Ви́хвостів, село, Городнянський район, Чернігівська область, Україна

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Ви́хвостів, село, Городнянський район, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

ВИХВОСТIВСЬКА ТРАГЕДIЯ самосуд багатих заможних селян (т. зв. куркулів) над незаможними селянами, учасниками революц. руху в с. Вихвостів (нині село Городнянського р-ну Черніг. обл.) у жовт. 1905. Під впливом жовтн. всерос. політ. страйку (див. Революція 1905–1907) невдоволення незаможних селян своїм становищем вилилося у відкриті напади на поміщицькі маєтки та куркульські садиби. Протягом жовт. селяни захопили і частково знищили не менше 50 маєтків. Великою активністю відзначалися селяни Тупичівської волості Городнянського пов. (Черніг. губ.), які протягом одного тижня розгромили всі великі поміщицькі маєтки. Зокрема, зруйнували винокурний з-д і економію поміщика Карвальського-Гриневського в с. Вихвостів, намагалися поділити землю, майно, с.-г. реманент і худобу поміщиків та заможних селян. Захищаючи своє майно, останні, скориставшись тим, що до села наближався каральний загін, скликали за допомогою сільс. старости, десяцьких і стражників сільс. сходку, на якій вчинили криваву розправу. Було вбито 15 активістів сел. виступу. Черніг. виїзна сесія Київ. суд. палати виправдала дії заможних селян, мотивуючи своє рішення тим, що вони виступили на захист приватної власності та законного порядку. Події в с. Вихвостів лягли в основу повісті М.Коцюбинського «Fata morgana». Всього в Україні відбулося бл. 10 подібних випадків самосуду.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ви́хвостів, село, Городнянський район, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

Ви́хвостів — село в Україні, Чернігівській області, Городнянському районі.
Історичні відомості
1905 року по всій Російській імперії вибухнули страйки, які пізніше переросли у загальний страйк. Розпочалися заворушення серед українських селян, котрі вимагали справедливої аграрної реформи, а інколи й громили поміщицькі маєтки. Особливо відомими були події у с. Вихвостові на Чернігівщині, коли у жовтні 1905 селяни розгромили маєток і ґуральню (горілчаний завод), але поміщицькі прислужники потім вбили п'ятнадцятьох з них. Ця трагедія знайшла своє відображення у класичному творі М. Коцюбинського «Fata Morgana».
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ви́хвостів, село, Городнянський район, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Вихвостів — село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру і за 14 км від залізничної станції Голубині. Дворів — 603. Населення — 1732 чоловіка. Сільраді підпорядковане с. Розвинівка.

Поблизу Вихвостова виявлено городище і курганний могильник періоду Київської Русі. Село, за народними переказами, виникло наприкінці XVI ст. В той час ця територія входила до складу Росії. Населення займалося хліборобством, рибальством і бджільництвом. Після Деулінського перемир’я 1618 року Вихвостів опинився під владою шляхетської Польщі. Село загарбав польський феодал Жуковський. З 30-х років XVII ст. селяни були перетворені на кріпаків і відбували панщину. Вони працювали на феодала по 3—4 дні на тиждень, давали на його користь різні побори зерном, овочами, птицею, а також виконували додаткові роботи — гатили греблі, рубали ліс, копали ставки. Населення зазнавало тяжкого національного і релігійного гніту. Заборонялися українська мова та звичаї. Намагаючись покатоличити жителів, шляхтич насильно примушував їх відвідувати костьол, який містився за 9 км у с. Великому Листвені.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Вихвостова піднялося на боротьбу проти визискувачів. У 1648 році село було визволене від польсько-шляхетського панування і наступного року увійшло до складу Седиівської, а з 1705 року — Городнянської сотні Чернігівського полку. У червні 1651 року значна частина жителів у складі цього полку взяла участь у запеклих боях з литовським військом Радзівілла, що прийшло на допомогу польській шляхті.
У 1687 році Вихвостів став тимчасовим володінням писаря Чернігівського полку І. І. Скоропадського, який в 1708—1722 рр. був гетьманом України. Він у 1718 році добився від Петра І грамоти на довічне володіння селом. Було запроваджено «звичну повинність і послушенство», тобто панщину та чинш натурою і грішми. Внаслідок цього частина селян розорилася і втекла. Якщо в 1730 році тут налічувалося 74 двори, то в 1760 році — лише 584. З 1782 року село ввійшло до Тупичівської волості Городнянського повіту.

Наприкінці XVIII ст. Вихвостів придбав поміщик Карвольський-Гриневський. У 1796 році в селі налічувалося 88 дворів, в яких проживало 232 поміщицьких селян і 230 козаків. За нового власника експлуатація селян набрала ще більших розмірів. Панщина зросла до 4—5 днів на тиждень, що привело селян до цілковитого зубожіння. Вони зазнавали не лише економічного гноблення, а й терпіли свавілля та насильства кріпосника. Звичайним явищем стали продаж і купівля кріпаків. У 30-х роках XIX ст. поміщик виміняв па собак кухаря Г. Мурача з с. Ганнівки та покоївку Харитину з с. Деревин. Через деякий час поміщиця нещадно побила й скалічила Харитину лише за те, що вона нібито невдало розчісувала їй коси. Важким тягарем була і військова служба. У солдати брали тих, кого хотів позбутися поміщик. Так, у 1852 році на військову службу взяли С. В. Куриленка, який був единим годувальником немічної матері і п’ятьох малих дітей. Він протестував проти цієї сваволі і подав скаргу до губернатора, але це не допомогло.

У зв’язку з посиленням поміщицького гноблення у Вихвостові наприкінці 50-х років XIX ст. почастішали селянські виступи. Селяни не виконували наказів панських економів, не виходили на панщину, поширювали чутки про волю тощо.

Поміщик чинив над ними жорстоку розправу. Непокірних садовили на кілька діб у холодну і били нагаями. Чимало з них після таких знущань ставали каліками або навіть гинули. Так, у 1858 році на другий день після катувань помер 23-річний селянин Єрмак.

Напередодні реформи 1861 року поміщик володів 4 тис. десятин землі, а 120 дворів кріпаків і козаків користувалися 1874 десятинами, включаючи луки та ліси. В результаті реформи селянське землекористування зменшилося, а поміщик став ще більшим землевласником. Виходячи з норми наділу 4 десятини, Ріарвольський-Гриневський залишив селянам 684 десятини з 1386 десятин, якими вони користувалися, а решту — 702 десятини «відрізав» і приєднав до своїх володінь. Таке пограбування викликало протест селян. Між ними і поміщиком почалася тяганина по судах, що розбиралася в усіх відповідних інстанціях і була вирішена на його користь. До того ж поміщик виділив для селян найгірші землі — суглинки і солончаки, про які говорили: «Урочище Чащі — нема хліба, хоч пищи. Урочище Гірки — хліб гіркий. А біля Кругового — уродить немного». Але за цю землю селяни сплачували величезні викупні платежі. Так, 24 селянські двори за 278 десятин 1142 сажні повинні були платити щорічно 563 крб. 38 коп., тобто по 23,5 крб. на двір. Отже, реформа, проведена зверху кріпосниками, не принесла полегшення селянам. Значна частина їх не могла прожити з своїх наділів і змушена була йти у найми до поміщика або багатих односельців.

Скасування кріпосного права сприяло розвитку капіталізму. Поміщицьке господарство застосовувало жниварки, сінокосарки та інші сільськогосподарські машини. У 1868 році Карводьський-Гриневський побудував винокурний завод, який давав йому 24 750 крб. прибутку на рік. На заводі працювали 15 постійних робітників і поденники. Умови праці були дуже важкі. Робочий день тривав 10— 12 годин. Заробітна плата дорівнювала 8 крб. на місяць, а жінкам і підліткам платили й того менше. Робітники голодували, жили в жалюгідних халупах, які освітлювалися лучиною. У 1896 році у селі налічувалося 280 дворів, в яких проживало 984 чоловіка.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. класові суперечності у Вихьостові дедалі загострювалися. В селі виділилася куркульська верхівка з 13 дворів, яка загарбала понад 700 десятин землі і зосередила в своїх руках майже половину тяглової сили та різний сільськогосподарський реманент. У той же час тут налічувалося 100 безземельних і малоземельних господарств, які потрапили в кабальну залежність від поміщика і куркулів та зазнавали жорстокої експлуатації. їх постійними супутниками були голод і злидні. Не витримавши такого життя, 17 селянських сімей, що розорилися, у 1896—1903 рр. переселилися в Таврійську і Херсонську губернії. 1903 року Вихвостів охопило стихійне лихо — посуха. Біднота, доведена до відчаю, відкрито виступала проти поміщика та куркулів: вчиняла потрави, пасла худобу на поміщицьких луках, вирубала ліс тощо.

З особливою силою ненависть до гнобителів вибухнула в 1905 році, коли прийшла звістка про кривавий злочин царизму 9 січня в Петербурзі. «Траплялось, вогонь подавав звістку вогневі. Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила. Тоді чорне село, як острів на вогняному морі. Вітер часом приносить чад, далекі дзвони, тривогу… Горять все пани, генерали, великі «члени», що й доступиться до них не можна було, і ніхто спинити не може…», — писав М. М. Коцюбинський. Навесні цього року у селі продовжувало наростати невдоволення селян. Вони збиралися по кілька чоловік і обговорювали події в країні, а на сільських сходах протестували проти жорстокої експлуатації та кривд. Селянськими ватажками були брати М. М. та В. М. Потапенки, які мали зв’язки з революційно настроєними жителями сусідніх сіл Великого Листвена та Тупичева. До Вихвостова приїздив член РСДРП учитель Д. П. Теромець, який виступав перед селянами і закликав їх повстати проти існуючого державного ладу. На початок травня брати Потапенки згуртували актив з революційно настроєних селян, до якого ввійшли батько й син О. А. та С. О. Валахи, Т. Є. Акуленко та ряд інших. Вони прилюдно заявляли, що треба поділити поміщицьку землю та майно, а також землю і майко куркулів.

В червні 1905 року відбувся виступ робітників винокурного заводу. У липні застрайкували 57 поденників, які працювали на обмолоті панського хліба. Вони вимагали збільшення денної оплати на 30 коп., кращих харчів, скасування штрафів і обмеження сваволі економа. Поміщику довелося частково задовольнити вимоги страйкарів. Для «наведення порядку» з Чернігова прибула військова команда. Але невдоволення продовжувало наростати. Загальноросійський політичний страйк сколихнув і Вихвостів. У ніч па 28 жовтня 1905 року селяни піднялися проти поміщика. Селянські ватажки намагалися надати виступу організованості, проте він набув стихійного характеру. Були знищені винокурний завод, два поміщицькі будинки, господарські приміщення. Селяни відібрали у поміщика увесь хліб, коней, волів, корів і сільськогосподарський реманент.

В думі, складеній у 1947 році місцевою колгоспницею О. К. Бугрим, про це розповідається так:

Гей, село у нас тихе. Чуло грози, знало лихо.

У часи страшні, похмурі — зашуміли над ним бурі.

За сокири ми взялися. Проти пана піднялися.

Гей, тікав Гриневський клятий, щастя йшло в селянські хати.

Посміхались прості люди: в нас земля і воля буде.

Після розгрому економії виступ пішов на спад. Селяни розподілилися на дві групи. Найбільш стійкі, які гуртувалися навколо Потапенків та Валахів, наполягали на негайному розподілі поміщицької землі. Решта селян вагалася, очікувала й розгубилася. В цей час до Чернігова прибув з каральними загонами генерал-ад’ютант Дубасов. У губернії було оголошено військовий стан. Цим скористалися куркулі. 31 жовтня вони силою зброї зігнали на сход усіх селян і вчинили над учасниками революційного виступу жорстоку розправу. По-звірячому було вбито 16 селян, серед них М. М. та В. М. Потапенків, О. А. і С. О. Валахів, Т. С. і Ф. Т. Кордиків, Т. Є. Акуленка, П. Д. Шеремка та інших. Кати вбивали людей пострілами з рушниць, ударами сокир, кілками, залізними вилами. Замовчати вихвостівські події не могла навіть реакційна преса. В одному з повідомлень описувалися подробиці загибелі підлітка Ф. Кордика. Один з куркулів вистрелив у нього з рушниці, а другий вдарив хлопця сокирою. Та на цьому розправа над селянами не закінчилася. З листопада 1905 року до села прибув каральний загін. Почалися масові катування, арешти. В 1906 році 46 вихвостівців було засуджено до різних строків ув’язнення, серед них С. І. Кужільного, О. Є. Нагорного, В. Ф. Тимошенка, Т. Ю. Єрмака та інших.

За розправу, вчинену над біднотою, куркулі лишилися непокараними. Коли на вимогу прогресивної громадськості власті змушені були розпочати над ними суд, то слідство велося чотири з половиною роки, а в квітні 1910 року виїзна сесія Київської судової палати виправдала вбивць як «захисників порядку і власності», а їх дії визнала як «надзвичайно корисні для спокою держави». Не допомогла селянам і скарга в сенат, який залишив її без наслідків. Вихвостівська трагедія справила величезне враження на сучасників. Великий український письменник М. М. Коцюбинський відобразив її у повісті «Фата моргана», шо є одним з найвизначніших творів світової літератури про революційні події на селі в епоху імперіалізму. Відомий і вірш колгоспниці-поетеси У. С. Шершень, якій на той час було 13 років. День розправи куркулів над односельцями вона назвала «днем великого нещастя», коли «куркулі в дзвони дзвонили, наймитів в зборню гонили. Довго їх там не тримали, били і вбивали».

У роки реакції тривав процес розорення основної маси селян. Десятки родин лишилися без чоловіків, які або загинули під час вихвостівської трагедії, або відбували каторгу. Кожний третій двір був безкінним. Збіднілі селяни продавали землю куркулям за безцінь і ставали наймитами або йшли на заробітки в Таврійську і Херсонську губернії. Куркулі дедалі більше посилювали експлуатацію: наймитам платили по 3—4 крб. на рік, поденникам — по 10—15 коп. на день. Побоюючись нової революції, поміщик Гриневський продав свої землі й угіддя Чернігівському селянському поземельному банку, які розкупили по 30—100 десятин куркулі-багатії Тищенки, Шеремки, Бобровники, Ломоноси та інші.

Населення Вихвостова не мало медичної допомоги. Найближча лікарня була в с. Тупичеві. Про освіту трудяших також не дбали. На початку XX ст. в селі налічувалося 87 проц. неписьменних. У трикласній земській школі, яку відкрили 1891 року, один учитель навчав 25—30 дітей. Школа містилася у напівзруйнованій хаті. В 1912 році земство розпочало будівництво приміщення школи, яке закінчили лише в 1915 році.

Імперіалістична війна ще більше погіршила становище трудового населення Вихвостова. Не здійснила його сподівань і Лютнева буржуазно-демократична революція.

Трудящі Вихвостова палко вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. Солдати, які повернулися з фронту, розповіли селянам про перші декрети Радянської влади. Але владу на Україні узурпувала буржуазно-націоналістична Центральна рада. У листопаді її війська вдерлися у Городнянський повіт. На початку січня червоногвардійські загони визволили Вихвостів. В селі було встановлено Радянську владу. Обрали сільську Раду, до складу якої увійшли Д. В. Акуленко, М. П. Качан і Т. А. Галушко. Вони роз’яснювали перші декрети Радянської влади, згуртовували навколо себе бідноту, почали здійснювати перерозподіл землі. За дорученням сільської Ради жителі села Т. М. Кордик, Т. П. Козел і М. І. Желдак у березні 1918 року взяли участь у роботі 2-го Роїщанського волосного з’їзду селян, який схвалив рішення про розподіл між безземельними й малоземельними селянами поміщицької землі, а також лишків куркульської землі.

Проте наприкінці березня 1918 року Вихвостів захопили німецькі окупанти і загін Центральної ради. Вони відібрали у селян землю і повернули її поміщику. Трудящі піднялися на боротьбу проти ворогів. В липні 1918 року тут було створено партизанський загін, в якому найактивнішу участь взяли більшовик О. Т. Білан (командир), Т. М. Білан, П. Є. Бойко, Т. М. Кордик, П. Г. Таратин, 3. Г. Муженко та ін. Загін підтримував зв’язок з партизанами Тупичева, а через них з підпільним повітовим партизанським штабом, що містився в Дроздовиці. Партизани завдавали ударів окупантам і гетьманцям, здобували зброю, кілька разів псували ворожий телефонний кабель, готувалися до повстання. Коли в грудні 1918 року розгорнула наступ 1-а Українська радянська дивізія, партизанський загін Вихвостова разом із повстанцями сусідніх сіл вирушив на Городню і взяв участь у її визволенні.

7 січня 1919 року у Вихвостові відновилася Радянська влада. Було обрано сільську Раду, головою якої став учасник революції 1905 року О. Є. Нагорний. При Раді створили земельну комісію на чолі з О. Т. Біланом. У липні в селі виник комітет бідноти, який очолив селянин-бідняк фронтовик М. І. Галушко. Сільська Рада і комбід розгорнули активну боротьбу проти куркульства, вилучали у нього лишки хліба й подавали допомогу біднішим селянам, проводили перерозподіл землі. Проте влітку 1919 року з півдня рушили полчища Денікіна. Село стало прифронтовим. Було сформовано загін добровольців, який виїхав на фронт. У цей час куркулі створили банду, склали списки активістів і сімей червоноармійців та готувалися вчинити над ними розправу. Незабаром ворогів було викрито і знешкоджено.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Ви́хвостів, село, Городнянський район, Чернігівська область, Україна

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Частина ІІ
Але мирний перепочинок тривав недовго. Навесні 1920 року почався наступ польських інтервентів. Чимало жителів взялося за зброю й поповнило лави Червоної Армії. У боях з ворогом загинули уродженці Вихвостова, хоробрі й безстрашні добровольці, командири 2-ї та 6-ї рот легендарного Богунського полку В. 3. Бугрим та С. Й. Шишенок. У травні 1920 року в селі було створено комнезам. Він провадив боротьбу з куркулями, допомагав незаможникам грошима, хлібом, виділяв для них реманент.

Після закінчення громадянської війни у Вихвостові розгорнулася відбудова господарства. Безземельні й малоземельні селяни одержали землю. Здійснилася мрія і Я. Я. Валах, вдови вбитого куркулями одного з ватажків виступу селян 1905 року С. О. Валаха, яка стала прототипом образу героїні повісті М. М. Коцюбинського «Фата моргана» Маланки Волик. Її сім’я одержала 5 десятин землі. Держава виділила селянам лісоматеріал, і у 1921 — 1922 рр. 80 родин бідняків побудували нові хати. Вона також подавала їм допомогу грошима, хлібом та насінням. Комнезам і сільська Рада націлювали селян на колективне господарювання. В першу річницю смерті В. І. Леніна на зборах членів комнезаму було прийнято постанову: «Ми обіцяємо йти шляхом, що намітив дорогий вождь, до досягнення того суспільного ладу, який дає можливість кожному трудящому жити в товаристві братерства і рівності». У 1925 році в селі створили комсомольську організацію.

Радянська влада відкрила жителям Вихвостова шлях до освіти й культури. В 1921 році трикласна школа була реорганізована на чотирирічну, в якій навчалося 100 дітей і працювали 4 вчителі. Для ліквідації неписьменності серед дорослих відкрили лікнеп. Центром культурно-освітньої роботи стали хата-читальня і сельбуд.
Комуністи і комсомольці роз’яснювали селянам важливість переходу на колективні форми господарювання. У грудні 1929 року 47 одноосібників Вихвостова об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Боротьба за врожай». Першим її головою став комуніст Г. С. Шишов. За колгоспом було закріплено 372 га сільськогосподарських угідь. Він мав 52 коней і 19 голів великої рогатої худоби. Вже протягом першого року господарство досягло значних успіхів. Це викликало шалений опір куркулів. Вони розгорнули ворожу агітацію, підпалювали колгоспний хліб і будівлі. Кандидатська група, утворена в жовтні 1928 року, комсомольська організація і сільська Рада спрямували актив на викриття підступних дій куркульства і залучення до колгоспу нових членів. Бідняки і середняки активно відгукнулися на заклик комуністів і почали масово вступати в колгосп. На кінець 1931 року він уже об’єднав 78 проц. усіх господарств. Куркулі дістали рішучу відсіч.

Рік у рік сільськогосподарська артіль «Боротьба за врожай» зміцнювалася. В 1931—1932 рр. її поля обробляли два, в 1933 році — чотири трактори. Вона придбала сівалки, жатки, косарки, молотарки та інші знаряддя. В 1934 році було організовано хату-лабораторію, яка сприяла запровадженню нової агротехніки. Внаслідок цього замість 6—8 цнт зернових колгосп виростив по 13,7 цнт зернових, а також по 28 цнт махорки з гектара. Наступного року бригада С. Г. Муженка зібрала по 30 цнт озимої пшениці з гектара на площі 18 га, за що його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Господарство значно зросло і перетворилося на багатогалузеве. За ним було закріплено 3 тис. га сільськогосподарських угідь. Тут налічувалося 370 голів великої рогатої худоби і 288 коней. Дальшого розмаху набуло соціалістичне змагання, в яке включилися ланкові Т. І. Єрмак, Є. І. Титорчук, Т. К. Кисіль і у 1937 році виростили по 35—40 цнт махорки, по 6—7 цнт волокна льону з гектара. Ланка О. Г. Іллюшенко збирала високі врожаї махорки: в 1939 році — 55 цнт, в 1940 році — 61 цнт з гектара та принесла великий доход колгоспу. Ця ланка у 1939 і 1940 рр. була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки і у 1941 році також мала взяти участь у ній. Право демонструвати свої досягнення на Виставці здобув і колгосп, який одержав диплом 2-го ступеня, премію у 5 тис. крб. і мотоцикл. У 1937 році стали до ладу колгоспна електростанція, паровий млин, олійниця, крупорушка. Колгоспні поля обробляла Тупичівська МТС. Зросли доходи господарства і вартість трудодня. У 1940 році колгоспники одержали на трудодень по 2,5 кг хліба, 4,8 кг картоплі, півтора карбованця грошима, а також овочі, мед і корм для худоби.

Багато уваги приділялося розвитку охорони здоров’я, освіти і культури. В 1932 році у Вихвостові відкрили медпункт і пологовий будинок, де допомогу подавали 2 медпрацівники. З 1931 року тут діяла семирічна школа, а на хуторах Горбасі і Пасічному — 2 початкові. В школах щороку навчалося до 350 дітей, яких виховували 17 учителів. Після закінчення семирічки молодь продовжувала освіту в середніх та вищих навчальних закладах. Онуки Маланки стали лікарями, вчителями, інженерами. Своє дозвілля жителі проводили новому клубі на 400 місць. При ньому була бібліотека.

Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз всі, хто міг тримати зброю, пішли на фронт. Решта жителів будувала протитанковий рів та інші укріплення. Колгосп виділив додатково 1 тис. пудів хліба, кращі коні й вантажні автомашини у фонд допомоги Червоній Армії.

28 серпня 1941 року німецько-фашистські загарбники вдерлися до Вихвостова і встановили жорстокий окупаційний режим. Вони спалили 19 дворів колгоспників, зруйнували колгоспне господарство, закрили школу, бібліотеку і клуб. З перших днів окупації у Вихвостові почала діяти група патріотів, до складу якої увійшли перший голова колгоспу Г. С. Шишов, М. Я. Ломонос і І. П. Валах. Проте гітлерівці натрапили на слід патріотів і заарештували їх. Кати замучили у селі 11 радянських активістів, серед них підпільників Г. С. Шишова, М. Я. Ломоноса і І. П. Валаха. 71 юнака та дівчину вивезли на каторгу до Німеччини. Не знісши знущань і тяжких умов життя у фашистській неволі, померли колгоспні ветерани — учасники революції 1905 року Я. Я. Валах та С. І. Кужільний.

24 вересня 1943 року населення Вихвостова палко вітало своїх визволителів — воїнів 16-ї гвардійської дивізії 61-ї армії. 492 жителі села билися на фронтах Великої Вітчизняної війни і в партизанських загонах, з них 184 за мужність і відвагу відзначені орденами і медалями. 297 чоловік віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини.

Одразу ж після визволення Вихвостова відновила роботу сільська Рада, почалося відродження колгоспу «Боротьба за врожай». Була створена партійна група, яка спрямувала зусилля трудящих на відбудову колгоспного господарства. У 1944 році колгосп мав лише 12 голів великої рогатої худоби, 7 коней і 35 свиней. Не було зовсім сільськогосподарської техніки. На допомогу прийшла держава, яка виділила техніку, насіннєвий фонд і гроші. Переборюючи труднощі, колгоспники успішно провели весняну сівбу 1944 року і здали державі 2170 цнт хліба.

Наполеглива праця принесла значні досягнення. Протягом 1946—1950 рр. колгосп перевищив довоєнний рівень поголів’я худоби на 370 голів, збудував 8 тваринницьких приміщень, кузню, слюсарню, 2 артезіанські колодязі, цегельню, відбудував електростанцію. Його поля обробляли 6 тракторів, комбайн, 3 жатки, 4 косарки, 3 сівалки та інші сільськогосподарські машини, що дало змогу повністю освоїти десятипілля, поліпшити агротехніку і значно підвищити родючість ланів.

Успішно діяли заклади охорони здоров’я, освіти й культури. У 1944 році відновили роботу медпункт та пологовий будинок. Відразу ж після визволення відчинили двері семирічна і 2 початкові школи, в яких щороку навчалося до 250 дітей і працювало 16 учителів. Активну діяльність розгорнув клуб, відбудований у 1946 році. При ньому діяли гуртки художньої самодіяльності: хоровий, танцювальний та ін. Відкрилася бібліотека.

У 1950 році колгоспи «Боротьба за врожай» та ім. Чкалова с. Розвинівки об’єдналися в один, який дістав назву ім. Коцюбинського. За господарством закріпили 4542 га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2420 га орної землі. Комуністи й комсомольці стали ініціаторами соціалістичного змагання. У 1952 році артіль зібрала по 14,5 цнт пшениці, а бригада комуніста С. Г. Муженка — по 18,3 цнт пшениці і по 40,1 цнт махорки з гектара. Самовіддано працювали ланкові М. М. Артеменко, М. В. Куриленко, П. Г. Коледін, В. І. Кондренко, М. П. Косаченко, В. І. Желдак, Л. Г. Бобок та інші, які щороку вирощували по 40—45 цнт махорки, 5—7 цнт волокна льону, 100—130 цнт картоплі з гектара. Доярка М. Т. Золоторинець у 1953 році надоїла по 2771 молока від кожної із закріплених за нею корів, доярка К. І. Потапенко — по 2514 кілограмів.

Важливу роль у розвитку колгоспного господарства відіграли рішення вересневого (1953 року) Пленуму ЦК КПРС. Партійна організація, що на цей час налічувала 17 чоловік, вникала в усі ділянки роботи і направляла на відстаючі кращих комуністів і комсомольців. Зросли врожаї зернових культур і картоплі. Так, у 1961 році було зібрано по 17,1 цнт зернових, а на окремих площах — по 20—25 цнт пшениці й жита з гектара. Почесне місце продовжувало належати бригаді С. Г. Муженка, яка щороку збирала по 16—18 цнт зернових і по 120—130 цнт картоплі. Не відставала і бригада комуніста 11. С. Кондренка. Славну перемогу здобула ланка Н. П. Титорчук: на площі 12 га вона зібрала по 6,6 цнт насіння та по 9,6 цнт волокна льону з гектара, за що ланкову нагороджено орденом Леніна. Значних успіхів досягли тваринники. Виробництво молока протягом 1953—1957 рр. зросло у 3,5 раза, м’яса — втричі. Багато потрудилися сестри — Ніна, Наталія, Ольга, Марія та Люба Бобер. За роки своєї роботи на фермі (загальний стаж сім’ї 75 років) вони надоїли 315 180 кг молока і виростили 920 голів молодняка.

У наступні роки дедалі міцніла економіка колгоспу ім. Коцюбинського.

У 1965 році колгосп виростив по 18,9 цнт зернових, 107 цнт картоплі, 292 цнт цукрових буряків, 6,8 цнт волокна льону з гектара. Окремі бригади і ланки досягли значно вищих показників. Бригада комуніста О. Г. Баранця зібрала по 34,5 цнт озимої пшениці, бригада комуніста А. М. Желдака — 28,4 цнт жита, бригада комуніста В. М. Коледіна — по 26,3 цнт жита, а ланка І. М. Потапенко — 9,6 цнт волокна льону з гектара. У 1966 році 14 трудівників колгоспу було нагороджено орденами і медалями, серед них І. М. Потапенко — орденом Леніна, О. Г. Баранця та А. М. Желдака — орденом Трудового Червоного Прапора. Колгосп мав потужну матеріально-технічну базу: 32 трактори, 15 комбайнів, 34 автомашини. Всі трудомісткі процеси механізовано.

Новими здобутками в піднесенні колгоспного виробництва відзначили трудящі Вихвостова 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна. Колгосп перевиконав план восьмої п’ятирічки. За успіхи у виконанні восьмого п’ятирічного плану 83 колгоспників та представників інтелігенції було нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна», тракториста М. Г. Білана удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора, а бригадира комуніста Т. В. Єрмака і свинарку П. С. Шевчук — ордена «Знак Пошани».

Завдяки невтомній праці трудівників Вихвостова зросли багатства рідного колгоспу. У 1971 році його доход збільшився до 943 864 крб. На людино-день було видано по 3 крб. 91 коп. У цьому році середня місячна оплата свинарки становила 104 крб., доярки — 112 крб. Багато трудівників одержують по 200 і більше карбованців. Колгосп виділяє значні кошти на культурні й побутові потреби, а також на пенсійне забезпечення. Все це свідчить про невпинне піднесення добробуту трудівників.

Змінилося обличчя Вихвостова. Протягом післявоєнного часу збудовано або перебудовано 583 будинки. Село електрифіковане і підключене до державної енергосистеми. У селі — 5 магазинів, товарооборот яких у 1971 році становив 824 227 крб. Колгоспники мають 497 телевізорів, 289 мотоциклів, 1468 велосипедів, 6 легкових автомашин.

Медичну допомогу трудящим подають медпункт і пологовий будинок, в яких налічується 4 медпрацівники. Діють дитячі ясла. Є також стадіон, при якому створено різні спортивні секції. У селі працюють восьмирічна школа з вечірнім відділенням середньої школи та 2 початкові школи. В них щороку навчається до 250 учнів і викладає 18 учителів. З колишніх вихованців восьмирічної школи 134 здобули вищу освіту. Серед них кандидати наук Г. П. Федорченко, М. М. Гумен, Т. П. Федорченко, 97 вчителів, 15 інженерів, 10 агрономів, 7 лікарів. Культурно-освітню роботу проводять 2 клуби з стаціонарними кіноустановками. Хоровому колективу села присвоєно звання народного. До послуг жителів 2 бібліотеки з книжковим фондом 13,5 тис. примірників. Активно працює первинна організація товариства «Знання», яка об’єднує 39 лекторів.

В цих успіхах — велика заслуга партійної і комсомольської організацій, які спрямовують трудящих на дальше піднесення колгоспного господарства і успішне виконання накреслень XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. У 1971 році партійна організація колгоспу об’єднувала 52 члени і кандидати у члени партії, комсомольська — 47 юнаків і дівчат. Значну роль у господарському і культурному будівництві відіграє сільська Рада депутатів трудящих, яка складається з 45 депутатів. Серед них 40 колгоспників і 5 представників інтелігенції, 24 члени КПРС і 7 комсомольців, 18 жінок. Сільрада має 3 постійні комісії: виробничу, фінансову і культурно-побутову.

Дальші перспективи відкриваються перед Вихвостовом на майбутнє. Прийнято план реконструкції села і перетворення його на соціалістичне містечко. За роки дев’ятої п’ятирічки передбачено заасфальтувати всі вулиці, збудувати будинок культури, універмаг, бібліотеку, відкрити музей бойової і трудової слави.

У 1969 році в центрі села встановлено пам’ятник класику української літератури, автору повісті «Фата моргана» М. М. Коцюбинському, герої якої мріяли про нове життя, і воно прийшло та розквітло в достатку і натхненній творчій праці на вільній, оновленій землі.

М. П. ТАРАТИН
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 20 гостей