Вашківці, село, Сокирянський район, Чернігівська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Вашківці, село, Сокирянський район, Чернігівська область

Повідомлення surnameindex »

Вашківці, Сокирянський район, Чернігівська область
Вашковцы, Сокирянский район, Черниговская область

Васковцы, Сокиринская волость, Прилукский уезд

Успенская церковь

Некоторые фамилии жителей с. Васковцы (1889-1891, 1904-1905):
Андрейченко
Владышевский
Вовнянко
Выпадко
Галай
Гладченко
Гнатиенко
Горб
Гузь
Доруба
Жигалка
Заброда
Ивченко
Кайнара
Карякин
Клименко
Коваленко
Колотенко
Лахва
Лесниченко
Марзеха
Мирошниченко
Олейник
Пальчиковский
Пинчук
Побочий
Попенко
Попко
Портянка
Проценко
Рысь
Семенченко
Сидоренко
Скрепка
Хоменко
Черня
Чутченко
Шестаков
Шульга
Якущенко
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вашківці, Сокирянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вашківці — село, центр сільської Ради. Розташовані за 7 км від шосе та залізничної станції Вашківці і за 38 км від Сокирян.
Населення — 3786 чоловік. Вашковецькій сільраді підпорядковані села Нова Слобода, Струмок, Шишківці.

В письмових джерелах вперше Вашківці згадуються 22 серпня 1651 року. Тоді вже було дано повний опис села. Назва його походить від імені Васко (розмовне — Вашко). Перші поселенці були вихідцями з сусідніх сіл Кормані, Молдови та інших, яких привіз сюди поміщик. Та скоро значна частина селян повтікала. В умовах феодального свавілля Вашківці майже не зростали. Через 120 років тут налічувалося всього 37 дворів.

Перші дані про юридичний стан і заняття жителів села стосуються періоду приєднання Бессарабії до Росії. На цей час Вашківці належали поміщикові Казиміру. Після його смерті, скориставшись малоліттям його безпосередніх спадкоємців, свої права на володіння Вашківцями заявили поміщики Балші. Наслідком тривалого судового процесу був поділ вашковецьких земель у травні 1868 року між Балшем і нащадками Казиміра.

Вашковецькі селяни на той час належали до категорії царан, становище їх мало чим відрізнялося від кріпаків. Взаємовідносини між поміщиком і царанами регулювались певними традиційно установленими нормами («як це здавна було… в тому цинуті»), тобто залежало від розсуду феодала.

В 1810 році молдавський диван видав «Пункти» спеціально для’ Хотинського повіту, куди на той час входили і Вашківці, які узагальнювали і регулювали договірні відносини між поміщиками і селянами. Згідно з «Пунктами», поміщик повинен був «кожному хазяїну дати достатній простір землі орати і сіяти… і цілину, скільки будуть мати потребу…»1, виділити сінокісних угідь 3—8 фальч залежно від наявності худоби. Більшість повинностей (т. зв. панські дні) селяни мали виплачувати грішми і, крім того, ще давати по 10 левів щорічно. Гроші збиралися також за овець, за колоди бджіл. Натуральні повинності визначались як десятина від усіх посівів, по відру бринзи від кожних ста овець, мітка пряжі тощо.
Визначались повинності і відробіткової ренти: оранка, косіння, збирання хліба, возіння дров тощо. Загалом царанин мав відробити 12 урочних днів. На практиці ж кожний урочний день мав такий обсяг роботи, що селянин міг його виконати не менше ніж за 3—4 дні. За часів поневолення Бессарабії турками селяни повинні були сплачувати ще й їм 16 різних податків.

Найпоширенішою формою протесту були скарги до урядових органів на утиски і сваволю поміщиків та посесорів. У 1823 році під час подорожі Олександра І через Хотинський повіт жителі Вашківців і сусідніх сіл подали йому скаргу на поміщиків. Селяни вказували на те, що у них відбирають землі, сінокоси, скаржились і на обтяження надмірним постоєм. Не зважаючи на «высочайшую волю», скарга розглядалась у різних судових інстанціях до вересня 1829 року і зрештою під тиском місцевих властей і поміщика була покладена «під сукно».

Реформа 60-х років призвела до ще більшого і швидшого обезземелення селянства. Наділи, одержані селянами Вашківців і всього повіту, були найнижчі у Бессарабії, а ціни і повинності за них — найвищі.

Після проведення реформи у 1877 році поміщику Казиміру у Вашківцях належало 2073 десятини орної землі і 518 десятин лісу, в той час як у користуванні 350 селянських дворів лишилось всього 1914 десятин орної землі, а лісу не було зовсім.

Це викликало обурення селян. Одним з центрів селянських заворушень у Хотинському повіті стали Вашківці. В травні 1870 року селяни спільно з жителями сусідніх сіл відмовились виконувати різні повинності, вимагали надання їм наділів у необхідних розмірах і негайного переведення з відробіткової повинності на грошову, висловлювали невдоволення тим, що поміщики виділяли їм наділи значно менших розмірів, ніж передбачалось «Положенням». Не підкорились селяни і вимозі генерал-губернатора виконувати розпорядження поміщика і місцевих властей.

Для придушення заворушень у Вашківці прибув батальйон солдатів. Проте і тоді селяни заявили, що вони «нікого слухати не хочуть і відбувати відрядну повинність не будуть». Селяни Вашківців і Селища й далі чинили опір військам. Хотинський повітовий справник повідомляв, що ці села — гніздо заворушень, на які звертають увагу й інші навколишні села. Бессарабський губернатор вказував, що за прикладом сіл Вашківців і Селища в інших селах селяни також залишили роботу не лише на поміщицьких, але й на своїх полях. Збільшивши кількість військ, царський уряд приборкав заворушення вашківчан.

Розвиток капіталістичних відносин сприяв посиленому розшаруванню села, виділенню з середовища селян бідноти і куркульства. В 1883—1884 рр. у Вашківцях з 352 селянських господарств — 114 (32 проц.) залишились безземельними, майже половина не мала власної рогатої худоби.

Часто селяни змушені були орендувати землю у поміщиків. За кожну десятину землі доводилося сплачувати надто високу ціну — по 30 карбованців. Та не завжди селянин міг одержати в оренду землю і по такій ціні. Поміщики намагалися самі обробляти землю, пристосовуючи своє господарство до капіталістичного ринку. Вашковецький поміщик не давав селянам землю в оренду. На кращих її ділянках почав вирощувати цукрові буряки.

В цей час певної перебудови зазнавало і селянське господарство. Значна частина селян почала вирощувати технічні культури, займатися візництвом.

Тяжке економічне становище селян, яке поєднувалось з політичним безправ’ям, примушувало людей кидати свої оселі і йти з рідної землі шукати кращої долі на чужині. На початку XX століття 10 родин з Вашківців кинули свої хати і пішли на заробітки.

Темним і забитим було населення Вашківців за часів царизму. У 1883—1884 рр. із 1780 мешканців лише 30 чоловік вміли читати і писати. Серед жінок не було жодної письменної. В церковнопарафіяльній школі навчалося 18 хлопчиків і жодної дівчинки. У 90-х роках XIX століття у Вашківцях було відкрито змішану початкову школу. Тоді ж почали діяти і т. зв. сільська лікарня, в якій працював лише один фельдшер. Ніяких корінних змін у розвитку освіти та медичному обслуговуванні населення не відбулось і на початку XX століття.

В роки першої світової війни у Вашківцях розміщались найближчі тилові російські військові частини. В 1916 році село опинилось у фронтовій смузі. Тут розмістилися частини 17-го, а потім 18-го корпусів 8-ї армії Південно-Західного фронту. Війна призвела до дальшого погіршення становища селян.

З поваленням самодержавства в Росії у Вашківцях розгорнулася боротьба селян за ліквідацію поміщицького землеволодіння. Почалися розгроми поміщицьких маєтків та куркульських садиб, «викурювання» поміщиків та куркулів із села. У вересні 1917 року голова Хотинського сільськогосподарського товариства скаржився Корейському, що в селах повіту селяни насильно виганяють з економії службовців, захоплюють землі, перешкоджають засівати поля, зростає анархія. Опір селян поміщикам та властям часто перетворювався на збройні сутички. У поміщицькій економії власті Тимчасового уряду організували склад хліба та фуражу, який охороняли військові. Але за допомогою російських революційно настроєних солдатів селяни розгромили маєток, розібрали з складу 1500 пудів жита, 1250 пудів пшениці, вивезли кукурудзу тощо. Водночас селяни відбирали землі і у куркулів, а їх самих виганяли з села.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції ще міцнішою стає дружба революційних солдатів 8-ї армії з селянами. На початку листопада у Вашківцях відбувся з’їзд представників полкових комітетів 18-го армійського корпусу, який прийняв рішення про передачу всіх поміщицьких продовольчих запасів і худоби земельним селянським комітетам. На з’їзді були накреслені заходи щодо повної реквізиції продовольчих запасів в економіях.

В січні 1918 року у Вашківцях було встановлено владу Рад. Однак на перешкоді утвердження Радянської влади в селі стали австро-німецькі загарбники, які наприкінці лютого 1918 року окупували Вашківці. Селянам було наказано повернути поміщикам і куркулям землю, худобу і реманент, які вони одержали від Радянської влади, сплатити «збитки», завдані поміщикам і куркулям. З цього приводу було складено спеціальну «угоду», за якою селян зобов’язували «зжати, звезти, заскирдувати одну третину врожаю як ярих, так і озимих хлібів і впорати протягом п’яти днів подвійну кількість землі в порівнянні з тим, що кожним було захоплено».

Про здирства окупантів свідчить скарга мешканців Вашківців до Хотинської повітової управи від 27 червня 1918 року. В ній зазначалося, що австро-німецькі власті утискують, силують, б’ють, грабують селян, забирають вози та інший господарський реманент, примушують збирати ріпак на своїх харчах майже за безцінь, виганяють людей на роботу і ввечері, голодних і роздягнених, не пускають додому, а примушують ночувати на полі. Наклали на село контрибуції 10 тис. карбованців і звеліли сплатити її за 24 години. Але оскільки за вказаний строк грошей ніхто не дав, то австро-угорські власті дали ще три години строку. Окупанти загрожували, якщо гроші не будуть внесені, то вони стягнуть примусово з громади ще більшу суму.

Та навіть в умовах кривавого терору вашківчани відмовлялися повернути поміщикам землю і засівали її самі.

У листопаді 1918 року на зміну австро-німецьким окупантам прийшли румунські. Знову в повній мірі відновився поміщицький гніт. У 1919 році поміщики зосередили в своїх руках 4270 десятин землі, з них орної 3203 десятини, решта — ліс. В той же час 3055 селян мали всього 1886 десятин землі. Зростаюча боротьба селян проти поміщиків примусила румунський уряд провести куцу аграрну реформу. У 1919 році спеціальна комісія прийняла рішення про залишення кожному з 5 вашковецьких поміщиків по 100 десятин землі. Аграрна реформа не ліквідувала поміщицьке землеволодіння, не привела до скільки-небудь відчутного поліпшення становища селян. Поміщики при потуранні румунських властей не виконували рішень комісії. Поміщик В. Казимір замість виділених йому 100 га засіяв травами 173 га та озимими 68 га. Більше ніж належало залишили собі землі також поміщики Н. Крупко та інші.

Трудящі Вашківців ніколи не припиняли боротьби проти румунських окупантів. На початку 20-х років у селі виникла революційна організація, ядром якої стала сім’я Главацьких — батько Іван Олексійович і його сини Петро та Олексій. До її складу входили І. Г. Добровольський, Г. А. Добровольський, О. Й. Косінський та інші. Брати Главацькі, не бажаючи служити в румунській армії, в 1921 році втекли. Разом з своїми однодумцями вони зібрали багато зброї, маючи намір підняти повстання. Підпільники розповсюджували антирумунські листівки, радянські газети, проводили нелегальні збори і закликали селян до боротьби. Румунські жандарми вислідили підпільників, оточили хату Главацьких, маючи намір вчинити арешти. Однак братам Петру і Олексію вдалося втекти і перебратись через Дністер на радянську територію. Петро Главацький став радянським розвідником, служив у Червоній Армії. У 1925 році його братові Олексію вдалося таємно перевезти до Радянського Союзу свою сім’ю. Жандарми, схопивши батька Главацьких, піддали його жорстоким тортурам у хотинській в’язниці. Та ніякі репресії не залякали мешканців села. Підпільники розповсюджували листівки та іншу політичну літературу, закликали трудящих відзначати революційні міжнародні свята, день пам’яті В. І. Леніна, річницю Великого Жовтня. Революційне підпілля особливо активно почало діяти в 30-х роках.

28 червня 1940 року жителі села хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів — воїнів Червоної Армії. Після визволення Вашківці спочатку були підпорядковані Бричанській волості Хотинського повіту, а пізніше — Сокирянському районові Чернівецької області. У Вашківцях розгорнула роботу сільська Рада депутатів трудящих. Головою Ради жителі обрали колишнього селянина-бідняка І. Г. Добровольського, секретарем І. Миронюка. В життя почали впроваджуватися радянські закони.

З встановленням Радянської влади вся земля як державна власність перейшла у користування селян. До визволення в селі було понад 30 господарств безземельних. Новостворена Рада взяла під охорону посіви, худобу, сільськогосподарський реманент, відібрані у поміщиків і куркулів. Згодом все це було передано селянам-біднякам. Малоземельним і безземельним селянам було роздано 531 га поміщицької землі.

Сталися зміни і в культурному житті та добробуті селян. У селі розпочала роботу семирічна школа з рідною мовою навчання, клуб, бібліотека, лікарня з безплатним медичним обслуговуванням.

Значно зросла політична активність мешканців. Незважаючи на провокаційні випади куркулів, сектантів 12 січня. 1941 року на виборах до Верховних Рад СРСР та УРСР абсолютна більшість населення віддала свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.

Та недовго мирно трудилися хлібороби села. Почалася Велика Вітчизняна війна. Довелося змінити мирні професії хліборобів на військові. Близько 350 жителів билися проти загарбників на фронтах війни. 7 липня 1941 року німецько-румунські окупанти вдерлися до Вашківців. Разом з окупантами в село прибула поміщиця Вержбицька, яка наказала повернути їй все добро і землю, що дала біднякам Радянська влада. Фашисти встановили суворий режим. За співчуття Радянській владі в липні 1941 року румуни розстріляли 11 чоловік, серед них 2 комсомольців. Окупанти пограбували у селян 400 коней, 100 корів, 150 свиней і іншу худобу та сільськогосподарський реманент. На мешканців села наклали великі грошові штрафи. Вчителя Д. М. Снігура оштрафували на 500 лей і ув’язнили, а разом з ним і ще 11 активістів села.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вашківці, Сокирянський район, Чернігівська область

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
Однак загарбникам не вдалося скорити вашківчан. Жадібно слухали жителі передачі з Москви, саботували роботи на лісорозробках. Старий селянин Р. М. Балан під час окупації зберігав архів сільської Ради і повернув його після визволення села.

27 березня 1944 року частини 42-ї гвардійської Прилуцької ордена Леніна і ордена Богдана Хмельницького Червонопрапорної дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу гвардії генерал-майора Ф. О. Боброва визволили Вашківці. Однак 28 березня, зосередивши значні танкові сили, ворогові вдалось потіснити радянські частини і на деякий час знову захопити Вашківці. В районі села зав’язались запеклі бої, які в наступні 2 дні завершилися остаточним визволенням села. До лав армії-визволительки влилось нове поповнення вашківчан. За роки війни на фронтах смертю хоробрих загинуло 223 жителі села. Понад 100 воїнів — жителів села — за мужність і відвагу нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

Зразу ж після вигнання фашистів відновила свою діяльність Вашковецька сільська Рада, на чолі якої став І. Г. Добровольський. Почалася відбудова зруйнованого господарства. За допомогою широкого активу громадськості до кінця року сільська Рада провела велику роботу — організувала супряжні групи, забезпечила швидке проведення весняної сівби, збирання врожаю зернових з площі 1797 га за 16 робочих днів та своєчасну здачу хлібопоставок державі. Мешканці села здали понад план у фонд Червоної Армії 220 тонн хліба. Земельна комісія під керівництвом О. Гуцула першою в районі провела роботу по обліку селянського землекористування.
Значну допомогу сільській Раді в проведенні організаційної і масово-політичної роботи подавала створена у 1944 році сільська комсомольська організація, очолювана вчителькою В. П. Яворською. В її складі налічувалось тоді 6 комсомольців. Комсомольці взяли шефство над дітьми-сиротами, зібрали для них 750 кг хліба, понад 1700 крб. грішми, необхідну кількість білизни тощо. Робота сільської Ради, громадських організацій села була спрямована на подання дійової допомоги фронту та на відбудову розореного окупантами господарства.

Завдяки політико-роз’яснювальній роботі Сокирянського РК КП(б)У та активу села хлібороби Вашківців переконувалися у перспективності колективного ведення господарства. Велике враження на трудящих села справили екскурсії до колгоспів РРФСР та східних областей України. Ознайомившись з досвідом роботи передових колгоспів, учасники екскурсій після повернення додому ділилися своїми спостереженнями й закликали односельчан і в себе організувати колгоспи. До сільради почали надходити заяви від селян-одноосібників з проханням створити колгосп.

У серпні 1947 року почала діяти ініціативна група з тих, хто першим подав заяви. Т. М. Світлий на зборах закликав усіх селян наслідувати його приклад. Головою новоутвореного колгоспу ім. Жданова став І. М. Бірюк. На кінець 1947 року в колгоспі налічувалось 265 осіб працездатного населення.

Усвідомлюючи переваги колгоспного ладу, селяни Вашківців твердо стали на шлях колгоспного життя. За 1948 і 1949 роки в селі виникло ще три колгоспи, і колективізацію було завершено. Новоутворені колгоспи деякий час ще залишалися слабкими. Не вистачало тягла, худоби, реманенту. Адже окупанти дуже пограбували село. Не було ще й досвіду колективного господарювання, не вистачало кадрів.

Та скоро справи значно покращали. Колгоспи одержували допомогу технікою, грошима, кадрами. В 1950 році чотири господарства об’єдналися в одне. До 1963 року об’єднаний колгосп називався ім. газети «Правда», а з 1963 року — «Маяк». Головою його з 1950 року був Л. А. Кащук. Після укрупнення майже у п’ять разів зросли його неподільні фонди. Основною виробничою одиницею в колгоспі стала рільнича бригада. За кожною бригадою закріплено пересічно по 500 га орної землі, тягло та різний сільськогосподарський реманент. На колгоспні поля прийшла могутня сільськогосподарська техніка з Романківської МТС. Разом з тим партійні, радянські та господарські органи приділяли багато уваги організації праці в колективному господарстві, навчанню колгоспників і забезпеченню колгоспу кадрами спеціалістів. В колгоспі запанувала атмосфера трудового піднесення. В селі почали працювати різні курси. Досягнення агрономічної науки впроваджував агроном В. І. Шпанський. Учителька Л. А. Мальченко знайомила колгоспників з ученням Мічуріна, Тімірязєва. Зоотехнік М. М. Мельник керувала зоотехнічним гуртком.

З метою покращення керівництва колгоспом районний комітет партії на посаду голови колгоспу у 1954 році рекомендував комуніста, колишнього голову райвиконкому А. ї. Дроздова.

Партійна організація і правління колгоспу запровадили в дію принцип матеріальної заінтересованості, всіляко підтримували ініціативу рядових колгоспників. І це дало позитивні наслідки. Колгосп зміцнів. Валовий збір зерна та неподільні фонди в ювілейному році зросли у два рази.

Нині колгосп «Маяк» — велике, економічно міцне, багатогалузеве господарство. За ним закріплено 5219 га землі, у т. ч. сільськогосподарських угідь (без присадибних ділянок індивідуального користування) — 4366 га, сіножатей — 44 га, пасовиськ — 282 гектари. Колгосп добре технічно оснащений. Він має 33 трактори, 7 зернових, 8 кукурудзозбиральних і 6 бурякозбиральних комбайнів, 22 автомашини. Понад 90 проц. усіх робіт у рільництві механізовано. Неподільні фонди колгоспу дорівнюють понад 2,5 млн. карбованців.

Провідними культурами є озима пшениця, кукурудза, цукровий буряк, соняшник.

Колгосп «Маяк» спеціалізується на відгодівлі великої рогатої худоби, якої тут налічується понад 4 тис. голів. В селі виростає ціле тваринницьке містечко. За останні роки тут споруджено понад 40 капітальних типових приміщень для утримання тварин. На фермі всі види робіт механізовані.

Щороку зростає продуктивність тваринництва. Вже у 1963 році колгосп продав державі м’яса стільки, скільки продав у 1953 році весь Сокирянський район, молока продано понад 9 тис. цнт, майже у 15 разів більше, ніж у 1953 році. За високі показники у сільськогосподарському виробництві, зокрема у тваринництві, колгосп не раз був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Чималу роль у підвищенні продуктивності праці відіграє створення добрих культурно-побутових умов для тваринників. На фермі працює крамниця, їдальня, побутова кімната, бібліотека, червоний куток, є радіо, телевізор.

За ці роки у кілька разів зросла і оплата праці колгоспників. Велике значення у підвищенні організації праці має переведення всіх виробничих ланок колгоспу «Маяк» на госпрозрахунок. Економічна рада щомісяця розглядає підсумки господарської діяльності кожної галузі господарства за минулий місяць. Це вчить кожного колгоспника добре господарювати, берегти кожну копійку, кожний кілограм продукції, пального, добре доглядати за машинами та реманентом.

Є нині в колгоспі багато майстрів високих урожаїв, талановитих організаторів і керівників. Колишній голова колгоспу А. І. Дроздов за значні успіхи в розвитку сільського господарства нагороджений орденом Леніна. Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені свинарка В. Л. Кондрюк, доярка Є. П. Лісничок; орденом «Знак Пошани» —доярка Н. В. Довга, бригадир І. Т. Іващук, агроном А. П. Харитонов. Цими людьми пишається колгосп. Хорошими трудовими показниками відзначили вашківчани ювілейний 1967 рік. Середня врожайність озимої пшениці з га становила 34,4 цнт, кукурудзи на зерно — 55 цнт, соняшнику — 17,3 цнт, цукрових буряків — 256,3 центнера.

Доярка М. Т. Балан надоїла по 3500—_3600 кг молока на фуражну корову, телятник В. С. Бендерський добився середньодобового збільшення ваги телят на 950 грамів. Високими виробничими показниками відзначилися і механізатори. Тракторист П. В. Боднар щорічно перевиконує завдання на 130—150 процентів. Своїми трудовими успіхами відзначаються і будівельники, особливо бригада столярів, яку очолює близько 25 років П. І. Добровольський. Майже третина новобудов села — це плоди його рук.

Невпізнанно змінилося і саме село Вашківці за роки Радянської влади. 9 жовтня 1966 року в Чернівцях, виступаючи на мітингу з нагоди святкування Дня працівників сільського господарства, перший секретар Чернівецького обкому КП України О. С. Григоренко сказав: «Багато буковинських сіл до возз’єднання з Радянською Україною були убогими, напівпустими… Це можна, зокрема, сказати й про Вашківці, що в Сокирянському районі. Низенькі хатки, навколо яких ні тину, ні деревця, непролазне болото на покручених вулицях, темрява… А тепер? Як тільки настає вечір, в селі засвічуються електричні вогні. Над дахами будинків колгоспників все густішають антени радіоприймачів і телевізорів». І це так. Не впізнати нині Вашківці — вони майже повністю перебудовані.

Лише за останні 10—12 років на 1280 дворів тут споруджено понад 750 нових житлових будинків, серед яких є чимало двоповерхових, оновлюються вулиці — вирівнюються, озеленюються і замощуються бруківкою. З вересня 1946 року почала діяти шевська майстерня райпромкомбінату, через рік стала до ладу промартіль «Ударник», а згодом — паровий млин. Нині населення Вашківців обслуговують філія зв’язку, сільмаг, 13 крамниць різного призначення, чайна, перукарня, лазня.

Відійшли в забуття злидні. Стало заможним і культурним життя трудівників села. В особистому користуванні вашківчан є 7 легкових автомашин, 102 мотоцикли, велика кількість велосипедів, понад 500 радіоприймачів та телевізорів.

На очах односельчан за короткий час змінилася доля колишнього бідняка В. П. Лисая, який не виходив з наймитів за часів румунської окупації. За Радянської влади з дня створення колгоспу він працює на фермі. Його дружина Ганна Петрівна — передова доярка в області, депутат і член виконкому сільської Ради. Чесна праця у своєму колгоспі принесла їм достаток. Родина має добротний новий будинок, мотоцикл, телевізор, радіолу. В хаті повна чаша. Всі діти навчаються в школі. Така ж доля механізатора Ф. П. Собка. Лише чесна праця в колгоспі дала можливість позбутись злиднів, жити в достатках. У власне користування він придбав машину «Москвич».

Сталися зміни і в галузі медичного обслуговування населення. Нині у Вашківцях є дільнична лікарня на 25 ліжок. В ній працює 3 лікарі. Є в селі пологовий будинок, 3 медичні пункти. На кошти колгоспу збудовано приміщення дитячих ясел, в яких виховується понад 200 дітей.

До возз’єднання з Радянською Україною в селі була лише початкова школа, в якій діти навчалися чужою і незрозумілою румунською мовою. З 1945 року у Вашківцях почала працювати семирічна школа, до якої прийшли навчатися рідною мовою всі діти. Нині в центрі села височить двоповерхове приміщення середньої школи. На початок 1967/1968 навчального року в ній навчалося близько 650 учнів і працювало 48 вчителів.

А хто з вашківських селян-бідняків за часів румунської окупації міг послати своїх дітей учитися у вищі або середні спеціальні учбові заклади? Не могла і мріяти жителька В. П. Яворська про те, щоб її діти вчилися в університеті. Ця мрія здійснилась за Радянської влади. Вдовою з трьома дітьми залишилася в роки війни І. М. Гуцул. Та Радянська влада допомогла її дітям стати на ноги. Всі вони здобули спеціальну освіту і працюють за фахом. Софія — в лікарні, Федір — на залізниці, Ніна — в школі. Уродженець села І. І. Жосул закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС і нині на дипломатичній роботі працює в Радянському посольстві в Румунії. Понад 30 вашківчан у 1968/1969 навчальному році набували освіту і спеціальність у вузах і технікумах.

Заможне, вільне життя мешканців села доповнюється широко розгорнутою культурно-масовою роботою. В селі збудовано чудовий Будинок культури. В численних гуртках художньої самодіяльності беруть участь десятки юнаків і дівчат. Хор Вашковецького Будинку культури, очолюваний учителем М. М. Козловським, у 1967 році на районному огляді художньої самодіяльності посів перше місце. Невід’ємними в житті кожного мешканця села стали книга і газета. Завжди людно в сільській бібліотеці, в якій налічується близько 6 тис. книжок. Населення Вашківців передплачує понад 3 тис. примірників газет і журналів.

Нове владно прокладає собі дорогу в побут хліборобів. Іншим змістом заповнились традиційні новорічні колядки. Стали урочистим святом проводи до Радянської Армії юнаків. За сумлінну працю в колгоспі їм вручають цінні подарунки. Весело і змістовно проходять комсомольські весілля, на яких бувають присутніми майже всі жителі села.

Росте і прикрашається з кожним роком радянське село Вашківці. До кінця п’ятирічки стане до ладу ще один навчальний корпус середньої школи на 536 місць, побутовий комбінат, нові житлові, господарські та культурно-побутові приміщення.

Сповнені творчого пафосу, трударі Вашківців своєю працею наближаються разом з усім радянським народом до торжества комуністичного суспільства. Велика заслуга в цьому кращих людей артілі — комуністів, яких більше ста у загальноколгоспній партійній організації. Це передовики виробництва, яких поважають у селі. Уже багато років перебувають в рядах ленінської партії П. Г. Малиновський, В. П. Гелич, І. М. Бідюк та інші. Своїм багатим досвідом вони діляться з молоддю і на своїх ділянках роботи показують приклад. Хорошими показниками відзначаються і молоді комуністи — завідуючий свинофермою П. П. Лісничок та відзначений двома урядовими нагородами бригадир рільничої бригади І. Т. Іващук.

Добру славу батьків помножує молодь, яка працює у багатьох галузях господарства. Близько 200 кращих з них об’єднує комсомольська організація. З пошаною говорять колгоспники про комсомольсько-молодіжну ланку Н. О. Гомяк, яка з честю виконує взяті зобов’язання до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна. Це нові люди, виховані партією, люди, які не шкодують сил для дальшого процвітання рідної Вітчизни.

Д. В. КОВАЛЬ, Є. С. ПРИХОДЬКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей