БІЛОПІЛЛЯ, місто, Сумська область, Україна
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
БІЛОПІЛЛЯ, місто, Сумська область, Україна
БІЛОПІЛЛЯ – місто Сум. обл., райцентр. Розташов. на р. Вир (прит. р. Сейм, бас. Дніпра). Залізнична ст. Нас. 19 тис. осіб (1998).
Тер. сучасного Білопілля була заселена у 2–6 ст. племенами доби черняхівської культури. За часів Київської Русі наприкінці 11 ст. виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпосту в боротьбі з кочовиками. Вперше згадується в «Повчанні» Володимира Мономаха під 1096. 1239 місто спустошене під час монголо-татарської навали. В серед. 16 ст. у цій місцевості з’являються пости рос. служилих людей – військ. сторужі. Одну з них (2-гу путивльську) було встановлено біля Вирського городища. Інтенсивне заселення місцевості почалося в 17 ст. 1672 на місці давнього Вира бєлгородський воєвода Ромодановський збудував фортецю, поблизу якої оселялися задніпровські переселенці. Нове поселення отримало назву – Крига – від назви річки, що протікала неподалік (під цією назвою воно згадується в «Літописі Самовидця» за 1678). Назва Білопілля трапляється в документах поч. 80-х рр. 17 ст. Походить від назви однойменного м-ка на Брацлавщині (нині с. Білопілля Козятинського р-ну Він. обл.), звідки 1672 прийшли перші козаки – переселенці. У 18 ст. Б. – сотенне м-ко Білопільської сотні Сумського полку. Після ліквідації полкового устрою з 1765 по 1780 входило до Слобідсько-Української губернії, з 1780 до 1796 – Харківського намісництва, з 1835 – Харківської губернії.
Наприкінці 19 – поч. 20 ст. діяло Білопільське Богородичне братство, статутним завданням якого була боротьба з різними проявами сектантства (див. Секта релігійна).
В 1920-х рр. збудовано комбікормовий та ливарно-мех. з-ди. Райцентр від 1923. У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 Б. було окуповано гітлерівцями від 7 жовт. 1941 до 1 верес. 1943.
Гол. напрямами сучасного пром. розвитку міста є харчова й маш.-буд. галузі пром-сті. 1991 в місті засновано Боголюбський чол. монастир.
Уродженцями міста є філософ, літ. критик, публіцист М.О.Антонович (1835–1918), педагог і письменник А.Макаренко, укр. поет О.Олесь.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: Білопілля, місто, Сумська область, Україна
ВИР археологічна пам’ятка – давнє місто на лівому березі р. Вир (прит. Сейму, бас. Дніпра), у гирлі її прит. р. Крига. Нині тут розташов. м. Білопілля.
Вперше Вир згадано в Iпатіївському літописі під 1113. Місто складалося з дитинця (1,5 га), що займав високий (15–18 м) мис лівого берега р. Крига, та «окольного міста» («острога»), до якого прилягав відкритий посад (7–10 га).
Згадується в літописах під 1147, 1160, 1161 у зв’язку з боротьбою проти половців та феод. усобицями на пд. землях Давньої Русі як центр однойменної волості між верхів’ями річок Сула та Сейм (пл. – понад 8 тис. км 2), що у 12 ст. не раз переходила з рук в руки.
1159–62 – столиця уділу Iзяслава Давидовича.
Надалі разом з Курським Посейм’ям Вир входив до складу Новгород-Сіверського князівства. Відігравав важливу роль у системі оборони пд.-сх. кордонів Русі, контролюючи «степовий коридор» – прохід у половецький степ.
Знищене 1239 під час монголо-татарської навали.
Локалізоване богословом та істориком Філаретом (Гумілевським) у серед. 19 ст.
Досліджувалося Богусевичем (1958–59) та Приймаком (1985–93); загалом в різних частинах городища розкопано бл. 800 м2. Виявлено рештки житлових та виробничо-госп. споруд, зафіксовано сліди залізоробного, ковальського, ювелірного, кісткорізального ремесел.
Вперше Вир згадано в Iпатіївському літописі під 1113. Місто складалося з дитинця (1,5 га), що займав високий (15–18 м) мис лівого берега р. Крига, та «окольного міста» («острога»), до якого прилягав відкритий посад (7–10 га).
Згадується в літописах під 1147, 1160, 1161 у зв’язку з боротьбою проти половців та феод. усобицями на пд. землях Давньої Русі як центр однойменної волості між верхів’ями річок Сула та Сейм (пл. – понад 8 тис. км 2), що у 12 ст. не раз переходила з рук в руки.
1159–62 – столиця уділу Iзяслава Давидовича.
Надалі разом з Курським Посейм’ям Вир входив до складу Новгород-Сіверського князівства. Відігравав важливу роль у системі оборони пд.-сх. кордонів Русі, контролюючи «степовий коридор» – прохід у половецький степ.
Знищене 1239 під час монголо-татарської навали.
Локалізоване богословом та істориком Філаретом (Гумілевським) у серед. 19 ст.
Досліджувалося Богусевичем (1958–59) та Приймаком (1985–93); загалом в різних частинах городища розкопано бл. 800 м2. Виявлено рештки житлових та виробничо-госп. споруд, зафіксовано сліди залізоробного, ковальського, ювелірного, кісткорізального ремесел.
- АннА
- Супермодератор
- Повідомлень: 8878
- З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
- Стать: Жінка
- Дякував (ла): 3563 рази
- Подякували: 2154 рази
Re: БІЛОПІЛЛЯ, місто, Сумська область, Україна
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Білопілля — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 45 км від м. Сум; залізнична станція. Через місто проходить автошлях Суми — Новгород-Сіверський. Населення — 18 884 чоловіка.
Територія сучасного Білопілля була заселена ще у 11—VI ст., про що свідчить виявлене археологами поселення черняхівської культури. За часів Київської Русі виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпоста в боротьбі з кочівниками. Про нього згадується в літописі за 1111 ріку зв’язку з походом переславського князя Володимира Мономаха проти половців, 1239 року його спустошили й спалили монголо-татари. В середині XVI ст. у цій місцевості з’являються пости російських служивих людей — військові сторожі. Одну з них, 2-гу путивльську, було встановлено біля Вирського городища.
Інтенсивне заселення місцевості почалося в середині XVII ст. В 1672 році бєлгородський воєвода князь Ромодановський на старому Вирському городищі збудував фортецю, навколо якої селилися задніпрянські переселенці. Першу свою назву — Крига — поселення дістало від річки. Під цією назвою, що довго зберігалася в народі, воно згадується в деяких історичних джерелах, наприклад, у літописі Самовидця за 1687 рік. Друга назва — Білопілля трапляється в документах початку 80-х років XVII століття. Вона походить від однойменного містечка на Брацлавщині, звідки прийшли перші переселенці. Білопільська фортеця була добре укріпленою. Її оточував рів завглибшки 8 і завширшки 10 метрів. На високому валу було зведено дубову стіну з 9 баштами. Переважна маса населення проживала у посаді, який був укріплений дубовою стіною з 13 баштами і ровом завглибшки 6 і завширшки 8 метрів.
Майже 100 років своєї історії Білопілля, як і інші міста Слобожанщини, розвивалось у специфічних умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами (гуральництво, млинарство тощо). Захоплення козацькою старшиною земельних угідь рядових козаків поглиблювало соціальну диференціацію. Частина козаків потрапляла в залежне становище від козацької старшини. За даними перепису 1732 року, в Білопіллі налічувалося 392 козаки, 2122 підпомічники, 60 підсусідків.
Остаточне скасування сторожової служби і розформування слобідських козацьких полків 1765 року помітно позначилося на становищі Білопілля. Воно було сотенним містечком Сумського козацького полку, а з 1765 до 1780 року входило до складу Слобідсько-Української губернії, з 1780 до 1796 — Харківського намісництва, з 1796 — знову Слобідсько-Української губернії (з 1835—Харківської).
Після ліквідації полкового устрою сталися важливі соціальні зміни. Козаків, підпомічників було позбавлено козацьких привілеїв і перетворено на військових обивателів, які стояли близько до державних селян. Тільки незначна частина, найбільш заможна, могла перейти в купецький і міщанський стани.
Білопілля — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 45 км від м. Сум; залізнична станція. Через місто проходить автошлях Суми — Новгород-Сіверський. Населення — 18 884 чоловіка.
Територія сучасного Білопілля була заселена ще у 11—VI ст., про що свідчить виявлене археологами поселення черняхівської культури. За часів Київської Русі виникло укріплене місто Вир, яке відігравало роль форпоста в боротьбі з кочівниками. Про нього згадується в літописі за 1111 ріку зв’язку з походом переславського князя Володимира Мономаха проти половців, 1239 року його спустошили й спалили монголо-татари. В середині XVI ст. у цій місцевості з’являються пости російських служивих людей — військові сторожі. Одну з них, 2-гу путивльську, було встановлено біля Вирського городища.
Інтенсивне заселення місцевості почалося в середині XVII ст. В 1672 році бєлгородський воєвода князь Ромодановський на старому Вирському городищі збудував фортецю, навколо якої селилися задніпрянські переселенці. Першу свою назву — Крига — поселення дістало від річки. Під цією назвою, що довго зберігалася в народі, воно згадується в деяких історичних джерелах, наприклад, у літописі Самовидця за 1687 рік. Друга назва — Білопілля трапляється в документах початку 80-х років XVII століття. Вона походить від однойменного містечка на Брацлавщині, звідки прийшли перші переселенці. Білопільська фортеця була добре укріпленою. Її оточував рів завглибшки 8 і завширшки 10 метрів. На високому валу було зведено дубову стіну з 9 баштами. Переважна маса населення проживала у посаді, який був укріплений дубовою стіною з 13 баштами і ровом завглибшки 6 і завширшки 8 метрів.
Майже 100 років своєї історії Білопілля, як і інші міста Слобожанщини, розвивалось у специфічних умовах поєднання військової сторожової служби з землеробством і промислами (гуральництво, млинарство тощо). Захоплення козацькою старшиною земельних угідь рядових козаків поглиблювало соціальну диференціацію. Частина козаків потрапляла в залежне становище від козацької старшини. За даними перепису 1732 року, в Білопіллі налічувалося 392 козаки, 2122 підпомічники, 60 підсусідків.
Остаточне скасування сторожової служби і розформування слобідських козацьких полків 1765 року помітно позначилося на становищі Білопілля. Воно було сотенним містечком Сумського козацького полку, а з 1765 до 1780 року входило до складу Слобідсько-Української губернії, з 1780 до 1796 — Харківського намісництва, з 1796 — знову Слобідсько-Української губернії (з 1835—Харківської).
Після ліквідації полкового устрою сталися важливі соціальні зміни. Козаків, підпомічників було позбавлено козацьких привілеїв і перетворено на військових обивателів, які стояли близько до державних селян. Тільки незначна частина, найбільш заможна, могла перейти в купецький і міщанський стани.
- Pan_Oleg
- Повідомлень: 72
- З нами з: 18 липня 2017, 07:50
- Стать: Чоловік
- Звідки: Фастів
- Дякував (ла): 109 разів
- Подякували: 51 раз
Re: БІЛОПІЛЛЯ, місто, Сумська область, Україна
З книги : Микола Крикун. Воєводства Правобережної України в ХУІ-ХУПІ ст.
Розділ : З ІС ТО Р ІЇ М ІГР А Ц ІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇН І У Д Р У Г ІЙ ПО ЛО ВИ Н І XVII С Т О Л ІТ Т Я
" В ІС ТО Р ІЇ М ІГР А Ц ІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇН І У Д Р У Г ІЙ ПО ЛО ВИ Н І XVII С Т О Л ІТ Т Яісторії переселень на Україні доби феодалізму помітно виділяється друга половина XVII ст., особливо 50-70-ті роки.Тогочасні міграції переважно були спричинені нескінченними війнами та їх наслідками, грабіжницькими нападами татар, окупацією частина українських земель Туреччиною тощо. Ці рухи населення згадуються в козацьких літописах та документах, частина яких опублікована протягом XIX — початку XX ст. У джерелах розповідається головним чином про переселення з правого на лівий берег Дніпра, де задніпряни (так називали вихідців з Правобережжя) знаходили притулок і порятунок від лихоліття. Рух населення на Лівобережжя був чи не визначальним у міграціях другої половини XVII ст. на Україні. Найбільше у вивченні цього питання зробив Дмитро Багалій.Наше повідомлення доповнює відомі факти про міграції на Україні в другій половині XVII ст. Воно ґрунтується на двох документах, виявлених серед матеріалів Розрядного приказу Російського державного архіву давніх актів (РГАДА) у Москві. Один з них датовано 1673 роком1. Це перепис служилих і неслужилих сумських «черкас», які незадовго до того на чолі з сотником Хомою Федоровим2 прибули в Путивльський повіт на місце давнього Вир- ського городища, на береги річок Вир, Ворожба, Крига, Морач і заснували там місто Кригу, пізніше назване Білопіллям, та села Річки і Ворожбу (всі ці поселення увійшли до складу Сумського полку). Перепис проведено І. В. Львовим та П. Куським за царським указом і наказом воєводи Ю. М. Борятинського у відповідь на чолобитну путивльських «всяких чинов людей», передусім поміщиків. Зміст чолобитної нам невідомий. Судячи зі вступної частини документа, значно, до речі, пошкодженої часом, у ній ішлося, мабуть, прорізні шкоди, нанесені путивльцям новопоселенцями. І. В. Львов та П. Куськой на місці переписали черкас «поимянно с отцьі и с про- звищи и которьіх городов они уроженцьі и что у кого детей мужес- ка полу и откудьі кто пришел»3.Інший документ є переписом населення таких сіл Путивльського повіту: Грузьке, Бориня, Гвинтове, Духанівка (або Кротово, Кротова Діброва), Бочечки, В’язове, Козацька Діброва (або Свічки, тепер Козацьке), Черепівка4. Перші три села належали двом попам і диякону, які мешкали в Путивлі, село Духанівка — двадцяти путивльським козакам, а рештою володіли путивльські, рильські, чернігівські та новгород-сіверські поміщики. Датування цього джерела утруднюється тим, що в ньому відсутня вступна частина, яка б вказала на його походження. Очевидно, документ появився не раніше 1678 р. — це єдина згадана в ньому дата; саме тоді було засноване («поселено») село Духанівка5. Припускаємо, що цей документ складено не пізніше 1684 або 1685 року, і ось чому: Д. Бага- лій на основі вивчених джерел справедливо вважає 1679-1680 рр. часом останнього в другій половині XVII ст. значного пересування населення Правобережної України, переважно з Київського воєводства, на Лівобережжя6. Документ, що нас цікавить, поряд з відомостями про те, хто з селян звідки родом, говорить ще й про те, скільки років минуло, як жителі восьми названих сіл, тікаючи з рідних місць «от разоренья воинских людей», перейшли на лівий берег Дніпра*. Найбільше було задніпрянських сімей (112, серед них 93 з Київського воєводства), які переселилися за п’ять років до складання документа. Після «п’ятирічних» найбільшою була група задніпрян, які покинули рідні місця десять років тому (102 сім’ї, у тому числі 85 з Київського воєводства)**, тобто приблизно в1674-1675 рр.: на цей час припадає найбільш значний перед 1679- 1680 рр. перехід населення з правого на лівий берег Дніпра7.Обидва документи цінні тим, що для 2 719 сімей з 2 767 подають назви місцевостей («городів»), звідки вони родом. Джерела другої половини XVII ст. з такими відомостями зустрічаються дуже рідко, до того ж вони надто фрагментарні. Як правило, в документах, що розповідають про міграції на Україні цього періоду, зазначено, з яких «городів» прийшли ті чи інші сім’ї8. Але слід мати на увазі, що такі «городи» дуже часто були тільки проміжними, перевалочними пунктами для тих, хто покинув рідні місця. Так, за даними документа 1673 р., у Білопіллі, Річках та Ворожбі з 1 261 сім’ї (вихідців з українських земель, з Білорусі і, в незначній кількості, з Польщі, Литви та Росії) 600 сімей, перш ніж прибути сюди, зупинялися в проміжних пунктах, причому перевалочну роль для 588 сімей відіграли «городи» Лівобережної, а для решти — Правобережної України. Про населені пункти, в яких тимчасово осідали переселенці, другий з названих документів згадує дуже рідко. Це, однак, не обов’язково означає, що насправді їх було мало.Названі нами джерела дозволили повніше відтворити переселенський рух на Україні в другій половині XVII ст. Цей рух і показано в додатку до повідомлення. Розподіл переселенців (сімей) за землями і воєводствами, з яких вони були родом, а також інші підрахунки зроблено нами. Інколи в дужках зазначено поданий джерелами російський варіант назв населених пунктів. Це робиться в тому випадку, коли він помітно різниться від українського.З документів видно, що основна маса населення міста Білопілля і 10 сіл — це вихідці з українських земель. 1673 р. вони становили в Білопіллі щонайменше 85,9 % (799 сімей з 930), в Річках та Ворожбі — 83,4 % (276 з 331), а у восьми селах, згідно з недатова- ним джерелом, — 84,2 % (1 278 з 1 506). Найбільше переселенців прийшло з Правобережної України, головним чином з Київського воєводства: у Білопіллі задніпрян було принаймні 426 сімей, у тому числі 306 з Київщини, у Ворожбі та Річках — відповідно 147 і 105, увосьми селах — 847 і 617. Решта українських поселенців походила майже виключно з Лівобережної України.Варто вказати й на те, що населення Білопілля складали вихідці з 259 «городів», Ворожби та Річок — зі 139, Борині, Бочечок, В’язового, Гвинтового, Грузького, Духанівки, Козацької Діброви і Черепівки — з 316 «городів». Найбільше для оселення означених міста й 10 сіл дав Коростишів (Київське воєводство; 117 родин); далі по низхідній ідуть: Ніжин, Прилуки, Ічня, Конотоп (Лівобережжя; відповідно 91, 61, 57, 49), Черняхів, Біла Церква, Фастів (Київське воєводство; 44, 40,40), Корець (Волинське воєводство; 40) і так далі.Лише в Борині, В’язовому, Гвинтовому, Грузькому, Козацькій Діброві та Черепівці зафіксовано тих, хто в них народився (всього11 родин), причому батьки у двох родин у Козацькій Діброві та Черепівці прибули «з-за Дніпра».Слід зазначити, що частина з перелічених укладачами документів «городів» були не містами і містечками, а селами.Деякі назви містечок та сіл зустрічаються в кількох воєводствах Правобережної України. Такі населені пункти виділені нами нижче в групу «інші поселення».
1 Российский государственньїй архив древних актов в Москве (далі — РГАДА), ф. 210 (Разрядньїй приказ), Дела разньїх городов, кн. 57, л. 137-242.
2 Комісар Білопілля Терентовський називав цього сотника Степаном Хоменком (Фоменком). Див.: Филарет. Историко-статистическое описаниеХарьковской епархии, отд. 3. Москва 1857, с. 414.
3 РГАДА, ф. 210, Дела разннх городов, кн. 57, л. 138-139.
4 Там само, л. 262-484.
5 Там само, л. 434. Бочечки засновані «років з 15 тому», Грузьке — «років з35 тому», а Козацька Діброва, В'язове і Черепівка — «років з 40 тому». Про час заснування Борині та Гвинтового в документі нічого не сказано.
6 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации и бита степной окраиниМосковского государства, т. 1: История колонизации. Москва 1887, с. 433.
* Таких відомостей в переписі Білопілля, Річок і Ворожби немає.
** Задніпрян, які переселилися на лівий берег Дніпра рік тому, у восьми селах було 20 сімей, два роки — 46, три — 89, чотири — 64, шість — 68, сім — 72, вісім — 47, дев'ять років тому — 11 сімей. Далі більш-менш значними є лише групи задніпрян, які прийшли на Лівобережжя 15, 20 і ЗО років тому — відповідно 55, 50 і 36 сімей.
7 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации...9 т. 1, с. 433.
8 Там само, с. 412-413; Материали для истории колонизации и битастепной окраини Московского государства (Харьковской и отчасти Курскойи Воронежской губ.) в ХУІ-ХУІІІ столетиях, собранние и проредактированншД. И. БагалееМу т. 1. Харьков 1866, с. 45-63, 75-80; РГАДА, ф. 1209 (Поместньїй приказ), Белгородская отказная книга, No ЗО, л. 261-308.
ДОДАТОК
Населення міста Білопілля в 1673 р.
З Правобережної України.
Белзьке воєводство: Томашів — 1.Брацлавське воєводство: Борщагівка, Братів (Брягилев) — по 1, Вінниця (Веница) — 2, Жашків — 1, Животів — 2, Кушів, Ладижин, Мурафа (Марефа) — по 1, Погребище — 3, Скоморошки — 1; разом — 14.Волинське воєводство: Берездів (Берестов) — 1, Вишнівець — 2, Гоща — 4, Грипів — 1, Дорогобуж — 2, Дубно — 1, Збараж (Збарьіж, Барьіж) — 1, Звягель — 8, Корець — 22, Кременець, Лабунь, Локачі, Луцьк, Любар — по 1, Ляхівці — 2, Олика — 1, Острог — 3, Острожок Звягельський — 1, Остропіль — 2, Полонне (Польїнное) — 6, Рівне, Старокостянтинів, Степань, Хлапотин (або Красностав), Хо- тень — по І; разом — 67.Київське воєводство: Антонів, Бараші, Барашівка — по 1, Бердичів — 13, Біла Церква — 16, Білилівка — 1, Білопілля — 2
Богуслав (Богуславль, Славль) — 6, Бородянка, Боярка — по 1, Бра- гін — 3, Брусилів, Васильків, Веледники — по 2, Веприк, Вільськ — по 1, Вільшана (Ольшана) — 4, Воронів, Ворсівка (Ворсов) — по 1, Вчорайше (Вчерашне) — 2, Горностайпіль (Горностай) — 3, Горо- шки — 6, Горошків — 4, Губків (Хупков), Дідівщина (Дедов) — по 1, Житомир — 4, Зубрин (Зубринск), Івниця, Кам’яний Брід — по 1, Канів — 6, Київ — 3, Кирдани — 1, Кодня — 5, Копачів — 2, Ко- ростишів — 14, Корсунь — 7, Котельня — 10, Кремне, Крилів, Левків, Леськи — по 1, Лисянка — 2, Лісовичі, Ліщин, Лугини — по 1, Макарів — 4, Махнівка (Махнов) — 2, Мотовилівка — 3, Нехворощ — 1, Норинськ — 8, Носівка — 2, Овруч (Оруч, Бруч) — 10, Олевськ — 1, Паволоч — 16, Пулин — 1, ГРятигори — 3, Радомишль — 8, Рожів — 8, Ставище — 2, Стремигород (Стрьім), Стри- біж, Трахтемирів — по 1, Триліси — 2, Трипілля — 3, Троянів, Тур- бівка — по 1, Ушомир (Шамер, Шумер, Вушомер) — 8, Фастів — 14, Ходорків — 7, Ходасівка, Хотинівка — по 1, Чайки (Чайков) — 7, Черкаси — 3, Черняхів (Чернехов) — 14, Чигирин — 2, Чорнобиль — 4, Чуднів — 17, Янушпіль (Яньїшполь) — 5; разом — 306.Подільське воєводство: Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Хмільник, Шаргород (Саргородок) — по 1; разом — 4.Руське воєводство: Білий Камінь — 1, Замостя, Любомль (Лю- бовнь, Любов) — по 2, Львів — 3, Тарнопіль, Тисмениця (Тимис- ница), Хвинка (Ханков), Черляни (Черлен), Яворів — по 1, Ярослав — 2; разом — 15.Інші поселення: Березне, Білогородка — по 1, Жуків — 2, Звени- город — 1, Костянтинів — 3, Красне — 4, Краснопіль, Медведівка, Самгородок, Синява, Червоне, Ямпіль, Янів — по 1; разом — 19.З Лівобережної України: Баришівка — 1, Басань — 5, Бату- рин — 6, Бахмач — 1, Березна — 4, Биків — 3, Бобровиця — 1, Борз- на — 13, Бориспіль — 5, Варва — 28, Вільшане, Всеволож — по 1, Га- дяч — 6, Гайворон — 1, Галиця — 3, Глибоке — 1, Глинськ — 8, Глу- хів, Гоголів — по 1, Городище — 4, Дівиця — 3, Журавка, Золотоноша — по 1, Івангородище (Івангород) — 9, Івань (?) — 14, Ітлін — 1, Ічня — 16, Киїнка — 1, Кобижча — 7, Козелець — 2, Козельськ — 1, Конотоп, Короп — по 6, Красне — 6, Кролевець — 3, Крупіль — 2, Курінька, Липки — по 1, Лохвиця — 3, Лубни — 3, Макушів (Мако- шине ?) — 2, Мена — 18, Миргород (Миргородок), Мокишів (Ма- кишин ?) — по 1, Монастирище — 3, Ніжин — 23, Нові Млини — 5, Носівка — 13, Олешковичі — 1, Остер — 2, Переволочна — 6,
Переяслав — 6, Пирятин — 13, Прилуки — 44, Рихли — 1, Ромни — 8, Седнів, Сміле, Снітин — по 1, Сосниця — 6, Срібне — 9, Чернігів — 3, Чорнухи — 13, Яготин — 1, місцевості, назви яких невідомі через пошкодженість документу, — 11; разом — 373.З Білорусі. Правобережжя: Бєлиничі — 2, Бихов Старий — 4, Бихов (Новий ?) — 12, Бобруйськ (Бабровск) — 1, Борисов — 4, Бочейков — 1, Берестя (Берестье) — 2, Волола, Воложин (Волож- на), Воронєч (Ворониж) — по 1, Глуськ — 2, Дубровна — 1, Жло- бін (Злобин) — 2, Койданов (Кайданов), Коханово — по 1, Кро- шин (Кровшин, Кровщин) — 3, Логойськ — 2, Лукомль, Ляховичі (Леговичи), Могильна — по 1, Могильов — 18, Орша, Петриков (Петраков) — по 1, Пінськ — 2, Полоцьк, Пучин, Свіслоч — по 1, Слуцьк — 9, Стрешин — 1, Толочин — 4, Турів, Черея, Шара (Шар), Шклов (Шеклев) — по 1. Лівобережжя: Гомель (Гомье), Копиль, Колись — по 1; разом — 93.З Правобережної України або Правобережної Білорусі: Борщовці (Борщевичі ?), Городище, Городок, Дубравка — по 1, Соколів — 3; разом — 7.З Росії: «з-під Смоленська» — 2.З Литви: Вільно (Вильна) і Віленський повіт — по 1; разом — 2.З Польщі: Краків, Люблін — по 1; разом — 2.Поселення на захід від Дніпра, які не вдалося локалізувати: Війна, Зеновка, Єргочів, Колошковці (Колошковичі ?), Корочі (Коро- чів ?), Лубіно, Студнів — по 1; разом — 7.Сімей задніпрян, місце походження яких неможливо встановити через пошкодженість документу, — 21.Всього у місті — 930 сімей.
Всю книгу можна скачати тут : http://history.org.ua/LiberUA/978-617-6 ... -240-9.pdf
Розділ : З ІС ТО Р ІЇ М ІГР А Ц ІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇН І У Д Р У Г ІЙ ПО ЛО ВИ Н І XVII С Т О Л ІТ Т Я
" В ІС ТО Р ІЇ М ІГР А Ц ІЙ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇН І У Д Р У Г ІЙ ПО ЛО ВИ Н І XVII С Т О Л ІТ Т Яісторії переселень на Україні доби феодалізму помітно виділяється друга половина XVII ст., особливо 50-70-ті роки.Тогочасні міграції переважно були спричинені нескінченними війнами та їх наслідками, грабіжницькими нападами татар, окупацією частина українських земель Туреччиною тощо. Ці рухи населення згадуються в козацьких літописах та документах, частина яких опублікована протягом XIX — початку XX ст. У джерелах розповідається головним чином про переселення з правого на лівий берег Дніпра, де задніпряни (так називали вихідців з Правобережжя) знаходили притулок і порятунок від лихоліття. Рух населення на Лівобережжя був чи не визначальним у міграціях другої половини XVII ст. на Україні. Найбільше у вивченні цього питання зробив Дмитро Багалій.Наше повідомлення доповнює відомі факти про міграції на Україні в другій половині XVII ст. Воно ґрунтується на двох документах, виявлених серед матеріалів Розрядного приказу Російського державного архіву давніх актів (РГАДА) у Москві. Один з них датовано 1673 роком1. Це перепис служилих і неслужилих сумських «черкас», які незадовго до того на чолі з сотником Хомою Федоровим2 прибули в Путивльський повіт на місце давнього Вир- ського городища, на береги річок Вир, Ворожба, Крига, Морач і заснували там місто Кригу, пізніше назване Білопіллям, та села Річки і Ворожбу (всі ці поселення увійшли до складу Сумського полку). Перепис проведено І. В. Львовим та П. Куським за царським указом і наказом воєводи Ю. М. Борятинського у відповідь на чолобитну путивльських «всяких чинов людей», передусім поміщиків. Зміст чолобитної нам невідомий. Судячи зі вступної частини документа, значно, до речі, пошкодженої часом, у ній ішлося, мабуть, прорізні шкоди, нанесені путивльцям новопоселенцями. І. В. Львов та П. Куськой на місці переписали черкас «поимянно с отцьі и с про- звищи и которьіх городов они уроженцьі и что у кого детей мужес- ка полу и откудьі кто пришел»3.Інший документ є переписом населення таких сіл Путивльського повіту: Грузьке, Бориня, Гвинтове, Духанівка (або Кротово, Кротова Діброва), Бочечки, В’язове, Козацька Діброва (або Свічки, тепер Козацьке), Черепівка4. Перші три села належали двом попам і диякону, які мешкали в Путивлі, село Духанівка — двадцяти путивльським козакам, а рештою володіли путивльські, рильські, чернігівські та новгород-сіверські поміщики. Датування цього джерела утруднюється тим, що в ньому відсутня вступна частина, яка б вказала на його походження. Очевидно, документ появився не раніше 1678 р. — це єдина згадана в ньому дата; саме тоді було засноване («поселено») село Духанівка5. Припускаємо, що цей документ складено не пізніше 1684 або 1685 року, і ось чому: Д. Бага- лій на основі вивчених джерел справедливо вважає 1679-1680 рр. часом останнього в другій половині XVII ст. значного пересування населення Правобережної України, переважно з Київського воєводства, на Лівобережжя6. Документ, що нас цікавить, поряд з відомостями про те, хто з селян звідки родом, говорить ще й про те, скільки років минуло, як жителі восьми названих сіл, тікаючи з рідних місць «от разоренья воинских людей», перейшли на лівий берег Дніпра*. Найбільше було задніпрянських сімей (112, серед них 93 з Київського воєводства), які переселилися за п’ять років до складання документа. Після «п’ятирічних» найбільшою була група задніпрян, які покинули рідні місця десять років тому (102 сім’ї, у тому числі 85 з Київського воєводства)**, тобто приблизно в1674-1675 рр.: на цей час припадає найбільш значний перед 1679- 1680 рр. перехід населення з правого на лівий берег Дніпра7.Обидва документи цінні тим, що для 2 719 сімей з 2 767 подають назви місцевостей («городів»), звідки вони родом. Джерела другої половини XVII ст. з такими відомостями зустрічаються дуже рідко, до того ж вони надто фрагментарні. Як правило, в документах, що розповідають про міграції на Україні цього періоду, зазначено, з яких «городів» прийшли ті чи інші сім’ї8. Але слід мати на увазі, що такі «городи» дуже часто були тільки проміжними, перевалочними пунктами для тих, хто покинув рідні місця. Так, за даними документа 1673 р., у Білопіллі, Річках та Ворожбі з 1 261 сім’ї (вихідців з українських земель, з Білорусі і, в незначній кількості, з Польщі, Литви та Росії) 600 сімей, перш ніж прибути сюди, зупинялися в проміжних пунктах, причому перевалочну роль для 588 сімей відіграли «городи» Лівобережної, а для решти — Правобережної України. Про населені пункти, в яких тимчасово осідали переселенці, другий з названих документів згадує дуже рідко. Це, однак, не обов’язково означає, що насправді їх було мало.Названі нами джерела дозволили повніше відтворити переселенський рух на Україні в другій половині XVII ст. Цей рух і показано в додатку до повідомлення. Розподіл переселенців (сімей) за землями і воєводствами, з яких вони були родом, а також інші підрахунки зроблено нами. Інколи в дужках зазначено поданий джерелами російський варіант назв населених пунктів. Це робиться в тому випадку, коли він помітно різниться від українського.З документів видно, що основна маса населення міста Білопілля і 10 сіл — це вихідці з українських земель. 1673 р. вони становили в Білопіллі щонайменше 85,9 % (799 сімей з 930), в Річках та Ворожбі — 83,4 % (276 з 331), а у восьми селах, згідно з недатова- ним джерелом, — 84,2 % (1 278 з 1 506). Найбільше переселенців прийшло з Правобережної України, головним чином з Київського воєводства: у Білопіллі задніпрян було принаймні 426 сімей, у тому числі 306 з Київщини, у Ворожбі та Річках — відповідно 147 і 105, увосьми селах — 847 і 617. Решта українських поселенців походила майже виключно з Лівобережної України.Варто вказати й на те, що населення Білопілля складали вихідці з 259 «городів», Ворожби та Річок — зі 139, Борині, Бочечок, В’язового, Гвинтового, Грузького, Духанівки, Козацької Діброви і Черепівки — з 316 «городів». Найбільше для оселення означених міста й 10 сіл дав Коростишів (Київське воєводство; 117 родин); далі по низхідній ідуть: Ніжин, Прилуки, Ічня, Конотоп (Лівобережжя; відповідно 91, 61, 57, 49), Черняхів, Біла Церква, Фастів (Київське воєводство; 44, 40,40), Корець (Волинське воєводство; 40) і так далі.Лише в Борині, В’язовому, Гвинтовому, Грузькому, Козацькій Діброві та Черепівці зафіксовано тих, хто в них народився (всього11 родин), причому батьки у двох родин у Козацькій Діброві та Черепівці прибули «з-за Дніпра».Слід зазначити, що частина з перелічених укладачами документів «городів» були не містами і містечками, а селами.Деякі назви містечок та сіл зустрічаються в кількох воєводствах Правобережної України. Такі населені пункти виділені нами нижче в групу «інші поселення».
1 Российский государственньїй архив древних актов в Москве (далі — РГАДА), ф. 210 (Разрядньїй приказ), Дела разньїх городов, кн. 57, л. 137-242.
2 Комісар Білопілля Терентовський називав цього сотника Степаном Хоменком (Фоменком). Див.: Филарет. Историко-статистическое описаниеХарьковской епархии, отд. 3. Москва 1857, с. 414.
3 РГАДА, ф. 210, Дела разннх городов, кн. 57, л. 138-139.
4 Там само, л. 262-484.
5 Там само, л. 434. Бочечки засновані «років з 15 тому», Грузьке — «років з35 тому», а Козацька Діброва, В'язове і Черепівка — «років з 40 тому». Про час заснування Борині та Гвинтового в документі нічого не сказано.
6 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации и бита степной окраиниМосковского государства, т. 1: История колонизации. Москва 1887, с. 433.
* Таких відомостей в переписі Білопілля, Річок і Ворожби немає.
** Задніпрян, які переселилися на лівий берег Дніпра рік тому, у восьми селах було 20 сімей, два роки — 46, три — 89, чотири — 64, шість — 68, сім — 72, вісім — 47, дев'ять років тому — 11 сімей. Далі більш-менш значними є лише групи задніпрян, які прийшли на Лівобережжя 15, 20 і ЗО років тому — відповідно 55, 50 і 36 сімей.
7 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации...9 т. 1, с. 433.
8 Там само, с. 412-413; Материали для истории колонизации и битастепной окраини Московского государства (Харьковской и отчасти Курскойи Воронежской губ.) в ХУІ-ХУІІІ столетиях, собранние и проредактированншД. И. БагалееМу т. 1. Харьков 1866, с. 45-63, 75-80; РГАДА, ф. 1209 (Поместньїй приказ), Белгородская отказная книга, No ЗО, л. 261-308.
ДОДАТОК
Населення міста Білопілля в 1673 р.
З Правобережної України.
Белзьке воєводство: Томашів — 1.Брацлавське воєводство: Борщагівка, Братів (Брягилев) — по 1, Вінниця (Веница) — 2, Жашків — 1, Животів — 2, Кушів, Ладижин, Мурафа (Марефа) — по 1, Погребище — 3, Скоморошки — 1; разом — 14.Волинське воєводство: Берездів (Берестов) — 1, Вишнівець — 2, Гоща — 4, Грипів — 1, Дорогобуж — 2, Дубно — 1, Збараж (Збарьіж, Барьіж) — 1, Звягель — 8, Корець — 22, Кременець, Лабунь, Локачі, Луцьк, Любар — по 1, Ляхівці — 2, Олика — 1, Острог — 3, Острожок Звягельський — 1, Остропіль — 2, Полонне (Польїнное) — 6, Рівне, Старокостянтинів, Степань, Хлапотин (або Красностав), Хо- тень — по І; разом — 67.Київське воєводство: Антонів, Бараші, Барашівка — по 1, Бердичів — 13, Біла Церква — 16, Білилівка — 1, Білопілля — 2
Богуслав (Богуславль, Славль) — 6, Бородянка, Боярка — по 1, Бра- гін — 3, Брусилів, Васильків, Веледники — по 2, Веприк, Вільськ — по 1, Вільшана (Ольшана) — 4, Воронів, Ворсівка (Ворсов) — по 1, Вчорайше (Вчерашне) — 2, Горностайпіль (Горностай) — 3, Горо- шки — 6, Горошків — 4, Губків (Хупков), Дідівщина (Дедов) — по 1, Житомир — 4, Зубрин (Зубринск), Івниця, Кам’яний Брід — по 1, Канів — 6, Київ — 3, Кирдани — 1, Кодня — 5, Копачів — 2, Ко- ростишів — 14, Корсунь — 7, Котельня — 10, Кремне, Крилів, Левків, Леськи — по 1, Лисянка — 2, Лісовичі, Ліщин, Лугини — по 1, Макарів — 4, Махнівка (Махнов) — 2, Мотовилівка — 3, Нехворощ — 1, Норинськ — 8, Носівка — 2, Овруч (Оруч, Бруч) — 10, Олевськ — 1, Паволоч — 16, Пулин — 1, ГРятигори — 3, Радомишль — 8, Рожів — 8, Ставище — 2, Стремигород (Стрьім), Стри- біж, Трахтемирів — по 1, Триліси — 2, Трипілля — 3, Троянів, Тур- бівка — по 1, Ушомир (Шамер, Шумер, Вушомер) — 8, Фастів — 14, Ходорків — 7, Ходасівка, Хотинівка — по 1, Чайки (Чайков) — 7, Черкаси — 3, Черняхів (Чернехов) — 14, Чигирин — 2, Чорнобиль — 4, Чуднів — 17, Янушпіль (Яньїшполь) — 5; разом — 306.Подільське воєводство: Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Хмільник, Шаргород (Саргородок) — по 1; разом — 4.Руське воєводство: Білий Камінь — 1, Замостя, Любомль (Лю- бовнь, Любов) — по 2, Львів — 3, Тарнопіль, Тисмениця (Тимис- ница), Хвинка (Ханков), Черляни (Черлен), Яворів — по 1, Ярослав — 2; разом — 15.Інші поселення: Березне, Білогородка — по 1, Жуків — 2, Звени- город — 1, Костянтинів — 3, Красне — 4, Краснопіль, Медведівка, Самгородок, Синява, Червоне, Ямпіль, Янів — по 1; разом — 19.З Лівобережної України: Баришівка — 1, Басань — 5, Бату- рин — 6, Бахмач — 1, Березна — 4, Биків — 3, Бобровиця — 1, Борз- на — 13, Бориспіль — 5, Варва — 28, Вільшане, Всеволож — по 1, Га- дяч — 6, Гайворон — 1, Галиця — 3, Глибоке — 1, Глинськ — 8, Глу- хів, Гоголів — по 1, Городище — 4, Дівиця — 3, Журавка, Золотоноша — по 1, Івангородище (Івангород) — 9, Івань (?) — 14, Ітлін — 1, Ічня — 16, Киїнка — 1, Кобижча — 7, Козелець — 2, Козельськ — 1, Конотоп, Короп — по 6, Красне — 6, Кролевець — 3, Крупіль — 2, Курінька, Липки — по 1, Лохвиця — 3, Лубни — 3, Макушів (Мако- шине ?) — 2, Мена — 18, Миргород (Миргородок), Мокишів (Ма- кишин ?) — по 1, Монастирище — 3, Ніжин — 23, Нові Млини — 5, Носівка — 13, Олешковичі — 1, Остер — 2, Переволочна — 6,
Переяслав — 6, Пирятин — 13, Прилуки — 44, Рихли — 1, Ромни — 8, Седнів, Сміле, Снітин — по 1, Сосниця — 6, Срібне — 9, Чернігів — 3, Чорнухи — 13, Яготин — 1, місцевості, назви яких невідомі через пошкодженість документу, — 11; разом — 373.З Білорусі. Правобережжя: Бєлиничі — 2, Бихов Старий — 4, Бихов (Новий ?) — 12, Бобруйськ (Бабровск) — 1, Борисов — 4, Бочейков — 1, Берестя (Берестье) — 2, Волола, Воложин (Волож- на), Воронєч (Ворониж) — по 1, Глуськ — 2, Дубровна — 1, Жло- бін (Злобин) — 2, Койданов (Кайданов), Коханово — по 1, Кро- шин (Кровшин, Кровщин) — 3, Логойськ — 2, Лукомль, Ляховичі (Леговичи), Могильна — по 1, Могильов — 18, Орша, Петриков (Петраков) — по 1, Пінськ — 2, Полоцьк, Пучин, Свіслоч — по 1, Слуцьк — 9, Стрешин — 1, Толочин — 4, Турів, Черея, Шара (Шар), Шклов (Шеклев) — по 1. Лівобережжя: Гомель (Гомье), Копиль, Колись — по 1; разом — 93.З Правобережної України або Правобережної Білорусі: Борщовці (Борщевичі ?), Городище, Городок, Дубравка — по 1, Соколів — 3; разом — 7.З Росії: «з-під Смоленська» — 2.З Литви: Вільно (Вильна) і Віленський повіт — по 1; разом — 2.З Польщі: Краків, Люблін — по 1; разом — 2.Поселення на захід від Дніпра, які не вдалося локалізувати: Війна, Зеновка, Єргочів, Колошковці (Колошковичі ?), Корочі (Коро- чів ?), Лубіно, Студнів — по 1; разом — 7.Сімей задніпрян, місце походження яких неможливо встановити через пошкодженість документу, — 21.Всього у місті — 930 сімей.
Всю книгу можна скачати тут : http://history.org.ua/LiberUA/978-617-6 ... -240-9.pdf
Хто зараз онлайн
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 30 гостей