Верхній Рогачик, смт, Херсонська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
liliyyn
Повідомлень: 3
З нами з: 20 травня 2017, 10:42
Стать: Жінка
Подякували: 3 рази

Верхній Рогачик, смт, Херсонська область

Повідомлення liliyyn »

селище міського типу Верхній Рогачик , Херсонська область
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8878
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3563 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Верхній Рогачик, смт, Херсонська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.

Верхній Рогачик, Верхньорогачицький район, Херсонська область
Верхній Рогачик (кол. Казенне) — селище міського типу, центр району. Розташований за 184 км від Херсона. Населення — 7100 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Вишневе, Зоря, Леніне і Трудовик.

Археологічні пам’ятки, знайдені на території селища, свідчать про давнє перебування людини в цій місцевості. В одному з курганів, що розкинулись в степу навколо Верхнього Рогачика, виявлено скіфське поховання IV ст. до н. е., знайдено також кам’яні баби кочівників XI—XIII століть.

Верхній Рогачик виник у верхів’ї річки Рогачика, від якої дістав назву, на чумацькому шляху, що ним возили з Криму сіль. Перша письмова згадка про нього зустрічається 1793 року, де зазначалось, що село вже мало 902 жителі. Щоб швидше заселити край, уряд звільняв переселенців на три роки від платежів, рекрутської та інших повинностей, наділяв їх землею до 15 десятин на душу чоловічої статі. Все це сприяло тому, що й на початку XIX ст. казенне село Верхній Рогачик інтенсивно заселялося (в основному державними селянами та козаками). Лише з 1807 по 1809 рік сюди переселилося 1450 чоловік з чернігівських і полтавських сіл: Великої Комелівки, Литовки, Євминки, Волинки, Азарівки, Сухарівки, Іванківців, Оробеївки, Сокиринець, Лимонівки. 1822 року тут вже було 2976 жителів, які мешкали у 500 дворах. Селу на той час належало 29 267 десятин землі. Крім землеробства, населення займалося тваринництвом. У селянських господарствах налічувалось 1200 голів великої рогатої худоби, 4150 овець і лише 230 коней.
З кожної голови великої рогатої худоби і навіть вівці доводилося сплачувати податки. Разом з подушним і оброчним вони в середині XIX ст. становили чималу., для більшості селян непосильну, суму. Скаргу селян Верхнього Рогачика на важкість податків комісія, призначена таврійським губернатором, визнала безпідставною і вирішила, щоб вони також сплачували додатково рекрутський податок та етапні гроші за подвірними списками.

Ще тяжчим було життя селян заснованої 1854 року Рогачицької економії, яка належала великому князю Михайлу Романову. Вони відробляли по 3 дні панщини на тиждень, а в літню пору й того більше. Взимку, коли закінчувались польові роботи, селяни возили поміщицьке зерно на продаж до Феодосії. Подолати понад 200 верст волами нелегко та ще й годувати худобу в дорозі треба було за власний кошт.

За реформою 1861 року селяни Верхнього Рогачика одержали за викуп 6,4 десятини на ревізьку душу, тоді як раніше вони користувалися наділами в 9,3 десятини. У колишніх кріпаків було відрізано кращі землі, а виділено їм гірші, піщані. 3,7 проц. селян одержали дарчі наділи, тобто четверту частину нормального. Пограбувавши селян, власник економії лишив за собою понад 24 тис. десятин землі. До переходу на викуп тимчасовозобов’язані селяни повинні були сплачувати йому щороку оброк.

Вкрай обурені грабіжницьким характером реформи, 2100 колишніх кріпаків великого князя з сіл Верхнього Рогачика, Бабиного, Ушкалки і Карайдубини відмовилися прийняти уставну грамоту, вимагаючи наділення їх землею без всякого викупу. У серпні 1862 року вони спалили кілька скирт панського вівса і сіна.

Непокора селян в маєтку одного з членів царської родини страшенно налякала представників місцевих властей. До економії прибули мировий посередник, земський справник і повітовий предводитель дворянства, які намагалися покараннями та арештами найактивніших селян втихомирити інших. Коли це не допомогло, мировий посередник вдався до обману, заявивши селянам, що вказаний в уставній грамоті оброк вони будуть сплачувати лише три місяці. Селяни повірили і в жовтні 1862 року підписали грамоту. Але коли минув тримісячний строк і від них почали вимагати сплати оброку, селяни відмовилися від наділів, побили прикажчика і збирача податків, погрожували розправою управителеві маєтку та мировому посереднику. Для придушення заворушень у лютому 1863 року губернатор послав до Верхнього Рогачика батальйон Віденського піхотного полку, надавши його командирові необмежені повноваження. Карателі заарештували багатьох селян, а потім силою примусили всіх непокірних погодитися на викуп садиб і польових наділів.

Що ж до державних селян Верхнього Рогачика, то за указом 1866 року за ними було залишено по 9,2 десятини на ревізьку душу.

З розвитком капіталістичних відносин посилюється класове розшарування на селі. В 1884 році тут було 117 безземельних господарств та 201 господарство, що засівало тільки до 5 десятин.

На початку XX ст. внаслідок зростання населення у Верхньому Рогачику в середньому на кожний селянський двір припадало лише по 4,9 десятини. Нестача землі примушувала більшу частину селян орендувати її в економії або йти в найми.

Велику школу революційної боротьби пройшли селяни Верхнього Рогачика у 1905—1907 рр. Незадоволені своїм становищем, вони збиралися і потай читали більшовицькі прокламації, що вперше з’явились у селі, обговорювали революційні події в Росії, готувалися до відкритої боротьби. Наприкінці 1905 року у Верхньому Рогачику та навколишніх селах Бабиному, Ушкалці, Карайдубині почалися селянські виступи. 24 листопада уповноважені від селянських громад висунули перед управителем економії вимоги про передачу селянам 20 тис. десятин землі, повернення стягнутих з наймитів штрафів і частини орендної плати, одержаної економією за 1905 рік, а також увільнення від роботи двох ненависних селянам об’їждчиків. Але ці вимоги не були задоволені.

5 грудня до контори економії прибули селяни названих сіл і зажадали видачі їм хліба. Не дочекавшись відповіді, вони розбили амбари і почали вивозити зерно. В ніч на 7 грудня всі будови економії у Верхньому Рогачику і на хуторі Красному були спалені, розгромлено хутір Голу Балку. В цьому виступі брало участь понад 5 тис. селян з навколишніх сіл. 8 та 9 грудня розгром хуторів продовжувався. Все майно — коней, велику рогату худобу і овець селяни розподілили між собою.

Царизм жорстоко придушив селянський виступ у Рогачицькій економії, який був одним з найбільших у Таврійській губернії в роки першої російської революції. 24 лютого 1906 року міністр юстиції наказав прокуророві Одеської судової палати ввести війська в села, жителі яких брали участь у розгромі великокнязівської економії. Місцеве населення вороже зустріло військовий загін. Так, 27 лютого на ярмарку у Верхньому Рогачику селяни побили кілками двох карателів. За це карателі жорстоко розправились: розстріляли ватажків селян М. І. Марченка, М. М. Куценка, М. Токового побили нагаями. У зв’язку з розгромом Рогачицької економії судові справи було заведено на 670 селян, з них багато засуджено на різні строки тюремного ув’язнення, заслано на каторжні роботи до Сибіру.

Побоюючись нових селянських виступів, місцеві власті тримали в цій волості чималі військові сили аж до кінця 1907 року. Управитель Рогачицької економії писав до Петербурга, щоб сюди надсилали не піхоту, яка «ставиться до бунтівників співчутливо», а кавалерію. Введення карального загону в поміщицьку економію і цього разу не залякало селян. Вони читали революційні листівки і прокламації, слухали соціал-демократичних агітаторів що приїздили в село. В донесенні справника Мелітопольського повіту таврійському губернаторові від 4 травня 1906 року говорилося, що у Верхньому Рогачику знайдено листівки, які агітували селян єднатися з робітниками, вимагати скликання загальнонародних Установчих зборів. ЗО липня в селі відбувся мітинг, на якому промовці закликали жителів не платити податків, відмовлятися служити в царській армії, самочинно заорювати поміщицьку землю.

Незважаючи на загальний спад селянського руху, на початку 1907 року революційна агітація в селі продовжувалась. В рапорті від 28 січня повітовий справник повідомляв начальство, що у Верхньому Рогачику революційно настроєні селяни поширювали листівки антиурядового змісту. Під час нового революційного піднесення соціал-демократична агітація активізувалася. 1910 року в селі знову розповсюджувалися революційні прокламації, в яких населення закликалося стати до боротьби проти існуючого ладу, проти злиднів і політичного безправ’я.

Внаслідок столипінської аграрної реформи ще більше поглибилося класове розшарування селян, зубожіння основної його маси. Так, напередодні першої світової війни з 2367 дворів Верхнього Рогачика 739 не мали ніякої худоби, 1147 не мали корів. Багато господарств через відсутність реманенту і тяглової сили не обробляли землю, а віддавали її в оренду куркулям і заможним середнякам. Чимало селянських родин в пошуках кращої долі переселилося на Поволжя, де заснували нове село Рогачик (воно існує й нині).

Значна частина населення Верхнього Рогачика була зайнята в торгівлі й промисловості. В селі два рази на рік збиралися ярмарки, щотижня — базари. Тут налічувалося близько 40 невеликих торговельних підприємств з річним товарооборотом близько 300 тис. крб., було кілька газогенераторних млинів і маслобоєнь, 22 гончарні, горілчаний і 2 цегельно-черепичні заводи.

Хоча Верхній Рогачик був волосним центром і на початку XX століття мав близько 15,2 тис. жителів, лікарні в ньому не було, діяв лише земський фельдшерський пункт. Більшість населення залишалася неписьменною, хоч в селі налічувалося 9 шкіл — земських і церковнопарафіяльних. Серед жителів Верхнього Рогачика було багато талановитих народних умільців. Далеко не в усіх селах краю можна було побачити так гарно розписані гончарний посуд, стіни, сволоки та печі в хатах. Вікна і причілки дахів прикрашалися оригінальним різьбленням по дереву.

Під час першої світової війни населення Верхнього Рогачика значно скоротилося внаслідок мобілізації до діючої армії багатьох чоловіків призовного віку. Чимало з них загинуло в боях, або потрапляло в полон.

Після повалення самодержавства в лютому 1917 року кілька десятків фронтовиків повернулися додому, і ті з них, що йшли за більшовиками, очолили боротьбу робітників і найбідніших селян за владу Рад.

Переможною ходою йшла Велика Жовтнева соціалістична революція по країні, і в лютому 1918 року трудящі Верхнього Рогачика створили в селі революційний комітет та червоногвардійський загін з 23 чоловік. Разом з організованою земельною комісією ревком приступив до розв’язання земельного питання: брав на облік землю і майно економії, вживав заходи до його збереження.

Австро-німецька окупація села в квітні 1918 року перервала радянське будівництво. Загарбники кинули за грати 70 радянських активістів. Для боротьби з окупантами та їхніми поплічниками гетьманцями селяни утворили бойову підпільну групу з 15 чоловік. У жовтні підпільники напали на розташований в селі загін державної варти і, обеззброївши солдатів, захопили 45 гвинтівок, 12 револьверів, 15 шабель, 10 гранат. Після цієї перемоги бойова група поповнилася новими бійцями і невдовзі переросла у партизанський загін. Його командиром обрано I. G. Мойсеєнка, комісаром — C. Я. Байшу. Після вигнання австро-німецьких військ він брав активну участь у боях з денікінцями, які наступали з Криму. У лютому 1919 року, об’єднавшись з партизанами Великої Лепетихи, партизани вибили білогвардійців з Асканії-Нової, сіл Преображенки, Григор’ївки і відновили там Радянську владу.

Партизанський загін на чолі з І. С. Мойсеєнком в березні того ж року влився до Задніпровської стрілецької дивізії. У червні село захопили денікінці. Понад 500 жителів Верхнього Рогачика стали бійцями 520-го полку Задніпровської — згодом двічі Червонопрапорної 58-ї стрілецької дивізії. У серпні—вересні в складі Південної групи 12-ї армії вона здійснила героїчний похід по білогвардійських тилах від Одеси, Миколаєва та Херсона до Києва. 520-й полк, командиром якого був І. С. Мойсеєнко, тричі брав участь у визволенні Києва, у розгромі білополяків. Після того, як у січні 1920 року радянські війська вибили денікінців з Верхнього Рогачика, його жителям довелося вести боротьбу проти банд, а з липня — проти врангелівців, які майже чотири місяці грабували село. У жовтні того ж року частини Другої Кінної армії остаточно визволили село від ворога.

Радянський уряд високо оцінив заслуги червоних партизанів і командирів — учасників громадянської війни. В 1927 році до десятої річниці Великого Жовтня орденом Червоного Прапора відзначено командира 520-го стрілецького полку І. С. Мойсеєнка, партизанів О. Іващенка та С. Пшеничного. До 50-річчя Великого Жовтня нагороджено ще 8 відважних воїнів революції і громадянської війни, у т. ч. комісара 520-го стрілецького полку С. Я. Байшу — орденом Леніна, 4 чоловіка — орденом Червоного Прапора.

Після закінчення громадянської війни в листопаді 1920 року у Верхньому Рогачику відновив роботу волосний ревком, який разом з комітетом незаможних селян очолив відбудову зруйнованого господарства, боротьбу проти махновських та інших банд. У районі Верхнього Рогачика орудувала банда Володіна, яка не раз нападала на село і розстрілювала радянських активістів. Один з таких нападів стався в січні 1921 року. Бандитів удалося обеззброїти і невдовзі повністю розгромити.

На початку лютого 1921 року в селі обрали волосний виконавчий комітет, який очолив Г. А. Альохін, та два сільські виконавчі комітети — Миколаївський і Успенський. Надійною опорою Радянської влади у Верхньому Рогачику став комсомольський осередок, який виник у 1920 році. Його організаторами були брати Михайло та Василь Бальченки.

З допомогою КНС і комсомольського осередку в селі створюються перші сільськогосподарські колективи. У червні 1921 року у Верхньому Рогачику організувалася артіль «Труд», головою якої обрали А. І. Задесенця. До неї вступило 12 сімей. Артіль мала 133 десятини землі, 12 коней, 15 корів та деякий сільськогосподарський реманент. У лютому 1923 року виникла артіль «Чесна праця», що об’єднувала 9 родин і якій належало 57 десятин землі, 4 плуги, 5 сівалок.

Радянські органи дбали про охорону здоров’я населення, про розвиток народної освіти й культури. 1921 року у Верхньому Рогачику була вже лікарня на 20 ліжок, амбулаторія, в яких працювало 2 лікарі, 6 фельдшерів і медсестер. Для дітей трудящих відкрито 8 шкіл, де навчалося 630 учнів, викладало 20 учителів. Ще з кінця грудня 1920 року в селі почала діяти бібліотека і 2 хати-читальні. У березні наступного — були створені культурно-освітнє товариство й товариство «Просвіта». Вони вели широку роз’яснювальну роботу серед населення, випускали агітаційні плакати. 1922 року в селі почав працювати селянський будинок, при якому готував вистави самодіяльний драматичний гурток. Найбільш активну участь у ньому брали вчителі місцевих шкіл.

У 1923 році Верхній Рогачик став районним центром. В боротьбі за виконання ленінського плану побудови соціалізму та здійснення культурної революції зростав авторитет районної партійної організації, яка в жовтні 1927 року налічувала 39 членів і 29 кандидатів у члени партії. Після XV з’їзду ВКП(б) первинна партійна організація разом з комнезамом посилила політико-виховну роботу серед трудящого селянства, залучаючи його до колективних форм господарювання.

Ще напередодні XV з’їзду партії, в 1926 році, в районному центрі були створені ТСОЗи «Незаможник» і «Трудове». Наступного року виникло 5 машинно-тракторних товариств. Суцільна колективізація розпочалася у Верхньому Рогачику у 1929 році. На території сільради були організовані 14 колгоспів — ім. Шевченка, ім. Чапаева, ім. Блюхера, «Червоний шлях», «Політвідділ» та інші. На допомогу новоствореним господарствам у 1931 році організовується машинно-тракторна станція. Того ж року випустив першу продукцію маслозавод, будівництво якого почалося 1928 року, а через деякий час став працювати харчовий комбінат.

Перехід до загальної колективізації супроводився запеклою боротьбою бідняків і середняків проти куркульства, прошарок якого у Верхньому Рогачику був значним. У ліквідації ворожих радянських суспільству елементів, а також в організаційно-господарському зміцненні і дальшому розвитку колгоспів велику роль відіграв політвідділ, створений при Верхньорогачицькій МТС. З його допомогою розширювалась мережа партійних організацій, добирались партійні кадри, створювався актив в артілях.

За роки довоєнних п’ятирічок технічне оснащення сільського господарства і наполеглива праця хліборобів дали змогу значно підвищити культуру землеробства. Тільки протягом трьох років (1936—1939) урожаї озимої пшениці й жита зросли майже утричі і становили відповідно 14 і 11,5 цнт на кожному га посіву. В тваринництві також було досягнуто значних успіхів. 1939 року пересічний удій молока на корову становив понад 1,5 тис. літрів, колгоспники одержали по 13,5 поросяти на свиноматку, по 129,9 ягняти на 100 вівцематок.

Трудівники артілі демонстрували свої досягнення на Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1940 року. В Книзі пошани відзначені кращі колгоспи Верхнього Рогачика «Політвідділ» та «Заповіт Ілліча». Учасником виставки була також Верхньорогачицька МТС, яка 1938 року мала 36 тракторів і 52 комбайни, швидко і якісно обслуговувала колгоспи району.

Самовіддана праця колгоспників створювала їм міцний особистий достаток, який з року в рік зростав. Якщо в 1935 році вони одержували на трудодень в середньому 1,5 кг зерна і 35 коп. грішми, то 1939 року — 2 крб. і 4 кг хліба.

Трудівники Верхнього Рогачика самовіддано працювали, віддаючи всі сили зміцненню соціалістичної Батьківщини. Коли фашистська Німеччина віроломно напала на СРСР, вони зі зброєю в руках стали на його захист. На мітингу, що відбувся в селі 22 червня 1941 року, колгоспник О. М. Зубков заявив: «Єдине бажання зараз у нас — піти на передові позиції і нещадно громити загарбників… Я вирішив звернутися з проханням до райвійськкомату, щоб прийняли мене добровольцем в ряди нашої любимої Червоної Армії. Слово моє більшовицьке: буду боротись, доки сил вистачить, не пошкодую життя свого».

З перших днів війни у Верхньому Рогачику створено винищувальний батальйон, який провадив військову підготовку населення, займався знешкодженням диверсантів, допомагав радянським органам організувати евакуацію людей та найбільш цінного колгоспного майна і худоби на Схід. Пізніше батальйон влився до регулярних частин Червоної Армії. Мешканці села брали участь у будівництві оборонних споруд понад Дніпром.

15 вересня 1941 року до Верхнього Рогачика вдерлися німецько-фашистські війська. Окупаційні власті, встановивши «новий порядок», примушували радянських людей працювати на гітлерівську Німеччину. Тих, хто не підкорявся, катували. За час окупації фашисти піддали катуванню 187 жителів села, вивезли на каторжні роботи до Німеччини понад . 350 чоловік молоді.

Для боротьби проти загарбників на території району було організовано партизанський загін, який базувався в дніпровських плавнях поблизу с. Ушкалки. Його очолив уродженець цього села комуніст А. Г. Різниченко. Серед партизанів було багато жителів Верхнього Рогачика. В їх числі зв’язковий загону Г. Г. Галенко (1942 року потрапив до рук фашистів і був закатований), героїчно загинули Т. Т. Жованик, який під час бою у вересні 1941 року дістав смертельну рану, А. І. Швидкий, Г. А. Бальченко, К. М. Пилипенко та інші.

Восени 1943 року радянські війська підійшли до Верхнього Рогачика і зав’язали за нього запеклі бої. У жовтні—листопаді їм вдалося визволити частину села, але фашистські загарбники підтягнули свіжі сили, і наші воїни мусили залишити зайнятий рубіж. Окупанти вчинили звірячі розправи над мирним населенням і військовополоненими. Після жорстоких тортур вони розстріляли 21 червоноармійця. За задумом фашистів Верхньорогачицький укріплений район мав входити до т. зв. Нікопольського плацдарму, який простягався по фронту на 120 км.

Але бійці 3-ї, 5-ї та 28-ї армій 4-го Українського фронту під час навального наступу ліквідували цей плацдарм.

8 лютого 1944 року Верхній Рогачик був визволений. Відступаючи, ворог нищив все, що уціліло. 787 будинків колгоспників, лікарня, школа, бібліотека, дитячі ясла, майстерні МТС, маслозавод були спалені. Окупанти намагалися силою забрати з собою понад 600 жителів села.

Завдяки спільним зусиллям трудівників, очолених партійною організацією, яка незабаром відновила діяльність і налічувала понад 40 членів і 16 кандидатів у члени партії, районний центр почав поступово відроджуватися.

Першим став до ладу маслозавод, згодом харчовий комбінат.

У відбудові господарства дійову допомогу подавала держава. Це ще більше піднімало трудовий ентузіазм населення. У 1945—1947 році понад 200 колгоспників і службовців одержали медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».

Широкого розмаху в першу післявоєнну п’ятирічку набуло соціалістичне змагання між бригадами, ланками, окремими колгоспниками. В число передовиків у 1948 році вийшла М. Миць з колгоспу «Комуніст», ланка якої на кожному з 35 га виростила по 24 цнт озимої пшениці. Першість у змаганні механізаторів МТС посів комбайнер П. Є. Федоряка, який комбайном С-6 намолотив 10 600 цнт зерна. 1949 року його нагороджено орденом Леніна.

1950 року з метою господарського зміцнення і подальшого розвитку 14 сільськогосподарських артілей села об’єдналися в чотири великі господарства: ім. Шевченка, «Комуніст», «Росія», «Перемога» (у 1967 році ця артіль була поділена на 2 господарства: «Перемога» і «Аврора»). За колгоспами держава закріпила 25,1 тис. га землі. Після укрупнення економіка артілей розвивалася значно краще. Підвищувалась продуктивність праці, зростали врожаї. У колгоспі ім. Шевченка в 1957 році зібрано з га пересічно по 15,7 цнт зернових, а вже 1969 року — по 24,1 цнт. Значного розвитку набуло тваринництво: у 1965 році налічувалось в господарствах близько 9,5 тис. голів великої рогатої худоби, понад 6,6 тис. свиней і 6,1 тис. овець. У роки восьмої п’ятирічки колгоспи продали державі понад 57 тис. тонн зерна, 28 тис. тонн молока, 6 тис. тонн м’яса і 121 тонну вовни.

Одночасно з піднесенням господарського виробництва збільшувалися і заробітки членів артілей, особливо після запровадження у 1959 році гарантованої оплати праці. Того року середньомісячний заробіток колгоспника артілі «Росія» становив 50 крб., а в 1969 році він зріс до 85 карбованців.

Переможцями соціалістичного змагання 1970 року визнано передовиків виробництва, які добились того року високих показників. Серед них — старший чабан артілі ім. Шевченка С. А. Толочко, який з кожної вівці настриг по 5,6 кг вовни і на 100 вівцематок одержав по 154 ягняти, передовий скотар колгоспу «Росія» В. І. Редько, тракторист артілі «Комуніст» Я. С. Давидко та інші.

Трудовими перемогами зустріли верхньорогачинці 100-річчя з дня народження В. 1. Леніна. Понад 400 чоловік відзначено медаллю «За доблесну працю. На ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна». До обласної Ленінської книги трудової слави занесено шоферів колгоспів «Комуніст» і «Росія» П. М. Сургана і П. І. Середу, токаря районного об’єднання «Сільгосптехніки» В. І. Кондратенка, що виконали п’ятирічне завдання за 4 роки.

За післявоєнний час, особливо в роки восьмої п’ятирічки, у Верхньому Рогачику значного розвитку набула промисловість. Тут були створені комбінат комунальних підприємств, районне відділення «Сільгосптехніки», «Міжколгоспбуд», міжколгоспна організація шляхового будівництва, інкубаторно-птахівнича станція, районна друкарня. Працівники «Сільгосптехніки», що подають велику допомогу колгоспам у ремонті машин і механізмів, перевиконали п’ятирічний план. Робітники Верхньорогачицького маслозаводу за ці роки виробили понад 55 тис. цнт вершкового масла і цільномолочної продукції. Обсяг валової продукції райхарчокомбінату становив 2,9 млн. карбованців.

«Міжколгоспбуд», створений 1956 року, за п’ятиріччя подвоїв обсяг будівельно-монтажних робіт і 1970 року виконав їх на 468 тис. крб. При будівельній організації працює цегельний завод, який випускає щороку два млн. штук цегли. З відходів деревини тут освоїли виробництво арболіту, який використовується як дешевий будівельний та ізоляційний матеріал. Нові підвищені зобов’язання взяли трудящі Верхнього Рогачика на честь 50-річчя утворення Радянського Союзу.

В роки восьмої п’ятирічки особливо зросла авангардна роль комуністів. У селищі— 28 первинних партійних організацій, які об’єднують 520 членів і кандидатів у члени партії. Надійними помічниками комуністів Верхнього Рогачика є комсомольці, об’єднані в 24 первинні організації. Вони налічують у своєму складі 798 членів ВЛКСМ.

Уряд високо оцінив досягнення трудівників Верхнього Рогачика в розвитку сільськогосподарського виробництва і 1971 року відзначив багатьох з них орденами й медалями. Орден Леніна одержали комбайнер колгоспу ім. Шевченка П. Т. Четверик, який за п’ятирічку зібрав 35 тис. цнт зерна і понад 9 тис. цнт насіння соняшнику, та М. І. Самсоненко з колгоспу «Аврора», що в 1970 році виростила по 28,7 цнт з га сортової кукурудзи: Інші працівники отримали ордени Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани».

Верхній Рогачик, що 1967 року став селищем міського типу, — своєрідний оазис в степу. Його заасфальтовані вулиці потопають у зелені фруктових і декоративних дерев, квітників, тут є багато скверів. В центрі селища височать нові дво- та триповерхові середні школи, кінотеатр «Дружба», 2 будинки культури, 4 клуби, новий готель.

Електрика, радіо, телебачення міцно ввійшли в побут його жителів. Майже до кожної квартири робітників, службовців, колгоспників проведено водопровід, кухні обладнано газовими плитками. Торговельна мережа селища налічує 11 магазинів. Є дві їдальні, комбінат побутового обслуговування.

З кожним роком зростають державні асигнування на охорону здоров’я трудящих. В селищі працюють лікарня на 100 ліжок, поліклініка, 4 медичні пункти, санепідемстанція, аптека. У районному центрі налічується 17 лікарів і 68 чоловік середнього медичного персоналу; крім селищних дитячого садка і ясел, функціонують 5 колгоспних ясел.

Великі зміни за роки Радянської влади відбулися в розвитку освіти і культури. Дві середні, 2 восьмирічні, 3 початкові та середню школу робітничої молоді відвідують 1429 учнів. Є також семирічна музична школа. Дітей навчають понад 100 вчителів, переважно з вищою освітою.

В селищі на громадських засадах працюють університети культури, педагогічних, сільськогосподарських знань та передового досвіду; діють 6 бібліотек з книжковим фондом 60 тис. томів.

На сценах клубів і будинків культури успішно виступає понад 300 учасників художньої самодіяльності. Активну участь у роботі 25 гуртків беруть комсомольці. Багато шанувальників у жіночого вокального ансамблю районного будинку культури. Цьому колективу 1964 року на республіканському Шевченківському огляді присуджено диплом другого ступеня. А 1970 року він став переможцем республіканського конкурсу, присвяченого 100-річчю з дня народження В. І. Леніна.

У побуті населення знайшли своє місце нові обряди і звичаї — свято врожаю, проводи до Радянської Армії, урочисте вручення паспортів юнакам і дівчатам, реєстрація шлюбу і новонароджених тощо.

Значною подією в житті селища було святкування 8 лютого 1969 року 25-ї річниці з дня його визволення від німецько-фашистських загарбників. Хлібом і сіллю зустрічало населення тих, хто ціною своєї крові повернув їм свободу. Рішенням сесії селищної Ради депутатів трудящих на честь цієї дати колишньому члену військової ради 5-ї ударної армії генерал-майору І. Б. Булатову, командиру 50-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майору А. С. Владичанському, командиру 40-ї гвардійської дивізії полковнику М. О. Федорову, начальнику політвідділу полковнику П. І. Черенкову, командирам полків Я. М. Орлову та П. У. Сіненкові присвоєно звання почесного громадянина селища Верхнього Рогачика. На увічнення пам’яті загиблих воїнів тут споруджено 4 пам’ятники, відкрито меморіальний комплекс.

Активну роботу провадить селищна Рада, що має 106 депутатів. Серед них 46 комуністів і 14 комсомольців. Бюджет Ради 1971 року становив понад 267 тис. крб. При ній діють 9 постійних комісій, коло діяльності яких дуже широке. Багато уваги приділяється культурі, освіті, побуту, торгівлі та іншим життєво важливим питанням. За роки дев’ятої п’ятирічки в селищі буде збудовано медичний комплекс на 125 ліжок, оснащений новою апаратурою; комбікормовий завод, три житлові багатоквартирні будинки, дитячий садок і ясла та інші споруди.

З часу заснування стародавнього українського села минуло майже два століття. Але розквітнув Верхній Рогачик лише за роки Радянської влади. Кожен його трудівник своєю самовідданою працею звеличує рідну землю, віддає всі сили комуністичному будівництву.

В. Я. ЗАРУБА, М. В. ШОРОХОВ
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера В”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 18 гостей