Антоні́ни, смт, Красилівський р-н, Хмельницька обл

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
1
50%
Цікавлюсь
1
50%
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Антоні́ни, смт, Красилівський р-н, Хмельницька обл

Повідомлення АннА »

Зображення
АНТОНІНИ (до 2-ї пол. 18 ст. – с. Голодьки) – с-ще міськ. типу Красилівського р-ну Хмельницької обл. Розташов. на р. Ікопоть (прит. Случі, бас. Дніпра), за 8 км від залізничної ст. Антоніни.
Перша писемна згадка належить до 2-ї пол. 14 ст. 1539 пограбоване і спалене татарами.
Від 1770 – сучасна назва на честь дружини власника села з князівського роду Сангушки.
Райцентр 1923–62.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 були окуповані гітлерівцями від 7 липня 1941 по 5 берез. 1944.

На тер. Антонінив є комплекс споруд садиби 2-ї пол. 18 ст. (архіт. Ф.Арво), парк-пам'ятка садово-паркового мист-ва (19 ст.) – один із кращих заповідників в Україні цінних порід дерев (з 1960 – під охороною д-ви).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Антоні́ни, смт, Красилівський р-н, Хмельницька обл

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Антоніни — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на річці Ікопоті, за 26 км від районного центру і 9 км від залізничної станції Антоніни. Населення 3725 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Закриниччя, Рублянка.

Перші згадки про село, яке до другої половини XVIII ст. називалося Голодьками, зустрічаються в історичних документах другої половини XIV ст. В ті часи село перебувало у власності великих феодалів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків, Потоцьких та інших. Протягом XIV—XVII ст. ця місцевість дуже терпіла від численних спустошливих набігів кримських татар і турків. Зазнали лиха і Голодьки. Так, 1593 року татари пограбували та спалили село. Близько 1770 року новий орендар Голодьків, родич Сангушків, перейменував село на Антоніни за ім’ям своєї дружини.

Возз’єднання українських земель у складі Російської імперії мало велике прогресивне значення для загальнополітичного, економічного та культурного розвитку

краю, але становище селянства мало що змінилося. З 1797 року Антоніни входили до складу Волинської губернії.

Працею кріпаків у 1812 році князь Сангушко побудував у Антонінах кам’яний, дивовижної краси палац. Основним заняттям населення і головним напрямком феодального господарства в першій половині XIX ст. залишалося землеробство. Певного розвитку набули промисли, особливо ткацтво. З 1823 року в Антонінах діяла кріпосна мануфактура для виробництва сукна, засновано конезавод, а 1845 року неподалік від села почала діяти цукроварня, яка незабаром стала власністю графа Потоцького.

Під час проведення селянської реформи 1861 року поміщиця Антонін виділила для викупу селянам гірші, здебільшого непридатні для господарського використання землі. Тяглі двори одержали по 9 десятин польової землі, піші — по 4,5 десятини. За передані у володіння польову і присадибну землі 147 селянських дворів містечка у відповідності із законом від ЗО липня 1863 року повинні були сплатити казні 41,1 тис. крб. сріблом.

У післяреформений період, з розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві, прискорилося класове розшарування селянства, зросла категорія безземельних і малоземельних селян. 1910 року 273 селянські господарства, в яких проживало 1531 чоловік, мали 843 десятини землі, з них 60 заможних дворів володіли такою ж площею орної землі, як 213 середняцьких і бідняцьких. 63 господарства бідноти володіли наділами менше 1 десятини, 46 — не мали ні робочої, ні продуктивної худоби. Низькою була культура і техніка землеробства. Значна частина селянських господарств орала землю сохами. В містечку налічувалося 11 залізних і 77 дерев’яних з залізними частинами плугів, 29 віялок; сівалок, жаток і молотарок селяни не мали.
Внаслідок застосування відсталої трипільної сівозміни, використання несортового насіння, недостатнього використання добрив, врожаї на селянських землях були низькі. Вони становили пересічно 55—60 пудів з десятини. Через невисокі доходи від господарювання на клаптиках землі біднота терпіла велику нужду, яка гнала її на заробітки в міста, до маєтків Потоцьких, на поміщицькі латифундії Херсонщини і Бессарабії. Але й тут вони за свою тяжку працю мали мізерну плату. Наприкінці XIX ст. чоловіки за 15—16-годинний робочий день під час сівби одержували по 50 коп., під час сінокосу — 55 коп., у жнива — 70 коп., праця жінок оцінювалася набагато нижче — по 15—20 коп. за день.

Потоцькі й після реформи володіли величезними земельними масивами — лише в Антонінській та сусідніх волостях їм належало 25,6 тис. десятин. Наприкінці XIX — на початку XX ст. вони розширили цукроварню, конезавод, побудували гуральню, броварню, лісопильний завод, водяний млин.

Тяжкі умови життя, злидні, експлуатація активізували антонінську бідноту на боротьбу за кращу долю. Загострювалися суперечності і всередині селянства. Навіть автор «Церковно-історичного опису Антонін» змушений був визнати, що сільське управління, яке звичайно під тиском властей обиралося з місцевих багатіїв, не мало поваги серед жителів села. Антонінські бідняки брали активну участь у русі за переселення до Сибіру, який охопив Волинську губернію 1898 року. Селяни наївно вірили, що таке переселення можливе за рахунок казни, але йому перешкоджають поміщики і місцеве начальство. Власті розправилися з учасниками цих «аграрних безпорядків». Кілька десятків волинських селян було засуджено до тюремного ув’язнення, у т. ч. 3 жителі Антонін.

Піднімалися на боротьбу і робітники. На цукровому заводі поширювалася нелегальна література, зокрема, газета «Искра».

1901 року робітники-цукровики провели маївку. Не стояли вони осторонь боротьби і під час першої російської революції 1905—1907 рр. 5 вересня 1905 року на заводі був оголошений страйк, який закінчився частковою перемогою робітників — підвищенням зарплати. Колишній житель Антонін І. П. Шестидесятий, мінний машиніст на «Потьомкіні», був членом матроського комітету броненосця під час героїчного повстання. Після придушення повстання його заочно засудили до страти, тому він перебував за кордоном аж до перемоги Жовтневої-революції (1955 року Радянський уряд нагородив І. П. Шестидесятого орденом Червоного Прапора).

Боротьба трудящих містечка загострилася в роки першої світової війни. Майже тиждень у травні 1915 року разом зі строковиками багатьох сіл, які працювали в економіях графа Потоцького, страйкували заробітчани Антонін. Основною вимогою їх було підвищення оплати праці на бурякових плантаціях від 25 до 40 копійок за день. Робітників з інших сіл, яких доставила адміністрація економії, не допустили до роботи. Не допомогло і втручання поліції — страйкарі силою визволили з-під арешту організаторів страйку — поранених солдатів, які перебували у відпустці: С. Павловича, П. Синюка, В. Фещука та місцевих селян І. Волицького, Й. І. Кравчука. Врешті адміністрація задовольнила основну вимогу робітників.

Напередодні першої світової війни містечко Антоніни було волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії, 1913 року тут проживало 2009 чоловік. У містечку перебували волосні установи, поштово-телеграфна станція тощо. Вражав своєю красою і архітектурною витонченістю величезний багатоповерховий палац Сангушків—Потоцьких з просторим гаражем на 9 автомобілів, електричною станцією, оранжереями, величезним каретним двором. До цього слід додати кілька сотень верхових рисаків, близько півтисячі мисливських собак та багато іншого.

Селянські хати звичайно були невеликі (16 на 8 аршинів), без фундаментів, з дерева чи глини. Вони ділилися на дві половини — комору та житлову частину, де часто тулилося по 8—12 чоловік. До цієї ж хатини на зиму забирали телят і ягнят.

Злидні, антисанітарія призводили до частих пошестей. Лише 1867 року від холери померло 46 жителів Антонін. Аж до кінця XIX ст. тут не було ніяких медичних закладів. 1898 року відкрито приватну аптеку, 1913 — невеличку лікарню на 5 ліжок, яку обслуговували лікар і фельдшер.

Парафіяльна школа та однокласне міністерське училище працювали в Антонінах з 1864 року. Ці заклади не могли охопити все населення, тому в містечку на тисячу жителів припадало лише 160 письменних.

Після повалення царизму в лютому 1917 року пожвавилося політичне життя в Антонінах. Біднота, збираючись на мітинги, вимагала миру, землі й свободи. Більш цілеспрямованими стали прагнення незаможного селянства з червня 1917 року, коли до Антонін прибув з Одеси матрос-більшовик Я. С. Луцюк. У своїх палких промовах він розповідав про партію більшовиків та її вождя В. І. Леніна, викривав контрреволюційну політику Тимчасового уряду, закликав до боротьби за владу Рад. Агітація більшовика знаходила сприятливий грунт. Одна з тогочасних газет реакційного, монархічного напряму так розповідала про події в Антонінах влітку 1917 року: «… в маєтках графа Потоцького виникають непорозуміння. Так, в Антонінах Ізяславського повіту з’явився якийсь більшовик-матрос і бунтує селян. …Селяни вирішили відібрати землю у графа Потоцького, запропонувавши протягом 2 днів залишити маєток». У вересні 1917 року створено Раду селянських депутатів, яка приступила до розподілу поміщицьких земель. Ці заходи в той час не були здійснені, бо до Антонін прибула каральна експедиція на чолі з повітовим комісаром Тимчасового уряду.

Про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді трудящі Антонін дізналися наприкінці жовтня 1917 року. Радянську владу в містечку проголошено в середині листопада. Маєток Потоцьких перейшов до рук трудящих.

Але над молодою Країною Рад нависла смертельна загроза — південно-західну територію її зайняли австро-німецькі війська. Ворог окупував Антоніни в березні 1918 року. Було відновлено поміщицьку власність, під загрозою репресивних заходів введено примусову працю на поміщицьких ланах під час жнив.

Австро-німецькі війська, а потім петлюрівці перебували в Антонінах до початку квітня 1919 року, коли містечко визволили частини 2-ї Української радянської дивізії під командуванням О. М. Ленговського. Після вигнання ворогів вся влада перейшла до ревкому, головою якого став селянин-бідняк щорсівець С. І. Остапчук. Створений у той час комітет бідноти очолив К. П. Луцюк. Комбід та земельний комітет негайно приступили до проведення землевпорядкування. Значна частина колишніх графських земель була розподілена між безземельними і малоземельними селянами. Водночас велику земельну ділянку відвели під культурно-показове господарство садово-городнього і тваринницького напряму (державний заповідник). Першим завідуючим господарством став колишній наймит графа Потоцького Я. Є. Коломієць. Продукція Антонінського радгоспу направлялася до лікарень, госпіталів, дитячих будинків, постачалася частинам Червоної Армії. Ревкому довелося працювати в надзвичайно тяжких умовах. Панували розруха, спекуляція, голод. Великої шкоди завдавали куркулі, які ховали хліб, створювали бандитські загони для боротьби проти Радянської влади. Та й зовнішні вороги не лишали надії напасти на Країну Рад. В серпні 1919 року містечко захопили петлюрівці, в грудні — поляки. На початку липня 1920 року через Антоніни з боями пройшла бригада котовців, яка визволила їх, але ненадовго, бо містечко знову зайняли петлюрівці. Остаточно Антоніни визволено в листопаді 1920 року.

Відгриміли бої, закінчилася громадянська війна. Антоніни залишилися центром волості Ізяславського повіту Волинської губернії. Головою створеного наприкінці 1920 року волревкому став С. І. Остапчук, сільревкому — колишній наймит А. Т. Кондратюк. Організовано комітет незаможних селян. На початку 1921 року пройшли вибори до Рад. З 1923 року, коли Антоніни стали центром району, були організовані й відповідні органи влади. Райвиконкомом керував колишній щорсіведь комуніст І. А. Коваль (делегат 2-го Всесоюзного з’їзду Рад 1924 року, член ВУЦВК 1924—1926 рр.). Дійову допомогу партійним і радянським органам подавали комсомольці, осередок яких виник 1922 року; члени профспілок, зокрема Всеробітземлісу.

Поступово налагоджувалося життя. У той час регулярно провадилися суботники щодо впорядкування села. 1920 року почала працювати лікарня на 20 ліжок, через два роки відкрито поліклініку і санепідстанцію, дещо пізніше — дитячі ясла.

Трудящі тяглися до знань, до грамоти. Активно працювали гуртки ліквідації неписьменності. Вчителі, комсомольці влаштовували заняття з неписьменними на п’яти- і десятихатках, групи молоді навчалися у приміщенні школи в вечірній час. Значну роботу розгорнули сельбуд і хата-читальня.

Нові відносини складалися в селі, владно займаючи важливе місце у житті людей. У відбудовний період в Антонінах створено сільськогосподарське кредитне товариство, яке надавало допомогу селянству. Далі відбувалося організаційне та господарське зміцнення Антонінського радгоспу — державного заповідника. За ним було закріплено понад тисячу десятин сільськогосподарських угідь, у т. ч. орної землі — 699 десятин. Радгосп мав свій сад з оранжереями і теплицями, конезавод і невелике стадо молочної худоби. У 1921—1922 рр. напрямок господарства визначався як садово-городній. В наступні роки радгосп спеціалізувався на розведенні племінних свиней, а також цінних порід риб. Загальна площа водного дзеркала 43 ставків становила 1,6 тис. десятин. Господарство стало називатися «Державний розсадник Антоніни», а з наступного року — «Антонінський племгосп ім. Домбаля». Непоганих успіхів досягло господарство в городництві, рільництві, садівництві, тваринництві, лісовому господарстві, рибництві. Працювала електростанція на 40 квт. Велике враження на селян-одноосібників справила проведена у липні 1925 року сільськогосподарська виставка, на якій демонструвалися досягнення племгоспу.

Значну роль у підготовці селян до суцільної колективізації відігравали т. зв. двадцятки — невеликі об’єднання селян, створювані на час польових робіт. В 1926—1927 рр. в Антонінах існувало 12 таких «двадцяток» із селян-бідняків. 1928 року 20 незаможних господарств об’єдналися у ТСОЗ, який проіснував до 1930 року і став ядром створюваного колгоспу.

Запеклий опір суцільній колективізації, що розпочалася в Антонінах 1929 року, чинили куркулі. Вони вбивали сільських активістів і уповноважених для проведення посівних кампаній, перешкоджали створенню артілей. Але основна маса селян цілком сприйняла курс партії та уряду на колективізацію. У квітні 1930 року антонінські селяни об’єдналися у колгосп «Червоний Донбас», до якого входило 106 дворів із земельною площею 230 га. Очолив господарство робітник-двадцятип’ятитисячник з Донбасу В. П. Золочевський.

Суцільна колективізація в Антонінах завершилася в 1932 році. Колгосп поступово зростав і міцнів. Члени артілі побудували кілька приміщень для худоби, заклали сад. Держава виділила на допомогу господарству 4 кінні сівалки, 4 жатки, 2 сінокосарки, кінні граблі, 32 кінні плуги, автомашину.

Напередодні війни в артілі були ферми великої рогатої худоби, вівцеферма, птахоферма, олійниця й крупорушка. За станом на 1 січня 1941 року за колгоспом закріплено 1,2 тис. га землі, його річний доход досяг мільйона карбованців. Передові люди колгоспу були учасниками ВСГВ 1939—1940 рр. Серед них — М. Є. Валецький, бригада якого 1938 року виростила урожай озимої пшениці по 27 цнт з га на площі 28 га, їздовий А. Д. Волошин, який протягом 1938—1939 рр. виконував норми не менше як на 200 процентів.

Заможно стали жити колгоспники. Вони одержували по 4—5 кг хліба та по 1 —1,2 крб. грішми. Правління колгоспу на період весняної посівної кампанії та жнив забезпечувало трудящих всім необхідним. На цей час організовувалося громадське харчування, діяли сезонні дитячі ясла.

Антонінська МТС, утворена 1930 року, відіграла важливу роль у зміцненні колгоспів своєї зони. Працівники станції досягли високих виробничих успіхів. Так, у 1937—1939 рр. середньорічний виробіток на трактор ЧТЗ доведено до 2,3 тис. га. МТС була учасником ВСГВ 1939—1940 рр., відзначена дипломом 1-го ступеня виставки, 10 тис. крб. грошової премії та легковою автомашиною. Директора МТС В. К. Бранського нагороджено Великою срібною медаллю,, старшого агронома Н. М. Вальчука — Малою срібною медаллю виставки.

Значних успіхів досягли трудівники племгоспу. З травня 1934 року його підпорядкували бурякорадгоспу ім. Димитрова, який разом із цукровим заводом ім. Горького входив до складу Антонінського цукрокомбінату. Це позитивно позначилося на економічному стані господарств. Поліпшилася кормова база, зросла продуктивність худоби. Середньорічні надої молока на кожну фуражну корову у 1937— 1938 рр. становили 3,2 тис. літрів; урожайність зернових пересічно становила 19,6 цнт з га. Високі виробничі показники господарства 1938 року відзначені урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора. Племгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939—1940 рр. До Почесної книги ВСГВ 1940 року занесено доярку Є. С. Жук, а також Д. М. Рибачук, яка надоїла в 1939 році по 4,2 тис. літрів молока від кожної закріпленої за нею корови і була нагороджена Малою срібною медаллю виставки.

У всіх цих успіхах велика організаторська та виховна роль належала партійній організації та політвідділу бурякорадгоспу. Значну роботу щодо мобілізації трудівників на виконання виробничих завдань провадила газета «Бурякорадгоспник» — орган політвідділу радгоспу, яка виходила з 1933 року. Газета широко висвітлювала життя робітників господарства, хід боротьби за виконання соціалістичних зобов’язань, викривала хиби в організації виробництва, була надійною опорою партійної організації у роботі серед трудящих.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Антоні́ни, смт, Красилівський р-н, Хмельницька обл

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
У самостійну господарську одиницю в 1930 році виділилося з племгоспу рибне господарство. Тут виведено цінну породу риби — антонінського дзеркального коропа. Продукція рибгоспу вивозилася до багатьох міст країни та експортувалася за кордон. У передвоєнні роки вилов риби доведено до 1,5 тис. цнт на рік.

Розширювалося виробництво, зростала продуктивність праці на цукрозаводі. Рівня 1913 року досягнуто у 1924 році. Щодоби підприємство переробляло 6,5 тис. цнт цукрових буряків. Валовий випуск продукції в 1939 році становив 78 тис. цнт, наступного — вже 136,5 тисячі. Напередодні війни в Антонінах діяли електростанція,, багатогалузева промислова артіль «Стахановець», яка 1940 року випустила продукції на 77 тис. крб., а також пекарня, завод безалкогольних напоїв.

В Антонінах 1939 року проживало 3229 чоловік. Провадилися заходи щодо благоустрою. Лише в 1939 році з цією метою було асигновано 25 тис. карбованців.

Помітні зміни відбулися у медичному обслуговуванні населення. Напередодні війни тут працювала лікарня на 65 ліжок; За дійові заходи щодо охорони здоров’я трудящих, попередження захворювань головного лікаря К. В. Савчука представлено на затвердження учасником ВСГВ 1941 року. Було два дошкільні дитячі заклади.

Успішно здійснювалися заходи культурної революції. Неписьменність в основному ліквідували до 1934 року. В 30-і роки у селищі на базі семирічної відкрито десятирічну школу, для якої збудовано нове приміщення. 1941 року в школі навчалося понад 700 учнів. Багато з них продовжувало освіту й далі. Дочка наймита М. Л. Дідук, закінчивши інститут, стала інженером-конструктором, 1940 року за створення садово-городнього трактора ХТЗ-5 вона удостоєна звання лауреата Державної премії1. Трудящих обслуговувала бібліотека, в якій 1940 року налічувалося понад 15 тис. книг. Щоденно до селища надходили сотні газет і журналів. З 1936 року почалося демонстрування звукових кінофільмів.
Однак заможному життю радянських людей загрожувала смертельна небезпека — війна, нав’язана Країні Рад фашистами. 7 липня 1941 року гітлерівці окупували Антоніни. Появилися органи окупаційних властей — гебітскомісаріат, міська управа, біржа праці, поліцейське управління з тюрмою. Встановлено комендантську годину; під загрозою смерті населенню було заборонено користуватися радіоприймачами. Окупанти по-варварському зруйнували пам’ятник В. 1. Леніну. Перестали працювати школа, клуб, бібліотека. Почалися переслідування місцевих активістів. Лише в перші місяці окупації було розстріляно 60 чоловік. На каторжні роботи до Німеччини фашисти вивезли 213 жителів Антонін. Восени 1941 року в приміщенні середньої школи відкрилося т. зв. ремісниче училище, в якому окупанти хотіли готувати для Німеччини кваліфікованих столярів, мулярів, кухарок. Однак, розгадавши замір фашистів, молодь не пішла туди вчитися.

Варварство і грабежі, терор і наруга ще більше розпалювали гнів і ненависть радянських людей до гітлерівських загарбників. Зростав народний опір окупантам. Організаторами і керівниками боротьби проти фашистів у Антонінах стали комуністи, офіцери Червоної Армії, які втекли з полону,— М. П. Панчук (Коля), М. М. Паламарчук, а також місцеві комсомольці Б. К. Гунько, В. Г. Кухарєв, Г. П. Лупиков, С. Л. Молодецький, В. Н. Мартинюк. Через деякий час до боротьби включилися жителі Антонін М. Я. Петрівський, О. Г. Кухарєв, В. Л. Рибачук, А. 1. Макарчук та інші. Підпільники збирали зброю, влаштовували диверсії, псували зв’язок. Змонтувавши радіоприймач, вони замаскували його у суфлерській будці місцевого клубу, поширювали зведення Радянського інформбюро. Патріоти не раз влаштовували втечі полонених червоноармійців і місцевих жителів, заарештованих фашистами. Г. П. Лупиков за дорученням підпільної групи влаштувався до окружного відділу поліції і, ризикуючи життям, здобував у ворожій комендатурі багато цінних відомостей.

Наприкінці серпня 1942 року фашисти натрапили на слід групи, заарештували 25 підпільників. Частині з них вдалося втекти, а решту гітлерівці відправили до старокостянтинівського окружного відділу гестапо. У грудні 1942 року після нелюдських катувань по-геройському загинули В. Г. Кухарєв, І. Л. Молодецький, М. Я. Петрівський, А. В. Кондратюк, В. Н. Мартинюк, І. Балицький, Л. Баранова-Паламарчук та інші.

На базі грицівського й антонінського підпілля ще з осені 1941 року організувався партизанський загін ім. Котовського. З травня 1942 року він почав діяти у складі з’єднання Ф. С. Кота. Очолював загін М. П. Панчук, а після його загибелі — І. Ф. Лановий. Партизани висаджували в повітря мости, забрали і роздали населенню хліб і цукор з Антонінського цукрозаводу, які фашисти готували на відправку до Німеччини.

Самовіддано і героїчно билися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни вихідці з селища. В Антонінах народився, навчався у школі А. К. Леонтюк. Звідси він 1938 року пішов до лав Червоної Армії, де його й застала війна. Батарея гвардії капітана А. К. Леонтюка прославилася в одному з боїв під Сталинградом, відстоявши у ворога важливий рубіж. В липні 1944 року, під час боїв у районі Мінська, батарея за завданням командування зайшла в тил ворога, відрізавши йому шлях до відступу. Протягом двох годин 49 гвардійців відбили 6 навальних атак фашистів, під час однієї з них командир батареї одержав тяжке поранення в голову. Все ж він продовжував керувати боєм. Гвардійці виконали завдання командування. А. К. Леонтюку та ще кільком його бойовим товаришам Радянський уряд присвоїв високе звання Героя Радянського Союзу.

На світанку 5 березня 1944 року частини 7-го танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії, що входила до складу 1-го Українського фронту, визволили Антоніни від фашистських загарбників. Великих збитків завдали окупанти селу. Колгосп, племгосп, рибгосп, маслозавод, приміщення школи, лікарні, районних установ були пограбовані і частково зруйновані. Сума матеріальних збитків становила 5,8 млн. карбованців.

Тяжкою була перша після визволення весняна сівба. Але працювали всі дружно, з великим запалом. Держава допомагала насінням, племінною худобою, машинами. Зносили зерно для сівби і колгоспники зі своїх скромних запасів. Як тяглову силу використовували корів. І обсіялися вчасно. Успішно пройшли й жнива. Колгоспники виконали плани поставок продукції державі та додатково здали до фонду перемоги 76 тис. пудів хліба, багато інших продуктів. Про ці трудові досягнення з гордістю повідомляли антонінці в листі до свого земляка Героя Радянського Союзу А. К. Леонтюка: «Бийте гадів ще дужче, знищуйте стерв’ятників своєю потужною зброєю, а ми вам допоможемо в тилу сумлінною працею»,— писали вони3. Населення активно включилося у збір коштів на будівництво танкової колони «Радянське Поділля».

Краще пішли справи після переможного закінчення Великої Вітчизняної війни. За роки відбудови в колгоспах споруджено 7 приміщень для громадської худоби, 2 майстерні, кузню, 2 кормокухні, кормоцех, колгоспну електростанцію, 2 водонапірні башти тощо. Поволі заживали рани, що їх завдали фашисти господарству: потрібен був певний час для підвищення родючості грунтів (урожайність зернових у перші післявоєнні роки не перевищувала 8—10 цнт з га), для піднесення продуктивності громадського тваринництва (1947 року надої молока на 100 га сільськогосподарських угідь становили 56 цнт). Помітних успіхів досягли племгосп, МТС, рибгосп. Трудівники племгоспу працювали над удосконаленням білоголової української породи великої рогатої худоби, застосовували передові методи догляду за тваринами. Це дало свої позитивні наслідки: 1948 року надої на фуражну корову зросли до 3,5 тис. кг молока, наступного — до 4 тис. кілограмів.

Відразу ж після визволення відновила роботу середня школа. Незабаром почали працювати клуб, бібліотека, лікарня. Самовідданою і невтомною працею відзначився головний лікар С. І. Бойчун. Нагороджений у роки війни трьома орденами і чотирма бойовими медалями, він і в мирний час бездоганною працею заслужив любов і повагу трудящих району. У січні 1947 року С. І. Бойчуна обрано депутатом Верховної Ради Української РСР, а через рік — нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Відбудова господарства завершилася 1950 року. В тому ж році Антонінський колгосп об’єднався з господарством «Зірка» с. Закриниччя в єдину артіль ім. Щорса. За роки п’ятої п’ятирічки (1951—1955 рр.) господарство досягло певних успіхів. Партійна організація дбала про розстановку комуністів на відповідальних ділянках колгоспного виробництва, про удосконалення агротехніки, поліпшення сівозмін, збільшення кількості органічних і мінеральних добрив. Активну участь у боротьбі за зростання сільськогосподарського виробництва брала сільрада. Так, в 1952 році поряд з іншими важливими питаннями господарського і культурного розвитку на сесіях сільради обговорювалися питання про підготовку до весняної посівної кампанії, хід соціалістичного змагання, розвиток тваринництва, збирання врожаю та здачу хліба державі і т. п. Численним був актив сільради.

З кожним роком міцніло господарство артілі. Урожайність зернових у 1957 році становила пересічно 20,1 цнт з га, цукрових буряків — 235 цнт. Помітних успіхів досягли й тваринники. Надій на фуражну корову виріс до 2466 кг, на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено по 205 цнт молока і 49,7 цнт м’яса. Зростали й прибутки колгоспників — вони одержали на трудодень по 2,5 кг зерна і по 4,5 крб. грішми. 1965 року до артілі ім. Щорса приєдналася рільнича бригада с. Рублянки.

Тепер колгосп — це високомеханізоване господарство, в якому 1970 року налічувалося 57 електродвигунів, 19 автомашин, 23 трактори, 8 комбайнів. Основний його напрям — зернове господарство і тваринництво. В роки восьмої п’ятирічки колгоспники збирали пересічно по 24—25 цнт зернових з га, а в ювілейному 1967 році — по 32,6 цнт. Урожайність цукрових буряків зросла до 270 цнт з гектара.

В 1970 році на фермах налічувалося 1,3 тис. голів великої рогатої худоби, 1,2 тис. свиней, 590 овець, 1,5 тис. штук птиці. Надій молока на корову в 1970 році становив 2853 кг. До всіх ферм підведені водопроводи, механізовано обробку і підготовку кормів. За успіхи, досягнуті господарством у розвитку зернового господарства і тваринництва, Радянський уряд нагородив голову колгоспу ім. Щорса Ф. С. Суражського орденами Леніна і «Знак Пошани».

Колгосп веде велике будівництво. Лише за роки семирічки споруджено 5 тваринницьких приміщень, склади для зерна і мінеральних добрив, ремонтну майстерню, гараж, колгоспну контору, будинок для тваринників бригади № 1 тощо.

Грошовий прибуток становить близько 1 млн. крб., зростають і доходи членів колгоспу. Цьому сприяв перехід господарства з 1 липня 1966 року на грошову гарантовану оплату праці, у зв’язку з чим заробіток кожного колгоспника зріс на 15 — 20 проц. і становив 1970 року 2,95 крб. за людино-день. Понад 300 трудівників одержують пенсії.

Великих успіхів у розвитку досягли й інші господарства та підприємства Антонін. Племгосп був учасником ВСГВ 1954 року, його нагороджено дипломом 2-го ступеня; золоті й срібні медалі одержали 6 передовиків виробництва — учасники виставки. У роки восьмої п’ятирічки господарство перетворилося на зразкове в районі й області.

Зростають надої молока. В 1969 році вироблено по 1,1 тис. цнт молока на 100 га сільськогосподарських угідь. Середній надій на корову досяг 4,7 тис. кг. Значних успіхів добився племгосп у розведенні племінного молодняка — «Еліта-рекорд» і «Еліта». Виросли досвідчені високої кваліфікації кадри тваринників. Понад тридцять років працювала на фермі доярка М. X. Данилюк. Її не раз премійовано як учасницю ВСГВ, нагороджено Малою золотою медаллю виставки. Далеко за межі району лине добра слава про невтомну трудівницю доярку А. П. Сташевську, яка працювала в племгоспі понад 20 років. Вона постійно доглядала по 15—20 корів, надоюючи від кожної по 4,5—5 тис. кг молока. В березні 1966 року Президія Верховної Ради Союзу РСР присвоїла їй високе звання Героя Соціалістичної Праці.

Загальна площа водного дзеркала Антонінського рибгоспу ім. Дзержинського становить понад 1,2 тис. га. Господарство високомеханізоване, ведеться на науковій основі. З кожним роком збільшується виробництво продукції. 1965 року рибгосп здав державі 2,4 тис. цнт риби, а 1970-го — вже 3,7 тис. цнт. Протягом восьмої п’ятирічки вирощено 855 тис. однолітків коропа. За сумлінну багаторічну працю старшого рибалку П. О. Гиляку нагороджено орденом «Знак Пошани».

Щороку збільшується виробництво продукції на цукрокомбінаті. Середньодобова переробка буряків зросла з 17,1 тис. цнт у 1965 році до 20 тис. цнт у 1970-му. Партійна організація заводу постійно дбає про посилення ідейно-виховної роботи серед робітників, підвищення їх кваліфікації. Понад 500 чоловік у 1970 році навчалися в системі партійної та комсомольської освіти, в школах технічного навчання й економічній. Готуючи трудові дарунки XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колектив працівників ордена Трудового Червоного Прапора радгоспу Антонінського цукрокомбінату виконав піврічний план здачі державі продуктів тваринництва в березні 1971 року. На заготівельні пункти відправлено 1300 цнт м’яса, 3100 цнт молока, 30 тис. штук яєць.

Достроково завершили план восьмої п’ятирічки і ювілейного 1970 року робітники цегельного заводу, виготовивши 4,6 млн. штук цегли. З перевиконанням планів підійшли до фінішу п’ятирічки і трудівники маслозаводу, відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуду», лісництва.

Широкого розмаху в господарствах і на підприємствах селища набув рух за комуністичне ставлення до праці. Однією з перших високе звання колективу комуністичної праці завоювала бригада з ферми колгоспу ім. Щорса, очолена комсомольцем П. Волуцьким. Ударниками комуністичної праці стали водій з рибгоспу А. Л. Касянюк, змінний інженер цукрозаводу С. П. Якимчук, який вніс близько 50 раціоналізаторських пропозицій. На цукрозаводі працює 107 ударників комуністичної праці, це звання присвоєне також колективам 2 цехів, 21 бригаді, одній зміні.

Ще в грудні 1956 року Антоніни переведено до розряду селищ міського типу. Це сприяло активізації громадсько-політичного життя, дальшому благоустрою і забудові селища. На варті громадського порядку стоять добровільна народна дружина, товариські суди, що діють ще з 1959 року.

Широко розгорнулося житлове будівництво. 1970 року завершено спорудження двох восьмиквартирних будинків, виросла вулиця новобудов — Енгельса. Всі будинки добротні, криті шифером. Забруковано і заасфальтовано значну кількість вулиць і тротуарів. Здійснено реконструкцію центральної площі Леніна, встановлено денне освітлення на багатьох вулицях селища. Налагоджено регулярне автобусне сполучення з Хмельницьким, Красиловом, Старокостянтиновом, з селами району. Селищна Рада депутатів трудящих, громадськість значну увагу приділяють озелененню — на вулицях висаджено велику кількість плодових і декоративних дерев. Біля багатьох будинків ростуть сади. За розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 29 січня 1960 року антонінський парк віднесено до пам’яток садово-паркової архітектури, що перебувають під охороною держави.

Профілактику захворювань, охорону здоров’я трудящих здійснюють 20 лікарів. При лікарні відкрито тубстаціонар, організовано рентгенослужбу, широко здійснюються профілактичні заходи. Діють три дошкільні дитячі заклади.

Велика увага приділяється культурно-освітньому розвиткові селища. В середній школі 1970 року навчалося 750 учнів, працювало понад 40 вчителів, серед них заслужена вчителька УРСР Н. Ф. Шевчук.

Працюють будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки — для дорослих і для дітей, які провадять велику культурно-освітню роботу: організовують масові читацькі конференції, усні журнали, мандрівки по книгах, лекції і бесіди.

Антонінці люблять спорт. При селищному будинку культури і школах діють спортивні секції з футбола, волейбола, баскетбола, легкої атлетики, стрільби, шахів та інші. Відкрито стадіон, 10 спортивних майданчиків.

Трудящі пишаються героїчним минулим і славним сучасним свого селища. Здобуваючи нові й нові перемоги, вони впевнено крокують по шляху комуністичного будівництва.

М. К. ЛАГОДЗИНСЬКА, А. Ф. СУРОВИЙ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Антоні́ни, смт, Красилівський р-н, Хмельницька обл

Повідомлення АннА »

Антоніни - палац.JPG
АНТОНИНИ, с, Заславський пов., при річці Ікопоті в місцевості степовій. Село перед тим звалося — Холодки і належало до кн. Острозьких, пізніше до кн. Заславських, а від них до Любомирських і Сангушків. Назване Антонинами від імені Антоніни Дунінової. Пізніше село переходить до Мальчевських, з родини яких походить відомий польський поет, представник т. зв. „української школи" Антоній Мальчевський (1793-1826). Є тут гарний палац і ботанічний парк, а також овочевий сад званий „Романівка". Відбувалися тут колись кінні гони і була стаднина арабських коней. Властителем по кн. Сангушках був гр. Юзеф Потоцький. Село мало 150 дворів і 209 жителів. Церква Св. П'ятниці-Параскеви збудована у 1797 р., дерев'яна на місці ще старшої. У 1911 році була там одноклясна школа Мін. Нар. Прос. з 1864 р., волосне правління, пошта, телеграф, земська поштова станція, фельшерський земський пункт, лічниця, люкар, горілчана крамниця, водяний млин (16,000 пуд. річно) і шкілька овочевих дерев. До власника гр. Юзефа Потоцького належало 24,4402 дес. (Література: „Юзеф Дунін-Борковський — Антоні, дзісь і пшед пяти піендзєсєнцю", Тиґоднік Ілюстровани з 1903 р.).
Джерело-О.Цинкаловський "Стара Волинь і Волинське Полісся" (від найдавніших часів до 1914 року)
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера А”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 9 гостей