Український Генеалогічний Форум

Пошук родоводу, походження українських прізвищ, ономастика

Глибока, смт, Чернівецька область

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим НП
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів : 0

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Глибока, смт, Чернівецька область

Повідомлення АннА » 13 травня 2017, 13:58

ГЛИБОКА (1919–40 – Адинката) – с-ще міськ. типу Чернівецької обл., райцентр.
Розташов. за 30 км на пд. від Чернівців. Залізнична ст. Глибока-Буковинська. Нас. 9,8 тис. осіб (1999).
У письмових документах уперше згадується 1438.
До 1774 було в складі Молдавського князівства, з 1774 – під владою Австрії (з 1867 – Австро-Угорщина).
1869 почалося буд-во залізниці.
1918 Глибоку окупувала Румунія.
Від 1940 – у складі УРСР, райцентр.
У роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 5 лип. 1941 до 18 квіт. 1944 перебувало під румун. окупацією.
С-ще міського типу від 1956.
У с. Димка біля Глибокої жила й працювала О.Кобилянська, тут 1960 відкрито музей. На тер. с-ща виявлено й досліджено рештки поселень трипільської культури.
Пам'ятники: братська могила рад. воїнів (1941, 1944), Т.Шевченку (1964).
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Глибока, смт, Чернівецька область

Повідомлення АннА » 13 травня 2017, 14:02

Зображення
З історії міст і сіл УРСР виданої у 1960-ті роки.
Глибока (в 1919—1940 рр.— Адинката) — селище міського типу (з 1956 р.), центр Глибоцького району. Розташована в південно-західній частині області, за 30 км від Чернівців. Через селище проходять залізниця Чернівці — Бухарест та вітки на Сторожинець і Красноїльськ. Залізнична станція — Глибока-Буковинська. Пролягають також і важливі шосейні; шляхи Чернівці — Порубне, Вижниця — Порубне та Глибока — Герца. Населення — 7317 чоловік. Селищній Раді підпорядковане с. Димка.

Назва селища походить від місця розташування — глибокої низовини. Територію його заселено здавна. На високому мисі в урочищі Замчище досліджено рештки глинобитних жител поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.). В добу раннього заліза (VIII—VII століття до н. е.) на мисі існувало городище з трьома лініями валів та ровів, яке було заселено й в слов’янські часи. В урочищі Словачині виявлено наземні та напівземлянкові житла на слов’янському поселенні культури карпатських курганів (III—VI століття н. е.). За 1 км від нього — курганний могильник цієї ж культури.

За літописними даними, в долині, де тепер розташоване селище, на Чорній Поляні в 1359 році молдавське військо здобуло перемогу над поляками. У письмових документах Глибока згадується 1438 року як запустіла місцевість на Чорній Поляні, того ж року воєвода Ілля наділив придворного, суддю Петра Гудика цією ділянкою землі. Напевне тоді і виникло село.

В літописах згадується про те, що в 1490 році церква Глибокої увійшла в підлеглість Радівецькій єпархії. В 1491 році молдавський господар Стефан III своєю грамотою ствердив передачу с. Глибокої придворному Юдці.

У 1497 році на Чорній Поляні Стефан III розбив військо польського короля Альбрехта.

Існує легенда, що після перемоги над поляками він велів запрягти в плуги 20 тис. полонених, виорати місцевість, де пролилося найбільше крові, та посадити дубовий ліс, який з того часу і називається Червоною Дібровою.

Глибока з своїми землями і угіддями протягом довгого часу була власністю феодалів і монастирів, а населення перебувало в особистій залежності від них.
Феодальний гніт посилювався національним поневоленням.

Про багаторічну боротьбу проти турецького гніту в народі існує чимало переказів. В одному з них розповідається, що в 1621 році козацький загін, очолений Миколою Мельником, разом з селянами Глибокої довгий час захищав Замчище від турків. Пізніше їм удалося вийти з нерівного бою без особливих втрат.

На час захоплення Буковини Австрією, в 1774 році в Глибокій проживало близько 30 сімей. Село, як і раніше, часто перепродувалося поміщиками. Селяни ж при цьому залишалися в особистій залежності від панів, відробляли на їх користь панщину та інші феодальні повинності. Зокрема, в 1782 році кожний селянин мусив здати протягом року десяту частину врожаю, одну курку, міток пряжі та відробити 34 дні панщини. Кріпаки зобов’язані були також збирати для поміщика сіно, своїм тяглом орати землю, по одному дню весною і восени відробляти кіньми на різних роботах, ремонтувати панські будівлі, привозити врожай з панського поля. Щоб виконати всі ці повинності, селянам фактично треба було працювати не 34 дні, а майже втроє більше.

У 1812 році власник Глибокої здав село в оренду Івоніці Вітану, який примушував селян виконувати надмірну панщину, бив їх, загарбав 12 фальч орної землі і 10 пражин общинних пасовиськ. 1814 року за відмовлення виконувати додаткову панщину на молотьбі були жорстоко побиті 11 селян. Тоді втекло до Молдавії 18 сімей. За даними подвірних книг, у 1815 році в Глибокій був 131 двір, з них 13 дворів пустувало, бо господарі залишили село через непосильні побори та утиски.

У 1834 році з 110 селянських господарств 41 мало від 9 до 15 фальч землі, 20 — від 5 до 9, 22 — від 1 до 5 і 27 господарств халупників мали менше, ніж по 1 фальчі землі. Із загальної площі землі общинного користування третина була під луками та пасовиськами, якими ще з 1786 року селяни користувалися спільно з поміщиком. Проте поміщики завжди намагалися привласнити ці землі. Наприклад, у 1823 році поміщик Михайло фон Туркул привласнив їх, хоч судові та адміністративні органи формально визнали належність цих земель сільській общині і зобов’язували його повернути їх селянам. Господар маєтку 1840 року захопив, а в 1856 році разом з маетком продав і селянські землі. Незважаючи на скарги і протести селян, новий власник здав ці землі в оренду німецьким колоністам.

Зневірившись у можливості повернути загарбані землі за допомогою урядових органів, селяни самовільно повернули їх для випасу худоби. Крайове управління розцінило цей вчинок як бунтарський, і на вимогу поміщика в Глибоку прибули солдати і офіцери, які суворо розправилися з селянами і повернули землю поміщикові. Обурливість і облудність цього вчинку властей, ще й в тому, що на селян поклали витрати на утримання карателів.

Не допомогла селянам і їхня скарга імператорові Францу-Йосифу II (13 серпня 1862 року). Землемір, який прибув у село, щоб розмежувати селянські і поміщицькі землі, поділив їх так, що селяни остаточно позбавились права на пасовиська, за які вони боролись протягом майже 50 років. Щоб надати цьому акту вигляду законності, крайова рада зобов’язала поміщика дати за захоплені селянські землі жалюгідний викуп.

Після реформи 1848 року селяни Глибокої змушені були викупити не тільки свої феодальні повинності, а й 3138 йохів пасовиськ та лісів, які поміщики оголосили своєю власністю на тій підставі, що в законі йшлося тільки про орні землі. Викупні платежі важким тягарем лягли на селянство, що викликало масові заворушення. Щоб їх придушити, уряд знову послав у Глибоку війська, які протягом 6 місяців розправлялися з селянами, перебуваючи на їх утриманні.

В газетах того часу є немало оголошень про продаж з молотка селянських господарств за несплату викупних платежів і податків. 6 червня 1869 року було розпродано майно селянина Глибокої Івана Гайдука, а 26 червня того ж року — Миколи Букатара та багатьох інших.

Більша частина землі залишилась в руках поміщиків. Якщо в 1890 році на 860 селянських дворів села припадало 1494 га землі, то на поміщицькі господарства — 2243 га. В середньому на селянський двір приходилося всього 1,7 га землі. Викупних платежів селянське господарство сплачувало пересічно 140 крон на рік. За селянські кошти утримувалися церква і школа. Щоб як-небудь прожити, селяни змушені були йти на заробітки до поміщиків і куркулів, найматись за дуже низьку плату (від 80 до 100 крон на рік).

З ліквідацією феодально-кріпосницьких відносин створилися умови для більш швидкого розвитку капіталізму. Цьому сприяла й наявність дешевих робочих рук. У 1857 році в Глибокій збудовано спиртовий завод, що належав місцевому поміщикові.

Австрійський уряд провадив політику німецької колонізації Буковини, він надавав переселенцям кращі землі та різні пільги. Перші німецькі колоністи з’явилися в Глибокій у 1857 році.

В 1869 році почалося будівництво залізниці Чернівці — Вадул-Сірет — Сучава, яка пройшла через Глибоку. Від Глибокої відійшли вітки на Чудей і Бергомет. Активізувалися економічні зв’язки, чому сприяли також недільні ярмарки, що почали проводитися в Глибокій з 1887 року. Торгували хлібом, овочами, сільськогосподарським інвентарем та знаряддям праці, кустарними виробами. На початку 1900 року в селі було 47 ремісників і 43 торговці. З розвитком промислових, ремісничих та кустарних підприємств зростало число робітників. В Глибокій найбільше найманих робітників працювало в поміщика Скабинецького та колоніста Мора.

В 1909 році 42 проц. господарів, які мали до 4 моргів землі, змушені були шукати заробітків. Але попит на робочу силу відставав від потреби селян у заробітках. Тому значна їх частина змушена була задовольнятися сезонними заробітками або працювати на збиранні врожаю у поміщика за десятий, дванадцятий сніп. Постійний робітник фільварку не міг заробити більше 1 крони в день, жив як і за панщини, духом якої були пройняті поміщики. Кореспондент газети «Хлібороб» з Глибокої писав, що «господарства німців та румун ідуть вгору, як на крилах, а господарства українців, яких була більшість, мають значно гірші грунти, вони дають погані врожаї, особливо в долині Сірету».

В 1910 році в Глибокій було 5549 чол. населення, з них українців — 3400, поляків — 641, румунів — 601, німців — 485, євреїв — 401, інших національностей — 21 чоловік.

Злидні гнали збіднілих і безправних селян у далекі краї. В пошуках шматка хліба тільки протягом 1913 року з Глибокої емігрувало до Канади 193 особи.

Австро-угорські власті наполегливо проводили політику онімечення та національного пригнічення населення. В цьому їм допомагали українські буржуазні націоналісти. В усіх ритуалах і святах, що кожного року влаштовувалися націоналістичним товариством «Січ», яскраво виявлялося намагання буржуазних націоналістів відвернути увагу селян від болючих економічних та соціальних питань, спрямувати їх інтерес до ілюзорного минулого, посіяти національну ворожнечу. В газеті «Народний голос» від 21 липня 1910 року про це писалося цілком відверто.

Глибоцька школа була в занедбаному стані. В 1910 році мешканці села звернулися до інспектора шкіл Сторожинецького повіту з протестом, що школі не приділяється будь-якої уваги, що вони онімечуються або румунізуються, бо вчителями працюють люди, які вороже ставляться до українського народу і не знають української мови.

Уряд послідовно здійснював свою колоніальну політику на Буковині, розпалюючи національну ворожнечу між українським, румунським, єврейським та іншим населенням. Офіційні представники влади натравляли один народ на другий, підбурювали українське населення до єврейських погромів.

Важкі умови життя піднімали трудящих на боротьбу проти економічного і національного пригнічення. Під впливом російської революції 1905—1907 рр. виступали робітники Глибокої, зокрема залізничники. Серед населення поширювалася марксистська література. В 1908 році в Глибокій видано 2 журнали, один присвячений 90-річчю від дня народження Карла Маркса, другий — 60-річчю виходу в світ «Маніфесту Комуністичної партії».

З 1905 року в Глибоцькій школі став працювати С. І. Канюк. Він був одним із перших пропагандистів марксизму, а також проводив широку культурно-освітню роботу серед населення. В 1918 році С. І. Канюк був обраний почесним громадянином Глибокої.

З початком першої світової війни національний гніт ще більше посилився, власті переслідували за будь-який прояв симпатії до Росії, намагалися викоренити прагнення українців до возз’єднання з своїми братами. У жовтні 1914 року австрійські жандарми за симпатії до російських солдатів заарештували в Глибокій 150 чоловік, серед яких були жінки, діти, старики. З них близько 60 чол. було відправлено в сучавську в’язницю, а 5 чоловік повішено. Селяни Глибокої відверто висловлювали своє незадоволення війною. На сільському сході А. Ганзюк прямо сказав: «Нам немає чого воювати з Росією».

Водночас власті всіляко підтримували буржуазно-націоналістичні об’єднання — товариство «Січ», кооперативи, каси взаємодопомоги та газети.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Глибока, смт, Чернівецька область

Повідомлення АннА » 13 травня 2017, 14:03

Частина ІІ
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії значно активізувалась революційна боротьба робітників і селян Глибокої. В 1917 році разом з мешканцями сусідніх сіл Карапчева, Тарашанів, Верхніх Петрівців селяни Глибокої захопили землю поміщиків Скабинецького і Григорчі.

В листопаді 1918 року Глибока була окупована румунськими боярами. Серед солдатів 113-го полку, які повстали проти окупантів, були і мешканці Глибокої: М. Букатар, Д. Ткачук, Г. Визнюк, В. Кирилюк, М. А. Максимюк, М. Н. Максимюк, М. Майщук та інші. Коли одна з колон цього полку вирушила залізничним ешелоном із станції Градіна-Публіке на станцію Адинката, румунське військове командування віддало наказ пустити під укіс поїзд з повсталими солдатами. Але залізничники Адинкати відмовились виконати цей наказ і солідаризувалися з солдатами.

Проводячи політику румунізації і нещадної експлуатації місцевого українського населення, румунські окупанти перейменували по румунському всі села. Глибоку називали Адинкатою. Українська мова була заборонена. Коли мешканці Глибокої звернулися до префекта Сторожинецького повіту про дозвіл провадити викладання в школі українською мовою, румунська жандармерія почала переслідувати і жорстоко карати тих, хто підписав це прохання.

Про тяжке економічне становище пригніченого селянства писала газета «Боротьба». «Багато господарств бідняків-пролетарів,— говорилось в статті,— крім обідраної хати та десятка дітей, нічого не мали тому, що були вкрай розорені податками. І все ж до такої хати вривається шефик з вартівником, зриває останнє дрантя з дітей, з-під хворих видирає ковдру, або ж бере один черевик, а другий залишає. За кожну посвідку той же шефик вимагає по 50 лей».

Примарем Глибокої став учитель Стефан Аврам, який був типовим румунським адміністратором. Він здавав в оренду общинні землі, привласнюючи собі більшу частину плати. Селян примар переслідував, поводився з ними брутально, ображав і навіть бив їх, щоб довести свою зверхність.

Не на поліпшення економічного становища селян була спрямована реформа, яку румунський уряд почав проводити 1921 року. Трьом глибоцьким поміщикам і церкві в цей час стало належати 2660 га землі, а 1050 селянських господарств володіли тільки 1000 га. Причому, 700 господарств мали лише по 0,5—0,6 га землі, а 60 господарств були взагалі безземельними. 222 господарства зовсім не мали ніякої худоби, 553 були безкоровними і 987 господарств не мали коней.

Не завжди вдавалося біднякам знайти роботу по найму. Газета «Форвертс» 6 березня 1931 року відзначала, що в Глибокій було 429 безробітних, а разом із сім’ями — 1614 на 6000 чол. населення. «Куди не глянеш, всюди злидні і голод та повна байдужість уряду до бідноти».

Трудящі позбавлялися фактично і політичних прав та свобод. Вибори до парламенту та місцевих органів влади були простою формальністю. Селян примушували голосувати за кандидатів, висунутих окупантами. Наприклад, під час виборів 1936 року до Глибокої було прислано військо. Хто висловлював незадоволення політикою властей, того відразу заарештовували.

Тяжке економічне становище, політичне безправ’я і національне гноблення активізували боротьбу знедолених мешканців Глибокої за соціальне і національне визволення. Слово революційної пропаганди несли в маси комуністи. Підпільна партійна організація виникла в 1926 році. Ініціаторами її створення були Н. А. Ткачук, Д. Ткачук, В. Вонзар, В. Здрілюк. Тоді ж створено і комсомольську організацію.

Підпільники сходилися на квартирах Антона Бочара, Артема Лютика, Сидора Ботушанського, де читали марксистську літературу, обговорювали плани своєї роботи. Вони розповсюджували революційну літературу і листівки, очолили в 1927—1928 рр. страйки з вимогою 8-годинного робочого дня робітників залізниці, Глибоцького і Карапчівського спиртових заводів. 1929 року організовували також масові виступи і демонстрації трудящих на честь 1 Травня.

В ніч на 24 лютого 1930 року на станції Адинката заарештовано залізничників Андрія Тоненчука, Василя Стрільчука і Сидора Ткачука. Під час обшуку в них вилучили листівки, автором яких був С. Ю. Лупуляк — керівник Сторожинецької повітової комуністичної організації.

Незважаючи на арешти і переслідування, в 1931 році в селі були розповсюджені листівки із закликами ЦК Румунської комуністичної партії до боротьби селян заземлю, до масових виступів трудящих в день 1 Травня. В цьому ж році відбулась масова демонстрація молоді, присвячена Міжнародному юнацькому дню. Виступи робітників і селян проти підготовки нової світової війни і проти окупаційного режиму відбувалися в Глибокій в 1932, 1933, 1934 і особливо в 1936 і 1937 роках. В цей час румунська жандармерія проводила масові обшуки та арешти. За активну пропаганду революційних ідей були заарештовані і засуджені на різні строки ув’язнення робітники Антон Бочар, Петро Коломійчук, Іларіон Ботушанський, Артем Лютик, яких катували в чернівецькій і ясській в’язницях. За комуністичну діяльність 15 березня 1934 року були передані до військового трибуналу Іван Тоненчук і Ярослав Кобилянський. При обшуку на квартирі І. Тоненчука були знайдені брошури «Комуністичний буквар», «Про диктатуру пролетаріату», а у В. Білоуса — З номери газети «Український голос» (орган Компартії Канади).

Засобом боротьби проти окупантів було також і гостре слово народної творчості. Глибоцька дівчина Домка Ботушанська склала «Колядку працюючих», в якій посилала прокляття капіталістичному ладові, в іншій колядці вона закликала трудящих «старий світ звалити». Окупанти не зважили на хворобу дівчини, заарештували її і кинули до в’язниці.

В 1938 році в Глибокій відбулися масові виступи молоді на честь Міжнародного юнацького дня, проходили демонстрації під гаслами боротьби з фашизмом, за єдиний фронт, проти загрози світової війни, за возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною.

28 червня 1940 року здійснилась споконвічна мрія народу Північної Буковини про возз’єднання з Радянською Україною. В цей день у Глибокій відбувся багатолюдний мітинг. Відразу ж в селі була створена Рада депутатів трудящих. Головою її став відомий підпільник, організатор комуністичного осередку Нестор Андрійович Ткачук, заступником — В. М. Равлюк, секретарем — А. М. Лютик і членами Ради були — А. П. Крючко, Ф. К. Маслюк, А. М. Бочар та інші.

5 липня 1940 року створено Краснодубровську волость з центром в Глибокій. До її складу ввійшло 36 населених пунктів, які підпорядковувалися 25 сільським Радам. Восени цього ж року Краснодубровську волость було перейменовано на Глибоцький район. Першим головою райвиконкому був Я. М. Величко.

В зв’язку з перетворенням Глибокої в районний центр, в селі з’явилося багато нових адміністративних, партійних, комсомольських, господарських організацій та культурно-побутових установ. Було відкрито 2 школи (початкова та семирічна) з викладанням українською мовою і укомплектовано їх кваліфікованими вчителями. Відкрито клуб, кінотеатр, бібліотеку.

Докорінно поліпшилась охорона здоров’я. В Глибокій почали діяти районна лікарня і аптека. Як і скрізь за радянських часів лікування населення здійснювалось безкоштовно.

В селі почали працювати 2 державні і 2 кооперативні магазини, а також книгарня.

Вже з перших днів Радянської влади в Глибокій були націоналізовані і пущені в дію спиртовий завод, фабрика бочкотари, млин та інші підприємства. Близько 1500 га землі, яка раніше належала поміщикам і церкві, було націоналізовано і розподілено між безземельними і малоземельними селянами. Крім землі, селянам було передано багато продуктивної худоби та сільськогосподарського інвентаря. Колишні батраки та найбідніші селяни одержали безкоштовно 125 житлових будинків. 740 га землі було виділено новоствореному Просокирянському радгоспові та підсобним господарствам різних організацій.

В листопаді 1940 року в Глибокій створена машинно-тракторна станція, яка мала в своєму розпорядженні 11 тракторів, 1 комбайн, 3 автомашини. МТС обслуговувала селянські господарства. Як і в інших селах, створювалися супряги для спільного обробітку землі та допомоги господарствам, що не мали свого тягла. На кінець 1940 року в районі було близько 2000 таких груп. На їх базі створилися перші колгоспи в Стирчі, Багринівці, Тереблячому та Вовчинці, в них об’єдналося 118 господарств із земельною площею 600 га.

Для створення виробничих фондів цих колективів Глибоцький райвиконком передав 114 коней, 113 голів великої рогатої худоби, 90 овець, 67 свиней, 43 плуги та багато іншого інвентаря і збіжжя.

Восени 1940 року в Глибокій створено 9 первинних партійних організацій, які об’єднували 112 комуністів. Районна комсомольська організація налічувала 84 члени ВЛКСМ. Першим секретарем її була Г. О. Рибаченко, яку й досі пам’ятають в Глибокій. Це вона, перебуваючи у відрядженні, в ніч на 22 червня 1941 року разом з прикордонниками вступила в бій, відбиваючи атаку фашистів. Була тяжко поранена. До кінця війни перебувала О. Рибаченко в рядах Червоної Армії. Пройшла шлях від рядового до командира батальйону. Стала кавалером бойових орденів.

Партійні та комсомольські організації роз’яснювали основи і суть радянського суспільного ладу, виховували місцевий актив, залучали населення до роботи в Радах і громадських організаціях. Понад 30 робітників, селян та службовців їздили на екскурсії до східних областей України. —

Перехід до нового життя збудив величезне піднесення. Воно відображалося і в піснях та віршах. Активно виступала Домка Ботушанська з віршами в обласних газетах «Радянська Буковина», «Комсомолець Буковини», в альманасі «Вільна Буковина». Основною темою її творів було життя оновленої Буковини. Батько її Сидір Ботушанський на сторінках «Вільної Буковини» надрукував цикл віршів «Нове життя», де є й такі слова:

Сумно мені, що змарнував

Літа молодії.

І радію, що сповнились

Всі мої надії.

Разом з тим, ворожі елементи, колишні члени буржуазних націоналістичних партій цараністів, кузистів, молодіжної буржуазної організації «Аркаш» («Стріла») та українських буржуазних націоналістів проводили серед населення підривну антирадянську роботу. Весною 1941 року вони намагалися спровокувати частину селян на самочинний перехід кордону на румунську сторону. Але ця акція не знайшла підтримки серед населення і зазнала повного провалу. Як виявилося пізніше, безпосередніми організаторами провокацій були заслані з-за кордону агенти німецької і румунської розвідок.
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 3090
З нами з: 15 лютого 2016, 16:51
Подякував (-ла): 1806 раз.
Подякували: 647 раз.
Стать: Жінка

Re: Глибока, смт, Чернівецька область

Повідомлення АннА » 13 травня 2017, 14:04

Частина ІІІ
Вже з перших годин Великої Вітчизняної війни на території Глибоцького району розгорнулися жорстокі бої. Більшість юнаків пішла до лав Червоної Армії. Після запеклих боїв наші війська в ніч на 5 липня 1941 року залишили Глибоку. На схід разом з відступаючими військами евакуювалася частина населення.

Німецько-румунські загарбники, зайнявши Глибоку, встановили в селі жорстокий окупаційний режим. За період окупації 110 мешканців села були знищені фашистами. Серед них радянські активісти Д. Щербань, О. Лютик, А. Лютик, М. Максимюк, І. Крупницький та інші.

Незважаючи на жорстокий терор, населення чинило опір окупантам: ухилялося від податків, ховало хліб, худобу, уникало призову до румунської армії.

Німецько-румунські окупанти грабували людей, вивозили в Німеччину та Румунію зерно, худобу, різне майно, обладнання промислових підприємств. Сотні громадян були вигнані на каторгу. 800 чоловік німці забрали з собою під час відступу.

8 квітня 1944 року радянські війська визволили Глибоку від німецько-румунських загарбників. Населення з величезною радістю зустріло визволителів і відновлення радянського ладу. До лав Червоної Армії вступило 50 добровольців. Поволі відроджувалося зруйноване господарство. Почали працювати спиртовий і бочко-тарний заводи, млин, залізнична станція, райпромкомбінат, харчокомбінат і промислові артілі «Вільна праця» та «Новий шлях».

Було поновлене довоєнне селянське землекористування, запроваджене Радянською владою. Між 1150 господарствами розподілено 3079 га землі. Відновила свою роботу машинно-тракторна станція, яка мала на цей час 3 трактори, 10 сівалок тощо. В 1944 році нею було оброблено 700 га землі.

Радянська влада надала велику допомогу селянам у відновленні господарства, зруйнованого під час війни. Мешканці Глибокої тільки в 1944 році одержали від держави 70 тис. крб. кредиту на придбання худоби та сільськогосподарського реманенту. Для полегшення виконання сільськогосподарських робіт біднішим селянством було створено 4 земельні громади. Як і всі радянські люди, мешканці Глибокої прагнули прискорити остаточний розгром фашистської Німеччини. Вони зібрали у фонд оборони і на створення танкової колони «Радянська Буковина» 40 тис. пудів хліба і 29,5 тис. пудів картоплі.

Партійна організація в своїй роботі по відновленню економіки спиралась на підтримку сільського активу, з числа якого близько 70 чол. було висунуто на відповідальні роботи в сільські і районні організації та установи. Головою районного виконавчого комітету став колишній наймит І. А. Забавський, зав. райфінвідділом— М. Д. Лупуляк, директором контори «Заготзерно» — батрак М. О. Бадюк, завідуючим відділом будівництва — В. М. Равлюк.

В процесі підготовки до колективізації сільського господарства довелося зіткнутися з шаленим опором куркульських елементів та бандерівських банд, що своїм терором намагалися залякати населення. Завдяки рішучим заходам радянських органів, бандерівські банди було ліквідовано.

В земельних громадах Глибокої були створені ініціативні групи, які провели підготовчу роботу по організації сільськогосподарських артілей. Організаторами та керівниками цих груп були комуністи Н. А. Ткачук, Г. Т. Костецький, І. М. Букатар та інші. Проводились екскурсії селян до колгоспів Вінницької та Кам’янець-Подільської областей.

15 квітня 1948 року на базі селянських господарств першої та третьої земельних громад був організований перший колгосп «Шлях до комунізму». В артіль спочатку вступило 23 селянські господарства, які усуспільнили 57 га землі, 5 коней, 7 голів великої рогатої худоби тощо. Головою артілі «Шлях до комунізму» був обраний комуніст Н. А. Ткачук. 26 квітня 1948 року на базі другої і четвертої земельних громад був організований ще один колгосп — ім. Івана Франка. В ньому об’ єдналося 31 селянське господарство, усуспільнено 175 га землі. Головою цього колгоспу був обраний Г. Т. Костецький. В квітні 1948 року також було створено колгосп ім. О. Кобилянської в с. Димці. На початок 1950 року в с. Глибокій було вже колективізовано близько 60 проц., а на кінець року — понад 91 проц. господарств, В 1950 році колгоспи «Шлях до комунізму» та ім. Івана Франка об’єднались в один колгосп, в якому було 856 селянських дворів, артіль мала 2000 га землі, в т. ч. 1407 га орної, 290 га пасовиськ і 110 га лісу. В колгоспі було організовано 5 виробничих бригад. Головою укрупненого колгоспу обрали Е. С. Величка.
Одночасно створені партійна організація, в якій налічувалося 16 комуністів, та комсомольська, що об’єднала понад 20 юнаків і дівчат.

Значну допомогу колгоспу подала машинно-тракторна станція, яка закріпила за ним одну із своїх тракторних бригад.

В 1952 році була введена в дію електростанція райкомунгоспу, а в 1955 році колгосп одержав електроенергію від Кам’янської державної електростанції. Це дало можливість механізувати виробничі процеси, електрифікувати житлові будинки колгоспників, культурно-побутові установи і навчальні заклади.

За короткий час колгосп добився непоганих виробничих показників. Високий урожай цукрових буряків в 1956 році одержала ланка П. О. Бондарюк. Ланкова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

В 1954—1955 рр. партійна організація колгоспу висунула на провідні ділянки виробництва досвідчених комуністів і комсомольців. На тваринницькі ферми пішли працювати С. О. Тоненчук, М. М. Найда, Д. С. Жижиян, В. П. Маслюк, сестри Є. О. та М. О. Андрусяк. В 1957 році по виробництву сільськогосподарської продукції колгосп зайняв одне із перших місць в районі. Грошові прибутки збільшились порівняно з 1948 роком в 5 разів. Колгосп купив 5 тракторів, 2 зернові комбайни та інші машини на суму 330 тис. крб. За цей період оплата праці колгоспників зросла більш, ніж в 2 рази. За постановою загальних зборів артілі в 1957 році було призначено пенсію 35 старим колгоспникам.

В артілі з’явилися майстри високих урожаїв. За вирощення 510 цнт цукрових буряків з га ланкова П. Т. Катренюк в 1959 році нагороджена орденом Леніна, а ланкова комсомольсько-молодіжної ланки Г. І. Цахман за одержання 480 цнт цукрових буряків з га — орденом Трудового Червоного Прапора.

За високі показники в тваринництві комсомолка М. М. Найда нагороджена орденом «Знак Пошани». Всього в 1958 році було нагороджено орденами і медалями 12 колгоспників.

В 1959 році Глибоцький колгосп об’єднався з артіллю с. Димки. Об’єднаний колгосп став називатися іменем видатної української письменниці Ольги Кобилянської. Пізніше до нього влилась сільськогосподарська артіль ім. Мічуріна. Укрупнений колгосп об’єднав 1520 дворів. Земельний фонд його в 1967 році становив 5525 га, в т. ч. 3080 га орної землі, 650 га сіножатей і пасовиськ, 106 га лісу. Колгосп мав 35 тракторів, 18 комбайнів, 22 автомашини, необхідну кількість причіпного інвентаря. Виробничий напрям — льонарсько-буряко-тваринницький. В структурі посівних площ колгоспу зернові займають понад 37 проц., технічні культури — 14 проц. Під кормові культури відведено понад 41 проц. землі. В 1967 році колгосп ім. О. Кобилянської мав 1950 голів великої рогатої худоби (в т. ч. 560 корів), 800 овець. На 100 га сільськогосподарських угідь одержано 386,3 цнт молока і 50,7 цнт м’яса.

Все поголів’я худоби розміщено у типових приміщеннях. Крім них, збудовано багато інших виробничих споруд. Щороку колгосп витрачає на капітальне будівництво від 100 до 140 тис. карбованців.

Реалізована продукція дала артілі 1433,7 тис. крб. прибутку, в т. ч. рослинництво — 820,2 тис. крб і тваринництво — 457,7 тис. крб. Неподільні фонди колгоспу складають 1905,2 тис. крб. На один людино-день колгоспникам щороку в середньому видається до 3,5 крб. грішми. За високі виробничі показники 7 чол. відзначено урядовими нагородами. В 1967 році колгосп був учасником ВДНГ.

В післявоєнні роки значно розвинулася й промисловість. Докорінно змінився характер і обсяг виробництва окремих галузей. Споруджені нові підприємства — маслозавод, промкомбінат, побутовий комбінат, друкарня. Провідне місце посідають підприємства харчової промисловості, їх питома вага у випуску валової продукції становить близько 90 проц. Великим підприємством є харчокомбінат, створений у 1956 році на базі спиртового заводу. В його цехах працюють понад 200 робітників. На протязі року підприємство дає державі 7550 тонн борошна, 718 тонн олії, 871,6 тис. умовних банок консервів, 1348,6 тонни хлібо-булочних виробів тощо. Всі цехи харчокомбінату устатковані сучасним обладнанням. Очолює підприємство старий комуніст, командир партизанського загону, що діяв на Житомирщині та Київщині під час Великої Вітчизняної війни, Д. І. Схабицький.

Побутовий комбінат має широку сітку підприємств побутового обслуговування населення. Ремонт сільськогосподарської техніки колгоспу ім. О. Кобилянської і сусідніх сільськогосподарських артілей здійснюється одним із відділень районного об’єднання «Сільгосптехніка», що міститься у Глибокій. Завдяки реконструкції маслозаводу обсяг його виробництва зріс у 2,4 раза, порівняно з 1956 роком.

1968 року в селищі розпочато будівництво одного з найбільших на Україні заводів по виробництву рідкого скла. Проектна потужність заводу — 5—6 тис. тонн рідкого скла, 500—600 тонн силікатних фарб, понад 10 тис. куб. м тротуарних плит на рік.

За роки Радянської влади широкого розвитку набула народна освіта. В селищі є середня, вечірня та заочна школи. В них працює 52 учителі, серед яких 4 відмінники народної освіти — М. А. Переверзева, В. І. Ревуцька, В. П. Кисіль, П. І. Яценко. Діє в Глибокій і дитяча музична школа. У двох установах виховується 230 дітей дошкільного і ясельного віку.

Розгорнув культурно-освітню і масово-виховну роботу районний Будинок культури. При ньому створені гуртки художньої самодіяльності — хоровий, музичний, драматичний, танцювальний, художнього читання, в яких беруть участь понад 100 чоловік. Дуже популярний в області самодіяльний оркестр народних інструментів. Керує ним секретар райкому партії В. П. Ністрян. В 1967 році, після успішного виступу на республіканському фестивалі самодіяльного мистецтва, оркестрові було присвоєно звання народного. На сцені районного Будинку культури часто виступають артисти столичних театрів і Чернівецького українського музично-драматичного театру ім. Ольги Кобилянської. В селищі відкрито широкоекранний кінотеатр на 400 місць. З 1953 року діє Будинок піонерів. Є 3 бібліотеки з книжковим фондом — близько 100 тис. примірників.

За останні роки кількість ліжок в районній лікарні збільшено до 100, при ній діє рентгенівський кабінет. Крім лікарні, в селищі функціонують поліклініка, пологовий будинок, медичний пункт і аптека. В медичних установах працюють 22 лікарі і 50 чол. середнього медичного персоналу.

В селищі створена мережа торгівлі та громадського харчування: універмаг, 3 продовольчі і промтоварні магазини, багато ларків, їдальня, ресторан, чайна.

Змінюється і зовнішній вигляд селища. Протягом останніх З років споруджено багато сучасних приміщень, зокрема пошти, райкому КП України, кілька двоповерхових житлових будинків та побутових підприємств комунгоспу. Понад 400 добротних осель зведено колгоспниками, робітниками та службовцями. Широкі вулиці селища добре впорядковані, з електричним освітленням, заасфальтовані, обсаджені деревами. Поруч із залізничною станцією відкрито автобусну, яка забезпечує регулярне сполучення з обласним центром та всіма селами району.

Глибока з невеликого відсталого села в минулому, з приземкуватими хатинами, приватними крамницями та церквою за роки Радянської влади перетворилася у велике красиве, чисте і добре впорядковане селище міського типу, населення якого користується всіма благами культури і соціалістичного суспільного виробництва.

В селі Димці, яке підпорядковане Глибоцькій селищній Раді, жила і написала свої кращі твори видатна українська письменниця О. Ю. Кобилянська.

В основу цих творів лягли справжні факти і події, що відбувалися у цьому селі на грані XIX і XX століть. Герої «Банку рустикального», «На полях», «У св. Івана», «Під голим небом», «За готар», «Старих батьків», повісті «Земля» — земляки письменниці. В Димці Кобилянська дописувала і повість «В неділю рано зілля копала». Востаннє вона відвідала село в 1935 році.

В день 97-річчя письменниці, 27 листопада 1960 року, в Димці відкрито музей О. Ю. Кобилянської. В ньому завжди людно. Жителі Димки шанобливо зберігають усе, що пов’язане з пам’яттю знатної землячки.

Одним з перших до колгоспу вступив Іван Жижиян (син Сави Жижияна). Одержуючи акт на вічне користування землею, він сказав: «Ось вона, та земля, за яку вовком дивився сусід на сусіда, підіймав руку брат на брата. Лихі часи, коли земля була злою мачухою селянина, відійшли в минуле. Тепер для нас усіх вона стала рідною матір’ю».

М. Ю. ВИДАЛКО, С. М. ЗУЄВ
Із повагою, Ганна

Аватар користувача
 
Повідомлень: 178
З нами з: 03 січня 2017, 21:37
Звідки: Буковина
Подякував (-ла): 253 раз.
Подякували: 311 раз.
Стать: Чоловік

Re: Глибока, смт, Чернівецька область

Повідомлення Falcon » 10 серпня 2018, 19:25

АннА написав:За даними подвірних книг, у 1815 році в Глибокій був 131 двір
цінне джерело інформації.
треба перевірити, в яких фондах вони могли зберігтись, бо не зустрічав..
В цій темі пан Cronoster, напевно саме їх називає "Книгами оповідей"
будую своє букове дерево з соколиним гніздом


Повернутись до Літера Г

Хто зараз онлайн

Зареєстровані учасники: Google [Bot], Google Adsense [Bot]