Верхови́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Верхови́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Жаб'є.jpg
ВЕРХОВИНА (до 1962 – Жаб’є) – с-ще міськ. типу Iвано-Франк. обл., райцентр. Розташов. на р. Чорний Черемош (прит. Черемошу, бас. Пруту), за 31 км від залізничної ст. Ворохта. У письмових джерелах Жаб’є вперше згадується 1424 як власність польс. князів. Основу нас. складали селяни, які займалися скотарством і мисливством. Жителі с. Жаб’є брали участь у антифеод. русі опришків, зокрема діяли в загонах О.Довбуша, в.Баюрака, I.Бойчука.
За 1-м поділом Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Жаб’є відійшло до Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина). У верес. 1885 тут відбулося перше в Галичині сел. віче (див. Вічевий рух). З 1919 входить до складу Польщі. Від листоп. 1939 у складі УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі). Райцентр 1940–62 та від 1966. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 од 29 черв. 1941 до верес. 1944 окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії.
Верховина – один із центрів туризму в Карпатах. Тут бували укр. письменники I.Франко, B.Стефаник, О.Кобилянська, Марко Черемшина, М.Коцюбинський, Леся Українка, Маковей, Г.О.Хоткевич.
У вас недостатньо прав для перегляду приєднаних до цього повідомлення файлів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Верхови́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Верхови́на (до 1962 р. — село Жаб'є, пол. Żabie) — селище міського типу в Івано-Франківській області, адміністративний центр Верховинського району та Верховинської районної ради. Розташоване на висоті 620 м над рівнем моря, на березі річки Чорний Черемош, за 150 км від Івано-Франківська і за 31 км від залізничної станції Ворохта.
Історія
Перша писемна згадка про селище датується 1424 роком: 17 серпня Жаб'є згадане у грамоті великого князя Лева-Свидригайла[2].
У давнину ділилося на дві частини: Жаб'є-Ільці та Жаб'є-Слупійка, мало багато присілків: Красний Луг, Кривополе, Волова, Ходак, Віпче, Замагура. У різні часи до ґміни Жаб'я належали села Бистрець, Дземброня, Топільче, Зелене, Явірник, Буркут.
У 1772 році в результаті першого поділу Польщі між Росією, Пруссією та Австрією землі теперішнього Верховинського району увійшли до Австрії.
Майнове розшарування, національне пригноблення, посилена експлуатація населення гірських сіл викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою боротьби та виявом стихійного протесту селянства проти чинного ладу був опришківський рух. Багато жителів села Жаб'є діяли в загонах Олекси Довбуша, І. Пискливого, Пинті, Бойчука, Баюрака. Масовим явищем серед горян стали скликання віча — нової форми визвольного руху кінця XIX століття. В першій половині XIX ст. у Жабйому і сусідніх селах діяли опришки на чолі з М. Штолюком.
Під час Першої світової війни в околицях села Жаб'є та інших сіл точилися бої між австрійцями та росіянами. Багато гуцулів воювали у складі австрійської армії, особливо у легіоні Українських січових стрільців.
У квітні 1920 року відбулося селянське повстання (отримало назву «Гуцульське повстання»), яке було придушене польською владою. Учасникам Гуцульського повстання 1920 року споруджено пам'ятний знак.
З 1921 до 1939 року Верховина входила до складу Польщі. 1 квітня 1928 р. вилучено присілки (хутори) Дземброня, Бистрець, Зелене і Явірник із гміни (громади) Жаб'є та з них утворено самоврядну адміністративну гміну Дземброня[3]. 17 вересня 1939 р. на підставі пакту Молотова — Ріббентропа, радянські війська вступили на територію Галичини.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Верхови́на, смт, Івано-Франківська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Верховина — селище міського типу (до 1962 року — село Жаб’є). Розташована в Східних Карпатах (620 м над рівнем моря), на берегах Чорного Черемошу, за 150 км від обласного центру, за 31 км від залізничної станції Ворохта. Площа — 507 кв. км, населення — 5177 чоловік. Сільраді підпорядковані села Ільці і Красник.

Верховина — центр Верховинського району, площа якого — 1,3 тис. кв. км, населення — 30,7 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 25,5 тис. У районі 40 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній, 16 сільським Радам; 5 колгоспів; сільськогосподарських угідь — 24,7 тис. га, у т. ч. 1 тис. га орної землі, 23,5 тис. га лук і пасовищ; 81,9 тис. га лісів. Природні багатства району — карпатський ліс, бутовий камінь та лікувальні мінеральні води «Буркут» (типу «Боржомі» і «Миргородської»), «Верховинська». В районі є 4 промислові підприємства, 162 торговельні точки і підприємства; 39 шкіл, 33 клуби та будинки культури; 8 лікарень і диспансерів, будинок грудної дитини, 41 медпункт.

У письмових джерелах Жаб’є вперше згадується 1424 року, коли воно разом з Косовом було передане князем Свидригайлом якомусь Владу Драгосиновичу.

За давніх часів місцеві жителі займалися скотарством, мисливством і частково землеробством. У XV — XVI ст. головним заняттям були випас овець і відгодівля свиней. Із зернових культур сіяли овес, яким платили данину, кукурудзу. Селяни Жабйого, як і інших гірських сіл, тоді не працювали на панщині, а сплачували податки натурою або грішми староству в Коломиї. Осілі хлібороби здавали щорічно по 3 куниці, 8 четвертей вівса, 2 сиріи, 2 курки, загородники, або підсадки — по куниці і сирові, вівчарі — по барану, сир і попругу. Крім того, селяни платили щорічно десятину від бджіл та від волів (кожного сьомого, а пізніше — п’ятого року), дванадцяту частину — від свиней, подимне. Громада сплачувала т. зв. стадії: ялівку, діжку масла, по курці з хати. Кожен селянин зобов’язаний був привезти до панського двору по 2 дерева і матеріал для виготовлення посуду. З селян стягали ще й надзвичайні податки: лисичне (з новоприбулих), вихідне (з відходників), поємщину, або поклонне (податок з нареченої), розпуст (податок за розлучення) тощо.
Майнове розшарування, що дедалі зростало, посилена експлуатація сільської бідноти заможними селянами викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою антифеодальної боротьби і проявом стихійного протесту селянства проти існуючого суспільного ладу був опришківський рух. Багато жителів Жабйого діяли в загоні І. Пискливого (родом з села Довгопілля). В загоні Олекси Довбуша брали участь жителі Жабйого Гнат Кицюк, Яків Урденюк, у загонах В. Баюрака та І. Бойчука — Дірчилюк, Ткач, Урденчук, Федір Мощук і інші.

За австрійської імперії Жаб’є займало значну територію і належало домінії у Рожневі. 1773 року в Жабйому налічувалося 430 господарств. Більшість селян була безземельною, жила лише з скотарства. В селі було досить худоби, однак дві третини усіх корів зосереджувалося у багачів. У 1788—1789 рр. в селі було 40 639 моргів сіножатей і пасовищ та 66 775 моргів лісів. Всі ліси і 728 моргів пасовищ та сіножатей належали домінії. Великими масивами — від 200 до 2000 моргів — володіли сільські багатії. їм належали цілі полонини, такі, як Пір’я (395 моргів), Жовнірська (1124 морги), Мінчели (268 моргів), Узмор (428 моргів). Частина полонин була власністю багатіїв інших сіл.

Класова боротьба не вщухала й після 1772 року. В першій половині XIX ст. у Жабйому і в сусідніх селах діяли опришки на чолі з Мироном Штолюком. Відомі імена жаб’ївських опришків Миколи Іванишина (Хаблюка), Василя Яким’юка, Василя Кітарчука, Куділя. У Жабйому був створений загін опришків під керівництвом Антона Ревізорчука та Максима Тихончука, яких пізніше схопили і стратили. В Жабйому переховувались ватажки селянського руху на Буковині. За свідченням І. Франка, у 1849 році в околицях Жабйого переховувався і був арештований Лук’ян Кобилиця.

Скасування кріпосного права не звільнило селян від соціального гніту, не припинило боротьби проти гнобителів. З розвитком капіталізму на селі поглиблюється класова диференціація. В руках заможної верхівки зосереджується значна кількість землі та худоби. В середині другої половини XIX ст. куркуль з Жабйого М. Рипчак мав 40 корів, 400 овець, 20 коней, 200 кіз, 40—50 свиней. У нього працювало 24 наймити. Поміщику графу Скарбеку належало 50 559 моргів лісу, тоді як усі мешканці села та його околиць мали лише 7302 морги.

Широкого відгомону набули події, що сталися у Жабйому в 60—90-х роках XIX ст. У 1867 році адміністрація маєтків графа Скарбека загарбала в громади сервітутний ліс. За це поміщик погодився віддати селянам 526 моргів 322 квадратні сажні землі. Окремим рішенням від 5 липня 1868 року намісництво затвердило акт відмежування й передачі селянам згаданої землі. Однак поміщик не обмежився привласненням громадського лісу. Він пред’явив претензії на 3 тис. моргів земель, якими селяни користувалися з XVIII ст. Багато років справу розглядали судові органи і щоразу на користь поміщика. Селяни, як повідомляв урядовий комісар, врешті, переконалися, що «їм сталася велика кривда, бо пан за паном тягне» і в травні 1898 року вирішили розправитися з урядовою комісією, яка приїхала в село. Однак їм не вдалося здійснити свого наміру. Прибулі в село жандарми і військо арештували 50 чоловік, з них 22 віддали до суду. Урядова комісія працювала під охороною жандармів і війська. Як і раніше, справу було вирішено на користь поміщика.

Наприкінці XIX ст. селянський рух набув нової форми — скликання віч (зборів), які стали масовим явищем. Перше селянське віче в Галичині відбулося в Жабйому 16 вересня 1885 року.

З кожним роком зростав податковий тягар на користь австро-угорської монархії. Якщо 1886 року селяни Жабйого сплатили 19 550 золотих ринських податків (грунтовий, домовий, заробітковий, прибутковий, адміністративний, шкільний, повітовий, шляховий та ін.), то в 1896 році — 19 992 золоті. Податки підривали економіку села. Основним джерелом прибутку в селянському господарстві було скотарство, однак кількість худоби систематично зменшувалась. У 1880 році великої рогатої худоби й коней у Жабйому налічувалося 7626 голів, у 1890 — 6247 голів, овець стало менше на 1485 голів, кіз — на 379, свиней — на 4413.

Колоніальна політика габсбурзької монархії гальмувала не лише економічний, а й культурний розвиток села. В 40-х роках XIX ст. сюди не було навіть дороги з Косова, жителі села лишалися неписьменними (школу засновано лише в 1852 році). У 1860 році з 718 дітей школу відвідували 40. Характерно, що протягом другого півстоліття кількість учнів Жаб’ївської школи зросла лише на 37 чоловік; у 1899 році в ній навчалося 77 дітей.

Медичної допомоги практично не було. В 90-х роках в Жабйому була лікарня на 10 ліжок, в якій працював 1 лікар. Населення «лікувалось» у різних знахарів.

Побувавши 1884 року в селі, І. Франко так писав про нього: «Ось Жаб’є, гуцульська столиця, нема, мовляють, села понад Жаб’є і більшого лиха шукати дарма…».

Проте ні утиски експлуататорів, ні напівголодне животіння, ні підневільна праця за шматок хліба, ні штучні перепони на шляху української культури не змогли притупити природних здібностей селянина. Розвивалися художні промисли: різьба й випалювання по дереву, виготовлення прикрас і побутових речей з міді та шкіри, килимарство, ткацтво, гончарство. Відомими майстрами з Жабйого були мосяжники Юрко Дробок, Іван Гуцинюк, Юрко Розкорищук, токарі і різьбярі Мокій Зюзяк, Микола і Дмитро Івасюки, Дмитро Соломійчук, Юра Джеголяк та інші.

На розвитку прогресивної культури гуцулів благотворно позначилося перебування в Жабйому ряду видатних українських письменників революціонерів-демократів: Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Осина Маковея. Побували в Жабйому артисти Московського художнього театру на чолі з К. G. Станіславським.

У 1887—1890 рр. тут жив чеський етнограф Ф. Ржегорж, який написав кілька статей про життя, побут і мистецтво гуцулів. А раніше, у 1841 році, на ОСНОВІ почутої тут розповіді про опришка А. Ревізорчука польський письменник Ю. Коженьовський написав п’єсу «Карпатські горці» («Верховинці»), дуже популярну на українській сцені.

Часто бував у Жабйому письменник, артист і мистецтвознавець Г. М. Хоткевич. Як активний учасник революційних подій 1905 року в Харкові, він емігрував до Галичини, де активно займався літературною і мистецькою діяльністю; До створеного ним Гуцульського театру входили й аматори з Жабйого Іван Гелетюк, Семен та Іван Минайлюки.

Під час першої світової війни в околицях Жабйого точилися бої між австро-угорськими і російськими військами. Місцевих жителів насильно мобілізовували до війська. Однак значна частина молодих чоловіків не підкорилася австрійським властям, не пішла в армію і всю війну переховувалась у лісах та горах.

Трудящі гуцули виступали проти війни, вимагали миру, демократичних перетворень. Чутки про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і на Україні дійшли й до Гуцульщини. Місцеві селяни вимагали від уряду ЗУНР передати трудящим поміщицькі землі. Жаб’ївський селянин П. Шекеряк, виступаючи 17 лютого 1919 року на вічі в Косові, закликав передати землі графа Скарбека народові.

За соціальне й національне визволення, за возз’єднання з Радянською Україною боролися західноукраїнські трудящі й після окупації Галичини панською Польщею.

У квітні 1920 року відбулося селянське повстання в Косівському повіті. Воно почалося виступом селян Жабйого, яких підтримали жителі сіл Зеленої, Голів та ін. Як повідомляли пізніше слідчі органи, «заворушення це було завчасно підготовлене і не мало характеру голодного заворушення». Учасник повстання М.М. Недоходюк із Жабйого згадує «товариша зі Сходу» (прізвища не пам’ятає), який ще взимку 1919 року неодноразово збирав селян, читав їм радянську газету «Правда», розповідав про вірного захисника інтересів робітників і селян, великого вождя пролетаріату Володимира Ілліча Леніна.

1920 року в Жабйому у П. Зуб’юка, а згодом в О. Шекеряка дійсно мешкав «більшовицький агітатор». 9 квітня в будинку Л. Сливчука він провів збори, на яких було близько 40 чоловік. Обговорювалось питання про вигнання з села польських окупантів. В переддень повстання на горі Плаїку під Жаб’їм отаборилися близько 600 чоловік. 17 квітня загін з 100 чоловік, озброєних гвинтівками, ручними гранатами й сокирами, зробив спробу захопити жаб’ївську жандармерію. В ніч з 16 на 17 квітня в Жабйому мали об’єднатися два загони повстанців сіл Зеленої і Голів. Але цей план не здійснився, бо польським властям вдалося довідатися про це. Виступ селян був масовим, проходив під більшовицькими лозунгами. В донесенні жандармський офіцер з карної експедиції зазначив, що «це заворушення мало виключно більшовицький характер» і що йому «сприяло все населення, крім окремих багачів, яким особисто цей більшовицький рух міг загрожувати». Повстання тривало до 29 квітня, проте, на думку косівського старости, для його повної ліквідації потрібно було ще 14 днів. Польсько-шляхетські власті придушили виступ селян. Учасник повстання М. Горбовий розповідав (журн. «Жовтень», 1956, № 12), що карні загони 49-го полку стріляли в кожну хату, де світилося світло, били до крові, все грабували й знищували.

Рятуючись від розправи, жителі Жабйого і навколишніх сіл тікали в гори, за кордон, ховалися в лісах. Але боротьби не припиняли. Під час підготовки до виборів у польський сенат і сейм (1922 рік) жителі Жабйого збиралися групами й відверто заявляли, що не будуть брати участі у виборах. Це дуже налякало місцеві власті. Повітовий староста Сєкірський у донесенні Станіславському воєводству писав про «кончу потребу зміцнити пости Косівського повіту 10—15 солдатами», а в Жаб’є просив надіслати «хоч би 20, які могли б забезпечити належний спокій і належно висліджувати джерела агітації й агітаторів». Проте більшість жителів села не взяла участі у виборах: з 314 виборців голосувало лише 59.

Розлючені жандарми вчинили жорстоку розправу над революційно настроєними селянами Жабйого.

Поліцейсько-жандармський терор тривав і в наступні роки. Як повідомляла 27 червня 1926 року газета «Діло», в червні поліцаї вбили у Жабйому молодого селянина І. Керонюка, а ще кількох селян заарештували і тяжко побили. Ці події відбилися в гуцульських піснях. Оспівуючи свою гірку долю, народ, проте, висловлював віру в краще майбутнє, у близьке возз’єднання з Радянською Україною:

Україно, люба ненько, що тобі здається —
Сидить ворог в твоїй хаті, ще й з тебе сміється.
Хай сміється, хай радіє, довго вже не буде —
Наша славна Україна возз’єднана буде.

У Жабйому майже не було освітніх закладів. У школі навчали лише польською мовою. З 1890 по 1930 рік відкрито тільки одну рільничу школу.

Голод, хвороби були постійними супутниками селян. Уряд буржуазної Польщі зовсім не дбав про охорону здоров’я трудящих. Смертність населення, особливо серед дітей, була надзвичайно високою. У 1927—1928 рр. майже половина дітей вмирала, не доживши року.

19 червня 1932 року газета «Сель-Роб» надрукувала сповнений відчаю лист мешканців Жабйого. «Ми, підписані мешканці села Жабйого Косівського повіту,— писали селяни,— виживали до цього часу з заробітків при складанні дерева. Жінки наші й діти працювали за кисле молоко у сільських багатіїв. Але як робота припинилась, нам вибила чорна година… Нині прийдеться гинути голодною смертю. Кличемо до подільських братів, рятуйте нас перед голодною загибеллю. 800 родин у Жабйому попухли з голоду».

20 лютого 1938 року прогресивна газета «Селянські вісті» писала, що трудящі гуцули, приречені на безпросвітну темряву, мучились у курних колибах, ділили через свої нестатки сірник на чотири частини, їх кістки перемерзали від лютих морозів, хоча жили вони серед моря карпатських лісів.

Про неймовірно тяжке життя трудящих гуцулів під владою панської Польщі з великою художньою силою розповідається в народній «Гуцульській пісні». З гнівом, сарказмом народ таврує польських панів та їх прислужників — війтів, стражників, шпиків, що катували й визискували народ.

Але ніякі тортури не змогли залякати народ, який прагнув до волі.

Успіхи будівництва соціалізму на Радянській Україні запалювали трудящих на боротьбу. Ленінські ідеї несла в маси КПЗУ. Місцевий осередок КПЗУ був створений у Жабйому в 1924 році за ініціативою активного діяча партії Созонта Васильовича Букатчука. Очолював його І. Д. Волинюк. Члени осередку жителі села Ю. Г. Раховський, П. Храпчук, В. Д. Волинюк, Ф. І. Ласкурійчук, Е. М. Тайк розповідали про життя трудящих на Радянській Україні, читали заборонену літературу, зокрема газету «Правда» (її І. Д. Волинюк приносив із села Кобаків від С. В. Букатчука), газети «Селянські вісті», «Громадський голос», «Сель-Роб» та ін., журнал «Світло», про який згадує косівський повітовий староста в донесенні Станіславському воєводству. І. Д. Волинюк, розповідаючи в газеті «Селянські вісті» від 20 лютого 1938 року про надзвичайно тяжке становище гуцульського населення, закликав боротьбою «здобувати собі кращу долю, а не слухати «самостійників» українського буржуазного націоналізму та їм подібних».

Вірного сина народу, відданого комуніста І. Д. Волинюка обрали трудящі Жабйого головою народного комітету у вересневі дні 1939 року, після вступу в село радянських воїнів-визволителів. Народний комітет підтримував належний порядок, вів роботу по підготовці виборів до Народних Зборів. І. Д. Волинюк і Ю. Г. Раховський представляли Гуцульщину на Народних Зборах, які відбулися 26—28 жовтня 1939 року у Львові, пізніше — на сесіях Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР.

З перших днів визволення органи народної влади здійснили ряд важливих заходів, спрямованих на піднесення економіки, матеріального добробуту трудящих, їх культурного рівня. В Жабйому створено лісопункт, збудовано маслозавод, засновано артіль художніх виробів «Радянська Гуцульщина», промкомбінат, шевську артіль, відкрито семирічну й 5 початкових шкіл, споруджено поліклініку, лікарню на 35 ліжок, кінотеатр. У лютому 1940 року Жаб’є стало районним центром.

У вересні 1939 року в Жабйому створена сільська комсомольська організація. Першими комсомольцями стали П. М. Дрислюк, Г. В. Луцюк, Д. Д. Храпчук, Є. М. Зуб’юк, В. О. Зузяк. Комсомольці були надійними помічниками партійної організації. Вони залучали молодь села до участі в перших суботниках по будівництву школи, кінотеатру, лікарні, в проведенні першої радянської весняної сівби, вели агітмасову роботу, брали безпосередню участь у ліквідації неписьменності серед населення.

У травні 1941 року вийшов перший номер районної газети «Прикарпатська правда», на сторінках якої висвітлювалось життя трудящих Жабйого і району в перші роки Радянської влади. Тоді ж 42 сім’ї селян-бідняків села об’єдналися в колгосп «Червоний прикордонник». В травні 1941 року в Жабйому відкрито пам’ятник В. І. Леніну.

29 червня 1941 року до села вдерлися фашистські загарбники. Разом з українськими буржуазними націоналістами окупанти розпочали розправу над трудящими. Вже у серпні 1941 року в Ільцях, поблизу Жабйого, вони розстріляли понад 1500 жителів, зокрема колишніх членів КПЗУ І. Д. Волинюка і Б. М. Тайка.

Трудящі села вели боротьбу проти фашистських загарбників і українських буржуазних націоналістів. Радянські патріоти Жабйого знищили начальника т. зв. української поліції. Гуцули допомагали партизанському з’єднанню під командуванням С. А. Ковпака. Житель Жабйого Д. П. Самокіщук був провідником у ковпаківців влітку 1943 року. Пізніше, в 1944—1946 рр., Д. П. Самокіщук очолював групу активістів по боротьбі з українськими буржуазними націоналістами.

З квітня до осені 1944 року точилися жорстокі бої за Жаб’є. Лише у вересні село було остаточно визволене від гітлерівських загарбників. Під час боїв загинули понад 100 офіцерів і солдатів Червоної Армії. Вдячні жителі села свято бережуть дві братські могили героїв-визволителів, де встановлені пам’ятники.

Жахливу картину являло визволене Жаб’є. Німецько-фашистські окупанти та українські буржуазні націоналісти спалили майже всі будинки, лікарню, зруйнували мости, лісопильний завод, електростанцію, кінотеатр і навіть церкву — культурно-історичну пам’ятку XVII століття.

22 жовтня 1944 року відбулися перші районні збори трудящих. Вони прийняли рішення щодо відбудови зруйнованого фашистами господарства, налагодження медичного й культурного обслуговування населення, радіофікації села, поліпшення матеріального забезпечення. Пленум райкому партії, що відбувся 9 грудня 1944 року, обрав першим секретарем райкому Я. І. Береста. Головою райвиконкому став М. А. Мовчан, першим секретарем райкому комсомолу — Г. Г. Середа.

Під керівництвом районної партійної організації розгорнулася діяльна робота по відбудові зруйнованого народного господарства й культури. Велику допомогу в цій справі подали обласні організації. У травні 1945 року обком партії та облвиконком прийняли постанову про електрифікацію Жабйого. Невдовзі відновили свою діяльність лісопильний завод (пізніше об’єднаний з дрібними промисловими підприємствами і реорганізований в артіль «Вільна Гуцульщина»), колгосп, було відкрито семирічну й дві початкові школи, за парти сіли всі діти шкільного віку. Запрацювали лікарня, аптека, ряд соціально-побутових закладів; створено Гуцульський ансамбль пісні й танцю. Під керівництвом комсомольця Т. Данчука 30 аматорів розвивали свої художні здібності. Ансамбль виступав з концертами в селах свого району, в обласному центрі — місті Станіславі, а також у Києві.

Та мирній творчій праці перешкоджали банди оунівців, здійснюючи диверсії’, залякуючи й тероризуючи населення. Вони підірвали приміщення Жаб’ївської сільської Ради, спалили електростанцію, систематично псували телефонний зв’язок та лінії електропередач, грабували, вбивали радянських і партійних активістів, колгоспників. Від рук українських буржуазних націоналістів загинули колишній голова сільської Ради В. Д. Волинюк разом з матір’ю і сином, перший голова колгоспу В. І. Ілюк та його дружина, бригадир колгоспу І. Г. Чупринчук, доярка До-дюк, активістка П. Т. Стефурак, її брати Іван і Дмитро, вчитель Леонід Брелінський, його дружина Марія Василівна, син Ярослав та ін. Бандитщ вбили також активних учасників Гуцульського ансамблю пісні й танцю Михайла Сорука, Михайла Комана, Миколу Юсипчука.

Однак нове життя перемагало. В лютому 1948 року в Жабйому створено територіальну партійну організацію, в листопаді — колгоспну первинну партійну організацію, секретарем якої обрано О. О. Морощука. Комсомольську організацію колгоспу очолював М. Г. Федорчук. Комуністи й комсомольці проводили значну роботу по зміцненню економіки колгоспу, поліпшенню трудової дисципліни, працювали пропагандистами й агітаторами.

Колгосп дістав допомогу від держави: мінеральні добрива, посівний матеріал, сільськогосподарський інвентар, кредит на капітальне будівництво. Для окремих колгоспників збудували хати. Члени артілі активно взялися будувати нове життя, успішно завершили осінню сівбу 1948 року.

У 1949 році колгосп названо ім’ям письменника М. Коцюбинського. З 1953 року він спеціалізується як тваринницьке господарство. За 5 років в артілі в 6,4 раза збільшилася кількість поголів’я великої рогатої худоби, виробництво молока зросло в 16 разів, м’яса і вовни — в 11 разів. Громадська худоба утримується в добрих приміщеннях. Електрифікація й механізація трудомістких процесів на фермі, здійснені з допомогою Жаб’ївської машинно-тваринницької станції, значно полегшили труд тваринників, сприяли підвищенню продуктивності праці, досягненню високих надоїв молока.

Багато років працювала дояркою Г. Ю. Кермощук, яка прийшла на ферму після закінчення семирічної школи. Тут вона вступила у комсомол, стала членом КПРС. Невтомна трудівниця добивається високих показників у роботі: 1958 року вона надоїла по 4482 кг молока від кожної корови. За самовіддану працю Г. Ю. Кермощук була відзначена високою урядовою нагородою — орденом Трудового Червоного Прапора.

Серед передовиків колгоспного виробництва можна назвати доярок членів КПРС М. І. Кузьменюк і О. І. Спінзак, чабана М. Ю. Мойсюка, які добиваються найвищих у колгоспі надоїв молока, приросту овець і настригу вовни, ланкову Г. В. Марійчук, яка у 1969 році зібрала по 504 цнт буряків та по 440 цнт зеленої маси кукурудзи, по 172 цнт картоплі з гектара.

Велику роль у піднесенні сільськогосподарського виробництва відіграє техніка, яку постачає колгоспові держава.

Розвивається в районі місцева промисловість. У 1953 році в селі був створений лісокомбінат, у 1956 — харчовий і побутовий комбінати. У 1969 році на промислових підприємствах та в установах Верховини працювало 2750 робітників та службовців, у т. ч. 1630 місцевих жителів.

Найбільше підприємство селища — Верховинський лісокомбінат. Він має свою електростанцію потужністю 600 квт і 14 малогабаритних електростанцій для обслуговування лісопунктів, 78 вантажних автомобілів, 29 тракторів, 8 трелювальних лебідок, 2 автогрейдери. В деревообробному цеху працює 81 верстат, 3 лісопильні рами та інша техніка.

Складну техніку й виробничі процеси вдосконалюють раціоналізатори комбінату, зокрема комуністи М. Д. Акуленко, О. М. Максимов, І. Я. Москалик. Лише 1968 року від впровадження у виробництво 34 раціоналізаторських пропозицій одержано 25 тис. крб. економії.

Зростає кількість бригад і ударників комуністичної праці.

1969 року на лісокомбінаті налічувалося 12 бригад комуністичної праці, в яких працювало 215 робітників.

25 робітників комбінату вчиться заочно у вузах і технікумах, 88 — у вечірній середній школі; працює кабінет політичної освіти, 3 технічні кабінети, 5 бібліотек. Тут люблять художню самодіяльність і спорт. У 1969 році в драматичному, хоровому, музичному, танцювальному та інших гуртках художньої самодіяльності брало участь понад 250 робітників, силами яких дано 48 концертів для робітників, колгоспників, воїнів-прикордонників. Колектив художньої самодіяльності лісокомбінату в 1965 році брав участь у Всесоюзному огляді художньої самодіяльності, виїжджав з концертом до столиці нашої Батьківщини Москви, був нагороджений грамотами та цінними подарунками. Різними формами спортивно-масової роботи на лісокомбінаті охоплено понад 600 робітників, з них майже 200 чоловік мають спортивні розряди.

Розташована між гір, в мальовничій долині Чорного Черемошу, Верховина прикрасилась новими будівлями підприємств та установ, житловими будинками. Серед післявоєнних новобудов — лісокомбінат і маслозавод, побуткомбінат і завод мінеральних вод, середня школа і школа-інтернат, будинок культури і клуб, будинок райкому КП України та райвиконкому, нові житлові будинки, телевізійний ретранслятор. Закінчено асфальтування шляху з Верховини на Косів. Регулярно курсують автобуси на Косів, Ворохту, Івано-Франківськ.

Достаток прийшов у сім’ї верховинців. Після війни колгоспники й робітники Верховини спорудили на свої власні заощадження 1200 будинків. Доярка О. І. Спінзак, маючи на своєму утриманні бабусю, матір і молодшу сестру-школярку, змогла

на свої зароблені кошти і з допомогою колгоспу звести чотирикімнатний будинок, придбати нові меблі, телевізор. Будинок на 6 кімнат побудував шофер колгоспу І. Ю. Потяк, сім’я якого складається з 4 чоловік. Лише в 1968 році жителі Верховини придбали 85 велосипедів, 20 мотоциклів і 5 легкових автомобілів.

Майже кожен третій житель Верховини вчиться. Близько 1400 дітей шкільного віку та понад 700 чоловік працюючої молоді здобувають освіту в середній школі, середній школі-інтернаті, в заочній середній школі, 2 восьмирічних і 4 початкових школах.

У школах Верховини працює 128 вчителів. Люблять і шанують у Верховині Г. А. Храпчук, яка, закінчивши Львівський університет, повернулася працювати до рідної школи. Вона не лише хороша вчителька, а й лектор-атеїст. Її лекції користуються великою популярністю серед місцевого населення. За сумлінну працю Г. А. Храпчук нагороджена грамотою Міністерства освіти УРСР.

Про здоров’я мешканців Верховини дбають 29 лікарів і 147 середніх медичних працівників, які трудяться в центральній і дитячій лікарнях, у будинку грудної дитини, поліклініці, санітарно-епідемічній станції, 5 медичних пунктах.

Верховинці з гордістю й пошаною говорять про свого земляка, хірурга центральної лікарні І. В. Басистюка, випускника Івано-Франківського медінституту. Зроблені ним операції врятували життя багатьом хворим. Уродженець Верховини В. І. Ветощук — доктор медичних наук, завідуючий кафедрою Івано-Франківського медичного інституту.

Зростанню культурного рівня трудящих Верховини сприяє широка мережа закладів культури. В селищі працюють будинок культури, клуб у присілку Ільцях, 2 районні, шкільні бібліотеки.

Традиційними стали нові свята й обряди: свято лісоруба, зустріч Нового року, проводи зими, зустріч весни, гуцульські весілля. Одним з найбільш яскравих масових свят є полонинська весна. Його влаштовують щороку у травні з нагоди проводів тваринників на полонини, куди на все літо переганяється колгоспна худоба.

3 1965 року кожного вересня відзначається свято лісоруба. На святково прикрашеному стадіоні селища збираються робітники лісокомбінату, трудящі інших підприємств та установ, гості з Надвірнянського району Івано-Франківської області та Путильського району Чернівецької області, з якими змагається Верховинський район, представники районних та обласних організацій. Урочисто лунають трембіти, сповіщаючи про початок свята. Після привітань, з якими виступають представники громадськості, піонери, директор та секретар парткому лісокомбінату вручають перехідний Червоний прапор кращому колективу, нагороди передовикам виробництва. Свято завершується великим концертом художньої самодіяльності, спортивними змаганнями, танцями.

Чудові перспективи Верховини. В найближчі п’ять років у селищі буде збудовано нове промислове підприємство — цегельний завод, який випускатиме близько 4 млн. штук цегли на рік. Розшириться лісокомбінат за рахунок нових столярного та сувенірного цехів. З’являться нові культурно-побутові та житлові споруди: кінотеатр, дитячий садок, корпус дитячої лікарні, багато типових житлових будинків. Повністю буде реконструйовано центральну площу селища.

В околицях Верховини передбачено спорудження пансіонату для туристів, гірської лижної станції, бальнеологічного санаторію. Селище перетвориться в один з центрів туризму в Карпатах.

І. І. ІЛІЙЧУК, І. І. ЧЕРВІНКІН-КОРОЛЬОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google Adsense [Bot] і 21 гість