ВАШКІВЦІ, місто, Вижницький район, Чернівецька обл, Україна

Відповісти

У цьому місті/Цим містом/Це місто

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

ВАШКІВЦІ, місто, Вижницький район, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Вашківці герб.jpg
ВАШКІВЦІ - місто Вижницького р-ну Чернів. обл. Розташов. на правому березі р. Черемош (прит. Пруту, бас. Дунаю). Залізнична ст. Нас. 5,9 тис. осіб (1988). На тер. міста виявлено залишки ранньослов’ян. поселень черняхівської культури. Перша письмова згадка 1431. 1433–1774 – у складі Молдавського князівства, 1774– 1918 – під владою Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). З 1903 – повітове місто. 1918 в. окупувала Румунія. 28 черв. 1940 – в складі Буковини Північної возз’єднано з УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі). 1940–62 – центр Вашківецького р-ну.
У місті жили і працювали: укр. худож., заслужений майстер нар. творчості України Г.Гарас (1901–72), письменник I.Бажанський (1863–1933).
В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941– 1945 в. були окуповані гітлерівцями від 5 лип. 1941 до 8 квіт. 1944.
У місті пам’ятки: меморіальний комплекс – братська могила воїнам Рад. армії та пам’ятний знак воїнам-землякам, які загинули в роки цієї війни; будинок-музей Г.Гараса (1936), пам’ятник Т.Шевченкові (1940).
Література:
IМіС РСР. Чернівецька область. К., 1969; Колодій в.Д. Вижниця: Путівник. Ужгород, 1982; Буковина: Iсторичний нарис. Чернівці, 1998.
І.В. Савченко.
http://history.org.ua/?termin=Vashkivtsi_smt
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ва́шківці, місто, Вижницький район, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки
Вашківці(до другої половини XIX ст. паралельна назва Васківці) — місто районного підпорядкування. Розташовані на правому березі р. Черемошу, на залізниці й шосе, за 32 км на північний схід від м. Вижниці. Населення — 7 тис. чоловік. Міськраді підпорядковане також село Волока.

На території міста, в урочищах Монастирці, Руді і Білій Горі, виявлено залишки трьох ранньослов’янських поселень черняхівської культури (II—VI століття). Рештки поселення XIV століття знайдено в центрі міста, на лівому березі річки Глибочка.

Назва міста походить від особового імені Васко. Перша письмова згадка про Вашківці належить до 30-х років XV століття. З неї довідуємося, що 15 червня 1431 року вони були куплені якимось Купчичем у боярина Немирка.

У грамоті польського короля Владислава Ягайла від 13 грудня 1433 року говориться про передачу Вашківців молдавському воєводі Стефану: «А Васковцы Стецку воеводе отписали есмы к волоской земле, а и с тым со всем што к тому селу здавна прислушает». Останні слова — яскраве підтвердження того, що село виникло задовго до опублікування цитованого документа.

Протягом наступного періоду володарі Вашківців часто мінялися. Світські і церковні феодали дарували, ділили, обмінювали село разом з його населенням. 342 роки (з 1433 по 1775 р.) Вашківці перебували у складі Молдавської держави, а з 1775 року — входили до Габсбурзької імперії. В цей час власниками села були брати Микола та Йордаки Русети. їх права на це село підтверджені австрійською комісією 12 березня 1782 року. 8 червня 1805 року брати Русети обмінюють свої буковинські маєтки на волоські володіння Теодора Мустаце. У 1808 році Вашківці дісталися барону Петрино.

Протягом усієї феодальної доби основним заняттям вашківчан було сільське господарство. Крім того, вони займалися ще гончарним виробництвом. За переписом 1775 року, тут мешкало 192, а в 1784 році— 282 родини. Селяни здавна жили в жахливих злиднях, терпіли від безземелля та малоземелля. Перед революцією 1848 року їм належало лише 3780 йохів землі, а барону Петрино — 2374 йохи.
28,3 проц. селянських господарств зовсім не мали землі, а 39 проц. володіли лише невеличкими клаптиками.

Розклад феодально-кріпосницьких відносин супроводився дальшим посиленням експлуатації селян поміщиками. Якщо за «золотою грамотою» Гіки панщина визначалася 12 днями на рік, то в 1834 році поміщик офіційно довів її до 48 днів на рік. Крім того, він вимагав від селян десятину кукурудзи та інші натуральні побори.

Вашківчани брали активну участь у антифеодальній боротьбі селянства Буковини. Десятиліттями домагалися вони вільного користування лісами й пасовиськами, вважаючи їх «природним і одвічним майном общини».

В 1848 році на заклик Лук’яна Кобилиці вашковецькі селяни повстали і відмовилися виконувати панщину. Вони озброювались мисливськими рушницями, косами вилами і сокирами, виганяли поміщиків, їх слуг та урядових чиновників, захоплювали ліси, пасовища й полонини, забирали поміщицьку худобу і хліб. Наростання антифеодальної боротьби змусило братів Петрино вдатися до хитрощів. Ще до поширення урядового патенту на Буковину, вони першими в краї скасували панщину у вашковецькому маєтку.

Селянська реформа не лише зберегла в Вашківцях поміщицьке землеволодіння, але й зміцнила його: кількість землі, що була в користуванні селян, скоротилася, в поміщиків вона збільшилася на 250 йохів. Після реформи процес зубожіння і розорення селянства пішов ще більш швидкими темпами. З 1847 по 1865 рік кількість безземельних селян у Вашківцях зросла на 129 проц., а малоземельних — подвоїлась.

З розвитком капіталізму на Буковині в житті трудящих Вашківців відбуваються певні зміни. У XIX столітті село стає центром судової округи, а з 1903 року — містом, центром новоутвореного Вашковецького повіту.

Населення міста збільшувалось. Якщо за переписом 1857 року у Вашківцях мешкало 2501, то в 1910 році — 5749 чоловік. Понад 65 проц. всього населення становили українці. Ставши формально містом, Вашківці за характером занять мешканців продовжували залишатися селом. Лише 1,5 проц. (89 чоловік) займалися торгівлею і 0,8 проц. (45 чол.) — ремеслом. Решта жителів працювала в сільському господарстві.

У другій половині XIX — на початку XX століття у Вашківцях виникає ряд дрібних капіталістичних підприємств. У 1873 році була відкрита гуральня Р. Фрейтага, в 1900 — гуральня Ш. Гросмана і вальцовий млин А. Таца, в 1903 році — вальцовий млин Григореску, у 1911—1912 рр. підприємцем Д. Шауером споруджується завод для дистиляції спирту.

Розорення дрібних власників і концентрація землі в руках купки поміщиків та куркулів зумовлювали посилення класової боротьби. 18 липня 1904 року, в розпалі жнив, 350 селян Вашківців та сусідніх сіл оголосили страйк у маєтках орендаря Д. Шауера. Страйкарі відмовилися збирати жито за одинадцятий і дванадцятий сніп, вимагаючи восьмого—десятого снопа.

Ще гострішого характеру набрали селянські виступи під впливом першої російської буржуазно-демократичної революції. У 1905 році селяни Вашковець, озброївшись косами, ціпами і серпами, виступили проти поміщика. Наприкінці 1905 року вашківчани одними з перших на Буковині висунули політичні вимоги. Мітинг, що відбувся у Вашківцях 24 грудня 1905 року за участю 1000 чол., прийняв рішення, в якому говорилося, що народ «жадає загального, рівного безпосереднього й тайного права виборчого й заявляє, що не залишить ніяких, навіть і найостріших способів у боротьбі за сим правом». Страйки сільськогосподарських робітників відбувалися і в 1906 році.

Безпросвітні злидні примушували вашківчан залишати рідне місто і в пошуках кращої долі емігрувати за кордон. З кінця XIX століття до вересня 1913 року з Вашковець до Канади емігрувало 193 чоловіка.

Культурний розвиток міста гальмувався реакційною політикою австро-угорських властей. Протягом тривалого часу у Вашківцях існувала лише одна приватна початкова школа, відкрита в 1788 році. Містилася вона в непристосованому приміщенні, вчителем був малограмотний дяк. Державну початкову школу було відкрито тільки в другій половині XIX століття. За даними Юрія Федьковича, у 1869 році з 275 дітей шкільного віку її відвідувало лише 274. На початку XX століття в місті налічувалося три початкові школи, де навчання велося німецькою, польською й українською мовами. Жодного середнього навчального закладу тут не було.

Це ще більше посилювало боротьбу населення проти національного гніту. У резолюції, прийнятій на зборах 8 травня 1910 року, селяни заявляли: «Русини з В. н. Ч. (Вашківці на Черемоші) і з околиці висказують своє переконання, що конечно треба мати їм руську реальну школу в Вашківцях». Лише в 1912 році уряд дозволив відкрити приватну реальну гімназію, яку її організатори назвали іменем Т. Г. Шевченка.

Відкриття української гімназії у Вашківцях було само по собі позитивним явищем. Однак ця гімназія, де плата за навчання була досить високою, обслуговувала потреби лише верхівки міста та навколишніх сіл. Для дітей бідноти її двері виявилися зачиненими. Для них залишалась можливість засвоювати «науку» в ремісничій кошикарській школі (тут вчили робити вироби з лози), відкритій у місті 12 лютого 1904 року. З повною підставою журнал «Промінь» у 1905 році констатував, що в галузі освіти «Вашківський повіт належить до найбільш занедбаних…».

Незважаючи на національний гніт, Вашківці займали помітне місце в культурному житті Буковини. Тут протягом 1904—1907 рр. видавався двотижневик «Промінь», до складу видавничого комітету якого входили Є. Ярошинська, І. Синюк, К. Малицька, С. Канюк, І. Бажанський, І. Карбулицький. В ньому друкувалися вірші, оповідання, нариси О. Маковея, Н. Кобринської, І. Діброви, С. Яричевського; уривки з творів української класичної та переклади з російської і західноєвропейської літератури. З’являлися тут і літературознавчі та критичні статті. Журнал широко пропагував революційно-демократичні ідеї Івана Франка. Про Каменяра журнал писав, що він «ступав завсігда у першому ряду борців за волю, поступ і щастя свого люду». Багато місця відводив «Промінь» висвітленню подій першої російської революції. В ньому можна було прочитати такі статті, як «В боротьбі за свободу», «Жертви кривавих днів», «Царство тьми», «З поезії підпільної Росії». Не випадково царська цензура заборонила ввіз цього журналу на територію Російської імперії.

У Вашківцях провела свої останні роки і тут померла поетеса Зіновія Канюк (1837—1915). Проста селянка, родом з села Хлівищ Кіцманського району, вона майже 40 років складала вірші на зразок народних пісень та коломийок. Деякі її вірші друкувалися в періодичній пресі Буковини. Основний зміст поезії 3. Канюк — зображення важкого життя селянина-трудівника, сиріт і вдів, «порадою і втіхою» для яких залишалися біль і сльози. Особливо зворушливим є вірш «Сльози», що закінчується словами:

Від пана милості немає,

Хоч з бідного живе багач.

А бог високо, цар далеко,

Тому для бідних — тільки плач!

Місто відвідували відомі українські письменники Наталія Кобринська і Гнат Хоткевич, тривалий час тут учителював письменник Іван Бажанський.

Певну роль у культурному житті Вашківців відіграли філії товариства «Руська бесіда», а також «Руський народний дім», «Руська школа», «Жіноча громада», які вели освітню роботу, та музично-хорове товариство «Боян».

В роки першої світової війни Вашківці протягом тривалого часу знаходилися в районі воєнних дій. В умовах господарської розрухи різко скоротилось промислове виробництво. Через відсутність сировини не діяли маслоробні і винокурний заводи, було зруйновано паровий млин. В надзвичайно важкому стані опинилось і сільське господарство: селяни внаслідок реквізицій майже повністю позбулися робочої худоби. На 30 серпня 1916 року на всі Вашківці залишилося 27 коней і 18 волів.

Після зайняття Буковини російською армією військова адміністрація зберегла непорушними існуючі тут аграрні відносини. Незважаючи на те, що вашковецька поміщиця Ольга Фрейтак втекла разом із австрійськими військами, її маєток був збережений в цілості.

Відлуння Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії докотилося і до Вашківців. У березні 1917 року тут створено Раду солдатських депутатів. Заворушилися й селяни. Влітку 1917 року вони почали самочинно збирати на полях панський хліб, громити поміщицькі маєтки.

Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції стала могутнім поштовхом для розгортання революційної боротьби трудящих Вашківців за встановлення Радянської влади і возз’єднання з Радянською Україною. Навесні 1918 року у місті виникає одна з перших на Буковині комуністичних груп, у створенні якої велику роль відіграв. С. І. Канюк.

У березні того ж року в Вашківцях відбулися масові збори, на яких після виступу С. І. Канюка було створено земельний комітет і обрано селянсько-робітничу Раду. Влітку селянські виступи охоплюють увесь Вашковецький повіт. Селяни забирали з поміщицьких полів і лук хліб та сіно, ділили землі, руйнували поміщицькі двори.

Вашківчани брали участь і в громадянській війні на території Радянської країни. Житель цього міста М. Т. Князький воював проти білогвардійців у складі інтернаціонального загону легендарного Олеко Дундича, а потім у рядах Першої Кінної армії завершував розгром контрреволюції і загинув смертю хоробрих.

Під час буржуазно-демократичної революції в Австро-Угорщині трудящі Вашківців посилили боротьбу за ліквідацію буржуазно-поміщицького ладу і за возз’єднання з Радянською Україною. Однак на перешкоді встановлення Радянської влади стало загарбання Буковини королівською Румунією. В листопаді 1918 року румунські війська окупували Вашківці.

Згідно з рекомендаціями «Ради десяти» Паризької мирної конференції про передачу Буковини Румунії питання про вузеньку територію вздовж ріки Черемошу (мова йшла про територію Вашковецького повіту) передбачалося вирішити пізніше. Румунські окупанти, скориставшись тим, що ці землі були вже ними загарбані, інспірували «волевиявлення» українського населення, яке нібито добровільно бажало приєднання до Румунії. 20 липня 1919 року у Вашківцях було зібрано представників з усіх сіл повіту. Але витівка окупантів зазнала повного краху. Як повідомляв генеральний субінспектор поліції, «люди, що скупчилися біля примарії, почали кричати, що не хочуть бути ні під владою Польщі, ні під владою Румунії, а хочуть належати до України», молодь тимчасом організувала на вулицях міста демонстрацію протесту проти дій властей.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ва́шківці, місто, Вижницький район, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІ
В середині жовтня 1919 року знову відбулися селянські збори (віче). Прибулі з усього повіту посланці протестували проти терору румунських окупантів і вимагали возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною. Одночасно учасники зборів протестували проти румунізації.

Період румунсько-боярської окупації був для вашківчан часом дальшого посилення соціального і національного гноблення. Румунські власті не проявляли турботи про благоустрій Вашківців та розвиток міського господарства, внаслідок чого воно перебувало у стані крайнього занепаду. На час ліквідації румунського окупаційного режиму в 1940 році у місті налічувалося 1803 двори, з яких 1460 займалися землеробством, решта — промисловістю, ремеслом, торгівлею. 24 проц. хліборобів були безземельними і 71,7 проц.— малоземельними. Сільська біднота складала 95,7 проц., середняки — 3,8 проц., куркулі — близько 0,5 проц. всього населення.

Поміщикам Григореску, братам Бірнбаумам, Шауеру, Гелрайху, Гросману, Рознеру належало 613 га кращої землі, духовенству — 57 га, куркулям 110 га.

Найбільшим землевласником був вашковецький примар Григореску, якому в 1940 році належало 185 га землі, 2 житлові будинки, крамниця, 2 помешкання для наймитів, спиртозавод, млин, кузня тощо. Господарство куркуля М. Мінгайла за своїми розмірами мало в чому поступалося перед господарством дрібних вашковецьких поміщиків. Воно мало 51 га орної землі, комплекс господарських будівель, чималу кількість сільськогосподарського реманенту, коней, великої рогатої худоби тощо.
Вашковецька біднота була змушена гнути спину на поміщицьких та куркульських ланах, де панувала примітивна відробіткова система. Так, у маєтку Григореску буряки та картоплю давали людям на обробіток з половини, сіно — за третю копицю тощо. Промисловість міста складалася з кількох напівкустарних підприємств, заснованих ще в період господарювання на Буковині австрійських загарбників. Це — спиртокрохмальні заводи Григореску і Шауера, вальцьові млини Григореску і Таца.

Земельний голод, незабезпеченість іншими засобами виробництва, зростання експлуатації з боку поміщиків і підприємців, безліч прямих і непрямих податків посилювали і прискорювали процес зубожіння трудящих. Особливо швидкими темпами відбувався він у роки світової економічної кризи 1929—1933 рр. Комісар вашковецької поліції 23 січня 1931 року повідомляв про надзвичайно важке становище населення, зумовлене економічною кризою.

Зростання безробіття, зменшення заробітної плати і різке коливання цін викликали все більше невдоволення широких верств міського населення існуючим ладом. Донесення поліції 1931 —1932 рр. рясніють повідомленнями про нарікання трудящих на високі ціни на м’ясо й промислові товари, на низьку заробітну плату й мізерні пенсії. Протестували тоді не лише робітники і селяни, а й службовці залізничної станції і вчителі.

Наслідком колоніальних методів господарювання румунських окупантів були епідемічні захворювання людей на дизентерію, скарлатину, грип, кір. Близько 30 проц. населення Вашковецького повіту хворіло різними соціальними хворобами. 15 квітня 1921 року повітова префектура повідомляла про епідемію тифу й скаржилася, що «нікому надати населенню медичну допомогу, бо в місті не було навіть медичного пункту».

Лікарське обслуговування через непомірно високу плату для переважної більшості трудящих було недоступним. Лікар Оберлендер у 20-х роках брав за одну лиши консультацію 200 лей, за виклик додому в межах міста — 400—500 лей, за прийом пологів — 2000—3000 лей (що складало вартість корови); операція виразки шлунку, завороту кишок і гострого апендициту коштувала 10 тис. лей.

Небачених розмірів набрало національне гноблення. Українцям заборонялося мати свої культурно-освітні установи й навчальні заклади. Вашковецьку українську гімназію було закрито ще наприкінці 1918 року. П’ятирічні домагання вашківчан відкрити український клуб скінчились безрезультатно. В 1930 році окупанти перейменували і назви вулиць міста, мотивуючи це тим, що вони «носять імена українських поетів, письменників, військових і серед них немає жодного румунського імені». В ролі пособників румунізації активно виступало духовенство. Вашковецький піп на догоду окупантам знищив церковні актові документи за 200 років, які незаперечно свідчили про те, що населення міста здавна було українським.

Колоніальні порядки посилювали опір загарбникам. Трудящі Вашківців не визнавали їх влади над собою, продовжували домагатись возз’єднання з Радянською Україною. 23 листопада 1924 року поліцейський інспектор повідомляв, що у Вашківцях «відбулися збори українців, на яких були присутні 300 селян. Виступаючі критикували адміністрацію за те, що не було введено навчання українською мовою… Були відправлені протести королю і прем’єр-міністру». У 1925 році поліція заявила, що у Вашковецькому повіті ведеться більшовицька пропаганда серед безробітних і дрібних службовців. Не випадково у 1936 році населення міста бойкотувало відкриття пам’ятника румунському королю Фердінанду.

Боротьбу трудящих Вашківців проти соціального і національного гноблення, за визволення від румунських окупантів і возз’єднання з Радянською Україною очолювали комуністи. В 1930 році поліції стало відомо про існування у місті двох комуністичних осередків. Один із них складався з робітників та ремісників, другий— з службовців. Вони займалися комуністичною пропагандою, поширенням листівок, викриттям реакційної політики румунського уряду. Власті негайно вдалися до репресій. 11 листопада 1931 року газета «Гласул Буковиней» повідомляла: «Органи поліції у Вашківцях разом з жандармами, проводячи обшук на квартирах осіб, запідозрюваних у розповсюдженні листівок, заарештували кілька чоловік. Проведені обшуки дали сенсаційні результати… знайдена пачка комуністичних листівок.

Незважаючи на масові арешти, окупантам не вдалося припинити діяльність вашковецьких комуністів. В ніч на 1 серпня 1934 року у місті були поширені листівки, спрямовані проти підготовки антирадянської війни, проти загрози фашизму. Вашковецька комуністична організація підтримувала зв’язок з Кіцманською та Чернівецькою партійними організаціями, одержувала від них заборонену літературу та революційні газети. Активну участь у підпільній роботі в 30-х роках брали комуністи С. Гуцуляк, І. Гнатюк, М. Лютик та інші. Помітну роль у визвольній боротьбі трудового населення відігравала місцева організація партії «Визволення», що діяла під керівництвом комуністів.

У тяжких умовах окупаційного режиму трудящі Вашківців вели непримеренну боротьбу за своє визволення. Вони вірили, що воно прийде незабаром і настане радісний день возз’єднання з Радянською Україною. їх надії особливо зросли після того, як у вересні 1939 року по той бік Черемоша, на Покутті, була встановлена Радянська влада і місто опинилося на кордоні з УРСР.

28 червня 1940 року частини Червоної Армії принесли вашківчанам довгоочікувану свободу. Жителі міста гаряче і дружньо привітали своїх визволителів.

На той час у Вашківцях було 1803 двори, населення міста нараховувало 6518 чоловік, серед них українців — 5358, поляків — 562, євреїв — 501. Близько 81 проц. населення працювало в сільському господарстві, решта — в промисловості, торгівлі, установах тощо.

Возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною відкрило перед трудящими Вашківців шлях до нового, щасливого життя. З 5 липня 1940 року місто стало адміністративним центром Черемоської волості, а з 11 листопада 1940 року — центром однойменного району Чернівецької області. В липні 1940 року створено партійні та радянські органи. На кінець року в місті нараховувалося 9 первинних парторганізацій, що об’єднували 76 комуністів, та 7 комсомольських організацій, в яких налічувалося 30 комсомольців.

Під керівництвом партійних і радянських органів вашківчани приступили до соціалістичних перетворень. 14—15 липня відбулися загальні збори селян, які прийняли ухвалу про конфіскацію землі у церкви та тих землевласників, розміри володінь яких перевищували 15 гектарів. Поділ поміщицьких і церковних земель, що відбувався 25 липня 1940 року, пройшов організовано, селяни на поле з’явилися з червоними прапорами. Всього було експропрійовано 785 га поміщицьких, куркульських та церковних земель.

26 липня організувався Вашковецький радгосп з земельною площею 1088 га. Розпочалась робота по підготовці до кооперування одноосібних селянських господарств. Були організовані супряги для збирання врожаю, читались лекції, проводились бесіди та екскурсії до східних районів країни.

У 1941 році вашківчани організували колгосп ім. І. Франка, першим головою якого став колишній селянин-бідняк О. Г. Дарій. Тоді ж були націоналізовані спиртозаводи Шауера і Григореску, вальцьові млини Григореску і Таца, електростанція, 42 крамниці, 23 будинки тощо.

Серйозні зрушення відбулися і в добробуті трудящих. Заробітна плата робітників спиртозаводів, порівняно із зарплатою часів румунської окупації, зросла більше як у 8 разів. Відкрились районна лікарня на 25 ліжок, медамбулаторія, дитяча консультація, три спеціалізовані диспансери. Медична допомога стала безплатною.

Було запроваджено загальне обов’язкове-початкове навчання, проведено облік і розпочато ліквідацію неписьменності дорослого населення. Почали працювати середня і кілька початкових шкіл з українською мовою навчання, бібліотека, клуб. При клубі діяли гуртки художньої самодіяльності, які лише в січні 1941 року порадували вашківчан виставами «Мартин Боруля» Карпенка-Карого та «Пошилися в дурні» М. Кропивницького. 25 серпня 1940 року мешканці міста вперше дивилися радянський кінофільм, що його демонструвала кінопересувка, а наприкінці 1940 року тут уже працював стаціонарний кінотеатр.

Соціально-економічні перетворення і значна агітаційно-масова робота сприяли зростанню політичної свідомості та громадської активності вашківчан. Це особливо яскраво виявилося 12 січня 1941 року в день виборів до Верховної Ради СРСР та Верховної Ради УРСР. Всі виборці взяли участь у голосуванні.

Багато уваги приділяла Радянська влада благоустрою міста, на що в 1941 році було асигновано 74 500 крб. Питання про санітарно-культурний стан та благоустрій обговорювалося на засіданні Вашковецького РК КП(б)У.

Діяльність всіх масових організацій спрямовувала районна партійна організація. Поза її увагою не залишалось жодної ділянки роботи. Тому з повною підставою в резолюції своїх перших звітно-виборчих зборів комуністи району відзначали: «Районна партійна організація багато працювала над тим, щоб вдихнути життя в напівзруйновану промисловість, особливо над розподілом між селянами землі, загарбаного поміщиками майна, в справі розвитку культури, мистецтва, охорони народного здоров’я, ліквідації жахливих наслідків панування румунських бояр».

Будівництво нового життя перервав віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз. Трудящі міста піднялися на боротьбу з підступним ворогом. Лише 25 червня 1941 року на спорудженні протитанкових ровів й підготовці запасних ліній окопів працювало 6 тисяч селян і 450 робітників та службовців міста й району. Винищувальні загони, створені в місті, налічували 200 чоловік, 228 громадян влилося до лав Червоної Армії. Вони брали участь в обороні Москви і Ленінграда, Сталінграда і Кавказу, у визволенні Варшави, в штурмі Кенігсберга й Берліна, пізніше громили японських мілітаристів. 52 жителі міста загинули смертю хоробрих, 174 — нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу.

5 липня 1941 року радянські війська залишили Вашківці. Місто було окуповане румуно-німецькими загарбниками. Однак трудящі міста і району не припинили боротьби. Парторг Вашковецького радгоспу І. П. Шуляк з групою бійців Червоної Армії, що опинилася в оточенні, спалили 200 тонн авіаційного пального на польовому аеродромі ворога. Патріоти створили кілька підпільних радіопостів, які інформували трудящих про становище на фронтах й закликали посилювати опір окупантам.

В самому місті діяло комуністичне підпілля. В 1944 році вашковецька поліція змушена була констатувати: «… члени комуністичної організації на місці відновили свою діяльність, працюючи з великою конспіративністю». Серед населення розповсюджувались антифашистські листівки. 8 березня 1943 року в поїзді, що курсував між Вашківцями і Чернівцями, було виявлено листівки із закликом до трудящих: «Піднімайтесь і вбивайте румунських бояр! До зброї, сокир, знищуйте тиранів! Товариші робітники, румунсько-німецька армія вбиває щодня тисячі братів, в концтаборах знищують голодом селян і робітників. Робітники і селяни, об’єднайтесь … повстаньте всі як один!».

Румунські загарбники встановили режим кривавого терору і необмеженого свавілля щодо мирного населення. Вони замучили і розстріляли на території району 1025 чоловік. Міському господарству було завдано збитків на суму 331 377 крб.

8 квітня 1944 року частини 24-ї Самаро-Ульянівської Залізної дивізії, якою командував генерал-майор Ф. В. Прохоров, визволили Вашківці від гітлерівських головорізів. 20 воїнів Червоної Армії загинули в боях за місто. На братській могилі, де поховані герої, 15 жовтня 1949 року встановлено пам’ятник.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ва́шківці, місто, Вижницький район, Чернівецька обл, Україна

Повідомлення АннА »

Частина ІІІ
Вашківці знову стали райцентром (Вашковецький район існував до 5 січня 1963 року). Відновили діяльність районні партійні та радянські органи. Місто почало загоювати рани, заподіяні війною. У 1944 році вашківчани зібрали 105 118 крб. на будівництво танкової колони, своєчасно здали хліб у фонд Червоної Армії, успішно завершили виконання народногосподарського плану, за що район було нагороджено перехідним Червоним прапором обкому КП(б)У та облвиконкому.

В 1945 році відбудовано спиртозавод, організовано райпромкомбінат, райхарчокомбінат, артіль «Жовтень» тощо. Відбудова народного господарства відбувалася в умовах гострої боротьби з націоналістичними бандами. За перемогу соціалістичного ладу на вашковецькій землі віддали своє життя голова міськради В. М. Ревуцький, секретар райкому комсомолу В. С. Борисов, зав. відділом райкому партії П. Л. Козерук, зав. райвно П. Д. Шостак та інші активісти.

Вигнання румуно-німецьких окупантів створило умови для завершення соціалістичних перетворень, які розпочалися у передвоєнні роки. 28 березня 1947 року 19 бідняцьких і 4 середняцькі господарства, незважаючи на погрози й залякування оунівських бандитів, об’єднались у колгосп ім. О. Кобилянської. Ініціаторами організації сільськогосподарської артілі були В. Чибиряк, О. Дарій, М. Гогирла та В. Марчук. Першим головою правління був обраний голова Вашковецької земельної громади і земельної комісії при міськраді — В. М. Чибиряк, у минулому селянин-бідняк, демобілізований з рядів Радянської Армії, людина, яка користувалася великим авторитетом і повагою серед своїх земляків.
Вже протягом першого року існування артілі стали очевидні великі переваги колективного господарювання над одноосібним. Колгоспники швидко впоралися з польовими роботами, краще обробили землю і зібрали багато вищий урожай, ніж одноосібні господарства: проса — по 22 цнт, кукурудзи — по 40 цнт, ячменю і вівса — по 15 цнт з гектара. Успіхи членів артілі сприяли зростанню їх рядів. Наприкінці року колгосп об’єднував 42 селянських господарств і мав 10 коней.

У 1948—1949 рр. у Вашківцях виникло ще три колгоспи: ім. Івана Франка, ім. Лесі Українки та «Вільна праця», внаслідок чого колективізація сільського господарства тут була завершена. Наступного року артілі об’єдналися в одну, а в 1958 році до неї приєдналася ще й «Радянська Буковина» із сусіднього села Волоки.

Тепер колгосп ім. О. Кобилянської — багатогалузеве господарство, в якому провідну роль відіграють рільництво і тваринництво. За ним закріплено 3519 га землі, в т. ч. сільськогосподарських угідь 2365 га. Колгосп добре забезпечений сільськогосподарською технікою і реманентом. Він має 18 тракторів, 7 комбайнів, 13 автомашин.

Провідна культура серед зернових — озима пшениця. У 1967 році вона займала 515 га й дала врожаю 20,1 цнт з га. Серед технічних культур перше місце посідає цукровий буряк. У 1967 році ним засівали 116 гектарів.

Високі показники у рільництві здобуває третя бригада, яка у 1966 році зібрала зернових по 25 цнт з гектара на всій закріпленій за нею площі. Її бригадира, депутата міськради комуніста Д. М. Зеленко нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Значні прибутки дає артілі й тваринництво. 4 ферми розміщені у 19 капітальних приміщеннях, де знаходиться понад 1200 голів великої рогатої худоби, близько 560 свиней та 870 овець.

Колгосп має сад, парникове господарство, пасіку. Допоміжними підприємствами є паровий млин, лісопилка, столярно-теслярська, деревообробна та ремонтна майстерні. У 1967 році вони виробили продукції більше, як на 150 тис. карбованців.

Помітні зміни відбулися в розвитку промисловості міста. Колишній спиртозавод поміщика Григореску у 1959—1960 рр. докорінно реконструйовано і на базі нової техніки перетворено у сниртокрохмальний комбінат. Якщо до возз’єднання його річна потужність не перевищувала 2—Я тис. декалітрів спирту, то в останньому році семирічки комбінат виробив 108,3 тис. декалітрів спирту. У 1961 році став до ладу крохмальний цех з річною потужністю близько 400 тонн крохмалю. Робітники комбінату активно включилися у рух за комуністичну працю. На 115—120 проц. виконують норми ударник комуністичної праці, депутат обласної Ради депутатів трудящих, токар комуніст Г. К. Подольчук, депутат районної Ради апаратник М. Д. Подільчук, слюсар Г. М. Мельничук і багато інших робітників.

Швидкими темпами розвивався райпромкомбінат, заснований ще у 1940 році. У післявоєнний час тут було збудовано столярний і меблевий цехи, повністю модернізовано устаткування. У 1964 році промкомбінат реорганізовано у фабрику господарського інвентаря, яка спеціалізується на виготовленні меблів, кухонних речей тощо. В результаті реконструкції виробництво продукції тут зросло у шість разів. Більше як на 120 проц. виконують річні норми ударники комуністичної праці столяр-верстатник І. О. Мар’янчук, депутат райради столяр-верстатник Я. Л. Друмйов, столяр-складач Я. Д. Борець, майстер лозоплетіння С. Т. Перепелиця та інші.

Великим підприємством поступово стає харчокохмбінат, де докорінно реконструйовано млин № 1, що збільшило його виробничі потужності у 2,5 раза; збудовано консервний цех потужністю до 3 млн. умовних банок, став до ладу комбікормовий цех потужністю 3000 тонн кормів на рік, уведено в дію соковий і сушильний цехи. За роки семирічки комбінат збільшив виробництво консервів з 0,5 млн. до 3 млн. умовних банок.

У 1962 році у Вашківцях збудовано хлібозавод потужністю 33 тонни виробів на добу. Після відкриття додаткових цехів він почав випускати повний набір кондвиробів.

Докорінно змінилася соціальна структура населення міста. Якщо на час возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною у Вашківцях 81 проц. населення був зайнятий у сільському господарстві і тільки 19 проц. у промисловості, торгівлі й установах, то зараз у сільському господарстві працюють 46 проц., а в промисловості, торгівлі, транспорті і державних установах — 54 проценти.

Змінився і зовнішній вигляд міста. Низенькі халупи поступилися місцем світлим і просторим будинкам із затишними верандами, майстерно розмальованими стінами та оздобленими рослинним або геометричним орнаментом фронтонами. З’явилися кількаповерхові будинки. В квартирах тепер є радіо, телевізори, електрика, газ, телефон. Зникли сміття й бруд з вулиць. Частина їх вкрита асфальтом, обрамлена тротуарами та алеями декоративних дерев. Оновлюються старі сквери й парки, закладаються нові.

Населення обслуговують торговельний центр і побутовий комбінат.

Значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих міста. Вже наприкінці 1944 року було відновлено роботу лікарні, розгромленої під час війни окупантами Згодом відкрито дитячу лікарню на 20 ліжок. У 1964 році завершено будівництво типової триповерхової лікарні на 125 ліжок, яка забезпечена новітньою апаратурою та обладнанням. Вона має 6 відділень і поліклініку, де працюють 22 лікарі та 150 чоловік середнього медичного персоналу. Є в місті й спеціалізовані лікарні, зокрема тубдиспансер на 95 місць.

Невпізнанним стало культурне життя міста. З глухого містечка, яке не мало навіть клубу й кінотеатру, Вашківці перетворилися в одне з вогнищ соціалістичної культури на Буковині. Тепер тут працюють середня загальноосвітня й початкова школи, а також середня школа робітничої молоді. З 1963 року в місті почало діяти медичне училище.

Гордістю мешканців міста є чудовий Будинок культури із залом на 640 місць, збудований в 1960 році. Його працівники активно включилися в дворічку культури, присвячену 100-річчю від дня народження В. І. Леніна. Тут обладнано виставку про життя і діяльність великого вождя, зібрано фонотеку його промов, створюється портретна галерея вашківчан — кавалерів ордена Леніна, організовується музей, який висвітлюватиме участь населення міста в боротьбі за встановлення Радянської влади. Один із відділів розповідатиме про боротьбу вашківчан з українськими буржуазними націоналістами.

В Будинку культури влаштовуються тематичні вечори й вогники, збираються ветерани праці, які розповідають про свої виробничі успіхи. Будинок культури приділяє багато уваги впровадженню нових обрядів — новорічних щедрівок, свята першого паспорта, проводів до Радянської Армії, комсомольських весіль. Агіткультбригада Будинку культури — частий гість у навколишніх колгоспах. Популярністю серед молоді користуються виступи вчительки 3. Я. Збризької, кращого лектора, невтомного пропагандиста правил хорошого тону й високих естетичних смаків.

Колективи художньої самодіяльності Будинку культури займають одно з перших місць в області. У цьому велика заслуга художнього керівника Будинку культури і хорового колективу, корінного вашківчанина, заслуженого діяча культури УРСР В. П. Михайлюка, відомого своїми піснями «Черемшина», «Смерічки», «Стежечка», «Буковинська фестивальна», «Подаруй мені Карпати» та ін. Керований ним хоровий колектив ще у 1955 році завоював першість на обласному огляді, не раз виступав на республіканських оглядах у Києві. В ювілейному 1967 році йому’ присвоєно звання народного хору.

В складі цього хору — робітники й колгоспники, вчителі, службовці установ — люди різні за фахом і віком. Наслідком їх колективної творчості є багато пісень, серед яких найбільшої популярності набули «Вашковецькі коломийки».

Звання народного театру присвоєно і драматичному колективу Будинку культури.

Виявленню і розвитку народних талантів сприяло відкриття у Вашківцях музичної школи.

Дружать мешканці міста і з театральними колективами, особливо з Чернівецьким обласним музично-драматичним театром ім. О. Кобилянської. Вперше цей колектив побував на гастролях у Вашківцях у липні 1947 року. Відтоді він частий і бажаний гість вашківчан.

Людно вечорами в новому широкоекранному та літньому кінотеатрах, в міській та дитячій бібліотеках, книжковий фонд яких налічує близько 60 тис. примірників книг художньої, суспільно-політичної та наукової літератури.

За часів румунської окупації мало хто тут розумів зміст слова «спорт». А тепер у двох спортивних залах (на 125 місць кожний), на 7 спортмайданчиках та стадіоні ним займаються сотні юних і дорослих громадян міста.

У Вашківцях та на околицях можна познайомитися з цікавими пам’ятними місцями. На південь від міста височить мальовнича Ганнина гора. Давні легенди розповідають, що на ній, рятуючись від переслідування татар, сховалась дівчина Ганна.

Посеред міста, у зеленому сквері, стоїть пам’ятник Т. Г. Шевченку. Радянський патріот В. О. Собко протягом всього періоду тимчасової окупації як дорогоцінну реліквію переховував у себе бюст поета і зберіг його. Другого дня після визволення міста радянськими військами вашківчани знову побачили на постаменті дороге погруддя Великого Кобзаря.

Всі, хто цікавиться мистецтвом, побувавши у Вашківцях, не минають оселі народного митця, заслуженого майстра народної творчості УРСР, художника-орнаменталіста Г. О. Тараса, уродженця Вашківців. Все своє життя присвятив він збиранню барвистих народних орнаментів та вишивок. Біля 2500 взірців орнаменту створив Г. О. Гарассам. Найвідоміші його твори, присвячені трьохсотріччю возз’єднання України з Росією. Експонувалися на обласній та республіканській виставках і здобули високу оцінку у нашій країні і за її межами такі твори, як «Розгром Петром І шведів під горою Цецино», «Олекса Довбуш з побратимами», «Зустріч Червоної Армії на Буковині в 1944 р.». Панно-триптих «Нам завжди у битвах за волю народів був другом і братом російський народ» художник присвятив 50-річчю Великого Жовтня.

В селі Волоці народилися відомі брати Штерни: Манфред Штерн (Еміль Клебер) (1896—1954) — видатний діяч міжнародного робітничого руху, активний борець проти фашизму, учасник Гамбурзького повстання в жовтні 1923 року та громадянської війни в Іспанії; Вольф Штерн (1897—1961) — один із засновників Комуністичної партії Австрії, організатор і активний учасник повстання солдат 113 піхотного полку в Чернівцях 17 листопада 1919 року; Лео Штерн (нар. 1901 р.) — відомий німецький історик, автор ряду цінних праць з історії робітничого руху та історіографії, віце-президент Німецької Академії наук у Берліні.

Відрадні перспективи розвитку Вашківців. До 100-річчя від дня народження В. І. Леніна у місті виростуть нові багатоповерхові будинки, побутові підприємства, дитячий садок. Перспективним планом розвитку міста передбачено в найближчі роки побудувати тут інструментальний та гумовий заводи, новий готель тощо. Нові сквери і парки прикрасять Вашківці. Ще привабливішим і красивішим стане давнє місто над Черемошем.

Є. С. ПРИХОДЬКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 17 гостей