Білогородка, село, Києво-Святошинський р-н, Київська обл, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Білогородка, село, Києво-Святошинський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

БІЛГОРОД – літописне місто на правому березі р. Ірпінь (прит. Дніпра); нині с. Білогородка Києво-Святошинського р-ну Київської обл.
Було другим (як і Вишгород) значним передмістям столиці Київської Русі.
За свідченнями письмових джерел, збудоване 991. Місто складалося з двох укріплених частин – дитинця та окольного граду заг. пл. бл. 100 га.
Відігравало значну роль в обороні Києва – було його зх. форпостом. Часто тут сидів надійний союзник вел. київ. кн. (як правило, його син). Вірогідно, в місті розміщувався й князівський двір.
У 12 ст. виступає як центр князівства, яке постійно перебувало під контролем Києва. 1117 Володимир Мономах посадив тут свого сина Мстислава Великого, а 1149 Юрій Долгорукий – сина Бориса. Втрата київ. князем цієї фортеці, по суті, означала втрату ним і Києва. Наприкінці 12 ст. тут утверджується Рюрик Ростиславич – спочатку супротивник, а потім співправитель вел. київ. кн. Святослава Всеволодича (1181–94).
Зруйнований 1240 під час монголо-татарської навали.

Оборонні вали становили собою складну фортифікаційну споруду, важливими елементами якої були кладка із цегли-сирцю та дерево-земляні конструкції. Для аристократичної ч. міста характерними були великі за розмірами житлові будівлі.
Білгород був центром єпископії. Про високий рівень культової арх-ри свідчать залишки двох храмів – тринефної церкви св. Апостолів з трьома апсидами (стіни були розписані фресками та золотом по тиньку, а підлога викладена різнокольоровими полив'яними плитками) та невеликого одноапсидного храму, біля якого знайдено білокам'яний саркофаг.

Зображення
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Білогородка, село, Києво-Святошинський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З вікіпедії

Зображення
Білогоро́дка — село Києво-Святошинського району Київської області, розташоване на правому березі річки Ірпінь, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Білогородській сільраді підпорядковані населені пункти Білогородка і Шевченкове.
Історія
Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (II—І тисячоліття до н. е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е.—II ст. н. е.). У VII—IX ст. тут існувало слов'янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.
Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком; на той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів в обороні Київської Русі від кочовиків. Розкопками Вікентія Хвойки в 1909—1910 роках та Інституту археології АН УРСР в 1947 році виявлено фортифікаційні споруди з цегли, дерева і землі, кам'яні фундаменти двох храмів, а також багато окремих знахідок, що свідчать про високий рівень господарства, техніки і культури Київської Русі 11—13 ст. В ці часи площа дитинця Білгорода становила близько 10 га, а всіх міських укріплень — близько 85 га. Білгород був місцем перебування єпископа і тимчасовою резиденцією київських князів. Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення — глибокий рів і вал заввишки 10—12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI—XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив'яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпископа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол.
На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий. Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу.
Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті. Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI—XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив'яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам'яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різно-кольоровими полив'яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.
Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Білогородка, село, Києво-Святошинський р-н, Київська обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Білогородка — село, центр сільської Ради, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Населення — 4065 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Бобриця, Петрівське і Шевченкове.

Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н. е.), могильник епохи бронзи (И—І тисячоліття до н. е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е.— II ст. н. е.). У VII —IX ст. тут існувало слов’янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.

Білгород був одним з пунктів у системі оборони Києва від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком. На той час Білгород з прилеглими землями являв собою особисте володіння великого князя київського Володимира Святославича. Тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцнішйх форпостів Києва.

Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення — глибокий рів і вал заввишки 10—12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев’яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими містами столичного значення.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI—XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив’яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією.

Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування епіскопа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол. На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий.

Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю столиці Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу. Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті.

Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI—XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив’яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам’яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різнокольоровими полив’яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.

Велике квітуче місто було вщент зруйновано під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося. У 60-х роках XIV ст. Білгород підпав під владу феодальної Литви. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року — великому князю литовському.

Після Люблінської унії 1569 року Білогородку захопила шляхетська Польща. Селом у різні часи володіли князі Острозькі, коронний гетьман Ходкевич, князі Корецькі та ін. Влада польських магнатів принесла селянам ще більше посилення феодальної експлуатації і національного гніту. Тяглові селяни Білогородки повинні були відробляти на користь феодала по 2 дні панщини на тиждень, сплачувати чинш натурою і грошима, а також виконувати різні додаткові роботи — толоки, гвалти, косити сіно тощо. Найбіднішою категорією селян були городники, які відробляли панові по 3 дні влітку і по 2 дні взимку на тиждень.

Протестуючи проти посилення феодального і національно-релігійного гніту, селяни Білогородки наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях під керівництвом К. Косинського, С. Наливайка, Т. Федоровича (Трясила), К. Скидана, Д. Гуні, Я. Острянина. В 1630 році під час селянсько-козацького повстання під проводом Т. Федоровича село стало місцем запеклих боїв між повстанцями і польсько-шляхетськими загонами.

Найбільшого розмаху боротьба селян Білогородки набула під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. У червні 1648 року білогородці разом з селянами сусідніх сіл громили маєтки місцевої шляхти, а частина з них вступила до селянсько-козацького війська Богдана Хмельницького. Білогородка була визволена від польсько-шляхетського панування і стала центром Білогородської сотні Київського полку. В 1654 році жителі села прийняли присягу на вірність Російській державі. За Андрусівським перемир’ям 1667 року село остаточно відійшло до Росії. З того часу і до другого поділу Польщі воно було одним з прикордонних укріплених форпостів.

У 1700 році Петро І подарував Білогородку київському митрополиту. Після секуляризації монастирських земель у 1786 році село стало казенним і перейшло у відання палати державних маетностей. У 1841 році в Білогородському маєтку налічувалося 680 ревізьких душ державних селян. Як і селяни сусідніх державних маєтків, білогородці сплачували державі великий оброк за користування земельними наділами. Становище селян погіршувалося ще й тому, що палата державних маетностей проводила всілякі «землевпорядкування», під час яких у них відбирались значні ділянки землі.

В середині XIX ст. у Білогородці налічувалося 388 дворів і 2428 жителів. Населення її займалося переважно хліборобством і тваринництвом, а також виноградарством та виноробством. Тут діяли 4 великі млини і 7 вітряків, кілька кузень, цегельня. У 1862 році на землях Білогородки створили економію, яку віддали в оренду поміщиці Вишневській.

Проведення в життя «Положення» про поземельний устрій державних селян України 1866—1867 рр. ще більше загострило класові суперечності на селі. За реєстром 1872 року, 789 державним селянам Білогородки було відведено 5140 десятин землі, в т. ч. 657 десятин непридатної. За цю землю вони мали сплачувати щорічно 3460 крб. протягом 49 років. Розподіл надільних земель був дуже нерівномірним. 48 дворів мали по 1 десятині і менше землі, в той же час один з куркулів володів 42 десятинами. Білогородці скаржилися, що вони одержали лише половину наділу, передбаченого «Положенням», і відмовилися сплачувати оброк.

В післяреформений період відбувався процес класового розшарування селян. Внаслідок малоземелля, злиднів і високих викупних платежів бідніші селяни Білогородки розорялися і змушені були працювати в економії Вишневської, де робочий день тривав 12—13 годин, а заробітки були мізерними, або йти на підприємства Києва та на південь України. Їх землі захоплювали заможні селяни.

На початку XX ст. у Білогородці посилився селянський рух. Значний вплив на його зростання мав робітничий рух у Києві. Київські робітники таємно переправляли в село листівки та іншу революційну літературу, зокрема праці В. І. Леніна. У 1904 році члени Київської організації РСДРП розповсюдили тут першотравневу листівку, яка закликала селян до революційної боротьби. Під час війни з Японією житель села М. Д. Володимиренко служив матросом на легендарному крейсері «Варяг». У 1954 році в зв’язку з 50-річчям героїчного подвигу російських моряків уславленого корабля та за особисту мужність і відвагу його нагороджено медаллю «За відвагу».

Великий відгук у Білогородці знайшла революція 1905—1907 рр. Тут відбувалися збори соціал-демократичного гуртка, члени якого проводили агітацію серед місцевих жителів, читали їм революційну літературу. Восени 1905 року застрайкували наймити економії Вишневської і добилися підвищення заробітної плати.

Після столипінської реформи становище селян Білогородки ще більше погіршало. У 1912 році 592 селянські господарства володіли 3774 десятинами землі. З них 238 найбідніших господарств мали до 5 десятин, 242 — від 6 до 10 десятин кожне. У той же час 109 заможних господарств, які мали понад 10 десятин кожне, володіли більше 40 проц. землі. 132 селянські двори зовсім не мали худоби, а 36 — мали лише коней.

Медична допомога населенню була вкрай незадовільною. Всю Білогородську волость обслуговував лише один фельдшер. На початку XX ст. у Білогородці діяло двокласне народне училище, створене замість церковнопарафіяльної школи. Наприкінці XIX ст. тут жив і творив відомий народний лірник М. Прищенко.

Населення Білогородки з великим піднесенням зустріло звістку про Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Житель села А. П. Бричок був учасником Жовтневого збройного повстання у Петрограді і, повернувшись додому, відразу включився в революційну боротьбу.

Наприкінці січня 1918 року в Білогородці було встановлено Радянську владу. Почала діяти сільрада. Але на початку березня сюди вдерлися німецькі загарбники, які встановили жорстокий режим і грабували селян. Після вигнання окупантів село захопили петлюрівці.

На початку лютого 1919 року в Білогородці відновилася влада Рад. З ініціативи комуністів і радянських активістів сільрада приступила до землевпорядкування. Було завершено наділення землею місцевої бідноти. Організовано провели посівну кампанію. Розгортанню радянського будівництва намагалися перешкодити куркульські банди, які діяли у Білогородській волості. У квітні 1919 року тут спалахнув куркульський заколот. Банда чисельністю в 300 чоловік підійшла до Білогородки. Все трудове населення села стало на захист влади Рад. З допомогою частин Червоної Армії, які дислокувалися в сусідніх селах, бандитів було розгромлено. У травні 1919 року в селі виник партійний осередок, який провів велику роботу щодо мобілізації населення на боротьбу з контрреволюцією та організації допомоги Червоній Армії. Багато білогородців поповнило її лави.

Після захоплення Білогородки денікінцями у вересні 1919 року трудящі піднялися на боротьбу з ворогом. Керував нею підпільний комуністичний осередок, У листопаді—грудні 1919 року біля села розгорнулися жорстокі бої між частинами 58-ї та 44-ї радянських дивізій 12-ї армії і денікінськими військами. Швидкому розгрому білогвардійців сприяло повстання місцевого селянства. Повстанці при підтримці червоноармійців захопили 20 кулеметів і 4 гармати, під ворожим вогнем полагодили зруйнований міст через Ірпінь і переправили трофеї Червоній Армії, 20 грудня 1919 року село було визволено. Почав діяти волосний ревком.

Та мирний перепочинок тривав недовго. З травня 1920 року Білогородка була окупована білополяками, яким допомагали банди петлюрівців. У червні 1920 року частини 12-ї радянської армії визволили село. У липні тут відновив роботу волосний ревком на чолі з М. Д. Острішком. Після того, як Білогородку пограбували денікінці і спалили будинок ревкому, волосний центр перенесли до с. Шпитьків. Для налагодження господарського життя багато зробили комнезам на чолі з М. А. Удовиченком, створений у селі в серпні 1920 року, та сільрада, яку очолював А. П. Бричок. У квітні 1923 року організували сільськогосподарську артіль «В єднанні — сила». Успішно діяло сільське споживче товариство, яке об’єднувало 583 чоловіка і 49 проц. господарств. Значну роботу проводив комітет взаємодопомоги, перетворений у 1928 році на сільське товариство допомоги. Воно допомагало малоземельним селянам, родинам червоноармійців і вдовам у збиранні хліба.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури, В селі відкрили медпункт. Зробили перші кроки в налагодженні освіти. Тут працювала початкова школа. Успішно діяли 2 групи ліквідації неписьменності серед дорослих. При місцевій хаті-читальні створили гуртки: політичний, військовий і драматичний, видавалися стіннівки.

Важливим завданням, яке постало перед сільрадою і партійною організацією Білогородки, було здійснення колективізації. Протягом 1926—1927 рр. тут виникло 6 ТСОЗів, які об’єднали 933 господарства. На базі цих товариств у 1929 році створили сільськогосподарські артілі — «Радянське село» (пізніше ім. Леніна), «Новий шлях» і «Шевченківську» (згодом ім. Сталіна). У 1930 році з’явився перший трактор, за кермо якого сів І. А. Ткаченко.

Білогородські колгоспи швидко розвивалися й міцніли. За успіхи у виробництві колгосп ім. Леніна у 1935 році був удостоєний першої грошової премії Київського облвиконкому. За своїми виробничими показниками одним з найкращих господарств району став колгосп ім. Сталіна. Зростали лави комуністів і комсомольців. Напередодні Великої Вітчизняної війни тут було 4 первинні партійні і 4 комсомольські організації, які постійно поповнювалися кращими людьми — передовиками колгоспного виробництва.

Великі зміни відбулися в розвитку охорони здоров’я, освіти й культури. В селі діяли медичний пункт, пологовий будинок, дитячий садок і ясла. Працювала семирічна школа. До послуг населення були 4 клуби і 4 бібліотеки. Виходила багатотиражна газета «Шлях до соціалізму».

Віроломний напад на нашу країну фашистської Німеччини перервав мирне життя білогородців. У відповідь на заклик партії трудящі села взяли активну участь у спорудженні укріплень першої лінії оборони Києва, що проходила від Дніпра вздовж річки Ірпеня до Білогородки і далі на Віту-Поштову. Оборону на лінії Горенка—Білогородка—Ходосівка тримали частини 147-ї стрілецької дивізії. В перших числах серпня на ділянці Лісники—Білогородка розгорнулися жорстокі бої з переважаючими силами ворога, але цей район оборони виявився неприступним. Гітлерівці були зупинені аж до залишення нашими частинами Києва 19 вересня 1941 року.

Захопивши Білогородку, фашисти встановили режим жорстокого терору і грабунків. Гітлерівські недолюдки по-звірячому закатували 23 жителів села, багато юнаків і дівчат вивезли на каторжні роботи до Німеччини.

Під час тимчасової німецько-фашистської окупації в районі Білогородки, Петропавлівської Борщагівки і Софіївської Борщагівки діяла підпільна диверсійна група під керівництвом старого комуніста, робітника заводу «Арсенал» О. І. Степанова, яка налічувала 25 чоловік. Група мала постійний зв’язок з Київським підпільним міськкомом партії та Київським партизанським загоном ім. В. І. Леніна. Вона здійснювала диверсійні акти проти ворога, постачала зброю партизанам, провела ряд бойових операцій по визволенню з фашистського полону радянських воїнів та переправила до загону 86 чоловік.

У самій Білогородці було створено підпільну групу на чолі з комуністом І. В. Солониною. До її складу входили зв’язкові Г. І. Печена та Г. І. Глущенко, розвідник М. І. Лисюченко, а також О. Я. Стародуб, В. Д. Бобренко, П. К. Наконечний. Виконуючи завдання групи О. І. Степанова, якій вони були підпорядковані, підпільники переправили до партизанського загону ім. В. І. Леніна 50 чоловік, постачали партизанам зброю і боєприпаси.

Бійці диверсійної групи О. І. Степанова перерізали кабель зв’язку фашистів між Києвом і Ровно, допомогли радянським літакам завдати великих втрат ворогу під час бомбардування аеродрому на Посту-Волинському. Підпільники проводили роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджували радянські газети та листівки із зведеннями Радянського інформбюро та закликали саботувати розпорядження німецько-фашистської адміністрації. У липні 1943 року гестапо заарештувало керівника групи О. І. Степанова. Але підпільна група продовжувала боротьбу аж до приходу радянських військ.

У селах Білогородці, Бобриці та на хуторі Петрівському з квітня 1942 по серпень 1943 року діяла підпільна група під керівництвом І. М. Андрущенка. Вона налічувала 18 чоловік. Група інформувала населення про дійсне становище на фронтах, зривала заготівлю сільськогосподарських продуктів і лісоматеріалів, перешкоджала відправляти молодь до Німеччини. В липні 1943 року підпільники знищили т. зв. «общинне» господарство в Софіївській Борщагівці. Після цієї операції більшість членів групи влилася до першого Васильківського партизанського загону. Активними учасниками групи були жителі Білогородки М. С. та С. П. Ярошенки, брати Ю. О. та Й. О. Ярошенки, С. М. Ковгар, М. Ф. Данченко, М.М. Удовиченко, П. А. і В. А. Тищенки, Л. М. Бабійчук.

Населення Білогородки активно допомагало партизанам: переховувало і лікувало поранених бійців, постачало боєприпаси, медикаменти, одяг, продукти харчування, надавало квартири для явок, інформувало партизанських розвідників. Багато білогородців боролося проти ненависного ворога на фронтах війни, з них 655 нагороджені орденами й медалями CPGP. М. Я. Мнищенко за виняткову мужність при форсуванні Дніпра і визволенні Києва та М. М. Печений, який особисто збив 20 фашистських літаків, удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Близько 600 жителів села віддали своє життя за свободу і незалежність Вітчизни.

6 листопада 1943 року радянські війська визволили Білогородку. Фашисти завдали величезної шкоди господарству села, знищили багато громадських і житлових будівель.

Після визволення трудящі відразу приступили до відбудови зруйнованого господарства. Розгорнули діяльність сільрада і партійна організація. Завдяки великій допомозі держави, яка надала грошові кредити і будівельні матеріали, та самовідданій праці колгоспників поступово міцніла виробнича база білогородських колгоспів. У 1946 році їх було чотири: ім. Леніна, ім. Сталіна, ім. Петровського та ім. 2-ї п’ятирічки. Відновили роботу заклади охорони здоров’я, освіти і культури.

Дбаючи труднощі, колгоспи Білогородки швидко розвивалися. На кінець 1951 року в селі було створено 3 колгоспи — ім. Леніна, ім. Сталіна та ім. Щорса, а також підсобне господарство «Чайка». Колгоспи мали понад 444 га зрошуваних заплавних земель, на яких збирали великі врожаї городніх культур. Механізацію сільськогосподарських робіт забезпечувала Київська МТС. Грошовий доход господарств у 1953 році перевищив 1 млн. карбованців.

Значних успіхів добилися тваринники, особливо в колгоспі ім. Щорса. 40-річчя Великого Жовтня вони зустріли високими показниками: надої на одну корову становили 3630 кг молока, виробництво м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь — 43.4 цнт. Свинарка К. Т. Ярмоленко, що відгодувала 120 свиней вагою 98 цнт, стала однією з переможців соціалістичного змагання, яке розгорнулося між трудівниками Києво-Святошинського району і Раменського району Московської області.

В лютому 1959 року на базі колгоспів Білогородки та навколишніх сіл створили радгосп «Білогородський». Напрям господарства — овочево-картопляний; розвинуто також молочне тваринництво. За ним закріплено 6022 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 3541 га орної землі. Протягом 1968—1969 рр. врожайність зернових становила 21,8 цнт, овочевих культур — 140,9 цнт, картоплі — 106,4 цнт з гектара. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося до 2458 голів. У 1969 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 944 цнт молока. Господарство має потужну техніку (62 трактори, 7 комбайнів, 40 автомашин), яка забезпечує високий рівень механізації основних сільськогосподарських робіт. Тут збудовано нові корівники, телятники, зерносховище, водонапірну башту, консервний цех для переробки ягід і овочів.

Широко розгорнулося соціалістичне змагання на честь 100-річчя з дня народження В. І. Леніна та за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Внаслідок самовідданої праці трудівників радгосп виконав восьмий п’ятирічний план виробництва овочів на 149 проц., фруктів — на 131, м’яса — на 116 проц. Великі досягнення має підсобне господарство «Чайка». За видатні успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва доярці цього господарства А. О. Коноваленко у 1971 році присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

За роки Радянської влади Білогородка стала добре впорядкованим селом. З’явилися нові вулиці з одно- і двоповерховими будинками. Протягом 1965—1969 рр. побудовано 8 двоповерхових комунальних та 236 індивідуальних будинків. Споруджено нові приміщення середньої і початкової шкіл. Постійно розширюється електромережа, завершується газифікація. В селі є автоматична телефонна станція.

Товарооборот торговельної мережі, яка налічує 7 магазинів, у 1969 році становив 392 тис. карбованців.

Докорінно поліпшилося медичне обслуговування. Тут є лікарня на 50 ліжок, амбулаторія, 3 фельдшерсько-акушерські пункти. При лікарні обладнано клінічну лабораторію, рентгенологічний та стоматологічний кабінети. В 1967 році завершили будівництво нового приміщення лікарні.

У медичних закладах працюють 28 медпрацівників з вищою і середньою спеціальною освітою.

Високого рівня досягла і народна освіта. В Білогородці діють 2 початкові, 2 восьмирічні та середня школи, в яких навчається 1100 учнів і працює 63 вчителі. Для навчання працюючої молоді в радгоспі створено консультаційний пункт середньої школи, який охоплює 100 юнаків і дівчат. За роки Радянської влади понад 300 жителів села здобули вищу освіту, 1200 — середню.

Культурно-освітню роботу здійснюють будинок культури на 400 місць та 2 клуби у відділках радгоспу. Активно працюють різні гуртки художньої самодіяльності. В будинку культури і клубах відбуваються концерти, демонструються кінофільми. У селі налічується 3 бібліотеки, книжковий фонд яких становить понад 10 тис. примірників. Діє радіовузол.

Провідну роль у громадсько-політичному житті Білогородки відіграє партійна організація, що об’єднує 104 комуністи. Більшість з них працює безпосередньо у виробництві. В селі є 4 комсомольські первинні організації, в яких налічується 346 комсомольців. У профспілкових організаціях об’єднано 1260 чоловік. Активну роботу серед населення проводить сільське відділення товариства «Знання», в якому працює понад 100 лекторів.

Трудящі Білогородки стали справжніми господарями свого життя. Вони разом з усім радянським народом впевнено крокують у світле майбутнє.

А. П. ГРИЦЕНКО, Г. М. СТЕПУРКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей