БОГОДУХІВ, місто, Харківська область, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

БОГОДУХІВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
БОГОДУХІВ – місто Харківська обл., райцентр. Розташов. на р. Мерло (прит. Ворскли, бас. Дніпра). Залізнична ст. Нас. 18,2 тис. осіб 1998).
Під назвою Дяків остріг Богодухів відомий з 1571.
Датою заснування міста вважається 1662, коли сюди прибуло понад 1200 переселенців на чолі з отаманом Т.Крисою і побудували тут фортецю Богодухів для оборони Слобідської України від нападів крим. татар.
Населення Богодухова брало активну участь у сел. війні під кер-вом Степана Разіна 1670–71, підтримавши сподвижника С.Разіна – отамана О.Хромого.
Протягом 1681–1765 Богодухів – сотенний центр Охтирського полку.
1781 слобода одержала статус міста, було затверджено його герб.
Від 1797 Богодухів – повітове місто Харківської губ.
Від 18 ст. Богодухів – центр ремісничого вир-ва.
Від 1923 – райцентр, з 1932 у складі Харків. обл.
Істор. пам'ятки: меморіальний комплекс героям Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945.
У місті народилися письменниця М.Загірня та режисер В.Івченко.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БОГОДУХІВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Богодухів — місто районного підпорядкування, центр Богодухівського району. Розташований на правому, підвищеному, порізаному балками та ярами мальовничому березі річки Мерлі. Через місто проходять залізнична лінія і асфальтована дорога Харків — Суми. Віддаль до обласного центру залізницею — 77 км, асфальтованою дорогою — 58 км. Населення — 18,1 тис. чоловік. З археологічних пам’яток на території міста виявлено поселення пізнього неоліту.

В описі прикордонних сторожових постів 1571 року тут згадується Дяків острог. Датою виникнення міста вважають 1662 рік, коли сюди на постійне поселення прибули з-за Дніпра 1204 українці на чолі з отаманом Тимофієм Крисою. Серед новоприбулих було 33 чоловіки міщан, решту переселенців становили селяни. Одержавши допомогу від російського уряду, вони побудували житла, а також досить міцне на той час укріплення — дубовий острог і земляний вал, обведений глибоким ровом. Уже в 1668 році козаки дали рішучу відсіч великому загонові кримських татар, яких закликав гетьман Брюховецький. У 1680 році Богодухів зазнав нового нападу татар. В боротьбі з ворогом тоді загинуло 49 чол., 184 чол. татари захопили в полон. Вони знищили і забрали також чимало хліба, худоби, вуликів та іншого майна, спалили 312 дворів.

Великих бідувань зазнали жителі міста в 1708—1709 роках, під час Північної війни. Шведські загарбники пограбували багато навколишніх сіл. Виступаючи проти ворога, місцеве населення організовувало партизанські загони і подавало всіляку допомогу російським військам під командуванням О. Меншикова та царевича Олексія, що зосереджувалися тоді в Богодухові.

Трудове населення Богодухова не раз повставало на боротьбу проти феодалів, яких захищав і всіляко підтримував царський уряд. Під час селянської війни 1668— 1670 рр., коли на Слобожанщині діяв великий загін повстанців під проводом побратима Степана Разіна — Олексія Хромого, трудящі міста активно підтримали його. 15 жовтня 1670 року четверо посланців О. Хромого прибули до Богодухова з «прелестными письмами», закликаючи жителів міста до боротьби проти козацької старшини і бояр. Царські сатрапи заарештували і ув’язнили їх. Але жителі міста визволили в’язнів і на загальній раді вирішили приєднатися до повстання.

І хоч після придушення повстання одного з керівників виступу богодухівського сотника Тимофія Решетилова було страчено, а чимало жителів міста зазнали переслідувань, боротьба проти гнобителів не припинялася і в наступний період.

Економічному розвиткові Богодухова сприяло його вигідне географічне положення — тут пролягав великий шлях, що з’єднував полкові міста Харків та Охтирку. З 1681 по 1765 рік Богодухів був сотенним центром Охтирського козацького полку.
Основним господарським заняттям населення міста було землеробство. Розвивалися також різні промисли. Богодухівські чинбарі добре вичинювали шкури, а чоботарі шили взуття. Уже на початку XVIII століття Богодухів був своєрідним центром ремісничого виробництва. В документах цього часу зазначається, що «головне заняття жителів є шкіряне діло». У 80-х роках XVIII століття в місті працювало 10 винокурень на 25 казанів, содовий завод, водяний та паровий млини. Із зростанням населення млинарство набирало дедалі більшого розвитку. Млини, як і землі, були власністю місцевих багатіїв — козацької старшини, духівництва.

Значні соціально-економічні зрушення відбулися в житті Богодухова наприкінці XVIII та на початку XIX століть. Досить швидко зростало населення. У 1787 році в Богодухові — тоді вже значному місті Харківського намісництва — проживало 6154 чоловіки. На початок XIX століття тут налічувалося 3959 жителів тільки чоловічої статі, з них 382 купці, ремісники та інші міщани. Розвивалися ремесла, всіляко підтримувалась і заохочувалась торгівля. Чимало жителів міста займалося чумацьким промислом. Серед них були досить заможні підприємці. Тільки в 1809 році у військових обивателів Богодухова було найнято 80 хур. Переважна більшість жителів міста, як і раніше, працювала в сільському господарстві.

Козацька старшина, купці та духівництво нещадно експлуатували населення міста. З-кожним роком усе більше селян та військових обивателів потрапляло у кріпосну залежність.

У 1860 році у Богодухові проживало 10 552 чоловіки, з них 111 купців, 1717 міщан і цехових; решта населення займалася сільським господарством. Найкращі землі були власністю поміщиків.

Посиленню антикріпосницької боротьби, що наростала по всій країні, значною мірою сприяла агітаційна та пропагандистська діяльність революційно-демократичної інтелігенції. Членом Харківського таємного товариства, яке ставило своїм завданням ліквідацію кріпосництва і царського самодержавства та встановлення республіканського ладу в країні, був житель Богодухова — виходець із збіднілої дворянської сім’ї, студент Харківського університету М. Ф. Левченко (Богодухівський).

Члени товариства поширювали серед студентської молоді, селянства та солдатів твори М. Г. Чернишевського, Т. Г. Шевченка, О. І. Герцена, з яким вони підтримували зв’язки.

У 1858 році М. Ф. Левченко написав докладного листа про заворушення серед студентів Харківського університету, який був надісланий О. І. Герцену і надрукований ним в «Колоколе». М. Ф. Левченко намагався також встановити особисті стосунки з О. І. Герценом, але дозволу на виїзд за кордон не одержав. Пізніше властям стало відомо, що М. Ф. Левченко як представник Харківського таємного товариства «мав намір бути посередником між Іскандером (О. І. Герценом) і тими особами, які хотіли б надрукувати щось у його журналі».

М. Ф. Левченко був заарештований і висланий у м. Курськ під нагляд поліції.

Гостре невдоволення населення Богодухова викликала реформа 1861 року. Селяни-кріпаки одержали наділи в середньому по 2,17 десятини землі на ревізьку душу. Згідно з додатком до 9-ї статті «Місцевого положення про земельне влаштування селян», селяни Богодухова і повіту мали платити за кожну десятину орної землі по 2 крб. 80 коп. викупу і відробляти 19 днів на рік на поміщика.

Зовсім без землі лишалися 11,8 проц. селян повіту. Це були або колишні дворові селяни, які «звільнялися» від кріпацтва без наділів, або ті, що розорилися і самі відмовились від землі, не маючи змоги платити за неї.

11 березня в церквах читали маніфест про дарування «волі», а вже 23 березня 1861 року справник Богодухівського- повіту доповідав харківському губернаторові Ахматову, що «безперервні заворушення і безпорядки серед тимчасово зобов’язаних селян тривають». Губернатор звернувся до царя, і той звелів послати для втихомирення селян дивізіон Стародубського драгунського полку.

У червні 1862 року в листі до міністра внутрішніх справ предводителі дворянства Харківської губернії, серед яких був і предводитель Богодухівського повіту, скаржилися, що «напружене чекання селян на нову волю і даровані права на всю поміщицьку землю з кожним днем все більше посилюється», що селяни не визнають уставних грамот, вбачаючи в них спробу поміщиків знову закріпачити їх.

Після реформи посилилося класове розшарування населення.

За переписом 1897 року, в Богодухові налічувалося 11 752 чол. населення, з них 8508 селян. Багато селян на цей час втратили свої наділи. В усьому повіті 25,9 проц. селян були безземельними. Наділи від 1 до 5 десятин мали 60,4 проц. селян, від 5 до 10 десятин — 12,8 проц. І тільки 0,9 проц. господарств повіту мали наділи більше 10 десятин землі. Безземельні та малоземельні селяни йшли в найми до поміщиків та куркулів або ж поповнювали ряди робітничого класу.

На початку XX століття помітне місце в господарському розвитку повіту посідала промисловість, особливо цукрова та винокурна. На підприємствах повіту працювало 1400 робітників. Навесні 1902 року, коли в Полтавській та Харківській губерніях розгорнувся могутній селянський рух, багато з них взяли в ньому найактивнішу участь.

На прохання поміщиків та цукрозаводчиків харківський губернатор послав у повіт батальйон солдат Тамбовського полку, три роти якого розташувалися на цукрових заводах, а четверта залишилась у Богодухові. Губернатор додатково відкликав з Охтирки ще три ескадрони козаків 29-го Одеського драгунського полку. Командирам військових частин були надані широкі повноваження, а богодухівському справнику губернатор надіслав телеграму, в якій прямо вимагав застосувати зброю: «Опору військам не визнаю. Стріляти!».

Активними революційними виступами зустріли трудящі Богодухова 1905 рік. У цей час у місті та навколишніх селах поліція не раз виявляла соціал-демократичні видання, листівки.

Під впливом більшовицької агітації відбувалися демонстрації і сходки. Так, у грудні 1905 року колона демонстрантів з червоним прапором, співаючи революційних пісень, пройшла від вокзалу до центру міста. В лавах демонстрантів були також робітники, що приїхали з станції Люботин, де в той час влада перебувала в руках революційних залізничників. У листопаді 1905 року в канцелярії військового прокурора Київського окружного суду було заведено «справу» на нижчих чинів управління богодухівського повітового військового начальника, які вимагали усунення свого командира й негайного віддання його до суду, а в січні 1906 р. притягалась до слідства група службовців Богодухівської залізничної станції у зв’язку з спробою підготувати страйк залізничників восени 1905 року.

На зборах залізничників станції Богодухів тоді було обрано страйковий комітет і прийнято постанову про приєднання до загального залізничного страйку, а також резолюцію з вимогою відібрати на користь селян державні та поміщицькі землі. Під час обшуку у членів страйкового комітету виявили документи, які свідчили про їх широкі зв’язки із страйкарями інших залізниць.

Восени цього ж року начальник Харківського охоронного відділення повідомляв про заворушення серед учнівської молоді Богодухова.

У березні 1906 року в Богодухові відбувався повітовий з’їзд уповноважених від волостей, на якому обирали виборщиків на губернські збори, що мали обирати депутатів до 1-ї Думи. На з’їзд прибуло 25 священиків і дворян, 6 купців, 8 заможних селян. Трудовому селянству вдалося послати на з’їзд тільки двох своїх представників.

Під час виборів до 2-ї Державної думи більшовики розгорнули досить активну діяльність у місті та повіті. Богодухівський повітовий справник доповідав у ці дні харківському губернатору, що в багатьох подвір’ях по Загородній та Любівській вулицях міста та в ряді сіл виявлені видання, які закликали «до страйків і збройного повстання».

Напередодні першої світової війни Богодухів залишався містом з малорозвинутою промисловістю. Тут працювали ватна фабрика і два парові млини. Це були дрібні підприємства. Потужність двигунів обох млинів становила 48 кінських сил. На одному з млинів працювало лише 8 робітників. Значну кількість міського населення становили ремісники, яких було 1704 чол. (в основному шевці, кравці, теслярі, столяри, ковалі).

Рік у рік погіршувалося становище трудового селянства. Після столипінської аграрної реформи процент безземельних тут був вищим, ніж по Харківській губернії в цілому.

Кращі землі були власністю поміщиків Кеніга, Харитоненка, Кованька та інших. Близько десяти тисяч десятин землі поблизу міста прибрали до своїх рук богодухівські купці Лук’янов, Панченко, Калитаєв. В руках поміщиків, купців та куркулів зосереджувалися влада та суд. У 4-й Державній думі Богодухівський повіт представляв священик-чорносотенець А. Станіславський.

Про становище трудящих до революції красномовно свідчать і дані про стан народної освіти. Переважна більшість населення була неписьменною. На кінець XIX століття у Богодухові письменне населення становило тільки 31,5 проц., а серед ланок письменних було тільки 17,8 проц. На початок 1912 року в повіті налічувалося 20 620 дітей шкільного віку, але тільки 52,2 проц. з них навчалося в школі.

Освіту здобували, як правило, діти багатих. Місцеві власті більше дбали про будівництво в’язниць, ніж про школи.

Незадовільним було медичне обслуговування. В лікарнях повіту було лише 140 ліжок, працювало 12 лікарів. Кожний лікар мав обслуговувати 16,8 тис. чоловік.

Дуже погіршало становище трудящих в роки першої світової війни. Невистачало продуктів харчування і предметів першої потреби, підвищувалися ціни на товари. До того ж доросле чоловіче населення було мобілізоване в царську армію. 18 серпня 1914 року в Богодухові відбувся великий виступ жінок-солдаток, які вимагали матеріальної допомоги і погрожували розправою місцевим властям. Все активніше виявляли незадоволення політикою царського уряду селяни. Після Лютневої буржуазно-демократичної революції вони почали захоплювати поміщицьку землю.

Влітку 1917 року, незважаючи на рішучу протидію властей, селяни самовільно розорювали землю, вирубували ліс, забирали поміщицьке майно. У багатьох випадках ініціаторами рішучих дій проти місцевих багатіїв були солдати, що повернулися з фронту.

Під тиском трудящих дещо пожвавила свою роботу і Рада робітничих та солдатських депутатів, створена у Богодухові навесні 1917 року. Але оскільки до її складу входили в основному представники т. зв. «соціалістичного блоку» — меншовики, есери, «народні соціалісти»,— то дії Ради були вкрай нерішучими.

Рада цілком залежала від повітового громадського комітету, який фінансував її. В середині серпня 1917 року відбулися вибори до міської думи. Характерно, що у виборах брали участь всього 2598 чол., хоч у місті на цей час налічувалося понад 16 тис. населення. «Соціалістичний блок» розгорнув бурхливу агітацію за своїх кандидатів. Йому всіляко сприяла есеро-меншовицька Рада. Керівні місця в Думі зайняли повітовий комісар Тимчасового уряду, «народний соціаліст» С. Коритько, міський комісар В. Зуєв, директор Богодухівського училища меншовик-інтернаціоналіст В. Тютрюмов. То ж не дивно, що всі заходи Думи були спрямовані на зміцнення органів Тимчасового уряду. Меншовики та есери очолювали і повітове земство.

Величезну революційну активність трудящих міста викликали звістки про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та про прийняття II Всеросійським з’їздом Рад декретів про мир і землю.

Всупереч розпорядженням та постановам органів Центральної ради — т. зв. повітової народної управи та повітової народної ради, куди входили куркулі — українські есери Калиненко, Гарбуз, Пушкар та інші, трудящі Богодухова, як і всієї України, почали здійснювати перші декрети Радянської влади. Особливо

посилився цей рух з середини грудня 1917 року — після І Всеукраїнського з’їзду Рад, який ухвалив поширити на територію Української республіки декрети робітничо-селянського уряду Російської федерації та оголосив недійсними всі постанови й розпорядження Центральної ради.

Першим органом Радянської влади в Богодухові став революційний комітет, створений 11 січня 1918 року.

Наприкінці січня 1918 року на селянському з’їзді Харківської губернії, доповідаючи про встановлення Радянської влади в повіті, делегати від Богодухівського повіту відзначали, що солдати, які повернулися з фронту, створюють військово-революційні комітети, ліквідують старі органи влади та організовано розподіляють поміщицькі землі і хліб.

Високу революційну свідомість та організованість проявили в ці дні трудящі Богодухова. З перших днів встановлення Радянської влади тут відбувалися мітинги та збори. За революційним порядком пильно стежили повітовий відділ Надзвичайної комісії, штаб та загін особливого призначення. Під керівництвом ревкому налагоджувалася робота на підприємствах. Було конфісковано майно місцевих купців. Бідноті міста передали ділянку лісу для господарських потреб.

Однак ця робота не розгорнулася повною мірою через наступ німецько-австрійських військ. Населення міста чинило рішучий опір окупантам. Вороже зустріло воно гетьманські закони про відновлення поміщицької власності на землю та повернення поміщикам майна. Вже на початку травня в околицях села Шарівки відбулася перша організаційна нарада колишніх червоногвардійців та радянських працівників повіту, на якій було вирішено створити в селах партизанські групи. Згодом у Богодухові організувався підпільний більшовицький комітет. Головою комітету став Тимофій Красний, секретарем — Степан Роскопший, агітаційно-масова робота покладалася на І. П. Теличенка, питаннями бойової підготовки та озброєння відав Г. М. Кривонос.

У другій половині червня 1918 року комітет встановив зв’язок з Харківським партійним комітетом. Члени його проводили серед селян повіту роз’яснювальну роботу. Добре було налагоджено розповсюдження листівок. Частину листівок складали і писали від руки самі підпільники, частину одержували через демаркаційну лінію з Радянської Росії, а пізніше з Харкова.

Водночас підпільники виявляли і збирали серед населення зброю та боєприпаси. Була в них і своя збройова майстерня, в якій ремонтували зброю, виготовляли бомби, набивали патрони. У травні 1918 року група партизанів м. Богодухова і села Куп’євахи роззброїла варту, що охороняла склад зброї повітового військового начальника, і забрала звідти гвинтівки та кілька ящиків патронів. Зростав вплив підпільників на селі. Боячись народних месників, окупанти змушені були направляти за хлібом загони солдатів з кулеметами.

Влітку 1918 року в повіті діяло 12 підпільних груп, в які входило близько 120 озброєних бійців.

У другій половині жовтня в Харкові відбулася нарада представників підпільних комітетів, на якій було дано вказівку готуватись на місцях до збройного виступу. Богодухівські підпільники провели також кілька інструктивних нарад з активістами повіту, де уточнювались завдання і погоджувались дії, попередньо обговорювався склад сільських і волосних ревкомів. У цей час в місто вступив загін гетьманців. У ніч з 17 на 18 листопада 1918 року члени підпільного комітету поширили по місту привезені напередодні з Харкова листівки, в яких закликали населення до повалення гетьманщини і відновлення влади Рад. З с. Куп’євахи на допомогу було викликано загін партизанів.

Опівдні 18 листопада повстанці роззброїли гетьманців і сотню кінної варти повітового старости, оволоділи телефонною станцією, розігнали гетьманських чиновників, роззброїли охорону тюрми і визволили політичних в’язнів. Увечері того ж дня було створено ревком. А через кілька днів у місті відбувся з’їзд представників ревкомів Богодухівського повіту, який постановив відновити Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Та оскільки до складу Богодухівського ревкому, крім більшовиків Г. Кривоноса і С. Роскошного, ввійшли три есери, ревком через кілька днів розпався. Владу в місті та повіті захопили петлюрівці.

Однак більшовики не припиняли роботи серед населення. Наприкінці листопада в Богодухові відкрився повітовий з’їзд так званих «трудових рад». Більшовики, що прийшли на з’їзд, запропонували розв’язати питання про поміщицьку землю, про панські економії та про запровадження в повіті декретів Радянської влади. Боячись впливу більшовицьких агітаторів, петлюрівці поспішили закрити з’їзд.

Більшовики розгорнули напружену роботу по підготовці збройного виступу проти петлюрівців. Було налагоджено зв’язок із радянськими військовими частинами, що наступали з нейтральної зони, з люботинським партизанським загоном. У міській друкарні нелегально було надруковано заклик до боротьби за відновлення Радянської влади.

24 грудня 1918 року вночі партизани захопили владу в місті. Згодом сюди прибув з району Грайворона 8-й Український повстанський полк. Повіт був повністю очищений від петлюрівців. У місті було створено ревком, до якого ввійшли члени колишнього підпільного комітету Г. Кривонос, Т. Красний, С. Роскошний, І. Теличенко та інші.

У січні 1919 року в місті було проведено організаційні партійні збори, в яких взяли участь сотні безпартійних робітників і селян. 4 січня 1919 року було організовано повітовий партійний комітет, створено повітову надзвичайну комісію. З бійців-піхотинців партизанського загону було організовано комендантську» роту, а з партизанів-кавалеристів — особливий загін при Надзвичайній комісії, командиром якого призначили С. І. Соболя.

В цей час поблизу Богодухова, на Грайворонському напрямку, стояв загін петлюрівців, який налічував понад 300 чоловік, переважно офіцерів, і намагався перешкодити наступові радянських військ.

Богодухівський особливий загін зненацька напав на петлюрівців і розгромив їх, здобувши багаті трофеї — кулемети, гвинтівки, коней.

На початку лютого 1919 року відбувся повітовий з’їзд Рад, який переважною більшістю голосів схвалив більшовицькі резолюції. З’їзд обрав повітовий виконавчий комітет, куди увійшли тільки комуністи.

Комуністи міста розгорнули велику агітаційну роботу серед населення. Про ставлення трудящих до Радянської влади красномовно свідчить такий факт. 1 травня в місті у приміщенні міського театру відбувся великий мітинг. Тут були і представники з навколишніх сіл. Учасники мітингу рішуче виступили проти есерівських промовців і схвалили резолюцію, в якій підкреслювали, що вони стоять на варті прав і свобод, здобутих кров’ю кращих людей, і шлють «своїм братам усього світу палкий товариський привіт».

Чимало членів партії було послано у ці дні в села для організаційної та політичної роботи. У кінці квітня тут діяли 24 волосні та сільські осередки.

З їх участю розгорталася робота по забезпеченню селянства землею. 7 лютого 1919 року при повітовому виконавчому комітеті було створено земельний відділ, який негайно розпочав облік усіх нетрудових земель. Слід, однак, зазначити, що в ці дні партійні та радянські органи Богодухова допустили серйозні помилки у проведенні ленінської земельної політики. На засіданні президії повітового партійного комітету 10 березня голова повітового виконкому Костильов вимагав негайної організації артілей та комун, для чого рекомендував вжити всіх засобів впливу на селянство. Його активно підтримували і деякі інші члени комітету.

Така практика нічого спільного не мала з ленінською лінією у земельному питанні і не сприяла зміцненню союзу робітничого класу з селянськими масами. В повіті підняли голову куркульсько-есерівські елементи, які всіляко намагалися дискредитувати політику Комуністичної партії щодо селянства.

Важливу роль у подоланні цих помилок і перекручень відіграли рішення VIII з’їзду РКП(б) та телеграма за підписом В. І. Леніна і Народного комісара земельних справ РРФСР С. П. Середи від 9 квітня усім губернським виконкомам і земельним відділам про неухильне додержання принципу добровільності в переході селян до спільного обробітку землі.

16 квітня 1919 року питання про VIII з’їзд партії та про ставлення до середнього селянства було заслухане на загальних зборах Богодухівської партійної організації. Гостро критикуючи неправильні дії деяких членів парткому і виконкому на селі, збори ухвалили, що до організації комун «треба підходити якомога обережніше».

Комуністи міста брали активну участь у мобілізації сил на боротьбу проти денікінців. Повітова партійна конференція, що відбулася в середині травня, постановила «мобілізувати всі свої сили на захист пролетарської революції, напружити максимум енергії для підтримки нашого червоного фронту, нещадно боротися з проявами контрреволюції, звідки б вони не виходили». У червні, за завданням Харківського партійного комітету, виконком Богодухівської повітової Ради організував з добровольців Богодухівський повстанський загін. Наприкінці червня в загоні налічувалось 572 бійці. Крім того, близько 500 добровольців було послано в регулярні частини Червоної Армії.

Багато зробив для організації загону його перший комісар — місцевий учитель, колишній підпільник М. М. Колодько, який у ці дні вступив до лав Комуністичної партії. Комісарові довелося чимало попрацювати, щоб згуртувати загін, очистити його від анархістів, що вели розкладницьку роботу. Вже на кінець липня богодухівський повстанський загін виріс у значну військову частину і був перейменований на 6-й Богодухівський радянський полк, що ввійшов до складу 2-ї бригади 41-ї дивізії. Відчутну допомогу бійцям подавали селяни.

«Відмітною рисою полку,— писав згодом у своєму донесенні завідуючий політ-відділом,— є те, що він одержав усе необхідне від селян Богодухівського повіту, які свідомо йшли назустріч червоноармійським інтересам».

Протягом трьох тижнів полк стримував натиск переважаючих сил денікінців на Краснокутській ділянці фронту.

Бійці полку брали активну участь у боротьбі за Богодухів, який кілька разів переходив з рук в руки. Влітку 1919 року їх відвідав Олександр Пархоменко, що командував військами під час боїв за місто. У вересні 1919 року полк, разом з іншими частинами Червоної Армії, під тиском ворога відступив до Брянська, а звідти гнав денікінців на південь і, діючи в складі 41-ї дивізії, визволяв Полтаву, Валки, Харків, Синельникове, Павлоград, Олександрівськ, Миколаїв, Одесу. Чимало бійців і командирів полку було нагороджено урядовими нагородами, серед них Т. Ю. Бідило, уродженець села Мурафи, який виконував найскладніші завдання в тилу ворога. Іменем Т. Ю. Бідила, який у 1922 році загинув у боротьбі з бандитами, названо одну із площ Богодухова.

Активно допомагали трудящі Богодухова повстанським загонам, що діяли в тилу денікінської армії.

10 грудня 1919 року місто було визволено від денікінців. Наступного дня тут створено революційний комітет, який розгорнув роботу по відновленню та зміцненню Радянської влади в повіті. На повітовому з’їзді Рад, що відкрився 19 квітня, було обрано постійний орган Радянської влади у повіті — виконавчий комітет, до складу якого увійшли тільки комуністи; 15 грудня відновив свою роботу партійний комітет. Над усіма приватними підприємствами було встановлено контроль, взято на облік усю сировину і продовольство в економіях. Подавалась допомога родинам червоноармійців та потерпілим від денікінців. Жодне важливе питання не проходило повз увагу комуністів. Партком відрядив половину членів партії для роз’яснювальної роботи серед населення, щоб забезпечити виконання продрозверстки.

З Богодухова було відправлено до Харкова 4 вагони з продовольством в обмін на промислові товари для селян.

З лютого 1920 року в місті відбулася безпартійна селянська конференція. Незважаючи на злісну агітацію куркульства, делегати конференції схвалили резолюцію, в якій підкреслювалось, що тільки продоргани Рад можуть подолати продовольчі труднощі, що виступи проти політики твердих цін є виступами проти Радянської влади. Розглянувши питання про земельну політику Радянської влади, конференція прийняла «наказ земельній комісії», яким вимагала взяти на облік усі нетрудові землі і негайно задовольнити потреби в землі безземельного та малоземельного селянства. Велику роль у забезпеченні селянства повіту землею відіграли комітети незаможних селян, в організації яких найактивнішу участь взяли комуністи міста.

За даними повітового земельного відділу, в місті на початку 1920 року було 527 безземельних господарств, у яких налічувалося 2736 чоловік. Багато господарств були малоземельними. Для задоволення їх землею треба було розподілити 4134 десятини. Заходи партійних та радянських органів повіту у здійсненні земельного закону Всеукрревкому мали величезне значення для посилення впливу комуністів на сільське населення. «Помітне тяжіння селян у партію»,— доповідав на пленумі Харківської організації КП(б)У, що відбувся на початку жовтня 1920 року, представник від Богодухівської партійної організації.

Надійним помічником повітової партійної організації стала Спілка Комуністичної Молоді, створена 3 лютого 1920 року. Спочатку вона об’єднувала 25 комсомольців (12 робітників, 9 селян, 4 учні). З участю комсомольців було організовано молодіжний клуб, де відбувалися мітинги, читалися лекції, проводилися бесіди. За допомогою комуністів комсомольці міста почали наполегливу боротьбу з дрібнобуржуазно-націоналістичною молодіжною організацією, натхненниками якої виступали українські ліві есери.

Восени 1920 року в повіті діяли 3 міських і 14 волосних партійних осередків, які об’єднували 235 чол. (30 проц. цього складу становили робітники, 70 проц.— селяни). Комсомольці повіту на цей час об’єднувалися у 8 волосних і одному міському осередку.

Комуністи й комсомольці розгорнули культурно-освітню роботу у місті та в селах повіту. Вже на 1 червня 1920 року в місті діяли 10 шкіл, у яких училося 1900 учнів і працювало 38 вчителів. У налагодженні їх роботи активну участь взяли також Ради та КНС. Велася робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У січні 1920 року в Богодухові розпочав роботу театр, було відкрито також народний дім, кінотеатр, 4 клуби. Працювали 4 бібліотеки.

До роботи в культурно-освітніх закладах залучалися передові, віддані Радянській владі представники інтелігенції. У театрі працювала артистка У. П. Суслова, яка ще до революції з великим успіхом виступала у трупі М. Л. Кропивницького. Струнним оркестром в одному з клубів керував видатний український бандурист І. Й. Кучугура-Кучеренко (1878—1943).
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: БОГОДУХІВ, місто, Харківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Налагоджувати господарське і культурне життя комуністам Богодухова, як і всієї республіки, доводилося в надзвичайно складних умовах. Вже в травні партійна організація розгорнула широку агітаційну кампанію по мобілізації трудящих на польський фронт.

Відповідаючи на заклик вождя революції В. І. Леніна, богодухівці сформували з числа добровольців два загони: піхотний з 99 чол., в якому було і 12 жінок, та кавалерійський, який очолив С. І. Соболь, з 45 чоловік. Майже третина добровольців були комуністами. З вересня 1920 року жителі міста тепло проводжали своїх земляків на Південний фронт.

Проводжаючи загін, партійний комітет та виконком Богодухівської Ради вручили йому атестат. «Видано цей атестат,— читаємо ми,— Червоному добровільному загону.., що відзначився за весь час служби відданістю Радянській владі, багато разів брав участь у придушенні контрреволюційних повстань в повіті. Вкрив себе невмирущою славою в боях проти денікінських банд у 1919 році. Як тільки з’являвся загін, вся контрреволюція тремтіла, а біднота з радістю зустрічала червоних визволителів. З гордістю Богодухівський виконавчий і партійний комітети проводжають червоних орлів на врангелівський фронт і вірять в нездоланну силу його, вручаючи червоний прапор, обагрений кров’ю робітників і селян». Це був перший загін добровольців, що вирушав з Харківщини на боротьбу проти Врангеля. Висловлюючи щиру подяку повітовому партійному та виконавчому комітетам за організацію загону, Харківський губернський партійний комітет повідомляв, що загін прибув до Харкова у зразковому порядку, із прапором, врученим йому повітовим парткомом.

Не припинялася боротьба з куркульсько-есерівськими та іншими контрреволюційними бандами. Від рук бандитів у Краснокутську загинуло 8 активістів повітової партійної організації, серед них голова виконкому Дмитро Базилевич, голова повітової Надзвичайної комісії Трохим Дригало, жінорг Оксана Піщаникова та інші. Бандити глумилися навіть над трупами комуністів, вирізуючи на них зірки.

Влітку 1920 року, у зв’язку з нападом махновських банд на південні волості повіту, партком оголосив міську партійну організацію мобілізованою. Велику мужність у боротьбі з бандами проявили бійці полку особливого призначення, місцеві комуністи, комсомольці і члени КНС.
Після закінчення громадянської війни в умовах неймовірних господарських труднощів комуністи піднімали трудящих на відбудову господарства. Програмою практичних дій усіх партійних організацій країни в ці дні стали рішення X з’їзду партії, спрямовані на побудову економічного фундаменту соціалізму. Для здійснення рішень з’їзду повітовий партійний комітет посилав кращих комуністів на місця. 14 липня 1921 року, наприклад, на засіданні комітету було вирішено мобілізувати для проведення масово-політичної роботи серед селян повіту 45 комуністів.

Організовувалися недільники та суботники на транспорті і промислових підприємствах. Тільки у квітні було проведено 16 суботників у місті та повіті. Активну діяльність у налагодженні господарського життя розгорнула особлива комісія Богодухівського повіту, комісії і економічні ради при волосних та сільських Радах. У липні 1921 року в повіті вже діяло 16 фабрично-заводських підприємств та 317 кустарних майстерень, 112 прокатних пунктів.

Помітну роль у відбудові промислових підприємств міста відіграли профспілкові організації, які посилили свою роботу по залученню робітників до активного громадського життя. 8 червня 1921 року, наприклад, у місті відбувалися загальні збори членів профспілки. Поряд з питаннями господарського будівництва вони розглянули і питання про допомогу страйкуючим англійським шахтарям: «Виявляючи солідарність з боротьбою англійських шахтарів проти капіталу,— записано в резолюції зборів,— постановляємо зробити відрахунок із свого заробітку в розмірі тижневого, щоб хоч трохи поліпшити їх становище».

Важливого значення набирало кооперування селянства. У 1922 році в Богодухові були створені три сільськогосподарські артілі. Вони об’єднували спочатку всього 73 господарства, мали 74 десятини землі, 8 коней, 6 корів.

Важливе місце в організації перших колективів та налагодженні їх роботи належало комітетам незаможних селян.

Перші досягнення в організації колективних господарств були продемонстровані на окружній сільськогосподарській виставці, що відкрилася в Богодухові 4 вересня 1923 року. У влаштуванні виставки активну участь узяли робітники міста. Багато, учасників виставки за успіхи у відродженні сільського господарства одержали премії від Харківської губернської спілки сільськогосподарської кооперації.

Незважаючи на певні успіхи у господарському будівництві, економіка міста у відбудовний період залишалася відсталою.

Тут було кілька дрібних підприємств, на кожному з них працювало не більш як по 25 чоловік. 88 чол, було на цегельному заводі.

Близько половини населення міста займалося сільським господарством. Це були в основному селяни-одноосібники.

Велику роботу належало провести і щодо піднесення культурного рівня трудящих — ще в 1926 році 53,7 проц. міського населення було неписьменним.

Докорінні зміни в економіці та культурному розвитку міста сталися в період здійснення ленінської політики індустріалізації країни та колективізації сільського господарства. Вже на початку першої п’ятирічки, у травні 1929 року, стала до ладу нова районна електростанція на 600 кінських сил. З Богодухова електроенергія постачалася також у навколишні села: Лозову, Крисине, Максимівку, Семенів Яр, хутір Щербаки.

Підприємства міста розширювалися і поповнювалися досконалішим устаткуванням. Зростала і кількість робітників на них.

Величезні зміни відбувалися в сільському господарстві. 21 квітня 1929 року комуністи Богодухівського району на своїх партійних зборах палко схвалювали політику Комуністичної партії на селі. «Проводячи реконструкцію промисловості та будівництво нових заводів, шахт, велетенських електростанцій і таке інше,— відзначалося в резолюції зборів,— партія, робітничий клас, спираючись на соціалістичну промисловість, правильно поставили завдання подолати відсталість сільського господарства шляхом організації радгоспів, артілей». Дедалі більше селян ставало на шлях колективного господарювання. В листопаді 1929 року в місті було організоване товариство спільного обробітку землі, в якому спочатку об’єдналися 35 бідняцьких і 27 середняцьких господарств. В кінці року тут було чотири товариства спільного обробітку землі. Зростанню колективних господарств сприяло створення у червні 1929 року в Гутах першої в Харківському округу машинно-тракторної колони. Вже у 1930 році врожайність основних зернових культур у колгоспах була на 25 проц. вищою, ніж в індивідуальних господарствах. Крім того, в артілях, що обслуговувались Гутянською колоною, затрати праці були на 25 проц. нижчими, ніж в індивідуальних господарствах, і на 7 проц. нижчими, ніж в тих колгоспах, яких колона не обслуговувала. На 25 травня 1931 року в районі налічувалося 143 артілі, які об’єднували 9506 господарств і мали у своєму користуванні 35 062 га землі, на 1 грудня 1933 року було колективізовано 64,3 проц. селянських господарств та усуспільнено 82,5 проц. придатної землі.

У 1930 році була створена Богодухівська МТС, колектив якої багато допомагав молодим, ще не зміцнілим колгоспам району. У 1933 році в МТС було 43 трактори, які обслуговували навколишні колективні господарства. За 1932—1933 рр. при МТС було підготовлено 1251 спеціаліста сільського господарства.

Організація колективних господарств відбувалася в умовах нещадної боротьби проти куркулів, які, не гребуючи ніякими засобами, чинили запеклий опір колгоспному рухові. Від куркульської кулі загинув організатор колгоспу в Богодухові А. Ф. Оксенич. Куркульські елементи використовували також найменші недоліки в організації колективів, щоб відвернути селян-одноосібників від колгоспів.

Неоціненну допомогу трудящому селянству подали у ці роки робітничі колективи міста. Чимало їхніх посланців — комуністів і комсомольців — поїхали на села, де допомагали створювати і зміцнювати колективні господарства. Значну допомогу селянству Богодухівського району подавали також робітники Харкова. У 1933 році шефство над богодухівськими колгоспами взяв колектив ХТЗ.

Завдяки допомозі робітників, невтомній організаторській і політичній роботі комуністів, трудящі Богодухова все ширше залучалися до соціалістичного будівництва. Включаючись у соціалістичне змагання, вони наполегливо боролися за виконання п’ятирічних планів.

У боротьбі за розв’язання завдань соціалістичного будівництва зміцнювались і загартовувались партійні організації міста і району. Керуючись рішеннями партії та уряду, районна партійна організація, яку з 1939 року очолював О. М. Мужицький (нині перший секретар Полтавського обласного комітету партії), проводила величезну політичну роботу серед трудящих. Вона виховала великий загін стахановців, передовиків виробництва. Серед них робітник Богодухівського шкіряного заводу П. Я. Нечитайло, робітниця ватної фабрики Н. О. Голубнича, шофер автоколони Д. Гаращенко та багато інших.

Важливим підсумком діяльності комуністів були досягнення у розвитку сільського господарства. Напередодні Великої Вітчизняної війни в місті було три колгоспи — «Перемога», «Жовтень» та колгосп ім. 8 Березня. У 1939 році в соціалістичному змаганні на. честь XVIII з’їзду ВКП(б) особливо відзначився колгосп «Жовтень». У 1940 році колгоспи району зібрали по 14,7 цнт зернових і по 180 цнт цукрових буряків з гектара. Багато колгоспів і колгоспників брали участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці. Серед учасників виставки був і завідуючий агрохімічною лабораторією Богодухівської МТС О. М. Горбачевський, який зразково обслуговував стахановські ланки, що вирощували цукрові буряки.

Незмірно зросла громадська активність трудівників міста. Багато виробничників та представників інтелігенції у ці роки було висунуто на керівну партійну і господарську роботу.

Значно поліпшилось медичне обслуговування населення. В 1940 році бюджет Богодухівської лікарні був у чотири рази більшим, ніж у 1934 році. При лікарні діяли клінічна лабораторія, рентгенівський кабінет, пункт переливання крові тощо. В лікарні працювали висококваліфіковані лікарі.

Роки довоєнних п’ятирічок ознаменувались також значними досягненнями в галузі культурного будівництва. Крім трьох середніх і шести неповних середніх шкіл, тут було відкрито ветеринарний технікум, акушерську школу, комбінат по підготовці слюсарів, токарів та ковалів, школу механізаторів сільського господарства. У школах міста працювали досвідчені, віддані своїй справі вчителі, серед них нині заслужені вчителі школи УРСР Е. І. Бондаренко, К. М. Лихобабина та інші. Багато богодухівців здобували освіту у вищих учбових закладах країни. У 1937 році Київський державний інститут театрального мистецтва закінчив В. І. Івченко, нині народний артист УРСР. У місті діяли два кінотеатри, кілька бібліотек та багато інших культурно-освітніх закладів.

З перших же днів Великої Вітчизняної війни парторганізація району виступила як бойовий організатор всенародної боротьби з ворогом. Було проведено значну роботу по мобілізації в діючу армію, евакуації населення та матеріальних цінностей.

У жовтні 1941 року в районі Богодухова точилися запеклі бої. Спроба німецько-фашистських військ захопити місто зненацька була зірвана стійкою обороною частин 21-ї і 38-ї армій Південно-Західного фронту. Незважаючи на значну перевагу в силі і техніці, ворогові не вдалося прорватися до Харкова на Богодухівському напрямку. Більше тижня місто і район героїчно захищали підрозділи 76-ї гірсько-стрілецької та 212-ї стрілецької дивізій. Разом з частинами Червоної Армії в обороні Богодухова та інших населених пунктів брали участь чотири бойові групи, куди входили жителі району. 12 жовтня Богодухів був окупований фашистськими загарбниками. Після окупації міста бійці цих груп влилися у створені тут партизанські загони.

Богодухівські партизани і підпільники завдавали відчутних ударів німецько-фашистським окупантам. Особливо активно діяв партизанський загін, командиром якого був директор Богодухівського цегельного заводу М. І. Золотарьов, а комісаром — секретар Богодухівського РККП(б)У І. П. Гарник. До 12 червня 1942 року партизани загону знищили близько 300 фашистських солдатів та офіцерів, захопили багато зброї та військового спорядження.

Самовіддано боровся з ворогом і партизанський загін, очолюваний М. П. Руденком. Бійці цього загону — комуністи М. П. Кісь, С. М. Денчик, Д. П. Кравченко — виконували найнебезпечніші завдання. Успішно діяв у районі також партизанський загін, де командиром був О. Є. Кирилов, а комісаром — Д. Ю. Лагерєв. Серед бійців загону особливою хоробрістю відзначалися F. В. Тризна, В. Ф. Олійник, М. П. Смаковський. Зв’язковою між цим загоном та підпільною групою, що діяла у місті, була Ф. С. Могилєвська.

Велику роботу в районі провадив підпільний райком комсомолу, секретарем якого був Ф. Н. Ситник, направлений сюди Харківським обкомом комсомолу. Підпільники розповсюдили серед населення 18 назв листівок загальним тиражем 4000 примірників. Плакати і листівки антифашистського змісту надсилалися обкомом комсомолу через зв’язкову Глущенко.

З перших днів окупації в місті розгорнувся рух опору німецько-фашистським загарбникам. Його активними учасниками були О. П. Климченко, Н. П. Климченко, В. П. Турчан, 3. Г. Карпова, О. І. Сергіенко, Є. С. Решняк, Г. Мелещенко та інші. Вони переховували поранених бійців, що не встигли евакуюватись, всіляко допомагали в їх лікуванні. Багатьох бійців і офіцерів врятували від смерті лікарі М. М. Ревковський та М. А. Козловський. Переважна більшість тих, що видужали, повернулася в ряди Червоної Армії, перейшовши лінію фронту. Надійними документами забезпечувала бійців учителька М. Ю. Солодовник, яка була залишена на окупованій території райкомом партії. їй вдалося влаштуватися перекладачкою в поліції. Добре володіючи німецькою мовою, М. Ю. Солодовник тримала підпільників у курсі всіх планів окупаційних властей.

Учасники антифашистського підпілля знищували облікові картки на жителів міста на біржі праці, для багатьох діставали фіктивні довідки про захворювання, щоб урятувати їх від насильного вивезення до Німеччини.

18 лютого 1943 року частини Червоної Армії визволили Богодухів. Проте, зібравши значні сили, німецьке командування почало контрнаступ. 10 березня 1943 року, коли ворог вийшов у район с. Дергачів, між військами 69-ї армії, що відійшли на цей час до Богодухова і зайняли тут оборону, та військами, які прикривали Харків, утворився розрив. Шлях на Білгород виявився відкритим. Щоб ліквідувати загрозу, радянські війська змушені були 12 березня залишити Богодухів і відступити на схід. Після розгрому німців під Курськом частини першої танкової армії генерала М. Ю. Катукова, пройшовши з боями понад сто кілометрів, 7 серпня 1943 року визволили Богодухів.

Намагаючись зупинити наступ наших військ, німці бомбардували Богодухів. Протягом трьох днів у місті рвалися бомби, сіючи навколо руйнування і смерть. У середині серпня 1943 року вперті бої з гітлерівцями точилися південніше Богодухова. Добірні есесівські танкові дивізії, сконцентровані на вузькій ділянці фронту, розпочали знову навальний наступ на місто. Але, втративши понад 30 танків, фашисти змушені були відступити.

Богодухівці глибоко шанують світлу пам’ять генерал-майора Д. X. Чернієнка, полковника М. Т. Леонова та інших бійців і командирів Радянської Армії, що віддали своє життя за визволення міста. На їх могилі, в центрі міста, встановлено пам’ятник.

З перших днів визволення міста від фашистської окупації трудівники Богодухівського району почали активно допомагати радянським військам. Тільки на будівництво танкової колони «Богодухівський колгоспник» ВОНИ внесли 7 185 000 крб. Братська могила воїнів-визволителів у м. Богодухові.

У дуже важких умовах розпочиналися відбудовні роботи в місті.

Німецько-фашистські окупанти та їх прислужники стратили 222 жителів міста, 345 юнаків і дівчат було насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини, багато населення загинуло під час боїв. Після відступу ворога в місті залишилися тільки руїни. Всі промислові підприємства, культурно-освітні заклади були зруйновані або пограбовані. Вороги зруйнували також 810 житлових будинків. Великих втрат зазнали колгоспи. Окупанти зруйнували близько 40 колгоспних будівель, захопили і знищили 335 голів великої рогатої худоби, 228 голів свиней, 398 овець, 254 коней, більше 2000 штук птиці, чимало зерна, сіна, сільгосптехніки, яку не вдалося вивезти в тил. Загальні збитки, завдані окупантами тільки міським колгоспним господарствам, становили 6 122 268 карбованців.

Велику допомогу жителям міста у відбудові зруйнованого господарства подали трудящі тих міст країни, що не зазнали фашистської окупації.

Вже на початку 1944 року розпочали роботу шкірзавод, паровий млин, молокозавод, згодом була введена в дію районна електростанція.

За роки післявоєнних п’ятирічок усі промислові підприємства міста були значно розширені, оснащені новою технікою, деякі з них докорінно перебудовані. Так, на базі мотороремонтних майстерень було створено авторемонтний завод. З окремих промислових артілей виник побутовий комбінат. Переобладнано молокозавод, потужність якого зросла більш як у 3 рази. Щороку молокозавод виробляє близько 8 тис. цнт масла та багато інших молочних продуктів. Встановлено нове устаткування в цехах м’ясокомбінату.

Реконструйовано також цегельні заводи, де щороку випалюється понад 25 млн. штук цегли та виробляються інші будівельні матеріали — гіпсошлакоблоки, цементно-піщані покрівельні листи.

З часом планується побудувати великі промислові підприємства — завод технологічного устаткування, штампувальних виробів, швейну фабрику. У 1965 році валова продукція промислових підприємств міста зросла проти 1958 року в 1,6 раза.

Нині на підприємствах та в установах міста працюють понад 8 тис. робітників і службовців.

На 1 січня 1965 року тут було 48 первинних партійних організацій, що об’єднували 1106 членів та кандидатів у члени партії. Партійні організації провадять велику організаторську та партійно-політичну роботу серед трудівників міста, спрямовуючи їх на успішне виконання величних накреслень Комуністичної партії, їхні вірні помічники — 1710 комсомольців, об’єднаних у 40 комсомольських організаціях.

Комуністи та комсомольці йдуть в авангарді соціалістичного змагання за успішне виконання величних завдань нової п’ятирічки. В 1966 році за звання колективів комуністичної праці боролися 27 цехів, бригад та дільниць, у яких працюють понад 800 робітників; 175 чоловік змагалися за звання ударника комуністичної праці. Почесне звання комуністичних здобули 25 колективів, звання ударника комуністичної праці завоювали 184 робітники міста, серед них муляр П. Л. Кожушко, штампувальник А. Б. Кислань, обкатник П. Т. Яковлев та інші.

Промислові підприємства та установи міста подають велику допомогу працівникам сільського господарства. На території Богодухова тепер два колгоспи — ім. Димитрова та «Перемога». Обидва колгоспи — багатогалузеві господарства. В колгоспі ім. Димитрова на початок 1966 року налічувалося 355 господарств колгоспників. Загальна земельна площа колгоспу — 2276 га, в т. ч. 1858 га сільськогосподарських угідь, з них — 1676 га ріллі. Вирощують тут головним чином озиму пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, соняшник. У 1965 році зібрано зернових культур в середньому по 22 цнт з гектара.

Значне місце в господарстві колгоспу посідає також тваринництво. На початок 1966 року на фермах колгоспу налічувалося 652 голови великої рогатої худоби, 719 свиней.

У 1965 році тут вироблено на 100 га сільськогосподарських угідь по 287 цнт молока, по 54,7 цнт м’яса та по 20 цнт свинини у живій вазі.

У цьому ж році колгосп одержав 372 тис. крб. грошових доходів і майже половину з них — від реалізації продуктів тваринництва. Загалом грошові доходи колгоспу на 100 га сільськогосподарських угідь обчислюються сумою 20 тис. карбованців.

Міцнішим є господарство колгоспу «Перемога». В цьому колгоспі налічується 387 господарств колгоспників, загальна земельна площа колгоспу — 3141 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь 2552, 2 них ріллі — 2214. У 1965 році середня врожайність зернових культур становила 19,7 цнт з га, зокрема пшениці зібрано по 22,1 цнт з га. Середній урожай буряків — 244 цнт, соняшнику — 16,3 центнера.

Значних успіхів добився колгосп у розвитку тваринництва. Великої рогатої худоби налічувалося тут на початок 1966 року 900 голів, було також 700 свиней, 495 овець. У 1965 році одержано на 100 га сільськогосподарських угідь молока по 318 цнт, м’яса — 37 цнт у живій вазі.

Щороку зростає рівень механізації виробництва. Основні фонди колгоспу на початок 1966 року становили 717 тис. крб. На грошову частину оплати праці колгоспників виділено 151 тис. карбованців.

Проте в розвитку сільськогосподарського виробництва колгоспів ім. Димитрова і «Перемога» в 1958—1964 роках були значні труднощі, викликані окремими безпідставними рекомендаціями щодо зміни структури зернових культур, які призвели до значного скорочення посівів провідних зернових культур — озимої пшениці, жита, ячменю і занадто великого розширення посівів кукурудзи.

Розвиток тваринництва стримувався недостатньою кормовою базою. Послаблена була і матеріальна заінтересованість колгоспників у збільшенні виробництва продуктів сільського господарства. Працівники сільського господарства з особливим піднесенням приступили до здійснення рішень жовтневого 1964 року та березвевого 1965 року Пленумів ЦК КПРС, спрямованих на дальше піднесення сільського господарства.

Значні виробничі успіхи в колгоспах ім. Димитрова та «Перемога» в 1965 і 1966 рр. наочно підтверджують правильність рішень Комуністичної партії, спрямованих на прискорений розвиток сільського господарства.

За успіхи, досягнуті у виробництві зернових, кормових та технічних культур, у 1966 році 24 жителі міста нагороджені орденами і медалями, серед них чабан колгоспу «Перемога» О. С. Колосарьова, шофер авторемонтної контори В. М. Зеркалов га інші. Урядовими нагородами відзначені секретар Богодухівського райкому КП України М. Г. Бурлак та голова райвиконкому У. Ф. Меліхов.

З кожним роком поліпшується добробут трудящих. Розширюється торговельна мережа міста, зростає продаж товарів населенню. На початок 1966 року в системі змішторгу було 48 магазинів, 36 кіосків, 24 підприємства громадського харчування. За сім років (1958—1965) товарообіг Богодухівського змішторгу зріс з 5508 тис. крб. до 9773 тис. крб., або в 1,8 раза. Крім того, в місті є 10 магазинів і кіосків, а також чайна Богодухівського сільського споживчого товариства, товарообіг їх у 1965 році становив близько 2 млн. карбованців.

Насамперед зростає продаж таких товарів, як одяг, меблі, радіоприймачі і телевізори, годинники, холодильники, спортивні товари, велосипеди, мотоцикли, моторолери. В кілька разів зріс продаж цукру, м’ясних, молочних та кондитерських виробів.

Набагато поліпшилося медичне обслуговування трудящих. У місті є поліклініка, лікарня на 300 ліжок, 2 диспансери, санепідстанція. В медичних закладах працюють 57 лікарів і 244 чол. середнього медичного персоналу. В розпорядженні лікарів 15 спеціальних машин швидкої допомоги, тоді як в 1941 році була лише одна. За самовіддану працю в галузі охорони здоров’я трудящих головному лікарю Богодухівського медичного об’єднання С. О. Густиліну присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.

Незрівнянно зріс освітній та культурний рівень населення. У місті три середні, три восьмирічні, три початкові школи, восьмирічна школа-інтернат та вечірня школа робітничої молоді. У всіх школах навчається 3860 учнів, працюють 232 вчителі. Велику роботу по розвитку народної освіти в місті і селах району провели в післявоєнні роки заслужений учитель УРСР, колишній завідуючий районним відділом народної освіти О. М. Клочко та заслужений вчитель УРСР Я. Г. Діброва.

Населення міста передплачує понад 10 тис. примірників газет та журналів. До послуг читачів 23 бібліотеки, книжковий фонд яких становить понад 143 тис. примірників. Майже кожен другий житель міста — читач бібліотеки. Понад 50 000 примірників книг налічується в 100 індивідуальних бібліотеках.

До послуг трудящих — Будинок культури, 5 клубів та 17 червоних кутків. При Будинку культури працюють театр народної творчості, 12 гуртків і шкіл, що охоплюють 360 любителів музики, співу, танцю, художнього слова. Працівники Будинку культури, якому присвоєно звання колективу відмінної роботи і в 1966 році Міністерством культури УРСР вручено ювілейну медаль Т. Г. Шевченка, систематично звітують перед трудящими: вони часто виступають на підприємствах, в польових станах колгоспів району. Програма богодухівських аматорів не раз передавалася по телебаченню з Харкова. Досвід роботи Богодухівського театру народної творчості висвітлювався на сторінках журналу «Соціалістична культура».

Все більше зростає потяг населення до музики. У 1966 році в музичній школі міста по класу баяна, акордеона, скрипки та фортепіано навчалося 176 учнів. Щорічні творчі звіти юних музикантів перетворюються на справжнє свято для жителів міста.

У 1963 році в Богодухові відкрито музей образотворчого мистецтва, де експонуються твори багатьох визначних художників.

В місті діють також народний університет культури, здоров’я, правових знань, університет для батьків. З лекціями перед трудівниками виступають представники місцевої інтелігенції та викладачі вузів Харкова.

З кожним роком змінюється зовнішній вигляд Богодухова. Тільки за роки семирічки тут забруковано 32 000 кв. м доріг, прокладено близько 20 000 кв. м тротуарів, висаджено десятки тисяч дерев і декоративних кущів.

В центрі уваги місцевих партійних і радянських органів — житлове будівництво. За післявоєнні роки комунальний житловий фонд значно зріс, нині він становить більше 22 000 кв. м. Тільки за 1965 рік побудовано 2000 кв. м житла, тоді як у 1960 році — всього 713 кв. метрів.

Здано в експлуатацію також дитячий комбінат, середню школу на 964 місця, нову аптеку в центрі міста, споруджується новий районний Будинок культури на 600 місць з лекційним і спортивним залами, кімнатами для бібліотеки та гурткової роботи. Трудівники міста докладають усіх зусиль, щоб зробити його ще красивішим.

М. С. БЄЛЯЄВ, І. П. ГОРБАТЕНКО, П. К. СИРОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Б”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей