шевченка в будинку Академії мистецтв у С.-Петербурзі відкрито 1964. Представлені в ній матеріали розповідають про останні роки життя і діяльності Кобзаря (1858—61). У цій кімнаті поет помер 10 березня (26 лютого) 1861.

Музеї Т.Шевченка в Канаді. Музей у Палермо (околиця м. Оквілл, пров. Онтаріо) було відкрито 1952. Поруч із ним 1951 встановлено пам’ятник поету, що, як і більша частина музейного зібрання, був переданий у дар громадянами України. Заклад припинив своє існування після пожежі 1988. Музей у м. Торонто (пров. Онтаріо) відкрили 1995. Як і його попередник, він утримується на доброчинні внески і перебуває під управлінням Фонду музеїв і меморіальних парків, заснованого Т-вом об’єднаних українців Канади.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення АннА »

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК у Каневі. Створений постановою РНК УСРР від 20 серпня 1925 як Канівський музей-заповідник Т.Шевченка. 21 листопада 1989 РМ УРСР прийняла постанову "Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі на базі Канівського музею-заповідника Т.Г. Шевченка". 1994 статус нац. заповідника було підтверджено указом Президента України. Площа заповідника — 38,1219 га. Заповідник здійснює охорону Шевченківського меморіалу та навколишньої заповідної території, вивчає та популяризує життя і творчість Т.Шевченка.
Від початку заповідник охоплював територію на Чернечій (Тарасовій) горі. Розпорядженням КМ України від 27 лютого 2008 до складу заповідника передано об’єкти, розташов. в центрі Канева: Канівський істор. музей (будівля 19 ст. — крамниця єврейських торг. рядів), Канівський музей народного декоративного мистецтва (колиш. будинок василіанського уч-ща, 1784) та Бібліотеку-музей А.Гайдара. Ці заклади стали н.-д. відділами заповідника під назвами "Канів від давнини до сучасності", "Народне декоративне мистецтво Канівщини", "Літературна Канівщина". До складу заповідника входять також: могила Т.Шевченка (див. Шевченка Тараса могила), будівля музею Т.Шевченка (1934—37, 1939, архітектори В.Кричевський і П.Костирко); біля входу в музей — чавунний хрест (встановлений на могилі 1884, архіт. В.Сичугов) та пам’ятник-погруддя (1923, скульп. К.Терещенко); стежка, якою в 19—20 ст. піднімалися до могили Т.Шевченка видатні діячі к-ри; могила І.Ядловського (роки життя 1846—1933), доглядача Шевченківського меморіалу; сходи на Тарасову гору (1977, архітектори А.Мошенський, О.Добродієв); пам’ятний знак О.Гірнику (2009); перший нар. музей Т.Шевченка — "Тарасова світлиця" (діяла 1884—1936), відтворений 1989—91; городище Пилипенкова Гора; території верхнього та нижнього парків заповідника; пам’ятний знак І.Підкові (2007). На території заповідника — пам’ятки природи: парк, закладений поряд із могилою Кобзаря в 1960-х рр.; дуби Т.Шевченка; верба, посаджена в 1970-х рр. з гілки Шевченкової верби в м. Форт-Шевченко (нині місто в Казахстані). На території нижнього парку — павільон приплаву "Тарасова гора" (1973, реконструйований 2010). Біля Успенського собору (1144) — могила А.Гайдара (1904—1941, перепоховано у Каневі 1947).

23 серпня 2010 після реконструкції (почалася 2003) відкрито будівлю музею Т.Шевченка і нову експозицію (автор концепції — архіт. Л.Скорик), яка складається з трьох розділів. Їхні назви відповідають частинам поетичного триптиха Т.Шевченка "Доля, Муза, Слава" (1858). Вперше в музеї з’явився конференц-зал. 2011 здійснено реставрацію могили та закінчено реконструкцію автомобільної дороги до музею Т.Шевченка.

На обліку в заповіднику більше 70 тис. музейних предметів, зокрема: оригінали офортів Т.Шевченка, його прижиттєвих фотографій і видань, меморіальних речей; оригінали мистецьких творів його сучасників (Ф.Йордана, Ф.Толстого, Л.Жемчужникова, К.Павлова, В.Орловського, В.Штернберга, В.Тімма, А.Мещерського); бандури відомих кобзарів (Є.Мовчана, Є.Адамцевича, О.Чуприни, Н.Прудкого, А.Маркевича), які відвідували могилу; твори нар. декоративного мист-ва, укр. і зарубіжних митців; меморіальні речі А.Гайдара, його прижиттєві видання і видання різними мовами, дитячі роботи, що вшановують пам’ять письменника; пам’ятки матеріальної к-ри Канівщини різних епох.

Заповідник має два виставкові зали, дві б-ки (наукову і дитячу), веде видавничу роботу. Від травня 1993 видається вісник "Чернеча гора".
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення АннА »

ШЕВЧЕНКА ТАРАСА МОГИЛА — місце поховання Т.Шевченка, нац. святиня України. Центр. об’єкт Шевченківського національного заповідника в Каневі.
22 (10) травня 1861 прах поета, перевезений Г.Честахівським та О.Лазаревським зі Смоленського цвинтаря в Санкт-Петербурзі, поховали на Чернечій горі поблизу Канева (нині в межах міста). Гору одразу почали називати в народі Тарасовою. З ініціативи та під кер-вом Г.Честахівського на могилі споруджено насип і встановлено дубовий хрест. 1867—92 Ш.Т.м. опікувався троюрідний брат і свояк поета Варфоломій Шевченко, який із 1869 орендував, а згодом викупив у власність ділянку землі з могилою. При ньому поховання впорядковували двічі: 1867 насип зміцнили й обклали великим камінням, а 1882—84 оновили за проектом інж. О.Якубенка; тоді ж замість старого дерев’яного хреста (який зогнив і впав) встановили чавунний (коштом В.Тарновського, автор проекту — архіт. В.Сичугов). Поряд з могилою збудовано хату для доглядача-охоронця, в якій зусиллями канівського педагога В.Гнилосирова за допомогою "Старої Громади" обладнано "Тарасову світлицю". 1884—1933 за могилою незмінно наглядав І.Ядловський (1846—1933). Могилою, музеєм і навколишньою територією опікувалися К.Гамалія (із 1894) та В.Науменко (із 1902). 1905 з’явилися перші сходи до Ш.Т.м. з боку Дніпра.
Указ Ради міністрів Української Держави від 10 червня 1918 проголосив Ш.Т.м. нац. власністю. 1923 за рішенням Канівського к-ту незаможних селян хрест на могилі замінили погруддям Т.Шевченка (відкрито 1 липня 1923, скульп. К.Терещенко). 20 вересня 1925 згідно з указом РНК УСРР Ш.Т.м. увійшла до складу новоствореного державного Канівського музею-заповідника Т.Шевченка. У квітні 1939 у зв’язку з буд-вом меморіалу розкрито й досліджено склеп Т.Шевченка; знайдені іменну табличку і парчу з домовини передано до музею. 18 червня 1939 до 125-річчя Кобзаря на Ш.Т.м. відкрито монументальний бронз. пам’ятник на гранітному постаменті (скульп. М.Манізер, архітектори Є.Левінсон, Й.Лангбард). Під час Другої світової війни пам’ятник було пошкоджено, а в післявоєнний період реставровано. 1977 на гору прокладено нові гранітні сходи. 2011 здійснено капітальну реставрацію Ш.Т.м.; 19 листопада 2011 на могилі вміщено нову епітафію — зображення хреста, знищеного 1923, і рядки з вірша "Чи ми ще зійдемося знову "
Ш.Т.м. з 1860-х рр. набувала значення символу укр. нац. ідентичності. Із 1880-х рр. могилу регулярно відвідували представники укр. інтелігенції (спочатку і переважно — з підрос. України, а від 1899 — також з Галичини та Буковини). Наприкінці 19 ст. Ш.Т.м. стала місцем масового паломництва "свідомих українців". У рад. час Ш.Т.м. не грала помітної ролі в офіц. ідеології, натомість стала привабливим об’єктом для туристів. У незалежній Україні до Ш.Т.м. повернулося значення нац. святині. Її відвідини в дні народження, смерті та поховання Т.Шевченка (9—10 березня і 22 травня) стали ритуалом, якого дотримуються і звичайні громадяни, і держ. та політ. діячі.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
An64
Повідомлень: 56
З нами з: 15 серпня 2016, 12:25
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 102 рази
Подякували: 125 разів

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення An64 »

В журнале "Киевская старина" за февраль 1902 года была небольшая статья об истории могилы Т.Г.Шевченко.
В кратком изложении содержание статьи выглядит так:
После погребения Т.Г.Шевченко возле Канева, его могила была сооружена одним из почитателей творчества поэта Г.Н.Честаховским. Она представляла собой невысокий курган, на котором водрузили большой деревянный крест.
В таком виде могила просуществовала до осени 1882 года.
Однако со временем курган осыпался, дубовый могильный крест свалился и раскололся…
Следует отметить, что при решении вопроса о похоронах Т.Г.Шевченко на берегу Днепра земля для захоронения (½ десятины) была не куплена, а взята в долгосрочную аренду у города Канева названным братом и свояком поэта Варфоломеем Григорьевичем Шевченко. Естественно, что он и выступил официальным распорядителем ремонта могилы. В.Г.Шевченко установил на могиле новый деревянный крест, однако из-за отсутствия сбережений, ничего более серьезного предпринять не смог. Поэтому средства на ремонт могилы Т.Г.Шевченко собирались почитателями поэта путем добровольных пожертвований.
Полтавское губернское земское собрание в декабре 1882 года ассигновало на восстановление могилы Т.Г.Шевченко 500 рублей, известный любитель и почитатель украинской старины В.В.Тарновский пожертвовал 1000 рублей на изготовление и установку чугунного креста на могиле…
В общей сложности было пожертвовано около 5000 рублей.
Работы по восстановлению могилы Т.Г.Шевченко начались в июне 1883 года, и в основном шли до конца года. За это время был насыпан высокий земляной курган, сделана тумба для установки чугунного креста, в ее основании положена плита весом до 40 пудов, вчерне поставлена хата для сторожа и посетителей…
В июле 1884 года из Киева по Днепру был доставлен чугунный крест, весом 250 пудов, отлитый на заводе Термена. 20 июля крест был установлен на могиле.
Летом 1888 года вокруг креста была установлена чугунная решетка, бесплатно изготовленная на заводе Термена. В хату, построенную рядом с могилой, были доставлены образ святого Тарасия и копия портрета Т.Г.Шевченко, изготовленная художником Платоновым с портрета кисти И.Е.Репина. Вся территория была огорожена. У могилы появился постоянный сторож, содержание которого осуществлялось на пожертвования…
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Аватар користувача
D_i_V_a
Повідомлень: 9525
З нами з: 01 березня 2016, 10:52
Стать: Жінка
Звідки: Київ
Дякував (ла): 6280 разів
Подякували: 3675 разів
Контактна інформація:

Re: Шевченко, Тарас Григорович

Повідомлення D_i_V_a »

Знову день народження Шевченка. Знову ми шукаємо його у сучасному житті...

Фразу, що у кожній українській сім'ї є книжечка Шевченка, завжди сприймала... що це не до мене, не до моєї сім'ї... що перебільшують науковці і його шанувальники...
І... несподівано... серед книжок... знайшовся маленький томик "Заповіту" видання 1964 року... затертий... зачитаний... і бачила його напротязі всього життя... і читала... і гортала не раз... і усвідомила нарешті, що і моя родина належить до тих у кого Шевченко був і є...
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Дідкі(о)вський, Тишкевич, Садовський, Лукашевич, Домарацький, Денбицький, Білінський, Стефанський, Дименський, Бе(а)рлинський,
Пустовіт, Павленко, Бургала, Борсук, Слабошевський
Онацький
г. Муром - Гостев, Зворыкин, Шелудяков, Пешков?
Відповісти

Повернутись до “Ш”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей