БЕРИСЛАВ, місто, Херсонська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
1
20%
Народився, але не живу
2
40%
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
1
20%
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
1
20%
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 5

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БЕРИСЛАВ, місто, Херсонська область, Україна

Повідомлення АннА »

БЕРИСЛАВ – місто Херсонської обл., райцентр. Пристань на Каховському водосховищі на Дніпрі, за 12 км від залізничної ст. Козацька. Нас. 17,1 тис. осіб (1998).
Уперше згадується на поч. 15 ст. як литов. фортеця та митниця під назвою "Вітовтова митниця". Після смерті вел. кн. литов. Вітовта переходить під контроль крим. татар, які бл. 1450 збудували тут фортецю Казікермен (або Кизикермен, з турец. – "Судейська фортеця", від слова "кази" – суддя; ін. варіант пер. – "Дівоча фортеця").
Наприкінці 1660-х рр. зводиться кам. фортеця – один з опорних пунктів турец. панування в Пн. Причорномор'ї. Розташов. у районі пристані сучасного Берислава і складалася з малого, середнього і великого м-чок. Мале м-ко (цитадель) містилося на кам. скелі поруч балки Кизикерменки.
1678–79 фортецю було значно розширено – зі сх. боку замку добудували "середнє" м-ко з кам. стінами. Казікермен оточував великий форштадт (передмістя) із земляними укріпленнями. Місто разом з ін. сусідніми фортецями – Таванню, Іслам-Керменом, Шагін-Керменом – забезпечувало охорону татар. переправи через Дніпро. Воно було серйозною перешкодою для мор. походів запорожців і плацдармом для нападів на Україну. Козаки постійно загрожували Казікермену.
1670 І. Сірко взяв його в облогу, а через рік частково зруйнував. 31 лип.
1695 фортеця була захоплена рос.-укр. військами Б. Шереметєва та І. Мазепи під час успішного Дніпровського походу (див. Азовсько-Дніпровські походи 1695– 1696).
1698 під час Крим. походу рос.-укр. армія брала фортецю в облогу.
За умовами Константинопольського мирного договору 1700 вона мала залишатися незаселеною. Утім, місто фактично продовжувало існувати у 18 ст. як значний пункт транзитної торгівлі.
Після російсько-турецької війни 1768–1774 Казікермен – у складі Російської імперії (певний час існував навіть Кизикерменський пов. Херсон. провінції Новоросійської губернії). Заселявся переважно переселенцями з Полтав. та Черніг. губ.
1784 його було перейменовано на Берислав.
Від 1803 – місто Херсонського пов. Херсонської губернії.

Місто, де сходилися чумацькі шляхи, наприкінці 19 ст. відігравало помітну роль у торгівлі регіону (щороку через Дніпро бериславськими поромами перевозилося бл. 100 тис. возів вантажу).
Напередодні Першої світової війни Берислав – значний екон. центр губ. з 16-тис. нас. Мав помітну єврейс. громаду (за переписом 1897 – 28 % жителів Б.).

Від 1923 – райцентр Херсонської округи Одеської губернії (від 1932 – Одес. обл., від 1937 – Миколаїв. обл., від 1944 – Херсон. обл.). Статус міста набув 1938.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 23 серп. 1941 по 11 берез. 1944 окуповане гітлерівцями. Протягом серп.–листоп. 1941 в плавнях під Бериславом діяв партизан. загін.
Нині Берислав відомий як виноробний центр.

Пам'ятка арх-ри: церква Введення в храм Пресвятої Богородиці (1725).

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БЕРИСЛАВ, місто, Херсонська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Берислав — місто районного підпорядкування, центр району. Розташований на правому березі Каховського водосховища; є річкова пристань. Відстань до обласного центру — 75 км, до найближчої залізничної станції Козацьке — 12 км. Населення — 14 888 чоловік. Міській Раді підпорядковане селище Шляхове.

Територія сучасного Берислава була заселена з давніх часів. Поблизу нього знайдено скарб бронзових речей (сокири тощо) II тисячоліття до н. е., а на околиці виявлено залишки поселення доби пізньої бронзи. У перших століттях н. е. на цьому ж місці виникло скіфо-сармато-слов’янське поселення, на якому розкопано залишки 6 великих житлових і культових кам’яних будівель. На могильнику досліджено 4 поховання черняхівської культури.

На початку XV ст. на місці сучасного Берислава стояла литовська митниця, відома під назвою Вітовтової. У XVI ст. татари і турки, що захопили цю територію, спорудили замість митниці фортецю Кизикермен («Дівоча фортеця»), яка стала їх плацдармом для нападів на лівобережні українські землі і одночасно мала не пропускати запорізькі чайки униз по Дніпру. Запорожці раз у раз влаштовували засідки біля острова Тавані, розташованого напроти фортеці, і громили татарські орди. Ця героїчна боротьба козаків проти ворога оспівана в народних піснях, зокрема в пісні «Оврамиха, стара мати, а три сина мала».

Під час Кримського походу 1689 року російсько-українське військо, яким командував князь В. Голіцин, дійшло до Кизикермена і почало бій з його гарнізоном. Та лише в 1695 році російській армії й українським козацьким полкам після облоги фортеці вдалося оволодіти нею. Коли ці землі відійшли до Росії, на руїнах Кизикерменської фортеці 1784 року було засновано місто Берислав. Наприкінці XVIII ст. в ньому мешкало 640 жителів, переважно державних селян, переселених сюди з Полтавської і Чернігівської губерній. 1824 року населення міста зросло до 2,9 тис. чоловік.
Розташований біля важливої переправи на шляху до Криму, Берислав у першій половині XIX ст. стає значним перевалочним пунктом на Дніпрі і набуває дедалі більшого значення в торгівлі хлібом. За рік через Берислав на Каховку й далі на Крим переправлялося до 100 тис. підвід та від 50 до 75 тис. голів рогатої худоби. Чумаки приїздили сюди весною і на міському вигоні тижнями чекали черги на переправу. «Коли прибули,— скаржилися вони генерал-губернатору, — то одуд саме гніздо мостив, а зараз уже одуденята повилітали». О. СЯ Афанасьєв-Чужбинський писав, що «Бериславська переправа була однією з гірких кричущих незручностей чумацького стану».

Під час Кримської війни через місто рухалися війська, проходили транспорти зі зброєю та продовольством; сюди евакуювали поранених та хворих захисників Севастополя. Спеціальних госпіталів у Бериславі не було, поранених розміщували в приватних будинках. Через незадовільне медичне обслуговування багато людей вмирало. І по сьогодні стоїть на бериславському цвинтарі хрест в пам’ять померлих і похованих тут російських воїнів.

У 1857 році в місті налічувалося 6,3 тис. жителів. Воно поділялось на 3 частини: центральну й південну (Забалку) заселяли вихідці з Полтавської губернії, північну (Пойдунівку) — чернігівці. Паралельно Дніпру йшли чотири вулиці довжиною 2 версти, їх перетинали 12 поперечних вулиць. У Бериславі було 809 будинків, у т. ч. 714 кам’яних і 95 дерев’яних; 42 крамниці, 18 винних льохів і шинків, трактир. У другій половині XIX ст. в місті з’являються перші невеличкі промислові підприємства. 1861 року працював свічковий завод, а через три роки в Бериславі вже було 2 свічкові і 4 маслоробні заводи. У місті щороку відбувалися три ярмарки. Сюди в 1864 році привезено товарів майже на 31,5 тис. карбованців. Хоч Берислав був вже значним торговельним центром Херсонщини, бюджет міста на початку 60-х років становив лише 3,1 тис. крб. З цієї суми 784 крб. призначалось на утримання щойно відкритої невеликої лікарні, яка могла обслужити на рік пересічно 130 хворих.

Медичну допомогу населенню, що перевищило 6,6 тис. чоловік, подавало всього два лікарі; працювала казенна аптека. У місті було лише одне парафіяльне училище, в якому 1864 року навчалося 190 хлопчиків і 78 дівчаток.

У пореформений період, коли почався швидкий розвиток капіталізму, Берислав досить швидко зростає. На кінець XIX ст. в ньому проживало 13,2 тис. чоловік, було 1542 двори. Більшість населення займалася дрібного торгівлею, ремеслом. Частина мешканців жила з хліборобства, орендуючи землю міської думи, яка мала 3390 десятин. Багато бериславців наймитувало в поміщиків, куркулів, заможних міщан, працювало на 28 хлібних складах і пристані. 1897 року з Бериславської пристані відправлено понад 700 тис. пудів хлібних вантажів. Місто залишалося важливим перевалочним пунктом, де зерно з дрібних суден перевантажували на морські баржі, що піднімалися сюди з Херсона.

Наприкінці 90-х років XIX ст. у Бериславі налічувалося понад 100 майстерень і невеликих підприємств напівкустарного типу, у т. ч. два цегельні заводи, завод переробки риби, чимало ковальських, слюсарських, бондарських, колісних та ін. майстерень. Тут працювало 156 робітників. У 1901 році на базі невеликої майстерні, відкритої 1896 року, засновано завод ремонту сільськогосподарських машин. По 10—12 годин на день працювали робітники в темних задушливих цехах, а зароблених грошей не вистачало навіть на хліб.

. Нещадна експлуатація, тяжкі умови життя й праці викликали стихійний протест робітників. Поступово під впливом соціал-демократичної агітації зростала класова свідомість трудящих мас. У січні 1904 року департамент поліції надіслав Херсонському жандармському управлінню повідомлення про те, що в Бериславі «утворено гурток, у якому займаються читанням нелегальної літератури». Могутнє відлуння революції 1905—1907 рр. докотилося й до Берислава. Як доповідав чиновник міністерства внутрішніх справ, місто, «дуже неспокійне в розумінні революційного руху», разом з Каховкою відіграло велику роль у широкому розмаху селянських виступів восени і взимку 1905 року. Наступного року серед населення Берислава проводили революційну роботу приїжджі соціал-демократи.

Напередодні першої світової війни Берислав був досить великим містом. Тут проживало 16 тис. чоловік, налічувалося 1858 будівель, переважно одноповерхових. Центральні вулиці освітлювалися гасовими ліхтарями, а решта вночі потопала в темряві. Не було ні водогону, ні каналізації. На їх спорудження у міської думи бракувало коштів, а ось на будівництво другої тюрми вони знайшлися. Лікарня на 32 ліжка, де працювало три лікарі, 17 фельдшерів та акушерок, не могла обслужити всіх хворих, бо в ній лікувалися не лише жителі міста, а й багатьох навколишніх сіл. Діти заможних родин навчалися в гімназії, морехідному класі, а для дітей трудящих земство спромоглося відкрити лише чотири початкові школи, які 1910 року відвідувало 1065 хлопчиків і дівчаток. В роки війни більшість учнів залишила школи.

Імперіалістична війна тимчасово послабила революційний рух, який у 1910— 1914 рр. знов набрав у Херсонському повіті і, зокрема у Бериславі, досить великого розмаху. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції щодалі зростала революційна й політична активність народних мас. Трудящі міста в березні 1917 року обрали Раду робітничих і селянських депутатів. Бериславська Рада налагодила зв’язки з Херсонською Радою робітничих і солдатських депутатів, яка керувала її діяльністю.

Активною революційною силою в місті стали солдати-фронтовики, серед них особливим авторитетом користувався О. І. Мануйленко. Уродженець Берислава, він з 1914 року перебував на фронті, в липні 1917 року вступив до лав РСДРП(б), тоді ж був обраний заступником голови та секретарем дивізійного виконкому Ради 125-ї піхотної дивізії. Приїхавши до рідного міста, він разом з більшовиком О. П. Ясменком почав згуртовувати робітників на боротьбу за владу Рад.

Населення Берислава палко вітало перемогу Жовтневого збройного’ повстання пролетарів та солдатів Петрограда і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним. Трудящі міста виступали за ліквідацію буржуазної міської думи та управи, вимагали передати всю повноту влади Раді, в якій дедалі більшу роль відігравали члени ленінської партії. У грудні 1917 року до складу Ради були обрані і увійшли до її виконкому більшовики О. І. Мануйленко, О. П. Ясменко, І. І. Детиненко та інші. 6 січня 1918 року вийшов перший номер газети «Известия Бериславского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов», яка закликала трудящих придушити опір буржуазії і взяти владу в свої руки.

Того ж місяця у місті було встановлено Радянську владу. Але наприкінці березня 1918 року Берислав захопили австро-німецькі війська. Австрійське командування зажадало від жителів сплати великої контрибуції; загарбники вивозили з міста і навколишніх сіл зерно, худобу. Пограбоване населення голодувало. Навіть херсонський губернський староста мусив доповісти у вищестоящі інстанції, що в Бериславі не вистачає хліба та інших продуктів.

Більшовики з перших днів окупації піднімали трудящих на боротьбу проти ворога. Під час повстання херсонців проти австро-німецьких загарбників, що спалахнуло 20 березня 1918 року, загін бериславців пароплавом прибув до губернського центру і подав значну допомогу повсталим. Активну участь у захисті Херсона брали П. А. Кучеренко, Ф. О. Кравцов та інші.

Налякані подіями в Херсоні, окупанти посилили свої військові гарнізони і в інших населених пунктах. У Бериславі було розквартировано 22-у австрійську піхоту дивізію, а десь у червні і 1-й курінь 410-го піхотного полку гетьманців.

Та місцеві більшовики, щодня ризикуючи життям, готували населення міста й навколишніх сіл до збройного виступу проти загарбників. Вороги схопили і закатували О. Смеречинського, І. О. Титаренка; в серпні гетьманці затримали і передали австрійському командуванню бериславського жителя М. Щочку, який вів більшовицьку агітацію серед робітників економії Фальц-Фейна. Незважаючи на великі втрати, лави більшовиків невпинно зростали. Восени 1918 року підпільна група більшовиків і співчуваючих їм об’єднувала 18—20 чоловік. До неї входили О. І. Мануйленко, І. Д. Радченко, В. С. Гейко та інші. Група мала зв’язки з Херсонським підпільним окружним військово-революційним комітетом, через який одержувала зброю та літературу. У Бериславі теж було створено підпільний ревком, його очолив О. І. Мануйленко.

Ревком керував розгортанням народної боротьби проти окупантів, подавав допомогу зброєю й людьми партизанському загону, що з квітня діяв у плавнях у районі Берислава і робив кінні рейди по селах Херсонського повіту.

У вересні німці й їхні гетьманські прислужники заарештували в Бериславі зв’язкових І. Альошину та Л. Мураховську, але партизани захопили біля с. Львового пароплав, яким заарештованих перевозили до Херсона, і звільнили їх.

У листопаді 1918 року австро-німецькі окупанти залишили Берислав, та владу в ньому захопили петлюрівці. У лютому 1919 року частини Задніпровської дивізії визволили місто від буржуазних націоналістів. Відновив роботу ревком, який почав налагоджувати в Бериславі революційний порядок. Багато доводилося працювати і Бериславській надзвичайній комісії. У німецькій колонії Старошведське, розташованій за 15 км від міста, спалахнуло повстання куркулів. Підвели голови й місцеві багатії. Для боротьби проти заколотників Бериславський ревком створив спеціальний загін добровольців — «Червону роту», яка і придушила заколот.

У другій половині березня 1919 року за наказом командування Червоної Армії у районі Херсона — Берислава почалося формування окремої бригади для наступу на Крим, який був захоплений білогвардійськими загонами. У Бериславі формувався 3-й Кримський полк. Сюди прибуло 30 командирів, здебільшого з колишніх офіцерів. Серед рядового складу теж переважали вихідці із заможних селянських родин. Ось чому, коли в травні 1919 року спалахнув григор’євський заколот, колишнім офіцерам вдалося підняти полк проти Радянської влади. Бериславські комуністи, своєчасно попереджені відданими людьми, уникли арешту і переправилися на лівий берег Дніпра до Каховки, де дислокувались значні сили Червоної Армії. Діставши підкріплення від каховських комуністів та червоноармійського загону, вони вночі перепливли човнами ріку і, раптово атакувавши заколотників, обеззброїли їх. Остаточно григор’євські банди були розбиті в Бериславі наприкінці травня.

Та не встигло населення міста оправитися після пограбування григор’євцями, знову постала нова небезпека: наступ армії Денікіна. На своїх зборах 21 червня 1919 року бериславські комуністи ухвалили всім членам партії, здатним тримати зброю, вирушити на денікінський фронт. Майже 70 проц. членів партійного осередку влилося до складу 58-ї та 45-ї стрілецьких дивізій, які вели тяжкі бої проти переважаючих сил ворога.

1 серпня 1919 року денікінці захопили Берислав. Настали чорні дні білогвардійського терору, від якого особливо потерпіли сім’ї комуністів. У серпні були розстріляні батьки К. М. Проховської, двоє малолітніх дітей І. Г. Копитіна та інші. За завданням губкому партії бериславський комуніст О. І. Мануйленко працював на підпільній роботі в Одесі. Денікінська контррозвідка натрапила на його слід. Білогвардійський суд виніс О. І. Мануйленку смертний вирок, і тільки швидке визволення Одеси Червоною Армією врятувало йому життя.

Наприкінці січня 1920 року частини 46-ї стрілецької дивізії вибили денікінців з Берислава. 4 лютого в місті було утворено ревком. Трудове населення активно підтримувало Радянську владу. На безпартійній конференції у Бериславі робітники міста й селяни волості у прийнятих резолюціях висловили цілковите довір’я КП(б)У як справжній виразниці інтересів трудящих мас України. Велику допомогу комуністам і ревкому подавала комсомольська організація, створена в березні 1920 року. Загальні збори молоді міста, де були присутні близько 200 чоловік, обрали міський комітет комсомолу та делегатів на Миколаївський губернський з’їзд КОМУ.

Найбільше уваги ревком приділяв продовольчому питанню, допомозі трудящим промислових центрів. Близько 3 тис. пудів жита було відправлено пролетарям Петрограда, Москви й Брянська. Місто достроково, ще влітку, виконало план продрозкладки, за що наказом Миколаївської губернської військової продовольчої наради Берислав занесено на Червону дошку. Здійснювалися перші кроки в радянському будівництві: взято на облік ремонтний завод, майно поміщика Фальц-Фейна, млини. Ще з весни 1919 року в районі Берислава переважно на базі колишніх поміщицьких економій створювалися сільськогосподарські комуни й артілі. У квітні наступного року тут уже було 20 колективних господарств, які одержали 28,8 тис. десятин землі. Відкрилися 2 майстерні ремонту сільськогосподарських знарядь.

Вживалися заходи для поліпшення медичного й культурного обслуговування населення. Міську лікарню розширили до 75 ліжок. Створили загін для боротьби У тифом, спорудили холерний барак, націоналізували приватні аптеки; площі, вулиці, сади очистили від сміття. Запрацювали школи. Будинок, що належав одному з колишніх торговців, перетворили на шкільний клуб, а поміщицька садиба стала дитячим майданчиком. Почала виходити газета «Известия» — орган Бериславського революційного комітету. На її шпальтах друкувалися численні резолюції колективів трудящих міста на підтримку широкого народного руху за зміцнення між радянськими республіками військового й економічного союзу. В одній з таких резолюцій, прийнятій 26 березня 1920 року безпартійною селянською конференцією Бериславської волості, говорилося: «1. Необхідний найтісніший союз всіх радянських республік у їхній боротьбі проти ще сильної світової буржуазії. Робітники й трудяще селянство вважають, що форми цього союзу будуть остаточно визначені самими українськими робітниками і трудовим селянством на IV Всеукраїнському з’їзді Рад.

2.Ми вважаємо за потрібне дальший розвиток української мови й культури, для чого має бути запроваджено українську мову в школах, державних установах, причому російська мова також користується правом громадянства».

У червні 1920 року, коли корпус генерала Слащова вдерся до Каховки, Берислав став прифронтовим містом. Для розгрому ворога в район Берислава стягувалися великі сили Червоної Армії. Основний удар намічалося завдати з-під Берислава на Велику і Малу Каховку. Ширина Дніпра тут становила лише 400 метрів. До того ж стрімкий правий берег, на якому розкинувся Берислав, був зручним для спостереження за ворогом і розміщення артилерії. На початку серпня частини Латиської і 52-ї стрілецької дивізій форсували Дніпро біля Берислава, захопили плацдарм у районі Каховки й закріпилися на ньому. Берислав був найближчим тилом військ, що утримували Каховський плацдарм, звідки .28 жовтня Перша Кінна армія під командуванням С. М. Будьонного і К. Є. Ворошилова завдала нищівного удару білим військам. Почався розгром Врангеля.

Після переможного закінчення громадянської війни трудящі Берислава спрямували свої зусилля на відбудову зруйнованого господарства. Цю роботу очолили ревком, міський партійний комітет і райпартком, створений влітку 1920 року. Було завершено розподіл між селянами колишньої міської і поміщицької землі. Трудові господарства, які мали тягло й реманент, одержали по 3,2 десятини орної землі на їдця, а малоземельні і безземельні, що не мали чим обробити таку площу, по 2,5 десятини. Норми розподілу саду, городу становили три чверті десятини, виноградників — чверть десятини на їдця. Щоб допомогти бідноті і сім’ям червоноармійців упоратися з роботою в полі, проводилися суботники й недільники. У вересні 1920 року ревком створив прокатну станцію, яка надавала безреманентним селянам за невелику плату букери, сівалки, борони тощо.

Важкими для трудящих міста були посушливі 1921—1922 рр. робітники й селяни голодували. Тільки допомога пролетарської держави дала їм змогу протриматися до осені 1923 року, коли було зібрано непоганий урожай. Про згубні наслідки війни, розрухи й голоду свідчать такі дані: якщо 1913 року в місті мешкало 17,2 тис. чоловік, було 58 торговельних підприємств, то на кінець 1923 року лишилося 7,5 тис. чоловік, працювало 7 крамниць. З 1923 року відбудова і дальший розвиток господарства міста, що стало центром однойменного району, пішла Досить швидкими темпами. У вересні того року відновив роботу ремонтний завод, якому на прохання робітників присвоєно назву «Червоний хлібороб». У місті успішно розвивалася також кооперативна торгівля. Партійні і радянські органи приділяли велику увагу організації медичних закладів, народної освіти й культури. 1924 року в місті були лікарня, 3 загальноосвітні школи з 586 учнями, 3 школи лікнепу, сельбуд, 2 бібліотеки, кінотеатр.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БЕРИСЛАВ, місто, Херсонська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Після завершення відбудовного періоду найбільше промислове підприємство Берислава завод «Червоний хлібороб» (пізніше мотороремонтний ім. Чубаря) було значно розширено реконструйовано, а в роки індустріалізації оснащено новою технікою. У 1928 році на ньому працювало вже 112 робітників, а через два роки кількість їх зросла до 550.1930 року завод дав країні продукції на 4 млн. крб. На підприємстві широкого розмаху набрав рух ударників і стахановців. У 1936 році колектив заводу виборов перше місце в соціалістичному змаганні споріднених підприємств республіки. Напередодні Великої Вітчизняної війни в Бериславі, крім механічного заводу (колишній ім. Чубаря), працювали три промислові артілі, маслосирзавод, великий береговий елеватор, районна друкарня, збудовані за роки передвоєнних п’ятирічок.

Великі соціалістичні перетворення сталися в сільському господарстві. У 1925 році організовано товариство виноградарів «Інтенсивник». З 29 його членів селян-бідняків було 17, середняків — 2, робітників — 4, службовців — 6. Тракторне товариство «Відродження», що виникло 1927 року, складалося виключно з членів комнезаму і обробляло близько 200 десятин землі. У 1928 році створюються 5 ТСОЗів — «Трудівник», «Червоний орач», «Прогрес», «Червона зірка» і «Світлий шлях». Останнє товариство мало трактор. Плідною роботою райкому КП(б)У, міської і районної Рад щодо створення й зміцнення кооперативних товариств, виховання трудового селянства в дусі колективізму закладено основу для переходу до суцільної колективізації селянських господарств. Вона почалася 1929 року, а вже до літа 1932 року в Бериславі і в районі було кооперовано 96 проц. селянських дворів. На базі ТСОЗів у районному центрі створено 3 сільськогосподарські артілі — «8 Березня», «Вільна праця», «Інтенсивник». Діяла також рибартіль «Вільний рибалка».

Чималу роль в організації та економічному зміцненні колгоспів відіграла Бериславська МТС, заснована в листопаді 1930 року. Навесні наступного року вона обслуговувала колективні господарства із загальною земельною площею близько 40 тис. га. Наприкінці 1938 року МТС мала 67 тракторів та багато інших машин.
Виробнича співдружність колгоспників і механізаторів МТС стала запорукою дальшого піднесення й зростання виробництва і оплати праці в артілях. Трудівники колгоспу «8 Березня» 1939 року добилися врожаю зернових у середньому по 17,5 цнт з га, а озимих культур зібрано по 20 цнт з кожного га. Господарство мало свиноферму, молочнотоварну, вівчарську та птахівничу ферми. Чималих успіхів досягла й артіль «Інтенсивник». 1938 року її валовий доход становив 359 тис. крб. Колгоспники одержали на трудодень понад шість крб. У 1939 році ці показники були ще вищі: прибутки досягли 480 тис. крб., а оплата трудодня — близько семи крб. 1940 року обидва колгоспи вибороли право бути учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

У передвоєнні роки значно поліпшилося побутове, медичне й культурне обслуговування населення. У місті стали до ладу міська електростанція, водогін, обладнано невелику водну станцію. Дедалі зростала кількість медичних працівників. Якщо в 1924 році в місті були всього 1 лікар і 3 фельдшери, то 1940 року —15 лікарів і 32 чоловіка середнього медперсоналу.

Протягом 20-х — 30-х років тривала наполеглива боротьба з неписьменністю й малописьменністю дорослого населення. 1927 року ще близько 2 тис. жителів зовсім не знали грамоти, хоч у Бериславі було 10 шкіл лікнепу.

Завдяки великій роз’яснювальній і організаторській роботі партійних та радянських органів у 1936 році з 2,2 тис. неписьменних і малописьменних вивчали грамоту понад 1,5 тис. чоловік. Всі діти шкільного віку здобували освіту в двох семирічних та двох початкових школах. Напередодні війни почала працювати середня школа. У 1931 році в Бериславі відкрито педагогічний технікум, 1937 року — однорічну агрономічну школу.

Успішно працювали культурно-освітні заклади. Наприкінці 1936 року місцевий кінотеатр було переобладнано й розширено; на кошти громадських і господарських організацій капітально відремонтовано клуб «Металіст», який перетворено на будинок культури. У Бериславі з січня 1932 року виходила газета «Соціалістична перемога». Господарським і культурним будівництвом у місті і районі керувала районна парторганізація, яка в 1940 році об’єднувала 365 комуністів. Виросла й зміцніла комсомольська організація. Тільки за 1930—1932 рр. вона збільшилася на 600 чоловік.

Комуністи й комсомольці приділяли велику увагу оборонній роботі. В місті працювала розгалужена мережа оборонних гуртків, в яких молодь здобувала військові знання. Бериславці пишалися своїм земляком В. П. Назаренком, якого в квітні 1940 року за успішне виконання бойових завдань командування на фронті боротьби проти білофіннів удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу.

22 червня 1941 року, коли гітлерівська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз, в Бериславі відбувся багатолюдний мітинг колгоспників, робітників, службовців. Понад 2 тис. його учасників одностайно заявили про свою безмежну відданість Комуністичній партії і Радянському урядові, про готовність негайно виступити на захист соціалістичної Вітчизни. Тільки протягом першого дня війни заяви з проханням зарахувати їх добровольцями до лав Червоної Армії подали 40 бериславців. Чоловіків, що пішли на фронт, на виробництві заступили жінки, старі. Особливо самовіддано трудилися робітники Бериславського механічного заводу, де ремонтувалися танкові мотори, тягачі, автомашини, виготовлялися запчастини. Так, комсомолка Л. Скрипка щозміни виробляла 500 деталей замість 200 за нормою. Багато робітників записалося до народного ополчення. На 11 липня 1941 року в його загонах налічувалося 1370 чоловік, у т. ч. комуністів —187, комсомольців — 6295.

Коли наблизився фронт, бериславці взяли участь у будівництві оборонних рубежів навколо міста. На його західній околиці вони вирили протитанковий рів, створили систему земляних укріплень. Гітлерівці рвалися до Берислава, де в другій половині серпня зосереджувалося багато радянських військ і техніки, що переправлялися на лівий берег Дніпра. Письменник Борис Горбатов у своєму фронтовому нарисі згадував: «Ми пройшли цим шляхом у тяжкому 1941 році. Пам’ятаю… скупчення машин у Бериславі біля переправи і злорадний рев «хейнкелів» над дніпровськими паромами». Частини 296-ї стрілецької дивізії майже тиждень стримували наступ фашистів. Одна з рот дивізії, якою командував С. С. Кичелюк, відбила 12 атак гітлерівців, знищивши близько 200 фашистів.

23 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники захопили місто і запровадили в ньому режим кривавого терору. Вони створили у Бериславі концентраційний табір для радянських військовополонених. Просто неба голодні й знесилені, позбавлені теплого одягу, люди вмирали сотнями. Часто гітлерівці вивозили великі групи військовополонених і розстрілювали їх у балці на північній околиці міста. З вересня 1941 й до осені 1943 року фашистські кати стратили 1202 червоноармійців та командирів і понад 400 мирних радянських громадян. За час окупації було вивезено на каторжні роботи до Німеччини понад 200 юнаків й дівчат.

Терор окупантів не зломив радянських патріотів. В районі міста в дніпровських плавнях діяв партизанський загін, створений у середині серпня 1941 року Бериславським райкомом КП(б)У. Очолював загін комуніст М. І. Павловський, який мав досвід партизанської боротьби в часи громадянської війни. В лавах народних месників хоробро билися з фашистами бериславські комуністи Т. Д. Гончаров, Т. А. Дробний та інші. Встановивши зв’язки з регулярними частинами Червоної Армії, що обороняли лівий берег Дніпра, партизани подавали їм допомогу, брали участь у розвідці, карали зрадників. Загін знищив німецький гарнізон у с. Саблуківці, спалив хлібний склад у с. Горностаївці. Проти партизанів ворог кинув великі сили. В листопаді 1941 року під час жорстокого нерівного бою з карателями загін зазнав великих втрат, переставши існувати як самостійна бойова одиниця.

З кожним днем посилювався опір радянських людей окупантам. Робітники механічного заводу І. С. Костогриз, Г. М. Годун та А. Л. Деменський всіляко ухилялися від ремонту військової техніки ворога, саботували розпорядження окупаційних властей. У жовтні 1942 року фашисти розстріляли мужніх патріотів. Однією з форм опору загарбникам була допомога населення радянським воїнам, що потрапили в оточення. Вчителька А. І. Середенко та чимало інших жінок передавали їм їжу, одяг, переховували від фашистів, переправляли через Дніпро.

Бериславці боролися за будь-яких умов, навіть перебуваючи у неволі. Т. Г. Грецьку окупанти примусово відправили до Німеччини, але і там комсомолка не скорилася. їй пощастило встановити зв’язок з членами берлінської антифашистської організації, яка була створена восени 1942 року радянськими військовополоненими на чолі з полковником Бушмановим. Серед радянських людей, що працювали на берлінських заводах, Т. Г. Грецька разом з іншими підпільниками розповсюджувала листівки із закликом псувати верстати та устаткування, готову воєнну продукцію. Внаслідок саботажу робітників випуск танків на заводах Марієнфельда (передмістя Берліна) в березні—квітні 1943 року різко скоротився. Так у жахливих умовах фашистської каторги, постійно ризикуючи життям, радянські патріоти допомагали успішній боротьбі Червоної Армії проти Гитлерівської Німеччини.

На початку березня 1944 року радянські війська перейшли в наступ з району сіл Олександрівни — Дудчан в південно-західному напрямі на Берислав і Херсон, але натрапили на відчайдушний опір ворога. Невдовзі з’єднання 10-го гвардійського стрілецького та 2-го гвардійського механізованого корпусів форсували Дніпро і на ранок 11 березня вибили фашистів з Берислава. У боях за визволення міста

особливо відзначилися воїни 4-ї і 5-ї гвардійських механізованих бригад, а також 109-ї гвардійської стрілецької дивізії. 13 березня Москва салютувала доблесним військам 3-го Українського фронту, які оволоділи містами Херсоном і Бериславом, двадцятьма артилерійськими залпами з 224 гармат. 4-а гвардійська механізована бригада та 109-а гвардійська стрілецька дивізія дістали почесне найменування «Бериславських». 5-та гвардійська механізована бригада була нагороджена орденом Червоного Прапора.

На фронтах Великої Вітчизняної війни воїни-бериславці показували приклади беззавітної мужності й відваги. Учасниками героїчної оборони Ленінграда й Сталінграда були К. І. Добряк, І. П. Мойсеєнко, Г. О. Назаренко, П. В. Лисенков, Г. М. Брюхно та багато інших. Разом із легендарним партизанським командиром С. А. Ковпаком воював керівник Бериславського загону народних месників М. І. Павловський. За бойові подвиги він відзначений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора та іншими урядовими нагородами.

Відразу ж після визволення Берислава райком КП(б)У та райвиконком спрямували зусилля жителів на відродження міста, якому окупанти завдали величезних руйнувань. Гітлерівці спалили цехи механічного заводу, маслозаводу, майстерні МТС, висадили в повітря електростанцію, виробничі будівлі міських колгоспів, млин, вивели з ладу водогін. Були повністю зруйновані приміщення лікарні, шкіл, педтехнікуму, агрономічної школи, районного будинку культури, кінотеатру, а також понад 50 комунальних житлових будинків.

Зусиллями жителів, яким держава допомогла кредитами, будівельними матеріалами тощо, вже до осені 1944 року відбудовано електростанцію, водогін, МТС, млин, розпочато ремонт цехів промислових підприємств. Одночасно йшла відбудова жител, шкіл. До листопада було відремонтовано 104 квартири. Першого вересня відновилося навчання в середній школі, за парти сіло 470 учнів. Почав передачі міський радіовузол.

Важко доводилося трудівникам бериславських колгоспів. Улітку 1944 року в артілях через нестачу техніки й тягла більшість зернових було скошено серпами і косами, а також лобогрійками, запряженими коровами.

У відновленні тваринництва в сільськогосподарських артілях міста і району велику допомогу подали партія й уряд, що дало можливість 1944 року заново створити в районі 23 молочнотоварні ферми (714 голів), свиноферми (330 голів) і вівцеферми (235 голів). Тільки у грудні того року до Берислава завезено 783 вівці, протягом квітня—травня наступного року колгоспи району одержали 153 коней, 70 голів великої рогатої худоби, 400 овець, 283 свиней. Переможно завершивши Велику Вітчизняну війну, Радянська держава здобула можливість збільшити всебічну допомогу розореним окупантами господарствам. До Берислава поверталися демобілізовані воїни, зростали кадри механізаторів, рільників, тваринників.

Протягом перших трьох років четвертої п’ятирічки Берислав в основному було відроджено. У 50-х

роках докорінних змін зазнав механічний завод. Від випуску запчастин та простих сільськогосподарських машин він перейшов до виготовлення потужних дизелів для електростанцій і суднових компресорних установок. Стали до ладу ливарний, інструментальний, дизельний цехи. Оновлено верстатний парк. Докорінно реконструйовано також Бериславський маслосирзавод та промислову артіль «Наддніпрянський гірник», яку реорганізовано в завод будматеріалів.

Райком партії і райвиконком подавали конкретну допомогу промисловим підприємствам у вдосконаленні виробництва, збільшенні виходу продукції тощо. На пленумах Бериславського райкому і сесіях районної Ради депутатів трудящих обговорювався хід виконання соціалістичних зобов’язань трудящих, взятих на честь 50-річчя Радянської влади, 100-річчя з дня народження В. І. Леніна, XXIV з’їзду КПРС, ХХІV з’їзду КП України. Розгорнувши соціалістичне змагання, яким керували партійні й профспілкові організації міста, колективи промислових підприємств достроково, до 1 листопада 1970 року, на 7 днів раніше, ніж передбачалося соцзобов’язаннями, виконали завдання восьмої п’ятирічки. За п’ятиріччя було вироблено продукції на 122 млн. крб. Стали до ладу цегельний завод, експериментальний цех машинобудівного заводу, маслоцех райхарчокомбінату, хлібозавод.

Достроково завершили бериславці й план першого року дев’ятої п’ятирічки. Вони дали країні промислової продукції на 29,8 млн. крб., на три млн. більше, ніж

у попередньому році., Знаменно, що 74 проц. приросту продукції одержано за рахунок зростання продуктивності праці. За перемогу в змаганні на честь піввікового ювілею Радянської влади колективу машинобудівного заводу вручено ювілейний пам’ятний Червоний прапор Херсонського обкому КП України, а за першість у змаганні промислових підприємств району на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна він одержав Червоний прапор райкому партії та райвиконкому. Комуністи районної партійної організації виявили високе довір’я токареві заводу, майстру «Золоті руки» О. І. Темній, обравши її своїм делегатом на XXIV з’їзд КП України. Ленінською ювідейною почесною грамотою ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради відзначено колектив тресту «Бериславсільбуд». Понад 300 бериславців одержали ювілейну медаль «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». А всього за післявоєнний час орденами і медалями нагороджено 457 чоловік, у т. ч. орденом Леніна — 7.

Серед орденоносців є чимало трудівників приміського радгоспу «Пам’ять Леніна», створеного 1957 року на базі трьох колгоспів Бернелава. Це велике сільськогосподарське підприємство, що обробляє 6,7 тис. га орної землі, достроково виконало п’ятирічний план продажу державі зерна й продуктів тваринництва. Понад план продано близько 11 тис. тонн хліба, 648 тонн молока, 394 тонни м’яса, 270 тис. штук яєць. В останній рік п’ятирічки споруджено високомеханізований тваринницький комплекс на 800 корів, а всього в радгоспі близько восьми тис. голів великої рогатої худоби і свиней. Племінна свиноферма щороку продає іншим господарствам півтори тис. поросят і дає радгоспові до 300 тис. крб. прибутку. Чудових показників добилася кавалер ордена Леніна свинарка М. Н. Коломійцева, яка п’ятирічне завдання виходу поросят перевиконала майже в півтора раза.

Післявоєнний період ознаменувався дальшим зростанням і розквітом міста, бурхливим розвитком житлового і культурно-побутового будівництва. Тільки в роки восьмої п’ятирічки мешканці міста одержали близько 25 тис. кв. метрів житлової площі. Протягом 1960—1970 рр. споруджено автостанцію, приміщення районного комбінату побутового обслуговування, двоповерховий універмаг, готель, ресторан. До 125 ліжок розширено районну лікарню, збудовано приміщення медичного училища, яке почало функціонувати 1962 року. Школярі мають ще одну восьмирічну школу, малюки — дитячий садок. Було відкрито широкоекранний кінотеатр на 600 місць.

Місто впорядковується, красивішає. Багато вулиць забруковано, прокладено тротуари, заасфальтовано центральні вулиці, висаджено кілька десятків тисяч дерев та кущів. У центрі міста з’явилася нова площа, названа на честь 20-річчя перемоги СРСР над фашистською Німеччиною площею Перемоги. 5 листопада 1966 року тут, перед будинком райкому партії, відкрито пам’ятник В. І. Леніну. У травні 1967 року в міському парку встановлено меморіальну стеллу на честь воїнів-бериславців, що полягли в боях за Батьківщину в роки Великої Вітчизняної війни. Поряд — пам’ятний камінь на честь воїнів-гвардійців 10-го гвардійського стрілецького і 2-го гвардійського механізованого корпусів, які вигнали з Берислава фашистських загарбників.

11 березня 1969 року бериславці урочисто відзначили 25-річчя визволення міста від окупантів. На свято приїхали колишній командир 109-ї гвардійської стрілецької дивізії Герой Радянського Союзу гвардії генерал-майор у відставці І. В. Балдинов, колишній заступник командира по політичній частині 4-ї гвардійської механізованої бригади полковник у відставці В. О. Маров та чимало інших учасників боїв за місто.

Жителі Берислава старанно зберігають пам’ятки старовини, зокрема дерев’яну запорізьку церкву початку XVIII ст., яку при заснуванні міста було перевезено сюди з Переволочної. В ній є старовинний дерев’яний хрест, чудово виготовлений невідомим українським різьбярем, і стародруковане (1697 р.) євангеліє з написом: «Подав пан Микита Романів, козак запорізького війська, куреня Переволочанського до храму…»

Багатогранну роботу щодо дальшого розвитку економіки, поліпшення побуту населення, благоустрою міста проводить міська Рада, яка має в своєму складі 50 депутатів, з них 30 робітників, 2 колгоспники, 18 представників інтелігенції, 3 свого бюджету, який 1972 року дорівнював 589 тис. крб., на розвиток освіти і культури Рада асигнувала близько 360 тис. крб. Чималі кошти витрачаються на спорудження і ремонт доріг. Перейнявши досвід Волноваського райвиконкому Донецької області, здобутий на будівництві й впорядкуванні автошляхів, Бериславський районний виконавчий комітет створив спеціальну раду, яка повсякденно керує втіленням в життя планів шляхобудівництва. Протягом дев’ятої п’ятирічки заплановано прокласти не менше 160 км доріг з твердим покриттям. Берислав перетинає автошлях Херсон—Запоріжжя. Комфортабельні автобуси йдуть через місто на Одесу, Сімферополь, Донецьк, Харків, Дніпропетровськ. У річковому порту швартуються пароплави й кораблі на підводних крилах, що тримають курс на Київ і Херсон.

Невпинно розширюється сітка медичних закладів. Медичну допомогу населенню подають районна лікарня, поліклініка, профілакторії машзаводу і радгоспу «Пам’ять Леніна». В них працюють 52 лікарі і 177 чоловік середнього медперсоналу.

В Бериславі, де до Великого Жовтня не було жодного середнього спеціального навчального закладу, 1972 року в педагогічному й медичному училищах, у вечірньому філіалі Новокаховського електромеханічного технікуму, філіалі профтехучилища набували знання понад 1000 чоловік. Діти трудящих навчаються у двох середніх, трьох восьмирічних школах, для них відкрито і музичну школу. Працююча молодь оволодіває знаннями у вечірній та районній заочній середніх школах. Малюки виховуються в двох дитячих яслах та чотирьох дитячих садках. Своє дозвілля багато юних бериславців проводять в будинку піонерів.

У місті працюють народний університет з факультетами права, здоров’я та культури, районна бібліотека для дорослих і дітей, бібліотеки машзаводу й райспоживспілки.

Розквітають народні таланти. В художній самодіяльності бере участь близько півтори тисячі жителів міста. Великий успіх у глядачів мають вистави народного театру районного будинку культури.

Громадсько-політичному клубу «Мрія», створеному в 1963 році районною жіночою радою, належить ініціатива в проведенні у місті урочистих реєстрацій шлюбів та новонароджених, вручення перших паспортів, свят «Серпа і молота», «Золотої осені» та ін. Члени клубу організовують тематичні вечори, вечори відпочинку, диспути на різні теми, влаштовують виставки прикладного мистецтва, квітів, демонстрації зразків модного одягу та зачісок. Силами учасників художньої самодіяльності розроблено сценічний обряд проводів юнаків до Радянської Армії, на його основі створено звуковий кінофільм «Іду в армію служити».

При районній газеті «Маяк» вже близько двох десятиріч працює літературне об’єднання, куди входить творча молодь — поети, прозаїки, журналісти, які пишуть про розквіт рідного міста, його працьовитих людей, про життєдайну силу дружби радянських народів. Дружать між собою трудівники Бериславського району і Бєлгородського району Бєлгородської області РРФСР, мешканці Берислава і міста Нові Пазар Народної Республіки Болгарії. Регулярний обмін делегаціями, передовим досвідом, взаємодопомога сприяють розвиткові господарства й культури обох районів та міст. Готуючись гідно зустріти знаменний ювілей — 50-річчя утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, трудящі міста і району зміцнюють братерську дружбу з російським та іншими радянськими народами, розширюють інтернаціональні зв’язки з трудящими країн соціалістичної співдружності.

С. Ф. БАРУЛІН, В. О. КАМКІН, В. Я. УСТИНЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
в36 Ольга
Повідомлень: 1090
З нами з: 21 лютого 2016, 16:46
Стать: Жінка
Дякував (ла): 1374 рази
Подякували: 1063 рази

Re: БЕРИСЛАВ, місто, Херсонська область, Україна

Повідомлення в36 Ольга »

Город Берислав интересен и нам с alex1952. Особенно интересует поиск по купцам. Хотелось бы узнать, чем торговал в 70-х годах 19 века бериславский 2-ой гильдии купец Николай Васильев Пономаренко.
Відповісти

Повернутись до “БЕРИСЛАВ”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 6 гостей