Гоголів, село (в минулому містечко), Броварський район, Київська область

Відповісти

У цьому селі/Цим селом/Це село

Народився і живу
0
Немає голосів
Народився, але не живу
0
Немає голосів
Жили мої батьки
0
Немає голосів
Жили декілька поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Жило більше 7 поколіннь моїх пращурів
0
Немає голосів
Досліджую
0
Немає голосів
Цікавлюсь
0
Немає голосів
Є зв'язок моїх пращурів з цим селом
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
Ваш варіант відповіді
0
Немає голосів
 
Всього голосів: 0

Аватар користувача
surnameindex
Повідомлень: 780
З нами з: 18 липня 2016, 23:24
Дякував (ла): 194 рази
Подякували: 298 разів
Контактна інформація:

Гоголів, село (в минулому містечко), Броварський район, Київська область

Повідомлення surnameindex »

Гоголів, Броварський район, Київська область

Гоголево, Гоголевская сотня, Киевский полк
Гоголево, Гоголевская волость, Остерский уезд
Гоголев, Броварский район, Киевская область

Преображенская церковь
1804-1805 - священник Василий Лузанов
1804 - священник Михаил Симонович

Рождество-Богородицкая церковь
1804-1805 - священник Антон Рожевский

Некоторые фамилии жителей м. Гоголево (Преображенская церковь, 1857-1862):
Банкол
Борисполец
Бреус
Булавка
Дикун
Ерки
Кирей
Корж
Котляр
Крук
Литвин
Логвин
Матвеенко
Пилипенко
Подольский
Резкий
Рей
Рыбкин
Соболевский
Сушко
Усенко
Харченко
Шевель
Шестачка
Ярко
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гоголів, село, Броварський район, Київська область

Повідомлення АннА »

Зображення
Го́голів — село у Броварському районі Київської області. Орган місцевого самоврядування — Гоголівська сільська рада.
Кількість мешканців — 4810. Загальна площа землі в адмінмежах Гоголівської сільської ради — 9477,4 га.
Історичні відомості
Минуле Гоголева історики ототожнюють з літописним градом Носовим на Руді, який згадується близько 1148 р.
XVII ст.
Бурхливий розвиток Гоголів отримав на початку XVII століття. В той час було збудовано сильну фортецю, кілька церков. Містечко отримує статус міського самоуправління (Магдебурзьке право). За королівським указом 25 лютого 1625 р. Гоголеву пожаловано «вольность мєстную», повну судову владу передано містечковому уряду на вічні часи.
У 1628 році у польських джерелах значиться Гоголів із шістьма господарствами («димами») та десятьма земельними наділами.
В 1649 році тут формується Гоголівська козацька сотня. У наступні століття Гоголів прославився своїми ярмарками, виріс до найбільшого містечка Остерського повіту Чернігівської губернії, став центром Гоголівської волості.
У 1656 г. Павло Алепський в «Подорожі антіохійського патріарха Макарія в Росію» писав: «великий базар с укріпленням, замком і двума ровами з проточною водою. Він називається Хохола (Гоголів). В ньому дві церкви: одна — в ім'я Преображення, інша — Різдва Богородиці»
В XVII ст. жителі села брали участь в одному з козацьких повстань і були знищені імперськими російськими військами, про що в праці «Історія Росії» згадує історик Сергій Соловйов, цитуючи листа гетьмана Брюховецького до україно-руських козаків із закликом приєднатися з великоруськими козаками до спільного повстання проти імперських порядків під проводом Степана Разіна і його: «Остерегаю вас: как только нас усмирят, станут промышлять об искоренении Дона и Запорожья. Их злое намерение уже объявилось: в недавнее время под Киевом в городах Броворах, Гоголеве и других всех жителей вырубили, не пощадив и малых деток. Прошу вторично и остерегаю: не прельщайтесь их несчастною казною, но будьте в братском единомыслии с господином Стенькою, как мы находимся в неразрывном союзе с заднепровскою братьею нашею».[2]
Також під час повстання Брюховецького згадується гоголівський священик Ісакій, про якого є наступна згадка у Соловйова: «Пришел в Киев гоголевский поп Исакий и объявил воеводе: „Был я в Терехтемировском монастыре и слышал от тамошнего игумена, что гетман Демьян и полковники разных городов переяславской (восточной) стороны часто списываются с гетманом Дорошенком о том, чтобы им не допустить государя до миру с польским королем, а если государь отдаст Киев польскому королю, то им соединиться всем с обеих сторон, за Киев стоять и с поляками биться“.»[3]
В 1651 році згадуються межі Гоголівського староства Переяславської землі, на основі якого була сформована Гоголівська сотня Переяславського полку.
У містечку Гоголеві гетьманськими військами 24 серпня 1658 року був схоплений Яків Барабаш, при спробі Ромодановського переправити його, після поразки протигетьманських військ під Полтавою, під охороною до Києва до воєводи Василя Шереметєва.
XVIII ст.
Після ліквідації Війська Запорізького у Гоголеві і окрузі зростає кількість населення — на землях під Києвом оселяються немало запорізьких козаків.
XIX ст.

1859 року у козацькому містечку мешкало 3665 осіб (1771 осіб чоловічої статі та 1894 — жіночої), налічувалось 604 дворових господарств, існували 2 православні церкви та винокуренний завод, відбувалось 3 ярмарки на рік та базари[4].
XX століття
Жителі містечка Гоголева, українські трудові козаки-християни, фото початку 20-го ст. У 2-му ряду 3-й зліва син реєстрового козака Василя Кузьмина Деревця Іван, двоюрідний дід відомого українського філософа, художника і дивака Феодосія Тетянича, відомого як Фрипулья

На початку XX ст — містечко Гоголів Остерського повіту Чернігівської губернії Російської імперії. Після встановлення радянської влади — село Гоголів Броварського району Київської області.

У 1904 р. тут проживали 7 500 чоловік, діяло 150 торгово-промислових установ.

15 січня 1921 року в Гоголеві був єврейський погром. Банда Ромашко в кількості 60 чоловік обеззброїла місцеву міліцію і вбили кілька сімей місцевих жителів-євреїв.

30 квітня 1921 року у Гоголеві було знищено махновський загін.
Похорони козака Василя Деревця, прадіда відомого українського філософа і художника Феодосія Тетянича, відомого як Фрипулья, містечко Гоголів, 1925 рік. На фото присутні священики місцевих церков

В 1920-30х в селі проводилися розкуркулення і колективізація, було організовано комуну і колгоспи[5].

Під час німецької окупації в роки Другої світової війни були розстріляні практично всі місцеві євреї. Чимало жителів загинуло на фронтах Другої Світової.[5]

В районі села діяли радянські партизани, щодо діяльності яких існують суперечливі відомості, нерідко вони тероризували і місцевих мешканців. Після війни це пояснювалося «співробітництвом з німцями», але швидше за все вбивство було скоєне з особистих та побутових мотивів.[5]

Після війни в Гоголеві було відновлене господарство, місцеві колгоспи (згодом радгоспи) входили до складу найкращих господарств республіки[5].
Освіта

Під час Рум'янцевського перепису населення Гоголева (1766 р.) було згадано «ветхую, деревяную» школу, що стояла недалеко від церкви Преображення Господнього. Скоріш за все, школа була збудована ще на початку XVII ст. Пізніше була школа і при церкві Різдва Богородиці (на місці розташування сучасного млина). У 1868 р. в містечку Гоголів відкрили першу земську школу для 65 хлопчиків, викладав учитель Ільницький.

У «Пам'ятній книжці Київського округу» згадується про міське двокласне народне училище в Гоголеві, засноване 1880 р. поміщицею Красовською у власному будинку. На утримання училища виділено: земством — 1324 крб, громадою — 400 крб, навчалися 10 дівчат та 152 хлопці.

У 1899 р. було відкрито земську школу — в північній околиці за оболонськими болотами, а напередодні Першої світової війни — трирічну вищу початкову школу (містилася вона неподалік Преображенської церкви), до якої приймали випускників церковнопарафіяльної та земської шкіл.

У 1912 р. в селі заснували вищу початкову школу, що відповідала чотирьом класам гімназії. До школи вступали випускники міністреського училища, інспектором був С. Я. Кононенко. У гімназії працювали вчителі-предметники: Марія Федорівна (географія), Зелінський (малювання, креслення), О. Я. Даценко (математика), В. В. Пискун (мова).

До революції 1917 р. в селі було три освітні заклади:

У трикласній церковнопарафіяльній школі навчалося близько 50 дітей. Викладали священик Богдан та його дружина Ганна Григорівна.

Земська початкова школа складалася з чотирьох груп, навчання було чотирирічним. Учні безкоштовно були забезпечені зошитами, підручниками, ручками. Учителювали Є. А. Дворський та О. У. Дворська.

У двокласному міністерському училищі було п'ять класів, навчання тривало п'ять років. Класи містилися в приміщенні теперішньої початкової школи, збудованої 1905 р. за проектом архітектора-земляка Осьмака Василя. Вивчали арифметику, географію, геометрію, етимологію, історію, природознавство, російську мову, Закон Божий. Навчалося близько 150 учнів, завідував школою Є. І. Кібальчич; учителювали Г. Д. Прокопенко, А. Г. Слюсаренко, П. І. Кибальчич, П. Д. Бутко.

У земській і міністерській школах кожну групу вів один учитель.

У 1919 р. трудовою школою завідував Г. М. Борисполець, викладали Г.Ясько, І. І. Барак, А. Г. Слюсаренко, В. З. Приходько, О. Г. Опанасович. Пізніше завідувачами були Г.Ясько, П. М. Хоменко, П. К. Гармашенко.

В Гоголеві працювала семирічна школа, до 1930 р. вчителі та комсомольці цієї школи займалися ліквідацією неписьменності. Випускали загальношкільні і класні стінгазети, а також тематичні бюлетені юннатів, любителів математики. Члени літературного гуртка готували самописний журнал «Молода зміна». Учні брали участь у шефській роботі, зокрема доглядали колгоспний молодняк. За шкільним приміщенням учні створили велику садову ділянку — шкілку, де вирощували фруктові і декоративні дерева, квіти. Керував цією роботою вчитель природознавства, агроном і садівник Г. С. Непорожній.

У 1923 р. комсомольці семирічки заснували шкільну дитячу організацію «Юний спартаківець», яку пізніше почали називати піонерською.

1933 р. (за іншими даними у 1939 р.) в селі відкрили середню школу. У ці роки в містечку функціонував шкільний інтернат для дітей-сиріт.

І. Л. Хомич і М. В. Сладкевич очолили Гоголівську середню школу. Колишні випускники 1920-х років згодом були членами товариства «Просвіта», яке пропагувало українську мову, класичні твори літератури, вивчали історію України. З часом, коли політика більшовицького уряду щодо українізації набула репресивних форм, члени «Просвіти» зазнали переслідувань і були запроторені на Соловки. Серед них Г. А. Гомецький та А.Немеровець.

Напередодні війни у Гоголеві працювали три школи: початкова, семирічна і середня, в яких навчалося 1270 учнів. Перший випуск учнів 10-го класу середньої школи відбувся в 1938 р.

У повоєнні роки був час, коли в одному класі навчалися діти різного віку, бракувало зошитів, підручників (шкільну бібліотеку знищили нацисти).

На якісно новий рівень вийшла Гоголівська середня школа під керівництвом директора М. М. Кураліної. Шкільній піонерській організації після тривалої пошукової роботи було присуджено ім'я земляка, учасника підпільної групи, колишнього вчителя П. А. Касяна. Учителька географії Н. П. Хоменко вивчає історію школи, збирає матеріали про бойовий шлях 163-ої стрілецької дивізії.

Шкільне життя стало напрочуд насиченим. Було відкрито табір літнього відпочинку. Організовували поїздки до Києва, Одеси, Херсона, Миколаєва, Москви, Ленінграда, в Карпати. Значну частину коштів учні заробляли самостійно, допомагаючи дорослим на ланах і в садах. У школі функціонував шкільний театр, клуб інтернаціональної дружби, шкільний музей, організовували спортивні змагання.

У 80-х роках директорами школи були Костянтин Сергійович Шевцов та Леонід Васильович Оксанич. У 1987 р. Гоголівська середня школа святкувала 50-річчя. З 1999 р. школою керує Галина Йосипівна Жовноватюк, в цей час старе шкільне приміщення було реконструйовано. Місцеві жителі О. О. Коцюба та В. О. Коцюба підготували до друку книжку з історії села.

На 2002 р. у школі навчалося 517 учнів.
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гоголів, село, Броварський район, Київська область

Повідомлення АннА »

З історії міст і сіл УРСР виданої у 1968-1973 роках.
Гоголів — село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру, за 15 км від найближчої залізничної станції Бровари. Населення — 5708 чоловік. Сільраді підпорядковане село Зоря.

Територія Гоголева була заселена ще в часи Київської Русі, про що свідчать рештки давньоруського городища X—XIII ст., яке ототожнюють з стародавнім містом Носовим, що згадується в літопису під 1148 роком. Воно було зруйноване монголо-татарами 1239 року. Колишнє городище лишалося незаселеним аж до XVII ст., коли у зв’язку з інтенсивним освоєнням Задніпров’я на його місці виникло нове поселення.

Перша письмова згадка про Гоголів зустрічається в документах за 1628 рік; у ньому було тоді 6 «димів» та 10 городників. Спочатку назва поселення мала дві паралельні форми «Хохолів» і «Гоголів», але у відомостях другої половини XVII ст. знаходимо вже тільки одну назву — Гоголів. Народна легенда пов’язує появу цієї назви з тим, що в давні часи навколо Гоголева були великі болота, де, крім іншої дичини, водились гоголі. У творах Т. Г. Шевченка читаємо ще одну назву села — Оглав.

У 30-х роках XVII ст. Гоголів привласнив київський суддя Я. Аксак. Після його смерті село успадкував його син Михайло. Заволодівши землями, шляхта чинила над селянами всілякі насильства, грабувала їх, відбирала худобу, рубала бортні дерева, випалювала ліси, чим викликала велике незадоволення селян. Цей справедливий гнів особливо виявився під час визвольної війни 1648—1654 рр. Самі Аксаки ледве втекли від козаків, що визволяли рідну землю від шляхетського уярмлення.
В роки визвольної війни Гоголів відіграв помітну роль у тогочасному соціально-економічному й політичному житті. Після запровадження полкового устрою на Україні в 1649 році він став центром сотні, яка входила до Переяславського, а з 1667 року — до Київського полку. У 1650 році тут зосереджувався 15-тисячний полк Мартина Небаби, який ішов на з’єднання з військами Богдана Хмельницького.

Після історичного рішення Переяславської ради 8 (18) січня 1654 року про возз’єднання України з Росією жителі Гоголева 21 січня урочисто зустрічали велике повноважне російське посольство на чолі з В. В. Бутурліним, яке брало участь у народній раді. Коли до містечка прибули російські посли, жителі Гоголева присягнули на вірність союзу з Росією.

Після визвольної війни Гоголів деякий час був маєтком Виговських. 24 серпня 1658 року тут потрапив у полон до Виговського найближчий соратник Мартина Пушкаря — Яків Барабаш, який, ідучи за наказом російського воєначальника князя Ромодановського у супроводі загону драгунів і донських козаків до воєводи Шереметьева, зупинився в Гоголеві. Барабаша привезли до Переяслава, а згодом ув’язнили в Чигирині.

У другій половині XVII ст. містечко тимчасово користувалося магдебурзьким правом. Значна частина його жителів займалася ремеслами або торгівлею. Як свідчать переписні книги 1666 року, Гоголів був одним з значних економічних осередків Лівобережжя. Тут налічувалося 5 міщанських і 107 селянських дворів, що мали по 1—2 воли на двір. 55 селян не мали власного двору та майна і працювали за наймом.

Не раз містечко витримувало нелегкі випробування. У 1664 році його зруйнувало шляхетське військо. У 1665 році тут вів боротьбу проти татар Овруцький полк Децика. У 1674 році Гоголів за допомогою жителів навколишніх сіл, що входили до складу Гоголівської сотні, відбив ще один напад ординців.

1729 року в містечку налічувалося 85 дворів, які підлягали Гоголівській ратуші. Часто ратушне управління замість хліба й фуражу для ратних людей, стягало великі суми грошей, частину з яких привласнювало.

На 1767 рік Гоголів являв собою добре укріплене сотенне містечко, що було обнесено валом і мало двоє воріт: Центральні (Київські) і Світильнівські. Біля Київських воріт містилися дерев’яна Преображенська церква, школа при ній, шпиталь та будинок канцелярії.

Старшинська верхівка Гоголева володіла чималими угіддями кращої землі, лісом, сіножатями, мала багато худоби. Так, сотник А. Пальчиківський мав 50 десятин землі, 26 голів худоби, збирав 200 копиць сіна; отаман М. Луста—76 десятин землі, 20 голів худоби, 170 копиць сіна; писар С. Баришполець — 78 десятин землі, 40 голів худоби, 290 копиць сіна. Великі земельні угіддя належали церкві.

Значну частину населення становили виборні козаки. Вони мали в 1766 році 58 дворів, де жили 742 особи. Частина їх обробляла від 1,5 до 6 десятин землі. Але були й такі, яким належало близько 90 десятин землі. Заможніші з них мали вітряки, гуральні й пасіки. Таких дворів було 13. Деякі торгували сіллю, рибою й горілкою. Найчисленнішим прошарком населення містечка були козаки-під-помічники, яких налічувалося 2183 чоловіка, що проживали у 298 дворах. 144 двори підпомічників були достатньо забезпечені землею, 42 двори мали від 0,75 до 6 десятин, 12 дворів володіли мізерними ділянками, а 100 дворів зовсім лишалися без землі. 26 дворів, заставивши свою землю за борги, теж фактично належали до групи безземельних. Втрачаючи землю, козаки змушені були йти на заробітки або займатися ремеслами; всього у містечку налічувалося 53 ремісницькі родини. Найбільше тут було ткачів (25) та шевців (9)5. Жили в містечку також ковалі, гончари, бондарі та золотарі. Свідченням високого розвитку золотарства в Гоголеві в другій половині XVIII ст. є майстерно виконані дукачі місцевого виробництва.

На час перепису 1766 року 37,5 проц. підпомічників займалося заробітчанством, йдучи у найми до заможніших козаків, торгуючи ремісничими виробами або чумакуючи.

Посполитих у Гоголеві налічувалося 411 осіб, що проживали в 53 дворах. 20 дворів посполитих мали незначну кількість землі, 33 — зовсім не мали, а жили з ремесла, наймитування, а хто просто жебракував. Проте всі посполиті змушені були платити податок на користь держави—від Ідо 4 крб. щорічно. На той час це була досить значна сума, якщо врахувати, що наймит, якого харчували й одягали, заробляв всього від 1 до 5 крб. на рік.

З ліквідацією полкового устрою на Україні Гоголів увійшов до складу Київського намісництва, з 1796 року — до Малоросійської, а з 1802 року — до Чернігівської губернії, як волосний центр Остерського повіту.

В кінці XVIII — в першій половині XIX ст. тривав дальший процес закріпачення селян. 1797 року в Гоголеві, крім козаків (1494 чоловік) та казенних селян (40 чоловік), налічувалося 94 кріпаки. На 1856 рік лише в колезького секретаря А. Вишневського було 60, а в губернського секретаря В. І. Красовського — 85 кріпосних селян.

Протягом І половини XIX ст. Гоголів, як і раніше, був досить значним торговельним центром. Щонеділі тут відбувалися великі базари, а також 3 ярмарки в рік. З навколишніх містечок і сіл сюди привозили хліб, рибу, худобу, сіль тощо, тут же гоголівські ремісники збували свої вироби. Розвиток ремесла й торгівлі сприяв зростанню містечка. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося близько 5 тис. населення.

В Гоголеві народився та деякий час проживав художник П. Т. Борисполець (1805—1880), автор багатьох оригінальних полотен і копій картин Тіціана. Навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, Борисполець подружив з Т. Г. Шевченком. Поет високо цінував Бориспольця, називаючи його «давнім» і «сердечним» другом. 1845 року Т. Г. Шевченко завітав на батьківщину свого друга. Перебуваючи в Гоголеві, Т. Г. Шевченко часто зустрічався з селянами. Очевидно, гоголівські селяни розповіли йому історію про вірне кохання дівчини — сироти Настусі й Петра — сина гоголівського сотника, який став на перешкоді їх щастю. Але закохані втекли до Броварів, де потай і повінчалися. Цей сюжет і ліг в основу поеми «Сотник», написаної Т. Г. Шевченком у 1849 році на засланні. Про Гоголів Тарас Григорович згадує і в інших своїх творах, називаючи його «білохатим».

Після реформи 1861 року відбувався швидкий процес розшарування селянства. Основна його маса розорювалася і змушена була кидати обжиті місця, вирушаючи в інші райони країни. У 1885 році 40 сімей Гоголева подало міністру внутрішніх справ прохання про дозвіл на переселення. Але дозволено було переселитися тільки 8 сім’ям, які не мали ні землі, ні худоби. Для решти офіційні власті визнали умови життя нормальними, хоч селяни й мали всього по 0,5 десятини землі. В селянському землеволодінні існувало черезсмужжя. Поміщицькі землі були найродючішими і розташовувалися кількома масивами, межуючи з землями козаків та селян. Нерідко поміщики самочинно захоплювали селянські землі або ж обмірювали їх під час розмежування. Так, у травні 1885 року викликані поміщиками землевпорядники стали провадити розмежування в їх інтересах. Обурені несправедливим межуванням, селяни прогнали землевпорядників. Почалося заворушення. 25 травня до Гоголева прибув губернатор з військами. Кількох селян заарештували. Та наступного дня біля волосного правління зібралося близько 1000 чоловік. Лицемірні умовляння губернатора не мали успіху. Розлючений натовп увірвався в приміщення волосного правління і звільнив селян, арештованих напередодні. 27 травня у Гоголів прибули ще дві сотні солдатів. Було заарештовано близько 40 чоловік, яких потім засудили до різних строків ув’язнення, зокрема Г. Редьку та А. Хана — на 12 років каторжних робіт, М. Крука — на 10 років, І. Яшина та Т. Доровика — на 3 роки заслання й каторжних робіт.

На кінець XIX ст. Гоголів був досить значним волосним містечком, де проживало 6 тис. чоловік. Тут діяло кілька десятків дрібних крамниць, 2 рази в тиждень відбувалися базари, 5 разів на рік — ярмарки. Кустарі становили 34,1 проц. населення.

В кінці XIX ст. в Гоголеві за проектом місцевого жителя, згодом відомого українського архітектора В. О. Осьмака, було збудовано лікарню. Крім парафіяльної школи, 1879 року стала діяти двокласна школа, в якій працювало З вчителі і навчалося 100 дітей, переважно заможних селян. У 1899 році тут було відкрито земську школу, а незадовго до першої світової війни — трирічну вищу початкову школу, до якої приймали випускників земської та церковнопарафіяльної шкіл.

Внаслідок тяжкого становища трудящі Гоголева поступово приходили до висновку про необхідність тісного єднання, згуртування сил для боротьби проти

гноблення. Вже під осінь 1903 року жандармське управління виявило тут революційний гурток. У вересні 1905 року в Гоголеві були розкидані соціал-демократичні листівки із закликом не коритися властям. У розповсюдженні листівок брали участь місцеві жителі. А 21 жовтня 1905 року населення містечка вийшло на демонстрацію з лозунгами: «Геть самодержавство!», «Хай живе революція!». Демонстрацію розігнав прибулий ескадрон драгун; 41 чоловік було кинуто до в’язниці. Але виступи трудящих Гоголева тривали і в наступні роки. Тільки з 18 по 22 березня 1907 року мали місце 4 підпали поміщицького хліба й господарських будівель.

Ще більше погіршало становище селян у зв’язку з імперіалістичною війною. Чоловіків забрали на війну, багато землі лишилося незасіяною. Для обробітку її не було ні реманенту, ні тяглової сили. Трудове селянство голодувало.

Таким застала Гоголів Лютнева буржуазно-демократична революція. Та після повалення самодержавства становище селянства майже не змінилося на краще — поміщицько-куркульське панування залишалося, як і раніше. Завдяки близькості до Києва трудящі Гоголева мали змогу знайомитися з тогочасною революційною пресою, вони все більше переконувалися, що лише більшовицька партія на чолі з В. І. Леніним є справжнім захисником їх інтересів.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції у грудні 1917 року в Гоголеві утворився волосний революційний комітет, очолюваний селянином-незаможником М. Сущенком. У Гоголеві розгорнулась велика робота щодо організації матеріальної допомоги бідноті та вдовам загиблих на фронті.

У березні 1918 року німецько-кайзерівські війська окупували містечко. Окупанти та їх найманці — гетьманці почали відроджувати старі поміщицькі порядки. Та незабаром настав крах німецькому пануванню. На початку грудня 1918 року німецькі окупанти втекли з Гоголева, але на зміну їм прийшли петлюрівські бандити. Наприкінці січня 1919 року вони були вигнані бійцями 2-го Таращанського полку під командуванням В. Н. Боженка. Багато місцевих жителів вступило тоді до лав таращанців, щоб продовжувати боротьбу за відновлення Радянської влади на Україні.

У серпні 1919 року Гоголів окупували денікінці. Білогвардійці лютували в містечку, розстрілювали активістів. На початку грудня 1919 року денікінці були вигнані радянськими військами. Розгорнулась робота щодо налагодження мирного життя, створювалися органи Радянської влади. Та 12 травня 1920 року Гоголів загарбали білопольські війська, які невдовзі, 9 червня, були вигнані.

Розпочали діяльність ревком та волосний комітет незаможних селян. Згуртувавши навколо себе найбідніші верстви населення, вони організовували жителів на відбудову села, зокрема, провадилися недільники й «тижні селянина», внаслідок яких значна частина орної землі волості була засіяна. В результаті кооперування ремісників у серпні 1920 року було створено 5 кузень для ремонту сільськогосподарського інвентаря, слюсарну майстерню, просорушку тощо. Всього на той час у Гоголеві налічувалося 370 дворів, які займалися кустарними промислами, виробляючи переважно предмети домашнього вжитку. У Гоголеві діяло також 27 приватних вітряків.

На початку 1921 року KHС об’єднав бідноту в артіль «Сонце бідноти», яку очолив Р. М. Іваницький. До складу артілі спочатку увійшло 6 сімей малоземельних селян та батраків, у травні 1921 року — вже 18 родин. Артілі виділили землю й садибу одного з куркулів. Господарство мало 30 десятин польової землі, 8 — лугу, 3 — городу та 5 десятин саду. В розпорядженні членів артілі було дещо з сільськогосподарського інвентаря, а також 3 коней, пара волів, 5 корів, 8 телят.

В наступному році актив Гоголева створив комуністичний осередок у складі 7 чоловік, у т. ч. Р. М. Іваницький, М. Т. Сущенко, А. Осьмак, Сугуєнко та інші. Партосередок здійснив велику роботу у зміцненні Радянської влади на селі. Зокрема, налагоджувалася діяльність сільської Ради, комітету незаможних селян, добиралися працівники на відповідальні ділянки роботи.

За адміністративною реформою 1923 року Гоголів став районним центром. У вересні 1924 року Гоголівський район ліквідували, об’єднавши з Велико-Димерським, а в липні 1925 року Гоголів увійшов до складу Броварського району. На той час у селі налічувалося 1634 двори, де проживало 7359 чоловік.

Партійна організація разом з сільською Радою провадили велику роботу щодо організації бідноти в колективні господарства. У квітні 1923 року була утворена артіль «Трудове братство», куди спочатку увійшло 11 родин. Її очолив М. Т. Сущенко. Артіль мала 68 десятин землі. У лютому 1929 року вона була реорганізована в колгосп «Червоний шлях». У квітні 1928 року на базі 23 господарств виникла сільськогосподарська артіль «Незаможник», яка мала 105 га землі, а також молотарку, 2 сівалки, 2 культиватори, 4 плуги; було в неї 8 коней, 5 корів.

У жовтні 1923 року виникло сільськогосподарське товариство. На 1925 рік тут налічувалося 560 членів з капіталом близько 7 тис. крб. Товариство мало зразкове господарство на 80 десятин землі, прокатний пункт, невеликі ділянки лугу, поля й фруктового саду. Через те, що споживче товариство в Гоголеві ще не існувало, сільськогосподарське товариство в якійсь мірі виконувало також і його функції: постачало селян предметами широкого вжитку, посівним матеріалом, займалося заготівлею й збутом зерна, продуктів.

Значна увага приділялася медичному обслуговуванню населення. На 1927 рік Гоголівська лікарня мала 25 ліжок; хворих обслуговувало 8 медичних працівників.

Велика робота проводилася в галузі народної освіти. В Гоголеві було відкрито З школи першого ступеня та школу другого ступеня. У 1922 році запрацювала семирічна школа, в якій на 1925 рік навчалося 535 дітей. Тоді тут учителював уродженець села Г. М. Боришполець (1898—1954), згодом — український радянський вчений, автор понад 30 наукових праць з питань методики та історії педагогіки.

Сільська Рада разом з КНС розгорнули діяльну боротьбу з неписьменністю серед дорослого населення. Утворене в 1924 році товариство «Геть неписьменність!» налічувало понад 70 чоловік. Товариство організувало в Гоголеві 6 пунктів лікнепу. Тільки протягом 1924/25 навчального року тут навчилися грамоти 150 чоловік, а в 1927/28 році — 1065. У 1924 році відкрито клуб, при якому стали працювати гуртки художньої самодіяльності.

В умовах відбудови та дальшого розвитку села тривав процес кооперування ремісників. 1928 року була створена майстерня шевців, яка трохи згодом об’єдналася з кооперативною артіллю «Чоботар». Цього ж року виникла артіль художньої вишивки, заснував її місцевий житель О. Ф. Деревець. На початку 30-х років артіль об’єднувала близько 300 мешканців Гоголева та навколишніх сіл, зокрема Плоского, Русанова, Великої Димерки, Требухова. Всі вони працювали на дому. У 1939 році артіль була учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки.

Під час здійснення суцільної колективізації, крім господарств, створених у 20-і роки, у березні 1930 року в Гоголеві організували артіль «Червоний хлібороб», яка об’єднала 30 господарств, мала 135 га землі. Тоді ж виникла артіль ім. В. І. Леніна; до неї вступило 52 господарства, що мали 238 га землі. В цей же час у присілку Підлісся 13 господарств об’єдналися в колгосп «Нове життя», якому виділили 90 га землі. До початку 1934 року в Гоголеві утворилося ще 7 сільськогосподарських артілей, які об’єднали 1209 господарств.

У проведенні колективізації, а особливо в зміцненні існуючих тоді в Гоголеві колгоспів, велику допомогу подавало місто. Зокрема, з Києва сюди направили кращих представників робітничого класу — комуністів І. Г. Орапа, який очолив Гоголівську сільську Раду, М. І. Винарського, що став головою колгоспу «Червона Україна», М. І. Хазана — згодом директора радгоспу «Русанівський». Посланці робітничого класу спрямували дії трудящих селян на соціалістичну перебудову села. Господарське будівництво очолила партійна організація, яка складалася з 20 комуністів. Надійними помічниками комуністів були комсомольці.

Колективні форми господарювання, сумлінна праця людей, допомога держави забезпечили селянам Гоголева значні успіхи в сільськогосподарському виробництві. Широко розгорнулося змагання за високі врожаї зернових, овочів, фруктів, за збільшення поголів’я худоби, овець, свиней та їх продуктивності. Переможці соціалістичного змагання колгоспниці У. Прокопець, М. Ваксман, М. Гаценко, О. Луста були учасниками сільськогосподарської виставки у Москві 1939 року.

Зростала матеріально-технічна база колгоспів. Якщо в 1933 році всі сільськогосподарські роботи проводилися на кінній тязі, то в 1940 році на колгоспних ланах Гоголева працювало 10 тракторів і 3 комбайни Броварської МТС, 11 автомашин. На вироблений трудодень колгоспники одержали по 2 кг зерна та по 1 крб. 60 копійок.

Чимало зробили і для благоустрою села. Спорудили 75 нових будинків для родин колгоспників, подбали про електрику, проклали 10 км шосейної дороги від райцентру до села.

Велике піклування виявила Радянська влада про медичне обслуговування населення. Порівняно з 1927 роком вдвічі збільшився медичний персонал, відкрився зуболікарський кабінет.

Розширилась мережа шкіл і культурно-освітніх закладів. Крім семирічної, відкрито початкову й середню школи, в яких навчалося 1270 учнів. У селі діяли 4 клуби, при кожному з них була бібліотека, працювали гуртки художньої самодіяльності. Понад 200 вихідців села в довоєнні роки стали командирами Червоної Армії, інженерами, агрономами, вчителями, трактористами, комбайнерами.

Фашистські орди порушили мирну працю радянських людей. 18 вересня 1941 року гітлерівці підійшли до села. Розгорівся запеклий бій; під час якого загинуло 1683 радянські бійці. Гоголів захищав зведений полк матросів Дніпровсько-Пінської флотилії. Лише на ранок наступного дня фашистам ціною величезних втрат вдалося захопити село. Смертю хоробрих загинув на центральній вулиці с. Гоголева невідомий герой-моряк. Разом з підрозділом, прикриваючи кулеметним вогнем відступ радянських військ, він до останнього подиху бився з ворогом.

Захопивши село, фашисти встановили режим жорстокого терору та грабунків. За час окупації вони закатували 42 мирні жителі. 390 чоловік вивезли на каторжні роботи до Німеччини. В центрі села гітлерівці утворили концентраційний табір для полонених, де перебувало близько 4000 чоловік. Окупанти вщент зруйнували господарство села, спалили 127 будинків колгоспників, господарські приміщення, школи, клуби.

23 вересня 1943 року село було визволене від окупантів частинами 1-го Українського фронту. У боях проти фашизму на фронтах Великої Вітчизняної війни билося 926 жителів села, 600 з них полягли смертю героїв. За бойові подвиги урядових нагород удостоєно 326 чоловік.

Свято шанують жителі Гоголева пам’ять воїнів, що віддали своє життя за Вітчизну. На їх честь у центрі села встановлено мармуровий обеліск, біля підніжжя якого завжди пломеніють квіти.

Зразу ж після вигнання окупантів у селі тимчасово, до визволення Києва, розмістилися обласні організації — обком партії, облвиконком, обком ЛКСМУ. 2 листопада в Гоголеві вийшов перший номер обласної газети «Київська правда».

З перших днів визволення трудящі взялися відбудовувати колективні господарства. Лагодили реманент, з руїн піднімали колгоспні приміщення. Лише за перші 2 місяці після визволення ковалі виготовили 2 сівалки, 44 плуги, 62 борони і 23 культиватори, відремонтували 20 і зробили 20 нових возів.

Виняткову роль у відродженні села відігравали комсомольці й молодь. У січні 1945 року в Гоголеві було створено 3 комсомольсько-молодіжні ланки вирощування високих врожаїв зернових та овочів. Група юнаків та дівчат пройшла курси трактористів при Броварській МТС. На 1946 рік у Гоголеві вже працювало 65 механізаторів сільського господарства: шоферів, трактористів, комбайнерів. Це значно сприяло відродженню колгоспів, піднесенню сільськогосподарського виробництва.

Одночасно з відбудовою колгоспів налагоджували роботу промислові артілі. 1944 року почала працювати артіль «Художня вишивка», яка згодом стала філією Літківської фабрики художніх виробів. Протягом 1945—1946 рр. запрацювали артілі кравців, шевців та прядильна, яка згодом виросла у стрічкоткацьку фабрику.

Відбудовувалися медичні й освітні заклади. В листопаді 1943 року відкрилася лікарня. Почалося навчання у середній школі. За допомогою сільської Ради налагодили видачу учням гарячих сніданків, організували збір підручників, одягу та взуття для дітей фронтовиків.

В рік відзначення 30-річчя Великого Жовтня Гоголів відвідали американська та англійська делегації, які складалися з фабрикантів і заводчиків цих країн. Після огляду колективного господарства «Червона Україна» відбулася своєрідна конференція-диспут. Американець Уілліс та англієць Маклаут ніяк не могли збагнути, що побачені ними досягнення здобуті за короткий строк після війни. Голова колгоспу М. І. Винарський відповів їм: «Кажуть, що час — кращий суддя. Час і розсудив нас. Тепер, коли ми підбили підсумки року, я можу повідомити нашим гостям, що довоєнного рівня колгосп досяг. Господарство артілі знаходиться на тій же висоті, на якій знаходилося воно в 1940 році. Ми відновили на полях довоєнну сівозміну і сіємо знову тільки по зябу і по парах. До війни у нас засівали 2200 га землі. Тепер наша земельна площа, освоєна під посіви, на 50 га більша. В 1940 році колгосп мав 250 голів худоби, стільки її і зараз. Громадських будов нині в колгоспі більше, як було до війни. В 1940 році на трудодень колгоспникам видано по 3 кілограми хліба, стільки ж одержали цієї осені». З 33 ланок колгоспу 25 зібрали майже 100-пудові врожаї. Кращих результатів добилися ланка К. Рудешка, яка зібрала з кожного гектара по 28 цнт зерна, та ланка Бреуса—по 27 центнерів.

У боротьбі за відродження артільного господарства перед вели комуністи села. У 1946 році первинні парторганізації діяли в усіх 5-ти артілях села; було також створено територіальну партійну організацію. В 1947 році в гоголівських колгоспах працювало 32 комуністи.

З ініціативи комуністів у колгоспах були створені бригади, які виробляли місцеві будівельні матеріали; розгорнулося також будівництво цегельних заводів, що дозволило прискорити відродження господарства села.

На кінець 1949 року в Гоголеві став до ладу цегельний завод потужністю 150 тис. штук цегли за сезон, а в наступному році тут діяло вже 3 цегельні заводи, які виробляли 650 тис. штук цегли. На кінець відбудовного періоду всі колгоспні ферми були електрифіковані й механізовані. Розгорталося житлове будівництво, налагоджувалося життя села. В кожний дім колгоспника підведена електрика, заговорило радіо. Повністю відбудували лікарню, амбулаторію, дитячу консультацію, аптеку. Уже в 1948 році в колгоспі «Червона Україна» відкрився будинок культури. У січні 1949 року при ньому організували колгоспний ансамбль пісні й танцю чисельністю близько 50 чоловік. На початку 1949 року в селі діяло 7 бібліотек, працювали середня й 2 початкові школи.

З метою організаційно-господарського зміцнення всі п’ять артілей села на початку 1951 року були об’єднані в два колгоспи «Червона Україна», за яким закріплено 6250 га землі, та ім. Петровського, що мав 3924 га землі. Завдяки самовідданій праці трудівників Гоголева артілі з кожним роком добивалися все більших успіхів. Особливо швидко збільшувалися надої молока. Якщо в 1955 році від кожної корови надоїли по 1522 кг молока, то в 1957 році — по 3227 кг. Неухильно зростали прибутки колгоспів. На 1955 рік прибутки колгоспу «Червона Україна» становили 2861 тис. крб., у 1957 році — вже 4872 тис. карбованців.

Зростав і добробут трудівників села. У 1957 році вони одержали на трудодень по 2 кг зерна, 1,7 кг картоплі, 3 кг сіна та по 5 крб. грішми.

Про свої досягнення колгоспники Гоголева писали в газеті «Известия»: «Тепер ми, можна сказати, на широкий шлях вийшли, на очах усього світу живемо… Це 6 тис. га землі, любовно розораної, засіяної, на якій колишні поміщицькі батраки і їх діти збирають відмінні врожаї. Це величезні колгоспні отари, першокласні ферми, побудовані за останнім словом техніки,— з автопоїлками, підвісними дорогами, керамічними корхмушками. Це — величезні засіки, наповнені зерном, парники, теплиці — все, чим багатий колгосп».

Весною 1963 року на базі колгоспу «Червона Україна» було створено радгосп «Гоголівський», куди увійшов і колгосп ім. Петровського. Нині — це велике, добре механізоване господарство, яке має 10 450 га землі, з них — 8894 га орної. Виробничий напрям — овочівництво і молочне тваринництво, допоміжні галузі — рільництво, садівництво та ягідництво. Артіль забезпечує трудящих м. Києва овочами й молоком. У радгоспі споруджено квасильно-засолювальний цех. Міцніє матеріально-технічна база радгоспу. Він має 92 трактори, 54 автомашини, 15 комбайнів тощо.

Новостворений радгосп «Гоголівський» рік у рік добивається все більших господарських успіхів. У 1967 році було одержано на кожному з 1100 га по 101 цнт картоплі; комсомольсько-молодіжна ланка В. Д. Шевеля на 145 га одержала з га по 117 цнт картоплі. В 1967 році господарство здало державі 5560 тонн картоплі, близько 3300 тонн молока.

В радгоспі багато передових виробничників, кращі з яких нагороджені орденами й медалями. За видатні трудові досягнення урядових нагород удостоєні колгоспники М. С. Мишкоріз, О. П. Мишкоріз, М. Ф. Чупринка, В. С. Стасько, Г. П. Логвиненко, Л. А. Лисюк, В. Ф. Шостачка, О. В. Дорош.

В Гоголеві є стрічкоткацька фабрика, де працює понад 300 робітників. Продукція фабрики користується великим попитом у СPСP та за кордоном.

У перших лавах будівників нового життя йдуть комуністи села. На 1970 рік у Гоголеві налічувалося близько 150 членів КПРС. 125 з них об’єднані в партійній організації радгоспу «Гоголівський». На кожному з чотирьох відділків радгоспу утворені відділкові партійні організації.

Багато робиться для забудови й благоустрою села. Лише протягом 1969—1970 рр. було споруджено 4 шістнадцятиквартирних та кілька восьмиквартирних житлових будинків, гуртожиток для робітників на 100 місць. У селі створено майстерню для ремонту радіоапаратури, відкрито будинок добрих послуг. Є сільмаг, кілька продовольчих магазинів, їдальня, чайна.

Дбають про охорону здоров’я трудящих 50 медпрацівників. У селі є лікарня на 50 ліжок з дитячим відділенням на 30 місць, якою керує заслужений лікар Української PСP Н. Ю. Лимаренко.

Діти трудящих набувають знань у 4 школах села: середній, восьмирічній та 2 початкових, де 52 учителі навчають 1120 дітей. При школах діють різні гуртки художньої самодіяльності, працює студія юних художників.

Діяльну роботу провадять будинок культури та клуб стрічкоткацької фабрики, відділкові клуби й бригадні культкімнати. При будинку культури працюють різні гуртки художньої самодіяльності. Кращі колективи художньої самодіяльності, зокрема хор механізаторів, неодноразово успішно виступали на обласному огляді художньої самодіяльності.

При гоголівській бібліотеці, що має книжковий фонд 16 300 примірників, часто проходять читацькі конференції, тут відбуваються районні й обласні семінари бібліотечних працівників по обміну досвідом. За зразкову організацію роботи бібліотекар О. Г. Цуркан нагороджена орденом «Знак Пошани». Свої бібліотеки мають середня й восьмирічна школи.

Багато вихідців з Гоголева здобули вищу освіту, стали кваліфікованими спеціалістами, успішно працюють на різних ділянках господарського й культурного будівництва Радянського Союзу. Серед них Н. І. Проскурка — доцент Ашхабадського університету, І. С. Деревень — кандидат економічних наук, О. М. Холод — заслужений агроном УРСР, Н. Ю. Приходько — письменниця, В. О. Осьмак (1870—1942) — український радянський архітектор. В числі кращих його робіт у Києві — Троїцький народний будинок — нинішній театр музкомедії, будинки Центральної наукової бібліотеки АН УРСР і гуманітарного корпусу Київського державного університету, набережна Дніпра та ін. Для творчості В. О. Осьмака характерне використання форм вітчизняного класицизму.

Трудящі Гоголева впевнено крокують по шляху, вказаному Комуністичною партією — шляху щастя й достатку.

М. П. МАЛЕЖИК, Г. Ф. МЕДВЕДЕНКО
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Аватар користувача
АннА
Супермодератор
Повідомлень: 8876
З нами з: 15 лютого 2016, 15:51
Стать: Жінка
Дякував (ла): 3562 рази
Подякували: 2154 рази

Re: Гоголів, село, Броварський район, Київська область

Повідомлення АннА »

ЦДІАК, православні
Адмін поділ за документами - Сотенне м-ко Київського п.
За адмін. поділом XIX ст. - Остерського пов. Чернігівської губ.
За адмін. поділом XXI ст. - Броварського р-ну Київської обл.
Церкви - Різдва Пресвятої Богородиці, Преображення Господнього

метрична книга 127 1012 Преображення Господнього - 3520(1863)- н.* (один арк.); Різдва Пресвятої Богородиці - 4104(1870) - н.*;
метрична книга 2011 2 Різдва Пресвятої Богородиці - 51(1875-1880); 52(1881-1886); 53(1888-1892); 54(1893-1897); 55(1899-1902); 56(1903-1907); 57(1908-1911); 223(1912-1917); 245(1918-1919; 1920* н, с); 260(1923- ш, книга ЗАГСу); Преображення Господнього - 43(1875-1880); 44(1881-1885); 45(1886-1889); 46(1890-1895); 47(1896-1897, 1899-1901); 48(1902-1905); 49(1906-1908); 50(1909-1912); 232(1913-1917); 245(1918-1919);
метрична книга 990 1 126(1751); 548(1765)
метрична книга 990 1 1355(1779); 1463(1780)
Ази генеалогії ПОЧАТОК. Із повагою, Ганна
Відповісти

Повернутись до “Літера Г”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 26 гостей