Вило́к, смт, Виноградівський район, Закарпатська область, Україна

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Вило́к, смт, Виноградівський район, Закарпатська область, Україна

Повідомлення АннА »

ВИЛОК – с-ще міськ. типу Виноградівського р-ну Закарп. обл. Розташов. на правому березі р. Тиса (прит. Дунаю). Залізнична ст.
Виникло 1304 на місці колиш. с. Нітерлек. Спочатку мало назву Уйлок (нове поселення) або Вуйлок, яка пізніше трансформувалась у Вилок.
1334 – значний населений пункт з катол. парафією.
У 15 ст. з розширенням солевидобувних промислів Вилок – велика перевалочна база для транспортування солі з Сигета (нині Сігету-Мармацієй, Румунія).
Вилок не раз зазнавало руйнацій: 1659 – польс. військами, 1661 – турец., 1717 – крим. татарами.
Місц. жителі брали участь у Дожі Дєрдя повстанні 1514, сел. виступах 1697–98, нац.-визвол. війні угор. народу 1703–11.
Зростання і розвиток Вилок припадає на 2-гу пол. 19 ст. (у берез. 1863 створено спілку ремісників).
5 серп. 1919 с-ще на підставі Сен-Жерменського мирного договору 1919 приєднано до Чехословаччини.
Від листоп. 1938 почався період окупації Вилок гортистською Угорщиною.
26 жовт. 1944 визволено воїнами 17-го гвард. стрілец. корпусу Четвертого Українського фронту, з 1945 – у складі УРСР (див. Возз’єднання українських земель в єдиній державі).
С-ще міськ. типу від 1959.
Архіт. пам’ятка – костьол 18 ст.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вило́к, смт, Виноградівський район, Закарпатська область, Україна

Повідомлення АннА »

Зображення
Вило́к (угор. Tiszaújlak) — селище міського типу у Виноградівському районі Закарпатській області України. Розташований на кордоні з Угорщиною. Відстань до райцентру становить близько 16 км і проходить автошляхом М23.

79 % населення етнічні угорці, 20,8 % українці та 0,2 % інші (росіяни, цигани). Також мало назву Уйлок. Поблизу селища розташований пункт контролю Вилок на кордоні з Угорщиною. З угорського боку — пункт пропуску «Тісабеч», медьє Саболч-Сатмар-Береґ, автошлях 491 у напрямку Ньїредьгаза.

Сучасна українська назва селища «Вилок» походить від угорської назви «Тісауйлок» — «нове поселення на Тисі».

У XIX ст. поселення мало статус містечка Передтисянського повіту (округу) Уґочанського комітату. Користувалося власним гербом із такою символікою: у срібному щиті, на хвилястому підніжжі, тричі розділеному блакиттю й сріблом, — дерев'яний човен, яким править селянин у червоному одязі; щогла човна увінчана гербом Австро-Угорської імперії. Герб нагадує про місцеву пристань для човнів, які перевозили річкою Тисою сіль до «камеральних депо» в Мараморощині.

У центрі селища розташована одна з найстаріших будівель Закарпаття — Соляний дім. Як склад для солі її основа була зведена в 1417 р., з часом зазнавала перебудов. До недавнього часу в приміщенні була розташована школа, нині будівля закрита.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Вило́к, смт, Виноградівський район, Закарпатська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Вилок — селище міського типу (з 1959 року), центр Вилоцької селищної Ради. Розташований на правому березі р. Тиси, за 16 км на південний захід від районного центру, на залізничній лінії Чои — Солотвина і автостраді Ужгород — Рахів. Населення — 3,5 тис. чоловік.

На території села виявлено поселення перших століть н. е..

У XIII столітті на місці сучасного Вилока було село Ніртелек, яке з 1270 року належало великим угорським феодалам із знатного тоді роду Гунт-Пазмань, братам королівського канцлера і печського епіскопа Ахіллеса, які одержали від короля ряд маєтків на р. Тисі. Від того періоду це поселення згадується у деяких писемних джерелах, де говориться, що його мешканці займалися виноградарством, зазнавали ворожих нападів тощо.

В кінці XIII століття село перестало існувати. Вірогідно, що воно було знесене Тисою під час повені. Землі, що належали селу, угорський король Андрій III передав у 1300 році синам графа Марцелавса. В 1304 році на місці колишнього Ніртелека виникло нове село, яке дістало назву Уйлок, що означає нове поселення. Називали його також Вуйлоком. Але з часом ці назви втратили своє значення й вийшли з ужитку. Село стали називати Вилок. Уже в 1332 році це був досить великий населений пункт, що мав католицьку парафію.

Нові перспективи розвитку Вилока відкрилися у XV столітті, коли тут в 1417 році було побудовано великий перевалочний склад, в якому зберігалась сіль, що сплавлялася по Тисі із Сігета. Мешканці села перевозили також сіль возами. Це була важка і небезпечна для життя праця, за яку селяни одержували мізерну плату.

На посилення гніту селяни відповідали заворушеннями і виступами. Коли в 1425 році на Мармароських соляних копальнях виникло повстання, його активно підтримали робітники Вилоцького складу. Королівське соляне управління змушене було дещо поліпшити умови праці. Селяни Вилока прийняли участь у селянській війні 1514 року.
У XVI столітті Вилок занепадає внаслідок частих воєн та стихійних лих. В 1567 році тут було 7 дрібних дворян, які мали по 2—4 кріпацькі телеки (земельні наділи). їм належала 21 кріпацька родина. 15 з них були желяри, 3 кріпаки — з землею по одному телеку, і 3 — по півтелека. Платили податок лише 2 кріпаки, які мали по півтелека. Інші — або тільки поселились, або були зовсім бідні. 18 кріпацьких телеків були незаселені.

31 березня 1632 року у Вилоку відбулись збори делегатів сусідніх комітатів північно-східної Угорщини, на яких обговорювались їх спільні заходи щодо захисту від нападу турецьких військ. В мандатах та інструкціях делегатам наказувалось «не вступати ні в які стосунки з турецькими представниками та відстоювати сучасні і майбутні інтереси батьківщини». Та це не врятувало Вилок від руйнування турецькими військами.

У 1659 році село було зруйноване польськими військами, які вдерлися у Карпати під час війни Польщі з Трансільванією. І не встигло воно піднятися з попелу та руїн, як через нього в 1661 році пройшли, знищуючи все на своєму шляху, турецькі війська, що воювали з Австрією. Село зовсім занепало. Якщо у 1580 році тут жила 51 кріпацька сім’я, то в 1663 році — лише 28. Становище їх було нестерпним. Вони змушені були виплачувати великі податки, виконувати десятки різних повинностей. Під час збирання податків, які проводила влада за допомогою військових загонів, не раз відбувались заворушення й сутички.

Посилювався наступ католицизму. В 1674 році наджупан Габор Переній особисто приїжджав у Вилок і нацьковував католиків на протестантів та православних. В зв’язку з антиавстрійським повстанням 1678—1688 рр. у Семиградді (на Північній Угорщині) під керівництвом Імре Текелі село було переповнене німецькими військами, які грабували населення, знущались над ним. Багато селян втекло у ліс.

У 1697—1698 рр. у зв’язку з повстаннями на Закарпатті в селі відбулися нові виступи поневоленого селянства. В ніч на 9 липня 1697 року повстанці напали на збирача податків, забрали його майно, знищили всі записи і вигнали з Вилока. Для придушення цього виступу було вислано військові кінний і піший загони.

Антифеодальна боротьба значно посилилася в кінці XVII на початку XVIII століть. 17 жовтня 1702 року група селян на чолі з Томашем Есе напала на Вилоцький соляний склад, знищила кількох солдатів, вчинила розправу над ненависними чиновниками і захопила гроші та цінності, які були використані для нового повстання. Воно почалося в травні 1703 року під керівництвом Т. Есе. Повсталі у селі Вилок перейшли на правобережжя Тиси і 24 травня знову напали на соляний склад. Вони розігнали австрійських солдат, повбивали офіцерів, збирачів податків, чиновників, захопили поромну переправу і касу соляного управління. Беручи участь у визвольній війні угорського народу 1703—1711 рр., Вилок дав до повстанської армії Ф. Ракоці 52 солдати—набагато більше, ніж сусідні села. Це пояснюється великою ненавистю вилоцьких селян і робітників соляних складів до німецьких солдатів і чиновників, котрі нещадно знущались над ними. Багато вилоцьких селян полягло в боях з австрійськими військами при Овварі та Сатмарській облозі.

Після поразки селянського повстання під проводом Ф. Ракоці не припинялися руйнівні війни. У 1717 році кримські татари, які напали на південні закарпатські комітати, зруйнували Вилок і захопили в неволю 17 чол. В 1718 році у Вилоку була розквартирована рота Арембергського піхотного австрійського полку. Селяни, які і без того голодували, тільки в листопаді повинні були дати для прохарчування солдатів 172,5 продовольчих пайків, 11 фуражних пайків та 273 форинти готівкою.

Рятуючись від знущань та насильства, мешканці Вилока тікали в гори та ліси або в інші села. В 1715 році у селі залишилось тільки 26 кріпацьких родин.

У другій половині XVIII століття населення Вилока дещо зросло. У 1775 році тут нараховувалось 47 феодально-зобов’язаних родин, у т. ч. 16 желярів і 8 піджелярів. Дворян, що мали землю, було 14. Крім того, в селі жило чимало дворян, які служили в соляному управлінні. Феодальні повинності селян були великі. Обсяг панщини становив 104 і більше днів на рік. Крім того, необхідно було сплатити грошовий податок, дев’ятину натурою, дати десятину церкві та виконувати інші повинності. Панщину примушували відробляти в найбільш гарячу пору сільськогосподарських робіт. На своєму ж полі селянин міг працювати тільки в свята та вночі.

Чимало кріпаків працювало на соляних складах та транспортуванні солі. Селяни, які йшли сюди на роботу, могли відкупитися від панщини грішми. В 1770 році казна викупила селян у поміщика. Від того часу вони відробляли феодальні повинності на користь соляного управління.

Селяни зазнавали великого утиску від соляного управління, якому в 1828 році належало вже 72 селянські родини. Воно фактично управляло селом, чинило суд над його мешканцями. При управлінні постійно перебував загін гайдуків для наведення «порядку», була в’язниця. В’язнів жорстоко били. А. Карпинець був засуджений за вбивство чиновника до страти. Після того, коли король замінив йому шибеницю шістьма роками ув’язнення, Карпинця через кожного півроку шмагали 30 разів палицею.

У зв’язку з розширенням соляного промислу в середині XIX століття у Вилоку з кожним роком оселялося багато селян з Галичини, які втікали від непосильного гніту панів. Вони сприяли розвиткові ремесла й торгівлі, якими починали займатися також селяни-кріпаки соляного управління. За переписом 1828 року, з 72 кріпацьких родин Вилока дві займались торгівлею і 12 ремеслом. Один з селян-кріпаків торгував шерстяними тканинами у власній лавці і продавав щорічно на 1000 форинтів товарів. Другий — займався пересувною торгівлею, на возі, продаючи різних виробів ремесла на 400 форинтів. Серед ремісників було 2 кравці, 4 шевці, 2 шкіроправи, 3 столяри, 2 ковалі, один мотузяр. Ремісники виготовляли свої вироби вдома, а реалізували торговцям або на ярмарках у Вилоку, які відбувалися по 6—8 разів на рік. Дохід від риночних мит у першій половині XIX століття становив 100 форинтів щорічно.

У 1843 році за 450 форинтів селяни викупили свої повинності у соляного управління. Судове право, яке до цього йому належало, перейшло до комітатського управління.

Мешканці Вилока брали активну участь у революції 1848—1849 рр. в Угорщині. На заклик революційного уряду в червні 1848 року тут було створено загін національної гвардії, до якого записалось 168 чоловік. Загін увійшов до складу другої роти національної гвардії Угочанської жупи і ніс військову службу на кордонах з Австрією в районі села Торунь, брав участь у боях. Уродженець Вилока Бертолан Ілошваї за революційну діяльність у 1849 році був засуджений австрійським судом на 20 років каторги.

В другій половині XIX століття Вилок дещо починає зростати. Тут було зведено ряд будинків з цегли і каміння, з черепичними покрівлями. Та більшість жител була з глини, під соломою. В 1900 році у Вилоку налічувалося 519 будинків. Зростала кількість населення. З 1857 по 1900 рік вона подвоїлася і досягла 3008 чол. З них 342 чол. були зайняті в ремеслі, 106 — у сільському господарстві, 139 — у торгівлі, 58 — на транспорті. Крім того, тут мешкало 61 службовець, 155 поденщиків, 117 прислуг.

Сільське господарство, через нестачу землі (в 1900 році кадастр села становив лише 1376 гольдів), відігравало відносно незначну роль. В ньому було зайнято понад 10 проц. всього населення. Значна частина селян втратила свою землю. Її за безцінь скуповували лихварі. Так, Штейнбергер прибрав до своїх рук у 1895 році 109 кадастральних гольдів. У його господарстві був локомобіль, молотарка, сівалка, 40 голів великої рогатої худоби.

Значна частина мешканців села займалася ремісництвом. В березні 1863 року у Вилоку було створено спілку ремісників. Оскільки з кожним роком зростали кількість ремісників та види ремесла, то у 1878 році було створено ще три нові спілки: об’єднане товариство ремісників, ремісниче товариство чоботарів і товариство різних ремісників. Вони об’єднували понад 100 чоловік. Спілки займалися питанням навчання молодих майстрів, дбали про забезпечення ремісників сировиною, збут їх виробів, стежили за дотриманням законів, що торкались виробництва. В 1885 році було створено в селі ремісничу школу, в якій навчалося 65 учнів. Утримувалася вона за рахунок міщан.

Перша світова війна принесла мешканцям Вилока багато горя і страждань. У багатьох родин вона відняла чоловіків, батьків і синів. Занепадало ремесло зростали дорожнеча, податки, реквізиції. Населення голодувало.

Звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії трудящим Вилока принесли їх односельчани Б. Понгов, Г. Віраг, К. Дудаш, Е. Горват, Ш. Горват та інші, які повернулись з полону і були очевидцями революційних подій у Росії. Вони розповідали про нову владу робітників і селян, закликали односельчан до активної боротьби проти своїх гнобителів.

Після перемоги соціалістичної революції в Угорщині у березні 1919 року у Вилоку було встановлено орган Радянської влади — директоріум. До нього увійшли робітники О. Гарда, К. Кац, О. Горват, А. Медеші. Директоріум очолював Антал Медеші, який провів велику роботу по здійсненню заходів Радянської влади. У Вилоку було організовано пункт по набору добровольців до Червоної Армії. Першими в лави червоноармійців стали М. Балінт, Й. Сечі, О. Гайду, Б. Понгов, Й. Балаш, Я. Фабіян, А. ПІаланкі, А. Акерман, В. Микуло та багато інших. Вони хоробро билися проти інтервентів та контрреволюціонерів.

Місцеві контрреволюціонери чинили впертий опір революційним заходам директоріуму. В квітні 1919 року одного з організаторів контрреволюції, землевласника Ф. Фішера, було заарештовано і віддано до суду революційного трибуналу.

Та Радянська влада на Закарпатті була потоплена в крові. Всупереч волі і бажанням трудящих західні імперіалісти включили Закарпаття до новоствореної буржуазної Чехословаччини, війська якої окупували село 5 серпня 1919 року. Становище трудящих Вилока не поліпшилося. Шевське, кравецьке, столярне та інше ремісниче виробництво, з якого жила значна частина селян, почало занепадати, бо не витримувало конкуренції з розвиненою промисловістю Чехословаччини.

На початку 1920 року у Вилоку була створена організація Міжнародної соціалістичної партії Підкарпатської Русі, до якої увійшло 10 активістів села. Вони брали участь у встановленні Радянської влади в 1919 році. Під їх керівництвом у грудні 1920 року робітники Вилока взяли участь в загальному політичному страйку, який проходив у Чехословаччині і на Закарпатті. 16 грудня у Вилоку відбувся великий мітинг, на якому було вирішено захопити склад з мукою. Жандарми намагалися розігнати мітинг, але робітники роззброїли їх, захопили млин і склад з мукою та почали ділити її серед голодуючих. Але після арешту лівих революційних соціалістів Дєрдя і Фріда праве керівництво організації, зокрема Шімон і Балла, прийнявши обіцянку окружного начальника розділити 75 цнт муки, закликало робітників припинити самоуправство. Ліві соціалісти очистили свою організацію від правих і в травні 1921 року увійшли до складу КПЧ.

З першого дня партійна організація Вилока, якою керував учасник боротьби за Радянську владу в 1919 році у Вилоку Б. Акерман, вела велику роботу по інтернаціональному згуртуванню трудящих села. У 1926 році у Вилоку з ініціативи комуністів О. Паппа, Б. Акермана та інших було названо головну вулицю села іменем В. І. Леніна. Але власті цю назву відхилили. Та все ж для селян Вилока ця вулиця так і залишилася вулицею В. І. Леніна.

Комуністи проводили значну роботу серед робітничої молоді. В 1927 році з їх ініціативи створено нелегальну молодіжну комсомольську організацію, яку очолював М. Бруммер. У 1929 році в ній налічувалося 18 членів. Діяла вона під виглядом спортивного товариства. Нелегальні збори комсомольців відбувалися в будинку комуніста М. Шварца. Тут зберігалися також архів і прапор організації. Комсомольська організація видавала нелегальну газету «Червона зірка», що друкувалась на гектографі в місті Мукачевому, і розповсюджувала її серед трудящих Вилока.

В 1930 році цю організацію було викрито, а її керівників засуджено до ув’язнення. Та діяльність її не припинялася. Організація активно виступала на захист соціальних інтересів трудящих, вела значну роботу по вихованню молоді. Листівка, випущена 11 січня 1930 року, закликала юнаків і дівчат до згуртування в боротьбі проти промисловців, жандармів і властей, до рішучих дій. «Тільки так можна забезпечити права робітничої молоді, як це зробила російська молодь 12 років тому»,— писалось у листівці.

З рядів вилоцької комсомольської організації вийшов талановитий ватажок молоді, секретар крайового комітету комсомолу Йосип Штарк (1902—1934 рр.). За дорученням крайової комуністичної організації він проводив серед юнаків і дівчат пропагандистську і організаторську роботу у Берегівському, Мукачівському та Ужгородському округах. Поліція і жандармерія переслідували юнака. Восени 1934 року він був заарештований і кинутий у берегівську тюрму, де незабаром помер.

Під керівництвом комуністів робітники Вилока вели мужню боротьбу за поліпшення умов життя. З 1933 до 1937 року тут відбулося 7 страйків, в яких взяло участь 800 чоловік. Найбільш масовим був виступ 5 жовтня 1933 року 150 робітників, що були зайняті на регулюванні р. Тиси. 11 вересня 1935 року застрайкувало 60 робітників шевських майстерень. Вони вимагали збільшення заробітної плати. Власники майстерень змушені були піти на поступки. 30 вересня 1935 року застрайкували робітники й учні кравецьких майстерень і теж домоглися збільшення заробітної плати.

Значного розмаху набрали демонстрації і виступи безробітних. 2 березня 1933 року перед нотарським управлінням у Вилоку зібралося понад 100 чоловік, які брали участь у т. зв. Червоному дні — дні по боротьбі з безробіттям, що був проведений по всій Чехословаччині. Наступальний і рішучий характер мали виступи трудящих Вилока у травні того ж року. Під час походу голодуючих у Вилоку 18 лютого 1934 року понад 200 чоловік проникли у приміщення нотарського управління і примусили сільського старосту скласти список усіх безробітних та прийняти їхню вимогу про негайний розподіл борошна серед голодуючих. Безробітних робітників розігнали жандарми, які спішно прибули до села. 70 робітників було притягнуто до судової відповідальності.

Після 1933 року, коли загострилась міжнародна обстановка і зросла небезпека війни, робітники і селяни Вилока не раз виходили на вулиці з антифашистськими гаслами. Могутня антифашистська антивоєнна маніфестація єдиного фронту, на яку зібралось у Вилоку разом з селянами навколишніх сіл понад 800 чоловік, відбулася 23 серпня 1936 року. Оратори від комуністичної партії Й. Бал аж і А. Денеш закликали всіх демократів до об’єднання у боротьбі проти воєнної небезпеки і внутрішньої реакції, вимагали від властей розпустити реакційні фашистські партії.

Ненависть трудящих Вилока до фашизму і війни яскраво проявилась у роки громадянської війни в Іспанії. На заклик Компартії Чехословаччини мешканці Вилока зібрали у 1936 році на допомогу патріотам Іспанії 306,2 крони. Багато чоловіків села — комуністів і безпартійних — нелегально виїхали добровольцями до Іспанії і воювали там проти фашистських заколотників у складі інтернаціональної бригади. Робітники з Вилока О. Райзман і Й. Шварц загинули смертю хоробрих під Мадрідом, а О. Костембаум був убитий на переправі через р. Ебро. У складі інтернаціональної бригади воював М. Ріттенбергер.

Робітники і селяни Вилока разом з усіма трудящими Закарпаття боролися проти агресії фашистської Німеччини. 1 травня 1938 року, зібравшись на масовий мітинг, трудящі Вилока прийняли резолюцію, в якій писали: «Ми готові захистити незалежність республіки. Ми, робочий народ, обіцяємо, що будемо боротися проти фашистів, монополістів і внутрішньої реакції». У цій резолюції, надісланій голові чехословацького уряду Годжі, мешканці Вилока вимагали проводити по відношенню до гітлерівської Німеччини тверду і безкомпромісну політику, зміцнювати відносини з Радянським Союзом.

Активно і рішуче виступали трудящі села проти соціального і національного гніту. Школи (початкова та горожанська), що існували у Вилоку в 30-х роках, були недоступними для дітей бідняків, бо викладання в них велося угорською та чеською мовами. Тому понад 470 чоловік у селі були зовсім неписьменними.

В листопаді 1938 року Вилок окупували війська хортистської Угорщини. Вони встановили у селі режим кривавої диктатури, грабували народне добро. Промислові підприємства, що діяли в селі, зовсім занепали. Безробіття і злидні стали постійним супутником робітників і селян. У селі тоді налічувалося 620 будинків, у яких мешкало 3500 чоловік. У користуванні бідного селянства було тільки 326 кадастральних гольдів, або в середньому менше гольда на одне господарство. Сільській общині належало 200, а церкві —110 кадастральних гольдів кращої землі.

Угорські фашисти зробили Вилок окружним центром: тут перебували окружне та нотарське управління, таможня, прикордонна сторожа, страхова касса, страхове товариство, поліцейське відділення. Наводити «нові порядки» окупаційним властям допомагали верховоди товариства «Левенте». Молодь, яка відмовлялася відвідувати заняття цієї напіввійськової організації, хортистські головорізи переслідували, знущалися.

Угорські фашистські окупанти не тільки грабували робітників і селян, але й нищили культурні цінності. Міністерство культури і освіти Угорщини розпорядилось вилучити з бібліотек всю прогресивну літературу на слов’янських мовах. З Вилоцької бібліотеки було спалено твори російських класиків і навіть книгу лікаря Новака «Боротьба проти раку» (чеською мовою).

У жовтні 1938 року було видано розпорядження нотаря розпустити в селі комуністичну організацію, а її майно — конфіскувати. Була заборонена діяльність усіх демократичних організацій, комуністи пішли у глибоке підпілля.

Хортистські злочинці завдали великої шкоди селу. Вони пограбували і знищили майно сільської громади, приватних підприємств на загальну суму 334 960 пенгів. Багато мешканців села було вивезено у концентраційні табори.

В таких складних умовах комуністам Вилока нелегко було працювати, але вони сміливо викривали суть хортистського режиму і роз’яснювали неминучість його краху. За підпільну агітацію було арештовано комуністку Єлизавету Петрушинець. Її довго били, позбавили майна і тримали під пильним жандармським наглядом. М. Фрідмана за комуністичну діяльність було засуджено до тюремного ув’язнення.

26 жовтня 1944 року радянські бійці 17-го гвардійського стрілецького корпусу визволили Вилок від угорських загарбників. Бої за село тривали недовго. Частини 138-ї стрілецької дивізії наступали у двох напрямках — з сіл Новосільська і Бобового. Після артилерійського обстрілу почалась атака. Угорські війська в паніці почали тікати. Деякі офіцери для полегшення втечі переодягались у цивільний одяг. Громадяни села на чолі з П. Петрушинцем, І. Шакарді та Й. Манді підняли білий прапор, подаючи сигнал, що ворог втік з села.

Смертю хоробрих у боях за визволення Вилока полягли старший лейтенант А. Боршов, червоноармійці І. Бухан, Я. Мельник, 3. Кудокін, М. Наготєв, В. Ратченко та інші. їм встановлено у Вилоку величний монумент.

У перші дні після визволення комуністи села створили районний комітет КПЗУ. До його складу входили Й. Манді (секретар), П. Петрушинець, Є. Петрушинець, Й. Сіладі та інші. Комітет проводив велику організаторську роботу в навколишніх селах, спрямовуючи селянство на боротьбу з фашизмом. Але оскільки Вилок не став окружним центром, комуністи обмежили свою діяльність у рідному селі. У Вилоку було створено також Народний комітет, який очолив столяр Й. Манді. До складу комітету увійшло 16 робітників і селян.

На початку 1945 року в селі почала діяти комсомольська організація, в якій нараховувалось 50 членів ВЛКСМ. У травні на підприємствах організовано 7 профспілкових організацій, жіночу раду, яка налічувала 80 членів.

Виконуючи наказ трудящих села, делегати Вилоцького Народного комітету на Першому з’їзді Народних комітетів у Мукачевому — Й. Манді, А. Ловга, М. Кобаль, П. Петрушинець — разом з усіма делегатами з’їзду голосували за возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною.

Червона Армія подала значну допомогу голодуючим сім’ям села, виділивши у січні 1945 року з фондів 4-го Українського фронту 24 цнт пшениці, а в березні 1946 року — необхідний посівний матеріал.

Під керівництвом партійної організації і Народного комітету швидкими темпами проходила перебудова народного господарства. 26 лютого відбулись збори спілки ремісників, торговців і робітників, зайнятих у шевському промислі, на яких було вирішено створити взуттєву фабрику. 25 травня спілка налічувала 200 чоловік і мала свої оборотні кошти. На створеній фабриці у вересні 1945 року працювало 36 робітників. Це було державне підприємство, яке випускало 500 пар чобіт на місяць. З перших днів визволення були пущені в дію і почали видавати продукцію інші підприємства та майстерні. Лісопильний завод переробляв 600 кубометрів кругляка на місяць. Націоналізовані були також млини і механічна майстерня. В червні 1945 року було створено спілку столярів.

В 1945 році в селі створено споживче товариство. В березні було відкрито дитячий садок, ясла, налагоджено роботу шкіл. Гостинно відкрила двері неповна середня школа з українською мовою викладання. При ній почали діяти курси по ліквідації неписьменності та вивченню російської мови.

Народний комітет націоналізував 5 великих будинків колишніх підприємців і торговців. В них розмістились установи, оселились родини бідняків. Всюди налагоджувалось нормальне життя. Бідняцьким сім’ям було наділено 156 кадастральних гольдів землі. Село очищали від фашистських мін.

За роки Радянської влади село докорінно змінило своє обличчя. В 1959 році Вилок було віднесено до категорії селищ міського типу. Дедалі змінювався зовнішній вигляд селища. Вилок розширює свої межі, виростають нові вулиці, майдани, житлові і культурно-побудові будинки, Ще більш ширшого розвитку набрали промислові підприємства. Нарощували виробничі потужності взуттєва фабрика, лісопильний завод та меблевий цех, створений на базі кустарних столярних майстерень. Всі підприємства обладнувалися новими машинами й устаткуванням. На лісозаводі у 1948 році пущено в дію новий цех, збудовано внутрізаводську залізницю. У 1950 році закінчено комплексну механізацію всіх виробничих процесів.

Партійні і профспілкові організації підприємств проводили велику роботу по вихованню в робітничих колективах нового ставлення до праці, а також гордості робітників за своє підприємство. Колектив взуттєвої фабрики розгорнув змагання за виконання четвертої п’ятирічки за 4 роки. Змагались цехи, бригади, окремі робітники. Підсумки змагання щоденно висвітлювалися на Дошці показників. І ось результати. Лише протягом 1949 року фабрика зуміла подвоїти випуск продукції і знизити собівартість на 9,6 процента.

В ході змагання зростав і міцнів рух раціоналізаторів. У 1956 році на взуттєвій фабриці впроваджено 13 нововведень, які дали економію 500 тис. крб. на рік. Механік О. Гайда модернізував верстат «Світ», що дало можливість виготовляти каблуки різних фасонів на одній і тій же технологічній лінії.

За роки післявоєнних п’ятирічок усі промислові підприємства міста були розширені, оснащені новою технікою. На взуттєвій фабриці в 1961 році споруджено новий штампувальний цех, а в 1966 — новий корпус. Пошиття взуття повністю механізоване. В цехах підприємства встановлено сучасні досконалі напівавтомати, виготовлені на ленінградському заводі «Вперед», на Подільському заводі швейних машин, а також у Чехословацькій Соціалістичній Республіці.

В 1965—1967 рр. потужність фабрики виросла в 3,5 раза. Кількість робітників досягла понад 900 чоловік. Освоєно новий вид взуття для робітників лісової промисловості. В 1967 році фабрика дала 1,65 млн. пар взуття. Зростає технічний рівень робітників фабрики. Лише протягом 1967 року навчено новим спеціальностям 180 чоловік. Продуктивність праці за останні 10 років зросла на 21 процент.

Широко розвивалися й інші підприємства Вил ока. Товарна продукція деревообробного комбінату зросла з 797 тис. крб. у 1965 році до 890 тис. крб. у 1967 році.

Колективи промислових підприємств селища активно борються за звання комуністичних. Бригада закройщиків Й. І. Сабо це звання завоювала однією з перших у 1960 році. Передові робітники бригади: В. Маслей, О. Вейкань, А. Пангов — систематично виконують норми виробітку на 107—110 проц. Колектив фабрики з року в рік домагається економії матеріалів. У 1963 році — зекономлено сировини на 5700 пар взуття. Найбільший вклад в цю справу внесли комуністи В. Маслей, Й. Сабо, О. Гаал, Ю. Лейза, П. Петрушинець та багато інших.

На промислових підприємствах селища зростає число раціоналізаторів. На швейній фабриці тільки в 1961 році запропоновано 15 і прийнято 8 нововведень, які давали умовну економію на рік 14,5 тис. крб. В 1967 році на підприємстві працювало 50 раціоналізаторів. Загальна економія від впровадження їхніх пропозицій становила в 1966 році понад 11 тис. крб., а у 1967 році — понад 36 тис. крб. Одним з кращих раціоналізаторів фабрики є слюсар-механік М. В. Вонь, який кожного року застосовує 7 нових вдосконалень. Вони дають можливість збільшити потужність машин і поліпшують якість продукції. Великий вклад по вдосконаленню виробництва на деревообробному комбінаті внесли А. Н. Марьян та 3. А. Скляр. Запропонований ними емульсійний розчинник для покраски вікон і дверей дав річну економію в 3,7 тис. карбованців.

Разючі зміни сталися і в сільському господарстві. Розпорошена на дрібні ділянки земля використовувалася нераціонально. Для її обробітку не вистачало тягла. У 158 господарствах, які мали до 2 га землі, було лише 5 коней. В таких умовах єдино вірним був шлях колективного господарювання. В червні 1948 року колишні батраки-комуністи, активісти колгоспного руху П. Петрушинець, Й. Кейкеш, Ю, Дюрко, С. Шімон, Й. Сіладі створили ініціативну групу по організації колгоспу х. В грудні 1948 року відбулись збори членів ініціативної групи за участю 123 чоловік. На них прийнято рішення створити колгосп, який було названо ім. Чапаева. Очолив артільне господарство П. С. Петрушинець.

На 1 січня 1949 року до колгоспу вступило 60 господарств, а на кінець того ж року — 144.

В артілі було 487 га орної землі, 30 коней, 18 плугів, 16 борін.

В 1950 році у Вилоку було завершено колективізацію. У серпні того ж року до колгоспу ім. Чапаева приєднано артілі сіл Перехрестя і Карачина. Було створено колгоспну партійну організацію. У Вилоку розташована одна з бригад, яка з року в рік домагається все більших успіхів в одержанні високих урожаїв всіх сільськогосподарських культур. В 1967 році хлібороби бригади зібрали по 22 цнт пшениці з кожного гектара, 23 цнт ячменю, 65 цнт кукурудзи в качанах. Наявність в артілі великої кількості техніки, впровадження найновіших досягнень науки дає можливість підносити ще вище культуру землеробства.

Невпізнано змінився зовнішній вигляд селища. Великого розмаху, зокрема, набрало житлове будівництво. За роки Радянської влади у Вилоку споруджено 312 нових житлових будинків. Коли весною 1948 року бурхлива Тиса зруйнувала більшість будинків, держава подала потерпілим значну допомогу. Вже в кінці 1948 року 90 проц. зруйнованого житла було відновлено.

Нові житлові будинки відповідають всім сучасним побутово-гігієнічним вимогам. Вони нічим не поступаються перед обстановкою добре забезпечених міських робітників та службовців. У світлицях вилоцьких робітників і колгоспників меблі найновіших зразків, радіо і телевізори, швейні і пральні машини та інші предмети культурно-побутового призначення.

Вулиці селища прикрашають не тільки нові споруди, а й нові тротуари, плодові та декоративні дерева. В центрі Вилока закладено новий сквер. І травня 1966 року тут урочисто відкрито пам’ятник вождю світового пролетаріату В. І. Леніну.

У селищі постійно розширюється і вдосконалюється торговельна сітка. До послуг мешканців Вилока — новий культмаг, овочевий, хлібний, галантерейний та інші магазини, новий двоповерховий комбінат з рестораном, кафе, гастрономом і шашличною. Всі вони приваблюють покупців красивими, художньо оформленими вітринами, добротними товарами. Продаж населенню промислових і культтоварів з 1963 по 1967 рр. зріс в 1,6 раза. Товарообіг Вилоцького споживчого товариства з 1963 по 1967 рік збільшився в 1,5 раза. Тільки в 1966 році у селищі продано 853 годинники, 138 пральних машин, 20 мотоциклів, 18 холодильників, 151 телевізор.

В індивідуальному користуванні громадян є 14 автомашин, 57 мотоциклів, 171 телевізор, 34 холодильники та інші предмети культурно-побутового призначення.

На варті здоров’я трудящих селища стоять 44 медичних працівника. В 1961 році лікарня Вилока розширена з 15 до 25 місць і об’єднана найновішим медичним устаткуванням. Працюють рентгенкабінет і різні лабораторії. Заслуженою шаною і повагою користуються у трудівників Вилока лікар Э. Роман, медсестри С. X. Клейн, І. О. Воробко та багато інших. Діють також амбулаторія, пологовий будинок, медпункт.

Зміцніла матеріальна база дитячих закладів. В яслах і дитячому садку виховується 87 дітей. З 1947 року у Вилоку діє обласний будинок дитини. За час його існування тут виховувалось 1220 дітей до 3-річного віку. На утримання будинку щорічно асигнується 119 тис. карбованців.

Широкого розмаху набула народна освіта. В селищі працюють семирічна і середня школи, в яких здобуває освіту 1040 учнів. їх виховують і передають свої знання 107 педагогів. В 1957 році у Вилоку відкрито дитячий будинок, на базі якого згодом почала діяти школа-інтернат на 150 дітей.

За роки Радянської влади понад 50 уродженців селища здобули вищу освіту, які працюють вчителями, інженерами, медиками. Так, викладачем Ужгородського музичного училища трудиться Ганна Цегледі, її сестра — Олена Цегледі — вчителює в Башкири. З першого дня Радянської влади працює в рідному селищі вчитель С. Ю. Тимкович. Не одній сотні дітей він дав путівку в життя, прищепивши їм любов до праці, до соціалістичної Батьківщини.

Справжнім вогнищем культури у селищі є клуб, при якому працюють стаціонарна кіноустановка, гуртки художньої самодіяльності, що охоплюють понад 150 аматорів.

Селищна бібліотека, в якій нараховувалось у 1967 році 22,7 тис. книг, обслуговує 2118 читачів. 700 родин мають власні бібліотечки. Кожна сім’я передплачує по кілька періодичних видань.

В новій п’ятирічці у Вилоку намічено спорудити дитячий комбінат, комбінат побутового обслуговування, універмаг, багато житлових будинків, які утворять нові вулиці.

Трудящі Вилока люблять своє селище і роблять все, щоб воно стало ще красивішим і привабливішим.

В. Я. МІСЮРА
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 12 гостей