БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

БАЛАКЛІЯ (1817–91 – Новосерпухів) – місто Харківської обл., райцентр.
Розташов. на р. Сіверський Донець (прит. Дону). Залізнична станція.
Територія Балаклії була заселена з давніх часів; неподалік міста збереглися сліди двох неолітичних стоянок, поселення бронзового віку, скіф. курган (див. Скіфи).
У 17 ст. вона активно заселялася переселенцями з Правобережної України; 1663 у гирлі р. Балаклійка (прит. Сіверського Дінця) оселилося кількасот осіб на чолі з полк. Я.Черніговцем (див. Балаклійський полк).
1664 Балаклія уже мала 150 дворів і виконувала роль фортеці для оборони від нападів крим. татар.
Бл. 1669–70 стала центром Балаклійського полку, який існував до 1677, пізніше належала до Харківського полку та новоств. Ізюмського полку.
У 18 ст. Балаклія – великий торг. центр, в якому відбувалося 5 ярмарків на рік.
Нас. займалося землеробством, ремеслами.
Мешканці Балаклії брали активну участь у козац. повстаннях під проводом С.Разіна, К.Булавіна (див. Булавінське повстання 1707 – 1709), О. Пугачова.
Від 1782 Балаклія – волосний центр Зміївського полку. Після переведення 1817 у військ. відомство за назвою розквартированого тут полку Балаклію перейм. на Новосерпухів.
Ця назва збереглася до 1891.
Райцентр з 1923.
1938 віднесена до категорії міст.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 окупована гітлерівськими військами від 9 груд. 1941 по 5 лют. 1943.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Балаклія — місто районного підпорядкування, центр Балаклійського району, розташоване на південний схід від м. Харкова, залізнична станція на лінії Москва — Донбас. Відстань до Харкова залізницею — 84, шосейним шляхом — 95 кілометрів. Місто зв’язане автобусним сполученням з Харковом, а також з багатьма селищами і селами району. Населення — 30,2 тис. чоловік.

Територія, де тепер розташоване місто, була заселена з часів неоліту. Поблизу міста до наших днів збереглися сліди двох неолітичних стоянок, поселення періоду бронзи та раннього залізного віку, а також скіфський курган (IV—III ст. до н. е.). В перших віках нашої ери тут кочували сарматські племена, рештками яких е багате поховання (І—II ст. н. е.). Знайдено тут також сліди поселення салтівської культури (VIII—IX ст. н. е.).

Родючі землі, буйні пасовища, багатий тваринний світ, озера та ріки — все це приваблювало сюди людей. Недарма річка, від якої пішла назва нинішнього міста, Буликлея в перекладі з татарської мови означає «рибна річка».

У середині XVI століття на Осколі і на Дінці російським урядом було встановлено сторожову службу. Сім варт, поставлених у 1571 році, мали повідомляти війська про наближення татар. На підвищенні, в гирлі ріки Балаклійки, стояла тоді третя варта, яка спостерігала за місцевістю, розташованою за 20 верст вгору і за 15 верст вниз від Шебелинського броду, вздовж р. Дінця.

Заселення території майбутнього міста українцями почалося вже в першій половині XVII століття. Зокрема, про те, що на річці Балаклії «черкаси стоять станами і пасіки будують і різними промислами володіють», писали мешканці Чугуєва цареві Михайлу Федоровичу, який у своїй грамоті від 15 травня 1647 року звелів чугуївському воєводі виселити їх знову на «Литовську землю».

Влітку 1663 року на цьому місці оселилося кількасот чоловік, що прибули з-за Дніпра на чолі з отаманом Я. С. Черніговцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. Через рік Я. Черніговець повідомляв бєлгородського воєводу, що він з поселенцями заснував місто Балаклію з 150 дворами, в яких живуть 200 сімей, і що населення ще прибуває. В інших документах Балаклія названа слободою.
В 1683 році під час перепису сіл і міст Слобожанщини про Балаклію писалось, що тут був Малий городок — рублений замок з дубу, оточений валом у два сажні заввишки, навколо якого тягнувся рів завглибшки в півтора сажні. Довжина стіни Малого городка з баштами становила 110 сажнів (232 м). Від Малого городка починався Великий городок. Стіна Великого городка була близько 620 сажнів завдовжки. За нею — рів у півтора сажні завглибшки, стіни якого були обкладені сосновими кругляками; понад ровом — вал в один сажень, а на ньому острог з дубового дерева заввишки в півтора сажня. Від кутової башти Великого городка з ногайської сторони навколо посаду тягнувся частокіл з соснового дерева в півтора сажня, завдовжки в 240 сажнів.

Населення Балаклії в ті часи розселялося головним чином там, де тепер вулиці Першотравнева, Жовтнева, Шевченка, верхня частина вулиці Леніна. Там, де побудоване соціалістичне містечко, був вигін, за яким простягалися городи і поле. З північного заходу на південний схід пролягав грунтовий шлях, який називали Кримським, або Чумацьким. Цей шлях був одним з відгалужень Муравського шляху.

Переселенці, що заснували Балаклію, входили до складу Балаклійського полку, який утворився близько 1669—1670 років. До цього полку входили також сотенні міста Зміїв, Дворічна, Маяцьк, Цареборисів. У 1677 році територія полку була віднесена до складу Харківського, а згодом новоствореного Ізюмського полку.

У складі Балаклійського, а потім Харківського та Ізюмського полків населення слободи активно боролося з татарами. Балаклійці, як підкреслюється в одному з документів, «били, де тільки могли, ненависних татар».

Господарському розвитку міста дуже перешкоджали напади татар. «Жити не можна, харчуватися нічим, через напади татар не можна орати»,— так писав тодішній житель Балаклії.

Основним господарським заняттям населення було землеробство. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь та інші зернові культури. У найбільш урожайні роки з десятини збирали по 35 пудів жита, по 25 пудів озимої пшениці, по 35 пудів ячменю. Жали тоді серпами, молотили ціпами, віяли лопатами або змивали водою, а потім сушили. Зерно здебільшого зберігали в ямах, обкладених дошками та соломою. Населення займалося також городництвом. Велике місце у господарстві займало тваринництво, а також різні промисли: рибальство, мисливство, бджільництво.

Розвивалися в місті і ремесла. Ремісники вичиняли шкури для взуття та сідел, овчини для кожухів, шили взуття, одяг, головні убори тощо. Виготовляли також дьоготь, смолу, випалювали вугілля для кузень. Заможні козаки мали свої винокурні. Деякі з них виготовляли скло, яке постачали і в інші міста. У другій половині XVIII століття в Балаклії вже бувало по два базари на тиждень і по 5 ярмарків на рік. Сюди приїздили купці з Харкова, Бєлгорода, Ізюма, донських станиць. На базар везли ремісничі вироби, сільськогосподарські продукти, коней, худобу. Багато жителів Балаклії чумакувало. Чумаки привозили сіль і рибу. Купці привозили одяг, взуття, металеві вироби, тканини, шовк та інші вироби.

За соціальним станом населення Балаклії, як і інших міст та сіл Слобідської України, не було однорідним. Вже перші переселенці, що прибували сюди, мали різний достаток. Деякі з них, що приходили без будь-якого майна, відразу потрапляли в кабалу до старшини та заможного козацтва. Так створювався прошарок підпомічників, підсусідків та інших груп залежного населення.

За переписом 1732 року, в Балаклії налічувалося 211 чол. старшин і козаків, 770 підпомічників, 107 підсусідків, 89 «робітних людей». Цей перелік населення говорив про його класову структуру. Поряд із старшинами та козаками, як бачимо, тут фігурують підпомічники, які несли ряд обов’язків по забезпеченню козаків під час походів, піддані ж черкаси та підсусідки фактично були на становищі кріпаків. З цього перепису відомо, що на чолі Балаклійської сотні стояв тоді Степан Лісаневич, який був великим землевласником.

Козацька старшина володіла і різними угіддями, на яких часто використовувала працю селян, збіднілих козаків та «робітних людей». Все це призводило до гострих соціальних конфліктів. Про участь трудящих Балаклії в антикріпосницьких виступах свідчать численні документи. Восени 1670 року вони підтримали повстання Степана Разіна. Повстання у місті розпочалося у жовтні. Очолили його Андрій Огонь та Марко Линник.

Після придушення повстання почалась люта розправа не тільки над повстанцями, але і над тими, хто їм співчував. Закутого у кайдани сотника Балаклії Андрія Огня відправили до Харкова, де після жорстоких катувань повісили. Крім нього, було повішено ще 17 жителів міста — активних учасників повстання.

Широкий відгук у Балаклії мала і селянська війна під проводом К. Булавіна. Влітку 1707 року, коли по Дінцю підіймався загін булавінців на чолі з С. Драним, мешканці міста приєдналися до повстання. Після розгрому загону царські війська вчинили люту розправу і над ними. Багато жителів Балаклії, рятуючись від карателів, втікало на Дон, підпалюючи маєтки поміщиків. —

Дуже поширеними формами протесту народних мас проти гнобителів у період феодалізму були скарги на поміщиків. В одній із скарг, яку подали в 1761 році жителі Балаклії Катерині II, говориться про те, що Лісаневич захопив землі та громадські угіддя і примушує людей працювати на винокурні, на млині, возити дрова, ліс. Все населення повинно йому здавати щороку по 50 ліктів полотна і по 80 ліктів сукна, а кравці — безкоштовно шити одяг для його челяді. Мешканці Балаклії писали також, що Лісаневич вважає всіх жителів своїми кріпаками, які повинні відбувати щоденну панщину та платити оброк, а тих, хто ухиляється від виконання його наказів, суворо карає.

Після ліквідації у 1765 році слобідських козацьких полків старшина дістала нові привілеї, які наближали її до російського дворянства. Козаки ж і підпомічники були переведені в розряд військових обивателів.

У січні 1766 року населення Балаклії рішуче виступило проти запровадження подушного податку у зв’язку з переведенням їх з козацького стану у військові обивателі. Для приборкання непокірних негайно прибула гусарська команда. Вона заарештувала кількох найактивніших учасників виступу, яких жорстоко покарала перед силоміць зігнаними жителями Балаклії. Після цього всім десятникам та сотникам дали на підмогу по одному гусару і наказали ходити по дворах і збирати податок.

Знайшла відгук у Балаклії і селянська війна під проводом Омеляна Пугачова (1773—1775). Між Ізюмом і Балаклією діяли у цей період два загони повстанців, які вбивали поміщиків і знищували їхнє майно. Під впливом повстанців кріпаки відмовлялись відбувати панщину. Знову були послані царські війська, які розгромили повстанські загони.

У 1773 році в Балаклії було 862 двори, налічувався 5081 житель, серед них 4522 військові обивателі, 210 кріпаків, 68 служителів культу та інші.

У найтяжчому становищі перебували кріпаки. По 5—6 днів на тиждень вони мусили працювати на поміщика. Різні повинності на користь держави відбували і військові обивателі їх примушували на рік давати певну кількість возів для транспортування лісу, ремонтувати шляхи тощо. Важким тягарем для населення слободи було також перебування тут гусарського полку. З 1782 року Балаклія стала волосним центром Зміївського повіту, навесні 1817 року, коли на Харківщині почали насаджувати військові поселення, її було переведено у військове відомство. На території нинішнього Балаклійського району були розквартировані Серпухівський полк, командування якого перебувало у Балаклії, а також Борисоглібський та Таганрозький полки. Балаклія була перейменована за назвою розквартированого в ній полку на Новосерпухів. Ця назва зберігалася за нею аж до 1891 року.

Запровадження військових поселень викликало нову хвилю народного обурення.

Навесні 1818 року з Балаклії до Москви прибули військові поселенці L Линник та Г. Бандалет з скаргою на нові порядки. Але їх заарештували. У 1829 році населення Балаклії приєдналося до повстання Серпухівського полку, центром якого стала Шебелинка. Протягом шести днів повстанці вели уперту боротьбу проти військових властей. З багатьох населених пунктів, у т. ч. з Балаклії, вони вигнали офіцерів і захопили владу. Щоб придушити повстання, царський уряд послав сюди великі військові частини з артилерією. Проте згодом царизм приступив до ліквідації військових поселень. Військові поселенці були переведені в розряд державних селян.

Наприкінці XIX століття Балаклія залишалася невеликим населеним пунктом. Але розвиток капіталізму в країні, що прискорився після реформи 1861 року, помітно позначався на житті населення слободи. Капіталістичні відносини починають дедалі глибше проникати в усі сфери його життя. Посилився процес розшарування селянства. Поступово селянські землі зосереджувалися в руках куркулів. Непомірні податки на користь держави, побори поміщиків і чиновників призводили до дедалі більшого зубожіння і розорення селянських мас. У 1885 році, наприклад, за населенням Новосерпухівської волості, куди, крім Балаклії, входили ще села Борщівка, Вербівка та Лагері, було 51 616 крб. недоїмок. Чимало розорених селян наймитували в поміщицьких та куркульських господарствах, багато йшло на заробітки. Лише за два роки (1882—1883) в Балаклії було видано 129 місячних, 96 двомісячних, 233 тримісячних, 202 шестимісячних та 69 річних паспортів.

Антиурядові та антипоміщицькі виступи населення слободи у цей період відбувалися під безпосереднім впливом робітничого руху.

Під час першої російської революції в Балаклії поширювались революційна література, більшовицькі листівки, провадилися збори і мітинги. Навесні 1907 року близько 1500 селян Балаклії, Лагерів, Вербівки та інших сіл почали рубати поміщицький ліс.

На початку березня 1917 року в Балаклії стало відомо про перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції. Через кілька днів у п’ятий запасний полк, що був розквартирований у місті, прибули більшовики. Під їх впливом солдати заарештували полковника і обрали на мітингу комітет солдатських депутатів та нове командування.

Більшовики провадили роз’яснювальну роботу і серед населення міста. Особливо великою популярністю у балаклійців користувався їх земляк більшовик К. О. Олійник, який раніше працював на шахтах Донбасу. Під впливом більшовицької агітації селяни звернулися до Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів з проханням надіслати свого представника, який ознайомив би їх з сучасними подіями та дав відповідні настанови. Селяни вимагали також усунути земських начальників як прихильників старого режиму та «в зв’язку з їхнім брутальним і безжалісним поводженням з селянами», добивалися зменшення орендної плати.

Під тиском селянських мас земельні комітети змушені були схвалювати рішення про поділ поміщицьких земель. 27 червня 1917 року на спільному засіданні Балаклійського та Гусарівського волосних земельних комітетів було вирішено відібрати у поміщиків Каневальського та Польшау 635 десятин землі і розподілити її між селянами 1 2. В середині серпня було прийнято нове рішення про передачу трудовому населенню земель і луків землевласників Роленка, С. Дукіна, М. Труша, Г. Труша,. А. Польшау, Каневальського та земель Успенської і Покровської церков. Селяни відбирали також і куркульську землю.

Дізнавшись про перемогу Жовтневого збройного повстання в Петрограді, трудівники Балаклії палко вітали перші радянські декрети. Особливо активну діяльність розгорнули місцеві більшовики після Першого Всеукраїнського з’їзду Рад. З їх участю червоногвардійський загін Р. Ф. Сіверса, що прибув з Харкова, 17(30) грудня 1917 року роззброїв перший кінний український козачий полк, який підтримував Центральну раду. У Балаклії було встановлено Радянську владу.

Велику роботу провадив у ці дні Балаклійський волосний виконавчий комітет на чолі з Д. К. Саєнком, мешканцем селища Лагерів. Члени виконкому разом з місцевим активом реквізували майно поміщиків, розподілили між сільськими бідняками поміщицькі землі та реманент. Багато було зроблено по мобілізації сил на боротьбу з кайзерівськими військами, що в лютому 1918 року почали наступ на-нашу республіку. Коли ж Харківщину окупували частини німецько-австрійської армії, чимало трудівників Балаклії боролися з ворогом у складі партизанських загонів. Особливо активно діяв загін К. О. Олійника. Бійці цього загону зруйнували залізничну колію між селами Пришибом та Вербівкою. Під час однієї з операцій Олійника схопили і засудили до страти. Але відважний партизан втік з в’язниці. Через кілька днів його загін висадив у повітря залізничний міст на перегоні Балаклія — Вербівка, спалив німецький склад з амуніцією, вивів з ладу залізничну колію.

Нещадно боровся загін К. О. Олійника і проти петлюрівських націоналістичних банд. Партизанські загони, що діяли в тилу петлюрівців, сприяли швидкому просуванню українських радянських військ. 22 грудня в Балаклію вступили частини 2-ї Української дивізії. В місті було відновлено Радянську владу. Волосний революційний комітет, а пізніше, після виборів Рад у березні 1919 року,— волосний виконавчий комітет вживали заходів до налагодження господарського та культурного життя. Здійснювалися заходи до запровадження земельних законів Радянської влади. Вже в березні 919 року була створена перша балаклійська артіль городників.

Особливого розмаху набрала діяльність органів Радянської влади по залученню селянства до соціалістичного будівництва після визволення Балаклії у грудні 1919 року від денікінців. Волосний революційний комітет, очолюваний І. П. Резником, швидко провів підготовку до виборів постійних, органів Радянської влади. Вол-виконком очолили комуністи.

У вересні 1920 року Зміївський повітовий партійний комітет затвердив перший осередок Балаклії. Спочатку в осередку налічувалося всього 5 комуністів. Спираючись на сільську бідноту, організовану в червні 1920 року в комітет незаможних селян, партійна організація та волосний виконком багато зробили для здійснення законів Радянської влади.

Активну участь брали вони в проведенні мобілізації жителів на боротьбу проти білополяків та Врангеля. Влітку 1920 року в Балаклії були сформовані регулярні військові частини — артилерійський і кавалерійський дивізіони, реорганізовані згодом в Червоногусарівську кавалерійську бригаду. Цю бригаду перед відправкою на Південний фронт відвідав М. В. Фрунзе.

Багато зусиль докладали комуністи, щоб відбудувати сільське господарство після закінчення громадянської війни. У 1921 році до складу партійного осередку входили О. Г. Кольцов (член партії з 1918 року), О. П. Сиров (член партії з 1905 року, учасник повстання на броненосці «Потьомкін»), С. П. Божко (член партії з 1919 року), Н. П. Кизименко (член партії з 1920 року), П. Чаговець (член партії з 1920 року) та Серебреников. їхніми активними помічниками були члени комсомольського осередку, оформленого у 1922 році,— Григорій Конопля, Петро Лапін, Федір Калайда, брати Олександр та Михайло Мельникови.

Комуністи та комсомольці брали активну участь у боротьбі з куркульськими бандами, в проведенні землевпорядних робіт, у наданні допомоги бідняцьким господарствам, в здійсненні продовольчої політики Радянської влади.

В Балаклії на початку відбудовного періоду — у 1921 році — налічувалося 6170 жителів. Переважна більшість населення працювала в сільському господарстві. Місцеві партійні та радянські органи, спираючись на КНС, допомагали бідняцьким господарствам освоїти землю, одержану від Радянської влади, залучали їх до різних форм кооперації. Багато було зроблено, щоб якомога більше трудівників села ознайомилися з досвідом господарювання перших колективів району, таких, як чепільська комуна «Плуг і молот» та асіївська комуна ім. Будьонного.

У 1923 році сільськогосподарська артіль «Зоря» була створена і в Балаклії. Спочатку в ній об’єдналося 50 чоловік, а через рік артіль вже налічувала 117 чоловік. У 1924 році вона мала 10 коней, 33 воли, 15 корів, а також 17 плугів, 4 косарки, 3 молотарки тощо. Через три роки 128 мешканців Балаклії заснували товариство спільного обробітку землі «Хлібороб». ТСОЗ мав 92,4 дес. землі, 13 коней. Згодом на базі цього товариства утворилася комуна «Хлібороб».

Особливо активно провадилась колективізація після XV з’їзду ВКП(б) та X з’їзду КП(б)У. Всього в Балаклії було створено 8 колгоспів. їх активними організаторами були О. 3. Дякунов, І. І. Акімов, П. С. Колот, К. М. Усик та інші.

Комуністи та комсомольці вели нещадну боротьбу проти куркульства, яке всіляко перешкоджало колгоспному будівництву. Куркулі вбили і кинули під лід у Донець першого секретаря Балаклійського райкому комсомолу Г. Носика. Від їхніх рук загинув комсомолець М. Клещов.

Коли куркулі для збереження свого майна створили лжеколгосп, члени КНС з допомогою партійних та радянських органів ліквідували його. Трудящі Балаклії палко схвалювали курс Комуністичної партії на колективізацію сільського господарства.

Так, члени комуни «Хлібороб» писали: «У зв’язку з бурхливим ростом колективізації, коли батрацько-бідняцькі та середняцькі маси лавою йдуть до колективів під проводом Комуністичної партії, куркуль, як ворог Радвлади, чинить страшенний опір, скажено агітує проти колективізації та інших заходів, а тому збори комуни вважають поставлене питання ліквідації куркуля як класу вчасним».

Для допомоги колгоспним господарствам у 1929 році було засновано майстерню для ремонту тракторів. На осінь 1931 року в районі було колективізовано 63,4 проц. усіх селянських господарств. Велику роль у зміцненні колгоспів району відіграв колектив Балаклійської МТС, створеної у 1931 році. Вже в 1934 році в Балаклійському районі було три машинно-тракторні станції, які обслуговували 72 колгоспи.

Добре забезпечені сільськогосподарською технікою, колгоспи району рік у рік зміцнювали своє господарство. Високими показниками по врожайності зернових культур і продуктивності тваринництва відзначався в районі балаклійський колгосп «Січень», який не раз був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

На 1938 рік населення міста (у 1938 році Балаклія віднесена до категорії міст) становило 27 тисяч чоловік, тоді як за переписом 1923 року в усьому Балаклійському районі проживало близько 36 тис. чоловік
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Величезні зміни сталися в класовій структурі населення. Ще в 1930 році переважна більшість жителів Балаклії (93 проц.) працювала в сільському господарстві. За роки Радянської влади тут були побудовані промкомбінат, харчокомбінат та кілька промислових артілей. У 1926 році стала до ладу електростанція. Багато жителів міста працювали також на залізничному транспорті.

Велика робота була проведена по піднесенню культурно-освітнього рівня населення. Уже в 1921 році в Балаклії, крім початкової чотирикласної школи, діяли три трудові школи. У 1922 році відкрито семирічну школу, реорганізовану згодом у середню. Проводилася робота також по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Тільки в 1925/26 навчальному році школи лікнепу та школи для малописьменних закінчило 134 чоловіки.

Комсомольці організували при клубі хоровий та музичний гуртки. Часто виїжджали вони з виставами та концертами в навколишні села, де проводили громадську та культурну роботу.

Вже в перші роки Радянської влади в Балаклії працювала бібліотека. І комсомольці разом з першою завідуючою бібліотеки П. І. Степановою доклали багато зусиль, щоб залучити якомога більше читачів, популяризувати літературу серед населення.

В роки довоєнних п’ятирічок в місті відкрилися нові культурно-освітні заклади. Тільки у 1938 році на народну освіту тут було асигновано 2586,6 тис. крб., а у 1940 році — 3125,4 тис. крб. Всі діти шкільного віку вчилися. В районі на цей час налічувалося 48 шкіл, де працювали 406 вчителів. Була повністю ліквідована неписьменність серед дорослих.

Про зростання культурного рівня населення міста свідчать і такі факти. У 1913 році жителі Балаклії передплачували лише 30 примірників газет, у 1930 році — 5397 примірників газет і 1992 примірники журналів, а у 1940 році в місті передплачували 9740 газет і 3410 журналів.
Рік у рік зростали видатки держави і на охорону здоров’я. У 1940 році вони становили 1765 тис. крб. Відкрилися лікарня, поліклініка, протималярійна станція, дитяча консультація.

Багато уваги приділялося благоустрою міста. Було споруджено водопровід, водонапірну башту, створено два парки, відкрито кінотеатри, Будинок культури ім. В. І. Леніна, споруджено стадіон. В побут населення увійшли електрика, радіо, телефон. В середині 30-х років електрифіковані також 7 сіл району.

Великими виробничими успіхами зустріли трудящі міста 1.941 рік. Щедрий урожай обіцяли колгоспні поля. 20 червня на бюро райкому партії було розглянуто питання про проведення збиральної кампанії, закріплено за окремими колгоспами комбайнерів. В райкомі також всебічно обговорили і затвердили план благоустрою міста, яким передбачалося звести нові будинки в центрі, заасфальтувати вулиці, насадити дерева. Але здійснити ці плани перешкодила війна.

З перших днів Великої Вітчизняної війни партійна організація Балаклії всю свою роботу підпорядкувала інтересам фронту. З району терміново було відправлено для Червоної Армії 78 автомашин, 41 трактор, 3127 коней та 834 вози.

Понад 2 тис. балаклійців у перші дні війни добровільно подали заяви з проханням прийняти їх до лав Червоної Армії. Для потреб фронту працювало все населення міста. Більше як 8 тисяч чоловік брало участь у будівництві оборонних укріплень.

Коли ворог наблизився до Балаклії, в глиб країни було евакуйоване устаткування підприємств міста, транспорт та частину колгоспного майна. Провадилася робота по організації підпілля. Командиром партизанського загону став М. І. Вербицький (колгоспний агроном селища Лагерів), комісаром — І. П. Колотилов (голова Міловської сільради). Спочатку до загону ввійшло 22 чоловіки, серед них Т. І. Козуб, Т. Н. Коновал, І. Т. Коновал, Г. І. Кравченко, Ф. М. Тарасенко, 1.1. Горлач, К. О. Винник, П. А. Білокопит. Це були жителі Балаклії та інших населених пунктів району. Партизани подавали допомогу воїнам Червоної Армії, що захищали Балаклію. Протягом двох місяців — жовтня і листопада на цій ділянці фронту точилися тяжкі кровопролитні бої.

25 жовтня 1941 року частина німецьких військ підійшла до села Мілової і передмістя Балаклії — селища Лагерів. Гітлерівці не чекали опору. Але загін партизанів зустрів непроханих гостей вогнем. У сутичці під Міловою партизани вбили двох фашистів, одного взяли в полон. Наступного дня вони знищили 6 гітлерівців і захопили в полон офіцера. Доставлений у.штаб військової частини, він дав цінні відомості радянському командуванню. Уже на 1 грудня 1941 року на бойовому рахунку партизанів було 50 вбитих та 12 полонених фашистів.

9 грудня 1941 року, після жорстоких боїв, окупанти захопили Балаклію. Як і в інших тимчасово окупованих районах України, гітлерівці встановили тут жорстокий окупаційний режим. В Балаклії від рук німецько-фашистських загарбників загинуло більше 200 чоловік. У листопаді 1942 року гестапівці вчинили криваву розправу над мешканцями селища Крейдянки (тепер воно в межах міста Балаклії), жителі якого були зв’язані з партизанським загоном. Майже все селище спалили, а людей, які не встигли сховатися, погнали в Балаклію. Через день після арешту 28 чоловік було розстріляно. У 1956 році над могилою закатованих споруджено пам’ятник.

Більше двох тисяч юнаків і дівчат було насильно відправлено до Німеччини з району, в тому числі 378 чоловік з Балаклії.

За рокі окупації Балаклійщина зазнала збитків на суму 1,4 млн. карбованців.

Незважаючи на жорстокий терор окупантів, населення міста не припиняло боротьби. Ні вдень, ні вночі вороги не мали спокою.

Біля лісу, де базувався партизанський загін, проходив шлях на Балаклію. Тут часто злітали в повітря німецькі обози.

У вересні 1942 року партизанський загін підірвав рейки на залізничній дільниці Балаклія — Шебелинка. Було знищено паровоз і вагони з військовим спорядженням, рух на залізниці припинився на три доби. Двічі підривали партизани залізничну колію на переїзді Янківському. На початку травня було спалене приміщення штабу німецького полку в с. Щурівці.

Партизани допомагали також підрозділам Радянської Армії, що потрапляли в оточення. Так, за дорученням командування партизанського загону І. К. Разиньков, який до війни працював-головою колгоспу «Октябрьский борец», допоміг вийти з оточення загонові з 580 червоноармійців та командирів окремих підрозділів 337-ї стрілецької дивізії. Бійці цього загону підбили 4 танки, знищили 50 автоматників. Групу червоноармійців вивів з оточення також Тимофій Коновалов.

Партизани вели серед населення району роз’яснювальну роботу, писали і розповсюджували листівки.

Пошану і любов заслужили у бійців та населення партизанські агітатори — комісар загону І. П. Колотилов та Т. І. Козуб, який до війни працював секретарем райкому комсомолу.

В боротьбі з окупантами партизанам активно допомагало місцеве населення. Багато жителів району мали безпосередні зв’язки з партизанами. Данило Яценко та Петро Чаговець, наприклад, за завданням командування партизанського загону не раз переходили через лінію фронту з цінними відомостями про розташування німецьких військ. Комсомолка В. Г. Марченко разом з подругами зібрала й доставила партизанам 10 цнт хліба, 26 кг тютюну, 8 пар чобіт,/15 шинелей, 30 пар білизни, 8 кулеметів. Вона привела до загону 10 чоловік, в тому числі трьох командирів Радянської Армії.

Важливі доручення командування загону виконували О. С. Палієнко, П. М. Карамиш, І. І. Тереник, комсомолки Л. В. Фешенкова, М. І. Леженіна та інші. Тісний зв’язок з партизанами підтримував і 70-річний рибалка з Лагерів — В. Тебулець. Партизанами та підпільниками в районі було знищено 25 шпигунів, старост і поліцаїв.

Особливо активізувалися партизани на початку 1943 року. 28 січня 1943 року партизанський загін, в якому налічувалось більше 120 бійців, визволив від гітлерівців село Чепіль, відновивши там Радянську владу.

В лютому 1943 року партизани ще до приходу Радянської Армії визволили 27 населених пунктів — Протопопівку, Щурівку, Байрак та інші — і підійшли до Балаклії.

На початку 1943 року війська Південно-Західного фронту під командуванням М. Ф. Ватутіна, переборюючи шалений опір фашистських загарбників, розгорнули наступ за визволення Донбасу. Частини 6-ї Армії цього фронту (командуючий Ф. М. Харитонов) 5 лютого визволили ряд населених пунктів Харківщини, в тому числі і Балаклію. В боях за місто особливо відзначилися 172-а та 993-я стрілецькі дивізії.

Визволивши місто, радянські частини почали наступ на Харків. Але в їх тилу, під Балаклією, лишилась велика група фашистів, які намагалися вирватися з оточення і з’єднатися з гітлерівськими військами в районі Харкова. На перешкоді їм стали партизани. В ніч на 8 лютого в районі т. зв. Торохтієвого залізничного мосту партизанський’ загін зустрівся з ворогом. Перемогли партизани — фашисти залишили на полі бою близько 500 убитих солдатів і офіцерів, багато військової техніки.

За відвагу і мужність у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками велика група партизанів була удостоєна високих урядових нагород. Орденом Червоної Зірки нагороджений командир загону М. І. Вербицький, орденом Червоного Прапора і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ступеня — комісар І. П.Колотилов, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» — Т. І. Козуб, орденом Червоного Прапора і медаллю «Партизанові Вітчизняної війни» — В. Й. Сергієнко. Високими нагородами відзначені партизани В. Г. Марченко, Ф. М. Тарасенко, І. М. Коновал, І. Г. Шаповал та багато інших.

На фронтах війни балаклійці показали себе мужніми воїнами, патріотами своєї Батьківщини. За відвагу, виявлену в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, близько п’ятисот жителів міста відзначені урядовими нагородами — орденами і медалями. Й. Т. Петченко удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу. Свято бережуть у своїй пам’яті трудящі міста імена тих, хто загинув у боротьбі з фашистами. Це П. Ю. Палієнко, К. О. Винник, Г. І. Кравченко, Т. Н. Коновал, Г. Д. Волошин, К. В. Уваров, П. Р. Радченко, О. В. Погорєлов, І. Д. Мартиненко, І. І. Горлач, А. Баєв, А. Чміль та інші.

Ніколи не в’януть квіти на могилах воїнів Радянської Армії, які віддали своє життя, захищаючи місто у березні — квітні 1943 року, коли німецько-фашистські війська, оволодівши Харковом та Лозовою, намагалися прорватись через Сіверський Донець. В боях за Балаклію героїчно загинули росіянин-полковник І. М. Ростовцев, його бойові соратники татарин X. М. Муканов та азербайджанець Л. Алієв. Нині іменами цих відважних воїнів названі центральна площа і вулиці Балаклії.

Багато зусиль доклали трудящі міста, щоб відбудувати його після визволення від гітлерівців. Страшні руїни залишили в Балаклії німецько-фашистські загарбники. Були зруйновані промислові підприємства, МТС, господарства колгоспів, культурно-побутові заклади. Купи цегли лишилися від районного Будинку культури, Державного банку, вокзалу.

Партійна організація району розгорнула організаторську та політичну роботу серед населення, щоб якнайшвидше відбудувати господарство.

14 лютого 1943 року відбулося засідання районного комітету партії. Першим секретарем комуністи обрали І. П. Колотилова — колишнього комісара партизанського загону. Виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих очолив секретар партійної організації партизанського загону І. К. Разиньков, комсомольську організацію району — партизанка В. Г. Марченко. Партійна та комсомольська організації району поповнювалися демобілізованими воїнами та активістами району. В жовтні 1943 року на партійному обліку в районі налічувалося 58 членів і 24 кандидати в члени партії, а на 1 листопада 1944 року —144 комуністи і 64 кандидати у члени партії.

Вже на 1 січня 1944 року були відновлені 70 колгоспів району. Перші підсумки відбудовних робіт були підбиті 3—4 січня 1945 року на районній партійній конференції. За цей час трудящі району продали державі 45 тис. цнт хліба, у фонд Радянської Армії передали мільйон карбованців.

Успішно відбудовувалися промислові підприємства, громадські будівлі, житлові будинки. У відбудові міста активну участь брали також військові частини та посланці братніх соціалістичних республік.

Невпізнанним стало місто у післявоєнні роки. Тут діє близько 100 промислових підприємств та організацій. Навесні 1960 року почалося спорудження цементного заводу, який був оголошений Всесоюзною комсомольською будовою. Тепер, коли введені в дію всі технологічні лінії, на заводі виробляється щороку 2,4 млн. тонн цементу, більше ніж вироблялося його в усій царській Росії у 1913 році. Продукція заводу користується широким попитом у найвіддаленіших куточках нашої Батьківщини. Підприємство обладнане найновішим технічним устаткуванням. Тут вперше в Радянському Союзі з’явилися печі-гіганти.

Великі залізобетонні конструкції широкого асортименту випускає Балаклійський завод залізобетонних конструкцій.

В місті розміщені також великі будівельні організації: трест «Промбуд-3», Управління механізації робіт, Шляхове будівельне управління та інші.

На промислових підприємствах та в будівельних організаціях міста працює великий загін робітників, багато передовиків і новаторів виробництва, раціоналізаторів і винахідників. Понад 20 чол. робітників та службовців стали послідовниками Валентини Гаганової, перейшли працювати на відстаючі ділянки виробництва, серед них А. І. Бриковський, М. І. Малиш та інші.

В змаганні за право називатися ударником комуністичної праці беруть участь більше 2 тис. робітників міста. Ряди учасників змагання зростають з кожним днем. На цементному заводі, наприклад, першими почали змагання за комуністичну працю робітники транспортного цеху. Спочатку почесне звання ударника комуністичної праці здобули кочегар Л. П. Карпенко, машиніст-компресорник О. Л. Никоненко, слюсар Б. Й. Коваленко, електрослюсар A. М. Мирзоєв. А на початку 1964 року в боротьбу за звання підприємства комуністичної праці включився весь колектив цементного заводу.

У травні 1964 року присвоєно звання колективу комуністичної праці працівникам відділу фізико-механічних випробувальних лабораторій. На заводі шанують лауреата Державної премії начальника цеху помолу І. В. Гаркушу, старшого електрика кар’єру B. С. Балашова, машиніста сировинних млинів С. В. Пурдю, слюсаря сировинного цеху В. К. Баранова, майстра кар’єру С. Д. Тарасова, механіка сировинного цеху І. П. Лазарева, інженера відділу фізико-механічних випробувальних лабораторій Л. О. Слабко, машиніста тепловоза І. Н. Васильєва, слюсаря транспортного цеху В. В. Рожкова, слюсаря рембудцеху С. Є. Демченка. Комуністи заводу машиніст обертових печей В. І. Голозубов та М. К. Ляма вперше в цементній промисловості почали обслуговувати по дві печі одночасно.,

Зростають ряди новаторів виробництва і на інших підприємствах та будовах міста.

Велику увагу партійна організація Балаклійського району приділяє сільському господарству. Аналізуючи показники розвиту всіх галузей і колгоспного та радгоспного виробництва у світлі рішень березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 року), партійна організація домагається усунення помилок, допущених у керівництві сільським господарством.

Наполегливо працюють трудівники розташованих на території міста колгоспу «Іскра» та другого відділку Вербівського радгоспу, щоб вивести господарство у передові. З червня 1962 року колгосп «Іскра» спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби. Добру славу заслужили тут своєю працею тваринники А. І. Коляда, І. П. Скичко, Я. О. Кашпур, Т. К. Одерій, а також механізатори колгоспу, очолювані Г. Е. Панасенком.

Неухильно підвищується культурний рівень робітників і колгоспників. У місті 4 середніх та дві восьмирічних школи, школа-інтернат, вечірня школа робітничої молоді, заочна .середня та музична школи. У. 1960 році в Балаклії організовано філіал Харківського заочного машинобудівного технікуму. В 1964 році в технікумі відбувся випуск перших спеціалістів, які тепер працюють на підприємствах Балаклійського району. З 1963 року відкрито відділення Українського заочного політехнічного інституту ,з . енергетичним, металургійним, машинобудівним та іншими факультетами, де навчається близько 200 робітників та службовців міста.

Сповненим великого змісту культурним життям живе Балаклія. Тут до послуг трудящих два будинки культури, чотири клуби, вісім бібліотек, кінотеатри, Будинок піонерів. У районному Будинку культури працюють університети культури і охорони здоров’я, організовано десятки гуртків художньої самодіяльності. Особливою популярністю в місті користується хор учителів середньої школи № 1, оркестр народних інструментів Будинку культури.

Вечори трудової слави, вшанування ветеранів праці, «ленінські п’ятниці» — це тільки короткий перелік форм виховної роботи партійної організації міста серед трудящих.

До проведення «ленінських п’ятниць» районний комітет КП України залучив понад 500 чоловік — керівників партійних і радянських органів, промислових підприємств, радгоспів і колгоспів, працівників охорони здоров’я, народної освіти.

Останньої п’ятниці кожного місяця вони зустрічаються з трудящими, відповідають на їх різноманітні запитання, читають лекції, провадять бесіди. Тематика цих зустрічей заздалегідь планується райкомом партії.

Від часу запровадження «ленінських п’ятниць» — з лютого 1964 року — трудящі міста і району прослухали близько 800 лекцій і доповідей на політичні теми, одержали кваліфіковані консультації.

«Ленінські п’ятниці» сприяють також піднесенню громадської активності робітників і селян, які висловлюють свої пропозиції щодо поліпшення роботи виконкомів Рад депутатів трудящих, підприємств торгівлі і громадського харчування, благоустрою населених пунктів району. Широкого розмаху набрала тут культурно-масова робота на громадських засадах. Кращі драматичні колективи району об’єднує театр народної творчості, який подає їм велику мелодичну допомогу.

Місцеві самодіяльні аматори з честю бережуть славні традиції своєї видатної землячки народної артистки УРСР О. А. Петрусенко. І старше покоління, яке чуло спів Оксани Петрусенко, і молодше, знайоме з її голосом по грамзаписах, говорить про визначну артистку, як про живу. Вона ніколи не забувала про рідне місто, підтримувала зв’язки з колективами художньої самодіяльності. В пам’ять про славну землячку балаклійці відкрили в районному Будинку культури кімнату-музей О. А. Петрусенко, де зібрано матеріали про життя і творчість артистки.

Розширюється в місті і сітка медичних закладів. На околиці Балаклії в сосновому лісі виросло ціле клінічне містечко, де працюють висококваліфіковані спеціалісти.

Щороку трудівники міста відпочивають в санаторіях та інших здравницях. Батьківським піклуванням оточені діти — в місті організовано шість дитячих садків, дитячий комбінат. Влітку на мальовничих берегах Дінця відкриваються піонерські табори, де набираються сил діти трудящих.

Нові промислові підприємства, громадські і культурно-побутові заклади, житлові будинки невпізнанно змінюють вигляд міста. На його східній околиці виріс новий житловий масив — селище нафтовиків, на західній — селище будівельників цементного заводу. Інтенсивно забудовується центр міста — площа Ростовцева та навколишні вулиці. Лише за 1960—1965 роки здано в експлуатацію близько 60 тис. кв. метрів житла, 2700 сімей робітників і службовців одержали сучасні квартири з усіма комунальними вигодами. Напередодні Великої Вітчизняної війни житловий фонд міста складали 2,5 тис. одноповерхових будинків. За станом на 1 січня 1966 року тут 5365 житлових будинків. Будівництво здійснюється окремими мікрорайонами, в яких споруджуються чотири-і п’ятиповерхові будинки. Кожний мікрорайон матиме свою школу, дитячий садок, магазин, спортивні майданчики — все потрібне для населення. У 1963 році стала до ладу автоматична телефонна станція.

Проведено велику роботу по благоустрою міста — заасфальтовані центральні вулиці та площі, будинки освітлені лампами денного світла, прокладено тисячі квадратних метрів тротуарів. Це лише початок у здійсненні проекту перебудови і розширення Балаклії.

Велика увага в цьому проекті приділяється промисловому розвитку міста. Розпочалося будівництво шиферного заводу, заводу азбоцементних труб, дальшого розвитку набере газова промисловість. В найближчі роки передбачено будівництво нових шкіл, дитячих ясел та садків. Буде також збудовано чотири кінотеатри, новий Будинок піонерів, дві великі бібліотеки. Вже завершується спорудження чотириповерхового готелю.

У два рази зросте житловий фонд. В місті закладено два нових парки культури і відпочинку. Велика робота провадиться по газифікації міста, по поліпшенню водопостачання населення — пробурено кілька свердловин, побудована водонапірна башта.

Незабаром Балаклія буде одним з найкрасивіших і найвпорядкованіших міст Харківщини.

I. Я. МІРОШНИКОВ, Д. Ф. КЛОЧАН, М. М. СУБОТА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

БАЛАКЛІЙСЬКИЙ ПОЛК та його полковник Я. Черніговець
Балаклійський полк – козац. військ. й адм.-тер. одиниця в Слобідській Україні 2-ї пол. 17 ст.
Утв. 1669–70. Його очолював колиш. черніг. полк. Я.Черніговець, який 1663 переселився на Бєлгородщину з полк. І.Безпалим.
1663–70 Я. Черніговець служив осадчим та отаманом у Балаклії, збудував м-ка та слободи вздовж р. Сіверський Донець (прит. Дону) на татар. бродах (переважно на тер. сучасної Харків. обл.) – Андрієві Лози (нині смт Андріївка Балаклійського р-ну), Бишкин (нині с. Черкаський Бишкин Зміївського р-ну) і Савинці (нині с-ще міськ. типу Балаклійського р-ну), в степу між двох озер фортецю Лиман (нині село Зміївського р-ну), сприяв заселенню Донецької округи, за що дістав право на полковництво.
1669 одержав у своє розпорядження козаків новозбудованих Балаклії, Змієва, Дворічної (нині с-ще міськ. типу), Цареборисова (нині с. Червоний Оскіл Ізюмського р-ну), фортеці Маяцька (нині с. Маяки Слов'янського р-ну Донец. обл.).
1676 Балаклійський полк приєднано до Харківського полку. Деякий час потому на чолі цих полків стояли два полковники: у Харкові – Г.Донець, у Балаклії – Я.Черніговець. Згідно з указом воєводи кн. Г.Ромодановського, 1677 Я.Черніговця з полковництва усунуто, а Балаклійський полк остаточно підпорядковано харків. полковнику.
Клопотання Я.Черніговця про повернення йому Балаклійського полку царський уряд не задовольнив. Він одержав подарунки і доживав вік у Балаклії як її осадчий.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Балаклія, сл. Російська назва Балаклея, м.
Назва на 2009 рік
Приписні села
Адмін поділ за документами Ізюмського п., з 1765 р. Балаклійського к. Слобідсько-Української губ.
За адмін. поділом XIX ст. Зміївського пов. Харківської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Балаклійського р-ну Харківської обл.
Церкви Успіння Пресвятої Богородиці
Примітки

Тип Фонд Опис Справа
метрична книга 1989 1 Успіння Пресвятої Богородиці – 541(1736); 547(1744); 549(1755); 550(1761); 555(1767); 557(1768); 559(1771)-2 зош.; 562(1772); 564(1776); 566(1777); 568(1778); 569(1779); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780); 573(1780)-2-й зош.; 575(1781); 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 586(1784); 589(1785); 592(1786); 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 635(1788); 636(1788); 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792); 612(1793); 616(1794); 617(1795); 620(1796); 630(1798); 631(1799) Покрова Пресвятої Богородиці – 547(1745); 557(1768); 559(1772); 562(1772)-2-й зош.; 564(1776); 568(1778); 570(1779); 572(1780); 573(1780)-2-й зош.; 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 584(1784); 586(1784) - 2-й зош.; 589(1785); 592(1786); 593(1786)-2-й зош.; 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 635(1788); 636(1788)-2-й зош.; 603(1789); 607(1791); 611(1792); 612(1793); 616(1794); 617(1795); 618(1795)-2-й зош.; 620(1796); 621(1796)-2-й зош. 622(1797); 630(1798); 631(1799); 637(1799)* св. Миколая – 549(1755); 551(1762); 559(1771); 562(1772) 564(1776); 570(1779)-2-й зош.; 572(1780); 573(1780)-2-й зош.; 578(1782); 579(1783); 580(1783) - 2-й зош.; 586(1784); 589(1785); 597(1787); 600(1787)-2-й зош.; 635(1788); 636(1788)-2-й зош.; 603(1789); 606(1790); 607(1791); 611(1792, 1793); 612(1793)-2-й зош.; 616(1794); 617(1795); 620(1796); 630(1798); 631(1799)
сповідний розпис 1989 1 Успіння Пресвятої Богородиці - 563(1775); 565(1776); 567(1777); 633(1778); 571(1779); 574(1780); 576(1781); 577(1782) - 2 зош.; 581(1783); 587(1784); 590(1785); 595(1786); 599(1787); 602(1788); 605(1789); 609(1791); 610(1792); 613(1793); 615(1794); 619(1796); 624(1797); 629(1798); 632(1799); Покрова Пресвятої Богородиці - 563(1775); 565(1776); 567(1777); 633(1778); 571(1779); 574(1780); 576(1781);577(1782) - 2 зош.; 581(1783); 587(1784); 590(1785); 595(1786); 599(1787); 602(1788); 605(1789); 609(1791); 610(1792); 613(1793); 615(1794); 619(1796); 624(1797); 629(1798); 632(1799); св. Миколая - 563(1775); 565(1776); 633(1778); 571(1779); 574(1780); 576(1781); 577(1782) - 2 зош.; 581(1783); 587(1784); 590(1785); 595(1786); 599(1787); 602(1788); 605(1789); 609(1791); 610(1792); 613(1793); 615(1794); 619(1796); 624(1797); 629(1798); 632(1799);
клірова відомість 1989 1 Успіння Пресвятої Богородиці – 625(1797); 626(1798); 628(1799); св. Миколая – 625(1797); 626(1798); 628(1799); Покрова Пресвятої Богородиці – 625(1797); 626(1798); 628(1799);
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
MiyRodovid
Повідомлень: 2054
З нами з: 05 березня 2023, 19:34
Стать: Жінка
Звідки: Харків
Дякував (ла): 598 разів
Подякували: 441 раз
Контактна інформація:

Re: БАЛАКЛІЯ (Новосерпухів), місто, Харківська область, Україна

Повідомлення MiyRodovid »

ДАХО

1. Слобідсько-Українська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Успенська, слоб. Балаклія (військове поселення) Зміївського пов.
4. Хутори: Березів, Борщів, Бригадирівка, Вербівка, Волохів Яр, Дудників Яр,
Єрмолів (Єрмолін), Кобилькин, Кобильчин, Линників, Попівка, Середня Балаклія
5. Народження: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 593; 1820:
ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 596; 1823:
ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 600
6. Шлюб: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40,
оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40,
оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 600
7. –
8. Смерть: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40, оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40,
оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40, оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40,
оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 600

1. Слобідсько-Українська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Покровська, слоб. Балаклія (військове поселення) Зміївського пов.
4. с. Вербівка; хутори: Байрак, Берутів, Бовдуїв, Борщів, Волохів, Крейдянка,
Малигонівський, Стрельців, Хрести
5. Народження: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819:
ф. 40, оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822:
ф. 40, оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599
6. Шлюб: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40,
оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40,
оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599
7. –
8. Смерть: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40,
оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40,
оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599

1. Слобідсько-Українська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Миколаївська, слоб. Балаклія (військове поселення) Зміївського пов.
4. с. Яковенкове; хутори: Березів, Борщове, Бригадирівка, Бузів, Волохів Яр,
Суха Балаклія, Хомуток
5. Народження: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819:
ф. 40, оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822:
ф. 40, оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1828:
ф. 40, оп. 110, спр. 600
6. Шлюб: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40,
оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40,
оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1828: ф. 40,
оп. 110, спр. 600
7. –
8. Смерть: 1800: ф. 40, оп. 110, спр. 588; 1818: ф. 40, оп. 110, спр. 592; 1819: ф. 40,
оп. 110, спр. 593; 1820: ф. 40, оп. 110, спр. 594; 1821: ф. 40, оп. 110, спр. 595; 1822: ф. 40,
оп. 110, спр. 596; 1823: ф. 40, оп. 110, спр. 597; 1825: ф. 40, оп. 110, спр. 599; 1828: ф. 40,
оп. 110, спр. 600

1. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Покровська, слоб. Ново-Серпухів (Балаклія) (військове поселення)
Зміївського пов.
4. Села: Вербівка, Лагері
5. Народження: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835:
ф. 40, оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839:
ф. 40, оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845:
ф. 40, оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848:
ф. 40, оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318;
1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1854: ф. 40, оп. 105,
спр. 1333; 1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337; 1855–1856: ф. 40, оп. 109, спр. 520; 1856: ф. 40,
оп. 105, спр. 1342;1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 1353; 1859:
ф. 40, оп. 105, спр. 1361; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1370; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380;
1863: ф. 40, оп. 105, спр. 1266; 1864: ф. 40, оп. 109, спр. 539
6. Шлюб: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835: ф. 40,
оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839: ф. 40,
оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845: ф. 40,
оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848: ф. 40,
оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318; 1852:
ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1854: ф. 40, оп. 105, спр. 1333;
1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337; 1855–1856: ф. 40, оп. 109, спр. 520; 1856: ф. 40, оп. 105,
спр. 1342;1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 1353; 1859: ф. 40,
оп. 105, спр. 1361; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1370; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380; 1863:
ф. 40, оп. 105, спр. 1266; 1864: ф. 40, оп. 109, спр. 539
7. –
8. Смерть: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835: ф. 40,
оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839: ф. 40,
оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845: ф. 40,
оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848: ф. 40,
оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318; 1852:
ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1854: ф. 40, оп. 105, спр. 1333;
1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337; 1855–1856: ф. 40, оп. 109, спр. 520; 1856: ф. 40, оп. 105,
спр. 1342;1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40, оп. 105, спр. 1353; 1859: ф. 40,
оп. 105, спр. 1361; 1861: ф. 40, оп. 105, спр. 1370; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380; 1863:
ф. 40, оп. 105, спр. 1266; 1864: ф. 40, оп. 109, спр. 539

1. Слобідсько-Українська губернія, з 1835 р. Харківська губернія
2. Харківська єпархія
3. Церква Успенська, с. (слоб.) Ново-Серпухів (Балаклія) (військове поселення)
Зміївського пов.
524
Міжархівний довідник
4. с. Крейдянка
5. Народження: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835:
ф. 40, оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839:
ф. 40, оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845:
ф. 40, оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848:
ф. 40, оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318;
1852: ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1853–1855: ф. 40, оп. 109,
спр. 517; 1854: ф. 40, оп. 105, спр. 1333;1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337;1856: ф. 40, оп. 105,
спр. 1342; 1856–1857: ф. 40, оп. 109, спр. 523; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40,
оп. 105, спр. 1353; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 1361; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380; 1863:
ф. 40, оп. 105, спр. 1266
6. Шлюб: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835: ф. 40,
оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839: ф. 40,
оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845: ф. 40,
оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848: ф. 40,
оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318; 1852:
ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1853–1855: ф. 40, оп. 109, спр. 517;
1854: ф. 40, оп. 105, спр. 1333;1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337;1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1342;
1856–1857: ф. 40, оп. 109, спр. 523; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40, оп. 105,
спр. 1353; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 1361; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380; 1863: ф. 40,
оп. 105, спр. 1266
7. –
8. Смерть: 1832: ф. 40, оп. 110, спр. 604; 1833: ф. 40, оп. 110, спр. 605; 1835: ф. 40,
оп. 110, спр. 606; 1836: ф. 40, оп. 110, спр. 607; 1837: ф. 40, оп. 110, спр. 608; 1839: ф. 40,
оп. 110, спр. 610; 1842: ф. 40, оп. 110, спр. 613; 1843: ф. 40, оп. 109, спр. 505; 1845: ф. 40,
оп. 110, спр. 611; 1846: ф. 40, оп. 110, спр. 617а; 1847: ф. 40, оп. 110, спр. 617б; 1848: ф. 40,
оп. 110, спр. 619а; 1850: ф. 40, оп. 105, спр. 1313; 1851: ф. 40, оп. 105, спр. 1318; 1852:
ф. 40, оп. 105, спр. 1321; 1853: ф. 40, оп. 105, спр. 1326; 1853–1855: ф. 40, оп. 109, спр. 517;
1854: ф. 40, оп. 105, спр. 1333;1855: ф. 40, оп. 105, спр. 1337;1856: ф. 40, оп. 105, спр. 1342;
1856–1857: ф. 40, оп. 109, спр. 523; 1857: ф. 40, оп. 105, спр. 1347; 1858: ф. 40, оп. 105,
спр. 1353; 1859: ф. 40, оп. 105, спр. 1361; 1862: ф. 40, оп. 105, спр. 1380; 1863: ф. 40,
оп. 105, спр. 1266
Скорбач, Лобойко, Вакуленко, Свечкарь, Федоренко, Чепеленко, Филатов, Серой, Ломака (Козача Лопань, Цупівка, Татарка, Дементіївка, сл. Борисовка, хутор Красный, Наумовка).
Узких, Фёдоровы, Зыряновы, Долидёнок (Забоевка, Новосибирская обл. д. Пьянкова, Екатеринбургский уезд)
Дайлидёнок, Розвадовские, Роговские, Демьянчик (д.Хотиловцы, Дисненский уезд, Виленская губерния)
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 27 гостей