БОБРИНЕЦЬ, місто, Бобринецький район, Кіровоградська область,Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
1
50%
Жили мої батьки
1
50%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БОБРИНЕЦЬ, місто, Бобринецький район, Кіровоградська область,Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
БОБРИНЕЦЬ – місто Кіровоградської обл., райцентр. Залізнична ст. Нас. 12,8 тис. осіб.
Вперше згадується під 1767 у зв'язку з повідомленням запороз. полк. А.Кийнаша, що поблизу р. Сугоклія (прит. Інгулу, бас. Пд. Бугу) з'явилося поселення Малий Бобринець.
1829–65 Бобринець – повітове місто Херсонської губ.
З розвитком капіталіст. відносин у серед. 19 ст. в Бобринці почали активно розвиватися візництво, ковальство, взуттєва, швейна галузі пром-сті.
Наприкінці 19 ст. в місті діяло 118 пром. і торг. підпр-в. Поступово Бобринець перетворюється на один із значних ринків найму с.-г. робітників.
З 2-ї пол. 19 ст. культ. життя ББобринця було тісно пов'язане з діяльністю родоначальників укр. театру М.Кропивницького та І.Карпенка-Карого, які в 1860-х рр. створили тут аматорський театральний гурток.
Від 1923 Бобринець – райцентр Єлизаветградської округи, 1932–39 у складі Одес. обл., з 1939 – Кіровогр. обл. Від черв. 1930 Бобринець с-ще міськ. типу, а з жовт. 1938 – місто.
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941– 1945 під час гітлерівської окупації від 6 серп. 1941 по 16 берез. 1944 на тер. Бобринецького р-ну діяла підпільно-диверсійна група на чолі з В.Репешко.
1959 відкрито музей М.Кропивницького та братів Тобілевичів, а в листоп. 1972 у Бобринці споруджено пам'ятник М.Кропивницькому.
Уродженці Б.: Л.Корнієць – голова Раднаркому УРСР (1939– 44), П.Шумилов (1901–42) – тричі лауреат Держ. премії СРСР, д-р тех. наук.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Бобринець, Бобринецький район, Кіровоградська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Бобринець — місто районного підпорядкування, центр району, розташоване за 54 км на південь від Кіровограда і за 48 км від залізничної станції Долинська. Через Бобринець проходить автошлях Кіровоград—Миколаїв. Населення — 12,4 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковані села Дібрівка, Обланка, Панькове, Шляхове.

Свідченням того, що територія міста та його околиць була заселена ще в глибоку давнину, є кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та скіфських часів. Виявлено скіфське поселення (V—IV ст. до н. е.), трапляються знахідки римських монет (II ст. н. е.). Крім того, досліджено кілька курганів з кочівницькими похованнями X—XI століття.

1767 року запорізький полковник А. Кийиапі повідомив Кіш Запорізький, що поблизу р. Сугоклії виникло поселення Малий Бобринець. Наприкінці XVIII ст. це був уже досить великий населений пункт — у 80-х роках тут щороку відбувалися 4 ярмарки. 1816 року в Бобринці проживало 1910 чоловік. За генеральним межуванням 1828 року, поселенню відведено 10 348 десятин землі, в т. ч. 100 — під забудову. В кінці 1828 року йому надано статус повітового міста. Державним селянам, що вели торгівлю або займалися промислом, дозволялося протягом року записуватися у міщани, якщо вони платитимуть відповідні податі. 10 років у Бобринці не було військового постою, через те з навколишніх військових поселень всі бажаючі записатися до стану міщан переселилися до Бобринця. В 1835 році кількість населення в місті досягла 6038 чоловік. Набував розвитку кустарний селянський борошномельний промисел. У місті діяло 34 вітряні та 2 водяні млини, тютюнова фабрика, було 9 постоялих дворів. Переважна більшість населення Бобринця займалася землеробством.

У 60-і роки минулого століття Бобринець майже нічим не відрізнявся від села. На початку 1856 року тут налічувалося 529 будинків. На великому вигоні містилося кілька цегляних будинків, урядові установи, аптека. Місто перетинав поштовий тракт з Єлисаветграда на Миколаїв, обабіч якого селилися заможні мешканці. Решта вулиць безладно забудовувалася хатами й землянками. На 1859 рік в місті мешкало понад 9 тис. чоловік, з них 4409 належали до міщанського стану, 407 — купецького. 1841 року тут відкрили трикласне повітове училище, а згодом парафіяльне училище і три школи.
З другої половини XIX ст. у місті помітно пожвавилося культурне життя, що було тісно пов’язане з діяльністю корифеїв українського театру М. Л. Кропивницького та І. К. Тобілевича. М. Л. Кропивницький після закінчення Бобринецького трикласного училища служив секретарем міської ратуші. 1855 року до повітового училища вступив і І. К. Тобілевич. З 1859 до 1865 року він працював у Бобринці.

У 1854 році в тимчасово обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектакль трупи Л. Ю. Млотковського. Під впливом акторів цієї трупи-брати матері М. Л. Кропивницького — Олексій, Єгор і Микола Дубровинські родинними силами почали ставити п’єси українських і російських авторів. Взимку 1862 року І. К. Тобілевич познайомився з московським актором І. В. Соболевим та його сестрою, які на той час перебували у місті. Навколо них групувалася молодь, яка захоплювалася сценою. З цим гуртком навесні 1863 року зійшовся М. Л. Кропивницький і скоро став його керівником.

Після реформи 1861 року за селянами було закріплено по 5,7 десятини землі на ревізьку душу. У 1883—1885 рр. з 1752 господарств міста рільництвом займалося 714. Міщани-хлібороби на тривалий строк орендували 7864 десятини міської землі, а на річну оренду припадало 2952 десятини.

Наприкінці XIX ст. в місті діяло 118 промислових і торговельних підприємств з щорічним оборотом 787 тис. крб. Найзначніші з них — два чавуноливарні, 10 колісних, два шкіряні й миловарний заводи. Крім того, працювало 3 парових, 2 водяні млини, 15 кузень. Це були переважно дрібні, кустарні підприємства з 5—10 найманими робітниками. 1892 року засновано завод сільськогосподарських машин. Торгівля продуктами сільського господарства зосередилася в руках скупщиків з Єлисаветграда і Миколаєва. У місті було 95 лавок. Щороку відбувалося 5 ярмарків, тричі на тиждень — базари.

З розвитком капіталістичних відносин Бобринець стає одним із значних ринків найму сільськогосподарських робітників. За період 1893—1900 рр. тут зареєстровано 48 700 заробітчан.

Основним напрямом сільськогосподарського виробництва в Бобринці початку XX ст. було землеробство і скотарство; у промисловості — фургонно-колісна, ковальська, взуттєва, швейна галузі. Діяли 48 дрібних фабрик і заводів, на яких було зайнято 84 робітники. На одному з найбільших підприємств — паровому млині, працювало 15 робітників. Вони щорічно переробляли 50 тис. пудів зерна. Крім того, у Бобринці було 38 майстерень з 81 ремісником. Для кращого фінансування підприємств промисловці, торговці і заможні міщани-землевласники у 1902 році заснували товариство взаємного кредиту.

Тяжко жилося робітникам промислових підприємств. Робочий день тривав 13—14 годин, а платня за місяць — всього 12—15 крб. Низькі заробітки примушували багатьох з них займатися ще й землеробством. Учні в дрібних майстернях протягом 4—5 років, крім основної роботи, працювали також у господарстві хазяїна. Особливо нестерпним було становище прийшлих сільськогосподарських робітників. Хазяї навмисне зволікали з укладанням договорів, поки наймити погоджувалися на будь-яку плату. Вичікуючи роботи, прийшлі робітники голодними юрбами жебракували по місту, ночували просто неба біля церковної огорожі, на базарній площі. Антисанітарні умови спричинювали масові захворювання. В 1904 році 31 проц. зареєстрованих хвороб становили епідемічні.

Масовий пролетарський рух пробуджував революційну свідомість бобринецьких робітників. Під керівництвом представника Єлисаветградського комітету РСДРП в місті влаштовувалися читки політичних брошур і листівок. Про піднесення революційних настроїв свідчить лист агента більшовицької газети «Пролетарий» В. Касаткіної-Багрової від 6 жовтня 1905 року до секретаря редакції Н. К. Крупської: «Час такий гарячий, діяльність така широка, що «крамола» проникла й сюди». Навесні 1905 року за містом збиралися сходки робітників, де виступали з промовами агітатори. Коваль Абраменко розповідав про злиденне життя місцевих робітників, закликав до боротьби проти самодержавства. 1 Травня робітники бобринецьких заводів і майстерень припинили роботу і вийшли на вулиці міста, вимагаючи скорочення робочого дня, підвищення заробітної плати, встановлення трирічного строку учнівства. Налякані підприємці пообіцяли задовольнити вимоги страйкуючих. Але наступного дня в місті було проведено масові арешти, а керівників страйку — Печенюка і Кравченка відправлено до єлисаветградської в’язниці. 11 грудня 1905 року відбулася сходка міщан-землеробів. У прийнятій резолюції зазначалося: «Ми, міщани-землероби, вирішили, що нинішній самодержавний уряд, який втягнув країну в злидні й голод, не може умиротворити її, що тільки народні представники зуміють встановити справді народне управління». Учасники сходки прийняли також проект статуту Бобринецької сільської організації РСДРП.

В Бобринці на початку XX ст. проживало 18 470 чоловік. Місто мало 43 вулиці і провулки, 4 майдани, 2 сквери. Освітлювалися вони гасовими ліхтарями. Були земська лікарня на 25 ліжок, аптека, 3 аптечні магазини. Після того, як повітовий центр знову перевели до Єлисаветграда, відкрилося 4 народні училища на 246 учнів. На початку 80-х років працювала жіноча прогімназія, в 1882 році засновано трикласне початкове училище, восени 1889 року в передмісті Грицьковому в тісному приміщенні, взятому під оренду, почала діяти церковнопарафіяльна школа. Однак основна маса населення не мала змоги опанувати й елементарних основ грамоти. Плата за навчання була досить високою. У Бобринецькій гімназії, наприклад, 1914 року вона становила від 50 до 100 крб. на рік. За даними 1885 року лише 18,6 проц. загальної кількості жителів, тобто 1605 чоловік, знали грамоту. Більшість неписьменних припадала на околиці Бобринця: якщо в самому місті з 3864 жителів читати й писати вміли 1192, то у передмістях на 4446 чоловік грамоту знали лише 443. У місті функціонувало 2 бібліотеки.

Звістка про Лютневу буржуазно-демократичну революцію дійшла до Бобринця на початку березня. Трудящі міста роззброїли і заарештували представників царської влади. В цей час місцева буржуазія створила т. зв. громадський комітет. 4—7 квітня пройшли збори робітників промислових і торговельних підприємств, на яких організовувалися профспілки. 11 квітня 1917 року в місті обрано Раду робітничих депутатів, до якої поряд з представниками від робітників увійшли й прикажчики. Пізніше виникла Рада селянських депутатів. У виконкомі цієї Ради більшість належала угодовцям, що підтримували Тимчасовий уряд та його органи на місцях. У квітні—травні на бобринецьких підприємствах розгорнулася боротьба за введення робітничого контролю, відбувалися масові мітинги і демонстрації протесту проти імперіалістичної політики Тимчасового уряду.

Перемогу Жовтневого збройного повстання у Петрограді трудящі Бобринця зустріли з великим піднесенням. Наприкінці 1917 року в місті виникла більшовицька група. 30 грудня 1917 року під керівництвом більшовиків на мітингу солдатів-фронтовиків створено військово-революційний комітет у складі чотирьох робітників: Г. Удовиченка, Т. Пугача, Савинського, Іванова. Але вже через тиждень на вимогу голови міської думи до Бобринця прибула сотня гайдамаків і весь склад військово-революційного комітету заарештувала. Після протесту з боку робітників їх було відпущено. 12 січня 1918 року на зборах селян, солдатів і робітників обрано новий склад військово-революційного комітету з шести чоловік на чолі з Л. О. Мельниковим.

Військово-революційний комітет закликав населення Бобринця боротися за встановлення Радянської влади в місті. З Єлисаветграда представники комітету привезли кулемет і 75 гвинтівок. Через кілька днів у місті було сформовано загін Червоної гвардії з 50 піхотинців і 25 кіннотників. На початку лютого 1918 року Єлисаветградський ревком послав у Бобринець червоногвардійський загін для допомоги місцевим робітникам у встановленні влади Рад. Того місяця в місті було проголошено Радянську владу. З наближенням австро-німецьких військ у березні створено підпільний військово-революційний комітет.

Після вигнання кайзерівських військ владу в місті захопили петлюрівці. В грудні 1918 року підпільний комітет домовився з Лозуватським партизанським загоном, яким командував О. Т. Бусуйко, спільними зусиллями визволити Бобринець. Оточивши місто з трьох боків, загін вибив звідти петлюрівців. Військово-революційний комітет проголосив відновлення Радянської влади. Однак петлюрівці знову вдерлися в Бобринець. 13 членів комітету було заарештовано. Згодом ті, що уникли арешту, звільнили їх. 31 січня партизани вигнали петлюрівців з міста. Військовим комісаром Бобринця став П. Ю. Мельниченко. На початку березня відбулися вибори до Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Головою виконавчого комітету став П. Ю. Мельниченко, а військовим комісаром О. Т. Бусуйко.

Боротьбу з григор’енськими і куркульськими бандами очолив створений у квітні військово-революційний комітет. Одним із важливих заходів комітету, комуністів було також взяття на облік і заготівля продовольства, організація продзагонів. З 4 до 9 квітня з міста відправили до Єлисаветграда 30 тис. пудів пшениці. У червні, скориставшись відсутністю основних сил бобринецького гарнізону, що ліквідовували під Компаніївкою рештки григор’євських банд, куркулі розгромили штаб гарнізону. Частини Червоної Армії при підтримці населення ліквідували куркульський заколот.

Наприкінці липня 1919 року під час наступу денікінців у місті оголошено загальну мобілізацію до Червоної Армії. Комуністи-агітатори роз’яснювали населенню складність обстановки, закликали до боротьби з білогвардійцями. В резолюції, прийнятій на одних із зборів, говорилося: «Ми, селяни й робітники м. Бобринця, вирішили вести найрішучішу боротьбу проти контрреволюції, бандитів і погромників…».

800 жителів міста влилося до лав Червоної Армії. В резолюціях зборів, що відбувалися тоді в місті, висловлювалась готовність бобринців допомогти пролетаріату Росії продовольством.

27 липня 1919 року до Бобринця зненацька увірвалася куркульська банда. Керівники радянських органів П. Ю. Мельниченко, С. Гінкул та О. Іванов були розстріляні. В серпні Бобринець захопили денікінці. З лютого 1920 року частини 45-ї дивізії 14-ї армії вигнали білогвардійців з міста. Того ж місяця відновив роботу ревком, очолений І. Ф. Голубовим. Вже на другий день після визволення Бобринця комуністи, яких було 12, обрали тимчасовий партком, а 5 березня — постійний партійний комітет. 8 березня партком відрядив у навколишні села комуністів на допомогу трудящому селянству у його боротьбі за зміцнення Радянської влади. У квітні при парткомі створено відділ для роботи на селі.

З перших днів після визволення ревком і партком повели рішучу боротьбу проти спекулянтів, порушників дисципліни на підприємствах та установах. На облік взяли наявні продукти й товари. Земельний відділ ревкому на основі закону Всеукрревкому про землю приступив до розробки плану наділення землею бідняцьких господарств та забезпечення їх посівним матеріалом. Відділ праці провів реєстрацію безробітних (на той час їх було 847, у т. ч. 476 кваліфікованих робітників), відкрив біржу праці, встановив інспекцію охорони праці. За його допомогою створено також фабрично-заводські комітети па найбільших підприємствах. Протягом двох місяців до лав Червоної Армії трудящі міста відрядили 50 юнаків.

В березні 1920 року до новообраної Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів ввійшло 72 чоловіка. На першому засіданні було створено виконком та його відділи: народного господарства, земельний, комунальний, праці, освіти й охорони здоров’я. Ревком передав повноваження виконкому. А 31 березня до Бобринця надійшла телеграма, що 3-тисячна банда Тютюнника рухається до міста. З квітня у Бобринці та навколишніх селах було оголошено воєнний стан. Партком разом з виконкомом привели у бойову готовність караульну роту, закликали до зброї всіх комуністів і комсомольців. Під тиском переважаючих сил тютюнниківців загін залишив місто. В Кетрисанівці, за 18 км від Бобринця, було створено військревком. 7 квітня під Кетрисанівкою відбувся бій, а 14 квітня бобринецький загін вибив Тютюнника з міста. 18 квітня почав працювати виконком Ради.

Бобринецький партком у квітні 1920 року організував комсомольський осередок у складі 35 чоловік. Комсомольці несли охоронну службу, проводили читки газет, організовували атеїстичні гуртки, у стінгазетах та інформаційних бюлетенях висвітлювали найважливіші події в місті і навколишніх селах. В агітаційно-масовій роботі комсомольцям допомагали комуністи з інформаційного бюро парткому. 22 квітня 1919 року комуністи й комсомольці відкрили в Бобринці пролетарський клуб ім. В. І. Леніна. У телеграмі вождю учасники мітингу повідомляли про обрання його почесним членом клубу.

Партійні та радянські органи міста докладали багато зусиль до налагодження господарського і культурного життя. Розпорошеність робітників по дрібних підприємствах, плинність робочої сили, наявність у профспілках нетрудових елементів створювали серйозні труднощі у відбудові народного господарства. У травні 1920 року партком здійснив реорганізацію профспілок, очистивши їх від нестійких напівпролетарських елементів. Комуністи проводили бесіди з робітниками, читали лекції, роз’яснювали суть соціально-економічних заходів Радянської влади. За безпосередньою участю членів виконкому Ради і парткому проведено кілька недільників. Бюро недільників мобілізовувало населення на відбудову промислових підприємств, упорядкування міста тощо.

Багато уваги приділялося роботі на селі. Щонеділі для роз’яснювальної роботи у найближчі села їздили комуністи-агітатори. З ініціативи земельного відділу на початку квітня 1920 року у куркулів було виявлено 5393 пуди ячменю і вівса. Це зерно розподілили між селянами, що не мали посівного матеріалу. З 13 по 25 травня виконком Ради організував у Бобринці прокатний пункт реманенту, конфіскованого у панських маєтках. 13—15 червня в місті відбулася перша селянська безпартійна конференція, на якій прийнято рішення всіляко допомагати Червоній Армії хлібом та ін. продуктами.

Зміцнення зв’язків партійної організації з масами сприяло зростанню її лав. Якщо в лютому 1920 року в місті налічувалося 12 комуністів, то на кінець травня було вже 33 члени і 35 кандидатів у члени партії. Майже 85 проц. складу парторганізації — вихідці з робітників і селян.

В умовах розрухи, голоду, епідемії тифу трудящі міста, керовані комуністами, налагоджували роботу підприємств. Не вистачало палива, сировини, технічних засобів. Не працювали електростанція, млини та інші підприємства. З 800 безробітних на кінець жовтня вдалося забезпечити роботою лише 383.

Наприкінці 1920 року в місті було націоналізовано 30 промислових і торговельних підприємств. Трудящих переселяли в будинки, конфісковані у багатіїв. Відділ праці виробив твердий тариф зарплати фабрично-заводських робітників, налагодив діяльність комісії для розв’язання трудових конфліктів між робітниками і підприємцями, провів обстеження санітарних умов праці, дбав про техніку безпеки тощо. Відділ добився, що підприємці зняли з нічних змін жінок, підліткам обмежили тривалість робочого дня до 4—6 годин, видавали спецодяг. На підприємствах створювались спеціальні комісії, які стежили за своєчасною виплатою зарплати, видачею продуктових пайків робітникам тощо.

Партком багато уваги приділяв розвитку народної освіти, культури, вихованню дітей. У 1920 році засновано технічну школу і сільськогосподарські курси. Восени того ж року відкрили два дитячі будинки на 67 сиріт. Працювали центральна бібліотека, педагогічний музей, пересувна дитяча бібліотека, агітаційно-лекторський пункт, 2 театральні колективи.

Успіхи радянського будівництва викликали шалену лють куркулів. У передмістях Бобринця і навколишніх селах вони палили хати сільських активістів, провадили злісну агітацію проти радянських органів і їх заходів, приховували хліб, продовольство. 39 серпня 1920 року на засіданні представників парткому, виконкому, караульної роти, робітничо-селянських інспекцій створено революційний комітет, до складу якого обрано Бояруноса, Димова, Бур’яноватого. Ревком, спираючись на підтримку загону червоноармійців, вилучив лишки продовольства у багатіїв. Миколаївська губернська надзвичайна комісія приділяла багато уваги боротьбі з бандитизмом у Бобринці.

У 1921—1922 рр. та з 1923 року Бобринець — центр однойменного району. В 1923 році в місті працювали вже електростанція, 7 маслозаводів, 5 млинів, 98 приватних торговельних підприємств. Протягом року кількість промислових підприємств (переважно за рахунок ремісничих) зросла до 773. їх технічна оснащеність була вкрай низькою: лише на 9 з них працювали двигуни. Електростанція, що виробляла 86 тис. квт.-год. електроенергії за рік, ледве задовольняла промислові й побутові потреби міста.

Багато уваги приділяли бобринецькі комуністи роботі серед селян. Для керівництва сількомнезамами було створено центральний міський комнезам, який очолював І. Яременко. Б жовтні 1920 року КНС виникли і в передмістях Бобринця — Ащепівці, Грицьковому, Рущині. У квітні 1922 року районна конференція КНС накреслила заходи для допомоги бідняцьким господарствам і впорядкування землекористування. При райвиконкомі замість ліквідованого центрального міського КНС створено районний КНС. Із земельного фонду міста та з фонду конфіскованої поміщицької землі селяни одержали наділи в середньому по 1,8—1,9 десятини на їдця. За 1922—1927 рр. на хутори й села з Бобринця виїхало 5813 чоловік, яким держава виділила понад 10 460 десятин землі. Ще на початку 20-х років почали створюватися перші колективні господарства. 1923 року в Бобринці організовано товариства «Бобринецьке», «Єднання» та сільськогосподарська артіль «Зірка». Восени 1925 року в Ащепівці засновано машинно-тракторні товариства «Хвиля революції» і «Україна». 69 селянських господарств об’єдналися у ТСОЗ «Серп».

Коли стало відомо про тяжку хворобу В. І. Леніна, трудящі Бобринця стежили за повідомленнями про стан його здоров’я. У надісланій телеграмі від об’єднаного засідання Бобринецької районної організації КП(б)У, КСМУ, КНС, райвиконкому і профспілки висловлювалися «… щирі побажання якнайшвидшого одужання». В день смерті Ілліча в робітничому клубі ім. Леніна відбулося траурне засідання райпарткому, райвиконкому, райкому комсомолу та КНС. Наступного дня в місті відбулися траурні мітинги. Трудящі дали клятву йти ленінським шляхом, згуртовуючись навколо Комуністичної партії. На 7 травня 1924 року кількість членів міської парторганізації зросла до 74 чоловік.

З червня 1930 року рішенням Єлисаветградського окрвиконкому Бобринець віднесено до категорії селищ міського типу. Селищна Рада докладала всіх зусиль для

дальшого економічного і культурного розвитку селища. Ще на початку 1929 року в Бобринці утворилося 6 ТСОЗів. За рішенням райвиконкому в грудні того ж року організовано «Райкоонзерно».

В січні 1930 року в Бобринці створено колгосп «Перше травня», птахівниче господарство «Добробут», артіль «Труд хлібороба» тощо. Того ж року районний партійний комітет скликав зліт комсомольців-ударників і двадцятип’ятитисячників. 400 його учасників закликали комсомольців усієї Єлисаветградщини взяти активну участь у боротьбі за суцільну колективізацію, зміцнювати союз робітничого класу й селянства. В січні наступного року бобринецькі комсомольці організовували комсомольсько-молодіжні ферми, ударні бригади, збирали хліб, гроші до фонду третього вирішального року п’ятирічки.

Успіхи колективізації викликали опір куркулів, які вдавалися до фізичного знищення активістів, провадили шалену агітацію проти колгоспів, палили майно, аби не здавати його в артіль.

Боротьба проти куркульства сприяла згуртуванню бідняків і середняків. Навесні 1930 року почалося об’єднання ТСОЗів. Другий районний з’їзд колгоспників, що відбувся 22 січня 1931 року, схвалив ініціативу трудівників артілі «Труд хлібороба», які висунули лозунг «Жодного бідняка поза колгоспом!». Завдяки зусиллям радянських, партійних і комсомольських органів колективізацію в Бобринці завершено 1931 року. В січні того року друга районна партійна конференція підбила підсумки колективізації, накреслила перспективи дальшого розвитку сільського господарства району, розробила заходи щодо ліквідації куркульства. З 20 вересня 1930 року почала виходити районна газета «Червоний шлях», на сторінках якої систематично висвітлювався хід колективізації.

Протягом 1930—1932 рр. ТСОЗи й артілі об’єдналися в ТІ великих господарств: ім. XIII з’їзду КП(б)У, ім. Куйбишева, «Червоний шлях», «Комуніст»,ім. Ворошилова та ін. Комуністи розуміли, що економічний розвиток колгоспів неможливий без технічного оснащення, впровадження нових досягнень сільськогосподарської науки, підготовки досвідчених кадрів. 1930 року райпартком відрядив на керівну роботу в села 150 бідняків і робітників, 563 чоловіка закінчили при Бобринецькому технікумі сільського господарства курси агротехніки і тваринництва. Селяни оволодівали спеціальностями трактористів, птахарів-інкубаторників, електромонтерів, рахівників тощо.

В 1931 році засновано Бобринецьку МТС, парк якої через два роки налічував 57 тракторів, 14 молотарок, 8 вантажних автомашин. МТС обслуговувала 57 з 87 артілей району. Для політмасової роботи при МТС організовано політвідділ і його орган — газету «Стерновий соцперебудови». Розгорталось соціалістичне змагання. Особливо відзначився токар В. Печенюк, який скоротив термін виготовлення шплінтів у 9, а обробки колінчатого вала — у 2 рази.

1937 року в Бобринці організовано сортодільницю, де впроваджувалися кращі сорти пшениці, жита, соняшнику. Прибутки місцевих колгоспів збільшилися порівняно з 1936 роком утричі, а в окремих господарствах досягли 250—270 тис. карбованців.

За успіхи в соціалістичному змаганні до Почесної книги ВСГВ в 1939 році занесені бобринецькі артілі «Комінтерн», ім. XIII з’їзду КП(б)У та ім. Куйбишева, які в 1937—1938 рр. збирали в середньому 11,8—12 цнт соняшнику з кожного гектара. Учасниками виставки стали механізатори Бобринецької МТС О. І. Олексієнко, С. О. Гончарко, М. Є. Леонов, бригадири тракторних бригад А. П. Когут та І. І. Тєфтєєв, колектив Бобринецької інкубаторно-птахівничої станції. В наступному році на ВС.ГВ район представляли колгоспи ім. Куйбишева, ім. XIII з’їзду КП(б)У, «Червона Армія», свиноферма колгоспу «Комінтерн», Бобринецька сортодільниця.

За роки першої п’ятирічки завдяки новому устаткуванню були переобладнані млини. Напередодні 15-х роковин Жовтня почав працювати маслозавод. У травні 1928 року розпочалося будівництво нової електростанції. З січня 1931 року стала до ладу інкубаторно-птахівнича станція на 300 тис. курчат за сезон. Протягом другої п’ятирічки промисловість державного і кооперативного секторів у селищі зросла у вісім разів. Порівняно з останнім роком першої п’ятирічки збільшилася кількість робітників у 2,5 раза.

Опорою партійної організації у відбудові і розвитку промисловості й торгівлі стали профспілки. За роки першої п’ятирічки кількість членів їх зросла на 900 чоловік. Підвищення продуктивності праці дало можливість 1932 року збільшити порівняно з 1928 роком зарплату робітникам на 10—15 проц., а на кінець другої п’ятирічки вона підвищилася на 125 проц. Робітники і службовці активно відгукнулися на заклик партії створити фонд індустріалізації — 1931 року до нього надійшло 130 тис. крб., 1932 року — 250 тис. карбованців.

У жовтні 1938 року Бобринець переведено до розряду міст. Заможно і культурно жили його мешканці. Держава повсякденно піклувалася про охорону здоров’я трудящих. У 1939 році тут працювали поліклініка (відкрита 1925 року), дві лікарні, 3 амбулаторії, санепідстанція. Міське населення обслуговували 12 лікарів і 40 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. За роки Радянської влади значно підвищився освітній і культурний рівень трудящих Бобринця. Наприкінці 30-х років тут було 2 середніх, 3 семирічних та початкова школи. Працював також сільськогосподарський технікум.

У передвоєнні роки успішно розвивалася культура. Діяли міський будинок культури, 7 клубів, де працювали — хорові, драматичні, танцювальні та інші гуртки. У 15 червоних кутках на підприємствах проводилися читки газет і журналів. З 1937 року в місті діяли дві звукові кіноустановки (в т. ч.— стаціонарна), бібліотека.

21 червня 1941 року вийшов черговий номер районної газети з закликом до населення вийти в неділю на будівництво шляху Бобринець—Кіровоград. А наступного дня місто облетіла звістка про віроломний напад фашистів на нашу країну. 1724 жителі Бобринця захищали Вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни 997 з них полягли смертю хоробрих. З перших днів війни трудящі перебудовували свою роботу на воєнний лад. Робітники маслозаводу Г. П. Верзая, Д. Ф. Ярова, К. В. Чабаненко виконували денні норми на 130—150 проц., Алтушев — на 150— 200 проц. Таких прикладів було багато.

6 серпня 1941 року до Бобринця увірвалися німецько-фашистські загарбники. Почалися масові грабежі і насильства над мирними жителями. За період окупації загинуло близько 450 чоловік. Населення всіляко саботувало розпорядження окупантів, молодь ухилялася від примусових робіт. Патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. На території району з вересня 1942 до березня 1944 року діяла підпільно-диверсійна група, керівником якої був комуніст В. Н. Репешко. За час своєї діяльності підпільники визволили з концтаборів 67 військовополонених, врятували від фашистської неволі 470 юнаків і дівчат.

16 березня 1944 року частини 19-ї, 93-ї, 113-ї і 223-ї стрілецьких дивізій 57-ї армії 3-го Українського фронту визволили Бобринець від німецько-фашистських загарбників. За роки окупації гітлерівці завдали місту великих збитків, які обчислювались сумою у 13,7 млн. крб. Вони зруйнували 9 промислових підприємств, 10 магазинів, 6 шкіл, технікум, багато комунальних житлових будинків, пограбували господарства МТС і міських колгоспів.

Райком партії і райвиконком, що відновили роботу в березні 1944 року, очолили боротьбу трудящих за відбудову народного господарства. Того ж року були створені партійні організації при МТС і будівельно-монтажному управлінні, а наступного року — в райпромкомбінаті, райспоживспілці, сільськогосподарському технікумі. Завдяки вмілій організаторській роботі комуністів і наполегливій праці трудящих протягом березня — квітня 1944 року в місті стали до ладу електростанція, маслозавод, інкубаторна станція, слюсарна, столярна, взуттєва, вагова майстерні та інші підприємства. Будівельники ввели в дію 1265 кв. метрів житла. Відновилося навчання в школах. Перші триста книг, надіслані працівниками «Союздруку» м. Москви, поклали початок районній бібліотеці.

Господарства міських колгоспів були зруйновані, посівні площі — занедбані, знищено громадське тваринництво. На початок 1944 року в артілях «Червона Армія», «ХТЗ», ім. XIII з’їзду КП(б)У та ім. Куйбишева налічувалося 600 працездатних, серед яких було лише 79 чоловіків. У бобринецьких колгоспах 1944 року було близько 70 робочих коней, 45 волів, 162 плуги, 60 кінних сівалок, 64 жатки. Тому з усієї посівної площі (16 180 га) артілі могли обробити лише 7140 гектарів. У відбудову сільського господарства активно включилися механізатори Бобринецької МТС.

Навесні 1944 року працівники МТС відремонтували 26 тракторів. Бобринецький сільськогосподарський технікум, який почав діяти наприкінці березня 1944 року, готував кадри комбайнерів і трактористів. Вже навесні тут пройшли підготовку 19 бригадирів, 30 механізаторів, а взимку наступного року технікум випустив 24 бригадири, переважно з демобілізованих воїнів. І все ж для своєчасного виконання сільськогосподарських робіт наявної техніки в МТС та робочого тягла в колгоспах не вистачало. Нерідким явищем того часу було використання колгоспниками на артільних ланах власних корів.

У дуже складних умовах трудящі добивалися значних успіхів. Так, артілі «Червона Армія», «ХТЗ», ім. XIII з’їзду КП(б)У та ім. Куйбишева 1945 року освоїли 3141 га орної землі із загальної кількості 5183 га. Вони виростили по 15,5 цнт зернових з кожного гектара посіву. З допомогою держави почало відроджуватися громадське тваринництво. На фермах міських колгоспів 1945 року утримувалося 269 голів великої рогатої худоби. За 2 роки відновлено технічну базу машинно-тракторної станції.

Напружено працював райком партії в 1944—1945 рр. Систематично на зборах комуністів, демобілізованих воїнів, робітників і колгоспників обговорювалися питання якнайшвидшої відбудови промисловості, хлібозаготівель тощо. 30 вересня 1945 року відбулися збори демобілізованих воїнів, на яких з доповіддю про чергові завдання господарського і культурного розвитку міста й району виступив перший секретар райкому партії С. П. Березняк. Колишні фронтовики підтримали заклик активно включитися у відбудовні роботи. У 1948 році освоєно довоєнні посівні площі. Держава виділила артілям посівний матеріал, а МТС забезпечила технікою. Восени 1950 року до колгоспу ім. Куйбишева приєднали артіль ім. XIII з’їзду КП(б)У, артілі «Червона Армія» та «ХТЗ» злилися у велике господарство. На основі колгоспів «Шлях до комуни» і «За високий урожай» утворено артіль ім. Войкова. Наступного року до колгоспу «Червоний шлях» приєднали артіль «Комуніст». Ці заходи дали добрі наслідки. Вже 1950 року в міських колгоспах зібрали на круг по 16—17 цнт зернових з га, в т. ч. озимої пшениці по 20—21 цнт. Прибутки у хліборобстві становили понад 1,5 млн. крб. Того ж року у цих артілях вироблено 122 цнт м’яса і 5200 цнт молока. За реалізовану тваринницьку продукцію одержано прибутку понад півмільйона карбованців.

Водночас відбулося об’єднання промислових артілей міста. 1947 року засновано швейну та взуттєву майстерні промартілі «III Інтернаціонал». Підприємства міста систематично перевиконували виробничі плани. Для прискорення і поліпшення будівельних робіт в артілях восени 1956 року створено «Міжколгоспбуд». Комбінат комунальних підприємств об’єднував: електростанцію, лазню, готель, перукарню, газове господарство і мережу водопостачання. 1960 року промартілі «Інпраця», «Жовтень», «III Інтернаціонал» та цехи промкомбінату об’єдналися в побутовий комбінат.

Завдяки високій культурі землеробства і самовідданій праці хліборобів артілі зібрали 1955 року врожай по 22—24 цнт з кожного гектара посіву зернових, а в артілі «Комінтерн» — по 27,6 цнт. Збільшення поголів’я корів на фермах підвищило у 1956 році надої молока у два рази. Колгоспи ставали все більш рентабельними. На початку 1958 року до колгоспу ім. XX з’їзду КПРС приєднали артіль ім. Куйбишева. Міські господарства мали 14,8 тис. га сільськогосподарських угідь. У держави вони закупили 44 трактори, 35 комбайнів різних видів, багато плугів, сівалок, культиваторів тощо. Застосування сучасної техніки, правильний обробіток землі сприяли значному підвищенню врожайності сільськогосподарських культур. Уже 1958 року було вирощено в середньому по 20,8 цнт зернових, 300—345 цнт цукрових буряків, а ланка Є. І. Заволоки з артілі «Комінтерн» одержала по 411 цнт буряків. Працівники молочнотоварної ферми цього ж господарства добилися надою молока по 2300 кг від корови, а кращі доярки — по 2844—3289 кг. Наступного року тваринники цієї артілі довели виробництво м’яса до 52,5 цнт, молока — до 278 цнт на 100 га сільськогосподарських угідь.

У 1957 році комсомольці міських артілей виступили з ініціативою послати кращих юнаків і дівчат на ферми. Цей почин підхопили сільські комсомольські організації району й області. В міських колгоспах було створено 3 комсомольсько-молодіжні ферми, де молоді тваринники організували комсомольські пости, налагодили контроль за витрачанням кормів.

За успіхи у сільськогосподарському виробництві Президія Верховної Ради СРСР нагородила передових колгоспних трудівників. Комбайнеру В. Ю. Бойку 1957 року присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Ордена Леніна удостоєні голови артілей ім. XX з’їзду КПРС та «Комінтерн» — О. М. Капраленко й І. О. Кириленко, доярка артілі «Комінтерн» М. П. Карасенко, бригадир тракторної бригади Бобринецької МТС С. О. Гончарко. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено 11, орденом «Знак Пошани» — 21 чоловіка.

На початку 1959 року в Бобринці розгорнувся рух за комуністичну працю. Першим звання колективів комуністичної праці присвоїли бригаді комсомолки B. Штурко з промартілі «Жовтень» і фермі колгоспу «Комінтерн», очолюваній дояркою 3. Тванюк.

1961 —1965 рр. ознаменувалися дальшим піднесенням сільськогосподарського виробництва. Міські колгоспи збирали з гектара по 250 цнт цукрових буряків, 23—26 цнт зернових, у т. ч. близько 25 цнт озимої пшениці. Виросли майстри високих урожаїв. Це — бригадири рільничих бригад артілі ім. XX з’їзду КПРС О. В. Довгаль, А. Ф. Прасолов, ланкова Р. О. Адаменко, комбайнер артілі «Комінтерн» К. Тадеуш та інші. Значних успіхів досягли і тваринники. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні голова колгоспу «Комінтерн» І. О. Кириленко, бригадир тракторної бригади І. К. Гниляк, бригадир тракторної бригади артілі ім. XX з’їзду КПРС C. О. Гончарко. Орденом Леніна відзначено трактористку колгоспу «Комінтерн» Н. М. Тарасенко, завідуючу молочнотоварною фермою артілі ім. XX з’їзду КПРС О. К. Нізельську.

На честь 50-річчя Радянської влади колгосп «Комінтерн» нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів CPGP ВЦРПС. До республіканської Книги пошани занесено колектив районного побутового комбінату. Пам’ятний Червоний прапор обкому партії, виконкому і облпрофради вручено колективу районного об’єднання «Сільгосптехніки».

За роки восьмої п’ятирічки на промислових підприємствах Бобринця здійснено реконструкцію діючих і побудовано нові цехи. У районному об’єднанні «Сільгосптехніки» розширено цехи для ремонту гусеничних тракторів і ремонту автомобільних двигунів; майже удвічі збільшився випуск чавунного литва. «Міжколгоспбуд» має 2 цегельні заводи потужністю 5 млн. штук цегли на рік, гранітний кар’єр, 2 пилорами, залізобетонний цех. Побутовий комбінат об’єднує швейні бригади, бригади для ремонту й виготовлення взуття, перукарні. У ленінському ювілейному змаганні робітники райоб’єднання «Сільгосптехніки» перевиконали завдання 1970 року. Значних успіхів добилися трудівники приміських колгоспів. Хлібороби колгоспу ім. XX з’їзду КПРС виростили небувалий тут врожай — в середньому по 38,9 цнт зернових з кожного гектара посіву. Колективи, де бригадирами А. Ф. Прасолов і Г. П. Мельник, зібрали по 40—41 цнт зернових на круг. Механізовані ланки, які очолюють В. І. Гриза і В. Г. Квашенко одержали по 57—62 цнт кукурудзи. Ланка механізаторів на чолі з О. М. Антоньєвим добилася врожаю цукрових буряків по 345 цнт з гектара. За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, головний агроном колгоспу ім. XX з’їзду КПРС, заслужений агроном УРСР Л. М. Цимбал та доярка з колгоспу «Комінтерн» О. І. Новак удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. Голова колгоспу ім. XX з’їзду КПРС О. М. Капраленко відзначений орденом Жовтневої Революції. 855 бобринців (у т. ч. 300 робітників і 182 колгоспники) нагороджені медалями «За трудову доблесть. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». Місцеві колгоспи мають міцну матеріально-технічну базу: 87 тракторів, 51 комбайн, 47 тракторних плугів, багато сівалок, культиваторів, вантажних автомашин тощо. На колгоспних фермах утримується майже 5 тис. голів великої рогатої худоби; на свинофермах — 8910 свиней, на птахофермах — 16 тис. курей. У колгоспі ім. XX з’їзду КПРС повністю механізовано свиноферму, де одна людина доглядає тисячу голів свиней.

Партійні організації приділяють постійну увагу організаторській та ідеологічній роботі серед населення, постійно дбають про правильний добір і розстановку кадрів, підвищення їх кваліфікації і політичної освіти. У місті — 33 первинні парторганізації. На підприємствах, будовах, установах, закладах охорони здоров’я, освіти і культури працюють 663 комуністи. 34 первинні комсомольські організації міста об’єднують 1674 члени ВЛКСМ. Комуністи й комсомольці йдуть в авангарді будівників комунізму. В Бобринці — 516 ударників комуністичної праці, серед яких 119 комуністів. Звання колективу комуністичної праці присвоєно 27 бригадам, 2 змінам, 5 тваринницьким фермам.

Міська Рада депутатів трудящих приділяє багато уваги житловому та комунальному будівництву, а також благоустрою Бобринця. Протягом 1960—1970 рр, споруджено будинок райкому партії, комунально-побутові приміщення: готель, аптеку, автовокзал, гуртожиток для студентів технікуму; введено в дію 8,2 тис. кв. метрів житла, побудовано мости через річку Бобринку, обладнано стадіон. Стали до ладу будинок культури, кінотеатр, середня школа та школа-інтернат на 950 учнів, типовий дитячий садок, спортивний зал дитячої спортивної школи. Жителі міста звели близько 500 індивідуальних будинків. Тільки в 1972 році з бюджету міської Ради заплановано витратити на дальший розвиток освіти 108,3 тис. крб., на благоустрій та ремонт комунальних квартир — 134,7 тис. крб. У місті є 26 магазинів і 18 ларків, 4 їдальні, ресторан, кафе. 1970 року товарообіг міста становив 4 млн. карбованців.

Поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У місті працюють поліклініка, лікарня на 200 ліжок, протитубдиспансер; є лабораторії, аптеки, санепідстанція, жіноча і дитяча консультації, медичні пункти. У цих закладах трудяться 44 лікарі та 167 чоловік середнього медперсоналу. Серед них кавалери ордена Леніна — хірург Т. І. Коваленко, Трудового Червоного Прапора — хірург І. Г. Примушко, «Знак Пошани»—лікар А. Г. Жук.

У Бобринці створено всі умови для навчання й виховання дітей. Діють середня і чотири 8-річні школи, сільськогосподарський технікум, професійно-технічне училище, школи: робітничої молоді, заочна середня, музична і дитяча спортивна. Є будинок піонерів і школярів. У загальноосвітніх школах — понад 1890 учнів. 400 дітей оточені дбайливим доглядом у трьох дитячих садках. Виховання й навчання бобринецької молоді і дітей здійснюють 109 учителів та 70 вихователів. Серед працівників шкіл 11 нагороджено орденами й медалями, 43 мають почесне звання «Відмінник народної освіти», а вчительці 8-річної школи № 1 П. І. Калниш присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР.

Бобринці охоче відвідують районний Будинок культури ім. М. Л. Кропивниць-кого, широкоформатний кінотеатр. При Будинку культури відкрито музейну кімнату корифеїв українського театру — М. Л. Кропивницького та І. К. Карпенка-Карого (Тобілевича). В листопаді 1972 року в Бобринці було відкрито пам’ятник М. Л. Кропивницькому. Самодіяльний народний музично-драматичний театр, керівником якого тривалий час був актор обласного музично-драматичного театру ім. М. Л. Кропивницького Г. П. Рябовол, у 1967 році було удостоєно звання народного за вистави «Дай серцю волю…» М. Л. Кропивницького і «Весілля в Малинівці» Л. А. Юхвіда. В клубах міста щороку читається понад 200 лекцій, проводиться близько 50 тематичних вечорів. Щорічно відзначаються свята врожаю, весни, тваринника тощо. Крім того, в місті є 2 колгоспні та 3 профспілкові клуби, районні бібліотеки для дорослих і дітей. Частими гостями Бобринця є театральні колективи Кіровограда, Києва та міст братніх республік. У 1969—1972 рр. тут побували Адигейський російський драматичний театр, Астраханський російський драматичний театр ім. Кірова, Бєлгородський драматичний театр ім. Щепкіна, Удмуртський державний ансамбль пісні і танцю.

У Бобринці народився Л. Р. Корнієць (1901 —1969 рр.) — радянський державний і партійний діяч, Голова Раднаркому УРСР (1939—1944 рр.), голова Державного комітету заготівель Ради Міністрів СРСР — міністр СРСР (1963—1969 рр.). Уродженцем міста є П. П. Шумилов (1901—1942 рр.) — тричі лауреат Державної премії СРСР, доктор технічних наук.

За дев’яту п’ятирічку промислові підприємства міста мають збільшити випуск продукції у півтора раза, підвищити урожайність сільськогосподарських культур до 31 цнт з гектара, зросте виробництво продуктів тваринництва. Будуть споруджені: консервний цех при райхарчокомбінаті, асфальтний і комбікормовий заводи, павільйон побутового обслуговування, інформаційно-обчислювальна станція. Місто збагатиться новими закладами охорони здоров’я, освіти і культури: заплановано побудувати лікарню на 125 ліжок, вузол зв’язку, музичну школу тощо. Передбачено також розширити житловий фонд. Через Бобринець проляже залізниця Помічна— Долинська.

Готуючи гідну зустріч знаменному святу — 50-річчю створення СРСР, колективи промислових підприємств міста зобов’язалися до 25 грудня 1972 року виконати виробничу програму другого року дев’ятої п’ятирічки. З ініціативи працівників райоб’єднання «Сільгосптехніки» в районі проходять ювілейні тижні трудової вахти на честь кожної братньої союзної республіки.

Успішним виконанням планів другого року дев’ятої п’ятирічки трудящі Бобринця зустрічають 50-річчя створення Союзу РСР.

І. О. БУБЛИК, Д. Ф. КОБИФА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
Вернер
Повідомлень: 3185
З нами з: 22 квітня 2016, 12:19
Стать: Чоловік
Дякував (ла): 108 разів
Подякували: 665 разів

Re: БОБРИНЕЦЬ, місто, Бобринецький район, Кіровоградська область,Україна

Повідомлення Вернер »

Бобринецький голос №3 від 17.10.1942, сторінка 4
БАЖАЮТЬ ОДРУЖИТИСЯ
Степанов Іван Остапович, народження 1891 р., мешканець ст. Чистяково, Сталінської області та Скубко Федора Василівна, народження 1892 р., мешканка м. Бобринця, вул. Дмитрівська, № 27.
Час плине
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 19 гостей