Гребінки, смт, Білоцерківський район (Васильківський р.), Київська область

Відповісти

У цьому смт/Цим смт/Це смт

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
1
50%
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
1
50%
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим Нп
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 2

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Гребінки, смт, Білоцерківський район (Васильківський р.), Київська область

Повідомлення surnameindex »

Гребінки, Васильківський район, Київська область
Гребенки, Васильковский район, Киевская область

Гребенки, Гребенская волость

Покровская церковь
1865 - священник Ерофей Иванович Любанский

Некоторые фамилии жителей с. Гребенки (1868:
Балык
Бутенко
Волошин
Головатый
Григоренко
Грицай
Гук
Дорошенко
Загородний
Зубченко
Кагарницкий
Круглик
Кулида
Луценко
Лынник
Осипенко
Перехидько
Пурик
Рябчук
Сиделко
Товстыгин
Чайка
Шадура
Школенко
Янишевский

http://www.surnameindex.info/info/kiev/ ... index.html
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гребінки, смт, Васильківський район, Київська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гребінки — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване за 30 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Устимівка. Через селище проходить автомагістраль Київ—Одеса. Населення — 7100 чоловік.

Село Гребінки засноване на початку XVII ст., коли з метою заселення земель Білоцерківського староства, які раз у раз спустошували татари (1612, 1615, 1617, 1626 рр.), жителям надавалися т. зв. «слободи» — звільнення від податків протягом 10—15 років. Одним із таких поселень на важливому торговельному шляху з Києва до Польщі, Угорщини, Чехії, Волощини та на місцеві ярмарки до Таращі, Умані, Богуслава були Гребінки. В історичних документах поселення зустрічається під назвою Гребенники, Угребенники. Південна частина його звалася Саливонками і в документах часто згадується разом з Гребінками, як один населений пункт. У 1622 році Гребінки разом з Саливонками і селом Пінчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.

Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького жителі Гребінок брали активну участь у боротьбі проти польсько-шляхетського гніту. 15 січня 1654 року вони з радістю присягнули на вірність Російській державі. Але за «Вічним миром», укладеним 1686 року між Польщею і Росією, Гребінки залишилися під владою польських магнатів.

Феодальна експлуатація населення невпинно зростала. Селяни сплачували велику грошову й натуральну ренти. Так, у 1765 році 86 дворів платили 1935 злотих 18 грошів. Крім того, власник маєтку примушував селян працювати на зажинках, обжинках, закосах, різних толоках. Збільшення розмірів панщини та інших повинностей у другій половині XVIII ст. викликало незадоволення селян, яке вилилось у відкритий виступ під час гайдамацького руху. В 1768 році гребінківці радісно зустрічали загін М. Швачки. Повстанці убили в Гребінках п’ятьох шляхтичів. Кріпосницький гніт особливо посилився після того, як польський король Станіслав Понятовський у 1775 році подарував Білоцерківське староство графу К. Браницькому. Прагнучи збільшити прибутки від своїх володінь, новий власник села примушував кріпаків відробляти панщину по 5—6 днів на тиждень і виконувати інші повинності.

Після другого поділу Польщі і возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Російської держави Гребінки ввійшли до Васильківського повіту. Село лишилося у власності графа Браницького.
Населення Гребінок зростало дуже повільно. Якщо наприкінці XVIII ст. тут налічувалося 526 жителів, то перед реформою 1861 року — 738. З 223 селянських дворів 122 були піші і тільки 27 мали тягло. За реформою 1861 року селянам Гребінок було виділено для викупу 2234 десятини землі, за яку вони мали заплатити 50499 крб. Піші господарства одержали польовий наділ, що підлягав обов’язковому викупу і становив 7 десятин 1638 сажнів на ревізьку душу, та присадибні ділянки; тяглі, крім польової і присадибної землі, одержали додаткові наділи по 4 десятини 936 сажнів. Наділи городників були не більше 2 тис. сажнів.

Викупні платежі, які набагато перевищували доходи селян, та численні прямі й непрямі податки неминуче вели до зубожіння і розорення селян. Крім того, безперервно відбувалося подрібнення селянських наділів у зв’язку із зростанням сімей та виділенням нових господарств. Все це призводило до збільшення кількості малоземельних і безземельних господарств. З тяглих, що одержали більше землі, виділялася куркульська верхівка, яка скуповувала за безцінь наділи сільської бідноти. Великі земельні площі належали поміщикові та церкві. На початку XX ст. Браницький у Гребінках володів 753 десятинами кращої землі, церква — 96 десятинами, а на одне селянське господарство припадало в середньому 3,3 десятини. 168 господарств, головним чином малоземельних, не мали ніякої худоби. Злидні гнали зубожілих селян на заробітки до багатіїв, де вони працювали за мізерну плату від зорі до зорі. Так, у маєтку Браницьких за день роботи в полі селяни одержували по 15—20 копійок.

В економічному житті Гребінок після реформи важливу роль відігравав цукровий завод, побудований 1873 року. В 1881 році він згорів, але через два роки М. Браницька збудувала новий, продуктивністю 127 тис. пудів цукру за сезон. У 1900 році на заводі працювало 720 робітників, з них 250 місцевих жителів, решта з Могилівської, Чернігівської та інших губерній. Робітники працювали по 12—14 годин на добу в жахливих умовах. Про охорону праці годі було й думати, а це часто призводило до нещасних випадків. Лише в грудні 1883 року внаслідок тяжких травм померло 3 чоловіка і кілька покалічено. Жили робітники в заводських казармах по 50—60 чоловік у кімнаті, спали на підлозі, устеленій соломою, або на дощаних нарах.

Браницьким належав цегельний завод, на якому працювало 12 робітників. У Гребінках діяли також 2 водяні млини, більш як 10 вітряків, олійниця, кілька кузень. На початку XX ст. у селі пожвавилася торгівля, яка мала переважно роздрібний характер. У Гребінках було 6 крамниць і рундуків, два рази на місяць, у неділю, відбувалися базари, на які приїжджали також селяни та ремісники з сусідніх повітів.

У 60-х роках XIX ст. Гребінки стали центром волості, до складу якої в 1900 році входило 10 сіл. За переписом 1897 року в Гребінках налічувалося 659 дворів і 3528 жителів, які займалися головним чином хліборобством. У селі містилася волосна управа, суд, казенна поштова станція, поштово-телеграфне управління. Хати були переважно дерев’яні, обмазані глиною, під солом’яною покрівлею. Справжнього лиха завдала Гребінкам пожежа, що сталася 8 червня 1880 року. Внаслідок її згоріла значна частина села.

Місцеві власті дуже мало уваги приділяли медичному обслуговуванню населення. На початку XX ст. в гребінківській лікарні працювали лікар, фельдшер, акушерка та ще один фельдшер приймав хворих у медпункті цукрозаводу. В селі була лише одна двокласна церковнопарафіяльна школа, де навчалося 50 дітей. 1908 року, коли побудували ще одну, яка підпорядковувалася міністерству освіти, кількість учнів зросла до 160. їх навчали 4 вчителі. Три чверті дорослого населення лишалося неписьменним.

Під час революції 1905—1907 рр. часто горіли будівлі й скирти хліба поміщиків Браницьких, Бесідовського, Яворського. Селяни, як писав у донесеннях справник, намагалися «вижити» поміщиків. Вони відкрито виявляли незадоволення існуючим ладом. Поліція організувала негласний нагляд за селянами, завела на кількох жителів Гребінок справи за образливі вислови на адресу царя.

Напередодні імперіалістичної війни в Гребінках із 607 господарств 2 були безземельними, 65 мали менше однієї десятини землі, 288 — від однієї до трьох, 58 — від трьох до чотирьох. З усіх цих 413 господарств тільки 33 мали коней. 10 господарств володіли 10 й більше десятинами землі. Частина малоземельних і безземельних селян працювала на цукровому заводі, а деякі з них ішли на заробітки в промислові центри країни.

Страшним тягарем лягла на плечі трудящих перша світова війна, розв’язана імперіалістами. Багатьох чоловіків було мобілізовано і відправлено на фронт. Сльози й горе прийшло в сім’ї, де загинув чоловік, брат чи син. З радістю зустріли жителі Гребінок звістку про повалення самодержавства. Вони сподівалися, що буде укладений мир, що вони одержать землю. У березні 1917 року в селі відбувся мітинг, на якому виступив представник Київського комітету РСДРП. Після мітингу селяни зруйнували пам’ятник Олександру II, що стояв біля волосної управи, винесли з приміщення управи портрет Миколи II і пошматували його. Наступного дня вони почали розподіляти майно економій та цукроварні, але в село вступили військові загони на чолі з комісаром Тимчасового уряду.

Час визволення з-під ярма буржуазії та поміщиків настав після перемоги Великого Жовтня. В січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу, але утрималася вона недовго: у березні — листопаді 1918 року гребінківці пережили тяжкі місяці німецької окупації, у серпні — грудні 1919 року — грабежі і погроми петлюрівців і денікінців. У грудні 1919 року Червона Армія визволила село від денікінців. Відновили роботу органи Радянської влади. Гребінківський волосний ревком очолив житель села бідняк А. Г. Сидоренко, а сільський — О. Ф. Корнієнко. Головну увагу волревком приділяв постачанню продовольством і фуражем частин Червоної Армії, мобілізації населення до її лав. Багато жителів Гребінок брали участь у боях з ворогом. Г. Г. Таран за бойові заслуги на фронтах громадянської війни був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Соціалістичне будівництво в селі у травні 1920 року ще раз ненадовго перервали білопольські інтервенти. Після вигнання їх почало поступово налагоджуватися мирне життя. В серпні 1920 року створено комітет незаможних селян, головою якого обрали бідняка К. І. Корнієнка. Наприкінці листопада 1920 року в комнезамі налічувалось уже 50 чоловік. Робота КНС особливо пожвавилася після першого з’їзду комнезамів Київської губернії, що відбувся 10 грудня 1920 року. Від гребінківських незаможників делегатом з’їзду був К. 3. Капітоненко.

Комнезам насамперед наділив землею безземельних і малоземельних, відібравши надлишки землі в куркулів. Але сільська біднота здебільшого не мала ні робочої худоби і реманенту, щоб обробити її, ні насіння, щоб засіяти. Завдяки діяльності комнезаму в Гребінках 1922 року було організоване кооперативне товариство «Енергія», через два роки воно об’єднувало 150 чоловік. Працювало й сільськогосподарське кредитне товариство, якому держава виділила в кредит чотири вагони сільськогосподарського реманенту. Діяльність цих кооперативних об’єднань підготувала селян до кооперування в галузі виробництва, сприяла витісненню приватника з торгівлі.

Перших помітних успіхів у відбудові господарства після громадянської війни добилися трудівники цукрозаводу. 1921 року підприємство відновило роботу і дало першу продукцію — 3,6 тис. цнт цукру. А через рік завод збільшив виробництво цукру до 39,9 тис. цнт. У січні 1923 року на цукрозаводі виник партійний осередок, який налічував 7 комуністів, очолював його X. К. Возний. Створення партосередку викликало корінні зміни в житті заводу. Досі тут лишалися представники старої адміністрації, які ігнорували Радянську владу, саботували її заходи. Партійна організація мобілізувала робітників на рішучу боротьбу з саботажниками. Активним помічником комуністів був комсомольський осередок, створений на заводі наприкінці 1922 року, його очолював молодий робітник Г. А. Каленський. Комсомольці організували профтехнічні курси для молоді, налагодили роботу заводського клубу, який став центром культурно-масової роботи в Гребінках. Велике значення для відбудови господарства села мало те, що в 1923—1925 рр. Гребінки були районним центром.

Незважаючи на значні досягнення у господарському житті села, гребінківці в перші роки після громадянської війни переживали серйозні труднощі. Нерідко сім’я бідняка мала одну пару чобіт. Бідняки й середняки купували лише такий товар, як гас, сірники, дьоготь, сіль. Частина селян їла, за висловом одного незаможника, «картоплю з картоплею». Таке становище вимагало дальшого поліпшення культури землеробства, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві. 1928 року в Гребінках було проведено землевпорядні роботи. Це дало можливість селянам створити земельні громади за кутковим принципом, розширити площі під посіви цукрових буряків та багаторічних трав.

Під керівництвом партійної організації в Гребінках розпочався рух за суцільну колективізацію. В 1929 році жителі села об’єдналися в колгоспи ім. Шевченка, «Червоне сяйво», «До кращої долі» та «Міць». Останні три з 1933 року називалися відповідно «Комунар», ім. Димитрова, «Червоний партизан». Переборюючи труднощі, колгоспи організаційно зміцнювалися, вчасно справлялися з сільськогосподарськими роботами. За роки довоєнних п’ятирічок вони у півтора раза підвищили врожайність. У 1938—1939 рр. бригади П. Марченка, А. Корнієнка та Л. Корнієнка з колгоспу «Комунар» виростили по 18 цнт зернових і по 300 цнт цукрових буряків на кожному гектарі. Збільшилась оплата праці. Так, у 1939 році в артілі «Червоний партизан» колгоспник Ф. Кобзаренко одержав 1321 кг хліба і 368 крб. грішми, Д. Бутенко — 1018 кг хліба і 282 крб. грішми. Колгоспники одержували на трудодні також овочі, сіно, солому тощо.

Велику допомогу у проведенні польових робіт подавала колгоспам Гребінківська МТС, утворена 1931 року. Через рік вона мала 22 трактори та багато іншої техніки. Роль МТС у сільськогосподарському виробництві рік у рік зростала. У 1938 році в ній налічувалося вже 117 тракторів, 30 молотарок, 20 комбайнів, кілька двигунів. 60 проц. усіх польових робіт у колгоспах виконували машини. Після організації політвідділу в лютому 1933 року, МТС стала центром політичного і організаційно-господарського керівництва колгоспами. На курсах, відкритих при МТС у 1932 році, готували кадри трактористів, комбайнерів, механіків. Комуніст С. Л. Руденко почав трудовий шлях ковалем на цукровому заводі, після закінчення курсів працював трактористом, потім — механіком, завідуючим майстернями. Він вніс багато раціоналізаторських пропозицій. С. Л. Руденко і токар-стахановець 0. Т. Кулішов за відмінну роботу не раз одержували премії. У березні 1940 року Головний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки за досягнення високих виробничих показників нагородив трактористів П. К. Устименка і К. Д. Григоренка Малими срібними медалями.

Протягом 1930—1932 рр. реконструйовано цукровий завод. Було встановлено більш досконалі фільтри дифузійного соку в сокоочисному цеху, механізовано подачу буряків, споруджено нову електростанцію — все це сприяло поліпшенню технологічного процесу, збільшенню потужності підприємства, зростанню продуктивності праці. У 1936—1940 рр. завод щороку виробляв 150—160 тис. цнт. цукру. Важливе місце в господарстві села займали авторемонтні майстерні, організовані в 1932 році. Тут ремонтували автомобілі й мотоцикли вітчизняних марок.

Поряд з розвитком економіки села значно поліпшилося медичне обслуговування трудящих. 1940 року в районній лікарні на 55 ліжок працювало 36 медпрацівників, у т. ч. 7 лікарів. У селі були дитячий садок і 4 сезонні садки в колгоспах.

Зріс культурний рівень населення. Збільшення асигнувань на народну освіту дало можливість охопити всіх дітей загальнообов’язковим семирічним навчанням, повністю ліквідувати неписьменність, Перед Великою Вітчизняною війною в Гребінках діяли середня і 2 початкові школи. 1934 року організована бібліотека; її книжковий фонд у 1941 році становив 9 тис. примірників. При районному будинку культури працювала хорова капела, гуртки художньої самодіяльності. За досягнення в оборонній і спортивній роботі молодь у 1940 році завоювала перехідний Червоний прапор республіканської ради товариства «Цукровик».

Важливу роль у боротьбі за соціалістичні перетворення, за виховання трудящих відігравала районна газета «Прапор Леніна», яка почала виходити в 1935 році. На її сторінках друкувалися матеріали про роботу підприємств, досвід передовиків колгоспних ланів, про життя і побут жителів села.

Фашистські орди, що посунули на Радянську країну, перервали творчу працю трудящих. Захопивши 19 липня 1941 року Гребінки, окупанти встановили режим жорстокого терору і насильства. Вони насамперед розстріляли радянських активістів. Від їх рук загинули народний суддя А. Т. Вар’янський, секретар редакції районної газети О. І. Приходько, учасник боротьби за встановлення Радянської влади в Гребінках О. 3. Волошин, кадровий робітник цукрозаводу Ю. Л. Черненко, директор заготконтори І. В. Антонюк. 25 серпня 1941 року фашисти зібрали 37 жителів у сараї цукрозаводу. Наступного дня стариків і жінок розстріляли, а дітей закопали живими. За період тимчасової окупації гітлерівці закатували або розстріляли 84 жителі, 420 юнаків і дівчат відправили до Німеччини на каторгу.

Під час окупації у Гребінках діяла підпільна антифашистська група, якою керував комсомолець Т. О. Копитін. До неї входили військовополонені К. К. Попов, О. С. Івлєв, які працювали на цукрозаводі, і місцеві жителі Н. В. Грушевець, І. С. Омельченко та ін. Підпільники розповсюджували листівки, готували людей до виходу в ліс, збирали зброю, організовували диверсії на заводі, створювали підпільні групи в навколишніх селах. У липні 1943 року гребінківська група налічувала 40 чоловік. Вона мала на озброєнні 9 гвинтівок, 2 обрізи, 45 гранат і 600 патронів. Сформована підпільниками партизанська група у складі 30 чоловік у липні 1943 року влилася до Васильківського партизанського загону.

В ніч з 12 на 13 липня 1943 року партизани вчинили напад на німецьку жандармерію і поліцію в Гребінках, захопили багаті трофеї і двома машинами вивезли їх у ліс. Хоробро діяли патріоти під час розгрому німецької жандармерії і поліції в Вишеві, Оленівці, в бою з карателями та брусилівською поліцією, які намагались оточити Васильківський загін у Мотовилівському лісі. Приклад бойової відваги у гребінківській партизанській групі подавали комуніст Д. І. Схабицький, командири взводів В. Б. Дроздик, О. С. Івлєв та ін. У серпні 1943 року група О. С. Івлєва, яка була в засаді в районі сіл Жорнівка—Дзвінкове, зустріла шквальним вогнем карателів. Кілька десятків фашистів і поліцаїв було вбито, інші втекли. Рішуче й сміливо діяв командир взводу В. Б. Дроздик. Коли в липні 1943 року біля с. Дорогинки окупанти несподівано оточили партизанський табір, він із своїми бійцями вирвався з кільця, і, напавши на ворога з тилу, знищив його міномети й кулемети, чим допоміг батальйону розгромити фашистів. Любили й поважали партизани медсестру Н. В. Грушевець, уродженку сусіднього села Саливонків. Вона подавала партизанам медичну допомогу, винесла з поля бою 10 тяжкопоранених (нині Н. В. Грушевець працює медсестрою в гребінківській лікарні).

Ворог, розгромлений у боях за Київ, шаленів. Фашисти зруйнували в Гребінках цукрозавод, MTG, середню школу, районну лікарню, будинок райвиконкому, склади, спалили 13 житлових будинків. Збитки, що їх завдали гітлерівці цукрозаводу, становили близько 5 млн. крб., а МТС — 1,4 млн. карбованців.

Частини Червоної Армії, визволивши 6 листопада 1943 року Васильків, підійшли до Гребінок. 10 листопада 7-й гвардійський Київський танковий корпус, яким командував генерал-майор К. Ф. Сулейков, та інші частини, знищивши 2 тис. гітлерівців, 25 танків, 40 гармат і 50 бронемашин та бронетранспортерів, визволили село. Але ворог перекинув у цей район свіжі частини, і радянські бійці змушені були відступити. Фашисти зосередили в районі Білої Церкви — Гребінок значні сили.

Крім польових укріплень, вони побудували глибоко в землі міцні цегляні споруди. 25 грудня після артилерійської підготовки розпочалися наступальні операції радянських військ. У результаті п’ятиденних боїв частини 40-ї армії прорвали фронт. 29 грудня 1943 року 167-а стрілецька дивізія 51-го стрілецького корпусу вибила окупантів із Вінницьких Ставів та Пінчуків. Наступного дня дивізія відбила дві контратаки ворога, а 31 грудня стрімким ударом з півночі й північного заходу оволоділа Гребінками.

У визволеному селі відразу ж почалася відбудова зруйнованого окупантами господарства. Серйозні труднощі довелося подолати під час відбудови цукрозаводу. Не вистачало робочих рук, будівельних матеріалів. Дирекція заводу (директор С. Я. Шепель) і партійна організація (секретар Ф. 3. Яровий) склали детальний план робіт і спрямували всі зусилля колективу заводу на виконання цього плану. З великим трудовим піднесенням робітники щодня працювали додатково по 4 години на відбудові бурякопереробного цеху, вапнякового відділення, машинного залу, водонасосної станції. Завдяки наполегливій праці всіх трудящих, постійній допомозі обласного і районного комітетів партії, а також Укрцукротресту завод уже в 1944/45 господарському році дав країні 1875 цнт цукру, а в наступному — 28 тис. цнт. У 1950/51 році виробництво досягло довоєнного рівня.

На кінець 1944 року були відбудовані авторемонтні майстерні, а через деякий час обладнані новим устаткуванням. Тут ремонтували автодвигуни, виготовляли запасні частини. Майстерні освоїли також випуск тунельноповоротних вагонеток для цегли, нестандартного обладнання для цукрових заводів — транспортерів, самохідних електролебідок, каменевловлювачів.

Протягом місяця трудівники Гребінок відбудували приміщення майстерні МТС і приступили до ремонту тракторів. За допомогою МТС колгоспи ім. Димитрова, ім. Шевченка, «Червоний партизан» та «Комунар» у 1944 році перевиконали плани сівби ярових, зібрали врожай, посіяли озимі. Поступово були освоєні довоєнні посівні площі, зросла врожайність зернових культур та цукрових буряків. Відновити громадські стада допомогли колгоспи РРФСР. У жовтні 1944 року з Саратовської області надіслали 90 голів великої рогатої худоби, 29 овець і 5 коней. 1950 року три гребінківські колгоспи: ім. Димитрова, «Червоний партизан» і «Комунар» об’єдналися в один — ім. Димитрова. Це дало можливість раціональніше використовувати техніку, поліпшити культуру землеробства.

Високого рівня розвитку досягло народне господарство в Гребінках за останнє десятиріччя. Невпізнанно змінився цукрозавод: тут спорудили нову теплоелектроцентраль, газову піч, яка повністю забезпечила виробництво вапняним молоком і газом, сушильне відділення, склад на 10 тис. цнт цукру, реконструйовано продуктовий, сокоочисний та інші цехи. Ручна праця зведена до мінімуму. Бурякорізка обладнана сучасними машинами, що дало змогу прискорити технологічний процес, зменшити втрати цукру. В сокоочисному цеху встановлені вакуумфільтри, які значно поліпшили умови праці робітників. Гордістю продуктового цеху є центрифуги з програмним управлінням. За допомогою працівників Науково-дослідного інституту цукрової промисловості УРСР повністю механізовані процеси розвантаження сировини. Буряки подаються на переробку гідротранспортером. Це сприяло підвищенню продуктивності праці і значному зменшенню затрат на виробництво цукру. Сировина на підприємство надходить з колгоспних полів Білоцерківського і Васильківського районів. За сезон 1969/70 рр. завод переробив 3250 тис. цнт буряків і дав країні 420 тис. цнт цукру. 1970 року почалася реконструкція заводу, після завершення якої потужність його зросте вдвічі.

Організуючою і спрямовуючою силою в роботі колективу є партійна організація заводу, яка налічує 72 комуністи. На найважливіших ділянках, зокрема в цеху механізації зовнішніх робіт, теплоелектроцентралі, електроцеху, створені партійні групи. На заводі виросли передовики виробництва. Комуніст А. Ю. Черепенко прийшов на завод у 1946 році. Він освоїв кілька спеціальностей, закінчив вечірню середню школу, потім — Київський інститут харчової промисловості, працював інженером, начальником зміни. Тепер він — інженер-технолог економічної лабораторії. Від підручного котельника до головного інженера заводу — такий шлях пройшов комуніст М. І. Бесідовський. Понад 40 років віддали підприємству М. М. Рябчук, І. Й. Черкас та ін. За сумлінну працю 10 робітників заводу удостоєні орденів і медалей, з них ордена Леніна — апаратниця Є. К. Загородня. У 1970 році завод нагороджено Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради GPGP, Ради Міністрів GPGP та ВЦРПС.

Включившись у соціалістичне змагання на честь XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колектив заводу достроково завершив виробничу програму першого кварталу 1971 року. Вироблено цукру понад план 3 тис. цнт, зекономлено електроенергії 12,5 тис. квт.-год. Продуктивність праці порівняно з відповідним періодом минулого року підвищилась на 4,7 процента.

На базі авторемонтних майстерень у 1964 році збудовано ремонтно-механічний завод. Це була важлива подія в економічному житті селища. На заводському подвір’ї виросли просторі, світлі приміщення котельно-складального, механічного, ковальсько-пресового цехів, склад готової продукції, адміністративний корпус. Колишні невеликі майстерні стали сучасним підприємством. Завод випускає устаткування для механізації зовнішніх трудомістких робіт на цукрових заводах, зокрема для комплексної механізації відвантаження цукру, жому, заготівлі вапняного каменю тощо. Заводська партійна організація налічує 48 чоловік. Комуністи показують приклад у роботі, ведуть перед у соціалістичному змаганні за підвищення продуктивності праці, за зниження собівартості продукції. На заводі працюють 260 робітників, інженерів, техніків, серед них багато ветеранів. Понад 30 років трудяться тут С. І. Подскрьобок, К. А. Котков, М. П. Дзюман.

Для розширення будівництва в селищі велике значення мало створення в 1956 році «Міжколгоспбуду». Протягом восьмої п’ятирічки він став великим механізованим підприємством. На його базі створено Міжколгоспне будівельне управління, яке має цегельний завод, цехи столярний, лісопильний та залізобетонних виробів, а також виробничі бригади. В 1971 році будівельне управління закінчило спорудження комбікормового заводу потужністю 180—200 тонн на добу, що дасть змогу забезпечити поживними кормами колґоспи району.

На спеціалізоване підприємство перетворилося Гребінківське відділення «Сільгосптехніки». Його майстерні мають три цехи: тракторний, авторемонтний і цех ремонту електромоторів. Відділення ремонтує трактори колгоспів п’яти районів, а електромотори — для всіх колгоспів і радгоспів області. За визначні успіхи в роботі відділення в 1970 році нагороджено Ленінською ювілейною Почесною грамотою ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СPCP, Ради Міністрів GPCP та ВЦРПС.

Значно зросла потужність молокозаводу. В 1968 році тут побудували новий виробничий корпус, освоїли виробництво вологодського масла.

Важливе місце в економіці селища посідає сільськогосподарське виробництво. Гребінківські колгоспи ім. Свердлова (до 1963 року — ім. Шевченка) та ім. Димитрова спеціалізуються на відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, вирощують зернові культури й цукрові буряки. їх доходи за три роки (1966—1969) збільшились у півтора раза. Врожайність зернових культур у колгоспі ім. Свердлова за цей час становила в середньому 28 цнт з гектара і цукрових буряків — 300 цнт, а в колгоспі ім. Димитрова — відповідно 24 і 254 цнт з гектара. В артілях збудовано нові кормоцехи, механічні майстерні, нові тваринницькі ферми, в яких механізовано майже всі трудомісткі роботи. В 1967 році обидва колгоспи були учасниками Виставки досягнень народного господарства СРСР. Багато трудівників відзначені урядовими нагородами, в т. ч. трактористка П. Г. Костенко нагороджена орденом Леніна. 1970 року колгосп ім. Димитрова став відділком № 1, а колгосп ім. Свердлова — відділком № 2 Української машиновипробувальної станції. У Гребінках діють експериментальна база Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків, а також два спеціалізовані відгодівельні пункти: міжколгоспний — відгодівлі свиней та цукрозаводу — відгодівлі великої рогатої худоби.

Рік у рік розширюються і забудовуються Гребінки. Тут зведено 41 багатоквартирний будинок та більш як 800 індивідуальних. За післявоєнний період половина жителів селища справила новосілля. Виконком селищної Ради, спираючись на широкий актив, провів велику роботу щодо дальшого благоустрою Гребінок. За розробленим планом було впорядковано вулиці, посаджено парк, заасфальтовано тротуари, озеленено садиби шкіл, споруджено через ставок пішохідний міст довжиною 148 метрів, стадіон. Населення користується природним або зрідженим газом.

Зростання купівельної спроможності населення зумовило розширення торговельної мережі. В Гребінках є 11 магазинів і 19 ларків. Добре налагоджене громадське харчування: працюють 4 їдальні і чайна.

Значно поліпшилась охорона здоров’я трудящих. У селищі є лікарня на 125 ліжок, поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, медпункти на цукрозаводі і в Гребінківському відділенні «Сільгосптехніки». Населення обслуговують 28 лікарів і 48 працівників з середньою медичною освітою.

Великі зміни сталися в галузі народної освіти і культури. Всі діти навчаються в школі. В середній, восьмирічній і трьох початкових школах налічується 1500 учнів. У середній школі добре обладнані навчальні майстерні, фізичний, хімічний та біологічний кабінети, автомобільний і тракторний класи. Тільки після Великої Вітчизняної війни середню освіту здобули 1880 юнаків і дівчат. У школах працюють 106 учителів, серед них — справжні майстри своєї справи, активні учасники громадського і політичного життя селища, нагороджені значком «Відмінник народної освіти» — М. С. Василевський, Г. О. Яковенко, М. X. Комашенко, С. С. Тарасова, директор середньої школи В. К. Кузьменко. 1956 року відкрито дитячу музичну школу.

У Гребінках діють 2 бібліотеки із загальним книжковим фондом 55 тис. примірників. Крім того, є бібліотеки в школах, на підприємствах та в установах. Тут часто відбуваються цікаві літературні вечори, обговорення нових творів радянських письменників, читацькі конференції, влаштовуються виставки літератури до ювілейних дат тощо. Культурно-масову роботу провадять також будинок культури, заводський та колгоспний клуби.

Життя трудівників сучасних Гребінок — один з переконливих прикладів зростання добробуту і культурного рівня радянських людей.

Я. Л. ВЕЛИЧАЙ, В. Я. ДІДЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гребінки, смт, Васильківський район, Київська область

Повідомлення АннА »

З другої теми
Pan_Oleg писав:Село Гребенки Васильковского уезда. 1857 год. Метрические записи Свято-Покровской церкви

Духовные: ... священник Троицкой церкви Киево-Кирилловских Богоугодных заведений Петр Иоаннов Орловский,
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гребінки, смт, Білоцерківський район (Васильківський р.), Київська область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК
Українська назва Гребінки, с. Російська назва Гребенки, с.
Назва на 2009 рік Гребінки, смт
Приписні села с.* Саливонки, Чорняхівський хут.
Адмін поділ за документами Київського воєв., з 1795 р. Білоцерківської округі Київського нам., з 1797 р. Василькiвського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XIX ст. Васильківського пов. Київської губ.
За адмін. поділом XXI ст. Васильківського р-ну Київської обл.
Церкви Покрова Пресвятої Богородиці
Примітки південна частина села Гребінки -с.*Саливонки

Тип Фонд Опис Справа
клірова відомість 127 1009 47(1807); 96(1814); 290(1831); 352(1835); 383(1837); 394(1837); 411(1838); 412(1838); 429(1839); 453(1840); 482(1841); 509(1842); 540(1843); 679(1855); 740(1863); 768(1865); 783(1866); 931(1883); 943(1885); 980(1890); 991(1891); 1081(1908); 1089(1910)
клірова відомість 127 1010 49(1837); 205(1890); 209(1891)
клірова відомість 127 1011 321(1839); 325(1808); 326(1816, 1819); 327(1820); 328(1822); 329(1823); 330(1824); 331(1825); 332(1826); 333(1827); 334(1828); 335(1829); 335а(1830); 336(1832); 337(1833); 338(1834); 339(1836); 340(1836); 342(1837); 345(1840); 346(1841); 347(1842); 348(1843); 349(1844); 350(1845); 352(1847); 351(1846); 353(1848); 354(1849); 355(1850); 356(1851); 357(1852); 358(1853); 359(1854); 360(1856); 361(1857); 362(1858); 363(1859); 364(1860); 365(1861); 365а(1862); 366а(1864); 367(1867); 368(1868); 368а(1879); 369(1880); 370(1880); 370а(1881); 370б(1881); 370в(1882); 3701г(1882); 370д(1884); 370є(1886); 370ж(1888); 371(1890); 371а(1891); 372(1892); 373(1897); 374(1899); 375(1900); 376(1901); 377(1902); 378(1905); 378а(1906); 379а(1909); 381(1911); 382(1913); 382а(1914); 469(1886); 471(1887); 476(1889); 482(1893); 483(1894); 484(1895); 485(1896); 486(1898); 487(1899); 536(1913); 537(1916); 538(1917); 603(1857); 604(1860); 605(1861); 606(1869); 607(1870); 608(1871); 609(1872); 610(1873); 611(1874); 612(1876); 613(1877); 614(1878); 538(1917);
метрична книга 127 1012 316(1760-1821); 582(1780-1793); 1071(1797); 1105(1798); 1138(1799); 1165(1800); 1183(1801); 1199(1802); 1214(1803); 1251(1804); 1264(1805); 1263(1806); 1280(1807); 1293а(1808); 1305(1809); 1320(1810); 1336(1811); 1351(1812); 1377(1814); 1363(1813); 1392(1815); 1405(1816); 1419(1817); 1435(1818); 1452(1819); 1467(1820); 1483(1821); 1496(1822); 1510(1823); 1525(1824); 1540(1825); 1557(1827); 1577(1827); 1593(1828); 1614(1829); 1632(1830); 1679(1832); 1705(1833); 1731(1834); 1759(1835); 1793(1836); 1829(1837); 1862(1838); 1941(1839); 1957(1840); 2015(1841); 2068(1842); 2127(1843); 2189(1844); 2252(1845); 2318(1846); 2376(1847); 2443(1848); 2526(1849); 2585(1850); 2732(1852); 2801(1853); 2870(1854); 2950(1855); 3012(1856); 3082(1857); 3153(1858); 3208(1859); 3267а(1860); 3335(1861); 3400(1862); 3469(1863); 3528(1864); 3586(1865); 3661(1866); 3732(1867); 3803(1868); 3906(1869); 4012(1870); 4114(1871); 4219(1872); 4340(1873); 4448(1874)
cповідний розпис 127 1015 126(1799); 126а(1799); 152(1802); 199(1810); 231(1815); 240(1816); 284(1819); 296(1820); 319(1822); 328(1823); 329(1823); 355(1825); 366(1826); 403(1829); 415(1830); 431(1831); 445(1832); 463(1833); 482(1834); 499(1835); 512(1836); 529(1837); 552(1838); 584(1840); 620(1842); 643(1843); 662(1844); 680(1845); 704(1846); 725(1847); 746(1848); 763(1849); 785(1850); 801(1851); 819(1852); 839(1853); 859(1854); 873(1855); 890(1856); 908(1857); 928(1858); 948(1859); 967(1860); 988(1861); 1006(1862); 1045(1864); 1069(1865)
cповідний розпис 127 1016 262(1828); 449(1863); 617(б.д.)
сповідний розпіс 127 1017 99(1824)
метрична книга 127 1078 Народження - 34(1875-1882, 1902); 47(1877); 50(1878); 54(1879); 69(1880*, 1882*, 1885*, 1886*, 1887*-1888*, 1891-1893, 1895*, 1896* ); 1206(1891); 103(1896); 108(1899-1901, 1903-1904); 117(1902 з 1 по 9 січн.);
Шлюб- 34(1875-1882, 1902); 47(1877); 50(1878); 54(1879); 69(1880); 78(1888); 87(1891-1905)-ш.; 78(1888); 1206(1891); 103(1896); 69(1885-1888, 1891-1893, 1895-1898);
Смерть - 34(1875-1882, 1902); 47(1877); 50(1878); 54(1879); 69(1880); 78(1888); 1206(1891); 103(1896);
Різне - 938(1875); 976(1876); 1019(1878, 1900, 1902); 1042(1880, 1889, 1890, 1894); 1062(1881-1882); 1100(1882); 1115(1883); 1132(1884); 1143(1885); 1153(1886); 1159(1887); 1215(1892); 1233(1893); 1255(1895); 1280(1897); 1291(1898); 1303(1899); 1316(1900); 1334(1901); 125(1903); 1380(1904); 1390(1905); 1401(1906); 132(1906); 133(1907); 1414(1907); 1424(1908); 1439(1909); 1452(1910); 1792(1910)
метрична книга 127 1079 12(1911-1912); 49(1913-1914); 85(1915-1916); 114(1917-1919)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гребінки, смт, Білоцерківський район (Васильківський р.), Київська область

Повідомлення АннА »

Вікіпедія
Гребінки — селище міського типу в Україні, у Білоцерківському районі Київської області. День смт 14 жовтня. Через селище пролягає автошлях M 05 «Київ — Одеса».
Зображення
Історія
За адміністративним поділом XVIII ст. село Гребінки у складі Київського воєв., з 1795 р. Білоцерківської округі Київського нам., з 1797 р. Василькiвського пов. Київської губ. Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Покрова Пресвятої Богородиці с. Гребінки (приписні с. Саливонки, Чорняхівський хут.) XVIII ст. — Київського воєв., з 1795 р. Білоцерківської округі Київського нам., з 1797 р. Василькiвського пов. Київської губ.; ХІХ ст. — Гребінківської волості Васильківського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[2].
Заснування
Селище Гребінки було засноване на початку XVII століття, коли з метою заселення земель Білоцерківського староства, які дуже часто спустошували татари (1612, 1615, 1617, 1626 рр.) жителям надавалися так звані «слободи» — звільнення від податків протягом 10-15 років. Таким поселенням на важливому торговельному шляху з Києва до Польщі, Угорщини, Чехії, Волощини та на місцеві ярмарки до Таращі, Умані, Богуслава і стали Гребінки. В історичних документах поселення зустрічається під назвою Гребенники, Угребенники. Південна частина звалася Саливінками, і в документах згадується разом з Гребінками як один населений пункт.
У 1622 році Гребінки разом з Саливінками і селом Пинчуками стали володінням шляхтичів Чернієвських.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького жителі Гребінок брали активну участь у боротьбі проти польського гніту.
В складі Польщі
Після об'єднання України з Російською імперією Гребінки, згідно з укладеним між Росією і Польщею «Вічним миром», залишилися під владою польських магнатів.
Пишне життя магнатів і шляхти базувалося на нещадній експлуатації українського селянства, яке фактично знову перетворилося на кріпаків. Крім натуральних повинностей і грошової данини («чиншу»), селянин мав сплачувати різні додаткові податки: «зажинки», «заорки», «подорожнє» і багато інших. Так, у 1765 році 86 дворів Гребінок платили данину 1935 злотих 18 грошів.

Збільшення розмірів панщини та інших повинностей у другій половині XVIII століття викликало незадоволення селян, яке вилилось у відкритий виступ під час гайдамацького руху. Гайдамаки організовувалися в загони і вели завзяту партизанську боротьбу. Тікаючи від народного гніву, польське панство кидало свої маєтки і ховалося за мурами фортець у великих містах.
Коліївщина

Найвищим етапом гайдамацького руху стала Коліївщина. Ця назва походить від «Колійців» — рядових чинів і сотників надвірної міліції, повстанців-гайдамаків. Гайдамацький рух став прологом великого народного повстання на значній території Правобережної України. Вся Київщина запалала вогнем національно-визвольної війни проти польського панства, активними учасниками якої були і гребінківці. В 1768 році вони радо зустріли загін відважного ватажка повстанців Микити Швачки. Повстанці убили в Гребінках п'ятьох шляхтичів, освятили зброю в місцевій Святопокровській церкві. Багато гребінківців приєдналися до повстанців. Жителів Гребінок, як і всіх селян на зайнятій повстанцями території, було звільнено від влади польської шляхти, у містечку відновлено адміністративний устрій Війська Запорозького. У своє користування селяни одержали робочу худобу з панських маєтків.[3]

Саме з Гребінок ще один ватажок, Іван Бондаренко, почав свій визвольний похід, розділившись з Микитою Швачкою[4].

Польський уряд запросив допомоги у російської цариці Катерини II. Проти повстанців були вислані царські війська. 8 липня 1768 року в Богуславі було розгромлено загін Швачки. Царський суд жорстоко розправився із Швачкою, якого після мордування було заслано на вічну каторгу до Сибіру.

Особливо посилився гніт селян з часу отримання в 1774 році у довічне користування земель Білоцерківського староства, до якого входили і Гребінки, коронним гетьманом Ксаверієм Браницьким. Особливо Браницький відзначався своєю жорстокістю під час придушення народного повстання — Коліївщини. Це до його кривавих катівських рук потрапив Іван Гонта. За наказом і в присутності Браницького з Ґонти живцем здирали пасами шкіру, довго і жорстоко мордували перед стратою. А по шляхах стояли шибениці, стовпи і палі, на яких конали повстанці. Український народ ніколи не забував їхні подвиги і складав про них пісні і легенди.
XIX століття

Гребінки були одним з найбільших сіл Київщини. Так, згідно з описом 1880 року в Гребінках проживало 3048 жителів, серед яких 2888 православних, 50 латинян і 110 жидів. У селі знаходилась поштова станція та декілька заїжджих дворів. Один раз на два тижні збиралися великі ярмарки, на які з'їжджалися торгувати селяни з навколишніх сіл. У селі проводили свої служби одна православна церква, польський костьол та жидівська синагога.

У другій половині XIX століття Гребінки стали центром волості, до складу якої входило 10 сіл і одна ферма (села: Гребінки, Ксаверівка, Пинчуки, Саливінки, Лосятин, Соколівка, Глушки, Піщана, Храпачі, Скребиші і ферма Великі Черниші).

Гребінки, село розташоване вздовж річки Роток і безіменного струмка, що протікає від села Вінницьких Ставів, протягом декількох верст. Південна частина села називається Саливонки. Жителів обох статей: православних 2888, латинян 50, євреїв 110. Про церкву тутешню Свято-Покровську у візитах 1740 і 1746 років говориться, що вона, хоча була побудована, після руїн тільки після 1730, вже стара і вимагає ремонту. Дзвіниця також стара. Прихід її становили: 60 дворів в Гребінках, в 30 в Саливінках і в 10 в Пологах. Священик при ній був Іоаким Новдевич, посвячений 29 червня 1721 в Переяславі єпископом Кирилом Шумлянським, а в 1737 році затверджений уніатським митрополитом, по прийнятті унії з папством. Однак ж після візити 1740 року священик цей був направлений в Красногорський монастир, на два тижні, для навчання уніатського богослужіння. У другій половині минулого XVIII століття була побудована на місці застарілої нова церква з п'ятьма главами, що існувала до 1850 року, у якому згоріла, а на місце її в 1859 році побудована нинішня дерев'яна ж, побудована старанням священика Правікова. По штатах відноситься до 4-го класу; землі має 69 десятин. // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, у пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — с. 406

Станом на 1900 рік у Гребінківській волості проживало 16446 чоловік (8095 чоловіки, 8351 жінки), у тім числі православних − 15862 душі, католиків — 553, жидів — 331. У волості навчали дітей: одна двокласна парафіяльна школа, сім церковно-парафіяльних шкіл і дві школи грамоти. Землі нараховувалося 20900 десятин. У тому числі 9064 десятини належало поміщикам, 2664 десятини належало чиновникам, 11726 десятин землі, наділеної селянам.
Цукровий завод Браницьких

В економічному житті Гребінок після реформи 1861 року важливу роль відігравав цукровий завод, побудований 1873 року. 1881 року він згорів, але через два роки Марія Браницька збудувала новий, продуктивністю 127 тисяч пудів цукру-піску за сезон. У 1900 році на заводі уже працювало 720 робітників, з них 250 місцевих жителів, решта — з Могилівської, Чернігівської та інших губерній. Графам Браницьким належав цегельний завод, на якому працювали 12 робітників, а також два водяні млини, більше 10 вітряків, олійниця, кілька кузень. Побудувавши в Гребінках цукровий завод, граф Браницький щонайменше думав про робітників. Завод у сезон варіння цукру (він тривав 4-5 місяців) працював у дві зміни. Кожна зміна тривала по 12 годин. Двічі на добу о 12 годині дня і о 12 годині ночі — сильний гудок сповіщав про початок роботи нової зміни. Відпочинок на сніданок і підвечірок тривав усього 30 хвилин. Робітники тільки і встигали, що проковтнути свою бідняцьку їжу, не відходячи від робочих місць: За місяць роботи без вихідних Браницькі платили чоловікам по 5-6 карбованців, а жінкам і підліткам по 3-4 карбованці. Працювати робітникам доводилося в надзвичайно тяжких умовах — при високій температурі й волозі, при кривдах і відвертих знущаннях панських служак.

Працюючи в таких умовах, робітники виплескували начальству своє обурення. І результат, як правило, був один: непокірних виганяли за заводські ворота. З поодинокими бунтарями прикажчикам легко було розправитися. Та ось крапля до краплі, і терпіння робітників урвалося. Приводом до організованого виступом робітників заводу послужив випадок, коли прикажчик Семякін побив трьох дівчат-підлітків. Бо ті, як на його погляд, не досить швидко поверталися при пранні серветок від брудного бурякового соку. Як правило, у пральнях дівчата-підлітки за 14 років працювали зовсім голі і прали серветки в сильному вапняному розчині. Розчин безжально роз'їдав шкіру на їхніх руках і на всьому тілі.
Страйк робітників

Прикажчик накинувся бити дівчат, а одну з них, Марусю Дзюбочкіну, почав бити ногами. На плач прибігли робітники, у тім числі і Марусин батько — Петро Дзюбочкін. Тоді розлютований прикажчик ухопив дерев'яний кілок і кинувся на батька. Такого зухвальства графського служаки робітники стерпіти не змогли. Вони побили Семякіна. А потім тридцять робітників на чолі з П. Дзюбочкіним, М. Сафоновим, П. Федоровим, В. Васильєвим та А. Войтенком залишили роботу й оголосили страйк. До них приєдналися ще сорок робітників, що становило вже половину денної зміни трудівників. Робота заводу на певний час була зупинена. Страйкарі висунули свої вимоги заводовласникам. Серед них була й така: припинити знущання над робітниками, відмінити рукоприкладство.

У відповідь на вимоги страйкарів заводське начальство 23 грудня 1876 року викликало станового пристава, аби той провів дізнання про призвідників страйку. Страйкарі до пристава не з'явилися, їх тимчасово прихистили гребінківські жителі. Тоді місцева влада зробила спробу примусити страйкарів повернутися на завод для допиту, але робітники вчинили опір. За допомогою місцевої поліції призвідників страйку було заарештовано. Звістка про арешт товаришів викликала велике обурення серед робітників, які на чолі з М. Курдулєвим напали на волосне управління і звільнили заарештованих.

Побачивши свою неспроможність впоратися зі страйкарями, місцева влада звернулася до військового начальства 70-го піхотного полку, який на той час був розквартирований у Гребінках. За допомогою солдатів було проведено арешти найактивніших робітників — організаторів страйку — М. Сафонова, В. Устимцева, М. Кравченка та А. Войтенка. Інші активісти втекли. Арештованих було передано до суду, пізніше суворо покарано.

Страйк гребінківських цукроварів мав великий вплив на робітничий рух в Україні 60-90-х років XIX століття. Недарма ж на завод було командировано чиновника від міністерства внутрішніх справ і чиновника для виконання особливих доручень від київського губернатора. Й хоч цього разу страйкарі не домоглися задоволення своїх вимог, та їхній виступ довів, що вони не мають наміру бездіяльно терпіти знущання над собою заводською владою та її поплічників.

Розправа над гребінківськими цукроварами викликала хвилю обурення робітників інших цукрових заводів Київської губернії. У знак солідарності страйки прошуміли і по інших заводах.

Під час революції 1905—1907 років часто горіли будівлі й скирти хліба поміщиків Браницьких, Бесідовського, Яворського. Селяни, як писав у донесеннях справник, намагалися «вижити» поміщиків. Вони відкрито виявляли незадоволення чинним ладом. Поліція організувала негласний нагляд за селянами, завела на кількох жителів Гребінок справи за образливі вислови на адресу царя.
Радянська доба

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 242 жителі селища[5].
Декомунізація

Згідно із Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» № 317-VІІІ, який був прийнятий Верховною Радою України 9 квітня 2015 року, зміні назв підлягають топоніми (географічні назви та назви вулиць і підприємств населених пунктів України), що мають комуністичне походження. Рішенням Гребінківської селищної ради від 16 грудня 2015 року за № 42-ІІ-VІІ перейменовано[6]:
[показати]Список перейменувань
Відомі люди

Бутенко Андрій Петрович (нар. 1978) — український правник
Таран Людмила Василівна — українська поетеса, прозаїк, літературознавець, журналістка
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Онлайн
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гребінки, смт, Білоцерківський район (Васильківський р.), Київська область

Повідомлення АннА »

Реакція з ФБ
Наталія Варлан
Моя мама Осіпенко Олександра Прокопівна з Гребінок. Фотокартки діда Осіпенка Прокопів Яковича і баби Осіпенко Агафії Іллівни стоять у мене на столі. Я була в Гребінках у 1960 році. Тоді баба повела мене на старе кладовище і показала могили діда і дяді Осіпенка Якова Прокоповича. Жили вони на Йосипах.
Дід помер в чужій хаті, бо уночі взимку в Мороз прийшли розкуркулювать і витягли хворого діда на мороз. Дядю і маму стяги з печі і вигнали на мороз. Баба ховалась у сусідів, наївно думала, що не посміють тяжко хворого і двох малих дітей вигнати з хати. Вони перейшли в хату, де усі вже вимерли. Дід помер. Коли баби і мами не було вдома, хтось зайшов до хати, задушив дядю і забрав дві жмені пшона.
Казала баба, що сусідка збожеволіла від голоду і з'їла своє дитя.
Бабу з мамою вигнали і з тієї хати і вони пішки пішли в Київ. ...
Читала історію Гребінок про перемогу соціалізму, колгоспи.. Сіль на рану.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Google Adsense [Bot] і 17 гостей